Академія бойових ткачів

Ближче до заходу сонця карети все ж доставили студентів у маєток Лоу-Фей. Там кучера допомогли вивантажити речі студентів перед брамою маєтку і відправилися назад, залишивши лише трьох красенів-коней, на яких добиралися Лорсан, Таск та Рейна.

Усі були виснажені і дорогою, і нападом. Студенти, більшість з яких виховувалися у тепличних умовах багатих маєтків, були на межі істерики. Але група Рейни навпаки, трималася дуже хоробро і стійко. Так, опівнічники та світлононосці, що приєдналися до них, теж перелякалися. Але намагалися храбритися один перед одним, у цьому німому суперництві ніхто не міг собі дозволити показати переляк противнику.

Викладачі скомандували студентам взяти свої речі та внести до будинку. І цей наказ був зустрінутий майже скандалами з боку світлоносців, але Сьєрра дуже швидко урезонила своїх студентів. Та й самі вони відразу стихли, після того як Дара і Віа першими схопили свої сумки з гордим виглядом пройшли повз.

- Сором аристократам, які боїться напружити свої руки, - уїдливо зауважила Дара.

Маєток Лоу-Фей у темряві був похмурим двоповерховим будинком, з трохи потрісканим фасадом, обплетеними диким виноградом, наче зловісними щупальцями. До входу вела кам’яна доріжка, чотири сходинки та невелика тераса. Великі двері зі скрипом піддалися, впускаючи натовп студентів у просторий хол. На першому поверсі розташовувалися простора вітальня, невелика бібліотека, навчальний кабінет, велика їдальня та кухня, а також багато невеликих комор. На другому поверсі знаходилися житлові кімнати та дві кімнати відпочинку. Одну було вирішено залишити студентам, іншу – викладачам. У будинку була і прибудова на задньому дворі. У прибудові були дві великі купальні.

Коли студенти розподілилися по кімнатах і спустилися до холу, Іфалія оголосила порядок проживання у маєтку. Студентів ділили на п'ять груп, групою на викладача. Крім занять, кожна група щодня мала свої завдання, такі як прибирання будинку, території та готування. Перший вечір викладачі пообіцяли студентів побалувати та приготувати вечерю. Але далі все розподілилося чесно: у перший тиждень готуванням займеться група Рейни, прибиранням першого поверху – студенти Лорсана, другий поверх дістався студентам Іфалії, передній двір – групі Таска та задній – групі Сьєрри.

Діти аристократів, які не звикли до такої роботи, готові були обурюватися та скандалити. Але падати в бруд обличчям перед якимось там Факультетом опівночі вони не хотіли. Раз із цим впораються опівнічники, то впораються і світлоносці. Але, прибирання та приготування – це не найскладніше, що очікувало студентів. З великим побоюванням вони чекали занять фізичної підготовки пані Леарлес та вчителя Таска.

Коли невеликі збори закінчилися, викладачі вирушили на кухню. А після вечері студенти були відправлені спати. Ближче до півночі всі вже спали. Тільки от Шира і Тейн сиділи в кімнаті відпочинку на другому поверсі і намагалися передати один одному емоції дня, що минув. Компанію їм склали Соран, Дара та Віа.

- Як ви гадаєте, навіщо вона нюхала пані Леарлес? - запитала Шира.

- Треба було запитати у лиса, - посміхнулася Віа, - він теж ойо.

- Та звідки мені знати? - нахмурився Соран, - я іншого виду. Та й вона якась… не така ойо.

- Мене більше спантеличила її фраза "кров до крові моєї", - задумливо промовив Тейн, - якщо не помиляюся, то ойо позначають своїх, хіба ні? То чому вона сказала це вчителю Леарлес?

Дара цикнула.

- І це вас вона вчить... - тяжко зітхнула вона, - ви що зовсім нічого про неї не знаєте?

- Ну, я знаю, що вона не п'є кави, але дуже любить чай. І не починає його пити, поки чайна квітка повністю не розпуститься, - весело відповіла Шира.

- Мде… - закотила очі Віа, - ви справді нічого не знаєте про неї.

- Рейна Леарлес тільки наполовину древня. А на другу – ойо. Вона напівкровка, - тихо сказала Дара, - не можу повірити, що ви цього не знали.

- Та ну! - схопилася Шира, - але в нашому світі напівкровок немає!

- Майже ні, - тихо зауважив Соран, - насправді в жодному королівстві, крім Шайлон, не заборонені міжрасові союзи. Але часто мало хто ризикує. Бояться більше засудження з боку суспільства.

- Коротше кажучи, мама пані Леарлес з вовчих ойо, - сказала Віа, - а батько древній.

- Але ж вона не має жодних ознак звіра!

- З півкровками це трохи не так працює, але ознаки звіра у них також є. У певні моменти.

Повисла незручна пауза. Шира, Тейн та Соран перетравлювали інформацію. За вікном місяць виплив через важкі хмари, освітивши кімнату.

- Все ж таки, повірити не можу, що вам викладає така як вона! А ви гадки не маєте, яка вона, - нищівно похитала головою Дара, - вибачте. Я не хочу нікого образити, правда. Я за свою агресію вже отримала… просто, коли я дізналася, що цього року вона вестиме заняття, я найбільше на світі хотіла вчитися в неї!

- Слухай, - Тейн відкинувся на спинку дивана, - ми все ж таки з інших держав. Може, розкажеш нам про неї? Просвіти, так би мовити.

- Ви чули про Вовчий загін? - почала Дара, - загін, що виконує особисті накази його величності. Елітний військовий загін! І очолює його Біла вовчиця. Завдяки її загону запобігли нападам на королівський двір, на сім'ї аристократів, врятовані з полону члени королівської родини, а про їхнє викрадення навіть не встигла дізнатися вся палацова варта! Завдяки Вовчому загону було зупинено перевороти, який навіть не розпочався.

- Біла вовчиця – це пані Леарлес? Це пояснює її бездоганне володіння мечами, - усміхнувся Соран.

- Два роки тому мене викрали прямо з саду нашого маєтку, - несподівано сказала Дара, - тою, хто врятувала мене, була пані Рейна. І саме вона сказала мені, що я можу! Я можу стати бойовим ткачем, як вона. Всі сміялися і радили готуватися до заміжжя. А вона підтримала мене! Тому моя мета – досягти її! Стати бойовим ткачем, який одного разу зможе йти з нею пліч-о-пліч.

- Тож ти так захоплюєшся нею? - запитала Шира.

- Так, - відповіла чесно Дара.

- Гей, - у дверях з'явилася сама Рейна, - а ну, метнулися спати.

Студенти одразу підскочили і розбіглися по кімнатах, не ставлячи зайвих запитань. Очі Рейни в темряві світилися, тому питати про щось її не хотілося. Леарлес же посміхнулася і повернулася до гостьової кімнати викладачів, де на неї чекав Лорсан.

- Що там, Рейно?

- Та нічого… Дара Ладор розповідала про Вовчий загін, - відмахнулась Рейна.

– Елітний бойовий загін? Ти ж його очолювала? - запитав Лорсан.

- Так, очолювала.

- Ви справжня легенда, загін рятівників Фарлеза, - посміхнувся кафо.

- Хм ... - Рейна опустилася в крісло, - скоріше загін елітних головорізів.

– Що?

- Да нічого.

Пауза. Лорсан примружився.

- Рейна ... - нарешті зважився він спитати, - як ти там опинилася? Тобі подобалося там?

- Чи подобалося мені? - задумалась Рей і повторила те, що говорила Лорсану зранку, - навряд чи комусь таке сподобається. Швидше, там я почувала себе на своєму місці.

- Вибач, я, мабуть, лізу не в свою справу, - Лорсан зам'явся, - але я не знаю, що сталося під час останнього іспиту. Чутки, звичайно, поповзли одразу. Але все тут же зам'яли і до цього дня про подію знають лише ті, хто там був. Ну і ще сім'ї… адже саме після того іспиту все змінилося. Ти ось, наприклад, зникла. Навіть на випуск не прийшла. А потім я бачу тебе на параді імені Його величності. Ти на чолі елітного загону. А я, признатися, скучив за тобою…

- Лорсан ... - Рейна м'яко усміхнулася, - не думай про це. Я спати. Дякую, що склав компанію.

Залишивши кафо в гостьовій, Рейна попрямувала вузьким коридором до своєї кімнати, але шлях їй перегородив Таск. Сприган навис над нею і зазирнув у янтарні очі. Рейні було незвично дивитись на нього знизу вгору. Але Таск був значно вищий, ширший, сильніший.

- Чого тобі?

- Я хочу поговорити, Рейно, - сказав він, - просто хочу поговорити. Будь ласка.

- Сподіваюся, це щось важливе, - хмикнула дівчина, - я хочу спати.

- Так, це про сьогоднішній напад, - кивнув Таск.

- Тоді заходь, - Рейна зробила запрошуючий жест рукою, проходячи до своєї кімнати.

Всі кімнати другого поверху були двомісними, але оскільки їх було досить багато, вчителі не ділили кімнати один з одним. Кімната Рейни була досить просторою. Два широкі ліжка, висока різьблена шафа, письмовий стіл біля вікна. До речі, вікно було чималим.

Таск сів на одне ліжко, Рейна – на друге, навпроти. У місячному світлі її волосся сяяло сріблом. Таск про себе зазначив, що вона стала ще жіночнішою. Кожен вигин її тіла був немов намальований закоханим художником. Вона виглядала як найпрекрасніша аристократка, яку тільки можна було собі вигадати. Складно було навіть припустити, що ця дівчина – одна з найнебезпечніших бойових ткачів континенту.

- Нагайна прийшла за юною пані, - почав Таск, - безумовно, Ельйо з Будинку Невагомих.

- Так, ти маєш рацію, - кивнула Рейна, - я знайшла це на роздоріжжі, коли від'їхала від вас вперед, щоб розвідати наскільки безпечна дорога попереду.

Рейна простягла заплямований бурими бризками конверт зі зламаною печаткою. Печать була без герба, вона мала просто обідок із дрібних крапок.

- Німа печать, - прошепотів Таск, - печать замовника, значить…

- Замовника? - не зрозуміла Рейна.

- Так. Німа печать або печать замовника – це печать, якою користуються високопосадовці Шайлон, щоб приховати свою приналежність до якогось будинку. Зазвичай німими печатками запечатують листи коханкам або сувої для нелегальних договорів. Але іноді, німа печать перетворюється на печать замовника, коли лист адресований найманцю.

- Значить, Нагайна - найманець, - підбила підсумок Рей.

- Не зовсім. Цілком можливо, її найняли, щоб викрасти Ельйо. Нага, звісно, вбивця. Але більше вона спеціалізується на викраденнях, залякуваннях та тортурах, – похитав головою сприган, – вона дуже небезпечний супротивник. І сьогодні вона просто нас перевіряла. Значить, вона може повернутися, будь-коли.

- Недарма я, значить, відправила Теру та Йору на патрулювання, - зітхнула Рейна.

- В академії вони патрулювали щоночі, - сказав Таск, - хоча, в академії повно големів-захисників.

- Ага, - фиркнула Рейна, - повно големів захисників, а напівдохлого спригана та його фамільяршу вони пропустили наче з письмовим запрошенням.

- Не зрозумій неправильно, - Таск почухав потилицю, - я всі ці п'ять років не на дупі сидів, знаєш. Довелося розвивати і навички приховування, і вміння оминати захист будь-якої складності. Думаєш, як я взагалі потрапив у ту бісову бібліотеку? Життя найманця не таке цукрове, як у придворних.

– Придворних? - Рейна підняла брову, - що ти взагалі знаєш про життя придворних?

- Нічого, - розвів руками Таск, - нічого. Але те, що говорили студенти про Вовчий загін, більше схоже на гарну казку для народу. Адже я правий?

- Маєш рацію, - кивнула Рейна, - елітний загін, що завершує війни ще до їх початку. Шляхетно звучить, правда? Ці діти так вірять у це, у мене вірять. Хотілося б, щоб так було й надалі…

- Рей, - Таск зазирнув їй у вічі, - як тебе туди занесло?

Місяць знову зник за хмарами. У напівтемряві очі Рейни блиснули бурштином. Вона посміхнулася, оголивши гострі ікла. На мить Таску здалося, що за її спиною майнув пишний вовчий хвіст.

- Ти ж знаєш, хто я, - прошепотіла вона, - чистокровні ойо від народження мають у собі те, що називається ядро звіра. Саме це ядро дозволяє людині жити в гармонії з духом звіра. Я народжена від союзу ойо і древнього, тому я позбавлена цього ядра. За іронією долі дух звіра в мені хижий, і я змушена тримати його під контролем постійно. Щодня, щогодини, кожну хвилину. І це складно.

Вона зробила паузу. Зібрала волосся і почала плести косу.

- Знаєш, - продовжила вона, - я дуже старалася на службі при королівському дворі. У мене добре виходило. І вести справи, і укладати угоди на міжрасовому рівні. А потім я побилася з лицарем з особистої охорони Її Високості, принцеси Емілії. Конфлікт виник на рівному місці, він назвав мене «дівчинкою з впливовим дідом». Сказав, щоб я виявила до нього повагу, адже без захисту таких як він лицарів, я не протягну й дня. І все саме якось… Я прийшла до тями, коли тяглася іклами до його горла. З'явилися і пазурі, і вуха, і хвости. Само собою, ікла теж. Я сиділа в нього на грудях, а він був весь у крові. Я сполосувала йому обличчя пазурами. Потім, лицарі пошепки жартували, що я вкусила його за зад.

- А ти не кусала?

- Ні звичайно! - Рейна засміялася, - це надто, навіть для мене. Сама Емілія схопила мене за хвіст і потягла. Уявляєш? Принцеса схопила вовчицю за хвіст. І вовчиця відреагувала. Я зупинилася, прийшла до тями. Після цього мене усунули. Рівно на три дні. А після Його Величність викликав мене до себе. Мені запропонували очолити Вовчий загін. Не стали довго пояснювати, чому саме я, і так ясно було. Я виявила себе як звір. Вовчий загін потребував саме звіра.

І знову Рейна замовкла. Таск вичікувально дивився, не перебивав і зайвих питань не ризикував ставити. Його й так здивувало те, що Рейна вирішила поділитись із ним цими спогадами.

- Для того, щоб закінчити війну не розпочавши, потрібно ліквідувати першоджерело змови. Думаю, ти й сам розумієш, що полонити, перевиховувати і переконувати збунтованих – марно. Спочатку ми навіть намагалися бути більш лояльними. Давали випробувальні терміни, намагалися прибирати лише головних із бунтівників, даючи піти простим підлеглим. Марно. Через деякий час знову плелися інтриги. Тоді ми перестали морочитися. Хочеш закінчити війну, не розпочавши – знищ першоджерело. І ми вбивали. Іноді одного або двох, іноді накривали цілі підпільні організації. Не щадили нікого. Але тоді, коли ми входили до кімнат… я почувала себе такою… вільною! Мені не треба було контролювати себе. Хижак усередині мене нарешті був задоволений. А потім мене усунули. І притягли сюди. Коли на нас напали, найбільше у світі я боялася, що ці діти побачать мене такою.

- Але ти впоралася... - Таск глянув їй в очі, - як завжди.

Рейна опустила погляд. На кілька хвилин повисла пауза. Дівчина дивилася у вікно, сприган дивився на дівчину. І тут він різко схопився, потягнувся до неї і торкнувся губами її чола.

Рейна на мить розгубилася. Відсахнулася вбік. На щоках її проступив ледь помітний рум'янець. А потім був гучний звук ляпаса і коротке «Пішов геть!». Але стоячи в коридорі, притулившись спиною до дверей, Таск відчував, що вона так само стоїть, притулившись до дверей у кімнаті і безглуздо посміхається. Нехай вона виставила його геть, але прірва між ними сьогодні стала трохи меншою.