Континент бойових ткачів

Ріфтар прокидався до світанку. Ще в темряві на вулицях було чути стукіт візкових коліс, цокіт копит. Хтось збирався в дорогу, хтось на роботу, а хтось – у поле. Гасли вуличні ліхтарі. Рейна не спала, не спав Таск. Всю ніч вони сиділи на даху заїжджого двору. Провели вони ніч мовчки. Рейна сиділа і дивилася за обрій. Таск поклав голову їй на коліна і теж мовчав. Він був злий. Рейна була роздратована. І в цій нічній тиші вони були ближчі, ніж у денному галасі.

Слова Аспера не виходили у Рейни з голови. Він так чинив опір «призначенню», так хотів самостійно вирішувати свою долю, що зовсім не помічав реальних проблем. Здавалося, все своє життя він провів на ланцюгу, а тепер несподівано зірвався і намагається надолужити всі втрачені моменти свободи. Але він говорив настільки впевнено, настільки гаряче, що в якийсь момент Рейна і сама засумнівалася в тому, чи правильно вона вчинила?

З тих пір, як у них прокинулася сила легенд, вся їхня увага була поглинута пошуком четвертого генерала. Вони жодного разу не обговорювали своє становище один з одним. У них навіть не було часу подумати про ситуацію, що склалася. Наче все було так, як і мало бути. Якась невидима сила штовхала їх уперед. І коли Лейла запропонувала вирушити в дорогу, ніхто навіть не наважувався сумніватися в тому, що це правильно. Ніхто не запитав себе «навіщо? І що далі?". І тепер, коли Рейна мала час подумати, вона міркувала, чому все-таки для них так важливо залучити четвертого генерала на свій бік? Чому вони так прагнуть захистити Лейлу? Чому вони мають триматися разом і навіть не думають про те, що варто розділитись і йти своїми шляхами? Чому раптом вони так різко стали єдиною командою? І головне, чому її не полишає відчуття того, що саме так все і має бути. Проведіння чи доля. Якщо і так, то явно не їхня власна воля. І в голові в неї щоразу звучав голос Аспера, який говорив про власне бажання вирішувати, що йому пробити.

Таск думав, що він програв. Програв ганебно на очах тієї, кого хотів захищати та оберігати. Вкотре був врятований нею. Аспер був сильний. Але не сильніший за Таска. Сили їх були рівні, але Аспер впорався у цьому бою краще. Різниця була в тому, що Таск кинувся в бій під впливом емоцій, Аспер же захищав свої переконання і свою жінку. Сприган це розумів і лаяв себе за те, що не зміг упоратися з собою. Йому слід теж поставити якусь мету. І саме ось це «якусь» Таска й лякало. Цілі не було, він навіть придумати її не міг. Навіть сказати, що це заради Рейни було б безглуздо. Навіщо це їй? Він лежав на колінах дівчини і відчував, що вона ледь помітно торкалася його волосся, ніжно погладжуючи локони кінчиками пальців.

А потім над горизонтом засяяв світанок. Таск підвівся і дивився в далечінь. Рейна, не відводячи погляду від обрію, голосно зітхнула і потяглася, як велика кішка. Дивлячись на вигини її тіла, Таск ніяк не міг повірити, що під одягом її ніжна шкіра вкрита бойовими шрамами.

- Білі плащі вже йдуть до них, - тихо сказала дівчина, - вони знають, де їх шукати.

- Прогноз?

- У мене дві версії. Дівчину вб'ють. Напевно, його теж, коли почне буянити. Це перша. Друга – дівчину візьмуть у заручники, а він стане маріонеткою у їхніх руках. Тоді вбити його доведеться нам. Отже, найсприятливіший для нас варіант – це перший.

- Ти жорстока, - усміхнувся сприган.

- Мені б не хотілося вбивати його, - задумливо сказала Рей, - він та ще скалка в дупі, але він не поганий. Та й це почуття у грудях… воно не дасть мені його вбити. Ніхто з нас не зможе його вбити.

- А мені здалося, що вчора йому ніяке "почуття в грудях" не завадило... - невдоволено пробурчав Таск.

- Він знав, що я зупиню його, - сказала Рейна, - Аспер - всевидящий генерал. Він знав, що я встигну. Тому так і вчинив.

- Це твоя версія, - відмахнувся хлопець, - ну та й добре. Тобі я довіряю. Значить, цей світанок забарвиться кров'ю.

- Так, - кивнула Рей.

- Не втрутимося?

- Ти його чув.

- Все-таки, ти надзвичайна, Рейна Леарлес, - посміхнувся Таск.

***

Все трапилося там, у тому ж лісі. Трохи подалі від галявини, де вночі в бою зійшлися Таск і Аспер стояв маленький будиночок. Він міг здатися дуже милим і затишним, якби не язики полум'я, що жадібно облизували стіни та дах. Перед будинком стояв загін Білих плащів. Було їх п'ятеро. Троє міцно притискали до землі Аспера, клинок його був відкинутий у бік, де він відразу почав танути на сонці, немов звичайна бурулька. Ще один тримав за волосся Сафію, яка стояла навколішки і плакала. Останній же, у білому плащі з вишитими золотими візерунками на плечах і на грудях, дивився на лиса, що валявся в пилу, з неприхованою огидою.

- Добре подумай, лисичко, - сказав він, - у тебе є шанс спокутувати свої гріхи! Ходімо з нами! Примкни до Білого храму, покайся перед богинею і вона дарує тобі очищення!

- Та пішов ти, - прогарчав Аспер.

- Ну чому так грубо? - русявий лейтенант присів навпочіпки поруч з хлопцем, - адже ми пропонуємо тобі вчинити розумно. Ти ж знаєш, що в суспільстві не шанують міжрасові шлюби. А Білий храм взагалі переслідує грішників, які вирішили змішати кров! І ось ти один із них. Але ти маєш шанс виправити ситуацію!

- І навіщо ж вам я? Невже всі старання одного з елітних загонів Білих плащів були спрямовані на затримання одного грішника? - усміхнувся Аспер кривавими губами.

- Ну, що ти, - відповів йому кривою усмішкою лейтенант, - ми прибули в пошуках четвертого генерала принцеси Каї, нашої богині.

- Ви мене з кимось сплутали, - пирхнув лис.

- Тоді ще краще, - погляд русявого став отруйним, - знаєш, я розповім тобі маленьку таємницю.

Він підвівся, оголив свій клинок.

- Нам було доручено знайти четвертого генерала та залучити його на бік Білого храму. А з його допомогою вплинути на решту трьох і на саму принцесу. Але знаєш ... – він з розмаху увігнав вістря клинка в бік лиса.

Аспер завив. Закричала Сафія. Калюжа крові почала розтікатися під хлопцем. Але лейтенант Аріс не зупинявся. Він уперся руками в рукоятку клинка і повільно вганяв його глибше в тіло. Лис звивався і вив. Його хвіст метався з боку на бік, пальці впивалися в землю. Сафія заливалася сльозами, благала зупинитися, але воїн, що тримав її за волосся, тільки сильніше стиснув у кулаку локони.

- Знаєш ... - кровожерливо облизав губи Аріс, - це така трагічна історія… четвертий генерал загинув, так і не будучи знайденим, така жалість… Чи все-таки хочеш приєднатися до нас?

Аріс глянув у вічі Асперу.

- Іди до біса, - прошипів лис, свідомість повільно покидала його.

- Який жаль, - Аріс різко висмикнув клинок з рани, змусивши Аспера закричати. З леза капала кров. Лейтенант попрямував до Сафії, - ні генерала, ні його коханої... нікого не знайшли.

- Ні… - Аспер засмикався сильніше, - не смій!

- А потім, на узліссі знайдуть прекрасну діву, - Аріс навіть не обернувся, - її розірвав збожеволілий звір. Ойо, що втратив голову від нерозділеного кохання. Ще одне нагадування про те, чому міжрасова любов небезпечна.

  - Відійди від неї! Геть! - Аспер гарчав, наче дикий звір, - геть!

Аріс притулив лезо меча до грудей Сафії, повільно розрізаючи одяг.

- А вона ж гарна, так? - криво усміхнувся він, - що скажете, хлопці? Хороша?

- Відійди від неї!

- Думаю, ми трохи розважимось, - Аріс погладив по щоці Сафію, дівчина здригалася всім тілом.

- Я… я все зроблю! Я стану на ваш бік! Не чіпай! Не чіпай Сафію! - відчайдушно заволав Аспер, - залиш мою Сафію!

- Твою? - Аріс відволікся від дівчини, - звірина сміє називати древню своєю?!

Він з розмаху вдарив лиса ногою в обличчя.

- Закрий рота і дивися, що значить володіти…

Руки Аріса потяглися до Сафії. Аспер виривався, по заплямованому кров'ю та пилом обличчю градом котилися сльози. Лейтенант Білих плащів схопив Сафію за плечі. І в цей момент лис затих, ткнувся обличчям у землю і ледве чутно взмолився.

- Допоможіть… хто-небудь… допоможіть!

- Я тебе почув! – пролунала різка відповідь.

Майнула тінь. Задзвеніла сталь. Аріс завив і відлетів убік. Аспер розплющив очі і підняв голову. Сафію тримав на руках Таск, позаду нього кафо з мерехтливими крилами, відтісняв Аріса та його підручного дивною, довгою зброєю. Над головою лиса пролетіла ще одна тінь. Почулися удари. Аспер відчув, що його ніхто більше не тримає. Встати він не міг, сил не було. Але вже ніхто не притискав його до землі. Чиїсь теплі руки спробували підняти його.

- Тримайся, - прошепотів незнайомий дівочий голос, - тепер усе буде гаразд.

Аспера оточили. Біля нього сприган посадив Сафію, її відразу почала заспокоювати Лейла. Рейна простягла вперед лезо клинка і направила його у бік Аріса.

- Лейтенанте, а я весь час думала, що служителі Білого храму повинні бути чесними і справедливими, - холодно промовила вона, - а ви, значить, збоченець і ґвалтівник.

- Стеж за язиком, дівко! – процідив крізь зуби лейтенант, – ви напали на загін Білих плащів! Ви тільки-но оголосили війну самому Преподобному Білого храму!

- Ні, - очі Рейни хижо примружилися, - ви напали на одного з легендарних генералів. Ви оголосили війну принцесі Каї.

- П'ятеро та на одного, - похитав головою Еліас, - яка ганьба. Не личить служителям Храму так принижуватися…

- Думаю, троє на п'ятьох - це вже більш справедливо, - посміхнувся Таск, - хоча, у вас однаково перевага.

- Ну так що? - Рейна зробила крок уперед, - змахнемося?

Аріс почервонів. Скрипнувши зубами, він скомандував відступати.

- Ти пошкодуєш про це, - кинув він роздратований погляд у бік Рейни, - Континент не такий великий.