Континент бойових ткачів

Для групи обміну було виділено ціле крило одного з гостьових гуртожитків Йорланду. На першому поверсі розташовувалась гостьова та бібліотека, на другому – житлові кімнати. Їдальня Йорланда була величезна і займала цілу будівлю, на першому поверсі трапезували студенти перших та других курсів, на другому – третіх та четвертих, так само на другому поверсі була окрема зала для магістрів. На третьому поверсі розташовувалася їдальня для викладачів. Купальні також знаходилися в окремих приміщеннях, у кожного факультету вони були свої і розташовувалися за гуртожитками.

Сама по собі територія Йорланда була набагато меншою за територію Лоу-Фа, проте була не менш прекрасна. Тут скрізь були посаджені низькорослі дерева, гарно вистрижені кущі, скошена смарагдова трава. У садах Йорланда всі доріжки були висипані дрібними білими камінчиками, було багато струмків та маленьких озер, через які були прокладені витончені дерев'яні містки. Вечорами тут дихалось легко, свіже повітря змішувалося з терпким ароматом гліцинії і ледь уловлюваним запахом блакитної гортензії. А освітлювали ці сади блідо-блакитні вогні, зіткані з найтоншої пряжі світла.

Перший день перебування у Йорланді пролетів майже непомітно. До студентів приставили трьох супроводжуючих зі студради, викладачі провели день у справах, складаючи плани пар та дозвілля для своїх підопічних. Рейна добровільно-примусово провела 5 пар у різних групах і була цим дуже незадоволена. Увечері Мей провела її на стежку до гуртожитку, і вони розпрощалися.

Вперше за день Рей відчула полегшення. Вища школа бойової магії Йорланд славилася своїми суворими правилами. Після заходу сонця студентам заборонялося залишати свої гуртожитки без супроводу старших. І тому зараз довкола не було ні душі. Гостьовий гуртожиток знаходився на відстані від основних приміщень школи. Рейна повільно ступала стежкою, прислухаючись, як дрібні камінці шарудять під її ногами. Дихалося тут і справді легко. Рей уже подумала, що приїхати сюди було непоганою ідеєю. Зміна оточення не завадила б ні їй, ні студентам, ні решті. До того ж, у ситуації, в якій вони нині опинилися, їм потрібно було багато про що подумати. Але думки її перервала постать, що виникла на стежці.

- Доброго вечора, Ванессо, - посміхнулася Рей, наближаючись до неї, - я можу тобі чимось допомогти? Чи ти просто скучила?

- Командире, - Ванесса примружилася, - інші вчителі обурюються.

- І чому ж це, дозволь спитати?

- Тому що всім своїм виглядом ви зневажаєте правила Йорланду та порушуєте їх на очах усіх студентів.

- Правила? Це ті, які зобов'язують викладача стояти як кам’яна брила і зачитувати лекцію зі старезної книги, вкритої столітнім мохом?

Ванесса озлоблено зиркнула на неї.

- Правила, які зобов'язують викладача вести себе як викладач, - хрипко промовила вона.

- О, тоді вибач, - знизала плечима Рей, - але я не викладач. Я колишній солдафон, командир королівського загону вбивць. Чи ти забула?

- У Лоу-Фа ти сказала мені зовсім інше, командире.

- Це було у Лоу-Фа.

- Командир, ти випробовуєш моє терпіння, - прошипіла Ванесса зло, - підкоряйся правилам цієї школи! Інакше…

- Ванесса, - обірвала її Рей, очі Білої вовчиці блиснули, - ти, здається, забула, чому тебе вигнали з Вовчого загону.

- О, командир, повір мені, я нічого не забула, - Ванесса здригнулася від обурення, - я пам'ятаю це приниження. Пам'ятаю, з якою зневагою ти дивилася на мене, твій холодний, гордовитий погляд. Ти ж завжди вважала себе вище за інших, правда? Я лише хотіла внести корективи у нашу роботу. Я мала такі грандіозні плани на майбутнє нашого загону. Але ти, командире, їх усіх відкинула.

- У твої плани входило вербування молодих солдатів для особливо важливих місій. Ти планувала використовувати їх для відволікаючих маневрів, як гарматне м'ясо.

- У них завжди був би шанс вижити!

- Мізерний шанс, - спокійно відповіла Рей, - і ти це чудово знаєш. У тому пеклі, в яке нас зазвичай посилали, простому солдатові не вижити. Хіба що одному з усього загону. Вижити і продовжити жити калікою. Я вже не кажу про твої ідеї використовувати ув'язнених як витратний матеріал для створення зілля відновлення.

- Це було на благо нашого загону! На благо Хела, який під кінець кожної місії перебував при смерті від того, що витрачав усю енергію на те, щоб усіх нас залатати! Та й кому яка справа до десятка безіменних солдатів? Вони б послужили на благо!

- Ти хвора, Ванессо, - усмішка Рей стала більше схожою на оскал, смикнувся її вовчий хвіст, блиснули ікла, - і як тебе тільки допустили до дітей...

- Я не стояла на місці, командире, - Ванесса розправила свої гострі крила, - і якщо ти думаєш, що я програю тобі знову, ти глибоко помиляєшся!

- Ну спробуй! - Рей відвела руку в бік, маючи намір матеріалізувати меч.

Ванесса занесла руку для удару, в її долоні вже сформувався шар червоної пряжі. Але в цей момент, наче з повітря виник Аспер. Він схопив її за руку і різко опустив униз. Пряжа врізалася їй під ноги, залишивши по собі невеликий почорнілий кратер.

- Пані Ванесса, - сказав він спокійно, - леді Леарлес була запрошена сюди вищим керівництвом Йорланду. Це означає, що вони прийняли методи викладання. Якщо вас та інших викладачів це обурює, ви маєте право подати скаргу вашому керівництву. Але рукоприкладство до викладача Королівської академії Лоу-Фа можуть розцінити як відкритий конфлікт між двома навчальними закладами, чи ви так не думаєте?

- Що? - Ванесса розгубилася.

- Суть конфлікту була в цьому? Вас не влаштовують методи викладання моєї колеги, - так само спокійно промовив Аспер, - чи я помилився?

- Ні, - Ванесса висмикнула свою руку, - все так.

- Тоді вам варто поквапитися і вирушити до свого корпусу, щоб цей конфлікт не став відкритим.

- Ви маєте рацію, - Ванесса метнула злісний погляд у Рейну, різко повернулася на підборах і попрямувала геть.

Аспер глянув на Рейну.

- Підозрюю, що конфлікт був явно не педагогічний, так? – ледь помітно посміхнувся він.

- Є таке, - зітхнула Рейна полегшено, - дякую.

- Та нема за що, - Аспер підставив їй руку, - пані Леарлес, дозвольте супроводити вас до гуртожитку.

- Ох, пане Кіц, з радістю прийму вашу пропозицію, - Рейна взяла його під лікоть, і вони неспішним кроком попрямували стежкою.

- Я знаю, що з самого початку поводився як ідіот, - несподівано сказав Аспер, - не вибачатимуся за це. Я робив те, що вважав за правильне, а за це прощення не просять. Але, я хочу подякувати тобі за те, що ти не відвернулася. І привела інших, щоб урятувати мене та Сафію. Дякую тобі, Рейно.

Рейна на секунду замислилась.

- Ну, - задумливо протягнула вона, - так, я цілком розумію тебе і твоє небажання приймати той факт, що хтось вирішив за тебе. Але, з іншого боку, ти теж це відчуваєш поряд з нею?

- Так, - кивнув хлопець, - я був шокований, коли вперше побачив її. Все всередині перекинулося.

- От якось так, - Рейна подивилася в небо, - скажи… якщо ми вже так мило розмовляємо. А що між вами сталося? Між тобою та Сораном?

- Еммм ... - Аспер почухав потилицю, - якщо я відповім, що був жахливим старшим братом, це буде вичерпною відповіддю?

- Справа твоя, - знизала плечима Рей, - я не наполягаю, якщо не хочеш, можеш не відповідати.

- Не те щоб я не хочу, - Аспер задумливо дивився собі під ноги, - просто тут і розповідати нічого. Наш батько помер, коли Сорану було три роки. Мені тоді було 13. У мами зі здоров'ям було погано, тому нам довелося перебратися до її сестри. Сорану цей переїзд дуже тяжко дався. І я пообіцяв йому, що завжди буду поряд. А потім… втік із Сафією.

- І таки ж правда, брат ти так собі, - нещадно посміхнулася Рей.

- М-де, - хмикнув лис, - приткнула, як вужа вилами.

- Упевнена, ти це і без мене знаєш, - Рей злегка стиснула його лікоть, - але зараз у тебе є шанс все виправити. Тепер ти його вчитель, користуйся моментом. Або хоча б доведи братові, що твоя втеча була виправдана, що справа була варта того.

  Аспер здивовано глянув на Рей. До цього він був переконаний, що викладання для неї – це каторга, і вона тут лише з примусу свого впливового діда. Але зараз він відчув, що вона насправді піклується про своїх студентів. Вони вже дійшли до гуртожитку і Рей відпустила його лікоть.

- Дякую, що проводив, - сказала вона, посміхнувшись, - але, гадаю, на мене за цими дверима чекають не дуже хороші новини, вірно?

- А ти прониклива, - винувато промовив Аспер, - хоча, я навіть не знаю, як охарактеризувати ці новини.

У гостьовій кімнаті вже зібралися решта. Лейла сиділа в кріслі, Таск стояв за нею. Тут же були Еліас та Сафія, Аспер сів біля неї. Рейна пройшлася по кімнаті під німі погляди і сперлася на широке підвіконня. Ніхто не наважувався порушити тишу, тому це зробила вона.

- Ви погодились на випробування, - констатувала вона холодно.

- Так, - кивнула Лейла, - і ми сподівалися, ти підтримаєш нас, як одна з генералів.

- Відмовляюся, - коротко відповіла Рей.

- Але чому? - Лейла щиро здивувалася, - чому ти так цьому противишся?!

- Випробування катакомбами – стародавній сприганський обряд очищення, що проходить у три етапи. Перший етап – це лабіринт. Вам доведеться пробиратися стародавніми катакомбами, які розташувалися під Шайлон. В одному із залів катакомб на вас чекає друге випробування – випробування спогадами. Думаю, не треба пояснювати. І третє випробування – це випробування двобієм. Кинути його вам може будь-хто. А ви повинні вийти із цього поєдинку гідно. Як гадаєш, Лейло? Хто кине тобі виклик?

- Я не знаю… я не думала про це… може, нинішня спадкоємиця… – зам'ялася Лейла.

- Ні, - похитала головою Рей, - Ельйо сама ненавидить свою роль спадкоємиці і зовсім не проти поступитися тобі. Тому виклик тобі кине той, кому накаже твоя мати. Думаєш, це буде якийсь слабак?

- Але зі мною буде Таск...

- У катакомбах – так. Але поєдинок – справа особиста. Там ніхто тобі не допоможе. Впевнена, що впораєшся? Що не ускладниш своє становище?

Лейла мовчала.

- А ти? Згоден із цим? - звернулася Рейна до Таска.

- Бути сприганом з Дому Тіні – не найкраща доля, - сказав він, - якщо є шанс це виправити, я хотів би цим шансом скористатися.

- Навіть якщо тебе знову прив'яжуть до спадкоємиці? – напівпошепки додала Рей.

- А що ти пропонуєш?! - розлютилася Лейла.

Від несподіванки всі завмерли. Вона ніколи не підвищувала голосу.

- Пропонуєш мені все життя залишатися вигнаною принцесою? Ганьбою родини?!

- Я пропоную тобі залишитися в живих! – гаркнула у відповідь Рей.

Запала тиша. Усі мовчали неспроможні заперечити ні Рей, ні Лейлі. Мовчав і Таск, відвернувши погляд у бік вікна. Рейна глибоко зітхнула.

- Ти маєш шанс жити, взявши на себе роль реінкарнації принцеси Каї. Побудувати своє життя заново. Бути з тими, хто тебе любить і турбуватиметься про тебе. Але… якщо тобі так важливе визнання тих, хто відвернувся від тебе, варто було тобі раз оступитися… будь ласка. Роби як знаєш. От тільки я відмовляюся бути глядачем.

Вона відштовхнулася від підвіконня і попрямувала у бік сходів, що ведуть на другий поверх. Еліас попрямував за нею. Він наздогнав її в коридорі.

- Ти ж це не серйозно? – спитав він тихо.

- Абсолютно серйозно, - відмахнулася вона, - думаєш я стала б розкидатися такими словами?

- Не вірю, що ти можеш просто так кинути цих двох, - посміхнувся Ел.

- Впевнена, ви з Аспером простежите, щоб з ним все було добре, правда?

- А ти?

- А я простежу, щоб все добре було з катакомбами, - посміхнулася Рей.

***

- Леарлес не на жарт розлютили, - прошепотіла Шира, виглядаючи в замкову щілину, - як думаєш, вона серйозно не братиме ніякої участі в цьому всьому? Гей, Ельйо, ти слухаєш?

- Та слухаю я, слухаю, - відмахнулася Ель, - вона не з тих, хто покине товаришів. Але так, вони дійсно її сильно розлютили.

- А як вважаєш, чи пройде принцеса випробування?

- У її ж інтересах не облажатися, - хмикнула Ель, - та й у моїх теж. Набридли всі ці конфлікти між будинками. Та й, якщо чесно, хочеться вже здихатися цієї ролі. Спадкоємиця сприганів навіть дихати повинна за етикетом.

- У вас є спеціальний етикет дихання?

- Це сарказм, - тихо засміялася сприганша, - до речі, це ж і в твоїх інтересах.

- Це ще чому? - здивувалася Шира, відсахнувшись від дверей.

- Як чому? Коли я перестану бути спадкоємицею сприганів, Тейн перестане бути моїм кровним хранителем, - лукаво сказала Ель.

- Але він все ще буде сприганом... - сумно посміхнулася рудоволоса кафо, але тут же схаменулась, - та й все одно мені. Подумаєш…

- А ти не така непробивна, як мені здавалося раніше, - Ельйо сіла на ліжку і виглянула у вікно, - чомусь мені здається, що Лейла Вогнекрила все змінить. Зрештою, ми всі маємо крила…

***

- Пане Алене, - Зміїна діва увійшла до покоїв свого пана, - все готово. Ми можемо вирушати на світанку.

- Чи всі заколоти придушені?

- Так пане. Заколотники публічно страчені, як ви наказували.

- Серед солдатів немає повстанців?

- Усі ретельно перевірені, за сім'ями кожного солдата, який приєднався до нашої армії, встановлено спостереження.

- Тоді виступаємо вдосвіта, - Ален широко посміхався, - саме час захопити мою імператрицю.