Континент бойових ткачів

Чотири генерали

Розділ 1. Ріфтар

Літо у Фарлезі було сонячним та спекотним. На полях кипіла робота, у містах процвітала торгівля. Діти поверталися до рідних домівок, доки у школах оголосили канікули. Королівська Академія Лоу-Фа теж прикрила свої ворота. Формально, у стінах академії залишилася лише прислуга та охорона, що працювала позмінно. Педагогічний склад, як і студенти, роз'їхалися по домівках. Хтось відпочиватиме, хтось мандруватиме, хтось займатиметься дослідженнями. Навіть шановний ректор зволив вирушити до родового маєтку у столиці і навіть навідався до сина, у маєток на кордоні з Шайлон, чим зовсім не порадував Маріель Коє.

Літо на Континенті завжди було часом фестивалів, розваг, відпочинку. На початку червня у різних містах влаштовували гуляння, присвячені спекотним дням. У Фарлезі це були фестивалі з театральними виступами та публічними читаннями поезії. Цими днями на вулицях столиці розгортався багатий ярмарок. У торговців можна було знайти будь-що! Будь-яку дивинку, хоч із Шайлон, хоч із Сеттен-Хейл, та хоч із самого Райкона! Торговці прибували з усіх куточків Великого Континенту, щоб продати свої товари. Тут можна було знайти найвишуканіші солодощі, екзотичні фрукти, доставлені з Імперії Сін. Готували найсмачнішу вуличну їжу. Але головним атрибутом фестивалю були блакитні повітряні змії, що височіли над містом увесь фестивальний тиждень. Їх купували дітлахам і ті гасали з ними містом, влаштовуючи перегони та змагання, чий змій злетить вище.

У середині липня фестивальні дні розпочиналися у Шайлон. В основному вони були присвячені богині Каї та чотирьом генералам. У містах сприганів встановлювали крамнички зі смаколиками, на вулицях виступали трупи артистів, вулиці були прикрашені кольоровими стрічками та квітами. І родзинкою програми завжди були неймовірної краси сприганські танцівниці, що у ритуальному танці підносили молитви богині. Цього року фестиваль планувався особливо пишним, адже чутки про переродження богині рознеслися Континентом дуже швидко. Такий самий фестиваль проходить і в Сеттен-Хейлі, але наприкінці місяця. Наприкінці серпня в Райконі починається тижневий фестиваль Чотирьох генералів. І з огляду на те, що це кінець літнього сезону, святкують його ще з більшим розмахом. Ярмарок, смачна їжа, заморські страви, каруселі. Показові битви між найкращими воїнами Континенту, церемоніальні танці. Виступи співаків та поетів, квіти, стрічки і, звичайно ж, барвисті феєрверки з настанням темряви. У Райкон з'їжджалися з усього Континенту, адже над феєрверками працювали найкращі ткачі! І звичайно ж, у кожному поселенні, у кожному містечку були свої маленькі свята. Адже коли як не влітку?

Усі мріяли про море або ж ховалися у прохолоду тінистих лісів. Під розлогими кронами смарагдових дерев було прохолодно та свіжо, ліс ніби перетворювався на іншу реальність. Вранці іскрилася кришталево чиста роса і здавалося, що весь ліс мерехтить мереживними сплетіннями ткачів. Після полудня ліс наповнювався якимось особливим запахом. У повітрі змішувалися аромати деревної кори та хвої, сирої землі, пухнастого моху, диких ягід та квітів, які знайдеш лише глибоко у лісових хащах. Наповнюючи легені, лісове повітря змушувало забути про будь-які тривоги, розслабитися, не думати ні про що, окрім як…

- Та я вб'ю його!

З тріском проломивши зарості сухої шипшини на сонячну галявину випала Рейна. Дівчина була явно не в настрої. Руки, ноги, навіть обличчя її було подряпане підступними колючками, довге волосся, зібране у високий хвіст, розпатлане. У руках вона тримала один зі своїх клинків, яким і прорубала зарості. В очах її палала лють. За нею на галявину обережно вийшли Таск та Еліас, за ними – Лейла. Вони теж були не дуже задоволені, але праведним гнівом горіла тільки срібноволоса воїтелька.

- Нехай тільки попадеться! Знищу! – біснувалася дівчина.

- Рей, ну… та він же зовсім не знає, хто ми. Ми йому чужі. Може, він нас боїться... - спробувала заспокоїти Лейла.

- І правильно боїться! - прошипіла Рейна, - тому що тепер я його найстрашніший кошмар!

- Рей, будь спокійніше. Більше терпіння! - вирішив втрутитися Еліас, - може у нього є вагомі причини ховатися.

- Ховатися?! - здавалося, Рейна ось-ось спалахне яскравим полум'ям, - та він просто знущається! Ну, ви ж теж це відчуваєте! Відчуваєте, як він то наближається, то віддаляється. Його енергія, його аура. Ви також її відчуваєте. Здається, він спеціально водить нас колами, зиґзаґами, вісімками та іншими витонченими пентаграмами!

- Рейно, ти просто втомилася. Ми всі втомилися, – м'яко посміхнувся Таск.

- Звісно втомилися! Ми цього чорта шукаємо з початку літа! Третій місяць уже як! Я сподівалася потрапити хоча б на один фестиваль цього року, - Рейна безсило опустилася на траву.

– Ти? На фестиваль? - здивувалася Лейла, - адже ти раніше терпіти не могла подібні заходи!

- Ну і що, - Рей миттю глянула на Таска, - а цього року ось захотіла сходити.

Помітивши її погляд, сприган усміхнувся. Але дівчина відразу відвернулася. Мало хто знав, що незважаючи на полум'яне зізнання Таска та його ніжного поцілунку в чоло, стосунки цих двох так і не зрушили з мертвої точки. Рейна, безперечно, стала набагато м'якшою по відношенню до юнака, а він так само намагався домогтися її прихильності. Але далі незручних поглядів, випадкових дотиків та довгих розмов ночами вони так і не зайшли. Рейна не дала чіткої відповіді на зізнання. І судячи з усього, з цією відповіддю вона не поспішала. Таск у свою чергу не тиснув на неї. Для обох гальмуючим елементом у розвитку їхніх стосунків була присутність Лейли. З того самого моменту, як вони розпочали свою подорож у пошуках четвертого генерала, сприганка, яка повернулася буквально з того світу, постійно знаходилася поряд з ними. Здавалося, робить вона це спеціально, щоб не дати і шансу парочці побути наодинці. І якщо Таск і Рейна вдавали, що цього не помічають, то всі інші з подивом переглядалися.

Якщо так подумати, то Лейла провела п'ять років ув'язнення, де щодня переглядала свої ж болючі спогади, які сама відтворила собі як покарання. І звільнившись із пастки Брами Андхакара, дівчина поступово починала приходити до тями і намагалася встигати за незвичним їй ритмом життя. І в цьому їй допомагали друзі. І Таск. Ось тут чітко проглядалося те, що почуття дівчини нікуди не поділися. Вона намагалася контролювати свою поведінку, оскільки одного разу це вже призвело до катастрофи. Але її мимовільні ненав'язливі вторгнення до особистого простору Таска і Рейни не залишалися непоміченими. Особливо це помічав Еліас і частенько засуджуюче хитав головою, коли їх з Лейлою погляди перетиналися. Але дівчина відмахувалася, мовляв, що я такого роблю? Але саме ця її поведінка найбільше руйнувала і без того тендітне перемир'я між нею та Рейною.

Важко було сказати, в яких стосунках ці двоє. Колись близькі подруги, які виросли разом, а тепер дві дорослі дівчини, шляхи яких розійшлися кілька років тому. Вони не знали одна про одну нічого, але намагалися зберегти те тепле почуття, яке тримало їх багато років до того самого дня. Лейла помітно змінилася. Роки ув'язнення не минули повз, залишивши глибокий слід у її душі. Це була вже не та сором'язлива і ніжна спадкоємиця сприганів, яка страшенно боялася комах і дотримувалася придворного етикету навіть коли навколо були лише друзі. У її погляді оселилася туга. Туга за втраченим часом і, як не дивно, туга про нерозділене кохання, яке все ще тепліло в серці дівчини. Незважаючи на те, що в минулому її почуття коштували їй багато чого, зараз повернувшись у реальність, їй хотілося вірити, що їм є місце у цьому світі. Що стосувалось і Рейни, чий погляд за ці роки охолонув. Більше Лейла нічого не могла прочитати у своїй найкращій подрузі. Колишній найкращій подрузі, яка вкрала у неї серце Таска, сама того не розуміючи.

- Аааааа! - прокричала Рейна в небо і впала на траву, - все. Більше сил немає!

Дівчина закинула руки за голову та прикрила очі. Поруч з нею тут же ліг Еліас, розкинувши масивні крила. Таск скоса глянув на нього, але нічого не сказав, просто сів осторонь. У цей момент на галявину вибігли Тера та Йору. Біла вовчиця осудливо глянула на господиню, тоді як чорний пес одразу ж примостився поруч із нею без зайвих церемоній.

- Ми розвідали місцевість, - серйозно сказала Тера, - тут недалеко вихід на торговий шлях. І якщо рухатимемося ним на захід, то десь протягом півгодини вийдемо до невеликого містечка.

- Що за місто? - тут же спитав Таск, - чиє воно?

- Ми на кордоні Фарлеза і Райкон, містечко називається Ріфтар, живуть як древні, так і ойо, - відповіла вовчиця, - гей, Тіл! Де ти так довго?

Через густі крони лісових дерев випурхнула руда сова, за нею вилетіла ворона. Обидва фамільяри тут же попрямували до своїх господарів. Ворона вмостилася на плечі Таска і щось йому тихо сказала. Руда сова влаштувалася в загривку чорного пса.

- Скажімо так, містечко можна назвати привітним, - сказала вона, - недалеко від головних воріт знаходиться заїжджий двір. Там можна смачно поїсти та заночувати. Не в полі!

- Як же чудово! - радісно сплеснула руками Лейла, яка зовсім не звикла спати під зірками, і тут же осіклася, зустрівшись з важким поглядом Рейни, що не довіряла заїжджим дворам.

- Ну, щодо ситного обіду не така вже погана ідея, не думаєте? - обізвався Еліас.

Напівкровка досить спокійно почував себе в цій компанії. Мабуть, він єдиний, кого взагалі не бентежила ситуація, що склалася. Хоча він і визнавав, що в минулому накосячив найбільше. Навіть не намагався виправдовувати себе тим, що був під чарами Калі. Чесно визнавав, що накоїв багато чого і навіть не виключав того факту, що одного разу Каліопса знову спробує взяти над ним контроль за наказом Алена. Але незважаючи на це, він вважав за краще рухатися вперед і якнайменше оглядатися назад, і це в нього чудово виходило. Простіше кажучи, зі всієї компанії, до нового ритму життя він звик найшвидше.

- Ну, мені нічого заперечити, - знизав плечима Таск, - я теж за те, щоб відвідати заїжджий двір.

- Ну тоді піднімайте дупи, - Рейна схопилася з місця і перев'язала своє розтріпане волосся стрічкою, - сьогодні спимо у ліжках.