Четверо схиблених у вирі світів

– Вогнику? – Лен, обережно постукавши у двері, зазирнув до лабораторії. – Не зайнята?

– Та заходь, – Лорі відклала лист з викладками плетіння, який тримала у руках, повернула крісло, розвертаючись до входу. – Щось хотів? Чи просто скучив за мною, мм?

– Скучив, – усміхнено відповів ельф. – Але не тільки. Мене цікавить, чи твій Туманчик може переносити щось у лапах? Невелику вагу. Хотів датчики у горах порозкидати, а руками це буде трохи сутужно – доведеться або в Горіна просити, щоб зробив спорядження, або порталами постійно стрибати…

Ельфійка замислилась.

– Нести-то він може… А от поставити, де треба – навряд чи. Я йому просто не зможу пояснити, що треба робити.

– Ясно, – зітхнув Ленмаріель. – Добре, спробую сам впоратись.

– Як там Марія? – поцікавилась Лорі.

Ельф весело посміхнувся.

– Струни рве.

* * *

Ремонт байка затягнувся. Дослідивши разом пошкодження, Лен з Марією дійшли висновку, що полагодити можна – але для цього потрібні деякі металеві запчастини, які міг зробити лише Горін. А дворф був зайнятий: дорвавшись до нових джерел металу, він щодня вирушав порталом у гори й тюкав кайлом то одну, то іншу жилу.

При цьому він вперто відмовлявся запам’товувати координати, щоб самому надиктувати їх Мозку. Лена це врешті задовбало, і він дав живому артефакту нові дані, зав’язавши координати маяка у печерах на фразу “в гори на видобуток”. Тепер дворф вирушав до ритуального покою, ставав у відповідну схему, промовляв фразу “Мозок, у гори на видобуток” – і живий артефакт запопадливо відправляв його куди треба.

Аби трохи відволікти малу, ельф вирішив виконати її недавнє прохання – і почав вчити дівчинку грати на лютні. І ось тут сповна проявилась проблема культурної несумісності.

У рідному світі єдиним відомим Марії струнним інструментом була гітара. Грати на ній вона, правда, не вміла – та бачила достатньо голозаписів з живими виступами і мала гарну візуальну пам’ять.

Тож тепер, попри всі вказівки Ленмаріеля, на лютні вона намагалась грати саме як на гітарі. Наприклад – затискала басові струни й ритмічно била по ним схрещеними пальцями. Інструмент протестував проти такого насилля над собою, струни рвались – на щастя, ще на етапі створення лютні ельф одразу попросив Горіна зробити запасні.

Вправлялись у Лена в лабораторії, обов’язково ставлячи Полог Тиші – інакше звук розносився сусідніми кімнатами. В результаті у Лорі починала боліти голова, Горін – реагував потужними десятиповерховими загибами, або ж заявлявся до музикантів-експериментаторів особисто з уїдливими коментарями, на кшталт того, що навіть Шестерня міг би грати краще за них, і взагалі цю бринчалку треба зламати й викинути. Або віддати дикунам у якості нової святині – а то в них либонь тумбочка вже зогнила.

Поки туди-сюди – в Нічки нарешті вилупилось потомство. Новонароджені чароящірки були не схожі на своїх чорних пращурів – шкіра в них відсвічувала тьмяно-бузковим, під стать шматкам адаманту, серед якого висиджувались яйця. Ленмаріель висунув гіпотезу, що енергетично насичене середовище впливає на розвиток організму ще на стадії зародку.

Аби ящірки не порозбігались будинком – їх таки переселили до вольєру. Лен підхопив усе гніздо повітряними захватами й порталом перемістив до клітки.

* * *

Навчити Туманчика доставляти вантаж у визначену точку так і не вдалось. Або мозок кажана відмовлявся сприймати настільки складну команду – або Лорі просто ще не знала, як правильно пояснити йому задачу. Лену довелось викручуватись самотужки.

Стрибнувши порталом спочатку у передгір’я, далі він обирав більш-менш рівні місця – і переміщувався туди, розставляючи датчики й періодично роблячи перерву, аби відновити ману. При таких розкладах ним просто не могла не зацікавитись місцева фауна – і щось на кшталт віверни спробувало поласувати смачним двоногим. Паралізуюче закляття спрацювало як треба, і вольєр поповнився новою піддослідною. Вільних кліток вже не вистачало, Ленмаріель почав задумуватись над розширенням – благо місця всередині кам’яної брили ще вистачало.

Горін, видобувши достатньо руди, взявся за переплавку. А там і час на допомогу іншим знайшовся.

* * *

– Ну от, – дворф задоволено обтрусив руки. – Як новенький. Приймай роботу, мала, і не рюмсай!

Байк знову був на ходу. Замість принесеної з Несвіту пастки з демоном стояв живий накопичувач у захисному скляному футлярі з мідною оправою. Марії довелось добряче попріти, щоб створити робочий варіант конвертера мани в енергію для двигуна – та вона впоралась.

Лен, Горін та Марія стояли у гаражі, споглядаючи результат своєї спільної роботи.

– Я й не рюмсаю, – заперечила дівчинка. – Дякую за допомогу, Горіне.

– Та, пусте! – той відмахнувся. – Я, до речі, ректифікатор таки доробив. Можна було б тепер відсвяткувати, тим більше є привід – і те, що ми знайшли новий дім, і ще багато всього… З вами, правда, до пуття й не вип’єш, але хоч так.

– А, самогонний апарат! – Марія лукаво блиснула оченятами. – Так от чим ти був зайнятий, замість мені допомагати.

– Гей! – обурився Горін. – Це вже нечемно трохи, тобі не здається?

– Добре, добре, вибач. Зробиш для мене ще дещо? Треба нові струни для лютні. Зміцнені.

– Та без питань, – добродушно відповів дворф. – Правда, як на мене – не буде з тієї бринчалки пуття, які на неї струни не став. Як, в принципі, і з усього, що виходить з-під рук вухатого.

– А це, наприклад, – рівним голосом відповів Лен, – майже всі артефакти у будинку, в якому ти живеш, капітане Тріпло.

– О, як ми заговорили! – вишкірився майстер. – А хто вам, дозволь спитати, меблі дерев’яні нарешті поробив? Аби ти більше не морозив свою вухату сраку на камені. Га, старший помічник Триндюк?

Новій суперечці не судилось розгорітися – бо її перервав Мозок.

– Увага, знайдемно новий тип місцевості. Увага…

– Ходімо, – Лен рушив сходами догори, решта – за ним.

– Мозок, доповідь, – наказав ельф, коли вони дійшли до вітальні. – І зображення.

– Квадрат “тейваз” повністю проскановано, хазяїне. До мережі додано квадрат “одаль”. Гірська місцевість змінюється рівниною. Виводжу зображення…

На об’ємній ілюзії, куди оком не кинь, простягався рівний простір, де-не-де розбавлений поодинокими деревами. Вітер злегка колихав трави.

– Савана, – задоволено промовив Ленмаріель. – Я ж казав, що вони тут мають бути.

– От і на байку є де поганяти, – Марія радісно потерла долоні.

– Ніякого “поганяти”, – поки всі вдивлялись у картинку, Лорі нечутно підійшла до них. – Поки ми там все як слід не розвідаємо.

– Добре, – пробурчала дівчинка, розумно не ставши сперечатись.