Четверо схиблених у вирі світів

Жоден промінь сонця не проникав крізь щільно причинені металеві віконниці й не тривожив чутливі очі темної ельфійки – але, мабуть, спрацював якийсь внутрішній годинник. Лорі прокинулась.

Знехотя розтулила повіки, кілька секунд сонно дивилась у стелю. Остаточно прокидатись не було бажання від слова “геть зовсім”.

… Ритуал із закликом земляних духів допоміг – їм вдалось поставити будинок на місце. Але відпочити одразу не вдалось – спочатку довелось навести в оселі лад, адже все, що не було закріплене, під час падіння полетіло шкереберть. У кожній кімнаті.

В лабораторії Лоріанхейн побилась частина склянок з готовими зіллями. На щастя, нічого такого, що могло б вибухнути або отруїти все приміщення – та все одно довелось прибрати чимало битого скла й застосувати повітряну магію, аби вигнати назовні шкідливі випари.

У робочій кімнаті Лена розбилось кілька банок з консервованими органами. Ельф, знизавши плечима, зібрав усе повітряними захватами, виніс назовні й спалив коротким вогняним закляттям.

Його піддослідних у вольєрі трохи пом’яло – але серйозно ніхто не постраждав.

У майстерні Горіна творився суцільний гармидер – але нічого безповоротно зламано не було.

Найбільше побоювань викликала оранжерея – але магічно загартоване скло в дендраріумах витримало, й жодна з рослин не постраждала.

В цілому ще десь півдня минуло під гуркіт пересунутих меблів, сяйво порталів, крізь які викидали сміття, невдоволене бурчання Марії та забористі словечки у виконанні дворфа. І лише потім втомлена четвірка, нарешті, розійшлась по кімнатах: Марія – до себе, Горін – до себе, ельфи – до себе, накинувши Полог Тиші, аби їм ніхто не заважав.

От де проявили свою цінність матраси з алхімічної піни, що могли приймати форму тіла! Воно за час сну розслабилось настільки, що майже не відчувалось.

Відчувався Лен, що міцно обіймав її правою рукою. Він ще спав, глибоко дихаючи й час від часу легенько посвистуючи носом. Лорі ледь помітно, краєчками губ, всміхнулась. Ельфи не хроплять, аякже!

Трохи змінивши положення, щільніше притислась до нього, вмостивши голову на плече – та й знов задрімала.

Прокинулась через кілька годин, відчувши – вперше за довгий час вона вряди-годи виспалась.

– Мозку, – протерши очі, тихо промовила ельфійка, – прочини вікно. Трішечки. Ось на стілечки!

Живий артефакт команду почув, і навіть виконав саме так, як вимагалось. Віконниця привідкрилась зовсім трішки – і цього було достатньо, аби побачити, що сонце вже сяє на повну.

Лен все ще спав.

– Прокидайся, сонько! – весело промовила Лорі, припіднявшись на лікті й наманікюреним нігтиком виводячи на грудях ельфа невидимі візерунки.

Нуль реакції.

– Світлячку! – злегка потрусила його за плече. – Ти ж завжди встаєш раніше за мене, годі спати, лежебока!

Нічого.

– Ну гаразд! – підступно всміхнулась ельфійка. – Зараз я тебе по-іншому будитиму…

Схилилась до нього, примруживши очі й злегка розтуливши губи – і поцілувала. Довго, глибоко й чуттєво.

Секунди дві Лен ніяк не реагував – а потім відповів на поцілунок. Його долоні зімкнулись на спині темної, ковзнули донизу…

Ранок був довгим.