Академія бойових ткачів

- У мене одне питання, - підняла руку Рейна.

- Так? – глянув на неї ректор.

- Що тут робить ця видра? – Рейна кивнула на Ванессу.

- Пані Рейно! - пискнула Рурука, - пані Ванесса викладач по обміну! Вона прибула з групою сприганів з Вищої школи бойової магії Йорланд! Як вам не соромно!!!

- Ось як, - підняла брова Рейна, - викладачка.

- Рейно, - важкий погляд ректора змусив дівчину відвернутись і замовкнути.

Рейна доручила Сорана Ширі та Шарнону, брат із сестрою мали доставити лиса до гуртожитку. Шарлотта була відправлена разом із ними, а Ванесса нав'язалася разом із трійцею відвідати кабінет ректора. Як зауважив Таск, Рейна та сприганша знали одна одну досить давно. І, судячи з їхньої поведінки, між ними щось сталося.

Ректор не одразу повірив своїм очам, коли побачив Еліаса. Він кілька разів обійшов його довкола, оглянув з ніг до голови. Попросив дозволу торкнутися крил. Еліас мовчки кивав і дозволяв ректорові вивчати себе як піддослідне звірятко. Мовчав, бо розумів хиткість свого становища. Ще недавно він нападав на Таска, взяв у полон студентку на ім'я Шира Таміру, мало не змусив Рейну зірвати з себе печатку, завдав біль Лорсану Вейлу. А потім Рейна знайшла його в такому жалюгідному стані.

Еліас розумів, що в ті моменти він був не більше ніж зачарованою маріонеткою, але все ж таки йому було паршиво. Нехай він і був нерозділено закоханий в Рейну, але він ніколи не бажав їй зла. І точно не хотів допустити того, що сталося на іспиті. Останні п'ять років, починаючи з середини випускного курсу, Еліас пам'ятав немов у тумані. Він робив жахливі речі, але ніби не бачив у цьому нічого поганого. Потім Каліопса покидала його, він ненадовго приходив до тями. Збирався з думками, намагався втекти. Але Калі поверталася і знову говорила з ним цим своїм солодким, п'янким голосом. І він знову поринав у небуття.

А потім Мерроу отримала нове завдання від Алена. Його, Еліаса, закували в ланцюзі ще до того, як він знову прийшов до тями. Мерроу покинула їхню обитель і вирушила завербувати нову жертву. Ще одного напівкровку, який міг стати корисним Алену на шляху до його світового панування. А Еліас сидів у холодній кам'яній вежі, закутий у ланцюги, пронизані пряжею. Там його знайшла Рейна.

Зараз він стояв у кабінеті ректора. На нього уважно дивилися Клара та Руру, його розглядав Теодор Коє. Таск і Рейна, що втомилися з дороги, сиділи за ним; Рейна в кріслі, Таск на його перилах. Ванесса, яка здавалася йому досить знайомою, стояла біля дверей та спостерігала за розвитком подій. Її присутність напружувала. Але, як зазначив Еліас, не лише його одного. Навіть ректор дуже ретельно підбирав слова, перш ніж щось сказати у її присутність.

Ситуація складалася дуже неоднозначною. З одного боку, в кабінеті знаходився злочинець, зрадник, який у минулому спровокував відкриття Брами Андхакара і з чиєї вини була доведена до безумства спадкоємиця Будинку Вогнекрилих. З іншого боку, в цьому ж кабінеті був персонаж, при якому це все не хотілося засуджувати. І, в якийсь момент, Еліас зрозумів, що і Рейна, і Таск, і навіть ректор зі своїми підручними думають про одне: як позбавитися Ванесси з Будинку Шепоту?

- Отже, на студентів напали у лісі прямо біля бар'єра академії? - нарешті почав ректор, - вчитель Леарлес, не розповісте, як ваш студент опинився за межами академії?

- По правді кажучи, не маю жодного поняття, - ухильно відповіла Рейна, - ви ж знаєте, пане ректоре, я повернулася в академію якусь годину тому. Це диво, що ми опинилися поблизу.

- Противник був вам знайомий?

- Так, звичайно, - відповіла Рей, - на жаль, ми знайомі ближче, ніж хотілося б. Саме вона напала на екіпаж зі студентами, коли ми прямували до маєтку Лоу-Фей.

- Що могло знадобитися їй від Сорана Кіц? - похмуро поцікавилася Клара, - хлопець навіть не з сім'ї аристократів.

- Поняття не маю, - повторила Рейна, мов завчену фразу.

- Можливо, її зацікавив фамільяр Сорана, - припустив Таск, - хлопець викликав фамільяра класу S, але навіть не підозрює про це сам. Він переконаний, що кіцуне класу А.

- Думаєш, Нагайну чи її замовника міг зацікавити фамільяр? Та це ж геть-чисто позбавлено логіки! – нервово промовила Ванесса, – лейтенанте, ви втратили свою розсудливість?!

- А в тебе є інші припущення, Ванессо? - Рейна втомлено перевела на неї погляд, - я не бачу логіки у цьому нападі зовсім. Тому й міркування нелогічні. До того ж… Мені чомусь здалося, що Нагайна повелася вкрай нерозумно, так тікати – це не її стиль.

- Та що ти? А ти добре її знаєш? - розлютилася Ванесса.

- А ти? - Рейна стрільнула очима і сприганша тут же проковтнула свій наступний вигук.

- Лейтенант Леарлес, - розлютилася Ванесса, - ви стали огидно безтурботні!

- У цих стінах, Ванессо, я вчитель Леарлес. І має робити вчительські справи.

- Леді Леарлес, - звернувся до Рейни ректор, - давайте залишимо подібні справи варті. Краще розкажіть, як вам удалося виконати обіцяне?

Рейна розгублено плескала віями. Судячи з погляду Клари, він говорить про щось дуже природне і цілком буденне. Але у погляді Руруки читалося «імпровізуй!». Таск так само незрозуміло дивився на Клару, і та зрозуміла, що треба підказувати далі.

- Ви обіцяли нам, що не повернетеся зі своєї подорожі без нового сильного викладача на Опівнічний факультет, - сказала вона, - як же вам вдалося отримати цього пана? Ми так люто почали обговорювати напад, що навіть не представилися один одному.

Тут розгубився навіть сам Еліас. Очевидно, що Ванесса ніяк не могла знати, хто він і звідки, з усіх присутніх вона була знайома тільки з Рейною і то, історія їхнього знайомства все ще була вкрита мороком. Яку гру затіяв ректор і його підручні поки було не зрозуміло. Але і Таск, і Еліас, і навіть Рейна без будь-якого погодження відразу вирішили в цю гру зіграти. Першим знайшовся Таск.

- Ви знаєте, пані Клара, - одразу ж затріщав він, - а й правда! Що це ми! Дозвольте представити вам цього пана як слід! Його звуть Ел Фрай. Він викладав у школі дітлахам польоти, і ми подумали, що він непогано впорається з тренуваннями Таміру, все ж таки кафо може навчити кафо краще, ніж сприган. Городяни говорили, що раніше він був солдатом, тому добре знайомий з основами бойової пряжі.

- Ох, - зітхнула Рурука, - ці шрами ви отримали на якомусь завданні, пане Фрай?

- Та ні, що ви, - не встиг Еліас навіть рота розкрити, за нього відповів Таск, - п'яна бійка, чи знаєте.

- Проблеми з алкоголем у колишнього солдата - часта проблема, - кивнула Рурука з розумінням, - але у вас, Таску, ймовірно була причина приводити цього пана до академії?

- Так звичайно! - і тут Таск знайшов що відповісти, - ми з пані Леарлес порахували, що в академії місце пораненій душі! До того ж Опівнічний факультет зараз у такому становищі, що радий будь-якому добровольцю.

Щоки Еліаса палали. Він дивився на Таска вкрай озлоблено. Представити його, колись кафо із шляхетної родини, відставним солдатом-алкоголіком. Рейна ледве стримувала сміх.

- А що в нього з крилами?! – випалила Ванесса.

- О, леді Ванессо, це ілюзія, - різко відповів Еліас, - моя особиста примха.

- Дурниця, - не витримала Ванесса, - повірити не можу, що ми обговорюватимемо такі незначні питання, тоді як на академію здійснили напад!

- Душенько, - ректор поправив окуляри на переніссі, - ну що ж ви заладили. Це не справа викладачів. Ми вже сповістили варту академії і на ранок відправимо офіційний запит до королівської адміністрації. До того ж напад було скоєно поза стінами академії. Більше того, ви навіть не викладач нашої академії, вас це зовсім не стосується. Але, я так розумію, ви якось були задіяні у цьому інциденті?

- Ні, анітрохи! - різко відповіла Ванесса, - я лише вчасно прийшла на допомогу.

- Ось як, - кивнув ректор їй, - тоді не бачу сенсу вас затримувати. Все одно, вам тільки доведеться відповідати на запитання королівських військових.

– Це ще з чого? – у голосі Ванесси почулися нотки паніки, хоча вони й так нервово реагувала на діалог.

- Ну звичайно! - відповіла Рурука, - адже ми відправили запит! Вони, найімовірніше, якщо й надішлють підкріплення в академію, то захочуть поговорити з усіма очевидцями.

- А, точно, - вже спокійніше відповіла Ванесса, - тоді, з вашого дозволу, я віддаляюся.

Ванесса покинула кабінет. Вже в порожньому коридорі поверхом нижче вона дала волю емоціям і щосили ударила кулаком по стіні. У її голові не вкладалося побачене і почуте. «Ідіоти! Які ж вони ідіоти! Повірити не можу, що хоч хтось із них може бути проблемою…» - думки в її голові плуталися, вона була шалено зла, розгублена і збентежена. Вона очікувала, що Рейна Леарлес поведеться як боєць королівської армії.

***

Коли Ванесса покинула кабінет, Еліас насилу стримався, щоб не кинутися на Таска з кулаками. Вхопивши спригана за комір, він притягнув його до себе.

- Проблеми з алкоголем? У мене?! Проблеми з алкоголем, Таску?! – заревів хлопець.

- Ой, пробач, - сказав Таск глузливо і розвів руками, - твоя пика просто така, знаєш, ніби ти тижнями не просихаєш.

- Таск! - гарчав Еліас, але варто було йому занести руку для удару, засміялася Рейна.

Вона реготала так дзвінко, весело й щиро, що він миттєво заспокоївся. Таск так само посміхався, сміх Рейни відразу підхопили Рурука і ректор, Клара стримано посміхалася. Еліас відпустив спригана і відштовхнув від себе.

- Ну і чорт із тобою.

- Давайте тепер серйозно, - заспокоїлася нарешті Рейна, - у нас є реальна проблема і ми маємо з нею впоратися. Думаю, Еліаса ви всі пам'ятаєте, правда?

- Той, що вважався мертвим останні п'ять років? - примружилася Клара, - і той, який здійснив два напади на студентів академії?

- І той, з чиєї вини стався інцидент п'ятирічної давності, - підтвердив їхні слова сам Еліас, - дозвольте, я розповім свою історію?

- Ну, ми тебе сюди для цього й притягли, - зрушив плечима Таск, - отже, ти вже попрацюй.

І Еліас розповів свою історію.

***

Як і в будь-якого іншого напівкровки-спригана у нього не було вродженого бар'єру, який допоміг би протистояти силам темної пряжі. А саме цю пряжу так старанно ткала Мерроу Каліопса. Була вона фамільяром-гібридом, який належав іншому господареві, але був здатний повертатися в розлом і наново укладати контракти з новими.

Мерроу була водним духом, мінливим та небезпечним. Вона не була готова служити, була жадібною і жадала наказувати, а не підкорятися. Свого першого господаря Каліопса вбила. Саме так вона і опинилася за Брамою Андхакара. Там вона і поневірялася у в'язкості темної пряжі, поки не почула новий поклик. Сильний поклик, наполегливий. І вона відгукнулася. Вона прийшла на цей поклик. І по той бік розлому вона зустріла Алена. Незвичайного, зовсім невідомого їй, що виділяє неймовірну силу. Він запропонував їй право керувати. Він пообіцяв дати їй здібності підкоряти ткачів, якщо вона дасть можливість вивчити її нитки і перебудувати їх. І вона погодилася.

У майбутньому вона стала «вербувальником» Алена. Не лише його фамільяром. Їй подарували здатність повертатися до Брами, знаходити напівкровок за сильним покликом і робити все, щоб вони приєдналися до Алена. Прищеплювати нав'язливі думки, спрямовувати неправильним шляхом, зачаровувати і підкоряти своїй волі, як чарівній коханій.

З Еліасом було складно. Він був високоморальний, він був закоханий. Кохання його було чисте, красиве. І це світле почуття було складно обійти навіть, враховуючи те, що хлопець не мав бар'єру у свідомості, як у сприганів. Для того, щоб пофарбувати ці почуття в чорний колір, Каліопса майже чотири роки витратила на те, щоб обернути Еліаса в темряву і змусити його "забрати своє" силою. Все йшло так, як вона планувала. Залишалося тільки схилити до цього ж плану дівчисько-спригана з такою самою нерозділеною любов'ю. Вони вибрали її невипадково. Спадкоємку правлячого будинку Шайлон треба було відсунути убік, це було частиною плану, це був чіткий наказ.

Для цього все підготував Ален. Дістав ключ, відтворив пряжу-пастку, що відключає здоровий глузд. Разом з Мерроу вони досягли в цьому небувалих вершин. Звести з розуму, нав'язати щось, переконати в чому завгодно. Вони витратили не один рік на відточення цієї майстерності. І ось усе було готове. Залишалося лише чекати.

Перехід через Браму Андхакара, переродження Еліаса. Вирвані крила, пробуджені нові. Залишалася одна проблема - свідомість Еліаса, що періодично прокидається. Мерроу не могла дозволити собі постійно перебувати поряд із ним. Адже треба було шукати нових напівкровок. Армію не збереш без добровольців. Тому, в ті моменти, коли Еліас знову прокидався, його заковували в ланцюги. Решту часу він сліпо виконував накази Алена. Разом з Нагайною та Шаєм вони нападали на торговців і дрібні села, вишукували напівкровок самі, вбивали тих, хто активно чинив опір.

***

Присутні вислухали його мовчки, жодного разу не перебивши. Коли Еліас закінчив свою розповідь, Клара здивовано дивилася на хлопця, ніби не вірила жодному його слову. Але спитала вона таке.

- Що означає «спадкоємку будинку Вогнекрилих потрібно було прибрати за всяку ціну»?

- Це було частиною його договору, - сказав Еліас, - шлях до влади – це не лише військова міць, а й корисні зв'язки. Ален почав налагоджувати ці зв'язки вже давно, у нього є «свої» у кожній державі континенту. І в Шайлон також.

- Хочеш сказати, він уклав договір із кимось із сприганів?

- Так. Один із Будинків пообіцяв підтримку Алену в обмін на знищення репутації Будинку Вогнекрилих. Найпростіше зруйнувати репутацію Будинку – це зруйнувати репутацію спадкоємиці.

- Тобто, Будинком, який був у змові з Аленом, був Дім Невагомих? - припустила Рурука, - адже саме цей Будинок зайняв правлячу позицію відразу ж після Вогнекрилих.

- Не думаю, - похитала головою Рейна, - Будинок Невагомих виступав за те, щоб максимально пом'якшити покарання спадкоємиці Вогнекрилих. Понад те, старійшина Невагомих наполягав на тому, щоб Лейла, у разі вдалого зцілення, могла повернутися до обов'язків спадкоємиці. Не думаю, що вони.

- Я тут ось про що думаю, - задумливо промовив Таск, - коли був відсторонений Будинок Вогнекрилих, на першість претендували Будинок Невагомих і Будинок Шепоту. Будинок Вітрокрилих одразу ж поступився своїми позиціями Невагомим, оскільки вони розраховували на шлюб юної пані та третього сина Будинку Вітрокрилих. Тому, із заручившись підтримкою ще одного великого Будинку, Невагомі зайняли правлячу позицію. Це Будинок, який завжди поділяв позиції Вогнекрилих та надавав підтримку. Що стосується Будинку Шепоту, незважаючи на те, що це один з великих Будинків Шайлон, вони завжди отримували мало підтримки від інших Будинків.

- Так, - згідно кивнув ректор, - щось я таке пригадую. Рейно, коли ти ще займалася міжрасовими питаннями при королівському дворі, той конфлікт зі сприганами на західному кордоні?..

- Був спровокований Будинком Шепоту, - відповіла Рейна, - там була дуже незграбна провокація. Наче хтось із солдатів Фарлеза повівся нетактовно і образив солдата-спригана. Почалася суперечка, в якій домінували образи на расовому ґрунті. Я ще тоді здивувалась, настільки безглуздий привід для військового вторгнення. Я розрішила його дуже швидко, навіть не напружувалася особливо. Тільки зараз, після ваших слів, подумала, що це був ненатуральний, дуже награний конфлікт. Думаю, якби на моєму місці хтось запальніший і цей притягнутий за вуха конфлікт справді міг би перерости в бій на кордоні.

- Хтось більш запальний, ніж ти? - пирснув Таск, - а так буває?

- Ану циц, - відмахнулась Рейна, - подумайте ось про що. Припустимо, це справді Дім Шепоту. І Ален справді прибрав Лейлу для них. Будинок Вогнекрилих здав свої позиції, але щось пішло не так, і замість Будинку Шепоту при владі встав Будинок Невагомих з величезною підтримкою в особі Будинку Вітрокрилих. Тепер у Будинку Шепоту нова перешкода.

- Ельйо з Будинку Невагомих зовсім не закохана у свого хранителя, - у слух міркував Таск, - та й це безглуздо, спробувати провернути той самий трюк двічі. Значить, залишається її викрасти і шантажувати голову Невагомих.

- Або ж, убити спадкоємицю, видати це за нещасний випадок чи скористатися послугами найманців на кшталт Нагайни, - похмуро сказала Клара.

- А ось це не дуже логічно, - похитала головою Рейна, - у глави Будинку літаючих ще є дочки, Ельйо не одна. Загине вона – її місце займе наступна. До того ж, із таким союзником, як Дім Вітрокрилих, вони не здадуть позицій. Більше того, смерть спадкоємиці тільки зміцнить їхні позиції, тому що державою відразу поповзуть чутки. І навіть якщо причетність Будинку Шепоту не доведуть, довіра до них буде остаточно підірвана. Отже, правильно викрасти Ельйо, адже батько її обожнює. Він любить старшу дочку найбільше на світі і заради її безпеки зробить будь-що, навіть пожертвує владою. Отже, викрасти та шантажувати. Ну, я б саме так і вчинила.

- І справді, - посміхнувся Еліас, - ти в курсі, що на заході тебе називаю зовсім не Біла вовчиця? Демонесса.

- Правда чи що? – здивовано глянула на нього Рейна.

- Особливо це закріпилося після справи з лордом Бріксом, - кивнув Таск, - я ще тоді не дуже зрозумів, що це про тебе.

- Оооо, лорд Брікс, - скривилася Рейна, - це той, який торгував власними доньками заради вигідних контрактів та зв'язків?

– Ну. Торгував – це голосно сказано, він просто видавав їх заміж, – поправила Клара.

- Проти їхньої волі, - невдоволено сказала Рей, - мерзенний тип збирав сили для того, щоб захопити владу в торговому місті Сето.

- Сето – портове місто Фарлеза, - сказав ректор, - захопити владу там означає контролювати торгівлю у всьому Фарлезі. Ви викрали його дочку? Сина?

- Ні, ми викрали його самого, - Рейна з нудним виглядом тицяла пальцем у скло акваріума Стефаніуса, - звичайно, ми прийшли спочатку поговорити. Він нам розповів, куди слід іти і що робити. Ну, ми й забрали його. Прямо зі спальні його маєтку. Відтягли в глиб лісу, підвісили за ліву ногу до гілки вільхи і намазали його зад медом, а голову занурили в купу лося. Самі розумієте, злетілися і сповзлися комахи з усього округу. Він верещав як одержимий. Довелося навіть зав'язати йому пащу. Хоч ми й затягли його в саму хащу, та й ніч була, все ж таки не хотілося, щоб якийсь мандрівник почув його вереск. Кричав і вив він до посиніння, поки все повзало. І ридав, як дитя. І до ранку в нього з'явилося кілька пасм сивого волосся. Загалом, після цього ми повернули його назад, у Сето, все в ту саму спальню маєтку. Але пообіцяли повернуться і подбати про те, щоб цей атракціон із комахами повторився, якщо він не припинить свої мерзенні справи.

- Воістину, демонесса, - зіщулився Таск.

- Але це подіяло, - знизала плечима Рейна.

- Ми відволіклися, - цокнула пером по столу Рурука, - все ще є проблема, ми не знаємо, як її вирішувати.

- Ванесса, - Рейна уважно подивилася на Клару, - адже вона прибула разом з групою з обміну з Шайлон, вірно?

- Так, - відповіла секретарка, - правда, мені це здалося дуже дивним. Адже в Йорланді вона вважається викладачем менше місяця. Немов її прийняли працювати спеціально, щоб відправити до Лоу-Фа.

- А так воно і є, - Рейна швидко доторкнулася пальцями кристала на шиї, - раніше вона перебувала у Вовчому загоні. З неї такий самий учитель, як і з мене.

- Що? – подібна заява здивувала всіх присутніх.

- Так, так, - кивнула дівчина, - раніше Ванесса перебувала у Вовчому загоні і боролася під моїм командуванням. Але близько року тому я усунула її.

- Чи була причина? - запитав Таск.

- Повір, була. Скажімо так, вона виявляла зайву кровожерливість. Це було надто навіть для нашого загону. Вона не просто вбивала, вона знущалася з полеглих. Я не могла заплющувати на це очі.

- І вона, судячи з усього, причаїла на тебе образу, - похитала головою Клара, - хоч вона в цьому не самотня.

- Загалом, Ванесса теж належить до побічної гілки Будинку Шепоту, - продовжила Рейна, - і прибула вона сюди з Шарлоттою. Спадкоємицею Шепоту. Напад на Сорана був не випадковістю.

- Хочеш сказати, вони обидві в цьому замішані?

- Хочу і говорю. Дивіться, Нагайна залишила пастку на місці, де тренувався Соран. Це була високорівнева пряжа розчинення. Для її активації потрібно наперед підготовлений набір рун. Таск, скільки часу займає нанесення таких рун?

- Близько години, - відповів сприган, - за високого рівня навички – не більше півгодини. Наносити руни при Сорані вона не могла, він би втік. Для активації потрібно пролити кров ткача на контрольну руну, і якимось чином потрібно затримати жертву в області, що атакується. Загалом це дуже складна у виконанні пряжа. Нагайна підготувала її наперед, це точно. Чи випадково вона вибрала це місце? Ні. Хтось мав привести жертву саме на цю галявину.

- Шарлотта, - тихо сказала Рейна, - це вона привела Сорана, а перед нападом Нагайни вона зникла. Тут є два варіанти того, на що вони розраховували. Можливо, вони справді хотіли взяти його в полон, щоб обміняти на Еліаса, адже він їм потрібен, він частина плану Алена. Але тоді, який інтерес у цьому Будинку Шепоту?

- Вони обіцяли надавати йому підтримку? - припустив Еліас, - адже він виконав свою частину договору.

- Не до кінця, - сказала Рейна, - Дім Шепоту досі не при владі. Що якщо вони розраховували на те, що Сорана шукатиме Ельйо? Таким чином заманити і атакувати, а пряжа для того, щоб ліквідувати того, хто прийде їй на допомогу.

- Але Ванесса врятувала нас, - сказав Таск, - хіба не дивно? Ельйо з нами не було. Були лише Шира та Шарнон.

- Так, це дивно, - сказала Рей, - але знову ж таки вони знали, де нас шукати. Вони прийшли не просто так. Але поки що, мені не ясно, що сталося.

- Ну, скажімо, ми все це знаємо, - нарешті сказав Теодор Коє, - що нам з цим робити?

- Перше, що ми маємо зробити – це убезпечити життя Ельйо. Забрати її з-під удару. Потрібно створити їм зовсім іншу проблему.

- Що ти маєш на увазі?

- Потрібен новий гравець, - Рейна почала якось дивно посміхатися, - потрібно створити ситуацію, до якої вони не будуть готові. Потрібна ситуація, яка поставить під удар союз Алена та Будинку Шепоту.

- Як ти плануєш це зробити, Рейно?

- Ми повернемо в гру Лейлу Вогнекрилу.

***

- Вчитель Таск! Вчитель Леарлес!

Студенти мало не збили з ніг Рейну та Таска, коли вони переступили поріг гуртожитку. На них відразу посипався шквал питань. Чому так довго не поверталися? Де були? Як пройшла їхня подорож? Рейна, що не втрачає самовладання навіть у найспекотніших битвах, розгубилася і не знала, як поводитися. Таск охоче відповідав на запитання студентів, вигадуючи на ходу чудові історії.

- А де той пан, що прибув із вами? – несподівано спитав Соран.

Рейна та Таск переглянулися. Еліас залишився у головному корпусі. Йому виділили кімнату, на яку наклали кілька рівнів захисних рун. Руни мали захистити як Еліаса від зовнішніх загроз, так і академію від самого Еліаса у разі зради. Окремо постарався Таск, наносячи захисні руни від фамільярів. Студентам довелося збрехати, сказавши, що пан прибув погостювати до ректора. А коли емоції хлопців стихли, нарешті до Рейни та Таска дісталася Іфалія. Погляд її був дуже незадоволеним.

- Ні, ну могли б хоча б відправити поштову пряжу або зв'язатися через кристал, - невдоволено пробурмотіла вона, - але я рада, що ви нарешті повернулися, Рейно, Таск.

- Навіть мені рада? – лукаво посміхнувся сприган.

- Не псуй момент, - відвернулася дівчина, - скажіть, ви знайшли те, що шукали?

- І навіть більше, - Рейна м'яко торкнулася її плеча, - я все розповім тобі.

І ось настала ніч. Усі історії були розказані. Студенти спали, Іфалія вирушила до своєї кімнати. Рейна та Таск стояли на терасі і розглядали нічне небо.

- Можеш відповісти мені на одне запитання? - тихо запитав сприган, - чому ти так просто довірилася йому? Все це… сталося з його вини. Лейла, моє вигнання, напад на студентів, захоплення Шири. Але ти наче вже вибачила його і так намагаєшся йому допомогти. А мене мало не вбила під час першої зустрічі.

- За першої зустрічі я і його мало не вбила.

– Рейна. Ти розумієш про що я.

- Розумію, - кивнула дівчина, - я не вибачила його і не довірилася йому повністю. Але я хочу повірити йому знову. Бо відчуваю, що ми з ним схожі. Він був віч-на-віч зі своїми страхами і слабкостями. Ніхто не міг допомогти йому.

- Він міг поговорити з нами! Я думав, що ми були друзями! А він вважав за краще справлятися з усім один!

- Та що ти? Чому ж ти не поговорив зі мною? Чому втік?

Сприган не знайшов, що відповісти.

- Я була одна. Останні п'ять років. А потім знову зустріла Іфалію. Ти повернувся, а потім Еліас... і ми маємо можливість повернути Лейлу. І ці діти… Будь ласка, Таску, - Рейна обернулася до нього, в її очах блиснули сльози, - нехай цей сон триватиме ще трохи…