Континент бойових ткачів

- Скажи, старий, яке зло я тобі зробила? - Рейна, піднявши брову, уважно читала пергамент з товстою восковою печаткою, - я розумію, що як онука я не подарунок. Але ти хоч поясни, за що саме ти мені мстишся?

- Я не розумію, що саме викликало у тобі такі думки? - Теодор Коє сипав крихти мерехтливого корму своєму лососеві мудрості і навіть не дивився на Рей.

- Спочатку, ти робиш мене куратором та викладачем. Тепер ти посилаєш мене в Шайлон як супроводжуючу групи з обміну? Ну, серйозно, за що?

- Рейно, - серйозно сказав ректор, - це необхідно. Обмін досвідом між викладачами не менш важливий, ніж обмін досвідом та знаннями між студентами, які навчаються за різними програмами.

- І чому саме у Шайлон? Чому не Сеттен-Хейл чи Райкон? Чому саме сприганська обитель?

- Бо навесні вони відправили своїх студентів до нас. Це просто відповідний ввічливий візит. І я подумав, що Опівнічний факультет підійде для цього якнайкраще. Студентів у вас мало, викладачі – генерали, які точно можуть постояти і за себе, і за студентів. Це дозволяє мені заощадити бюджет академії на охорону групу, яку ми відправимо в дорогу. Сама подумай. Відправити вас – це просто чудова задумка. До того ж, у тебе буде можливість знову зустрітися з нею.

- Ти про Ванессу?

- Так.

- Мдеее, дідусю, - Рейна відкинулася на спинку крісла, - ну от скажи мені, чому я?

- Ну, а хто, якщо не ти, люба? – примружився Коє.

- Та хто завгодно, - Рей закотила очі, - ну правда ж ...

- Ні, - похитав головою Теодор Коє, - коли дивлюся на тебе в оточенні твоїх студентів, іноді мені здається, що це саме те місце, де ти й мала бути...

Рей хотіла було щось сказати, але на вдиху її перервали ривком відчинені двері. У кабінет просто вихором увірвалася Клара. Шерсть на її хвості і вухах стояла дибки, хвіст нервово метався з боку в бік. За нею бігла Рурука, в руках вона тримала кілька згорнутих пергаментів.

- Пане ректоре, - очі Клари метали блискавки, - у нас великі проблеми і почалися вони раніше, ніж ми припускали!

- У чому річ, Кларо? - Коє випростався в кріслі.

- Спочатку прочитайте це, - Руру простягла перший сувій.

Ректор швидко пробігся по ньому і обережно відклав на край столу.

- Значить, міністри Фарлеза таки заметушилися, — тяжко зітхнув він, — зарано, зарано.

- А тепер це! - Руру простягла другий сувій.

Ректор читав його кілька хвилин. Очі бігали пергаментом, поверталися до початку і з кожною секундою його обличчя ставало все похмурішим. Нарешті він стиснув пергамент своєю потужною долонею і зло жбурнув його в куток на підлогу. Рурука виглядала наляканою, Клара розлюченою, ректор трохи спантеличеним. Рейна, яка нічого не розуміла, нарешті обережно кашлянула.

- Я, звичайно, не хочу лізти не в свою справу, - сказала вона тихо, - але що трапилося?

Ректор на мить прикрив очі і закинув голову на спинку свого крісла.

- Ну, тут ти помиляєшся, - сказав він тихо, - це стосується більше тебе, ніж нас…

- Так у чому справа? – Рей напружилася.

- Почнемо з того, що кілька міністрів королівського двору розцінюють Лейлу як потенційну загрозу. Вони вважаю, що принцеса сприганів, втративши престол Шайлон, скористається силою чотирьох генералів, щоб посягнути престол Фарлеза. Адже історично – це формально її трон, як реінкарнації принцеси Каї.

- Лейла нізащо так не вчинить, - відмахнулася Рей, - вона марить тим, що відновить свою честь, як спадкоємиці Вогнекрилих. Вона вже спланувала, як повернеться до Шайлона, потягне за собою Таска, вони дружно візьмуться за ручки і підуть у катакомби.

- Ви роздратовані? – посміхнулася Клара.

- Нітрохи, - пирхнула Рей, - я це до того, що захоплювати трон Фарлеза в неї намірів немає.

- На жаль, міністрам на це начхати. Лише стараннями принцеси Емілії, вони ще не зібрали загін для того, щоб узяти її та генералів під варту. І, я певен, це був би страшенно сильний загін.

- Он воно як ... - спохмурніла Рей, - а що там у другому пергаменті?

- Державний переворот, – сказав ректор.

- Що? - Рей підскочила з крісла, - переворот? І хто ж цікаво посмів?!

- Поки що це лише припущення нашого інформатора. Але він ще жодного разу не помилився у своїх припущеннях. Ходять чутки, що нинішній імператор Сін був повалений і військо нового правителя скоро висунеться у бік Великого континенту, кажуть новий імператор хоче знайти свою імператрицю. У палаці про ці чутки теж знають. І, зважаючи на все, в опозиції шепочуться про те, щоб видати йому принцесу Емілію без битви. Але, як ти можеш сама здогадатися, Емілія не менш норовлива, ніж ти і не дозволить зробити з себе фермерську вівцю, яку просто продадуть. Це питання часу, коли у палаці розпочнеться заворушення…

- Емілія в небезпеці, - Рей прикусила губу, - а я тут. Нянькою працюю. Дітлахам і ще одній дорослій дитині в особі Лейли. Докотилася.

- Рейно, - Коє зміряв її остуджуючим поглядом, - принцеса не така беззахисна, як ти думаєш. До того ж, є те, що ти можеш зробити для неї, навіть будучи нянькою.

- І що ж це?

- Ти маєш супроводити Лейлу в Шайлон, постань з рештою генералів перед Вогнекрилими і старійшинами Шайлону, підтримай її в проходженні випробування, яке на неї чекає. Допоможи їй повернути престол сприганів. Це буде чудовим знаком до того, що вона не претендує на трон, який має успадкувати Емілія.

- От значить як, - Рей задумалася, - так чи інакше, мені доведеться брати в цьому участь.

- Я думаю, що це піде на користь. І студентам, і вам, генералам, і принцесі Емілії.

- І всій нашій державі, - пробурмотіла Рей, - гаразд, чорт з вами. І коли ми виїжджаємо?

***

- Так, дрібнота, крохмальте панталони, ми їдемо! - Рейна увірвалася до гуртожитку вихором і тут же почала шуміти, - не бачу радості на обличчі!

Студенти відволіклися від своїх справ і здивовано дивилися на свою кураторку. Вони не розуміли, жартує вона чи говорить серйозно.

- Чого дивимося? - Рейна зітхнула, - давайте, народ, веселіше.

- Вчитель Леарлес, - обережно звернувся до неї Тейн, - не могли б ви трохи детальніше розповісти, що відбувається?

- Ах, точно… - Рей ляснула себе по лобі, - вам ще пояснювати… з загоном було легше… Так, Опівнічний факультет вирушає за програмою обміну в Бойову Академію Йорланд в Шайлон. Виїзд завтра вдосвіта, тому збиратися раджу вже зараз.

- З обміну?

- У Шайлон?

- Чому ми?

- Так скоро? Завтра?

- Занадто багато питань, - Рей підняла руку, - давайте так. Ви зараз йдете збирати речі, а потім, за вечерею я вам відповім. Добре?

- Що тут відбувається? - з другого поверху спустився Таск, - що за галас і без бійки?

- Вчителю Таск, - до нього тут же підійшла Ельйо, - ви теж нас супроводжуєте? Адже це так?

- Супроводжую! - рішуче відповів Таск і відразу кинув на Рей здивований погляд, - а куди?

- Я сказала – всі геть! - Рей вказала пальцем на сходи, що ведуть на другий поверх, - збирати речі!

Студенти неохоче поплелися на другий поверх, а Таск так само запитливо дивився на Рейну.

- Рей? - він наблизився до неї, - щось трапилося?

- Так, - кивнула вона, - всесвіт на боці нашої принцеси.

- Не розумію.

- Ну, мене разом зі студентами відправляють у Шайлон. Програма обміну.

- Ого, - Таск опустився в крісло навпроти Рей і уважно подивився їй у вічі, - Рейно, що відбувається між тобою та Лейлою.

- А що відбувається? - дівчина примружилася, - невже тебе щось бентежить?

- Та це тебе щось бентежить, як я помітив, - зітхнув хлопець, - Рей, що тебе турбує?

Дівчина відкинулася на спинку крісла. Вона невдоволено дивилася на спригана, він же дивився на неї вичікуючи. Рейна не знала, що йому сказати. Той шквал емоцій, який здійнявся десь із глибин її душі, вона не могла пояснити словами навіть Таску, хоча дуже хотіла. Вона відчувала себе винною за власний гонор, за свої безглузді і, можливо, дитячі ревнощі, які виникли зовсім не обґрунтовано. Їй було соромно за злість, яку викликала в неї присутність Лейли поряд із Таском і той факт, що на випробуванні вона буде поряд з ним, а її, Рейну, туди не підпустять на гарматний постріл. Її дратувало те, що Лейла взагалі вирішила пройти це випробування і тепер намагається затягнути всіх генералів у цю авантюру. Дратувало те, що все її нутро хотіло підкоритись, зробити так, як хоче принцеса. І щоразу, коли вона чинила опір, усередині все переверталося. Та частина її, що вже визнала себе генералом клинка, хотіла захистити принцесу та сприяти їй у всіх починаннях. Але та частина, яка все ще була просто Білою вовчицею Рейною, командиром загону вбивць, просто кричала від однієї тільки думки про те, що Лейлі треба підкоритись. Все це Рейна хотіла розповісти Таску, пояснити, відкритись йому. Але не могла навіть приблизно підібрати слова. Вона мовчала.

Таск відчув її збентеження. Він піднявся з крісла і опустився на одне коліно перед Рейною. Його рука ковзнула по її долоні. Дівчина різко глянула на нього, але руку не відсмикнула.

- Ти можеш мені сказати, - тихо промовив він, - все, що тобі подобається чи не подобається. Можеш розповісти про все, що тебе хвилює. Навіть якщо тобі здається, що це безглуздо чи неправильно. Навіть якщо ти звинувачуєш себе за якісь думки. Ти можеш розповісти мені. Я не стану ні відчитувати тебе, ні повчати, ні давати порад, якщо ти про них не попросиш. Я просто вислухаю. Але… якщо ти не хочеш… чи не готова говорити… просто помовчи поряд зі мною. Я вслухаюсь у твою тишу. І не порушу її, доки ти сама того не захочеш. Добре?

Рей кивнула. Він трохи стиснув її долоню. Так вони й сиділи. Він біля її ніг, вона трохи схиливши до нього голову.

- Вчитель Леарлес! – зі сходів майже скотилася Шира, – ми зібрані і… Ой!

Вона запнулась і закрила долонею очі. Рей і Таск відсахнулися один від одного. Сприган одразу ж схопився і зробив крок убік. Рей вирівнялася у кріслі.

- Вітаю, - сказала вона рівно, - тоді я чекаю на всіх вас за столом. Поясню, куди ми їдемо та навіщо.

***

- Ваша Високосте, - двері королівських покоїв відчинилися.

За вікном була глибока ніч. Небо затягнуло ще з вечора, тож не було видно ні місяця, ні зірок. Діва в сріблястих обладунках увійшла до покоїв і завмерла біля дверей. Принцеса Емілія стояла біля вікна, її погляд був спрямований у сад.

- Вони вже навіть не ховаються, - тихо промовила вона, - всім відомо, що вікна моїх покоїв виходять на цей бік. Але вони перемовляються прямо у мене на очах. Нехай зараз ніч, безглуздо думати, що я нічого не помічу.

- Ваша Високосте, - діва в обладунках схилила голову, - у нас все готове для вашого відступу.

- Вони ж справді думають, що як віддадуть мене за іноземного завойовника, то це допоможе уникнути повномасштабних бойових дій на континенті… - немовби не чуючи її, сказала принцеса, - ідіоти…

- Ми цього не допустимо! - рішуче сказала войовниця, - ми захистимо вас, принцесо!

- Ох, Вівіан, - Емілія обернулася до неї, - у ситуації, що склалася, захищати потрібно не мене. Я не маю жодної цінності для цього завойовника. Він зовсім не зацікавлений у мені. Видай вони йому мене чи ні – він вимагатиме щось інше. І це так чи інакше призведе до війни.

- Але... чому ви так вирішили?

- Подумай, Вівіан, - Емілія сумно посміхнулася, - в Імперію Сін вторгся чужинець. Він прибув одним кораблем. І за мізерний проміжок часу підкорив собі всю державу, скинувши правлячого монарха. Імперські війська присягнули йому на вірність, а повстання були криваво придушені. Йому не треба розпочинати переговори. Він має незрозумілу силу, з якою досі нікому не доводилося стикатися. А це означає, що він може прийти та взяти майже все, що завгодно. Але... він попередив про те, що прибуде до Фарлеза для переговорів. Отже, бажане не можна отримати за допомогою сили. А значить, це точно не я.

- Невже, ви думаєте?..

- Так, швидше за все, - кивнула принцеса, - він хоче отримати принцесу Каю, що переродилася.

- Але це дасть йому контроль над усіма генералами!

- Якщо вірити легендам, генерали дуже сильні, - похитала головою Емілія, - один вартий цілої сотні солдатів. А в нинішньому своєму переродженні двоє з них –  напівкровки. Тому потрібні переговори. Аби зрозуміти, що ми можемо запропонувати один одному і як не дати полум'ю війни пожерти наші землі.

- І все ж, дозвольте зауважити, що вам небезпечно залишатися в замку, - Вівіан зробила до неї крок, - дозвольте супроводити вас!

- Вівіан. Що ж я за принцеса така, якщо покину палац і кину свій народ на милість зрадників та завойовника?

Войовниця стиснула кулаки.

- Тоді... скажіть, що нам робити! Віддайте наказ! - яро випалила вона, - скажіть, що ми можемо зробити для вас! Для всього Континенту!

Принцеса окинула її владним поглядом.

- Збери Вовчий загін. І об'єднайтеся зі своїм командиром! - скомандувала вона, - і надалі підкорятися тільки її наказам. Ні кроку вправо, ні кроку вліво. Я довіряю свою долю та долю держави Білій вовчиці. Тепер наша з нею відповідальність рівноцінна! Донеси це до неї.

Войовниця вклонилася і, різко повернувшись на підборах, попрямувала до дверей.

- І, Вівіан…

- Так, Ваша Високосте?

- Передай їй, що я чекаю.