Океан
– Океан, – тихо промовив Ленмаріель.
– Гарно, – так само тихо відповіла Лоріанхейн.
За минулий рік багато чого сталось.
Лен навідався до світу гремлінів-винахідників. Ельф заздалегідь потирав руки, передчуваючи безліч нового матеріалу для досліджень, обмін досвідом…
І – нічого. Більшість адептів Великого Механізму реагували на дивного прибульця так само, як майстер Баргуз при першому візиті: приперся тут якийсь з іншого світу, працювати заважає, а ну вали-но звідси. Привернути увагу довговухих упертюхів було можливо хіба що силою… А такий варіант химерологу, звісно ж, не підходив.
Душа Рондо Кістлявого, як і раніше, відмовлялась співпрацювати, щоразу посилаючи свого тюремника у пішу еротичну прогулянку, щоразу – дедалі вишуканішим та заплутанішим маршрутом. Останні рази Горін навіть стояв під дверима й тихцем записував.
Втім, який-не-який результат все ж був: утримуючи привид чорнокнижника у духовних захватах, Ленмаріель зняв з нього усі можливі показники. А коли знімати було вже нічого – розвіяв якорі, що дозволяли безсмертній душі темного мага лишатися скільки завгодно у світі живих, та й відпустив її на переродження. А то ще знов знайде спосіб вирватися з пастки, лови його потім…
Горін тріумфував: експеримент зі старшими рунами нарешті вдався! Ефект, правда, був зовсім слабенький – але розпалити вічне полум’я у горні у своїй майстерні дворфу вдалося. Потім, правда, все повернулось до звичного стану речей – під час наступного досліду знову стався вибух… Але рунного майстра це аж ніяк не засмутило. Залікувавши синяки та садна, він знов узявся до роботи.
У джунглях почастішали сутички між дикими племенами. Навіть без Рондо знання про темні чари, які він передав шаманам, нікуди не поділись. В результаті одне з племен, відчувши силу, вирішило віджати мисливські угіддя в інших, інші – об’єднались проти нового ворога, і понеслась. Горін запропонував вписати це у місцеву історію під назвою “Війна Святої Тумбочки”, але його ніхто не підтримав.
Він же пропонував, в якості акту замирення, втащити всім протиборствуючим сторонам – і знову не знайшов підтримки. Ніхто з четвірки не бажав зайвий раз втручатись у справи місцевих жителів.
Марія, під чуйним керівництвом обох ельфів, вдосконалювала свої магічні навички. Також дівчинка нарешті перетягала все, що було пов’язано з її експериментами, з кімнати у гараж, і дослідами займалась там.
Іноді – грала на лютні. Горін зробив їй кілька комплектів струн – про запас. А Лорі – навчила ставити найпростішу версію Пологу Тиші, аби музичні вправи юної бардеси не терзали чутливий ельфійський слух.
Сама ельфійка все так же не покидала своїх алхімічних випроб (втім, їх вона не покидала ніколи) та періодично ходила у джунглі – на полювання, або збирати нові зразки місцевої флори. І, звісно ж, розставляла нові датчики – по мірі того, як Лен їх вирощував.
Зрештою мережа сягнула узбережжя, і вони вирішили туди навідатись.
* * *
Синя гладь простягалась до самого горизонту. Десь там, можливо, були острови… Або якийсь новий континент, який навіть мешканці цього світу ще не відкрили. Або ще щось.
– Ну що, вухатий, – приклавши долоню до чола, Горін намагався роздивитись щось на обрії, – тепер тобі ні до яких підводних світів швендяти не треба. Ціле море до твоїх послуг!
– Це океан, – лаконічно виправив його Ленмаріель. – І тут все не так просто. По-перше, мої датчики не можуть існувати під водою… Та це не проблема – я б зміг вивести новий вид. Але пересуватись під водою, вічно прикриваючись щитом… Таке собі. Я вже пробував. Треба спробувати все-таки виростити велику підводну істоту…
– Вічно тобі кортить якесь нове страхопудисько придумати, – пробурчав дворф. – Ні щоб корабель збудувати, як всі нормальні розумні істоти.
– Корабель плаває НАД водою. А мені цікаво також і те, що ПІД нею… мій прискіпливий друже.
– Троль тобі друг.
– У цьому світі немає тролів.
– Це була алегорія, дурбецало.
– Це метафора. І сам ти дурбецало.
– От як втащу!
– Хлопчики, – мило всміхнувшись, промовила Лорі, – може, все-таки не сваріться? Бо ж ніби й нема через що.
– Гаразд, – несподівано легко погодився Горін. – Мала, а ти чого мовчиш?
– Та просто, – знизала плечима Марія. – Просто мовчу.
Насправді її думки були зайняті іншим.
Вони пробули у Світі Джунглів вже близько трьох років. Тож скоро їй має виповнитись вісімнадцять… Це вважалось межею повноліття і в Неополісі, і, до прикладу, у людських народів у рідному світі Лорі.
Час щось міняти.
Вона не шкодувала про жодну хвилину часу, проведеного з рештою четвірки. Лорі, Лен, Горін – всі вони багато чому навчили її, зробили її тією, ким вона є. Зрештою – врятували їй життя… І неодноразово. І вона була їм за це все вдячна.
Але час вже трохи й проявити самостійність.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!