Код Всесвіту: Чорна діра

Глава 8. День шостий.

8.1

На шостий день аромат борщу вчорашнього вечора змінився дивним запахом озону, який просочувався навіть на кухню. Семен стояв біля плити, але його рухи були дивними: він піднімав пательню, ставив її назад, і знову піднімав ─ тричі поспіль, наче застрягла плівка старого кінопроєктора.

─ Семене, ви в порядку? ─ запитала Оксана, заходячи.

─ Я... я просто хочу перевернути цей млинець, ─ пробурмотів він, витираючи піт. ─ Але мені здається, що я вже перевертав його хвилину тому. І він все ще сирий.

─ А я коли прокинулася, то побачила, як я сама вдяглася, пройшла повз мене, відкрила двері та вийшла з каюти, ─ поділилася Оксана.

─ Оце так. Відчуваю, що далі буде лише …─ він зробив паузу, підбираючи слова, бо казати «гірше», що було на думці, він не хотів, ─ цікавіше.

─ Так. Це цікава пригода. Це вже не просте дежавю. У нас дійсно є можливість вивчити феномен чорної діри. Тільки як це занотувати для людства, щоб вони це отримали?

─ Не хвилюйтеся, Оксано, людство не хвилюється за вас.

─ Думаю, ви маєте рацію, хоча це і сумно, ─ зітхнула вона.

─ Тільки сумувати не треба. Ви ще не знаєте, що вас на сніданок чекає.

─ Млинці? Здогадалася?

─ Не зовсім. Хоча млинці теж будуть. Ви зарано прийшли і трохи підгляділи, але невже ви думаєте, що я залишу всіх без креативного сніданку? ─ посміхнувся він.

Тут ложка впала на підлогу, трохи підскочила і зависла в повітрі.

─ А оце вже не добре, ─ зауважив Семен. ─ Нам ще не вистачало, щоб у штучній гравітації почалися збої.

─ Слухай, залізяко, ─ звернувся Семен до ложки, ─ якщо ти ще раз злетиш без дозволу, я тебе переплавлю на зубочистки. Ми в ергосфері, а не в цирку шапіто!

Він підняв ложку. Він підняв ложку. Він підняв ложку.

─ Семене, схоже, збої не лише в гравітації. Я побачила, як ви тричі підняли цю ложку.

─ Це я не контролюю. Але я зараз піду подивлюся систему, яку я ще можу контролювати, щоб ми не лишилися без штучної гравітації. Кухню я поки зачиняю. Потім всіх покличу.

Він вимкнув плиту і вони з Оксаною вийшли. Семен пішов по довгому коридору у технічний відсік. Оксана залишилася. Вона бачила як він йшов. Потім вона побачила, як він вже повертався, пройшов повз себе самого, який тільки направлявся у той бік, підійшов до кухні, відчинив двері і розтанув у повітрі.

─ Ну от, почалося. Я тепер бачу примари нас. Головне не збожеволіти до того, як ми дістанемося діри.

Капітан тим часом прокинувся і дивився як інший капітан, такий самий як він виходить з його душу. Він завмер.

«Все. Я збожеволів. Як мені тепер керувати кораблем?» ─ думав він і мовчки спостерігав як людина, схожа на нього, вдягнула синю форму і вийшла з каюти. А потім розчинилася у повітрі.

Він встав з ліжка. Він встав з ліжка. Він встав з ліжка.

─ Якесь дивне відчуття. Наче я вже вставав з ліжка.

Дмитро пішов у душ, але не встиг він ще відчинити кабінку, як вона сама відчинилася і звідки вийшов знову його двійник у рушнику, який пройшов повз нього, як і перший. Капітан мовчки спостерігав як той вдягнувся, вийшов із каюти і знову розчинився у повітрі.

─ Я не здоровий! Треба буде підійти до Оксани в медичний відсік. Треба перевірити голову. Я ж недієздатний вже, мабуть, ─ засміявся він кривою посмішкою.

Він вийшов у коридор і побачив як Оксана якраз повернула за ріг коридору і пішла у сторону де був медичний відсік. Капітан наздогнав її швидким кроком.

─ Оксано, я б хотів перевіритися, бо всі ці події на мене вплинули більше ніж я хотів.

Вона мовчки ввела код до медичного блоку… і розчинилася у повітрі.

Капітан від несподіванки відійшов назад і вдарився спиною об стінку.

─ Я вже не відрізняю реальність. Я мабуть сплю? Чи просто з’їхав з глузду? Але ж я не божевільний. Це мені все сниться. Треба просто прокинутися. Треба прокинутися. А як це зробити? ─ Капітан безпорадно почав дивитися із боку в бік, сподіваючись знайти якийсь вихід із ситуації.

Як переляканий сурікат, він стояв по струнці, озираючись навколо себе і вдивляючись у глиб коридора. Паніка і розгубленість з’явилися на колись спокійному обличчі.

Аркадій теж прокинувся, але підвівся не розплющуючи очей. Дійшов до душової кабінки, потроху протер очі і побачив силует, що мився.

─ Капітане, це ви? У вас душ зламався? ─ сонним голосом пробурмотів Аркадій.

─ Чи це ти, Семене?

─ Добре, почекаю. Якраз і прокинуся.

Він сів на ліжко. Він сів на ліжко. Він сів на ліжко.

─ Щось сьогодні не можу прокинутися. Дивно якось почуваюся. Наче це вже було. Дежавю.

─ Агов, напарнику! Я все розумію, але мені ж теж треба збиратися.

Він нарешті повністю відкрив очі, позіхнув і поглянув на душ. Силуету не було.

─ Ой. Як це? Я ж бачив когось. Я навіть чув шум води. Чи це мені здалося? Мабуть я ще не прокинувся і мені все наснилося.

Він зайшов до душу, закрив кабінку, ввімкнув воду і почав наспівувати мелодію під ніс.

Вийшов і почав вдягатися, аж раптом йому здалося, що він вже простягав руку до речей.

─ Я ж вже брав сорочку. Чи ні? Дежавю двічі поспіль за один ранок?

Він повернувся і перед ним спиною до нього стояв інший чоловік у його одязі, який відкрив двері каюти, вийшов і зачинив їх за собою. Аркадій вскрикнув і відскочив від несподіванки назад. Потім кинувся до дверей, відкрив їх, але там нікого не було.

─ Що це за примара? В мене глюки? В таких випадках пілотів відстороняли від польотів. Як я буду керувати кораблем у такому стані? Чи казати про це команді? Але в них немає іншого пілота крім мене.

Тим часом Оксана сиділа у каюті і щось дивилася на моніторі свого планшету. Раптом її трохи злякав стук у двері. Це був Семен.

─ Оксано, на сніданок приходьте через десять хвилин.

─ Добре, ─ вигукнула вона і згорнула картинку на планшеті.

Відчинивши двері, вони вийшла і уважно стала роздивлятися навколо в очікуванні нових видінь. Вона бачила, як Семен зайшов на кухню. Тихо, навшпиньки, простеживши за ним, Оксана впевнилася, що інженер-механік справжній. Раптом вона почула голос Капітана. Він лунав не звично, перелякано.

─ Це сон. Треба прокинутися, ─ доносилося з іншого кінця коридору за рогом.

Вона побачила, як вона, але інша, побігла по коридору. Видіння зникло. Реальна Оксана теж побігла по коридору і побачила, як Дмитро з широко розплющеними, переляканими очима вдивлявся у навколишній простір і був явно дезорієнтований. Вона підбігла до нього.

─ Оксано! ─ капітан схопив її за лікоть, цього разу перевіряючи, чи вона тверда. ─ Я щойно бачив, як ти розчинилася. І бачив себе в рушнику. В мене щось із мозком. В мене галюцинації.

─ З вами все нормально. Ми просто вже ближче до горизонту подій. Це вплив від Чорної діри.

─ Скажи мені, ми тепер завжди будемо ходити натовпом?

Оксана втомлено посміхнулася:

─ Це лише початок, Дмитре. Час закручується. Скоро ми почнемо зустрічати себе вчорашніх.

─ Сподіваюся, я вчорашній не такий зануда, як я сьогоднішній, ─ пробурмотів Капітан. ─ Бо двоє мене в одному коридорі ─ це вже державний переворот.

─ Ну ось, Ви жартуєте. Значить не все так погано, ─ посміхнулась вона. ─ Ходімо, Семен нас вже чекає на сніданок.

─ А ви впевнені, що Семен справжній? ─ раптом загадково запитав Капітан.

─ Впевнена. Той, що звав, справжній. Я перевірила. Він не зник. Хоча чи надовго?

─ Оце ви втішили, ─ саркастично посміхнувся Капітан.

Вони разом підійшли до дверей кухні, де вже стояли Аркадій і Олександр.

─ Що, він не пускає? ─ запитала Оксана.

─ Так. Семен сказав, щоб ми почекали трохи, поки він все приготує і розкладе по тарілках, ─ відповів Аркадій.

─ Семен нам готує знову кулінарний сюрприз. Він мені зранку повідомив про це, ─ додала Оксана.

─ Як ви думаєте, чим він нас сьогодні здивує? ─ запитав Капітан.

─ А зараз побачимо, ─ посміхнулася Оксана.

Двері кухні нарешті відчинилися.

─ Сніданок готовий, ─ запросив усіх Семен.

Всі подивилися на нову дивину на тарілках.

─ А це у нас яєчня-оката. Називається «Яєчня-Пульсар» (символ викривлення). Зверніть увагу на ідеально круглі жовтки. Жовток – це як наш корабель. А білок я виклав навколо них ─ закрученим у спіраль (як акреційний диск чорної діри).

─ Це ж треба було так заморочитися? ─ захопливо вигукнув Аркадій.

─ А млинці де? ─ здивовано вигукнула Оксана. ─ Я на млинці сподівалася. Вони ж були? Мені не здалося?

─ Млинці теж будуть, не хвилюйтеся, ─ посміхнувся Семен. ─ Спочатку це з’їжте.

─ Аркадій швидко з’їв яєчню в взяв у руку кухоль з кавою. Але тієї ж миті різко поставив її на стіл з трохи здивованими очима.

─ Що трапилося, Аркадію, ─ запитав Семен. ─ Кава не смачна?

─ Не у тім справа. Я щойно побачив як вже відпив її, хоча ще не доніс до рота. В мене сьогодні зранку дежавю якесь. Вже декілька раз поспіль. У мене якийсь збій у мізках трохи.

─ Це не просто збій у мізках, Аркадію, ─ Оксана витирала піт із чола, дивлячись на показники датчиків, приладу, що висів у неї на поясі, які почали малювати дивні спіралі. ─ Ми маємо справу з об'єктом Керра. Я практично впевнена у цьому. Чорна діра обертається зі скаженою швидкістю.

─ І що це значить для нас? Крім того, що я бачу, як я п'ю каву ще до того, як підніс горнятко до рота? ─ нервово запитав пілот.

─ Це значить, що простір навколо нас закручується у вир. Світлові промені роблять петлі. Те, що ви називаєте дежавю — це фотонне відлуння. Ми буквально наздоганяємо власне вчорашнє світло. Час тут не тече по прямій, він закручується у спіраль. Ми бачимо фрагменти нашого майбутнього, бо воно вже «намотане» на цю діру.

─ А чого ви така радісна, Оксано. Вам подобається бачити ці галюцинації? ─ звернувся до неї Аркадій.

─ Не у цьому справа. Звичайна діра – це точка (смерть). Діра, що обертається – це кільцева сингулярність. Центр діри схожий на «бублик» з енергії. Якщо пролетіти точно крізь центр цього кільця, гравітація не розчавить корабель, а «проштовхне» його в інший простір-час (або білу діру).

─ А-а-а. В цьому сенсі. Тобто, якщо ми бачимо ці глюки, то це часові петлі, що утворюються, бо це кільцева діра. А це добре для нас.

─ Все вірно, Аркадію, ─ задоволено відповіла Оксана.

─ Семене, ти прямо пророк, зі своєю яєчнею, ─ подивився Аркадій уважно на Семена. ─ Чи ти знав?

─ В нас з Оксаною вчора було дежавю. Щось вона мені пояснила, а щось я сам потім інформацію знайшов і почитав.

«У нас з Оксаною, ─ повторив про себе Капітан, ─ Неприємно це чути. Що в них вже там? Сподіваюся, що між ними нічого немає. Я просто себе накручую. Хоча, яке моє діло. Вона ж мені не дружина. Чого це я завівся?»

─ А це, ─ Семен дістав тонкі млинці, складені високою стопкою, ─ млинці перемазані сиропом. Кожен шар млинця символізує одну петлю дежавю.

─ Наш час зараз як цей стос млинців. Ми ніби їмо верхній, але відчуваємо смак усіх одразу. Ми проживаємо 6-й день, але "прокушуємо" пам’ять про 5-й і 4-й і навіть майбутнє, ─ продовжила його думку Оксана.

І тут всі звернули увагу, як Аркадій почав рахувати млинці.

─ Що ти робиш? ─ запитав Семен.

─ Намагаюся зрозуміти скільки ще «повторів» до горизонту подій.

Всі засміялися. Хоча напруга від змін у реальності відчувалася.