Континент бойових ткачів

Випробування катакомбами в Шайлоні не проводили вже кілька десятків років. Вважалося, що у підземних лабіринтах під столицею можна було побачити істину. І всі, хто переступає поріг кам'яної брами, мали казкову можливість пізнати самих себе. Дотримуючись давніх писань, у Шайлон вірили, що випробування катакомбами здатний пройти тільки той, хто чистий у своїх намірах, а той, чиє серце повне брехні та хитрощів у цих катакомбах і згине.

Вхід у катакомби знаходився за межами міста, а вихід – у стінах центрального палацу. Існувало так само кілька лазівок через міську каналізацію. Цими лазівками Рейна і скористалася. Пробираючись вузькими норами, вона раз у раз кривилась і важко зітхала. За нею обережно ступала Тера. Йору вони залишили разом з Тіл блукати околицями міста, спостерігати за порядком і, чого вже таїти, наглядати за учнями. Тера,  забруднивши всю свою білу шерсть у багнюці і якомусь смітті, невдоволено гарчала.

- Ну і смердить! Тут все смердить! Аж ніздрі горять!

- Мені можеш не розповідати, - очі Рейни поблискували у темряві, - наче мені тут подобається!

- Ну так і не лізли б сюди, - бурмотіла вовчиця, - тут бридко. Мокро! І всюди якесь лайно плаває.

- Це каналізація, Теро! Її для цього і зробили, щоб лайно пливло під містом, а не містом.

- І довго нам ще теліпатись?! - Тера не вгамувалася, - нагадай, якого біса ми взагалі сюди прийшли?

- Дещо перевірити хочу, - відмахнулась Рей.

- Ти ж сказала, що не збираєшся їм допомагати, - фамільяр примружилася, - а тепер ми йдемо в катакомби. Та ще й обхідними дорогами, що погано пахнуть.

- Я не збираюся їм допомагати! - різко заперечила Рей, - згідно із законом сприганів, ніхто не сміє заважати проведенню випробування катакомбами. Отже, навіть якби й хотіла...

- Але ми тут, - продовжувала насідати Тера.

- Хісея не викликає у мене довіри, - зсунула плечима Рей, - зла вона. Не вірю, що просто так дозволить їм пройти це випробування. Тому вирішила перевірити катакомби до того, як розпочнеться випробування. А враховуючи, що почнеться воно на світанку і у нас в запасі всього якихось дві години, не бубни і ворушили стегенцями.

- Говориш як стара баба, - махнула хвостом Тера, і тут же тихо додала, - знаєш, ти занадто добра, як для командира загону головорізів.

Рейна промовчала. Їй і самій це не подобалося, вона відчувала, як м'якшає. Раніше вона б навіть не подумала ось так когось виручати. Але зараз справа стосувалася Таска та Лейли, перед якими вона все ще відчувала свою провину. І коли Тера так просто про це говорила, їй ставало не по собі. Здавалося, що вона втрачає свою колишню силу. Вона вже не почувала себе монстром, який залишав після себе випалену землю.

Десь за півгодини вони все ж вибралися з каналізації до самих катакомб. Лазівка привела їх на покинуту підземну площу. Ходили легенди, що катакомби колись були містом, яке опинилось під землею під час енергетичного катаклізму. У легенді йшлося про те, як два спригани зажадали великої сили і звернулися до першоджерела, намагаючись насититися його енергією більше, ніж сприганам було даровано від народження. Їхній експеримент не вдався і під час викиду первозданної енергії гори здригнулися, ґрунт розверзся і місто сприганів пішло під землю. Ті, що вижили, вважали це карою богів і потім побудували нове місто на руїнах. Було прийнято багато законів та правил, які б допомогли уникнути повторення цієї катастрофи. Це одна з причин, чому Шайлон так шанує правила і традиції, а ще це причина малої чисельності населення.

Озирнувшись, Рейна зрозуміла, що це центр лабіринту. Площа була оточена підземними струмками, течія яких була досить сильною, щоб ідеально обточувати каміння роками. На перший погляд, здавалося, тут було пусто. Вогкість, холод, сірість. Висвітлення тут було слабким. Горіли бліді синюваті вогники мани. Єдиним звуком було лише дзюрчання потоку. Але Тера насторожилася.

- Ти чуєш? – тихо спитала вона.

Рейна кивнула. За шумом води було чути ще один, ледь помітний звук. Але Рей цей звук був добре відомий. Все літо вона засипала під нього. Тріск палаючих гілок. Рухаючись уздовж стін, Рей і Тера вже скоро відчули запах багаття. Віддалік від площі, біля струмка, справді горів вогонь, довкола нього сиділо четверо сприганів. У всіх були чорні, гострі крила, з фіолетовими прожилками. Їхні крила виглядали так, ніби їх пронизували тисячі блискавок. Рейна такі вже бачила.

Сприганські клани з давніх часів відрізнялися формою, кольором, кількістю пар крил. Вони несли в собі сили. Але якщо спригана виганяли, його крила втрачали зв'язок із кланом, як і він сам. Вони чорніли, їх вражала скверна. І чим довше сприган був відлучений від клану, тим більше мінялися його крила. Чорні крила – крила Клану Тіні, крила тих, кому не цікавий закон та сприганські правила. Ті, хто самі відкинули свою сутність і вирішили жити всупереч усьому за своїми правилами. Найманці світу сприганів.

- Довго нам ще чекати? - запитав один, позіхаючи.

- Замовкни, - відмахнувся інший, - нам заплатили достатньо, аби ти не скиглив.

- Я не хотів брати це замовлення, - відмахнувся перший, - це якось... дивно, хіба ні? Ну, я про те… це просто дівчисько, навіщо з нею так? Відмовили б їм у проведенні випробування і все.

- Нам платять за роботу, а не за питання, – вступив у діалог третій, – ти ж не ідіот. Сприганських законів повинні дотримуватися всі, навіть верхівка. Ось вони і дотримуються. А ми підчищаємо те, що не входило до їхніх планів. Наприклад, дівчисько не повинно було повертатися в Шайлон.

- Так і послали б її назад, звідки прийшла.

- Давай я тобі ще раз поясню, якщо твого розуму не вистачає на те, щоб зрозуміти мене з першого разу. Нам віддали чіткий наказ. Хранителя вбити, спадкоємицю повернути в стан божевілля. Потім справа за Сару. Все. Не треба ставити зайвих питань. Ти взяв гроші, а отже – заткнися та виконуй.

- Вони справді зможуть піднести все так, ніби в катакомбах спадкоємиця здуріла і порішила свого охоронця? Адже в це тільки ідіот повірить!

- Ти з них найрозумніший, - із свого укриття вийшла Рейна, - ставиш правильні запитання. І мислиш правильно. Таск один із найсильніших сприганів, яких виховував старійшина. Він навіть сильніший за мене. Так що, якщо не впораєтеся зі мною, вам його точно не здолати.

- Ти ще хто? - схопилися спригани.

- Вибачте, я така невихована. Я Біла вовчиця Фарлеза. Будемо знайомі! - усміхнулася Рейна, - то що? Сядемо біля багаття, попліткуємо? Чи ви вже дістаньте свою зброю?

Спригани зірвалися з місця майже миттєво. Рейні не вперше було битися проти кількох одночасно, але ці були сильні. Відразу було зрозуміло, що перед нею еліта Будинку Тіні. Вони добре володіли своїми мечами, не давали їй можливості контратакувати і нападали одночасно, не чекаючи, поки вона візьме ситуацію в свої руки. У бій відразу вступила і Тера. Вовчиця люто кинулася на одного з супротивників, відтіснивши його від хазяйки. Навіть вона розуміла, що вони необачно вчинили, не гідно оцінивши супротивників, перш ніж кидати їм виклик. Рейну тіснили, не даючи змоги викликати другого фамільяра. Вона тільки й встигала блокувати удари.

У цей момент Рей знову ж таки подумки визнала, що вона не всесильна. Якщо раніше її лякав тільки Ален, тепер вона відчувала, що вона здатна далеко не на все. Чи то студенти зробили її м'якою, чи вона сама розслабилася, чомусь вирішивши, що статус генерала дав їй нові сили. Удари сипалися градом. Рейна пірнула під клинок одного зі сприганів і вискочила у нього прямо перед носом, увігнавши меч йому під ребро. То був відчайдушний крок, небезпечний. Адже відразу після цього її бік обпалило лезо іншого супротивника. Його клинок із зазубринами пройшовся по гарячій плоті, лезо миттєво почервоніло. Рей відчула, як кров побігла по стегну. Тера відчула поранення хазяйки, її вишкірена щелепа люто зімкнулась на нозі супротивника. Той атакував у відповідь, полоснувши її по морді коротким мисливським ножом. Вовчиця завила.

- Теро, повертайся! - гаркнула Рейна.

- Нізащо!!! - прогарчала вовчиця, - я тебе тут не залишу!

- Теро!

- Я твій фамільяр! Я залишусь!

- Дівчатка, у вас є час лаятись? – вишкірився один із сприганів.

- Вас на ногах лише двоє залишилося! - огризнулася Рейна.

- Так і вас двоє, - усміхнувся сприган, - і обидві ви поранені. Твій контроль фамільяра слабшає.

Рейна подивилася на Теру. Частина її сутності вже іскрилася і була напівпрозора. Варіантів лишалось не багато. Битись до кінця і сподіватись на диво. Або ж тікати. Лишити тут цих двох покидьків – це наражати на небезпеку Лейлу і Таска. Якщо вона зараз втече, немає ніякої гарантії, що до них хтось не приєднається. Але і лишатися було рівноцінно самогубству. Рана кровоточила. Потрібно було відступити, виграти час, викликати Йору…

 - Спалах! – гаркнула Рей.

***

Лейла і Таск стояли перед входом у катакомби. Їх супроводжували наглядачі – два старих білокрилих спригана. Все, що вони зробили, це жестом вказали на браму, не більше. Коли вони опинилися всередині, брама за ними голосно зачинилась.

Сирість і напівтемрява Лейлі одразу ж не сподобалась, але вона намагалась триматися гідно, не чіплятися за Таска. Сам сприган йшов попереду, періодично озираючись. Свої чакри він тримав напоготові і реагував на найменший шелест. Таск був знервований ще відтоді, як друзі вийшли проводити їх на випробування до Катакомб. Рейна так до них і не приєдналась. І більш вірогідно, що у своїй кімнаті вона не ночувала. Від свого фамільяра Таск дізнався, що коли вони вже увійшли за браму, Рейна так і не з’явилась. І хоча Аспер пообіцяв знайти її, легше від цього спригану не стало.

У катакомбах було порожньо і тихо. На диво, всі пастки були банальні і завдяки майстерності Таска, вони всіх їх уникнули. Про себе Лейла зауважила, що навіть не сфокусований Таск був майстерний воїном. І варто їй було подумати про це, як сприган перечепився за якийсь камінець і, втративши рівновагу, він завалися у холодний струмок, який відділяв їх від центральної площі підземного міста.

- Таск! – Лейла підхопила його під лікоть, - да що з тобою сьогодні?!

- Пробач, - сприган піднявся і обтрусив мокрі коліна від бруду.

- Твої думки явно не тут, - пробурмотіла Лейла невдоволено, - сфокусуйся на випробуванні.

- Так-так, - відмахнувся Таск і в той же момент знову перечепився за камінь.

На цей раз він не впав, але Лейла миттєво вибухнула.

- Ти можеш хоч зараз про неї не думати?! – випалила вона раптово, - Рейна не ідіотка. Вона може дати собі раду, не потребує твого захисту! Але його потребую я, тут і зараз!

- Лейло, я…

- Дивись! Тільки! На мене! – дівчина вхопила його долонями за обличчя і повернула до себе. Вона була настільки близько, що юнак відчув її дихання.

- Здуріла?! – відсахнувся Таск.

- Нарешті, прокинувся! – Вогнекрила опустила руки, - заспокойся вже. Давай пройдемо випробування і повернемось. Якщо Аспер не знайшов її досі – знайдемо разом.

- Тц… - Таск відвів погляд, - гаразд. Але… не роби так більше. Ніколи.

- Чому? – Лейла пройшла трохи вперед, він не бачив її обличчя, - думав, що поцілую?

- Ні.

- А якщо я дійсно б поцілувала тебе?

- Між нами було б на одне непорозуміння більше, - чесно відповів Таск.

- Он воно як, - голос Лейли на секунду став крижаним, - я настільки тобі неприємна?

- Справа не в тому, - похитав головою Таск, - я з дитинства вважав тебе своєю пані. Мене виховували і тренували як твого охоронця.

- Значить, ти ніколи не відчував до мене нічого окрім почуття обов’язку?

- Це не так. Ти завжди мені була як молодша сестра. Я ніколи цього не приховував. І мені шкода, що через мою недбалість, ти неправильно зрозуміла мене і моє ставлення до тебе. Якби я прояснив це з тобою одразу… нічого б не сталось.

- Не бери на себе багато, Таск, - раптом, Лейла зупинилась і обернулась до нього, - о Кая Всемогутня, чоловіки… серйозно? Думаєш, це сталось лише через тебе? Думаєш, у мене більше не було причин піддатися тій клятій мерроу? Не думай, що все обертається навколо тебе.

Таск мовчав. Його здивувала саме така Лейла. Різка,  холодна… вона була наче Рей!

- Та більше я не твоя пані, Таск, - продовжила Лейла, - вже не як раніше. Якщо все дійсно так… і ви мої генерали, а я ваша принцеса… я хочу, щоб все було справедливо!

- Справедливо?

- Я люблю тебе, Таск, - випалила Лейла, - я завжди була в тебе закохана.

- Я не…

- Не відповідай. Не зараз. Я просто хочу, щоб ти хоч раз подивився на мене не так, як на пані, не так, як на спадкоємицю Вогнекрилих. Хоч раз подивись на мене як на Лейлу. Я більше нічого не прошу.

- Моя відповідь не зміниться, - тихо відповів Таск.

- Я знаю, - прошепотіла Лейла, - але ти хоч спробуй. Мені вистачить одного погляду. Навіть, якщо ти ніколи не подивишся на мене так, як на неї… хоча б подивись на мене теперішню.

Таск дивився на Вогнекрилу і думав, що ніщо не минає безслідно. Не зважаючи на те, що для неї за Брамою Андхакара час плинув зовсім по другому, вона також змінилась. І тепер вона боротиметься сама за себе, вона проявить себе справжню, не таку, яку її створювали всі старійшини і вчителі. І поки він думав про це, у повітрі посилювався запах крові…