Академія бойових ткачів

- Поясни ще раз, - не вгавав Таск, - тобто, щоб поговорити з цією самою Марі Крос нам потрібно роздягтися і заявиться на званий прийом?

- Ага.

- Серйозна розмова щодо секретної алхімічної лабораторії.

- Ага.

- Вимовлю це в слух для ясності. Ми зайдемо в зал під руку, в оточенні твоїх фамільярів, привернемо до себе безліч уваги, щоб поговорити наодинці з однією жінкою?!

- Ага.

- Рейно, я тебе благаю… - взмолився Таск, - я зараз взагалі не розумію, як це має працювати.

- Це тебе просто смокінг дратує? - Рейна виглянула з-за ширми, - а то поки тебе в нього не затягнули, ти поводився спокійніше.

- Я й справді не розумію, як це має спрацювати, - похитав головою хлопець, - як взагалі цьому допоможуть мої крила?

- Не нуди, - відмахнулася дівчина і знову зникла за ширмою, - ти чудово виглядаєш. Крила це підкреслять.

- Та з якого часу тобі стало діло до того, які на мені ганчірки?! – розлютився Таск.

Але його відображення у дзеркалі лише підтверджувало слова Рейни. Сорочка на ньому і справді була занадто затягнута через рельєфні м'язи, хоч піджак це надійно приховував. Чорне волосся, зазвичай безладно розпатлане, було пригладжене назад. А три пари загострених крил, фіолетових, напівпрозорих, тільки доповнювали його образ, додаючи до нього певної загадковості.

Через кілька хвилин через ширму таки з'явилася Рейна. Її срібне волосся було згорнуте у витончену зачіску, прикрашену двома червоними і однією білою квіткою. Локони недбало вибивалися із загального пучка і акуратними завитками спускалися по її плечах. На ній була пишна атласна сукня в підлогу криваво-червоного кольору. На ній не було ні оборок, ні каміння, ні страз, ні мережив. Спідниця шелестіла складками, кілька під'юбників сковували рухи дівчини, але трималася вона гордо і гідно, як справжня аристократка.

- Ти виглядаєш чудово, - на видиху промовив Таск.

- Дякую, - кивнула йому Рейна, - все пам'ятаєш?

Таск ствердно кивнув.

- План безглуздий, - фиркнула Тера, у якої на шиї красувався розкішний нашийник із трьох срібних ланцюгів, - і штука ця безглузда.

- Підтримую, - озвався Йору, на якому був такий же нашийник.

- Не нудіть, - відповіла Тіл, у якої на голові був крихітний капелюшок, - мені ось подобається.

- Ну звичайно, у тебе не нашийник, - пирхнув Йору.

- Розслабся, у мене такий же є, - пирхнув Таск, відтягуючи свою краватку.

***

У маєтку Сепфор їх зустріли дуже дружелюбно. Вже на вході, після пред'явлення запрошення на ім'я Коє, до них поставилися дуже прихильно. Сама молода пані з чоловіком вийшли на зустріч. Рейна і Таск чемно вклонилися, і гра почалася.

- Я перепрошую, у вас леді Сепфор і у вашого чоловіка, - солодко почала Рей, - мій дідусь надто зайнятий справами академії, тому не зміг бути присутнім. Я та мій супутник замінимо його сьогодні на урочистості.

- О, що ви, леді Коє, - леді Сепфор сплеснула руками, - нам так приємно, що спадкоємиця одного зі стовпів Фарлеза вшанувала нас своєю присутністю! Це для нас честь.

- Ну що ви, - усміхнулася Рейна, - звичайно ж, ми не з порожніми руками. В екіпажі подарунки малюкові!

- Нехай слуги займуться багажем, - пан Сепфор вказав рукою на великі двері, - одне лише питання… не вважайте за грубість…

Він покосився на файільярів, що сиділи біля ніг Рейни.

- Ви повинні розуміти, - відповіла Рейна, - посада вимагає. Але, запевняю вас, вони спокійні.

- Що ж, - з легкою ноткою недовіри в голосі відповів Сепфор, - тоді ласкаво просимо.

- Леді Коє та її супутник Таск Гострокрилий – голосно оголосив дворецький.

Зал затих, всі погляди були звернені на двері. Таск ввів Рейну під руку, крила його виблискували і переливались у світлі вогнів. Сукня Рейни немов іскрилася як стовп полум'я. По обидва боки від них поважно крокували Тера та Йору наче лицарі-охоронці. Всі погляди були прикуті до них, а ось погляд Рейни метався по всій залі. Нарешті, вона знайшла, що шукала і попрямувала крізь натовп до цілі. Ішла вона впевнено, здавалося, що вже не Таск її, а вона його веде. Гості розходилися в сторони, пропускаючи її, навіть музиканти трохи затихли, зацікавлені цією дією. Немов акторка вийшла на велику сцену. Завісу було піднято.

Нарешті Рейна зупинилася перед літньою жінкою у вишуканій смарагдовій сукні. Сиве волосся було зібране в тугий пучок і прикрашене однією єдиною дорогоцінною шпилькою. Жінка виглядала дорого та шляхетно. А погляд її крижаних очей пронизував до кісток. Саме таким поглядом ця шляхетна мадам обдарувала Рейну, але та навіть не здригнулася. Навпаки, вона променисто посміхнулася і присіла в реверансі.

- Люба бабусю, - прощебетала вона, - я така рада бачити тебе!

- Я теж рада нашій зустрічі, дитино, - сказала жінка спокійно, але в голосі її дзвеніла сталь, - який сюрприз побачити тебе тут!

- Ми так давно не бачились, бабусю, - продовжувала посміхатися Рейна, - чи не випити нам по келиху шампанського, якщо на вдалося зустрітися?

- Досить тобі, дитино, - губи жінки розтяглися у вимушеній усмішці, - адже ми на святі, варто приділити увагу й іншим.

- О, бабусю, - Рейна взяла її під руку і наблизилася зовсім близько, - лише кілька хвилин.

- Ти що твориш, - прошипіла крізь зуби "бабуся", коли Рейні все ж таки вдалося відтягнути її в бік до столу з напоями, - що за виставу ти тут влаштувала, Рейно Коє?! З'явилася під родовим іменем! Зі сприганом та фамільярами! На званий прийом!

- У мене термінова розмова, - на губах Рейна з'явилася хижа усмішка, - а за інших обставин ти б і слухати мене не стала.

– Ми не розмовляли три роки. Не варто порушувати стосунки бабусі і онуки, що прекрасно склалися, - стара розвернулась і попрямувала назад до гостей.

- І все ж, тобі доведеться приділити мені трохи часу, Марі Крос ... - випалила Рейна їй у спину.

Стара зупинилась і повільно обернулася. В очах її завмер непідробний жах.

- Що ти?..

- Маріель Коє, уроджена Крос, - прошепотіла Рейна одними губами.

- Після закінчення урочистості чекаю у себе в покоях.

Різко, навіть дуже різко для бабусі, Марі Крос розвернулась на підборах і попрямувала назад до гостей, попутно роздаючи свою холодну посмішку праворуч і ліворуч. Таск торкнувся плеча Рейни.

- Ти в порядку? - запитав він.

- Краще не буває, - відповіла та, - потанцюємо? Адже ми на святі.

І вона, взявши Таска за руку, вивела його до зали. Тера та Йору спостерігали за ними збоку, Тіл кудись загубилася. Йору невдоволено спостерігав за тим, як Таск впевнено кладе свою руку на талію Рейни і веде її в танці.

- Ти, здається, незадоволений, - зауважила Тера.

- Тобі не здається.

- Ну і в чому ж річ?

- Вона знову починає закохуватися у нього.

– І що в цьому такого?

- Пам'ятаєш, що було минулого разу?

– Не думаю, що серце можна розбити двічі.

– Не хотілося б перевіряти це.

- Так чи інакше, в одному ти точно помилився.

- І в чому ж?

- Вона не закохається знову. Вона просто не переставала його кохати.

А Таск і Рейна кружляли в танці. І нічого не могла порушити цієї ідилії.

***

Гостьовий будиночок маєтку Сепфор був на задньому дворі. Він був набагато менше за головну будівлю маєтку, але виглядав так само дорого. Стіни з червоного каменю, темний дах із загнутими краями, веранда з гарними різьбленими поручнями. Гостьовий будиночок мав лише два поверхи. Таска та Рейну поселили у дві сусідні кімнати другого поверху. Покої пані Коє були далі коридором.

Гості поступово роз'їжджалися по домівках. Біля головної брами стояли екіпажі із символікою багатьох знатних будинків Фарлеза. П'яні та втомлені панове грузилися в карети, роздаючи прощальні побажання господарям будинку. Прислуга чемно кланялася, допомагаючи панам підійматися на поножі карет, господарі будинку втомлено прощалися. У головному залі слуги квапливо прибирали зі столів, збирали брудний посуд та скатертини. А музиканти складали свої інструменти в чохли і вперше за вечір пили виготовлене спеціально для них вино. Гості, що залишилися, вирушили відпочивати в заздалегідь підготовані для них кімнати в гостьовому будиночку. А Рейна разом із Таском стояла перед дверима кімнати пані Коє в нерішучості. Наче відчувши їхню присутність, Маріель відчинила двері і змірявши обох непривітним поглядом, впустила до покоїв.

- Теодор все ж таки віддав тобі щоденник Магнуса, - пані Коє опустилася в крісло і вичікувально подивилася на онучку, - цікаво, що стало приводом.

- Сталося щось, що не міг передбачити ніхто, - Рейна витримувала її погляд абсолютно спокійно, а ось Таску було трохи ніяково від цієї владної жінки.

- І що ж тобі потрібно від мене?

- Я хочу знати все, - просто відповіла Рейна, - хто такий М.Д., що за лабораторія, де знаходиться і що сталося в той день, коли залишили останній запис.

- І з чого раптом я повинна витрачати свій час на те, щоб розповісти це тобі? - Маріель взяла з високого столика келих вина і надпила.

- Тому що наближається щось страшне, в небезпеці може опинитися академія. Навіть не так. Весь Фарлез, мирне життя народу. І я не зможу цьому запобігти, якщо не володітиму інформацією!

- За кого ти себе маєш? - насмішкувато пирхнула Кої, - зупинити загрозу? Якщо те, що має статися, торкнеться всієї держави, що можеш зробити ти?!

- Ви знаєте, на що я здатна, - різко заперечила Рейна, - кому як не вам знати.

Маріель Коє завмерла. Обличчя її у світлі свічок здалося восковим. На ньому застигли не найприємніші емоції. Зневага, гидливість і Таск бачив це чітко, в очах її на секунду майнув страх. Вона дивилася на Рейну з непідробним жахом, хоч і намагалася це приховати. Всього кілька секунд їй знадобилося, щоб повністю впоратися з собою.

- Алхімічна лабораторія Хімлай була створена тими, кого хвилювало майбутнє наших держав, - хрипко почала Маріель, - експерименти та досліди що ми проводили там були, м'яко кажучи, не гуманними. Народ би їх не оцінив, почалися б хвилювання, невдоволення, це могло призвести до заколотів. А на той час і так неспокійно було. У Шайлон був переворот за переворотом, зазіхання Сеттен-Хейл на межі Фарлеза, Райкон воює з усіма відразу. Загалом, ці експерименти не могли оприлюднюватися. Але якби не ці досліди, ми не просунулися б так у дослідженні пряжі. Ткачі все ще викликали б низькорівневих фамільярів, не знаючи, як розкрити розломи. Алхімія та цілительство були б на нижчому рівні. Дослідження, що проводили в Хімлай, дали старт новому поколінню ткачів. Але це було не все, чим ми там займалися.

- З огляду на те, що я прочитала в щоденнику, ви проводили дослідження над дітьми, - тихо сказала Рейна, - яка була мета таких досліджень?

- О, то були не просто діти. Міжрасові шлюби ніколи не віталися, знаєш, - посміхнулася Коє, - але ніхто не намагався розібратися, чому. А ми спробували. Ціль у нас була проста. В епоху Магічних конфліктів усі держави як одна переслідували одну мету – створення найсильнішого бійця. Комусь раптом спала на думку ідея, що у напівкровок можуть проявитися здібності обох батьків. А може, вони можуть бути навіть сильнішими. Покровителі лабораторії були досить могутніми, щоб спонсорувати та покривати наші експерименти, постачати нас матеріалами та зразками. Отже, ми розпочали роботу. Саме тоді до лабораторії прибув Магнус Дарсіс.

Стара зробила паузу, щоб відпити ще вина. Тепер вона намагалася не перетинатись поглядом з Рейною. Дивилася то в стелю, то в стіну, то на Таска, мабуть, сприймаючи його як предмет інтер'єру.

– Магнус був видатним алхіміком. Неймовірно талановитим, я не зустрічала таких, як він раніше. Він усе бачив наскрізь. Будь-яку есенцію, будь-який інгредієнт, будь-яке зілля. Він здатний поліпшити формулу, підвищити результативність. Геній, що тут сказати. І я запросила його приєднатися до західної лабораторії. Я була впевнена, що з ним наша робота просунеться набагато швидше і в цьому я не помилилася. Результат перших досліджень не просто підтвердив здогади про силу напівкровок, а й жахнув у той же час. Як виявилося, разом із неймовірним потенціалом у цих дітей дечого не було. Союзи стародавніх з кафо були абсолютно невинними, тоді як з будь-якого союзу з ойо народжувався справжній звір, чудовисько. О, не дивися на мене так, сприган. Думаєш, вона це вперше чує?

- Та як ви можете ... - видихнув Таск.

– Що? Я говорю, як є, - відмахнулась Маріель, - думаю, про «ядро звіра» ти чув, хлопче. І ось ці діти цього ядра не мали. У пориві люті, під час емоційних сплеск, налякані, вони поводилися як тварини. Ми не могли їх контролювати. Вони самі контролювати себе не могли. Але від нас чекали, що ми досягнемо успіху у створенні сильного бійця. А напівкровки-ойо мали дуже високий бойовий потенціал. Неприпустимо було припинити спроби. І ми спробували відтворити ядро самі. Ми розраховували на можливості Магнуса. Дуже розраховували. Але… він усе помилявся та помилявся. Ми вже з рахунку збилися, скільки зразків розірвало на частини, хто захлинувся своєю кров'ю, хто кидався головою об стіни, щоби все припинити. Ніхто не міг пережити приживлення ядра. Але ми не планували здаватись. Адже це було на благо. Створи ми це ядро і такі діти мали б шанс на щасливе, спокійне життя. Добрими намірами, чи знаєте…

Таск звернув увагу, як Рейна стиснула кулаки. Вона сиділа нерухомо, обличчя її не виражало зовсім ніяких емоцій. Але він бачив, як побіліли кісточки її пальців.

– Ми продовжували експерименти. Зразки вмирали, ми проводили роботу над помилками, пробували знову. Єдиний, кого ми не чіпали, був Ален. Найцінніший наш експеримент. Сприган-ойо! Який він був… не піддавався опису. Він був не за віком розумний. І він не боявся. Усі діти плакали, кричали, намагалися втекти. Та не він. Усі його спостерігачі… наклали на себе руки. Він ніби зачаровував, змушував їх це робити, підкоряв своїй волі. Поруч із ним я відчувала себе жертвою. Слабкою, вразливою. Наче це не ми його тут замкнули, а нас замкнули з ним. Але він був дуже цінний. Єдиним, хто міг з ним спілкуватися без страху вспороти собі вени після розмови був Магнус, - Коє глибоко зітхнула, - а потім це сталося. У нас вийшло приживити ядро зразку. А потім ще одному. І ми вирішили, що зможемо приживити ядро і Алену. Ми були не обережні.

Маріель Коє зіщулилася. На її обличчі було видно, що її захлеснули спогади того дня.

- Сприган без бар'єру в голові – це могутній ткач темної пряжі, але пряжа підкоряє його волю. Якщо цей сприган ще й на половину ойо без «ядра звіра», ми отримуємо неймовірно сильного і озлобленого монстра. І Ален був саме таким. Загадка, як дитина, яку ніколи не навчали пряжі, змогла зробити те, що вона зробила… Коли його привели до лабораторії, він посміхався. Він глянув на Магнуса і сказав «тепер пограємо». А потім, ми всі знепритомніли. Я бачила нитки чорної пряжі, отруйної пряжі. А коли ми прийшли до тями лабораторія горіла. Він підпалив усе! Окрім одного виходу. Ми були як щури в лабіринті. Але будь-якого щура наприкінці лабіринту чекає шматок сиру. На нас чекав монстр. Він убив майже всіх. Криваво, жорстоко. Ломав кістки, протикав пазурами, кусав, рвав тіло іклами. І сміявся, реготав неначе безумець. Обіцяв, що всі ми ще пошкодуємо… - Маріель здригнулася, - я не пам'ятаю, як мені вдалося втекти. Все немов у тумані. Але я пам'ятаю цього монстра. Його пазурі, крила. Я прийшла до тями в лісі. Не знаю, чи бігла я сама, чи мене хтось викинув у лісі. Але від лабораторії залишилося лише попелище. Пізніше я дізналася, що крім мене було ще троє людей, які вижили. Всі вони були несамовиті, марили. Знайшли їх просто на руїнах лабораторії. А Ален зник, разом із ним зникли ті двоє, яким ми прищепили ядро звіра. Я завжди знала, що ці монстри десь близько...

- Ви самі створили цих монстрів, - розлючено прошипів Таск, - це все результат ваших досліджень! Хіба ні?

- Не дивись на мене як на монстра, сприган, - прошипіла Маріель, - ми займалися доброю справою!

- Це ви так думаєте! Вам так простіше думати, ніж визнати, що ви холоднокровно вбили стільки дітей.

- Якби ми не робили цього, ці діти виросли б і стали б ще небезпечнішими! Розумієш ти це? - Маріель почервоніла від злості, - ні... не розумієш. Коли мій син привів у будинок ойо і заявив, що одружується з нею, я була в жаху. Це була катастрофа! Я знала, які діти народжуються від такого союзу. Я бачила цих дітей, цих маленьких звірят. Але ж він і слухати не хотів. А я не могла розказати йому… І Теодор підтримав його, хоча він про все знав! А потім… потім народилася ти!

Маріель сердито зиркнула на Рейну.

- Така крихітна, люба, маленька Рейна! Тоді вони зовсім перестали мене чути. І Теодор створив печать. Зізнаюся, він видатний ткач. Неймовірно сильний. Можливо, найсильніший у всьому Фарлезі. Він пішов на нерозсудливість, щоб створити найскладнішу печатку! Заради оніки-напівкровки!

- Вона ваша онучка! - схопився Таск.

- Та що ти! - дещо примружилася, - мій син відмовився прислухатися до матері. Мій палко коханий чоловік став на його бік. І все це через вертихвостку ойо, яка народила її! Вона нагадує про те, що двоє улюблених мною чоловіків віддали перевагу не мені. От і все. Сподіваюся, що сьогодні ви почули все, що хотіли. Вимітайтесь.

Маріель Коє підвелася з крісла і різким рухом руки вказала на двері.

- Дякую, люба бабусю! - Рейна трохи схилила голову, - ми почули достатньо. Прощайте.

Коли вони повернулися до кімнати Рейни, де на них чекали Тера та Йору, Таск поклав руку на плече дівчини. Вона не обернулася, але він відчув, що її тіло пробиває дрібне тремтіння. Рейна впала на ліжко і дивилася в стелю.

- А я думав у тебе з дідом натягнуті стосунки… - посміхнувся Таск, влаштовуючись зручніше на підлозі біля ліжка.

- Зі старим? - озвалася Рейна, - я поважаю його, правда. Дуже поважаю. Адже він єдиний підтримав батька. Навіть тоді, коли вся родина відвернулася, він дбав про нас. Про маму, про мене. Завдяки йому хоч частина роду Койє прийняла нас.

- А дружина його, звичайно, та ще чудовисько… - розлючено промовив Таск, - як можна бути такою…

- Вона така, яка є, - обірвала його Рейна, - цього достатньо. Але тепер ми знаємо, що трапилося в лабораторії. Залишилося тільки тепер зрозуміти, для чого нам ця інформація.