Академія бойових ткачів

Весь наступний тиждень Рейна провела в біганині від занять до заповнення документів. Перевіряла наскільки добре впоралися із завданням студенти, знайомилася з групою з обміну, уважно придивлялася до Шарлотти та нескінченно викидала цинічні шпильки в бік Ванесси. Щоправда, наказом ректора називати її видрою при студентах було заборонено. Інші викладачі з Йорланду були більш ніж приємними сприганами, які захоплювалися методами навчання Рейни, Таска та Іфалії. Також вони зазначили, що очікують на неймовірний виступ від Опівнічного факультету на Фестивалі весни. Але, напевно, про це варто розповісти детальніше.

Весняні іспити в Лоу-Фа відрізнялися тим, що вони проводилися у форматі фестивалю. Кожна група студентів готувала презентацію своїх навичок за рік навчання. Це були вистави з фамільярами, показові спаринги, змагання, демонстрація пряжі студентів. Кожен факультет мав свою тематику, кожна група мала свій напрямок. І найголовніше, на цей фестиваль завжди запрошували гостей із інших навчальних закладів, школярів, батьків. На фестиваль прибували торговці, вибудовуючи свої лавочки наче на ярмарку, що робило цей захід по справжньому святковим. Фестиваль весни в Лоу-Фа був подією, на яку всупереч чекали з нетерпінням, навіть незважаючи на те, що це був складний іспит.

Враховуючи, що весь тиждень Рейна була в бігах і бачили її студенти тільки на заняттях, у них так і не вдалося обговорити зі своєю викладачкою, що саме їхня група готуватиме на Фестиваль. І тому, зараз студенти Опівнічного факультету, затамувавши подих, чекали, що ж оголосить їхня кураторка. Що представить на фестивалі північний факультет? Якими будуть їх тренування та підготовка? З самого ранку вони стовпились у гостьовій кімнаті, розсівшись на дивані та кріслах і чекаючи, коли ж спуститься вчитель Леарлес. Але ближче до часу сніданку спустився сонний учитель Таск і здивовано дивився на них. Вислухавши групу, він винувато посміхнувся.

- Як поїхала? Ну що значить поїхала?!! – волала Дара, коли вони разом із компанією опівночі зустрілися в їдальні на обіді.

- Ну отак, - розвела руками Шира, - знову поїхала з якихось невідкладних справ. Все-таки вона не просто вчитель. Адже вона все ще має військове звання.

— А я казала, що треба було ще вчора ввечері зайти! А ви «ніє, не треба, у нас вранці мають бути заняття»! - зашипіла Дара на Джералі і Віа, - я весь тиждень так чекала цієї зустрічі! А вона знову кудись поїхала!

- Ви хоч якось готуєтеся до Фестивалю? - поцікавився Морблан, - а то вже незабаром…

- Так, вчитель Таск сказав, що вони з учителем Леарлес і Харлен обговорили наш виступ на Фестивалі, так що з сьогоднішнього дня ми приступатимемо до тренувань, - відповів Шарнон, з апетитом уплітаючи рисовий пудинг.

- А що готуєте? – одразу запитала Віа.

- Щось особливе, - хитро блиснула Ельйо очима.

- Усі самі побачите, - посміхнулася Шира, - повірте, це справді щось неймовірне.

***

- Ти й справді поїдеш сама? - Іфалія дивилася на Рейну засуджено, - невже цей ваш похід нічого тебе не навчив, Рейно?! Таск, скажи їй!

Таск мовчав. Він стояв, притулившись спиною до стіни, схрестивши руки на грудях, і мовчки спостерігав, як Рейна протирала свої мечі. Робила вона це дуже дбайливо, спеціальною тканиною. Вона ставилася до своєї зброї дуже трепетно і з непідробним коханням. Таск її у цьому розумів. Насправді, скільки б воїнів не билося поряд з тобою, твоїм справжнім партнером у бою була твоя зброя. І щоб цей партнер тебе не підвів, він вимагав догляду. Це стосувалося і мечів Рейни, і чакр Таска.

- Є завдання, для виконання яких достатньо однієї мене, - нарешті відклала клинки Рейна, - до того ж, більше не можна залишати студентів без спостереження. Тепер Ельйо по-справжньому у небезпеці. Раніше вони лише промацували ґрунт, перевіряли, наскільки ми готові до їх нападів. Але тепер вони серйозно налаштовані.

- Рейно, ти не можеш тягти все на собі! – обурювалася Іфалія.

- Саме тому захист студентів я залишаю на вас з Таском, - тут же відповіла її дівчина, - Іфалія, Фестиваль весни - ідеальний час для нападу. Проникнути в академію злившись із натовпом гостей простіше простого. Впевнена, що саме під час Фестивалю вони зроблять свій крок. Тому ми маємо підготуватися ще до початку урочистостей. Не можна відтягувати.

- Але чому ти не хочеш взяти з собою підкріплення? - не вгавала Іф, - якщо на твоєму шляху стане хтось з напівкровок Алена? Ви вдвох не змогли з одним упоратися! А тобі треба буде ще й Лейлу боронити!

- По-перше, в академії має залишитися один сильний боєць на випадок, якщо з Еліасом будуть якісь проблеми, - зітхнула Рейна, - а по-друге, у мене є Тера, Йор, Тіл. І Дагон.

- Дагон?! Це твоє рішення?! - здавалося, зараз Іфалія кинеться на подругу і придушить її, - серйозно?! Таск, ти так і мовчатимеш?!

- Заспокойся, Іф, - примирливо підняла руки Рей, - все буде добре. Мені потрібно просто забрати її з маєтку та доставити сюди. Це не те, про що слід хвилюватися.

- Ах, точно, - ляснула себе долонею по лобі Іфалія, - я забула! Якщо тебе не вб'є подорож за Лейлою, то вб'є подорож у розлом!

- Іф, прошу…

- Робіть що хочете! - Іфалія вибігла з кімнати Рейни, голосно грюкнувши дверима.

- А вона має рацію, - нарешті сказав Таск.

- Хочеш мене зупинити?

- Навіть не подумаю.

***

Дагон обережно ступав по в'язкій землі, провалюючись копитами в багнюку. Але це не завдавало йому ніяких незручностей. Навіть скакун породи сефалія спотикався і нервував у таких умовах. А це, між іншим, бойова порода коней. Але водний дух комфортно почував себе навіть крокуючи по коліно у каламутному болоті. Його не бентежили ні вогкість, ні бруд. Там, де була хоч крапля води, Дагон мав силу.

Тера та Йору встигали за ним насилу, ув'язуючи в багнюці. Весна – це не лише пробудження природи, не лише зелені листочки та квіточки. Весна – це коли тане сніг і перетворює всі лісові дороги та стежки на болотисте місиво. Рання весна – це коли земля перетворюється на в'язку пастку для коней та возів. Тому зараз Дагон був незамінним.

З цим фамільяром у Рейни складалися дуже складні та незрозумілі стосунки. Якщо з першою трійцею все вийшло само собою, і вони швидко порозумілися, то що стосується Дагона – все було не так просто. З Терою у Рейни був найміцніший зв'язок, адже обидві вовчої крові. З мовчазним та вдумливим Йору теж було просто. Він завжди керувався здоровим глуздом та логікою, і був зовсім не агресивний. Тіл була фамільяром-зв'язком між цими двома. Таке траплялося вкрай рідко, але Тера та Йору, які прибули з Іномир'я, потребували провідника з цього світу. Таким провідником стала сова Тілуан, яка також служила відмінним дозорцем. Загалом з ними все було добре з самого початку.

Але не з Дагоном. Дагон прийшов із Брами Андхакара в момент глибокого розпачу Рейни. Він відгукнувся на поклик розпачу та страху. І в перші хвилини пообіцяв її вбити. Так просто, наче це було щось звичайне. Він ні на мить не давав забути про своє існування. Навіть будучи відкликаним, печать Дагона завжди пульсувала, а коли він вимагав його покликати, вона горліла вогнем, немов випалене на тілі тавро. Дагон був підкорений лише тоді, коли його закликали на завданнях Вовчого загону. Йому подобалося залякувати, терзати, вбивати, що особливо відлякувало всіх, хто міг за цим спостерігати. Це насторожувало і саму Рейну, але вона не здавалася і продовжувала шукати нитки зв'язку з ним. Їй удалося. Потрібно було кілька років, але навіть Дагон підкорився їй. Залишався, правда, ще один…

- Гей, Рейно, - покликав Дагон, - ми на місці.

- Чудово, - Рейна зістрибнула з каламутно-синього коня, - діємо за планом.

Під покровом ночі Рейна прокралася у маєток. Тера перетнула захисну пряжу з одного боку території маєтку, Йору – з іншого. Спровокувавши викид енергії, фамільяри влаштували переполох серед варти. Враховуючи, що охорони в маєтку було зовсім небагато, цього вистачило, щоб кімнату пані Лейли залишили під нагляд двох стражників та покоївок. Двох охоронців, молодих хлопців, яким ледь по 18 виповнилося, Рейна вирубила одразу. Покоївки з криками розбіглися, не впізнавши юну пані вдома Коє.

Відчинивши двері до кімнати, Рейна побачила сілкі. Фамільяр тримала в руках залізний канделябр, який опікав їй руки. Фамільяри такого рівня не переносили залізо. Але вона стояла перед ліжком своєї пані і готова була кинутись на супротивника, завдавши йому удару залізякою.

- Тихіше, Медмель, - примирливо підняла руки дівчина, - це я, Рейна.

- Пані Рейна? Я не розумію ... - Медмель не опускала канделябр, спрямовуючи його на Рей.

- Я забираю Лейлу, Медмель, - Рейна сховала обидва мечі в піхви, - ти допоможеш мені?

- Пані Рейно, - Медмель нарешті опустила свою «зброю», - навіщо це все?

- Ми пробудимо Лейлу від сну, - посміхнулася Рейна, - адже ти бажаєш цього?

- Більше всього на світі!

Сілкі швидко зібрала деякі речі Лейли і допомогла їй піднятися з ліжка. У вікно заглянув чорнявий чоловік із жорсткою щетиною, до чортиків налякавши маленьку сілкі.

- Ну що? Довго ви ще? - запитав він.

- Бери її, - Рейна передала до його рук Лейлу.

Колишня спадкоємиця сприганів, наче лялька, навіть не чинила опір. Обернувшись знову конем, Дагон дозволив посадити йому на спину і притримувати Лейлу. Рейна свистом покликала Теру, вже вистрибуючи у вікна, вона обернулася і побачила у дверях кімнати мадам Жоржет. Та була приголомшена, але не могла змусити себе зрушити з місця.

- Я забираю її, Жоржет, - посміхнулася Рейна, - зупините мене?

- Ви збожеволіли, пані Коє! – захлинулась від обурення служниця.

- Пані Коє – це моя мати! - крикнула їй на прощання Рейна і зникла у темряві на спині білої вовчиці.

***

- Повірити не можу! - ректор ревів, як звір, - ти зовсім здуріла! Ти ненормальна! Та що ти собі дозволяєш?

- У мене що, були якісь інші варіанти? - кричала йому у відповідь Рейна.

- Ти могла почекати доки ми отримаємо офіційний дозвіл сім'ї!

- І це я здуріла? Думаєш, там немає своїх шпигунів, які відразу доповіли б про це в Будинок Тіні?!

- Рейно! Ти викрала спадкоємницю Будинку Вогнекрилих!!!

- Колишню спадкоємицю, старий!

- Та яка різниця?! Тебе ще й служниця впізнала, Рейно!

Рейна і Дагон стояли в кабінеті ректора, обоє вкриті шаром дорожнього пилу і по коліна забризкані брудом. Біла вовчиця Тера була вся в плямах, навіть на чорній шерсті Йору можна було побачити болото і пилюку. Біле плаття сілкі Медмель було в багнюці, в багні була і сама викрадена спадкоємиця, яка тихо сиділа в кріслі і кліпала очима, не розуміючи того, що відбувається.

- Ти зведеш мене до могили, онуко, - ректор безсило опустився у своє крісло, - ну скажи мені, що робити тепер?! Служниця доповість до Будинку Вогнекрилих. Вони прийдуть сюди так чи інакше.

- Ну і чорт з ними, - відмахнулася Рейна, - навіть якщо Жоржет відправила до них послання тієї ж ночі, воно досягне Будинку Вогнекрилих не раніше завтрашнього вечора. Поки вони усвідомлять, що сталося і вирішать, що робити, мине щонайменше доба. Ну і поки вони доберуться до нас пройде близько тижня-півтора, залежно від того, якою групою вони висунуться.

- Тобто, за твоїми підрахунками, вони будуть тут якраз до фестивалю?

– Саме так.

- Що ж ти задумала, божевільне ти дівчисько? – лукаво посміхнувся Дагон.

- Циц, - підняла руку Рейна, - повертайся. Віднови сили. Завтра ж ми приступимо до виконання нашого плану, Дагоне.

Дагон манерно вклонився з тією ж хитрою усмішкою і розчинився, печатка на руці Рей блиснула.

Ректор дивився на Рейну похмуро. Йому здавалося, що дівчина вже досить розважлива і приймає рішення, думаючи про наслідки не тільки для себе, а й для сім'ї Коє, для академії. Цей її вчинок не укладався на його голові. Йому здавалося, що він щось упускає. Чогось він, старий, не розуміє у її діях.

- Скажи мені, Рейно, - тільки й спитав він, - я можу довіряти тобі?

- Як ніколи раніше, - тихо відповіла дівчина.

***

Рейна повернулася до гуртожитку півночі виснажена та сонна. Лейла і її сілкі залишилися під опікою Руруки і Клари. Поселили їх у сусідню від Еліаса кімнатку, так само захищену рунами. Еліаса Рейні не дали відвідати та відправили відпочивати. Дівчина зайшла до гуртожитку задіявши всі свої навички скритності, щоби нікого не розбудити. Але вже на шляху до сходів на другий поверх вона зрозуміла, що в залі хтось сидить. Це була Шира Таміру. І була вона не одна. У неї на колінах спала Ельйо, у кріслі дрімав Тейн, а на підлозі сидячи спали Соран і Шарнон.

- Ви повернулися, учителю? - Шира сонно потерла очі, - цього разу швидше, ніж минулого.

– Що? Вчителька повернулася? - відразу розплющила очі Ельйо, від її вигуку прокинулися інші.

- Тихіше, - Рейна присіла на підлогу біля них, - чого ви не спите?

- Ми хотіли привітати вас, - відповів Соран серйозно, - адже ми не знаємо, коли наступного разу ви зникнете.

- Соране, хлопці, - Рейна хотіла потріпати хлопця по волоссю, але згадала про дорожній бруду на своїх руках, - я більше не поїду. Поки що я точно нікуди не збираюся.

- Точно? - недовірливо запитав Шарнон, - ми думали, що ви і в той раз швидко повернетеся.

- Точно, до кінця цього навчального року я нікуди більше не збираюся, - посміхнулася Рейна, - до того ж, хто як не Опівнічний факультет захищатиме порядок під час Фестивалю весни? Сподіваюся, ви з учителем Таском і з учителем Харлен старанно готуєтеся до свого показового виступу?

- Звісно! – хором відповіли студенти.

- Ну і чудово, - сказала тихо Рейна, - я хотіла б поговорити з вами вранці, але якщо ви всі тут ... ви ж розумієте, що Фестиваль - найсприятливіший час для нападу на академію?

- Так, - кивнули всі.

- Значить, ви повинні бути готові захищати тих, хто захиститися не може, - Рейна говорила дуже серйозно, вдивляючись у обличчя своїх підопічних. Вони слухали їй уважно, затамувавши подих.

- Вчитель Леарлес, - заговорила Шира, - адже щось відбувається? Щось дивне закрутилося з того часу, як на нас напали дорогою в маєток Лоу-Фей.

- Так, Широ, ти маєш рацію, - кивнула Рей, - щось дуже складне, темне і загадкове. Але ми з цим розберемося. Покладіться на вчителів.

Відправивши студентів спати, Рейна нарешті дісталася своєї кімнати. Набрала повну ванну. Скинувши з себе одяг, дівчина поринула у гарячу воду. Відлунням у всьому тілі озвався кожен поріз, кожна подряпина, кожен свіжий шрам. Старий шрам, залишений колись мерроу на боці, теж нив. Рейна змивала з волосся піну і думала. Спогади про те, як Ален схопив її за волосся, несподівано спливли у її свідомості, змусивши дівчину зіщулитися. Тіло заціпеніло, дихати стало важко, руки затремтіли. Повернувся той самий страх, який скував її в той момент, коли він тримав її у своїх руках.

- Рейно? - двері ривком відкрив Таск, - ти повернулась?

Дівчина дивилася на нього зляканим поглядом. Кілька секунд вони так і дивились один на одного.

- Таск, ти ... - Рейна відразу зрозуміла, що у неї по щоках покотилися сльози, а голос її тремтить.

Сприган, густо почервонівши, схопив перший-ліпший рушник і, заплющивши очі, навпомацки укутав дівчину і виніс з ванної на руках. Так, Рейна була сильною. У бою їй майже не було рівних. Біла вовчиця мала силу і на полі бою вона без вагань убивала, нищила, рубала. Її обличчя неодноразово було забризкано кров'ю, на її очах неодноразово помирали і противники, і союзники. Вона боєць. І вона дівчина. Дівчина, що залишилася сама. І яка мала стати сильною. Дівчина, яка так багато пережила. А зараз їй теж страшно.

Таск стояв спиною до неї, поки вона швидко переодягалася і обернувся лише тоді, коли вона сама покликала. Мокре волосся прилипло до обличчя, шиї, плечей. Вона сиділа на ліжку підібгавши під себе ноги. І їй було дуже ніяково. Таск сів на край ліжка, зазирнув їй у вічі. Він мовчав. Рейна намагалася втерти сльози, що ніяк не зупинялись.

- Я… пробач… зараз… – схлипувала вона.

Але замість того, щоб заспокоювати її, Таск простягнув руку і опустив дівчину собі на груди.

- Нічого не бачу, - сказав він тихо, - і нічого не чую.

І Рейна плакала. А потім заснула, а Таск залишився сидіти поряд і думати про те, як горить його обличчя поряд із нею.