Академія бойових ткачів

Тейн розказав все Ельйо наступного ж дня, в обідню пору. Повернувся в маєток пригнічений і з почервонілою щокою, сил на ляпас Ельйо не пошкодувала. До наступного заняття з кімнати він не вийшов. На лекції сидів на задньому ряду один. Лізти до нього з розпитуваннями ніхто не став. Ельйо ж навпаки була дуже активною і вдавала, що нічого не сталося. Так чи інакше, під важким поглядом Іфалії, Рейні таки довелося йти і розбиратися з ситуацією, що склалася.

- Я на це не підписувалася, - простогнала Рей, похмуро крокуючи сходами.

- Ти підписалася бути викладачем! Це частина твоєї роботи, спрямовувати їх на правильний шлях. Комплексна робота! – штовхала її у спину Іф.

- Ви з дідом змовилися чи що?.. - невдоволено скривилася Рейна.

- Не тринди!!! Дій! - просто перед дверима в кімнату Ельйо, Іфалія грюкнула подругу по спині з такою силою, що та буквально врізалась лобом у двері.

Іфалія швидко втекла ще до того, як Ельйо відчинила. Про себе Рейна пообіцяла подругу наздогнати і прибити, але якось пізніше. Ельйо дивилася на неї трохи здивовано, але не втрачаючи того ж аристократичного важливого погляду. Ділила вона кімнату з Дарою та Віа, але дівчат у кімнаті не було.

- Вчитель Леарлес?

- Ну ... - Рейна не знала, що повинна зараз сказати, слова підбиралися з великими труднощами, - складеш мені компанію? Хочу оглянути територію навколо маєтку.

- Я думала, цим займаються фамільяри, - підозріло промовила Ельйо.

- Так ... з далеку не вийшло ... - зітхнула Рейна, - значить будемо прямо. Тягни свою дупу за мною. Є розмова.

І ось через пару хвилин, вони вже вийшли за браму маєтку, що супроводжувалося перешіптуванням студентів і пильними поглядами Лорсана і Таска. Під ногами потріскувала промерзла земля. Зима наближалася невблаганно швидко і з кожним днем все холоднішало. Ельйо куталася в свою мантію, пленталася за Рейною дуже неохоче. Коли вони відійшли на пристойну відстань від Лоу-Фей, Рейна зупинилася. Вітер тріпав її срібне волосся у різні боки, Ельйо підсвідомо порівняла довжину свого волосся з її волоссям. У сприганів вважалося, що краса жінки полягає у її волоссі. Тому, своє фіолетове волосся Ельйо берегла і плекала. Щоправда, воно росло в неї дуже повільно. Набагато повільніше, ніж у її сестер та матері. У 15 років вони ледве прикривали лопатки, тоді як її дванадцятирічна сестричка хвалилася розкішними локонами, що спадали їй до пояса.

У Рейни Леарлес було чарівне волосся, гідне аристократки сприганів. Довжиною майже до стегон навіть у зібраному вигляді, вони завжди виглядали розкішно. Струменіли по плечах немов шовк, блищали наче місячне срібло. І зізнатися, Ельйо трохи їй заздрила. Та й до того ж, Леарлес була гарна, їй не вистачало лише витончених крил за спиною.

- Вчителю, - нарешті звернулася до неї Ельйо, - скажіть, ваш хвіст…

- Ммм? - Рейна обернулася, - ти про зняття печаті на тренувальному полі?

Ельйо кивнула.

- Ну, я напівкровка, - знизала плечима Рейна, - я не те, щоб приховувала це колись. Просто не афішувала.

- А таких як ви, напівкровок, багато? - запитала Ельйо.

- Нуууу ... - протягнула Рей задумливо, - не думаю, що багато. На континенті не вітаються міжрасові союзи. Але ж серцю не накажеш.

- Хочете сказати, ваші батьки пішли за покликом серця?

- Ага, - Рейна поправила волосся, - саме так вони і зробили. Моя мати з роду вовчих ойо, а батько древній.

- Але ж... ви належите до головної гілки сім'ї Коє, - спохмурніла студентка, - як голова сім'ї міг таке допустити?

- О, всі були проти, - усміхнулася Рей, - тільки голова і підтримав. Думаю, він більше бажав щастя своєму синові, ніж думав про те, як такий шлюб відіб'ється на репутації сім'ї Коє.

- Немислимо ... - Ельйо була вражена почутим, - і сім'я Коє все одно залишається однією з найважливіших та шанованих сімей Фарлеза. Так зачекайте. Вчителю Леарлес, ви пряма спадкоємиця сім'ї?

– А? Так, - байдуже відповіла Рей.

- Тоді взагалі не розумію… - Ельйо опустилася на ствол поваленого дерева.

До цього моменту вони вийшли на невелику галявину, серед якої маленьке озерце покривалося ледь помітним тонким льодом. Рейна вскочила на кривий камінь і глянула в небо.

- Знаєш, напівкровки народжуються не такими, як чистокровні, - сказала вона в небо, - не те, щоб я цим пишалася. Це швидше прокляття, ніж дар. Але саме у напівкровок прокидаються найаномальніші здібності. Я, наприклад, отримала здатність контролювати кількох фамільярів без шкоди собі. Багато ткачів тренують тіло і гартують дух, розвивають свій запас мани, щоб опанувати хоча б двома фамільярами. Найвеличніші ткачі нашого континенту могли керувати лише трьома фамільярами одразу. А я у п'ятнадцять трьох викликала. Аномально? Аномально. Так що мені здається, що всі ці заборони на міжрасові відносини лише для того, щоб таких як я було якнайменше. Адже чим ти сильніший – тим небезпечніший.

Ельйо наче заворожена дивилася на свою викладачку. Їй просто не вірилося в те, що вона щойно почула. Це суперечило всьому, чого її вчили змалку. Але слухати Рейну було так цікаво, вона була така проста та відкрита. У ній не було якогось зайвого пафосу і цієї вчительської манерності та бажання повчати з поважним виразом обличчя.

- А що на рахунок тебе, спадкоємиця Будинку Невагомих? – Рейна глянула на дівчину, – за що кровного хранителя побила?

- Так ви і це знаєте, - опустила погляд та.

- Робота в мене така, Ель, - розвела руками Рейна, - тепер хочу дізнатися, що між вами сталося.

- Та вам навіщо?

- Кажу ж, робота в мене така, - Рейна стрибнула з каменю, - розбите серце?

- Та куди там, - усміхнулася дівчина, - розлютив він мене, та й усе. Прийшов і сказав, що закохався і хоче заради цієї дівчини змінити порядки цілої держави. Подумати тільки… заради своїх почуттів!

Ель осіклася. Щоки її спалахнули.

- Знаєте ж, цей безглуздий закон не просто так вигадали. Спригани поступаються своєю чисельністю всім расам у багато разів. Нас дуже мало, самі ж знаєте. Тому шлюби в Шайлоні укладаються для створення сильних союзів, а від жінок чекають, що вони присвятять себе спадкоємцям. Моя мама народила п'ятьох і всі дівчатка. Я старша, тому мені відведена трохи інша доля, ніж моїм сестрам. Але я з дитинства знала, що мій обов'язок пов'язати свою долю зі спадкоємцем іншого значущого Будинку в Шайлоні.

Ельйо якось сумно подивилася на Рейну. У її очах відбивалася якась знайома безвихідь. Як у людини, яка знає, як правильно вчинити, знає, що саме цього від неї і чекають, але відчайдушно хоче піти проти цього. Такий був погляд бірюзових очей Ельйо з Будинку Невагомих.

- Мати батька ніколи не любила. Її видали заміж, як і всіх аристократок. Вигідна партія. Тому, скільки я її пам'ятаю, вона завжди була сумна та роздратована. І мене, первістка, вона не дуже й любила. А от батько мене любив. Завжди підтримував у всьому, балував, проводив зі мною багато вільного часу. Від цього, мабуть, мама ще більше віддалилася від мене. Але знаєте, вчитель, коли вона народила Айну, а за нею Шейлу, то стала трохи веселіше. З ними вона по-справжньому виглядала щасливою. Думаю, до моменту народження близнючок вона вже остаточно змирилася зі своєю долею. Тому прийняла рішення зробити дитинство своїх дочок щасливим. Ну молодших дочок. Вони її скарб, діти. А я так і залишилася дитиною від нелюбимого чоловіка. Тому, коли мене познайомили з Тейном, я вирішила, що повинна полюбити його. Я не хотіла жити, як живе моя мати. І вирішила, що зможу змусити себе полюбити того, кого обрали для мене і закохати його в себе. Адже так нам було б набагато простіше, правда?

- Нуу… - промовила Рейна задумливо, - не думаю, що можна змусити когось полюбити. Та й хіба можна змусити себе когось полюбити?

- Спочатку, у мене виходило, - зізналася Ельйо самовдоволено, але голос її відразу погас, - але тривало це не довго. Тейн справді мені дуже подобався. Він завжди був поряд зі мною, ми завжди знаходили спільну мову, з ним було цікаво і я не відчувала себе чужою поряд із ним. Але що далі, то більше ці почуття переростали в родинні. І я зрозуміла, що дуже дорожу Тейном, як старшим братом, якого в мене ніколи не було. І тут з'явилася інша, абсолютно безглузда проблема! Адже не можна лягти в ліжко з братом!

- Ого, - свиснула Рейна, - ти так далеко зайшла у своїх міркуваннях…

- А як інакше? За мене все життя продумали. Усі мої цілі розписали замість мене. Єдине, що залишилося особисто мені, то це вирішити, як мені рухатися до тієї чи іншої мети. Адже мені доведеться вийти заміж. А з чоловіком... - Ельйо густо почервоніла.

- Тааааааак! - Рейна впіймала себе на тому, що її бліді щоки теж почервоніли, - не заходь так далеко. Тобі спочатку питання із заміжжям би вирішити.

- А що вирішити? Я зрозуміла, що мені буде не так складно, як із мамою. Адже хоч я не люблю Тейна, а він не любить мене, ми хоча б не ненавидимо один одного. Я змирилася із цим. Тому що так треба. Тому що це заради Шайлону, заради наших Будинків. Щоб не зганьбити батька, показати матінці, що я варта її уваги… А він!.. Він!!! Приходить і так нахабно заявляє мені, що, бачте, він закохався! І хоче спробувати змінити влаштування цілої держави! Заради Шири!

Дівчина схопилася з корчів і зі злістю штовхнула дрібний камінчик. Камінь відлетів майже до берега озерця.

- Ааааааа! - Ельйо підняла голову в небо і закричала, - зовсім знахабнів чи що?!

- Може пнеш ще щось? - запропонувала Рейна, завбачливо відходячи трохи вбік.

І Ельйо пнула. З такою силою, що корч, на якому вона сиділа, розсипався в потерть. Сприганка біснувалася хвилин десять. Кричала щось неналежне аристократці та спадкоємиці правлячого будинку. Лаялася на Тейна, на Ширу, на чортову Леарлес з її безглуздими ідеями хитатися лісом і давати волю емоціям. Летіли тріски, пил, дрібні камінці. І в якийсь момент вона засміялася. Дівчина запустила обидві долоні собі у волосся і розтріпала їх.

- Ви ж спочатку знали, чому я розлютилася, так? - усміхнулася вона.

- Це більш ніж очевидно, - кивнула Рейна.

- Так, - Ельйо поправила розпатлане волосся, - така дивна заздрість. Він заради неї готовий піти проти сім'ї. А заради мене ніхто такого не робив. І, я певна, не зробить. Напевно, треба дуже сильно закохатися... Тому, коли він сказав мені про це, я злилася більше на себе і на свою долю, а не на нього. Мені не можна піддаватися емоціям і забуватися у коханні. Я не хочу повторити історію минулої спадкоємиці, що настільки потонула у своїх почуттях, що геть-чисто забула про своє призначення.

- Ти про Лейлу з Дому Вогнекрилих? - обережно запитала Рейна, хоч і так знала відповідь.

- Так, - відповіла Ельйо, - вона зганьбила свій рід і стала причиною падіння величного Будинку Вогнекрилих. Можливо, мені варто було б сказати їй спасибі за те, що тепер мій Дім править у Шайлон. Саме її дії спричинили те, що мій дід захопив владу. Але тепер її доля стала моєю долею. І за це я її ніколи не зможу пробачити.

- Слухай... - Рейна похмуро подивилася на дівчину, - скажи, Ельйо, а що вам розповідають про неї? Про Лейлу?

- Кажуть, коханий відмовив їй і вона спробувала насильно підкорити його за допомогою забороненої темної пряжі, - замислилася Ельйо, - у неї не вийшло. І вона впала в забуття.

- Он як… - Рейна зітхнула, - гаразд. Слухай, Ельо, а ти сама чого хочеш?

– Я?

- Ну, не я ж. Ти. Є в тебе бажання?

- Я хочу бути гідною дочкою свого батька, - вперто повторила Ель, але тут же тихо додала, - але ж правити гідно можна і з чоловіком, якого я люблю.

- Так, можна, - посміхнулася Рейна, - ось від того, що я напівкровка, рід Коїє особливо не постраждав. Як бачиш, досі один із них стовпів Фарлеза.

- Угу, - кивнула Ель.

- Гаразд, якщо ти спустила пару, тоді повертаємось.

- Вчитель.

– А?

- Дякую.

- Це ще за що?

- Ну, як же. Мені полегшало після розмови з вами. І здається, я зрозуміла, що ви мали на увазі, коли говорили про мету нашого навчання. Я свою сформулювала майже.

- Ось як, - Рейна поклала долоню їй на маківку і потріпала по волоссю, - дивись тоді, завзято працюй заради своєї мети. Я проконтролюю.