Четверо схиблених у вирі світів

– Нападай.

Клинки схрестились.

Марія використовувала агресивний атакуючий стиль, працюючи обома клинками. Для цього довелось попросити Горіна викувати на додачу до звичайного ножа-скрамасакса тренувальний – з затупленим лезом. Дворф побурчав задля порядку, але зробив – благо з металом тепер проблем не було.

Крім того, періодично вона пускала в суперницю слабенькі розряди з браслета. На цьому наполягла сама Лорі – все одно можливості симбіонта не дозволяли поки що серйозну бойову магію, тож краще було застосовувати те, що годилось в реальному бою. Реакція ельфійки дозволяла їй вчасно ставити щити й перехоплювати постріли, а якби навіть якимось дивом не встигла… Ну, то не смертельно.

Темна скупими вивіреними рухами відбивала атаки й іноді плавно, немов танцюючи, ухилялась. Час від часу стрімко завдавала ударів у відповідь – але більшість з них також не досягали мети.

Удар, удар, удар, удар, удар! Рвонувшись вперед, Марія провела стрімку серію, працюючи зброєю з різних положень, перекотилась, на виході зробила кругову підніжку й одразу ж, навздогін – круговий січний помах обома клинками. Лорі злегка підстрибнула – рівно настільки, щоб уникнути підсічки – зробила “колесо” назад, підкинувши скімітар угору й в останню мить знову зловивши його. Злегка хитнувшись, ухилилась від розряду.

Дівчата розійшлись у боки, ставши в розслаблені стійки.

– Непогано, – підсумувала Лоріанхейн. – Можна сказати, форму ти не втратила. Але, як завжди, надто рвешся вперед і ледь не забуваєш про захист. Пам’ятаєш, що я колись казала? Холодний розум – друг воїна. І не забувай дивитись навколо!

З тихим “Іу” зі стелі зірвалась крилата тінь і пронеслась просто перед Маріїними очима. Дівчинка відмахнулась, похитнулась – і ельфійка за секунду опинилась поруч. Легкий поштовх, підніжка – Марія впала на підлогу, встигнувши в останню мить згрупуватись. А намагаючись піднятись – добряче отримала пласким боком клинка нижче спини.

– Ай! – відкинувши ніж, лівою рукою схопилась за постраждале місце. – Боляче ж! Лорі, так нечесно!

Темна, злегка схиливши голову набік, розтягла губи у солодкій посмішці.

– Я ж темна – мені можна нечесно, не забула, сонце? А ще я тобі казала, що в реальній сутичці ніколи не буває чесно. Завжди пильнуй і не залишай відкритою спину!

– Лорі, – винуватим голосом промовила Марія, опустивши зброю, – пробач мені. Я більше ніколи не виходитиму назовні, не попередивши тебе. Чесне слово! Хочеш, котроюсь зі стихій поклянусь? Або усіма одразу…

– Ні-ні, стій, мала, – ельфійка підняла ліву долоню, зупиняючи її, – не треба. Я тобі вірю. Але тренувань ми все ж таки не закидатимемо.

Повернула клинок у піхви.

– По-перше, тобі треба бути в тонусі. Зараз це найпаче важливо – ти ростеш, твій організм розвивається, і м’язи мають не відставати. А по-друге… Мені теж не завадить вправлятись час від часу, а для цього потрібен суперник. Манекени – слабенька заміна, ну а які з Лена й Горіна фехтувальники – тобі, гадаю, пояснювати не треба.

– Так їм, – зауважила Марія, – не сильно те й треба.

– Ну, так, – погодилась Лорі. – Але факт у тому, що нормально володіємо мечем тут лиш ми з тобою. Тож завтра продовжимо!

– Гаразд, – дівчинка сховала зброю. – А що з магією?

– Магією тобі теж варто продовжувати займатись. Адже ти сама казала – симбіонт розвивається, коли ти її застосовуєш.

– Так я її й так застосовую, у своїх дослідах.

– Так-то воно так, – хмикнула ельфійка, – але там ти нею користуєшся мінімально. А я кажу про повноцінні плетіння! Треба тільки Лена попросити, щоб знайшов час позайматися з тобою… З мене-то користі буде мало – в нас різні спектри.

– А як же Світло? – не погодилась Марія. – В тебе воно є, і ти казала, що в мене теж, – вона примружила очі. – Особливо цікаво було навчитись зцілювати. А то з нас усіх поки лише Ленмаріель таке вміє…

– Так отож, – посміхнулась Лорі, – що якраз заклинання світлого зцілення я не знаю. Не вивчала його… Мені б воно тільки нашкодило, а зцілювати інших, до потрапляння у Дикий Світ, в мене потреби не було.

Вона на секунду замислилась.

– Втім – можливо, ми щось придумаємо.

– Вогнику? – голос Лена долинав з динаміків системи зв’язку. – Зайди, будь ласка, до мене у лабораторію. Є розмова…

– Що це йому так терміново знадобилось? – здивувалась ельфійка. – Гаразд, мала, я піду. Завтра будь готова!