Континент бойових ткачів

Студенти були однозначно схвильовані поїздкою в Шайлон. Це був перший їх досвід навчання за обміном. На світанку вони вже очікували на першому поверсі гуртожитку, доки спустяться викладачі. Рейна взагалі не розділяла їх ентузіазму, але старалась цього не виказувати.

Зранку вона ще раз представила студентам нових викладачів. Сафію, яка повинна була навчати їх мистецтву травознавства, і Аспера, який в цьому семестрі буде навчати їх володінню холодною зброєю. Також вона пояснила, що їхня група проводить пані Лейлу Вогнекрилу до її рідного дому. Так, оскільки всі вони студенти Опівнічного факультету і навчаються за спец програмою, охорона їх не супроводжуватиме і в разі небезпеки їм належить постояти за себе своїми силами. Цю новину студенти сприйняли з надзвичайним захопленням, чого не скажеш про Дару та Віа, які прийшли проводити своїх товаришів.

Як зауважила Рейна, обидві сестри значно змінилися за літо. Їх мова стала більш чемною, у них поменшало гонору і обидві вони по-справжньому потеплішали. Те саме вона могла сказати і про Ельйо та Тейна. З моменту повернення спадкоємиці Вогнекрилих, Ельйо значно повеселішала. Наче вона відчувала, що ще трохи і цей кошмар із коронацією скінчиться. По її вигляду можна було легко прочитати, що вона дуже хоче, щоб Лейла повернулася на своє законне місце спадкоємиці Шайлона. Тейн, який тепер без сорому активно залицявся до Шири, також здавався зовсім іншим. На першому році навчання це був похмурий, мовчазний хлопець, який майже не демонстрував свої справжні емоції. Він хвилювався, як на нього подивляться і що про нього скажуть інші. Звичайно, він все ще був досить чемним і стриманим, але вже виглядав набагато сміливіше, ніж раніше.

Такі самі метаморфози сталися і з іншими. У Сорана, наприклад, змінився погляд. Особливо це стало помітно, коли він уперше побачив у гуртожитку свого брата. Він не кинувся до нього в обійми, а лише сухо привітав кивком. Діалоги їх були короткими, переважно ініціатором цих діалогів був сам Аспер. Рейна поки що не розібралася, що між цими двома сталося. З іншого боку, Соран теж трохи посміливішав. Він часто почав викликати Каял, тренувався разом із нею. Поки що йому було далеко до концентрації справжнього бойового ткача, але юнак старався. Шира і Шарнон були такими ж гучними. Постійно голосно сперечалися. Але при цьому навчилися швидко концентруватися на потокових справах, стали серйознішими і здавалися більш зрілими

Дивлячись на них, Рейна думала про те, наскільки сама вона змінилася за весь цей час. Якби зараз її наздогнав Вовчий загін, впізнали б вони її? Прийняли б таку, якою вона стала чи вона зовсім не змінилася? Чи зможе вона далі бути такою ж холоднокровною вбивцею, як раніше? І чи віддадуть їй ще раз наказ когось вбити? Чи виконає вона його так само беззаперечно, як і раніше? Одне вона знала точно. Вбивати вона не боїться. Як і раніше її не лякає факт того, що вона може забрати у когось життя.

Вже на під'їзді до воріт до Йорланду Рейна знову повернулася до реальності. Точніше, її повернула в реальність група вершників, що наближалася. В одному з них Рей впізнала Ванессу, двоє були їй не знайомі. Рей жестом наказала всім зупинити карети та коней. І, пришпоривши свого коня, поїхала на зустріч групі. Як тільки вони наблизилися, сприган, який очолював групу, відразу заговорив.

- Ви - куратор Опівнічного факультету, Рейна Леарлес?

- Все вірно, - кивнула вона, - чим завдячуємо такій урочистій зустрічі?

- Пані Леарлес, - сприган говорив здавлено, - боюся, я змушений просити вас проїхати з нами негайно.

- Що відбувається? - Рейна підняла брову, - я супроводжую студентів. Якщо ваше прохання не стосується програми обміну, я змушена вам відмовити.

Спригани були відомі як горда раса. Порівняно з іншими, вони були бездоганні. Пунктуальні, чемні, дотримувалися етикету і не припускалися помилок, а якщо таке й траплялося – цьому не надавалось розголосу і винного завжди було покарано. Для спригана визнати помилку чи власну невдачу було рівносильно краху його гордості. І саме ці емоції можна було прочитати на обличчях трійці, що зустрічала Рейну.

- Так у чому справа? - перепитала Рей, після тривалого мовчання.

- Пані Леарлес... - заговорила друга сприганша, - в адміністрації припустилися помилки. Ми чекали на вас ще вчора. Студентам було обіцяно, що ви проведете лекцію. Тому вас додали в розклад і лекція ось-ось почнеться.

- Так скажіть студентам, що накосячили, - хмикнула Рей, - я втомилася з дороги. І хотіла хоч би прийняти ванну.

- Ми не можемо.

- І чому ж?

- Пані Леарлес, - майже шипів сприган, - я змушений просити вас пройти...

- …за вами негайно, - повторила Рейна, - я це ніби й з першого разу почула. Ось тільки не почула відповіді на своє запитання. У чому проблема сказати студентам, що ви припустилися помилки в розкладі? І що лекції розпочнуться завтра.

- В ім'я Каї, Леарлес, - нарешті заговорила Ванесса, - чи тобі не знати, чому ми не можемо так вчинити?! Ти чудово знаєш звичаї сприганської держави. Викладачі, адміністрація школи… ми не можемо втрачати свого авторитету в очах наших студентів. Ми не допускаємо помилок. І це та істина, яку мають пам'ятати студенти завжди.

- Тобто, я маю пожертвувати своїм відпочинком, бо вам, крилатим, складно визнати свою помилку?

- Пані Леарлес, - жінка сприган спішилася і стала перед конем Рей, - я дуже прошу вас...

Вона низько вклонилася і завмерла.

- Пройдіть за нами негайно і проведіть лекцію. Потім я готова взяти на себе всю відповідальність за всі незручності та зіпсований день.

- Ох ти ж ... - Рей зітхнула, - підніміться, пані ... як вас звати?

- Я Мей з роду Гострокрилих, - жінка підвелася, - і я прошу вас.

- Та буде вам, - відмахнулась Рей, - поїхали, якщо потрібно. Дайте тільки своїм все пояснити.

Рей вдихнула і голосно покликала:

- Тера! Йору!

Чорний пес і біла вовчиця, які до цього бовванами сиділи перед каретами зі студентами, одразу метнулися до неї.

- Щось трапилося? - Тера зміряла поглядом бурштинових очей сприганів, - гадаю, вони тут не для того, щоб урочисто привітати нас?

- Ні, - посміхнулася Рей, - Тера, Йору. Залишаєтеся супроводжувати студентів та інших. Око з них не спускати, вживати будь-яких заходів для захисту.

- Кровопролиття? – уточнив Йору.

- Намагаємось уникнути. Але якщо ситуація буде кртична – рвіть, - скомандувала Рей. Тілуан піде зі мною.

Руда сова спустилася на плече дівчини. Вовчиця та пес відправилися назад до карет. Рей смикнула Звіра за поводи і кивнула сприганам.

– Поїхали? Сподіваюся, моїх студентів, хоч і із запізненням, але проведуть до аудиторії? Не хочу, щоби вони пропускали лекції.

***

Коли Рейна увійшла до аудиторії, шум затих миттєво. Було чути лише тихий шепіт із задніх рядів. Бойова школа Йорланд, школа ткачів, куди могли вступити лише спригани і викладали тут лише спригани. Тому таке несподіване рішення створити програму обміну розбурхало не лише учнів, а й педагогічний склад. Хтось був не згоден з тим, що викладати сприганам будуть кафо, ойо або гірше, напівкровка. Але рішення було ухвалено на вищому рівні. Так що викладачам залишалося лише невдоволено спостерігати за тим, як Рейна повільно, але голосно цокаючи підборами високих бот, підходить до лекторської трибуни.

А ось студенти спостерігали за нею заворожено. Адже від тих, хто побував на весняному фестивалі в Лоу-Фа, вони вже знали про її дивовижні методи навчання. До того ж чутки про відродження генералів та принцеси Каї активно обговорювалися у кожному куточку Великого континенту. Тому, Рейну Леарлес, інших викладачів та групу студентів їхнього Лоу-Фа студенти Йорланда чекали досить захоплено. Що не могло не напружувати інших викладачів.

Рейна зупинилася біля трибуни і сперлася на неї. У цей момент можна було почути, як одразу кілька сприганських учителів скрипнули зубами.

- І так, одразу ж почнемо. Концентрація мани під час заклику. Як далеко ви можете відпустити свого фамільяра від себе?

***

- Отже, ти все ж таки прийшла.

- Так, мамо.

- Нечуване нахабство, Лейло, прийти сюди після того, як ти зганьбила наш рід. Через тебе ми втратили владу, статус, повагу! І ти посміла прийти сюди?! Та ще й з ним? - владний голос матері змушував Лейлу тремтіти.

- Хісея! Припини це! - спокійніший і добріший голос дідуся заспокоював, - це твоя донька. І вона тут не заради забавки. Правильно, Лейло?

- Так, - трохи голосніше промовила дівчина, - я прибула для того, щоб відновити свою честь! І честь нашого роду! Я хочу повернути своє право успадкувати трон Шайлону.

Темною залою пройшов шумок.

- І з чого ж раптом?

- Ви ж знаєте про відродження легенди, - тихо сказала Лейла, - перш ніж взяти на себе цю роль… я маю спочатку відновити свою честь. Ми повинні…

Вона кинула швидкоплинний погляд на Таска, який мовчки стояв за її спиною.

- Люба моя племіннице, - почувся тихий і вкрадливий голос з тіні, - чи не думаєш ти, що тут хоч хтось повірив у цю маячню про відродження принцеси Каї? Навіть якби це було правдою, це б точно була не збожеволівша принцеса сприганів.

– Ми маємо право! – завзято випалив Таск.

- Що, вибач?! - голос з тіні став злим.

- Ми маємо право на випробування катакомбами! - вже впевненіше повторив Таск, - і ви знаєте це. Дайте дозвіл!

- А якщо ні?!

- Тоді ми наполягатимемо на скликані ради сімей! - наполегливо промовив Таск, - а вони в свою чергу зажадають від роду Вогнекрилих пояснень! Чому нам відмовили у проходженні випробування, яке може посприяти повернути роду впливовість?

- А ти, щеня, говорити навчився, я подивлюся... - прошипів голос.

- Сару, - обірвав його старійшина, - Таск мені як онук! Я не дозволю!

- Пробач, батьку, але хіба я не говорю зараз із зрадником, засланим у будинок Тіней?!

- Не примушуй мене повторювати!

- Я перепрошую, батьку.

Запала мертвенна тиша.

- Я все ще старійшина цього роду. І мені вирішувати! Випробуванню бути! – нарешті сказав старий, – підготуйте катакомби!

- Дідусю... - прошепотіла Лейла, просльозившись.

- Ідіть, - махнув рукою голова роду, - відпочиньте. Я відправлю за вами, коли настане час.

Таск и Лейла покинули зал. Розійшлися і решта. Лише дві похмурі постаті залишилися сидіти на своїх місцях.

- Ти згодна з цим, сестро?

- Як можна з цим погодитись?! Все своє життя я зі шкіри геть лізла, щоб догодити матері, батькові, всьому роду. І мені не прощалися навіть найменші помилки. Навіть думати гидко, що цій соплячці так просто зійде з рук така провина.

- Вона ж твоя донька, Хісеє.

- Донька, - кивнула сприганша, - і тільки тому я маю право вирішувати її долю! Я народила її! Вона належить мені! Ти ж згоден зі мною, Сару?

- Так.

- Значить?..

- Вони не вийдуть із катакомб. Ні принцеса, ні її кровний хранитель…