Бунтівник. Частина 3: Рай з Бунтівницею

Приблизно через десять хвилин, коли емоції трохи вщухають і повітря надворі стає легшим, ніби напруга розчинилася разом із прохолодним вітерцем, Максим раптом питає з грайливою усмішкою, примружуючи очі й трохи нахиляючи голову:

– То що за алкоголь ти купила для мене?

Я усміхаюся, відчуваючи, як внутрішня важкість розчиняється, поступаючись знайомій легкості й грайливому настрою, ніби та сама іскра, що завжди палала між нами, повертається.

– Слухай, Макс, я теж хотіла взяти участь у твоєму питті, не випиваючи, – кажу я м’яким тоном, із хитрим примруженням, намагаючись стримати грайливу усмішку. – Саме тому я купила текілу, – одразу пояснюю, передбачаючи його можливі підозри й добре знаючи, як працює його уява.

– Вау! – вигукує він, і в його очах спалахує той знайомий пустотливий блиск, що змушує мене здригнутися. Він ніби миттєво оживає, перетворюючись із задумливого на веселого й зухвалого — того самого, якого я знаю і люблю. – Моя маленька дівчинка хоче, щоб я лизав її шию запивав текілу? – його голос стає нижчим, майже хрипким, повним очікування й гри. – Бунтуєш, Бунтівнице?

– Як завжди, Бунтівник, – відповідаю я, встаючи й прямуючи до сумки, де лежить усе потрібне, відчуваючи, як у мені спалахує легке тремтіння пустощів і близькості.

– Пам’ятаєш, як це робиться? Чи мені тебе знову навчити, Ботанік? – жартую я, відчуваючи, як повертається наша стара легка шаленість і грайливість — те, що робить нас такими живими. Він сміється, і в його усмішці стільки тепла, що моє серце пропускає удар.

– Тепер я міг би багато чому тебе навчити, – підморгує він. – Потрібна допомога?

– Ні, я зроблю це сама, – відповідаю я твердо, не бажаючи, щоб він щось робив за мене. Це мій сюрприз, моя маленька гра, моя ідея, що змушує мене відчути себе трохи вільною й незалежною, як раніше.

– Ти п’єш як усі чи як я? – питаю я, бо мені завжди подобалося змішувати все, а не просто посипати сіллю.

– Як тоді ти робила — так і зроби.

Я вичавлюю трохи соку лайма на сіль і ретельно перемішую, поки не утворюється липка паста, відчуваючи свіжість і кислоту на пальцях, що лоскоче шкіру.

– Готово, можемо починати, – кажу я, облизуючи пальці, відчуваючи легку хвилю збудження й радості від моменту, що настає.

Макс наливає текілу в келих, його очі сяють передчуттям, відбиваючи грайливе світло заходу сонця.

– Ти сама візьмеш лайм чи мені його тримати?

Раптом перед очима спливають спогади — багато років тому ми робили те саме. Тоді він був недосвідчений, сором’язливий, зовсім не таким упевненим Бунтівником, як зараз, але між нами вже тоді була та сама іскра, що палає й досі.

– Я хочу їсти його з твоїх губ, – шепоче він, і в його голосі звучить та нота бажання, що змушує мене здригнутися, серце пришвидшується, дихання перехоплює.

бЯ підходжу ближче до нього для зручності, відчуваючи, як відстань між нами тане, залишаючи лише тепло й бажання.

– Катрін, я вже п’яний від тебе навіть без текіли. Ти п’яниш мене краще за будь-який алкоголь, – його губи торкаються моєї шиї, залишаючи гарячий слід, від якого по шкірі пробігають мурашки й солодке хвилювання.

– Це не годиться. Не руйнуй мої ідеї та плани своєю нетерплячістю, мій коханий хлопчику, – я сварю його грайливо, намагаючись повернути легкий тон і усмішку, попри прискорене дихання.

Макс зітхає, але підкоряється, і в його очах з’являються ніжність і повага.

– Гаразд, починаємо.

Його пальці повільно розмазують вологу сіль, змішану із соком лайма, по моїй ключиці. Це холодно, але його близькість зігріває мене сильніше за будь-яке сонце, і я відчуваю, як кожна клітина мого тіла оживає від дотику.

Коли він закінчує, він хоче облизати пальці, але я швидша — беру його руку й роблю це сама, тихо сміючись і відчуваючи між нами грайливий зв’язок. На мить світ зникає — залишаємося лише ми, тепло його шкіри під моїми губами, легке поколювання всередині від цього спонтанного жесту. Його здивований, але задоволений погляд змушує моє серце битися швидше, а в грудях розливається м’яке, тепле відчуття — ніби ми спілкуємося без слів, лише дотиками й поглядами.

– Або ти припиняєш, або я не стримуватимусь, – попереджає Бунтівник, і в його очах спалахує той небезпечний вогонь, який я так добре знаю — вогонь бажання й пристрасті.

– Ти псуєш мені задоволення, – я надуваю губи, удаючи образу, хоча всередині пульсує збудження й радість. Але він лише криво усміхається, його усмішка — це обіцянка.

– Задоволення починається тоді, коли ти стогнеш під мною, – шепоче він хрипко, нахиляючись так близько, що його тепле дихання обпалює мою шкіру. У його голосі ледве стримуване бажання, гаряче й зухвале.

– Тоді це буде задоволення для тебе, – відповідаю я зухвало, ловлячи його погляд, що спалахує вогнем. Моя грудна клітка стискається від напруги, але губи вигинаються в напівусмішку, сповнену сміливості й тремтливого збудження.

– Але для тебе це буде приємно, – його голос стає нижчим, майже оксамитовим.

О, цей чоловік. Його голос, його дотики, навіть просто погляд — усе перетворює мене на палаюче полум’я бажання, яке він так легко розпалює.

Бунтівник точно знає, що робить. У його словах більше, ніж обіцянка — це попередження, спокуса, натяк, що скоро все зміниться. Моє тіло вже відповідає на кожне слово, ніби розум відступає, поступаючись місцем чистому, чуттєвому передчуттю.

Я закочую очі, але всередині вже тремчу від очікування, ніби на порозі чогось магічного. Серце б’ється швидше, у грудях стискається від хвилювання, а в животі з’являється нетерпляче тремтіння.

– Менше слів — більше дій.

– Сідай ще ближче, – він змінює мою позицію, притягує мене так, що між нами не залишається навіть міліметра, і я відчуваю, як його дихання стає частиною мого. Вдих — відчуваю тепло його шкіри. Видих — мої губи майже торкаються його. Усе інше зникає. Лише він, я і напруга, натягнута, як струна.

– Ось так? – нарешті шепоче він, задоволений, і його губи знову знаходять мою шкіру, залишаючи слід ніжності й бажання. Кожен поцілунок розпалює мене зсередини, розливаючи хвилі солодкої млості по всьому тілу.

І в цю мить я розумію — яка різниця, що буде в майбутньому? Головне, що ми разом зараз. І цього достатньо. Зараз я живу — не в думках, страхах чи спогадах, а в цій секунді. Його руки, його дихання і, найголовніше, його кохання.

Він бере шматочок лайма і обережно дає його мені, і я затискаю цитрус губами, відчуваючи його кислу, освіжаючу свіжість, що одразу викликає легке тремтіння й бажання. Сік трохи лоскоче язик, залишаючи ледь відчутний слід бадьорої свіжості.

Потім Бунтівник діє так впевнено, ніби робить це щодня. Його рухи розмірені, але сповнені пристрасті. Він нахиляється і повільно лиже мою ключицю, змиваючи солоно-кислу суміш. Раптове задоволення змушує мене ледь не впустити лайм, ледве стримуючи сміх, що виривається зсередини, змушуючи відчути себе одночасно грайливою і бажаною.

Потім він нахиляє келих текіли одним плавним рухом, і я мимоволі ковтаю, спостерігаючи, як працює його горло з кожним ковтком. Боже, він неймовірно сексуальний у цю мить — кожен рух випромінює магнетизм і силу. Його впевненість, тепло в очах і легка усмішка змушують моє серце шалено битися.

Мій. Лише мій.

Ця думка спалахує в голові приємним теплом, одночасно палаючим і заспокійливим. Я навчила його всього цього — і гордість розливається всередині, ніби я джерело його світла, його сили й сміливості. Так, будь-хто міг навчити його пити алкоголь. Але цю відкритість, цю пристрасть — тільки я.

Нарешті він намагається взяти лайм губами прямо з моїх, але я навмисно не даю, перетворюючи це на грайливий поцілунок, сповнений тихого виклику й веселощів. Його терпіння ламається, і з легким риком він хапає шматочок пальцями й засовує його до рота, ніби здобуваючи маленьку, але важливу перемогу.

– Дражниш мене? – питає він, і в його голосі звучить попередження, легка напруга й іскра бажання. Він на межі. Я лише криво усміхаюся, відчуваючи себе переможцем у цій грі.

– Ти все ще боїшся?

– Чого? – він щиро не розуміє натяку, його очі шукають відповідь у моїх.

– Поцілунку. Минулого разу ти боявся поцілувати мене, бо боявся відмови, – нагадую йому про наше перше побачення тут багато років тому, і тепла ностальгія піднімається в моєму серці.

– О, точно… – він бурмоче, і в його очах спалахує впізнавання, змішане з легкою усмішкою.

І раптом — різкий ривок. Він тягне мене за талію так міцно, що наші тіла зливаються, і його губи захоплюють мої в палаючому поцілунку. Наші поцілунки завжди були такими — пристрасними, з язиком, без жодної сором’язливості, як вибух справжніх почуттів, які неможливо стримати.

Його руки ковзають по моїй спині, притягуючи мене ближче, і я занурюю пальці в його шию, поглиблюючи поцілунок до запаморочення, гублячись у теплі й глибині цього моменту. У цю мить ми знову підлітки — закохані, недосвідчені, які відкривають одне одного вперше. З кожною секундою між нами росте щось незламне, щире й справжнє.

І хоча минули роки — вогонь між нами палає так само яскраво, розгоряючись у наших серцях, і ніколи не згасає.