Четверо схиблених у вирі світів

– Аааапчхи!

– Я ж тобі казала, мала, – повчальним тоном промовила Лорі, – треба було зілля прийняти. Застуда – це не жарти!

– Та не застудилась я тоді! – обурено вигукнула Марія, затиснувши пальцями носа, бо знов хотілось чхнути. – Та й часу вже минуло… Тиждень тільки з того дня, як злива вщухла.

– Ну, – ельфійка знизала плечима, – результат, як то кажуть, очевидний.

– Ой, ну гаразд, давай те своє зілля…

* * *

Лорі сиділа у кріслі, спершись ліктем на стіл та затуливши обличчя долонею. На столі перед нею лежали викладки рецептів, але ельфійка на них не дивилась.

– Вогнику, як ти тут? – Лен обережно зазирнув до лабораторії. Придивився, спохмурнів. – Що з тобою? Не виспалась?

– Та щось мене трохи млоїть, коханий, – втомленим голосом відповіла темна, прибравши руку й поглянувши на нього злегка припухлими очима.

– Тебе – і млоїть? – здивувався ельф. – За весь час, що я тебе знаю, ти ні разу не хворіла. Зрештою, ти ж маг! Тобі мають бути не страшні звичайні хвороби…

Він підійшов, обережно поклав долоню на її чоло.

– Та ти гориш! – почав швидко сплітати діагностичне заклинання. – Тут щось не так, треба перевірити твою ау… Аааапчхи!

Встигнувши в останню мить прикрити носа долонями, Лен кілька секунд здивованим поглядом витріщався у стіну.

– Та що за демонова напасть?

* * *

Лен, Лорі та Марія сиділи у кріслах у вітальні. Дівчата кутались у халати, накинуті поверх одягу – їх лихоманило. Ельф поки тримався, але було видно, що йому теж зле.

Горін,заклавши руки за спину, походжав туди-сюди.

– Це точно не звичайна застуда, – хрипко промовила темна. – Інакше ми зі світлячком не захворіли б. Моє зілля не допомагає. В аурах видно якісь відхилення, але визначити, в чому проблема, не вдається – воно весь час пливе, міняється…

– Схоже… кх-кх… схоже на якийсь магічний вірус, чи що, – через силу промовила Марія – в неї заклало горло, і говорити було важко. – Навіть не думала, що таке буває.

– Просто ви всі слабаки розніжені, – фиркнув Горін. – От до вас усякі болячки й чіпляються. Не те що справжній дворф ААААААПЧХИИИ!

– Це було потужно, – слабко посміхнулась дівчинка.

– [цензура], – втерши долонею під носом, процідив крізь зуби дворф.

* * *

Щодня кожному з четвірки ставало гірше. Невідома хвороба не відступала – її не вдавалося збороти ані зіллями, ні магією. Горін пробував підібрати фрази для рунного кола – але його знання в основному крутились довкола зачарувань, а не цілительства, тож ніц не вийшло й тут.

Лорі, попри свій стан, дні і ночі просиджувала в лабораторії, намагаючись знайти рішення. В певний момент в неї почало все падати з рук, і тоді Лен рішуче наказав:

– Давай-но у ліжко, Вогнику. Не виснажуй себе остаточно.

Сам він днями метушився навколо ельфійки, намагаючись хоч трохи полегшити її страждання: готував узвар, регулярно давав зілля, яке знімало симптоми, постійно накладав закляття зцілення – аби хоч трохи прибрати наслідки. Та врешті й сам ослаб, став все частіше прилягати поруч, аби відпочити – і в якийсь момент обоє майже перестали вставати з ліжка.

Марія теж майже не виходила з кімнати: хвороба вимотала її до того, що дівчинці важко було навіть ходити.

Потужний організм Горіна поки тримався. Дворф більш-менш пересувався будинком, в міру своїх сил доглядав за іншими, намагався працювати в майстерні – та в якийсь момент руки почали тремтіти настільки, що вже не тримали інструменти.

– Бісова болячка, – глухо промовив він, сидячи у кріслі. – Бісів цей новий світ! Нащо було сюди потикатись, в Дикому прожили два роки і хоч би яка холера когось взяла…

– Горіне…

Голос Марії лунав з системи внутрішнього зв’язку – інакше б вона до дворфа ніяк не докричалась. Її й так було ледь чути.

– Горіне! Зайди до мене..

– Йду, – дворф тяжко підвівся з крісла.

Марія лежала у ліжку, щільно загорнувшись в ковдру. Обличчя було блідим, очі – запалі та червоні.

– Що таке, мала? – схилившись над дівчинкою, Горін взяв рушник із тумбочки, обережно витер піт з її лоба. – Води тобі принести? Ще чогось?

– Ні… Допоможи мені підвестися і дійти до Мозку. В мене є одна ідея…

– Та ти ж ледь на ногах тримаєшся! – здивувався дворф.

– Горіне, – Марія через силу підвелась на ліктях, – допоможи мені встати з бісового ліжка і дійти до бісової вітальні. Якийсь сенс просто лежати? Щоб так і сконати тут? Я маю щось робити.

– Та добре, добре, не починай… Йди сюди, – він обережно підняв її на руки. – Дожився… Я, звісно, не проти поносити жінку на руках – але ж не людську п’ятнадцятирічну дівчинку.

– Ти - не ти, якщо не побурчиш, – всміхнулась Марія. – Ходімо вже.

* * *

– Мозку… кх-кх… слухай уважно, – так-сяк вмостившись у кріслі, Марія підсунула до себе клавіатуру. – Треба ретельно проаналізувати наші аури. Всіх чотирьох. Порівняти зі зразками тижневої давнини. Виділити будь-які відхилення – і почати розрахунок плетіння, яке їх прибере. Розгортай середовище розробки.

– Слухаюсь, маленька хазяйко, – обережно відповів артефакт, – але мушу попередити, що я відчуваю… різке погіршення фізичного стану. Мої можливості обмежені.

– Навіть ця штука захворіла, – пробурчав Горін, що стояв неподалік.

– Мозок, зберись, – дівчинка мляво клацала пальцями по клавіатурі, промахуючись повз клавіші, але вперто продовжуючи вводити дані. – Відключи все зайве. Датчики. Системи будинку. Відключи усе! Всі сили – на вирішення цієї задачі.

* * *

– Давай, Лен. Ти зможеш.

Ленмаріель обережно підвівся, присів на краєчку ліжка. Його накачали всіма підходящими зіллями, які лиш змогли знайти в лабораторії Лорі – протизастудними, відновлювальними, для регенерації… В тому стані, до якого його довела хвороба, ельф уже не міг чаклувати – а саме це зараз було потрібно.

Марія стояла навпроти. Горін підтримував її – сама вона триматись на ногах не могла.

– Зараз, чекайте, зберусь трохи з силами, – Лен підняв руки, які все ще тремтіли, почав обережно робити жести пальцями, сплітаючи заклинання. Врешті плетіння сформувалось і лягло на Маріїну ауру.

Помучившись ще трохи, ельф створив наступне закляття – діагностичне.

– Здається, подіяло, – кволо промовив він. – Я більше не спостерігаю паразитних випромінювань у твоїй аурі.

– Гаразд, а тепер давай на себе. Ти нам потрібен здоровим і повним сил.

* * *

Уся четвірка знов зібралася в вітальні.

Закляття, розроблене Марією за допомогою Мозку та магічного програмного середовища, подіяло. Невідома недуга відступила.

Дівчинка та двоє ельфів усе ще почувались слабкими та кволими, але справа явно йшла до покращення. Горін взагалі вже й у вус не дув – за задоволеним виглядом розвалившись у кріслі, він сьорбав чай з величезного кухля.

– Маріє, – м’яко промовила Лорі, – ти нас усіх врятувала. Вже не вперше… Мабуть, тоді сама Темрява послала нам тебе і той стихійний портал.

– Та ну, покинь, – дівчинка густо почервоніла. – Я ж не сама усе зробила. Якби не Лен, це закляття ніхто б з нас не зміг створити…

– До речі, про це, – вже більш серйозніше продовжила ельфійка. – Заклинання – це, звісно, добре… Але це духовна магія – якою, як ти правильно зазначила, володіє тільки Лен. Потрібен еліксир, який стабілізує ауру – і щоб він у кожного був при собі. Тож я пішла в лабораторію, ріднесенькі. На мене чекає багато ро…

Перебивши її, з динаміків під стелею залунав голос Мозку:

– Увага. Завершено сканування квадрату “райдо”. Виявлено потенційні джерела металів. Виявлено потенційні джерела дорогоцінних каменів. Передаю координати… вмикаю візуальний формат…

– Вари своє пійло швидше, темна, – широко посміхаючись, промовив Горін. – Бо скоро на нас усіх чекає багато роботи. Ми з вами таки прогуляємось у гори!