Ім'я королеви

Крізь пітьму лісу Ляна бачила темну фігуру хлопця. Його волосся було скуйовджене й нагадувало силует вогню. Лідниця не наважувалася підійти. Страх скував її горло, але вона все ж запитала:

— Хто ти? — голос пролунав глухо й хрипко.

Фігура не зрушила з місця. Серце Ляни стривожено тарабанило об ребра, вимагаючи зробити хоча б щось. Раптом таємнича фігура розплющила очі. Дві жаринки нетлінного вогнища спалахнули посеред темряви лісу. Ляна впізнала власника цих очей. Страх вронив її на землю. Лідниця впала, боляче вдарившись колінами. Її серце закалатало ще дужче, але тіло відмовлялося робити бодай щось.

— Не треба, — прошепотіла Ляна, і сльози бризнули з очей.

Наступної миті з лівого боку лісу вилетіла стріла із запаленим пером. Її отруйна гострота врізалася в серце хлопця з вогненними очима.

— Ні! — крик вирвався зі стиснутого страхом горла лідниці.

***

— Ляна! — почувся переляканий зойк Магди.

— Ляна! — додався занепокоєний вигук Дартура.

Лідниця випірнула з обіймів сну, збагнувши, що її тіло здригається від схлипів. Вона змусила себе розплющити очі. Усе ще панувала нічна пітьма. На ліжку сиділа Магда. Яскрава зелень її очей струменіла, як хвилі озера. Пропасник стояв з іншого боку, розгублено закинувши руку за голову.

— Ти кричала, — промовила Магда. — Що тобі наснилося?

Ляна видихнула. Її дихання було пришвидшеним, ніби вона пробігла марафон. Здавалося, лідниці забракло мови, аби пояснити. Вона розкривала і закривала рот, як риба, яку викинуло на берег. Ляна не могла навіть вимовити вголос те, що побачила уві сні. Вона мовчки підвелася, пройшла кімнатою і вийшла на вулицю, навіть не звернувши уваги на босі ноги.

Свіже повітря не виправило ситуації. Груди стискав післясмак жахіття. Це був спогад про магію лякливця. Те, що відбулося з нею всього декілька годин тому. Ляна обійняла себе за плечі. Її били дрижаки, і винуватцем було не прохолодне осіннє повітря. Невідомий лякливець показав їй те, чого вона боялася найбільше в житті.

Лідниця пострибала на місці, скидуючи з себе спогад. Це всього лише гра лякливця, не більше. Цього не могло бути, вона ніколи цього не допустить. Ляна закинула голову і поглянула на небо. Яскраві зорі відсторонено миготіли. Їх не турбувала ні доля людей, ні присмерків, і водночас вони споглядали за подіями на Землі, будучи німими співпереживателями. Плечі Ляни опустилися. Вона не мала влади над власним життям. Усе, що мало відбутися, неодмінно відбудеться, попри її бажання. Ляна зітхнула і поспішила повернутися в хатину, де мигтіло тепле світло.

Дартур сидів на дивані. Магди біля нього не було. Однак почувши, що лідниця повернулася, білявка вийшла з тіні другої кімнати. Вона мала стурбований вигляд. Дартурові очі строго блищали.

— Я в порядку, — мовила Ляна глухим голосом, стерши залишки примарних сліз зі щік.

Дартур кивнув, опустивши голову. Магда надривно вдихнула.

— А ви? — спитала лідниця, недовірливо оглянувши обох.

— У повному, — задумливо промовив пропасник, піднявши голову. — Доки в твоєї сестри раптово не покращився настрій, пропоную поспати. Така рідкісна можливість... — він позіхнув, влігся, підперши голову ліктем, і заплющив очі. — Сподіваюся, ти більше не надумаєш нас будити. Якщо що, попроси Магду звукоізолювати тебе.

Ляна перекривляла пропасника й показала йому непристойний жест. Дартур глухо засміявся.

***

До світанку, що настав за дві години, ніхто з них так і не заснув.

Ляна лежала на спині, знову і знову перекручувала в голові сон. Страх і досі сидів у її серці, причаївшись. Лідниця важко зітхала, немовби намагаючись скинути каміння на страшне звірятко, що зветься страхом.

Магда обернулась до лідниці спиною, втиснувшись чолом у дерев’яну стіну й прокручуючи в голові розмову з пропасником, якої не сталося. Вона так багато хотіла йому сказати, чекала хоча б одного питання. Але щойно за Ляною-Леоною зачинилися двері, Дартур мовчки вийшов з кімнати лише побігом зиркнувши на Магду. На його руці, що без руху висіла вздовж тіла, золотіла візерунками мітка. Він досі ніяк не прокоментував її появу. Магда мучилася непоясненим і починала злитися на впертість пропасника, причини якої були для неї загадкою.

Дартур дивився на зорі, що миготіли у віконечку над дверима. Зітхання лідниці заважали спати. Думки плуталися в його голові, як зібрана в жмут павутина. Ця довга ніч знищила залишки сну.

***

Довгоочікуваний ранок не сяяв сонцем. Похмуре світло-сіре небо нависло над табором, коли пропасник, лідниця і глухея вийшли з хатини і попрямували до будинку лякливця Аріеля.

Ритуал, що дозволяв зв'язатися з присмерком спорідненого дару, був не з легких. Дартур і чоловік з пісочними очима на ім'я Зорян, що за віком нагадував чоловіка років сорока, схилилися над Аріелєм. Лякливець увесь тремтів, сидячи на стільці перед тацею води з ріки Альти. Ляна стояла на віддалі, склавши руки на грудях. Магда сиділа поруч на дивані, занепокоєно поглядаючи вбік чоловіків. Здавалося, ще мить і Аріель втече звідси.

— Як вам вдалося вмовити його? — спитала Магда, обернувшись до Ляни. Лідниця розглядала свої нігті. На її мізинці золотіла мітка.

— Надавила на жалість, — невимушено гмикнула вона. — Кров на рукаві стала в пригоді.

Магда обмежилася кивком голови.

— Ви вчора поговорили? — стиха запитала Ляна, сховавши в долоні іншої руки плетиво золотого візерунку.

Магда заперечно похитала головою, помітивши рух лідниці.

— Це можна якось прибрати? — спитала Ляна, збагнувши, куди дивиться Магда.

— Ця мітка не просто малюнок. Це зв'язок між вами, — прошепотіла Магда, вглядаючись у складені долоні лідниці, ніби крізь шкіру й кістки бачила плетиво на її руці.

— Що це означає?

— Означає, що ви можете відчувати одне одного. Цей зв'язок... Грубо кажучи, він копія кровного.

— Така собі рідня... — гмикнула Ляна-Леона й додала: — Дякую тобі за порятунок, — серце Магди пропустило удар. — І за цю жертву.

Глухея змусила себе кивнути.

Ляна мимоволі хитнула головою. Її погляд впав на дзеркало, що висіло навпроти, біля вхідних дверей, і вільно освітлювалося денним світлом. Задивившись на власне відображення, лідниця забула про все: і про Магду, що сиділа поряд, і про їхню розмову, і про справу, що привела лідницю і її супутників до цієї хатини.

Вибілене сніжне волосся, що повернулося минулої ночі, сколихнуло давно забуте й стерте з пам'яті. Ляна надривно вдихнула і видихнула. Рука із золотим плетивом торкнулася серця, ніби воно прагнуло випасти з грудної клітки. Повільними кроками Ляна підійшла до дзеркала. Рука перемістилася на пасмо, що було заправлене за вухо.

— Милосердна... — прошепотіла лідниця.

Її очі не плакали. Вони горіли пронизливою, їдкою синню, що, на контрасті з білизною волосся, скидалася на яскравий кобальт. Такі очі мала Інгігерда. Такі очі мав Мавр. Її справжня родина, кровна, із якою Ляна-Леона безсоромно розірвала зв'язки.

Раптом двері хатини розчинилися. На порозі будинку Аріеля з'явився лихоманець Костал. Його обличчя був похмурим, а на плечах чорного пальта білів сніг. Костал зиркнув на лідницю. Його сірі очі видавали притлумлений гнів.

— Ліднице, твоя сестра зовсім збожеволіла? Спочатку ніч на цілу вічність, а тепер вирішила ще й заморозити нас?

— Як ти дізнався, де я? — здивувалася Ляна. Погляд лихоманця пом’якшився, ставши поблажливо легковажним.

— Я ж не сліпий. Я бачив, куди ви з пропасником пішли вчора, — він перевів погляд на Магду і підморгнув їй. Ляна приборкала бажання поглянути на глухею. — До речі, ти знала, що Аріель твій фанат? — додав лихоманець, і брови лідниці злетіли догори у невиголошеному питанні. — Килин завжди знущався з нього, — пояснив Костал. Ляна втрималася, щоб не опустити очі. — Пропасник тут? Ви щось дізналися? — сірі очі лихоманця зблиснули. Костал спробував пройти всередину хатини.

— Там що, справді снігопад? — зупинила його Ляна, взявшись обтрушувати сніг з його плечей. Лихоманець зупинився і хижо зиркнув на лідницю.

— Снігопад... Справжня завірюха, — його голос набув дивного муркотіння. Він схилив голову набік. — Може, приборкаєш сніг? Обожнюю дивитися, як працює ваша магія за різних… обставин.

Ляна ледь не вдавилася цими словами. Однак на її обличчі просіяла поблажлива усмішка. Магда збагнула: лідниця намагається не дозволити Косталу дізнатися деталі ритуалу.

— Наша магія — це людей? — спитала лідниця із холоднокровним спокоєм. Костал дивився на неї із посмішкою, що починала скидатися на гримасу. — Менше з тим… Я приборкаю віхолу із задоволенням, — вона зняла з вішака свою куртку й натягнула на плечі.

— Ляно-Леоно, — незрозуміло тихою інтонацією промовив лихоманець і перехопив зап’ястя лідниці. Вона зиркнула на нього. — Тобі страшенно пасує білий, — прошепотів він.

***

Відколи за лідницею і лихоманцем зачинилися двері, минула година. Магда так і не зрушила з місця, очікуючи на повернення Ляни-Леони. Але двері лишалися мертвенно байдужими у своєму спокої. За віконцем над дверима пролітали сніжинки.

Магда починала нервувати.

Дартур не виходив з кімнати. Звідти долинали бубоніння Зоряна і бурчання пропасника. Голосу Аріеля протягом цього часу не було чути взагалі. Аж раптом молодий лякливець несподівано скрикнув. Магда здригнулася. Аріель вилаявся, проклинаючи Дартура. Почувся глухий гортанний сміх пропасника.

— Ну от нарешті, розродився! — мовив Дартур. — Ліднице! Ходи сюди!

Серце Магди впало в п’яти. Хотілося вити від прикрості й безвиході. Вона підібгала губи, нервово поглядаючи на двері.

— Ляна!

Сніжинки за вікном без сорому кружляли із вітром. Якщо лідниці було під силу зупинити сніг, чому вона досі цього не зробила? Магда черкнула нігтями об нігті, ніби по струнах.

— Ляно! Ти оглухла? — голос пропасника набув різкості. — Магдо!

Почувши своє ім’я, глухея глухо застогнала. Вона не знала, що відповісти. Не встигла Магда хоча б подати голос, почулися кроки, і Дартур вийшов до передпокою.

— Ви оглухли? А де лідниця?

— Пішла, — невимушено буркнула Магда.

— Пішла? Куди? — вимогливий тон пропасника різав слух.

Глухея закліпала очима не в змозі витримати його погляд.

— Приходив Костал. Хотів дізнатися про ритуал. Вона його відволікла, пішла разом з ним, — голос Магди лунав незвично тихо й хрипко, ніби вона шкідлива дитина, що виправдовується перед родителем.

— Ляна-Леона пішла з лихоманцем? — перепитав Дартур таким тоном, немовби не вірив у це. Магда кивнула. — І ти її не зупинила? Коли вона пішла?

— Годину тому.

— І ти мені не сказала?

— Я…

Не встигла Магда вимовити бодай слово, як пропасник вискочив за двері. Не довго думаючи, вона вибігла слідом.

Сніжинки розмірено падали на землю. За годину вони так і не змогли створити щільного покрову під ногами. Крізь напускну сивину проглядала бліда зелень і буре осіннє листя.

Ляна-Леона стояла посеред табору, спиною до так званого трону, де розвалився Костал із нахабною посмішкою. Її обличчя було зосередженим. Вона виводила руками плавні лінії перед собою. На ній не було куртки. Вона стояла в одному чорному светрі, накинувши на голову каптур. Рукава були закотані до ліктя, оголюючи тоненькі зап’ястя, що сяяли білим сяйвом, серед якого мигтіло золото.

Крижана магія Ляни створювала купол над нею і помостом Костала. Тільки там не йшов сніг. А перед куполом бушувала завірюха, закручувалася й розпадалася. Снігове шоу потішило мешканців табору. Лякливці й усі, хто зібрався тут, заворожено спостерігали за грою снігу й льоду.

— Усе добре з твоєю лідницею, — невдоволено буркнула Магда.

— Точно, — невимушено мовив Дартур.

Магда гмикнула й, кинувши розлючений погляд на пропасника, покрокувала геть. Дартур навіть не зупинив її. Відійшовши на достатню відстань, Магда обернулася. Пропасник продовжував дивитися на лідницю.

Коли Ляна помітила його погляд, він поманив її пальцем, і вона опустила руки. Шоу було закінчено, і магія більше не стримувала снігопаду. Розгніваний сніжний вітер заліпив глухеї ляпаса. Почулися розпачливі вигуки присмерків, але Ляна впевнено, із посмішкою крокувала вбік пропасника, що чекав на неї.

Магда осіла на найближчій лаві й видихнула. Здавалося, сніг пробився крізь її шкіру, й уламком криги врізався в серце. Лідниця й пропасник зникли за дверима.

***

— А де Магда? — запитала Ляна-Леона, щойно увійшла в хатину Аріеля.

— Пішла, — буркнув Дартур.

— Ти прогнав її? — він не відповів. — У тебе немає серця, пропаснику. Ти черствий і сліпий!

— Хай буде так, — мовив Дартур і поспішив попередити подальші слова лідниці: — Поговоримо про це іншим разом. Аріель дізнався, де Олеандр сховав агат.

— Справді?

Зневага в кобальтових очах лідниці поступилася місцем щирому подиву. Ніби забувши про пропасника, вона поспішила до кімнати, де проходив ритуал. Дартур зітхнув і поплівся слідом.

— Що ви дізналися? — спитала Ляна в Зоряна та Аріеля.

— Я бачив руки, — мовив Аріель. — Жіночі руки, у які Олеандр кладе світанковий агат.

— Руки, — ствердно промовила Ляна, ніби намагаючись збагнути сенс цього слова.

— Так. На пальці жінки була каблучка. Чи пак обручка. Така кручена, хвиляста, немов коріння. Ще й з білим опалом, — пролепетав Аріель, пояснюючи видіння.

Брови Ляни спантеличено злетіли догори. Вона схопилася однією рукою за одвірок, а другу приклала до серця. Вираз її обличчя став похмурим.

— Ти впізнала каблучку? — здогадався Дартур.

Ляна зиркнула на нього, і в її погляді пропасник розрізнив німий біль і напрочуд яскравий гнів. Не мовивши ні слова, вона дістала з-під одежі срібний ланцюжок. Придивившись до нього, Дартур помітив дрібні вкраплення опалу між ланками.

— Білий опал, — підтвердила здогадку лідниця. — Це родовий камінь мого батька. Мавра.