Ім'я королеви

Ляна не помітила, як Оріар зник з-перед очей. Не помітила, скільки часу минуло, відколи вона перестала чути й бачити, відколи єдиним найгучнішим звуком стало її власне серцебиття. Не помітила, коли поряд опинилася Магда.

Глухея обійняла її за плечі, і Ляна знову почала чути те, що відбувалося навкруги. Дартур сперечався з Оріаром. Обидва кричали, сварилися і, здається, кидали щось важке один в одного. Проте сенсу їхніх слів вона ніяк не могла збагнути.

Крізь пелену сліз Ляна поглянула на Люміну. Жінка дивилася на бездиханне тіло Інгігерди. Її погляд не можна було назвати байдужим, проте в ньому не було жодних емоцій чи почуттів. Люміна була кригою, що не здатна відчувати. Її обличчя кривилося, немовби вона хотіла скинути з себе маску, та не мала на це сил.

— Ляно… — почувся шепіт заплаканої Маріули. — Ляно…

Лідниця поглянула на вогневицю. Її почервонілі жаристі очі блищали від вологи.

— Ляно, пам’ятаєш, до Стожара приходив чоловік? Ти хотіла підслухати їхню розмову, пам’ятаєш?

Лідниця змусила себе кивнути.

— Це був Ротар. Він знав твою матір. Він — людина. Він один з тих, хто бореться за тебе, Ляно-Леоно.

— Я не розумію, — відповіла Ляна.

— Є люди, які знають про твою історію. Вони знали Юріана. Це його друзі. Юріан розповідав їм про нас, про це місто. Вони не вірили, доки не знайшли його тіло. А потім зустріли його доньку. Ляно, ці люди допоможуть тобі. У них цілий арсенал світанкового зілля. Варто лише...

— Зілля, що вбиває нас?

— Світанкова труйка нікого не вбиває, — прошепотіла Маріула.

— Що ти сказала?! — пролунав неприємний чоловічий голос.

Тієї ж миті поряд опинився Олеандр, смикнувши Маріулу за волосся. Дівчина скрикнула, перехопивши його зап’ястя.

— Що там таке, Олеандре? — відволікся Оріар.

— Почув цікаву розмову, — відповів лякливець. — Виявляється, світанкова труйка нікого не вбиває, — повторив він слова Маріули.

Вогневиця схлипнула, скинувши на лякливця очі — розпечену лаву, з-поміж якої проблискувала зневага й ненависть. Олеандр лише більше розізлився. Здавалося, він ледь стримувався, щоб не вдарити Маріулу.

— Он воно що… А я думаю, чого вона так спокійно дозволила вбити братика? — помуркотів Оріар.

Покинувши сварку з Дартуром, якого миттєво підхопили під руки вартові лиха, він підійшов до вогневиці, схопивши її за підборіддя.

— Розповідай, мила, — наказав він.

Маріула заперечно хитнула головою. Оріар опустив очі на світанковий агат, що висів на її шиї.

— Не хочеш говорити? — промовив він.

— Відпусти її, — прогарчала Ляна.

— Не можу, принцесо. Ця дівчинка сама обрала свою долю і влипла по самі вушка…

Оріар торкнувся рудого пасма вогневиці, заправивши його за вухо дівчини. Маріула щосили заплющила очі, коли Олеандр переклав свою руку на її плече.

— Як? Чому? — питала Ляна.

Оріар поглянув на Олеандра й осміхнувся. Лякливець схопив Маріулу за руку. На пальці вогневиці тьмяніла каблучка жовтуватого відтінку, що, здавалося, поглинала будь-яке світло. Таку ж Ляна помітила на пальці самого лякливця.

— Кохання, принцесо. Кляте кохання… Погодься, лякливці вміють крутити голови дівчатам. Але, на відміну від тебе, люднице, присмеркова душа вогневиці не зуміла розпізнати лиха… Її доля мала б бути твоєю, принцесо.

— Це правда? — прошепотіла лідниця.

Маріула дивилася на Ляну крізь мовчазні сльози. Оріар продовжував говорити:

— Бачу, ти не цікавилася життям подруги... Хоча що можна казати про тебе, якщо навіть рідний брат не вберіг Маріулу від цього. Після провалу Килином місії під назвою «Серце людниці», Костал — зрадливий пес — відрікся від мене та приєднався до В’яза і його посіпак. Бісова лихоманка… Вони зробили так, щоб ти поїхала з Присмерку. Твій дядько Градіар із охотою допоміг їм у цьому. Тоді я втратив шанс оволодіти твоїми чарівними рученятами. Але знав: рано чи пізно ці двоє повернуть тебе до міста, адже без тебе не повернутися в Долину. Тоді я вирішив приховати камінчик. Разом із жаданою «обручкою» від Олеандра мила Маріула, сама того не знаючи, присягнула мені на вірність. Але щастя поряд з коханим так і не сталося. Вона прозріла, зрозуміла, у чиїх руках її довірливе серце, та було запізно. Так, мила Маріуло? — протягнув Оріар. — Через неї ти, Ляно-Леоно, тут. Через оце серденько! — він безсоромно ткнув пальцем туди, де билося серце Маріули. — І тепер… — він грубо схопив вогневицю за обличчя. — Якщо ти й вийдеш звідси, мила Маріуло, то тільки вслід за братиком.

Оріар різко відсторонився від Маріули і зіп’явся на ноги. Олеандр теж відпустив дівчину, але не відійшов. Вогневиця сиділа біля його ніг, як слухняний песик. Лякливець спостерігав за самозваним королем, сховавши руки за спину.

Ляна озирнулася. Вона й не помітила, коли в залі з’явилося десять мольбертів із картинами, прихованими білим полотном. Оріар підходив до кожної картини по черзі, зриваючи з них тканину. Це були портрети із зображенням знайомих облич. Дартур, Маріула, Стожар, В’яз, Інгігерда, Магда, Костал, Олеандр, Люміна. Портрета Ляни-Леони не було, і вона згадала, що його забули в лісі послідовники самозваного короля. Однак, на відміну від тієї картини, у цих не були проколоті очі й горіли яскраво, немовби справжні.

Оріар підійшов до мольберту, де була зображена Магда. Він провів великим пальцем по обличчю глухеї. Магда наїжачилась. Дартур загарчав, намагаючись вирватися з рук лихоманців. Однак вони не просто так були вартовими. Магія лиха ламала не тіло, як ломота, а душу. Оріар хихикнув.

— Ці премилі портрети, принце Дартуре, пов'язані з кожним із вас… — Оріар вказав пальцем на всі картини по черзі. — Дивися, що вмію!

Навійник змахнув рукою. Зображення Люміни ожило і жінка здригнулася, схопившись рукою за серце. Іншою вона стиснула спинку трону, коло якого стояла, так сильно, що аж кісточки пальців побіліли.

Оріар змахнув іншою рукою. Ожило зображення Магди. Дівчина теж здригнулася, але більше від страху. Дартур укотре безрезультатно рвонувся з хватки лихоманців, та лише дужче загарчав. Він подивився на Магду і вона прошепотіла:

— Я в порядку.

Пропасник зиркнув на Оріара. Той зухвало посміхався.

— О… Схоже, почуття таки взаємне… — промуркотів він.

— Що це означає? — суворо спитав Дартур.

— Ці картини — провідник до магії. Із ними легше підкорити будь-кого, керувати тілом, чаром та душею так, що впоратися із магічним впливом буде неможливо. Справжня перлина присмеркової магії! Усе краще, аніж бити, ризикуючи бути переможеним, — Оріар аж тремтів від відчуття тріумфу. — Твоя тітонька Таїна подбала про те, щоб я не зміг повернутися в Долину. Але вона недооцінює мене. Я знаю, як подолати це її недолуге закляття. Для цього мені необхідна жертва. Ляна-Леона, — він поглянув на лідницю, — потрібна мені живою, — він усміхнувся, змусивши Ляну скривитися. — Тож жертву доведеться принести комусь іншому. Як щодо милої буйниці? Га, принце?

Оріар стиснув у кулак руку, що оживила зображення Магди. Глухея відсахнулася від Ляни-Леони і почала задихатися, хапаючись руками за невидимий зашморг.

— Магдо! — скрикнула лідниця.

— Відпусти її! — заволав Дартур.

Оріар засміявся, але не послухав. Він змахнув рукою до портрета Маріули, і вогневиця скрикнула, коли в неї з-під пальці спалахнуло полум’я, попрямувавши просто до глухеї.

— Стій! — зриваючи голос, вигукунув Дартур. — Я! Я буду твоєю жертвою!

Тієї ж миті магічне полум’я розтануло у повітрі, а Магда впала на руки Ляни-Леони і закашлялась. Лідниця стривожено зиркнула на пропасника.

— Відмінне рішення, принце, — із задоволенням промовив Оріар. — Долина буде пам’ятати твою жертву.

— Ні! — скрикнула Ляна. — Цього не буде.

Вона скочила на ноги. Її долоні, стиснуті в кулаки, заяскрилися від сяйва.

Ляна розкрила руки. Сяйво спалахнуло білим. Від її ніг поповз змією колючий іній. Оріар зробив незграбний крок назад і перелякано скрикнув, безумно оглядаючи залу.

Дартур подивовано спостерігав за тим, що відбувалося. Його все ще тримали під руки вартові Оріара. Здавалося, Ляна застосовує проти навійника його ж чар, змушуючи його бачити те, що їй хотілося. Ніби напівлюдськість дозволила їй опанувати чар обидвох батьків. Про те, що це можливо, Дартур чув від батька, проте не вірив, адже ніхто з присмерків не був на таке здатний. Ніхто, окрім Ляни-Леони — володарки диявольської мішанки сил.

За мить Оріар узяв під контроль нестійку навійницьку магію Ляни. Однак було запізно. Його короткого збентеження було достатньо, аби випередити напад. Ляна повалила Оріара з ніг. Він упав, а його руки затягнуло тієї ж миті кригою, пришпиливши до підлоги. Ляна-Леона підійшла ближче.

— Люміна! — скрикнув Оріар.

Лідниця вагалася.

— Люміна! — він потягнувся до картини, де була зображена лідниця. Ляна наступила йому на руку, і навійник закричав.

— Ніхто тобі не допоможе! Картинки з моїм личком у тебе немає! — прогарчала вона, здіймаючи руки на головою.

Спалахнуло сяйво. У руці лідниці з’явився крижаний меч. Ляна-Леона замахнулася ним над навійником.

Аж раптом гострий біль десь під ребрами змусив її завмерти й похитнутися.

— Ні! — скрикнули Магда і Дартур.

Меч випав з рук Ляни-Леони. Вона впала на спину і побачила того, хто зробив це.

—Маріула..? — запитально прохрипіла Ляна.

Вогневиця стояла над нею зі сльозами на очах. Наступної миті в полі зору з’явився Олеандр. Він вдарив Маріулу, і вона впала. Він кричав на неї, а вона дивилася в очі Ляни-Леони і прошепотіла:

— Побачимося по той бік Альти.

Олеандр схопив шкіряний мотузок, на якому висів світанковий агат, і потягнув угору. Маріула здригнулася. Мотузок порвався, агат впав на підлогу, а на шиї вогневиці червонів слід від ядухи. Сестра Стожара повалилася з ніг, потонувши в забутті, в обіймах безвиході. Разом з життям вогневиці, невідомо куди зник і світанковий агат.

Оріар кричав. Ляна бачила, як ворушаться його губи і як блищать жовтуваті очі Олеандра, проводжаючи лідницю в останню путь. Вона так і не встигла помститися йому. Його погляд нібито казав, що все попереду. Лякливець навіть зважився усміхнутися.

Тієї ж миті небеса розверзлися. Почувся звук битого скла. Зі стелі спустилися тьмяні фігури, немов павуки по павутинці. Останнє, що побачила Ляна-Леона, була жінка з блакитними очима і білим волоссям. Вона з’явилася нізвідки, немовби виросла з-під землі, повставши перед очима лідниці. Вона усміхнулася й промовила:

— Побачимося по той Альти.