Глава 14. Хвилини затишку.
Глава 14. Хвилини затишку.
Оксана сиділа на підлозі шлюзу, важко дихаючи. Її руки все ще стискали контейнер із піском. Вона дивилася в одну точку, намагаючись скласти в голові побачене з тим, що вона знає про світ.
─ Це неможливо... ─ прошепотіла вона. ─ Чисто біологічно ─ це абсурд.
─ Оксано, цей «абсурд» ледь не здув мене під днище корабля! ─ вигукнув Семен, обтрушуючи скафандр. ─ Я відчув потік повітря. Це не голограма і не міраж. Там справжнє пір’я завдовжки з триметрову дошку!
Оксана підняла на нього очі, її погляд став гострим, аналітичним. ─ В тому-то й справа, Семене. Існує закон квадрата-куба. Якщо збільшити птаха вдесятеро, його вага зросте в тисячу разів, а міцність кісток і площа крил ─ лише в сто. Він не зміг би навіть встати, не те що летіти зі швидкістю звуку. Його власна вага розчавила б його.
─ Тоді що це було? ─ запитав Капітан Дмитро, знімаючи шолом. Його обличчя було блідим. — Ми в іншому вимірі. Може, тут інша гравітація?
─ Гравітація тут відчувається майже як земна, ─ заперечила Оксана. ─ Я бачила, як сипався пісок. Прискорення вільного падіння стандартне. Щоб такий гігант міг літати, атмосфера мала б бути густою, як кисіль. Але я бачила показники: тиск у межах норми. Це... це виглядає так, ніби хтось взяв звичайного папугу і просто «розтягнув» його в просторі, ігноруючи закони маси.
─ Ви хочете сказати, що він штучний? Робот? ─ прищурився Аркадій.
─ Ні, він виглядав живим. Кожна борідка на пір’ї, кожен рух дзьоба... Це було занадто детально для механічного об’єкта. Але він не має права існувати в цій фізичній реальності.
Олександр, який весь цей час мовчки перевіряв дані на моніторі, озвався:
─ Друзі, я нагадую: сьогодні День 7. Зараз 12:45. Ми пролетіли крізь діру Керра всього сорок п’ять хвилин тому. Ми не знаємо, як це вплинуло на наші органи чуття. Може, це колективна галюцинація? Резонанс свідомості?
─ Галюцинація не перевертає інженерів догори дриґом, ─ буркнув Семен. ─ І не здирає обшивку з титанових баків. Давайте запишемо все, як є. День 7. Ми висадилися. Нас мало не збив з ніг велетенський папуга. Якщо я збожеволів, то принаймні в хорошій компанії.
Капітан кивнув:
─ Аркадій правий. Пишіть щоденники. Оксана, проаналізуйте повітря і пісок. Нам треба знати, чи можна тут дихати. Якщо цей птах органічний, значить, він чимось дихає.
─ Або він тут такий не один, ─ додав Олександр, дивлячись на зачинений люк. ─ Якщо є такий папуга, то десь має бути і велетенська клітка... або той, хто його годує.
─ Або ми опинилися серед велетнів. А папуга тут звичайний. Це ми маленькі. Живе він у якихось джунглях поряд, ─ запропонував Семен свою версію подій. ─ А якщо це так, то тут можуть бути й інші тварини такого ж розміру.
Всі притихли, обмірковуючи почуте. А Семен додав:
─ І здобиччю на охоті можемо стати ми.
Тепер повисла цілковита тиша.
─ Гігантизм у природі має межі (саме тому кити живуть у воді, яка підтримує їхню вагу). Поява літаючого велетня на суші для мене ─ інтелектуальний шок.
─ Оксано, ви ж мислите у межах законів фізики, які нам відомі. Але, я вже побачив як ми ті закони порушили. Коли ще робив заміри ваших рослин, зрозумів, що фізика в дірі вийшла з чату і закрила за собою двері.
─ Семене, але ж в Чорній діри свої закони. Там інший час і простір.
─ Я розумію. Так тут теж дивна планета. Тут два сонці. Може і закони фізики якісь інші, ─ намагався Семен відстояти свою думку.
─ А може ви маєте рацію. Може в цьому вимірі сама матерія може мати інші властивості (наприклад, надміцні молекулярні зв’язки в кістках птаха), ─ намагалася Оксана зібрати в голові якусь логіку.
─ Я знаю, що нічого не знаю, як сказав один філософ, ─ почухав голову Семен. ─ Але я знаю одне, треба поїсти і відпочити. Зараз дістану всім пайки. Я занадто втомлений, щоб зараз щось готувати. Хоча іскри мене і підзарядили, та організм довго не мав нормального відпочинку.
─ Так, ─ погодилася Оксана. ─ Нам всім треба відпочинок, перш ніж вирішимо, що робити далі. І проби, що взяла перевірю.
─ Оксано, зачекайте, ─ зупинив її Аркадій. ─ В мене є питання, яке мене мучить. А чи не розірве планету від того, що вона між двох Сонець?
─ Все залежить від орбіти. Існує два стабільних типи орбіт у таких системах:
1) P-тип (Circumbinary): Планета обертається навколо обох зірок одночасно на великій відстані. Якщо зірки близько одна до одної, а планета далеко, вона відчуває їхню спільну гравітацію як одне ціле. Її не розірве.
2) S-тип (Satellite): Планета обертається навколо однієї зірки, а друга зірка знаходиться дуже далеко.
─ А як ви вважаєте, який тут тип?
─ Скоріш за все Р-тип, Аркадію. Але я не знаю цю планету. Я знаю одне. Ми тут. Планета жива, стабільна. Один із варіантів точно має бути. А коли перевірю зразки, то може щось нове дізнаємося ще.
─ А чому ви думаєте, що може бути Р-тип, ─ вирішив вточнити Семен.
─ Бо ми відразу бачимо два сонця. Оскільки вони обидва зараз у нас над головою і рухаються в одному напрямку, ми точно крутимося навколо обох. В системі S-типу одне сонце могло б бути вдень, а інше ─ з’являтися вночі як дуже яскрава зоря.
─ Але вони різні?
─ Так, Семене, і це нормально. Одна зірка може бути гігант. Або різні відстані. В тім, ми тут ще недовго, щоб приймати остаточні рішення.
***
Обід був швидким. Після чого всі втомлено пішли у ніжні відсіки кораблю, де було менш спекотно, попередньо завітавши до своїх кімнат за щоденниками.
Аркадій сів на своє ліжко і зробив запис.
День 7. Я посадив корабель. Ми всі живі. Я в шоці досі. Це було якесь божевілля. Ми вижили в чорній дірі. Мої руки досі тримтять від напруження. Семен взагалі сьогодні з електрикою воював. Як ми вижили одному Богу відомо. Дякую, тобі Боже, що ми вижили. Та чи надовго? Планета незвична. Ми силі в пустелі, де літають велетенські папуги. Оксана каже, що такі папуги не можливі в природі. Отже. може ми тут ліліпути просто. Оце вляпалися. Не одне так інше.
Він закрив щоденник.
─ Боже, дякую тобі, що ми вижили. Тепер нам треба твоя допомога щоб ще вижити тут. І головне не зійти з розуму.
***
Олександр зробив запис у щоденник.
День 7. Ми вижили! Я думав моя свідомість попрощається зі мною. Я був у чорній дірі! Я бачив себе минулого і майбутнього. Я був одночасно і дитиною, що мріяла чути сигнали космосу і собою старшим. Я був ними одночасно. Це тяглося, здавалося, все життя. А пройшло п’ять хвилин, якщо вірити годиннику. Але може там час зупинився і ми не знаємо скільки часу пройшло насправді. Ми зараз в іншому вимирі, де два сонця. Як зберегти здоровий глузд?
***
Семен взяв щоденник, повертів його в руках, позіхнув. А потім відкрив і зробив записи.
День 7. Сьогодні був божевільний день! В мене іскри сипалися з очей, якщо можна так сказати. Дроти вирішили, що я їх раб і маю тільки їх обслуговувати. Ця залізна калимага, думає, що я частина її. В мене вже око сіпається він нашої мандрівки. А тут іще велетенський папуга пролітав. Тепер треба бути обачними, щоб не стати чиїмось сніданком. Багато питань, ще треба прояснити. Але мозок відключається вже. Треба виспатися трохи. Сподіваюся сон у день допоможе зібрати думки до купи, а до того часу ми не встигнемо стати куркою в духовці.
***
Капітан зробив записи.
День 7. Ми з командою пройшли крізь Чорну діру. На якісь хвилини мені здалося, що пам’ять повертається. В мене почали з’являтися спогади. Але зараз розумію, що пам’ять повністю поки не повернулася. Але є дивне відчуття, наче я скоро все згадаю, або дізнаюся про себе все одно. Зараз в мені знову з’явився спокій. Хоча ми на іншій планеті, яка ще не зрозуміла і може таїти небезпеку. Проте, якщо ми вижили в Чорній дірі, то на планеті, думаю, точно виживимо. В мене найкраща команда. Вони врятувати наші життя.
***
Оксана записала у щоденник:
День 7. Я пережила неймовірне відкриття! В Чорній дірі можна вижити! Але це має бути правильна чорна діра і правильна команда поряд! В нас співпало і одне і інше. Семен нас урятував. Сильно переживала за нього. Він герой. І Аркадій зміг посадити корабель і зберегти нас живими. Відчуття в діри, як окремий космос. Час наче зупинився. І я відразу була у різних реальностях і часах свого життя. Дивне відчуття.
Зараз ми на іншій планеті. Вона бінарна. Сьогодні бачили великого папугу. Щось тут не так. Може якась аномалія. Поки спостерігала за своїми рослинами. Відбувається Фототропізм (поворот до світла): Листя наче «розгубилося». Воно намагається розвернутися одночасно до обох джерел світла, через що стебла почали почати скручуватися спіраллю. Це нормально. На Землі рослини тягнуться до Сонця. Тут їх два. Тому стебла і починають крутитися. Колір листя став темно- зеленим з легким фіолетовим відливом. Поява фіолетового кольору – в біології це називається накопичення антоціанів. Якщо пігментація посилиться, це означатиме, що блакитне сонце випромінює забагато жорсткого ультрафіолету, але поки що це виглядає як звичайна захисна реакція.
Це можуть бути зміни, як реакція на інтенсивність світу. Тож, радіація, думаю, не значна. В тім ми це питання ще перевіримо. Взяла зразки піску і повітря. Згодом, зроблю аналіз і допишу продовження.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!