Континент бойових ткачів

- Корсет буде оздоблено стрічками. Шлейф має бути не менше шести метрів. Декольте… має бути відкрита шия аби вам пасували прикраси, які обрав Його Величність. Взуття має бути не на високих підборах. Погляньте, ми підготували декілька варіантів. Які вам більше до вподоби?

Рейна на туфлі навіть не глянула. Вона дивилась прямо перед собою, на своє відображення у дзеркалі. Поки модистка і її помічниці носились навколо неї, то прикладаючи, то забираючи різні тканини, Ален сидів на дивані і затверджував ті варіанти, які йому подобались. А Рейна… Рейна мовчала. Обличчя її не виражало абсолютно ніяких емоцій і так було з того самого дня, як вона зійшла з корабля у сінському порту. Вона оживала лише ввечері, на ті короткі миті, коли їй дозволяли зустрітися з полоненими студентами. І Алена це дратувало навіть сильніше, ніж він міг собі уявити.

- Зірко моя, - звернувся він до неї, - тобі задали питання. Якщо проігноруєш його ще раз, я вирішу, що ця модистка тобі не подобається. І вб’ю її.

Модистка зблідла. Рейна прикрила очі, зітхнула і вказала пальцем на найближчі туфлі.

- Ці, - сказала вона безбарвним голосом.

- Думаєш? – Ален піднявся, - а мені здається, вони не пасуватимуть до цієї сукні. Складається враження, що лише мене хвилює наше весілля?

- Чи вам не знати, що так воно і є? – Рейна дивилась в бік, але вона відчула, як напружився кожен м’яз на обличчі тирана.

- Геть, - прошипів він, - всі геть! Негайно!

 Модистка і її помічниці кинулись до дверей, голосно закривши їх за собою. Ален підійшов до Рейни і з розмаху дав їй ляпаса. Удар був такої сили, що вона похитнулась і впала на диван.

- Я кину до твоїх ніг весь світ, - він схилився над нею, всвердлюючись у неї поглядом, - принесу тобі коштовності з усіх світів, до яких тільки дотягнусь. Виконаю кожне бажання. Та мене не цікавить лялька. Якщо ти продовжиш гратися з моїми нервами… можливо, мені нанести візит ввічливості твоїм діточками? Цілителька сказала, у малої вже майже зійшли всі синці.

- Ти не посмієш.

- І чого б це раптом? Я імператор. Тут все належить мені. І ти, і вони.

- Якщо торкнешся моїх дітей хоч пальцем, - голос Рейни більше нагадував шипіння змії, - я переріжу собі горлянку. І все, заради чого ти це затіяв, піде прахом. Тоді все буде марно.

- Безглузді погрози, - усміхнувся Ален, стиснувши у кулаку її волосся, - якщо тебе не стане, хто ж їх захищатиме? Ти цього ні за що не зробиш.

- А ти перевір! – оскалилась Рейна.

- Так вже краще, - Ален схилився ще нижче і облизав її вухо, змусивши здригнутися всім тілом, - зараз ти мене збуджуєш. Бачити тебе, сповнену люті, прекрасно, ти знала? Будь такою. Кричи, гарчи, чини супротив. Адже тоді тебе цікаво ламати, моя імператрице.

Він потягнувся до її спідниці, повільно розриваючи дорогу тканину. Рейна тремтіла, відверталась і намагалась не дивитися на нього. Його рука сквознула вверх по стегну. Дівчина зіщулилась, але не видала ні звуку. Та вона відчувала, що ще трохи і сльози зрадницьки покотяться по її щоках.

Таск… врятуй мене… благаю… врятуй…

- Пане Алене, зупиніться! – голос Нагайни був таким різким, вона мало не кричала, хоча з усіх сил намагалась виглядати стриманою, - що ви робите? Хочете зганьбитись?

- Нагайна… - Ален поглянув на неї, - тобі жити набридло?

- Імператриця має бути чистою до шлюбу! – сказала вона, - невже бажаєте так просто знехтувати цим?

- Тц… - Ален відсторонився від Рейни, випрямився і змахнув складки зі своєї сорочки, - ненавиджу коли ти права, Нага.

Він глянув на Рейну

- До речі, одразу ж після весілля ми позбавимось цього непорозуміння, - він торкнувся прядки її волосся, а потім вказав на її руку, на якій виднілись відмітки фамільярів, - і цього також. Імператриці фамільяри не потрібні. Слуг в тебе буде вдосталь. Я повертаюсь до справ. Не хочу бачити твоє заплакане обличчя.

Коли двері за ним закрилися, Нагайна фурією підлетіла до Рейни, ривком потягнула до себе і дала такого гучного ляпаса, що у вухах задзвеніло.

- Та що це з тобою?! Ти мала чинити супротив!!! Ти ж, трясця, Вовчиця Фарлезу!!! Якого біса?!

- Тобі яка різниця… він так чи інакше візьме мене. Байдуже, сьогодні чи після того клятого весілля… - в’яло пробурмотіла Рей, - а ти що, приревнувала?

- Заціпся, - Нагайна дивилась на неї пригнічено, у погляді читалась неприхована образа, - чому це саме ти?! Чому з усіх напівкровок це маєш бути саме ти?!

- Хіба я цього хотіла?..

- Тц… ти знаєш, що буде далі?

- А хіба не байдуже?..

- Ти дійсно та сама Рейна Леарлес?

- Він хотів імператрицю – він її отримає.

- Ти дійсно віриш у те, що він полишить свої спроби завоювати Великий континент?

Погляд Рейни трохи ожив.

- Що ти маєш на увазі? У нас була угода!

- Трясця… ти дійсно тупа!!! Він… потроху втрачає себе. Він божеволіє. Каліопса руйнує його стільки років, що скоро від нього справжнього нічого не лишиться!

- Я маю його пожаліти?! – скривилась Рейна.

- Та щоб тебе! Не буде ніякого миру, ясно?! Його направляє Каліопса. Він і сам того не розуміє, як стає її рабом. З кожним роком він все більше грузне у тому болоті, у яке вона його тягне. А вона хоче крові. Ще не зрозуміла?! Вона загнала Лейлу за Браму Андхакара! Вона повернула Еліаса з того світу. Вона вдавала із себе Лей, аби тільки передати вам цей сувій з ритуалом! Вона із самого початку хотіла пробудити легенду!

- Але… навіщо?

- Я б сказала, що вона просто психопатка, але це було б занадто просто. Вона хоче відкрити Браму Андхакара і випустити всіх замкнених там фамільярів. Знаєш, як це зробити? Потрібно, щоб розпочалась кривава бійня. І коли кров чотирьох генералів окропить землю, Брама явить себе на тому місце, де поляже принцеса Кая.

- Звучить, звичайно, так собі. Але не розумію, чому ти все мені розповідаєш?

- Бо його треба рятувати! – випалила Нагайна, - всіх треба рятувати від цієї наволочі…

***

Шира і Тейн ніяк не могли осягнути все те, що розповів їм Муру. І про те, що Ален вбив всю імператорську родину, і про його плани одружитися з Рейною Леарлес та зробити Сін імперією напівкровок. Сам Муру його боявся. Він зізнався, що його батьки до останнього ховали його саме від Алена і його війська. А тепер він навіть не знав де вони. Він боявся. І таких як Муру було багато. У Сін до напівкровок ставились спокійно, це не було тут чимось особливим. Релігія Сін відрізнялась від наративів Білого храму. Тому напівкровки, що жили тут ніколи не відчували якогось пригнічення чи несправедливості по відношенню до себе. Тому багатьом, як і Муру, політика Алена не подобалась. Але страх за своє життя та своїх близьких був сильнішим.

Ближче до заходу сонця, двері у кімнату відчинилася і зайшла Рейна. Шира скочила з ліжка і на неслухняних ногах кинулась до неї. Кураторка підхопила її, коли та втратила рівновагу.

- Дурне дитя, - зітхнула вона, - ну куди тобі бігати. Щойно прокинулась.

- Пані Рейно, - Шира обняла її так міцно, як тільки могла, - від нас знову неприємності. Пробачте нам, пробачте! Будь ласка, пробачте нас!

- Все гаразд, Шира, - Рейна лагідно погладила її по кучерявому волоссю, - ну чого ти раптом? Все ж добре. Ви живі і це найголовніше.

Тейн стояв осторонь і не наважувався підійти, але коли Рей махнула йому рукою, немов запрошуючи, він впав у її обійми так само, як і Шира. Він відчував себе жалюгідно. Будучи чоловіком, він міг лише покладатися на цю жінку, що вже неодноразово рятувала його життя. Вона знову і знову ранилась, намагаючись захистити їх. У білому світлі вогнів він не одразу побачив садна на її щоці. Її вдарили. І зовсім недавно.

- Ну, ти чого? – посміхнулась м’яко Рейна, помітивши його погляд, - я в нормі. Тобі немає про що хвилюватися.

- Вас били… - гірко промовив Тейн, - знову…

- І ще не раз вдарять, - хмикнула Рей, - але все буде гаразд. Я потрібна їм жива.

- Пані Рейно, - Тейн вхопив її за руку, - втечемо! Ви добре нас навчили! Ми не станемо тягарем. Допоможемо! Наша пряжа схову стала ще кращою, ми маємо витягти вас звідси!

- Дурненький, - Рейна легенько стисла його пальці, - дорослі мають захищати дітей, а не навпаки. І я життя покладу, аби повернути вас додому.

- Не потрібно… - схлипнула Шира, - ви постійно ризикуєте життям. Розкидаєтесь ним так, наче у вас їх багато… а воно одне! Чому ви зовсім не бережете себе?! Ви ж обіцяли нам…

- Шира, - Рейна взяла її обома долонями за щоки, - припини мені тут сирість розводити. Я не збираюсь тут помирати. Але для мене в пріоритеті ваша безпека. Спочатку поверну вас, а потім зроблю все, аби повернутися самій. Зрозуміло?

- Угуууу… - промимрила руда.

- Навчіться вже довіряти своїй кураторці, добре? Хоч раз просто послухайте мене, добре?

Вони ще довго сиділи і говорили. Рейна посміхалась їм своєю найщирішою посмішкою і студенти потроху заспокоїлись. Коли вони заснули, Рей обережно вкрила їх ковдрами і вийшла з кімнати. Під дверима на неї чекала Нагайна. Погляд її був важким.

- Я допоможу, - нарешті промовила Рейна, - але ти маєш гарантувати їхню безпеку.

- Я не можу гарантувати навіть свою безпеку, якщо ми підемо проти Каліопси, - усміхнулась Нагайна, - але даю слово, я захищатиму твоїх дітей ціною свого життя. Тільки допоможи його врятувати.

- Трясця… - вилаялась Рейна, - тобі вже казали, що у тебе жахливий смак на чоловіків?

***

З моменту зникнення Рейни минув майже місяць. Принцеса майже не спала останні дні. Все думала, як вона може врятувати подругу. Поряд із нею працювали три генерали та Вовчий загін. Лейла проводила весь вільний час у бібліотеці, намагаючись знайти будь-які відомості про силу принцеси Каї. Вона вважала, що якби вона могла активувати захисний бар’єр принеси, у них була б значна перевага у бою. За легендою, захист принцеси Каї міг витримати найпотужніші закляття, удари гармат та навіть полум’я драконів. Тому Вогнекрила з ранку і до ночі виснажувала себе тренуваннями.

Заради безпеки, студенти були під наглядом королівської варти. Батьків вдалось переконати, що це буде правильно, адже королівський палац був безпечним і ніхто не наважиться напасти на нього так само нахабно, як це зробили в Академії. До того ж, ворог вже знає, що ці діти – слабке місце Рейни і краще тримати їх під наглядом, а батьки не змогли б надати їм такий захист, як це зробила Її Високість. Тому Ельйо, Шарнон і Соран нудились у королівських залах, тинялись королівським садом, відлежували боки на ліжках у своїх покоях.

Таск і Хелісен витрачали багато часу на тренування. Аспер, який лишив Сафію під захистом ректора, не відходив від карт і намагався прорахувати найвдалішу стратегію відходу. Еліас охороняв Лейлу. Вони жили у нескінченній напрузі. Один день плавно перетікав у наступний, наче не було ні ранку, ні ночі. Один нескінченний день. Аж потім у яскравому і гучному спалаху посеред кабінету виник він.

- Дагон?! – підскочив Таск, опустивши чакри, - трясця… Дагон! Це справді ти?!

- У мене зовсім мало часу, - чоловік важко дихав, - цей чорт поставив на ній печаті, вона не може викликати навіть Тілуан, не кажу вже про Теру і Йору.

- А ти як?.. – Еліас не міг повірити своїм очам.

- Я особливий, забув?! Не гаятиму час! Слухай уважно. Скоро ви отримаєте офіційне запрошення на імператорське весілля. Не користуйтесь печаттю телепорту, пливіть у Сін на кораблі. Створіть восьмикутні печаті на борту корабля, тоді зайвих пасажирів не засічуть. Беріть із собою кронпринца. У день весілля, поки принцеса Емілія та лорд Альберон будуть у залі в якості гостей, всі інші пройдуть підземним ходом і вийдуть в натовп. Маєте показати, що спадкоємець імператорського трону живий. Це похитне віру людей у непереможність Алена.

- Якщо ми зірвемо весілля, розпочнеться бійня, - похитала головою Емілія, - ще й стільки люду буде… уявляєш, скільки буде постраждалих?

- Саме тому ви маєте взяти із собою нашу Вогнекрилу принцесу, - відмахнувся Дагон, - вона має поставити бар’єр.

- Я не здатна, - скрушно похитала головою Лейла, - потрібен інший план. Мені так і не вдалося…

- Тому що між вами немає єдності, - Дагон впритул підійшов до неї, - довіра. Сила генералів завжди була у їхній довірі.

- Але я довіряю їм… кожному! – випалила Лейла.

- Ви маєте довіряти один одному своє життя. Якщо хтось з твоїх генералів скаже тобі стрибнути у прірву, ти ні секунди не думаючи маєш стрибнути, не сумніваючись, що тебе спіймають. Кожен із вас… - Дагон окинув поглядом генералів, - ваше життя – життя вашого товариша. Ви одне ціле. Лише так ви зможете пробудити цей бар’єр. Його міць залежить від довіри. І ви маєте переконати в цьому і її…

- Буде важко, - хмикнув Хелісен, - вона і собі-то не дуже довіряє.

- А ви вже постарайтесь, - пхикнув Дагон, - за будь-яку ціну врятуйте мою хазяйку. І пам’ятайте. Ваш противник – не Ален. Ваш ворог – Каліопса. У Сін на вас чекатиме підтримка. Вона введе вас в курс справи. Я передав все, що мав.

- Дагон! – Таск зробив крок до нього, - я просто запитаю… звідки ти це знаєш? Про силу Каї і довіру…

- Скажемо так, - замислювати промовив келпі, - моєю першою хазяйкою у цьому світі була дуже дивна леді. Не вміла обирати чоловіків, не вміла кохати на половину, була занадто вірна. Жоден з п’яти її фамільярів її не забув. І не забуде, хай би ще тисяча років минула. Імені не скажу, не можу собі дозволити відчути присмак її імені на губах. Але в народі її кликали двогострий клинок…

І Дагон зник. Так само у яскравому і гучному спалаху. А через декілька днів у палац дійсно принесли запрошення на імператорське весілля. Такі ж запрошення отримали ректор Королівської академії і батьки Рейни, вони прийняли рішення скористуватися печаттю телепорту і прибути до Сін за декілька годин до церемонії. Емілія ж, як і сказав Дагон, наказала готувати корабель. І от тепер, стоячи на палубі та вдивляючись у неспокійні темні хвилі, вона відчувала, що у них є шанс. Шанс хоча б забрати те, що ніколи не належало Алену. До Сін лишався тиждень шляху.

- Якого біса?! – раптово почула принцеса з трюму крик Аспера.

З палуби на крик кинулись Таск і Еліас. Принцеса і Лейла поспішили за ними. Спустившись у трюм, вони побачили червоного від злості Аспера. Таск голосно засміявся, Еліас закотив очі і зітхнув. За бочками осипались тенета пряжі маскування. А за ними тишком-нишком сиділи опівнічники.

- Трясця… що ви тут робите?! Соран, якого?!

- Ми також хочемо врятувати пані Рейну!!! – випалив Соран.

- Та вона пожертвувала собою, аби лише захистити вас! Хочете змарнувати її зусилля?! – прогарчав Аспер.

- Ні! Вона захистила нас! А ми маємо захистити її! Ми на щось здатні! – спалахнув Шарнон.

- Визнайте, пряжа маскування була прекрасна! – вступила Ельйо, - ми виконуватимемо будь-які накази, тільки дозвольте допомогти!

- Та щоб вас!

- Спокійно, Аспер, - поклав йому руку на плече Таск, - ми все рівно зараз не можемо розвернути корабель. Занадто дивно буде.

- Дагон наче знав, що у нас будуть безбілетники, - усміхнувся Еліас, - та як би там не було, рішення прийматимемо ми. Що скажете хлопці? Ваші Високості?

- Важко визнавати, але нам зараз знадобиться будь-яка допомога, - зітхнула Емілія, - військо задіяти неможна, маємо вправлятися усіма доступними ресурсами.

- Мій брат вам не ресурс! – спалахнув Аспер.

- Брате! – вхопив його за руку Соран, - досить! Я вже не дитина!

- Соране! Ти все ще дитя!

- Тобто, я не достатньо дорослий, аби допомогти, але достатньо дорослий, щоб кинути мене?! – випалив Соран.

Аспер закляк. Слова застрягли у горлі. Вперше він бачив брата таким. Але погляд його палав рішучістю. Лис зітхнув і вилаявся.

- Коли врятуємо Рейну… - сказав він, - я придушу її за ці ваші набуті навички маскування. Вона не мала вас цьому вчити раніше третього курсу.