Код Всесвіту: Чорна діра

7.3

Поки члени екіпажу на містку сміялися, Олександр підійшов до капітана і щось йому прошепотів.

─ А-а-а, так. Зовсім забув, ─ схопився руками за щоки Дмитро, а після звернувся до всіх.

─ Шановні члени екіпажу, оскільки Семен сьогодні виконував надважливу місію для нашого виживання і обід довелося перенести, то ми з Олександром вирішили вас нагодувати. Запрошуємо на кухню. На вас чекає борщ.

─ Це ж треба! Пізній обід від Капітана! ─ загорілися очі Аркадія, і він навмисне зробив вигляд, що не почув, що Олександр теж брав участь.

─ Від нас обох, ─ виправив Капітан, показавши рукою на офіцера зв’язку.

─ А, ну, так. ─ кивнув головою з кривою посмішкою Аркадій.

─ Ну, то ходімо і скуштуємо той неймовірний борщ! ─ вигукнув Семен. ─ Я так втомився і зголоднів, що слона б з’їв напевне. Хоча й борщ підійде!

─ Слона ми вам не гарантуємо. Вони тут жити чомусь відмовляються, ─ засміявся Капітан.

─ Кажуть, борщ заряджає краще, ніж будь-який реактор, ─ посміхнувся Олександр.

─ Так ви що, без мене не їли досі нічого? ─ висловив думку інженер-механік і широко розплющив очі.

─ Ні, Семене, ми перекусили вдень. Не хвилюйтеся. Але перекус не замінить повноцінний обід, ─ заспокоїв його Капітан.

Команда знову зібралася на кухні. Цього разу Олександр розкладав інструменти на столі поруч із тарілками, а Семен спостерігав з доброю вдоволеною посмішкою. Все приміщення було сповнене ароматом українського борщу.

─ Ну, ось. Життя триває, ─ сказав Семен, беручи першу ложку.─ Ще б подумати, що ми ще можемо зробити для нашого виживання.

─ Нам було б добре стабілізувати курс, але це вже буду завданням пілота, ─ зауважила Оксана. ─ А ви вже, Семене, і там багато для нас зробили.

─ Без коду ми не можемо змінити курс. Автопілот заблокує будь-яку спробу втручання, ─ пояснив Аркадій. ─ Я вже думав про це. Особливо думав, чи є сенс у відпрацюваннях на симуляторі, якщо система не підпустить.

─ А якщо автоматика зіб’ється біля діри? Тоді ручне керування стане єдиним шансом, ─ заніс наступну ложку до рота Семен.

─ Тобто ми покладаємося на те, що чорна діра зламає наш захист? Чудовий план, ─ іронічно зазначив Капітан Дмитро

─ Іноді хаос — єдина можливість вижити, ─ засміялася Оксана, але усмішка була більш втомлена.

─ Хоча, стоп! ─ привернув увагу Аркадій. ─ Навіщо нам стабілізувати курс, якщо в нього стабільні координати? Ми стабільно летимо куди треба. Вірніше, куди не треба. Ну, Ви зрозуміли, що я маю на увазі.

─ Ви маєте рацію, Аркадію. Я, мабуть, втомилася просто. Щось не те кажу, ─ зітхнула втомлено Оксана.

─ Стабілізація курсу буде потрібна, коли на нас почне діяти Чорна діра і її аномалії. Якщо система дасть збій. Тож, тут ми тільки на вас можемо розраховувати, Аркадію, ─ вирішив підтримати Оксану, і тим часом підняти важливість Аркадія, Семен.

─ В мене поки на симуляторі не все вдається, ─ зітхнув Аркадій.

─ От якби зараз тут був Гончий, то він би нас точно скерував. Це найкращий пілот – ас, ─ вставив репліку Олександр.

─ Що ви сказали? Гончий? Ви його знали? ─ здивувався Аркадій.

─ Особисто я його не знав. Але я чув про нього. Якось був банкет і Адмірал всіх зібрав. Так от я чув як він розмовляв зі своїми друзями, іншими поважними людьми. І один із них жалівся на те, що через клятого Гончого, який керує елітним літаком, його сина не підвищують, а лише дають другорядні ролі у звичайних рейсах. А він хоче, щоб його син був на елітному рейсі, де й платять зовсім інші гроші. Гончий найкращий, як я зрозумів.

─ Ну, дякую, ─ розплився у посмішці Аркадій.

─ За що дякуєте? ─ подивився на нього уважно Олександр.

─ За таку похвалу. Не знав, що Гончий виявляється такий відомий.

─ Це ваш друг чи знайомий? ─ зацікавився Олександр.

─ Гончий – це я!

На мить у приміщення запанувала тиша.

─ Гончий – це ви? Гончий – це ж легенда! ─ дивився на нього у всі очі Олександр. Він навіть зняв і протер окуляри, і знову надів.

─ Так. Гончий – це я! Моє прізвище Гончаренко. І те, що я вмію швидко гасати по небу і виходити сухим у найнебезпечніших випадках і породило такий позивний.

─ Тоді я починаю розуміти, ─ замислився Олександр.

─ Що розуміти? ─ наблизився до нього жестом уперед Аркадій.

─ Пілот літака має постійний вплив на курс через аеродинаміку. Пілот космічного корабля часто працює в парі з автопілотом: ручне керування використовується лише в критичних ситуаціях (наприклад, стикування чи аварійний маневр). Тому для космічного пілота важливіше координація з системами навігації та розрахунки, ніж «відчуття машини» через штурвал, як у літака, ─ пояснив Олександр.

─ Так, мені так і сказали, що тут треба буде лише кнопки натискати для керування. Мене сюди запросили, в якості нагороди за хорошу службу. Сказали, що у космосі побуваю, на сучасному кораблі, і ще більше титулів собі цим завоюю, коли повернуся.

─ Але мабуть, вам забули уточнити, що у космосі немає повітря, немає «плавного» керування, лише точні імпульси. Пілот літака може адаптуватися, але без тренування він буде відчувати себе «сліпим» — як водій, що пересів із автомобіля на танк.

─ Ой, як добре, що ви це сказали. А я собі думаю, чому в мене не виходить на симуляторі. Наче щось не те, до чого я звик. Я вже думав, що втратив навички через хвилювання.

─ Ваші навички з вами, Гончий. Не хвилюйтеся. Тренування на симуляторі вам допоможе зрозуміти різницю і призвичаїтися. Я захоплююся вами, як пілотом. І якщо ви тут серед нас, отже в нас точно є шанс на виживання, ─ додав гордо і спокійно Олександр.

─ Тобто ви не проходили тренування перед вилітом на космічному кораблі? ─ поцікавився Семен.

─ Було невелике тренування на витривалість. Мене обстежили, записали показники і дозволили виліт. Тренування польоту не було, бо мені пояснили, що все автоматизоване. А мої знання при мені.

─ А чи давно вас запросили у цю місію, Аркадію? ─ запитав Олександр.

─ Ні. Два тижні тому. Тобто два тижні до старту.

─ Два тижні? ─ обурився Олександр. ─ Але ж підготовки тривають по декілька років. Щонайменше три – шість місяців.

─ А я проходила експрес курс за місяць до польоту, ─ зізналася Оксана.

─ І я проходив місячний курс по всім системам корабля і всілякі тести на витривалість, ─ підтримав Семен.

─ В це я ще можу повірити, ─ підняв брову Олександр. ─ Є місячні експрес курси для людей, хто вже мають потрібні навички. А я бачу, що ви професіонали. Але чому Аркадія не провели курсом?

─ Мабуть тому, що нас вже списали, ─ хмикнув Семен. ─ Навіщо розповідати людині про нюанси висадки на планету, якщо вона не планується.

─ А це слушне зауваження, Семене, ─ продовжував Олександр. ─ Я просто бачив команду приблизно місяць тому. Це були два чоловіка. Інші люди.

─ Мені сказали, що треба терміново підмінити пілота, ─ зауважив Аркадій. ─ Тому мені не провели повноцінний курс. Тільки деякі тренування.

─ А вам не здалося дивним, що на підміну не знайшлося іншого досвідченого космонавта, який проходив підготовку? ─ пильно подивився Олександр на Аркадія.

─ Я якось не думав про це.

─ Та він мабуть розмріявся, як за ним дівчата почнуть упадати, коли він повернеться. Містер космічний Гончий прибуде, ─ пожартував Семен.

─ В мене взагалі дружина є. Але ви праві, я розмріявся, що стану тепер називатися Космічним Гончим, ─ хмикнув з посмішкою Аркадій. ─ Ви вгадали.

Сміх прокотився екіпажем. Один Олександр раптово став серйозним і звернувся до команди:

─ Це, звісно виглядає смішно, але мене не покидає думка, що всі тут не випадково. Від нас хотіли позбавитися. Просто місія ця давно організовувалася. Корабель, команда, вже все було налаштоване. Але місяць назад прийшло повідомлення про вирахування чорної блукаючої діри по шляху до потрібної планети. Я сам подавав відомості на зміну координат, щоб в системі корабель оминув це явище. Але вони змінили координати, поставивши Чорну діру – кінцевою зупинкою, а не об’єктом, який треба оминути.

─ Ви хочете сказати, що справжню команду усунули, бо змінили місію, а втрачати астронавтів не хотіли? Вірно? ─ запитав Капітан.

─ Можливо, ─ відповів Олександр.

─ А може вони дізналися про місію і відмовилися самі, ─ запропонувала Оксана.

─ Якщо вони дізналися про місію і відмовилися, то їх могли прибрати ще на землі, ─ серйозно зауважив Семен.

І знову на декілька секунд запала важка тиша.

─ Я згоден із Семеном, ─ зітхнув Олександр. ─ Вони вам не сказали про реальну місію, яку задумали. А якби сказали, то жодна людина при здоровому глузді не погодилася б.

─ Ви помітили, що кухня в нас стала місцем, де ставляться і вирішуються серйозні питання? ─ зауважила Оксана втомленим голосом, очі її вже заплющувалися, але вона намагалася триматися.

─ Кухня — вже наш другий місток. Тут теж ухвалюються важливі рішення, ─ підсумував Семен і посміхнувся.

─ Олександре, ви думаєте, що всіх нас захотіли прибрати? Чи просто обрали тих, кого не шкода втратити? ─ запитав схвильовано Капітан.

─ Це хороше питання. Було б цікаво дізнатися історію кожного. Бо мене кинули сюди, щоб я не розповів нагору і не зупинив місію. Аркадія, скоріш за все, вирішили усунути, щоб звільнити місце для сина поважного чиновника. А ось які мотиви для інших? ─ подивився на кожного із присутніх Олександр.

Семен сидів із втомленим видом і напівзаплющував очі. Оксана поклала голову на руку і практично заснула.

─ Я думаю, це питання ми завтра ще піднімемо, ─ сказав спокійним тоном Капітан. ─ А сьогодні вже всі втомлені і пора йти відпочивати.