Академія бойових ткачів

- Вчитель Леарлес! Я правильно роблю? – Шира продемонструвала нитку пряжі, яка мала стати частиною їхньої вистави на Фестивалі.

- Ні, - похитала головою Рейна, - дивись ще раз.

Вона стала біля кафо і почала креслити в повітрі символи, які та мала повторити. Піщана гарпія Рід уважно спостерігала за своєю господаркою та її викладачкою, не втручалася. Цей фамільяр Рейне чимось нагадував Йору. Такий же мовчазний, тихий, але погляд у Рід був розумний, хитрий. Шира ще раз уважно вдивлялася у рухи викладачки, після чого кивнула та пішла тренуватися.

З того часу, як Рейна повернулася зі своєї подорожі, вона зовсім не мала спокійної хвилини. Їй не вдалося побути разом із студентами. Заняття весь цей час вели Іфалія та Таск, а іноді на допомогу приходили Лорсан та Сьєрра. Подорож за Браму Андхакара виявилася дуже вимотливою. Після нього Рейна проспала майже добу, а будь-хто, хто намагався хоча б наблизитися зі спробами її розбудити, стикався з ікластими вискаленими мордами Тери та Йору. Коли ж Рейна прокинулася нарешті прийшла до тями, її захлеснула нова хвиля суєти. Усі готувалися до Фестивалю весни.

Хоча Рейна і залишила чіткі вказівки Таску та Іфалії щодо того, що мають підготувати півночі, але розуміла, що студенти щиро чекають і на її участь у процесі підготовки. І Рейна, зізнатися, сама була дуже рада відволіктися від усіх цих складних розмов та рішень, і просто зайнятися Фестивалем. Правду кажучи, події останніх днів її добряче втомили, адже це тільки був початок усіх проблем.

Після того, як Лейла повернулася в реальний світ, залишивши позаду п'ятирічне заточення у в'язниці-одиначці Брами Андхакара, виникло питання: а що далі? Звичайно, спочатку було відправлено фамільяра із повідомленням для старійшини Будинку Вогнекрилих. А після, Лейла, у супроводі своєї сілкі була переведена до кімнати відпочинку, де за її станом було наказано спостерігати Руруке. По фактом, про те, що Лейла Вогнекрила повернулася, мало хто знав. Крім учасників ритуалу та їхніх фамільярів, про це знали лише ректор та його підручні – Клара та Рурука. Було прийнято одностайне рішення поки тримати це в таємниці, поки не вирішиться питання що ж далі? До того ж, з'явився новий фактор, який ніяк не можна було ігнорувати.

***

- Значить, ти хочеш сказати, що нам це все здалося? - Таск похмуро дивився на Еліаса, коли той повторив свою історію про Лей, про яку раніше розповів Дагон.

- Навряд, - похитав головою хлопець, - найімовірніше, це був хтось інший. І мотиви її не зрозумілі. Якщо вона була іншою – навіщо їй називатися чужим ім'ям і розповідати чужу історію? До того ж у таких деталях.

- Але, якщо вона ворог – чому вона не вбила нас, коли мала таку чудову нагоду? - Задумалася Рейна, - до того ж, не схоже на те, що вона нам брехала. У неї справді була мітка фамільяра.

- Розумієш, Лей загинула саме тому, що Ален намагався зробити її фамільяром. Вона загинула у Міжмир'ї.

- Тобто, застрягла між двох світів – у нашому та за Брамою? Це ти маєш на увазі? - Клара підключилася до розмови.

- Щось подібне до того, - кивнув Еліас, - я бачив, як вона померла.

- Ми теж бачили, як ти помер, - уїдливо нагадав Таск.

- Але Ален спалив її тіло, - таким же уїдливим тоном відповів Еліас, - це не могла бути Лей. Не могла й усе тут.

- Тоді тепер я зовсім не розумію, що відбувається, - розвела руками Рейна, - жінка, що врятувала нас, не виглядала ворогом. Але тепер, ти кажеш, що вона зовсім не та, ким назвалась. Вона врятувала життя Таску, вказала мені таємні шляхи в укриття Алена, до того ж, сувій із описом ритуалу саме вона нам дала. Якщо вона ворог, тоді зовсім не зрозуміло, навіщо нам допомагати.

- Все це дуже дивно, - котячий хвіст Клари нервово метався з боку на бік, - що скажете, пане ректоре?

- Скажу, що зараз нам усім потрібний відпочинок, - Теодор Коє задумливо цокав пальцем по склу круглого акваріума Стефаніуса, лосось мудрості явно не був у захваті.

- Так просто? - не зрозумів Таск, - у нас тут чорт зрозумій що відбувається, а нам відпочивати?

- Добре, тоді роби щось, - знизав плечима ректор.

Таск поник. Не він, не хтось із присутніх поняття не мав, що робити далі. Спочатку порятунок Лейли був виключно бажанням Рейни. Вже в процесі пошуку можливостей зробити це, з'ясувалося, що повернувши її можна буде не лише відвести загрозу від Ельйо з Будинку Невагомих. Але також зруйнувати і так хиткий союз Алена з Будинком Шепоту. Звичайно, крім здогадів не було нічого, що б підтверджувало існування цього союзу. Але Рейна вважала, що вона не помилилась у цьому. Але після порятунку Лейли, Рейну стали відвідувати сумніви щодо того, чи вони весь цей час займалися.

Після розповіді Еліаса про смерть Лей, Рейна почала замислюватися про те, чи не надто все просто для них склалося? Найдавніший сувій із найскладнішим ритуалом зберігався весь цей час у якійсь дивній печері і був вручений їм просто так, як подарунок. Напівкровка, від якої виходила дика аура сили і кровожерності просто так відпустив їх, піддавшись удару фамільяра, нехай і дуже сильного. А його підручний, у якого явно з головою не гаразд, якось мляво їх переслідував. Потім це дивний і незграбний напад Нагайни з метою використати студента для шантажу та обміняти його на Еліаса. Все це не складалося в єдину картину, плутало.

- Якщо ніхто не знає, що робити, пропоную все ж таки відпочити. У вас, до речі, ще підготовка до Фестивалю не забули? - він суворо зміряв поглядом Рейну і Таск, - ви викладачі, панове. Будьте ласкаві, виконуйте свої обов'язки. А про решту подбаю я.

***

- Пані Леарлес, дозвольте приєднатися? – Шарлотта нагнала Рейну у саду, коли та несла коробки зі стрічками для фестивалю.

- Звичайно, - спокійно відповіла Рейна, - чим зобов'язана?

- Я дуже зацікавлена вашими методами навчання, пані Леарлес, - юна сприганша лукаво блиснула очима, - ваші студенти багато в чому випереджають студентів інших факультетів. І навіть, нехай зовсім трохи, але вони випереджають і мій курс.

- У мене просто дуже здібні студенти, - знизала плечима Рейна, щось у цьому дівчиську її дуже напружувало.

- Пані Леарлес, - Шарлотта зазирнула їй прямо в очі, - я хочу, щоб ви мене вчили!

- Відмовляюся, - відмахнулась Рейна, не замислюючись.

- Як грубо, - Шарлотта награно надула губи, - хоч, я від вас і не чекала іншої відповіді.

- Тоді навіщо було питати?

- Ну, як же… не спробувавши, не можна бути впевненим. Але знаєте, мені здається, скоро ви передумаєте. Все ж таки, так складно відмовити спадкоємиці імперії, - Шарлотта піднялася навшпиньки і останню фразу прошепотіла Рейні прямо на вухо.

Сприганка відсахнулася і хижо облизнула губи.

- Так, - кивнула Рейна, придушуючи бажання закликати клинки, - ти маєш рацію. Я не відмовлю спадкоємиці імперії.

Рейна продовжила свій шлях. Сприганка залишилася стояти на місці. І ось саме в цей момент Рейна остаточно переконалася, що Дім Шепоту пов'язаний з Аленом. Їхня спадкоємиця, хоч і не була повною дурепою, все ж таки була підлітком, який хотів самостверджуватись. Якби це був хтось старший, він не став би так відверто розкидатися подібними словами, не досягнувши успіху. Що стосується Шарлотти, що б не задумали поплічники Алена чи Будинку Шепоту, вона була впевнена у беззастережному успіху. Але в чомусь була впевнена і Рейна. Лейла, що повернулася, Вогнекрила не входила в їхні плани.

Занурена у свої думки, Рейна дійшла до комірчини, в яку несла коробку. Розставивши все на місця, вона вже хотіла піти, але шерех привернув її увагу. За дерев'яною комірчиною дівчина виявила Сорана. Хлопець був один і був дуже сумним. Він сидів, притулившись спиною до стіни комірчини. Його білий пухнастий лисий хвіст був обгорнутий навколо його ніг, а вушка притиснуті до голови. Соран явно був пригнічений.

- Не заперечуєш? - Рейна опустилася поруч ще до того, як хлопець встиг відреагувати на її появу, - я не бачила тебе на тренуванні. Чому тікаєш?

- Вчитель Леарлес, - Соран глянув на неї, - я думаю, мені тут не місце.

- Це ще чому?

- З усіх студентів я найслабкіший, - сумно посміхнувся Соран, - не те, щоб я скаржився. Просто, з усіх я останній виявив пряжу зв'язку. Пряжа у мене найслабша, я зовсім не здатний створювати сильні атакуючі нитки або хоча б щось варте уваги. Ще й вам таких проблем доставив, коли дозволив на себе напасти… Усі так намагаються перед фестивалем, а я тільки мішаюсь… От і формацію порушив, Шарнон був у сказі і довелося зробити перерву. Через одного мене.

- Слухай… - Рейна підбирала слова, раніше їй доводилося підбадьорювати лише солдатів, - я не можу з тобою погодитись. Ну, щодо твоєї марності. І з приводу твоєї сили теж не погоджуся.

- Але ж ви самі бачите! Я зовсім не здатний!

- Тебе вибрала Каял, - перервала його Рейна, - адже ти зрозумів, що вона за фамільяр?

- Зрозумів, але яке це має значення?

- Фамільяри Іномир'я ніколи не вибирають слабаків, - усміхнулася Рейна, - Каял побачила в тобі силу. Так, тобі не вистачає техніки, навику. Але ти лише закінчуєш перший курс! Якщо хтось вибився вперед, це не означає, що ти не зможеш його наздогнати! Якщо старанно працюватимеш, у тебе все вийде. І замість того, щоб ховатися, ти можеш попросити допомоги у мене! Адже я тут для цього!

- Вчитель… - очі Сорана наповнилися вологою, - дякую…

Хлопець обхопив Рейну руками, захопивши в теплі обійми. Вчитель ласкаво погладив його по голові. На душі стало дуже тепло і неприємні почуття, що залишилися після зустрічі із Шарлоттою, швидко випарувалися.

- А тепер, - Рейна відсунула студента від себе, - треба повернутися до решти і продовжити тренування. У вас вже добре виходить, ти все правильно робиш. Просто, тобі не вистачає впевненості у собі. Хоча над цим ми ще попрацюємо.

Разом із Сораном Рейна повернулася до гуртожитку Опівночі, де їх зустріла Іфалія та Таск. Діти, які вже встигли злякатися, коли Соран знову зник, з полегшенням видихнули. Шарнон, грюкнувши лиса по спині долонею, усім своїм виглядом показував, що почувається винним за те, що нагримав на нього. Таск знову вишикував усіх і змусив відпрацьовувати відтворення пряжі, Іфалія організовувала прислугу готувати вечерю. Сама Рейна приєдналася до тренувань. Фамільяри відпочивали віддалік, спостерігаючи за процесом. Спостерігали й студенти з обміну, включаючи Шарлотту та Ванессу. Сьогодні червоне волосся з сивими пасмами було складено у два великих пучки з бантами. Ця милість зовсім не поєднувалася з поглядом хижака, який був спрямований у бік опівнічників та їхніх учителів. Ванесса теж дивилася зовсім не дружелюбно.

Рейна знала, що Ванесса дуже озлоблена на неї. Але вона не збрехала, коли розповіла причину її усунення. Ванесса билася з непритаманною сприганам жорстокістю та кровожерністю. Її бажання знущатися з жертв, катувати їх, перевищувала допустимий рівень озлобленості навіть серед таких монстрів як Вовчий загін. Хоча, фізично Ванесса ніколи не була сильною. Її спеціалізацією була пряжа отрут та пасток. Саме тому вона змогла зруйнувати пастку, залишену Нагайною. Коли Рейна виступила через те, щоб усунути Ванессу, цю ідею підтримали всі. Ванессу відіслали назад у Шайлон, не розголошуючи причину її усунення, щоб вона мала шанс жити без косих поглядів і шепоту за спиною. Але вона тут. І вона явно прагне показати їй, Рейні, як вона прорахувалася, коли відсторонила її.

Але зараз Рейна не хотіла думати про це. Вона хотіла проводити час із своїми студентами. З Таском та Іфалією. Їй було чим зайнятися. У тренуваннях вона забувала про те, що є щось важливіше за майбутні іспити. У перервах вона знову відчувала себе живою, коли розмовляла з Широю чи Ельйо, коли відповідала на безглузді запитання Шарнона, Тейна чи Сорана. Їй вперше за довгий час було по-справжньому весело. І студенти це також відчували. Вони вперше бачили таку щиру усмішку своєї вчительки. Ближче до вечора вийшла Іфалія і оголосила, що вечеря буде готова за півгодини. Але вона не пустить нікого за стіл, доки всі не приймуть ванну.

– Це ще що за умови? – скривився Шарнон.

- Від тебе смердить, - в голос засміялася Шира, - отож, нормальна умова!

- Ти, сестрице, теж не фіалками пахнеш, знаєш, - розвів руками кафо.

- Ах ти… - Шира з такою силою змахнула крилами, що весь пил із землі однією хвилею накрив Шарнона, - таке не кажуть леді!

- Ти не леді! Ти сестра! - Шарнон вихопив у служниці, що проходить повз, відро з водою і хлюпнув у Ширу.

Та ухилилася, і вся вода потрапила на Ельйо. Сприганша, продемонструвавши велетенське терпіння, не випустила не слова. І всі вже було подумали, що вона зараз просто піде в будинок приводити себе до ладу. Але Ельйо, розправивши тонкі крила, злетіла вгору, зависла прямо над Шарноном і скомандувала:

- Першорядний елемент! Почуй і підкорися! Пролийся дощ!

Вода, нехай і тонким струменем оббризкала Шарнона з ніг до голови, намочивши його крила. Обтрушуючись, кафо забризкав Сорана. У результаті через кілька секунд студенти вже бігали по саду, обливаючи один одного водою і голосно сміючись. Рейна спостерігала за цим збоку рівно доти, доки Іфалія не перекинула їй на голову цебро холодної води. Підскочивши, Леарлес приєдналася до цих ігор з водою. Студенти реготали, Іфалія тікала, Рейна наздоганяла, Таск стояв мокрий і нічого не робив.

Це був чудовий вечір. Не сталося нічого зайвого, нічого поганого, складного. Мокрі і задоволені, всі вирушили до гуртожитку сушити одяг. За вечерею всі бурхливо обговорювали фестиваль. У той момент здавалося, що ніщо не може порушити цю ідилію.

***

А поки Рейна та її студенти спокійно вечеряли, біля стіни академії стояли три постаті у чорних плащах. Під покровом темряви їхні силуети здавалися ще більш похмурими та жахливими. Одна з фігуа явно прийшла з-за стін академії і тепер дуже нервувала. Про це можна було судити, звернувши увагу на те, як вона переступає з ноги на ногу. Дві інші фігури прийшли сюди ззовні і були впевнені у собі, наче контролювали ситуацію саме вони.

- То ми домовилися? – голос належав жінці, дуже владній жінці.

- Якщо ви гарантуєте, що її тут більше не буде, - другий жіночий голос був невпевненим, тремтів і трохи зривався на писк у кожному слові.

- За це можеш не переживати, пампушечко, - третій голос юнацький і глузливий, - якщо допоможеш нам, то більше ніколи її не побачиш.

«Пампушечка» розвернулась і попрямувала назад за стіни академії, бар'єр пропустив її легко і без жодних вагань. Вона обернулася до двох гостей.

- У день Фестивалю, я залишу вам пролом у бар'єрі. На цьому місці. Виконайте обіцяне.

***

- Ух ти! Здорово! Як багато людей! - Шира вибігла на центральну алею академії, мало не збивши з ніг Ельйо своїми крилами.

- Ти що, вперше на подібних заходах? - сприганша манерно поправила своє волосся, - хіба в Сеттен-Хейл такі фестивалі не проводяться?

- Проводяться, звичайно, - Шира ображено надула губи, - просто це мій перший фестиваль з друзями. І перший, на якому я виступатиму.

- А що, на батьківщині у тебе немає друзів? - отруйно влізла в розмову Шарлотта, що казна-звідки з'явилася.

Шира прикусила губу, ці слова її явно зачепили. Але тут же на допомогу прийшла Ельйо.

- Хто б казав, - сказала вона з викликом, - знову в супроводі прислуги та охорони, леді Шарлотта?

- Не варто бути такою зухвалою, Ельйо, - прошипіла червонява сприганка, - як бачиш, я тут сама!

- Саме так, - посміхнулася Ельйо, - ти тут одна, Шарлотто.

Взявши Ширу за руку, вона потягла її по алеї, проштовхуючись через натовп. Принагідно вона обурювалася, якою ж зухвалою стала Шарлотта. Адже коли вони були дітьми, вона була куди спокійніша і куди приємніша. Шира посміхалася. Хоч Ельйо і чітко позначила, що не приймає її закоханості в Тейна так само, як і його закоханості в Ширу, вона все одно була хорошим другом. З моменту їх вступу все зовсім змінилося. Ельйо більше не нав'язувала себе Тейну, як було у першому семестрі. Вона більше не шипіла на Ширу і не дивилася на неї зверхньо всерйоз. Вона стала м'якшою, спокійнішою. І Шира зрозуміла, наскільки вона таки добра і чуйна. Хоч Ельйо і була зарозуміла, стримана і не надто емоційна, вона все одно була дуже доброю. Тепер вона мала подругу.

- Ельйо.

– А?

- Дякую.

- Знову собі щось вигадала?

- Ні, просто дякую! Ходімо до хлопців! Вони сказали, що чекатимуть біля центрального фонтану!

Сьогодні обидві дівчини були одягнені у традиційну форму Лоу-Фа, зшиту спеціально для Фестивалю весни. То були довгі вільні спідниці, стягнуті під грудьми широким поясом, облягаючі блузи з рівними манжетами. Форма хлопців мало чим відрізнялася, хіба тим, що замість довгих спідниць на них були не менш широкі штани. Блузи та сорочки були білими, а ось що стосувалося штанів та спідниць, у кожного факультету вони були свого певного кольору. Колір опівнічників був пурпуровий. Форма була прикрашена сріблястими нитками та стрічками. У дівчат були сріблясті намистини на шиї та на руках.

Фестиваль і справді був особливою подією, тому до нього готувалися так ретельно. Спочатку, цей захід був присвячений богині, принцесі Каї. Цього дня у королівському палаці збиралися гості з усіх куточків Континенту. Усі підносили молитви подяки принцесі, а на честь генералів влаштовували показові змагання, в яких воїни могли продемонструвати свою силу та спритність. Згодом та зі зміною поколінь, цю традицію трохи змінили і фестиваль перетворився на розважальний захід із ярмарками та атракціонами. У кожній із чотирьох держав Фестиваль весни відрізнявся. У Сеттен-Хейлі це був захід, присвячений військовій справі, коли згадували чотирьох генералів. У Шайлон це був фестиваль пам'яті принцеси Каї, і цього дня було прийнято відвідувати храми богині. У Райкон цього дня влаштовували веселі гуляння з танцями біля багаття, смачною їжею та ярмарковими розвагами. Що стосується Фарлеза, Фестиваль весни поєднали з весняними іспитами в Лоу-Фа.

Як уже згадувалося раніше, академія побудована на підземних печерах, в яких було виявлено першоджерело. І місце це вважалося священним через свій тісний зв'язок з історією принцеси Каї. Таким чином, під час фестивалю проходив парад присвячені принцесі Каї, а також студенти демонстрували свої таланти та набуті за рік навчання навички, таким чином підтримуючи традицію показових змагань на честь генералів. І, звичайно, на фестиваль могли прибути гості з усіх куточків Континенту.

Цього року було дуже багато людей. У саду розкинулися ярмаркові крамнички з усілякими смаколиками. Кольорова карамель, яблука в червоній глазурі, свіжі фрукти в рожевому цукрі. Можна було спробувати плоди кусу-кусу, схожі на яскраво-червоні серця, які ростуть тільки в Шайлон. Або ж скуштувати смажених молюсків шми в спеціальних спеціях із Сеттен-Хейл. Були тут і м'ясні кульки в рисовому папері, одна із традиційних фестивальних страв Райкон. Були на ярмарку й усілякі брязкальця, вироби, товари іноземних купців. Дівчата юрмилися біля крамничок, розглядаючи шпильки та обручі, стрічки для волосся та інші прикраси. Хлопці більше розглядали крамниці зі зброєю.

- Вчитель Леарлес, - у натовпі до Рейни протиснувся Тейн.

У широких штанях худорлявий сприган виглядав дуже кумедно. Було видно, що йому не дуже комфортно у такому одязі. Але він дуже намагався не подавати виду. Він підійшов до Рейне, віддихався і простяг їй яблуко в червоній глазурі.

- Дякую, Тейн, - посміхнулася Рейна, - але тобі не здається, що варто було б пригостити декого іншого?

- Вчителю, будь ласка, допоможіть! - випалив Тейн, - допоможіть вибрати подарунок Ширі!

- Чого б це ти в мене питаєш? - Рейна куснула яблуко, воно було соковитим і з легкою кислинкою, а червона глазур ідеально додавала приторності фрукту.

- Ну, ви ж жінка! - сприган зовсім почервонів.

- Ти це коли зрозумів? – підняла брову Рейна.

- Ну будь-ласка! Я не можу попросити Ельйо! Адже вона зараз сама з Широю... А у вас волосся... Як у сприганки! Я хотів шпильку їй подарувати…

На мить Рейна підвисла. Таке їй уже казали, якось. Глибоко зітхнувши і усвідомивши, що яблуко було свого роду хабарем, Рейна попрямувала до лавки з прикрасами. Збоку за цим спостерігав Таск. Поруч із ним стояли Шарнон та Соран.

- То ця дівиця і є онука ректора? – несподівано поряд із ними виникла жінка.

На вигляд їй було не більше п'ятдесяти. Виглядала вона як аристократка. Про це свідчило її строге, але не менш розкішне вбрання. Таск відразу ж зауважив про себе, що вона явно з Фарлеза, десь із північних міст. Сиве волосся було зібране у високу пригладжену зачіску, макіяжу на ній майже не було. Обличчя її було немов воскове, на ньому застигло павутиння ледь помітних зморшок. На плечах жінки, немов комір, лежала смарагдова змія, яка ліниво оглядала тих, що проходять повз.

- Вона вам не дівиця!.. - розлютився Шарнон, але Таск відразу закрив йому рота долоню.

- Перепрошую за свого учня, мадам, - він галантно вклонився жінці, - пані Леарлес наш дорогоцінний викладач, студенти дуже люблять її.

- А ви? - вираз обличчя жінки злегка пом'якшився, - той перший вчитель сприган в Лоу-Фа? Таск із Будинку Гострокрилих?

- Так, мадам, - Таск усміхався своєю найщирішою усмішкою.

Він не міг зрозуміти, хто ця жінка. Але нею було видно, що вона не з простих відвідувачів. Про це свідчив і її одяг, і її поведінка, і фамільяр, що лежить на її плечах. І нехай вона виглядала зовсім невинно, Таск відчував від неї неймовірно сильну ауру. Все його нутро ніби кричало йому про те, що жінка ця небезпечна.

- Значить, ця дівчина, - виправилася жінка, - і є Рейна Коє, яка називає себе родовим ім'ям матері-ойо?

- Так, мадам, - знову чемно посміхнувся Таск, - не вважайте за грубість, але чи можу я дізнатися ваше ім'я?

- Ох, як неввічливо з мого боку. Моє ім'я Аріса Сато.

Усередині у Таска все похололо. На Континенті все ще вірили в принцесу Каю, вірили в силу чотирьох генералів. У Шайлоні все ще існували храми, в якому молилися богині, в Райконі були святилища. У Сеттен-Хейлі збереглася пам'ять про силу генералів. А у Фарлезі існував Білий храм, священнослужителі якого століттями проповідували єдину ідею – принцеса Кая відродиться з Брами Андхакара і пробудить силу, яка дрімає у нащадках генералів віками. Білий храм і його служителі, які називають себе воїнами Першоджерела, вважали, що принцеса Кая та її генерали мають бути нічим іншим, як знаряддям у руках правлячої династії. У той час як у Шайлон вважалося, що принцеса, що відродилася, повинна стати на чолі континенту. І саме Білий храм виступав затятим противником міжрасових шлюбів. І на чолі храму останні п'ятдесят років стояла родина Сато. А тепер представник цієї сім'ї перебуває на фестивалі, на якому зважиться доля Лейли, яка повернулася з Брами Андхакара. Чи це збіг?

- Чи можу я запропонувати провести вас до ректора? - усміхнувся Таск Арісе, намагаючись, щоб голос його звучав якомога рівніше і впевненіше.

- Вдячна, - кивнула вона.

- Шарноне, Соране, - Таск обернувся до студентів, - знайдіть пані Леарлес і дівчаток. Скоро почнеться представлення гуртів, тож покваптесь на нашу платформу. Я скоро повернусь.

Так само променисто посміхаючись, сприган повів Арісу Сато крізь натовп. Шарнон дивився їм у спину. Він хотів було обуритися, але глянувши на Сорана, передумав. Він уперше побачив лисиця таким. Погляд його був спрямований у спину Арісі, що віддаляється, кулаки стиснуті, губи стиснуті. Хвіст його кидався з боку в бік, а на вухах хутро стояло дибки.

- Вона - зло, - прошипів він крізь зуби, - нічого хорошого в ній немає.

- Згоден, - кивнув Шарнон, і тут же спробував відволікти лиса, - але залишимо її на вчителя Таска. Ходімо, нам треба знайти інших.