Глава 24
Катрін лежить на спині, чекаючи на мене. Я не змушую її чекати. Уже наступної миті я біля її ніг, повільно, майже благоговійно, знімаю з неї кросівки. Мої пальці ніби говорять із її шкірою, передаючи все, що я відчуваю: бажання, любов, ніжність. Я вловлюю кожен її подих, кожне напруження м’язів, ніби граю на найтоншому інструменті, налаштованому на її почуття.
— Я колись казав тобі, що ти найкрасивіша дівчина у світі?
Мої руки вже на її шортах, обережно звільняючи її від тканини, ніби я розгортаю безцінний подарунок.
— Казав, але не так. Ти просто багато разів говорив, що я красива.
Вона піднімає стегна, допомагаючи мені, і в цей момент щось у моїх грудях стискається від обожнювання. Я відчуваю її відкритість, її довіру, її бажання — і моє дихання частішає, серце стискається в грудях, ніби готове вистрибнути.
— Ти найкрасивіша дівчина у світі.
Я цілую її живіт — там, де росте наш син. Цей поцілунок — не просто жест, це визнання того, що в мені стільки любові, що я ніби розчиняюся в ній.
— Приємно знати, що для тебе я така.
Її усмішка — це світло, яке освітлює мою душу. Наче вона спіймала сонце і передала його мені одним лише поглядом.
— Хоча, з іншого боку…
Мої пальці вже ковзають до застібки її бюстгальтера, відчуваючи тепло її шкіри під ним.
— Ти єдина дівчина в моєму світі. Інші — або друзі, як Віра і Аліса, або просто люди жіночої статі.
— О, який ти жорстокий. Люди жіночої статі.
Вона сміється, яскраво й щиро, і цей сміх звучить як музика. Але в її очах — тепло і розуміння, ніби вона точно знає, що я належу лише їй.
— Це не образливо, тому що тільки ти здатна викликати в мені будь-які емоції. З іншими я спілкуюся просто як із людьми, без жодного сексуального погляду на них. По суті, вони для мене асексуальні. Лише з тобою я відчуваю такі емоції, як щастя, любов, радість. Звісно, схожі емоції мені дарує й Мері. Але вона — моя донька.
Я бачу, як її погляд м’якшає, ніби мої слова потрапляють прямо в її серце і знаходять там прихисток від усіх страхів.
— Я так само ставлюся до інших чоловіків. Вони мене просто не цікавлять. Так, я можу на них подивитися і просто оцінити — наприклад: цей явно алкоголік, цей неохайно одягнений, цьому терміново треба змінити гардероб і так далі, але не більше.
Її голос наповнений тією ж щирістю, що й мій. І в цей момент між нами проходить невидима хвиля — та, що з’єднує душі, а не лише тіла.
Так ми заходимо у воду. Вода тепла, огортаюча, майже як парне молоко. Вона ніжно обіймає нас, і я відчуваю, як усе напруження розчиняється, зникаючи, як день поступається зіркам. Я ніколи не дозволю їй змерзнути, особливо зараз, коли вона носить у собі наше життя.
Я вже по пояс у воді, коли зупиняюся і обережно відпускаю свою маленьку, ніби опускаю скарб у власні долоні. Її тіло ковзає у воду поруч зі мною — оголене, живе, рідне. Я відчуваю, як її шкіра торкається моєї, і світ завмирає. Море пестить нас, і я пещу її — повільно, з благоговінням, з усією пристрастю і любов’ю, що накопичувалися в мені тижнями. Ми в цьому моменті — без часу, без думок, без зовнішнього світу. Лише ми, тепла вода, пульс наших тіл і любов, що переповнює мене до краю.
— Ти такий же красивий, як і тоді. Тільки тепер трохи більш м’язистий і доросліший. Раніше ти був хлопцем, а тепер переді мною чоловік.
Її голос звучить м’яко, з теплою ноткою захоплення, як легкий вітер, що проходить крізь мою душу. Кожне слово з її вуст — як дотик: ніжний, огортаючий, хвилюючий. Приємні мурашки пробігають по моїй шкірі, і серце стискається від несподіваної ніжності. У її очах є щось дуже особисте, майже ностальгійне, ніби вона подумки повертається до нашої першої зустрічі і порівнює, яким я був тоді і яким став зараз. І, судячи з її виразу, результат її більш ніж влаштовує.
Від її слів у мені розливається солодке, майже дитяче задоволення, ніби мене хвалять за щось важливе, як у дитинстві — з тією щирістю, що гріє сильніше за сонце. На мить я знову відчуваю себе тим хлопцем, який ловив кожен її погляд із захопленням, не до кінця вірячи, що вона справді поруч.
— Ти тоді теж була дівчиною, а тепер ти жінка. Моя жінка, яку я шалено кохаю.
Мій голос звучить тихо, майже пошепки, з хрипотою, що несе більше, ніж просто слова. Поки мої губи торкаються її шиї, вдихаючи її запах, який зводить мене з розуму, світ звужується до однієї точки — неї. Шкіра під моїми губами тепла, оксамитова, і я відчуваю, як її тіло ледь здригається, коли мій подих торкається її вуха. Вона затримує подих, її пальці впиваються в мої плечі — ніби боїться, що я можу зникнути.
— Знаєш, про що я думаю?
— Так, про мене.
Вона каже це з такою впевненістю, майже ліниво, але в цій лінивій інтонації є сила. Її очі блищать — пустотливо, але з любов’ю. Я не можу стримати усмішки. Звісно, вона має рацію — як завжди. Але мої думки в цей момент справді глибші. Я думаю не лише про неї зараз — я бачу нас у майбутньому.
— Я думаю про тебе постійно. Але зараз я думаю про наше майбутнє. Якщо за всі ці роки я не перестав тебе кохати, а тільки кохаю ще сильніше, то як ти думаєш, наскільки сильно я любитиму тебе, скажімо, через десять років?
Питання зависає в повітрі, як крапля перед падінням. Його вага відчувається фізично — у ньому серйозність, надія і тиха віра. Я дивлюся на неї, сподіваючись, що вона розуміє, скільки я вклав у ці слова: усе своє теперішнє і все своє майбутнє. Я уявляю нас через багато років — посивілих, зі слідами часу на обличчях, але з тим самим поглядом одне на одного, як зараз. Сиве волосся, сміх, сварки, спогади, діти… І тисячі «я кохаю тебе», сказаних у різні моменти, але однаково щиро.
— Ммм, це вже буде приблизно п’ятнадцять років, як ми знайомі. Мені подобається це число і ця дата.
Її обличчя сяє радісною, майже дитячою усмішкою, ніби це усвідомлення — подарунок. В її очах спалахує іскра спогадів, і я розумію — вона, як і я, зберегла всі важливі дати, всі деталі. П’ятнадцять років… Це звучить майже магічно. Ми справді проживемо цілу вічність і все одно будемо разом.
— Мені теж, але ти не відповіла на запитання.
— Вгадувати немає сенсу, як я вже казала. Але якщо ти дуже хочеш, я скажу свою думку.
Вона на секунду замовкає, і я бачу в її погляді ту саму рішучість, яка завжди змушує мене слухати, затамувавши подих. Її обличчя стає серйозним, зосередженим, і я відчуваю — зараз вона скаже щось важливе.
— Я думаю, що нашого кохання вистачить не лише на багато років, а й на багато життів уперед. Я впевнена, що в наших наступних життях ми будемо разом, і наше кохання тільки зростатиме.
Катрін говорить це з такою твердою вірою, що навіть повітря ніби стає густішим. Вона не просто говорить — вона проголошує, ніби точно це знає. Дивлячись у її очі, я відчуваю дивну впевненість, що, можливо, вона має рацію. Можливо, такі почуття не помирають, не закінчуються одним життям.
— Наступні життя? Хм, перспектива прожити багато життів із тобою — це прекрасно.
Я тихо сміюся, щиро, без іронії. У моєму сміху — захоплення її силою, її вірою, її глибиною. Її впевненість заразлива. Вона здатна переконати навіть найупертіші частини моєї душі.
— Ну, ти не доживеш до наступного життя, якщо прямо зараз не перестанеш говорити і не займешся зі мною коханням.
Її голос стає грайливо загрозливим, із тією зухвалою інтонацією, яка завжди мене збуджує. Її очі спалахують тим вогнем, що змушує світ навколо зникнути, залишаючи лише жар тіла і бажання злитися воєдино. Її пальці вже тягнуться до мене, дихання частішає — і я відчуваю, як усе всередині мене спалахує у відповідь.
І я з радістю починаю виконувати сексуальні бажання своєї коханої — не лише як чоловік, який прагне свою жінку, а як людина, закохана в неї всією душею, тілом і своїми майбутніми життями.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!