Академія бойових ткачів

Рейна була не в кращому настрої. Поспати їй цієї ночі так і не вдалося. Сон усе ніяк не йшов, і вона просто пролежала із заплющеними очима до ранку. Сніданок вона пропустила, швидко прийняла душ, волосся підняла у високий хвіст, одяглася і накинула мантію. Збираючись, вона все намагалася не дивитись у бік ліжка, на якому мирно сопів Таск. У порозі вона потяглася до мечів. Але пересиливши це бажання, Рейна обсмикнула руку. Зачиняючи двері, вона все ж таки миттю глянула на Таска. Той спав, спокійно-спокійно.

Рейна покинула гуртожиток на доріжці до навчального корпусу їй на плече сіла Тілуан. По обидва боки виникли Тера та Йору. Йору мовчав, Тера мовчала, Тіл мовчала.

- Та давайте вже, - не витримала Рейна, - хто перший?

- Ти про що? - награно здивувалася вовчиця, - про те, що в твоїй кімнаті втікач, про якого ти майже нічого не знаєш?

- Або про те, що всю ніч ти проворочувалася в важких думках про нього? – додав Йору.

- Чи ти про те, що в твоїй постелі твоє перше і останнє шкільне кохання? - добила Тілуан.

- Ой, та заткніться, - фиркнула Рейна, вже пошкодувавши про те, що завела цю тему.

- Я тебе за зад укушу, - рикнула Тера, - ти чим думала взагалі, Рей?

- А що мені лишалося? Підняти на вуха усю академію?

- Ну точно не кидатися надавати йому першу допомогу і зшивати його рани! – подав голос Йору.

- Так, чудовий план, надійний метод. Є проблема – дай їй стекти кров'ю і померти у власній спальні, - випалила Рей, - ви ж розумієте, що в цій ситуації зчинити шум – це поставити під загрозу репутацію діда? Академія вважається найбезпечнішим місцем на континенті! А тут серед ночі прямо до спальні однієї з викладачів телепортується Тінь? Це просто скандал, народ. Чи вам не знати.

- Але, ти могла сказати хоча б пану Коє, - заперечила Тілуан.

- Прямо серед ночі, Тіл? - закотила очі Рейна, - ну ось серйозно, є ще геніальні ідеї? Ні? Ну, тоді досить.

- Шумимо прямо з ранку? - на шляху Рейни виросла мадам Мален.

Рейна забарилася з відповіддю. Незважаючи на свої досить пишні габарити, Софі Мален мала надзвичайну властивість виникати нізвідки. Її появи майже ніхто ніколи не помічав. Цій повній жінці було близько 40 років. У неї було кругле й добродушне обличчя, маленькі очі карого кольору і пишна копиця каштанового волосся, яке вона завжди збирала в тугий пучок. Мадам Мален була куратором факультету Цілителей і саме вона була першою, кого насторожили здібності Рейни. Їй ніколи не подобалося те, що Рейна намагається застосувати темну пряжу майже в кожному заклинанні. І особливо це не подобалося її на своїх парах, коли в знеболювальній пряжі Рейна зважилася без її дозволу застосувати нитки ілюзій.

Коли Рейна покинула академію і вступила на військову службу при дворі, Софі нарешті видихнула і була рада тому, що нехай і такими жертвами, але роботу Опівнічного припинено. Але зараз присутність Рейни її напружувала, нехай вона намагалася це приховувати. Тільки ось за змученою усмішкою мадам Мален Рейна відчувала тривогу і трохи неприязні.

- Доброго ранку, мадам Мален, - привіталася вона, - поспішайте на пари?

- О, ні, душенька, - відмахнулась Софі, - тримаю свій шлях в оранжерею. Саме до сьогоднішнього уроку у третьокурсників мали піднятися квіти сарфалії. Ще пам'ятаєте, навіщо ви вирощували її?

- Ніколи не любила сарфалію, - чесно сказала Рейна, - але так. Пам'ятаю. Еліксир відновлення мани. Сік із пелюсток сарфалії, кашка з її стебел та порошок із її листа. На смак – рідкісна погань.

- А ви, леді Леарлес, як завжди прямолінійні, - посмішка Софії стала ще більш натягнутою, - скажіть, що ви тут робите?

- Теж, що й ви. Навчаю.

- Ви не викладач, Рейно, - несподівано різко заперечила мадам Мален невластивим для неї холодним тоном, - ви головоріз.

- Що, правда? - Рейна зробила крок до неї, та позадкувала, - точно?

- Я знаю... знаю, чим займається королівський спеціальний загін, - тремтячим голосом відповіла Мален, - всі ці війни, які так і не почалися... бо ви...

- Бо ми що? - вичікувально дивилася на неї Рейна.

- Що за збори? – у їхній бік прямував професор Ордак.

Мадам Мален відступила від Рейни на крок, обійшла її і зачепивши Ордака плечем, поспішила у бік оранжереї.

– Професор Ордак, – Рейна кивнула.

До цього чоловіка вона відчувала непідробну повагу. Сейрус Ордак вів бойову пряжу та історію першоджерел, до Рейни він був завжди прихильний, хоч і до біса суворий. Це був високий, худий чоловік з вічною, грубою чорною щетиною, зеленими очима та рваним шрамом на щоці. Повна протилежність Мален. Він завжди сперечався з нею, хоча, казали, що колись у них був роман.

- Якісь проблеми? - спитав він, підійшовши ближче до Рейне.

- Ні, - повільно, відповіла та, дивлячись у спину Мален, що віддаляється, - все добре. Просто відмінно.

- Весь старший педагогічний склад, Рейно, знає звідки ти повернулася, - простеживши за її поглядом несподівано сказав Сейрус, - але не всі розуміють, за що тебе відсторонили.

Рейна з подивом подивилася на професора.

- Не дивись на мене так, Леарлес, - він невдоволено зморщив чоло, - особисто я вважаю, що одна смерть краща за сотню смертей. І начхати я хотів на те, чи подобається моя думка комусь чи ні. Тобі теж має бути начхати. Роби своє діло. От і все.

Професор зробив кілька кроків і обернувся.

- Хоч ти знаєш, чому тебе усунули від служби, Рейно? – недбало кинув він.

І продовжив свій шлях, залишивши це питання висіти у повітрі. Тера, що сиділа біля ніг Рейни, підвела голову.

- Ось це заряд бадьорості на весь день, - поважно проскандувала вона, - тут тобі і гоніння, і філософське напуття. Приголомшливий ранок.

- Не бубни, - штовхнула її коліном Рей, - Тера, у мене прохання.

– Ну?

- Не смій втручатися в мої уроки, доки я не попрошу.

- Це прохання чи наказ? – невдоволено перепитала Тера.

- Розцінюй як хочеш, - Рейна позіхнула, - я не хочу, щоб Іф знову промивала мені мозок через наляканих студентів.

***

- Отже, фамільяри, - Рейна вальяжно походжала між рядами парт.

Цього разу аудиторія була повною. Разом з її студентами у великій лекційній залі сиділо ще три групи першокурсників: факультет Світлоносців, Цілителів та Бойових ткачів. Серед них пильний погляд кураторки засік близнючок Дару та Віа. Остання, не відриваючись, дивилася на Рейну, простежуючи кожен її рух. Тера нерухомо сиділа біля столу, розглядаючи студентів, Йору бовваном сидів біля дверей. Тілуан дрімала на столі, закопавшись дзьобом у руде пір'я.

- Що ви знаєте про фамільярів? - продовжувала Рейна, вичікувально дивлячись на своїх студентів.

- Фамільяр - це слуга, покликаний з розлому первозданної енергії, - недбало кинула Дара. Тера пирхнула, Рейна ледь чутно шикнула у її бік.

- У класичному розумінні леді Ладор права, - кивнула Рейна і відразу додала - але, на жаль, якщо так і ставиться до них, за «класичною» моделлю, не варто розраховувати на те, що ви зможете закликати сильного фамільяра або укласти повноцінний, сильний контракт.

Дара невдоволено стиснула губи, але промовчала. З їхньої першої зустрічі в амфітеатрі, ця дівчинка мабуть не заспокоїлася і вирішила будь-що викладачці сподобатися. Рейна підняла праву руку і закотила рукав. На передпліччі у неї було вибито три чорні руни. Вона продемонструвала їх аудиторії.

- Більшість фамільярів, як і сказала леді Ладор, покликані з розлому первозданної енергії. Є й винятки, але це пізніше. Всім відомо, що сила ткача вимірюється потужністю створеної ним пряжі. Так вважалося раніше, але це не зовсім правильно. "Сила ткача залежить від того, наскільки сильного фамільяра він може контролювати і при цьому, не втрачати силу своєї пряжі, - проскандувала Рейна, - наприкінці першого півріччя на вас чекає ваш перший, найсерйозніший іспит". Виклик фамільяра. До цього часу ваше завдання – навчиться правильно накреслити пряжу, підготувати заклинання призову та визначитися, чого ви хочете від свого фамільяра, щоб укласти контракт. Це буде ваш перший контракт крові, підійдіть до цього відповідально. І якщо виявите себе, до випускного іспиту, на п'ятому курсі вам дозволять зробити ритуал призову повторно, якщо ви цього забажаєте.

- А що на рахунок вас? - несподівано запитала Шира, - ну, тобто ... це правда, що ви викликали двох фамільярів одночасно?

- Трьох, - поправила Рейна тицьнувши пальцем у третю крайню руну, нанесену прямо біля зап'ястя.

- Ваші фамільяри, - примружилася Віа, - Фенрір та Чорний пес. Легендарні фамільяри класу S. І фамільяр класу А, що сполучає ланцюг. Як першокурсниця змогла це провернути? Ви використовували якісь спеціальні руни? Слова призову? Що це було, учителю?

- Це була я, - просто знизала плечима Рейна, - не те, щоб я не хотіла ділитися з вами якимись секретами, дітлахи. Просто у мене їх нема. Я увійшла до кола призову з чітким бажанням. І вклала в нього всю силу, яка в мене була. От і все.

- Але, ви щойно сказали, що сила ткача залежить від того, наскільки сильного фамільяра він покликав! А ви нещодавно програли бій ректорові. Хоча у вас аж три фамільяри, - уїдливо помітила Дара, - як це так?

- Все просто, радість моя, - Рейна повернулася до свого столу, - там, на тому рівні, на якому знаходиться наш шановний ректор, питання сили вже не в потужності фамільярів. А в тому, скільки фамільярів може контролювати ткач одночасно, залишаючись у свідомості.

- Але у вас цілих три фамільяри! - не вгавала Дара.

- П'ять, - Рейна закотила рукав на лівій руці, продемонструвавши ще дві руни, - п'ять фамільярів, леді Ладор.

- Тоді як ви могли програти?

- Та все просто, - відповіла Тера, - вчитель Леарлес хоч і сильна в заклику і контролі потужних фамільярів, можливо навіть сильніша за ректора, але в пряжі вона йому не рівня.

Рейна кинула на неї погляд, вовчиця вважала за краще зробити вигляд, що не помітила.

- Що ж, якщо мене вже обговорили, - сталевим тоном відзначила Рей, - продовжимо заняття? Леді Ладор відповість нам, як класифікують фамільярів?

- Існує чотири класи, - замість сестри відповіла Віа, скориставшись тим, що Рейна не уточнила, до якої саме Ладор зверталася, - клас С, низькорівневі фамільяри допоміжного типу. Сілкі, піксі, духи-елементалі та інша дрібнота. Не можуть відходити від господаря далеко, не можуть ослухатися господаря. Клас В, фамільяри-менталісти або транспортні фамільяри. Чаклунські звірі та птахи, лісові духи та інші істоти первозданної енергії здатні на підтримку мага, запозичення енергії, виконання небойових завдань. Вони більш самостійні, ніж клас С, більш вольові, але завдати якихось збитків своєму господарю вони не можуть.

- Досить, леді Ладор, - зупинила її Рейна, - щось ти захопилася. Хто горить бажанням продовжити? Парочка Таміру? Шарнон? Шира?

Брат і сестра швидко переглянулися, ніхто не поспішав відповісти. Рейна підняла брову. Від її погляду хіба що інеєм все не вкрилося, настільки він був морозний і вибагливий. Шира незграбно посміхаючись штовхнула брата ногою під партою і встала.

– Наступний клас А. Це фамільяри переважного бойового типу або типу «партнер». Кайт-ши, високорівневі чаклунські звірі, водні духи, саламандри і таке інше. Вони здатні на далекі відлучки від господаря, правда час у них обмежений. Перетинаючи певну межу на відстані, фамільяр втрачає зв'язок з маною господаря і починає втрачати сили. Якщо вчасно не відновити цей зв'язок – він може загинути, точніше повернутися до розколу, з якого був покликаний. В основному - це сильні бойові фамільяри, здатні на прояв своєї волі навіть усупереч волі господаря, вони можуть бунтувати і чинити опір, якщо контроль їх господаря недостатньо сильний. І іноді…

- Іноді фамільяр здатний нашкодити своєму господареві, - закінчив за неї Шарнон, - так би мовити, убити до смерті.

- Резонно, - усміхнулася Рейна, - так і є. Існують фамільяри, яких господарі викликали, але так і не підкорили. Іноді… так і справді трапляється, коли ткачу вистачає сил лише на заклик.

Рейна ледь помітно торкнулася свого боку. Погляд її став похмурим.

- Намагайтеся зараз почути і запам'ятати те, що я скажу. Фамільяри потребують мани. Поза розколом вони можуть підтримувати свою форму та силу лише завдяки заклинателю, який їх покликав. Тому, коли заклинач не може дати достатньо мани фамільяру, той починає втрачати себе. Хтось просто згасає, хтось стає агресивним, нападає, калічить та… вбиває. Фамільяри, які зрадили господарів, потрапляють зовсім не в розкол, з якого прийшли. Вони тонуть у в'язкій темряві за Брамою Андхакара. І це не найкраща доля. Тому, не намагайтеся стрибнути вище голови . Не прирікайте ні себе, ні фамільяра. Хоча, навіть у цього всього процесу є деякі цікаві нюанси, зав'язані на пряжі… Але про це іншим разом

Рейна замовкла і тільки зараз зрозуміла, що всі студенти сидять, як миші. Навіть на останніх партах перестали шепотіти. А в очах – страх та паніка. Рейна перевела погляд на Теру. У тієї блиснули очі.

- Блискуче, учитель, - прозвучав у голові Рейни її голос, - готова пояснювати старому, чому з твоїх занять виходять сиві студенти?

- Таааак, - промовила Рейна приречено, - заняття закінчено. Продовжимо наступного разу, всі вільні. Факультет опівночі, залишаєтеся.

Студенти моментально підскочили, двічі повторювати не довелося. Вже через пару хвилин аудиторія була майже порожня, якщо не рахувати тихих опівнічних. Вони, як і всі студенти, все ще були шоковані після почутого. Ось тільки на відміну від тих, хто пішов, які зараз всі свої враження сублімують на перерві, опівнічникам пощастило менше.

Рейна клацнула пальцями, ледве помітні іскри метнулися до вікон, зробивши шибки чорними. В аудиторії стало темно, сяяли лише очі фамільярів. Друге клацання запалило свічки в канделябрах. Рейна сіла на стіл і зміряла поглядом кожного окремо.

– Навіщо ви тут? – запитала вона.

- Вибачте? - почав Тейн, - ви ставили це питання і, мені здається, ми всі на нього відповіли.

- Ви відповіли, навіщо ви вступили в академію. Ти примусово, а твоя леді – Рейна вказала пальцем на хлопця, а потім вказала на Ельйо, – з особистого комплексу «хорошої дочки», щоб продовжувати виправдовувати очікування батьків.

- Та як ви можете! - спалахнула Ельйо, але Рейна вже переключилася на Сорана.

- У тебе благородніша мета, - продовжувала вона безжально, - ти боягуз і вирішив, що, навчившись пряжі і отримавши фамільяра, зможеш більше нічого не боятися, захистити себе. Шира надійшла, щоб не виходити заміж. Не дивись на мене так, це більш ніж очевидно. Єдиний, хто тут був хоч трохи відвертим, – це Шарнон. Він сказав, що вступив для того, щоб доглядати сестру. М'якша форма «мене відправили стежити за сестрою, а коли вона облажається – повернути її додому».

- Воу, Рейно ... - Тера піднялась і спробувала потягнути заклиначку за край мантії, але та відмахнулася.

- Хтось із вас став причиною мого відсторонення від служби, - продовжила Леарлес, очі її палали, ніби в них виблискував полум’яний вир, - так будьте ж добрі! Зробіть так, щоб я витрачала свій час недаремно!

Вона видихнула. Очі згасли. Клацнула пальцями. Погас один канделябр свічок. Студенти збилися в купу.

- Зробіть так, щоб в аудиторії стало світло, - наказала Рейна.

– Що? Та ми лише другий день як вчимося! - обурився Тейн, - одна поверхова теорія!

- Зробіть так, щоби в аудиторії стало світло, - Рейна повторила наказ.

- У нас ще не було!..

Пролунало ще одне клацання. Погас ще один канделябр.

- Якщо в аудиторії буде темно, занять більше не буде, - задумливо мовила Рейна, - і всі ви поїдете додому.

Клацніть. Студенти були налякані, такого не було на жодному занятті. Ельйо кинулася до своєї сумки і почала гарячково гортати сторінки книги. Соран почав махати руками, мабуть у спробах відтворити пряжу. Шарнон думав. Клац.

- Світліше не стає, - солодко простягла Леарсел.

Клац. Тиша. Ельйо страждально застогнала, відкинувши книгу. Соран безсило опустився навколішки. Залишився останній канделябр зі свічками. Тера та Йору напружено спостерігали за заклинальницею, та підняла руку. І зараз сталося те, чого ніхто з присутніх ну ніяк не очікував. Шира та Тейн одночасно зірвалися з місця. Тейн схопив перше, що трапилося під руки – високий підсвічник, Шира – змахнула крилами і опинилася на рівні одного з вікон. Одночасно Тейн метнув у вікно підсвічник, а Шира з розмаху вдарила по склу ногою. Два вікна були розбиті, уламки з дзвоном падали на підлогу. Світло пролилося в аудиторію. Клац. Рейна зняла чорну завісу з решти вікон.

- Та ви!.. Та як так?.. Ви нас не вчили! - задихалася від обурення Ельйо.

- Урок перший, - уїдливо почала Рейна, - думайте головою. Я попросила зробити так, щоб в аудиторії стало світло. Я не ставила вам жодних умов.

Ельйо подавилася черговим обуренням і дивилася на викладачку, широко розплющивши очі.

- Бінго, красуню, - підморгнула Рейна, - я не сказала, що ви повинні зробити це за допомогою пряжі. Можна було просто відчинити вікна. Адже я просто затемнила скло, а не заблокувала їх. Але, коли Шира і Тейн вирішили, що вибити їх – буде дієвішє, я не заперечую. Задача виконана.

- Що це було? - Шира змахнула уламки зі своїх крил, - якийсь тест на кмітливість?

- Щось подібне до того, - кивнула Рейна, - послухайте мене, постарайтеся почути. Темна пряжа – це дуже сильна, могутня сила вимагає стійкості духу, небувалої впертості і непохитної сили волі. І якщо втратити хоч на секунду контроль, ваша ж сила зжере вас. Буквально. Ні я, ніхто інший не зможе вас нічого навчити, якщо ви самі уявлення не маєте, навіщо вам це все. Щойно у вас була мета. Конкретна мета, невиконання якої мало б наслідки: виключення з академії та повернення в те життя, від якого ви тут сховалися. І щойно ви заворушилися. Вийшло тільки у двох, але це непоганий початок. Ви хоч розумієте, про що я, га?

- Начебто, - похмуро відповів Тейн, - ось тільки вікна.

Клац. Скло знову було ціле, Рейна поправила пасмо волосся, що вибилося.

- Знайдіть мету. Інакше ваше тут перебування не має сенсу, - з цими словами Леарлес вирушила геть із аудиторії. Фамільяри поспішили за нею.

Студенти залишилися віч-на-віч з її словами.

- Та як вона сміє! Що це за викладачка така? - знову захлинулась обуренням Ельйо.

Дівчина нервово складала підручники в сумку, очі її кидали іскри, з рук усе сипалося. Тейн мовчки допоміг їй скласти книги і почав складати свої. Шира задумливо дивилася на ціле вікно, яке кілька хвилин тому сама розбила. Потім він повернувся до Тейна.

– Як ти зрозумів? - запитала вона.

- Що зрозумів?

- Що вона не чекає від нас пряжі?

- Вона… - задумливо промовив Тейн, - дуже дивна вчителька. Просто подумав, що вона б не чекала від нас якогось складного рішення. Тому я вибрав найпростіший варіант. Перше, що вона зробила – це затемнила вікна. Наче натякнула.

- Ось як… - Шира підхопила свою сумку, - кумедно, що у нас думки зійшлися.

І Таміру посміхнулася. Такою яскравою, променистою дитячою усмішкою. Тейн ледь помітно посміхнувся у відповідь.

- Ходімо, - ледве чутно відгукнувся Соран, на якого подія справила враження більше, ніж на когось, - перерва ось-ось закінчиться. Потрібно на заняття до професора Ордака.

- Ну от, - Шарнон почухав потилицю, - і перерви нормальної не було через ці ігри Леарлес.

***

- Пані Рейно! Ви повинні вчити цих дітей, а не лякати їх до з-за-заїкання! - Руру хапалася за голову, міряючи кроками кабінет ректора.

- Хтось заїкається? – байдуже запитала Рейна.

- Окрім Руруки? - без краплі сарказму уточнила Клара.

- Д-д-дякую, Кларо! - пискнула Рурука, її тонкий хвостик сіпався з боку в бік, - я образно висловилася!

Ця парочка завжди смішила Рейну, вони здавались їй дуже кумедними. Клара завжди відрізнялася виключно котячою вдачею. Рурука ж була дуже емоційною, полохливою та метушливою. Русе волосся, карі очі, милі мишачі вушка і тонкий довгий хвостик, на кінчику якого завжди був пов'язаний чорний бантик. Найбезглуздіший аксесуар для тих, хто був відповідальний за весь персонал в академії, включаючи викладачів. А ще вона була на голову нижче Клари і трохи повненька. Але Руруку всі любили і такою. А ось із Кларою у них були складні стосунки. Прямолінійна Клара не щадила ніжне серце Руру і завжди коментувала кожен крок тихої мишки. Збоку виглядало смішно.

Нині ж у кабінеті ректора їх було четверо. Парочка кішки-мишки, сам ректор і недбала вчителька. Остання вальяжно розвалилася в кріслі закинувши ногу на ногу і геть-чисто ігнорувала голосіння Руру. Клара ж не втрачала жодного приводу зачепити колегу. Ну а ректор… Пан Теодор Коє годував Стефаніуса помаранчевими пластівцями. Стефаніус безглуздо плескав риб'ячим ротом, зовсім не виправдовуючи свій тип магічного вихованця.

- Не можна ж так, пані Рейно, ну не можна! Викладач має нести знання! Так би мовити, світло!

- На факультеті, що вивчає пітьму, - уїдливо зауважила Рей.

- Не має значення! - пискнула Руру, - ви вчителька! Ви повинні!..

- Я старший лейтенант, Руру! - фиркнула Рейна, - не вчителька!

- У цих стінах – ви вчителька! – не на жарт розлютилася Рурука, що було їй зовсім не властиво, - подобається вам це чи ні!

- Слухай мене, миша!.. - Рейна встала з крісла, Руру стиснулася в грудку під її поглядом.

- Рейно! - несподівано гаркнув ректор, - не смій!

- Пробач… - тут же осіклася дівчина, голос старого подіяв на неї досить протверезно, - пробач, Руру.

Ойо примирливо кивнула. Але продовжила твердити своє.

- Я дуже прошу вас, пані Рейно, - сказала вона, - станьте для них хоч трохи учителем. Спробуйте стати їм другом. Опівнічники – втрачені діти, вам і не знати…

- Ну, дякую, - закотила очі Рей, хоча чудово розуміла, що в цьому випадку Рурука має рацію.

- Що ж, - спокійніше промовив ректор, звертаючись до Рейни - значить, ти кажеш, що хотіла б зайнятися пошуком нових викладачів на факультет?

- Не зовсім так, - відповіла Рей, - я сказала, що в мене є дехто на думці, хто згодився б на посаду викладача по рунах та польотах.

- Щоправда? І хто це? – аж підстрибнула на місці Руру, - відколи… як сталося… ну загалом, у нас майже половина викладачів відмовилася вести будь-які заняття на Опівнічному. А решті довелося підняти ставку майже на половину.

- А це не дуже сприятливо для бюджету академії, - відгукнулася Клара, не відриваючи погляду від Стефаніуса, що намотує кола в акваріумі.

– Новий викладач! Та ще й профільний! Це було б просто чудово! - схвильована Руру не могла встояти на місці, - це хтось з королівського двору? З іншої академії?

- Та ви, начебто, вже знайомі з ним... - безглуздо посміхнулася Рейна.

- Рейно? - вичікувально глянув на онучку Коє.

- Це Таск із Дому Тіні, - випалила Рейн і заплющила очі.

Клара різко відсахнулася від Стефаніуса і витріщилася на Рей, Руру закотила очі і впала в крісло. Теодор Коє на мить не повірив почутому. Але він добре знав Рейну. І цей прийом - зізнатися в чомусь і замружиться, чекаючи на покарання, був у неї робочий з дитинства. Значить, вона не бреше.

- Мила, - м'яко почав Теодор, - Таска ніхто не бачив з того часу, як…

- Знаю, - обірвала його Рейна, - але, повір мені, так треба! Я знаю, де він зараз і знаю, що він прийме цю пропозицію.

- О небо, - голосила Руру, - вигнанець із Будинку Тіней буде викладачем в академії... гнівних листів не оберемося.

- Але ж… не обов'язково комусь знати, що він з Будинку Тіней, - знизала плечима Клара несподівано, з все тою ж притаманною їй байдужістю, - якщо я правильно зрозуміла, йдеться про того розжалуваного спригана-охоронця? Ми можемо представити його як Таска з Дому Гострокрилих. Це найменший і найдальший рід Шайлон. І за нашими документами, тут немає жодного студента-спрігана, який належав би цьому будинку. А кому ще є справа до того, хто викладає на найменшому факультеті?

- І найпроблемнішому, - продовжувала журитися Руру.

- Та припини ти вже скиглити, - розлютилася Рей, - Клара, ти зможеш це влаштувати?

– З дозволу ректора – так, – кивнула секретар.

- Старий, - звернулася Леарлес, - я не часто в тебе щось прошу.

- У мене умова, - відповів ректор.

– Ну?

- Ти припиниш саботувати роботу факультету і почнеш ставитись до обов'язків викладача серйозно!

- Та щоб його ... - Рейна, запустила руки у волосся і скуйовдила його, - так, згодна.

- Клара, - кивнув ректор, - оформи документ. І, будь добра, погодуй Стефаніуса перед відходом.

- Як скажете. Дозвольте висловитись?

- Звісно.

- Ваша онука – ідіотка!