Континент бойових ткачів

Після того, як пожежа була загашена Еліасом та Таском за допомогою пряжі води та льоду, було прийнято стратегічне рішення залишити місце події якнайшвидше. Дим могли помітити, а зайві свідки тут були б зовсім не доречні. Рейна йшла попереду, розчищаючи дорогу від чагарників дикої ожини. Довелося йти в глиб лісу, подалі від будь-яких стежок, на яких могли зустрітися випадкові мандрівники, мисливці чи збирачі трав. Загалом, йти довелося далеко, але дуже швидко. Аспер був у жахливому стані, а Сафія, хоч і не була серйозно поранена, ледь трималась у свідомості.

Через деякий час вони таки вийшли на невелику галявину, оточену колючими чагарниками. Поруч біг чистий лісовий струмок. Там і розпалили багаття, трохи віддалік поставили намети. І поки цим займалися Еліас і Таск, Лейла приводила до тями Сафію, а Рейна - латала Аспера. Сприганці довелося згадати все, що вона знає про цілющу пряжу. Сафія вся була в подряпинах, у неї була розбита нижня губа. До того ж, вона була дуже налякана.

Щодо Аспера, у нього було зламано два ребра, вивихнута рука, а рана від меча сильно кровоточила. І якби не було поруч Рейни, він, найімовірніше, помер би. Вважалося, що Вовчий загін непереможний лише тому, що воїни в ньому неймовірно сильні, і їх не можна поранити. Але то була не зовсім правда. Кров у вовчих була така ж червона. Та був на полі бою при них цілитель, який міг відновити сили та залатати рани на ходу. У нього вчилася і Рейна. Цілителем вона, звичайно ж, не стала. Але зупинити кровотечу, зашити краї небезпечної рани і полагодити кістки цілком могла, нехай і не так швидко. На Аспера у неї пішло декілька годин. За цей час Лейла приспала Сафію, щоб та трохи відпочила і прийшла до тями. Еліас зварганив гарячої їжі, а Таск поставив усі намети. Рейна впала прямо на траву.

- Як він? – тихо спитала Лейла, щоб не розбудити Сафію.

- Ну, так собі, - зізналася Рейна, - рану я зашила, кістки відновила. Але він втратив багато крові. Не знаю, як воно далі буде…

- Виходить, все залежить від його живучості, - усміхнувся Таск, - ішак. Послухався б…

- Таск, - осік його Еліас, кивнувши на Сафію.

- Я ось що думаю, - Лейла підсіла до спригана ближче, - ми це обговорювати не будемо.

- Добре подумала, - сказала Рейна, помітивши цей її жест.

- Так чи інакше, - після незручної паузи сказав Еліас, - ми не можемо поки що нікуди рухатися.

- Так, із цими двома ми далеко не зайдемо, - кивнула Рейна.

- І кинути їх тут не можна, - впевнено сказала Лейла.

- А шкода, - в один голос сказали Рейна і Таск і відразу затнулися, переглянувшись.

До заходу сонця все було тихо. Таск метав клинки в стовбур сухого дерева, Еліас і Рейна рубилися на мечах, по черзі перемагаючи та програючи один одному. Лейла намагалася здаватися корисною, помила в струмку їхній дорожній посуд, назбирала ще хмизу для багаття, принесла води. Все це не було потрібно, але вона дуже старалася. Коли сонце покотилося за обрій, Рейна підійшла до Аспера, щоб змінити йому пов'язки. Коли руки торкнулися його тіла, хлопець розплющив очі.

- О, оклемався, - усміхнулася дівчина, - чуєш, потерпілий, кінцівки відчуваєш?

Аспер поворухнув пальцями спочатку на лівій руці, потім на правій. Потім так само мляво спробував поворухнути ногами. Вийшло в нього так собі, але вийшло.

- Так, функціонуєш, - кивнула Рей схвально, - ну, ти вже вибачай, я тут трохи до тебе доторкнуся.

Поки Рейна міняла пов'язки, Аспер озирався.

- Де... Сафія?..

- Спить вона, - відповіла Рей, - ціла і неушкоджена. Обличчя підлікували, синці прибрали. Спить гарна-ошатна.

- Я не зміг, - на видиху сказав лис, білі вуха опустились.

- Пфф ... - Рейна закотила очі, - а хто б зміг? Їх було п'ятеро, ти один. До того ж захищати когось – це не те саме, що просто битися. Ще та морока.

- Вони так несподівано... а Сафія, вона...

- Вона в порядку, - обірвала його Рей, - так, налякана, виснажена. Але Лейла про неї подбала.

- Я облажався…

- Ще й як, - нещадно погодилася Рейна, - ти прийняв рішення. І тепер маєш справу із наслідками. До речі, тебе попередили. І я, і Таск.

Коли дівчина завершила перев'язувати ойо, вона принесла йому чашку з червоним напоєм, допомогла підвестися і піднесла чашку до рота хлопця.

- Що це?

- Ліки, - похмуро сказала Рей, - ну серйозно, якби я хотіла тебе вбити, то просто б залишила там стікати кров'ю. Пий давай.

Лис ледве ковтнув дивне варево і скривився. На смак воно було не найприємнішим.

- Загалом, кістки твої цілі, рану залатала, - сказала дівчина, відставивши чашку, - пару днів відлежишся і будеш в нормі, сподіваюся. На повну силу битися не зможеш, мабуть, близько місяця, але це не точно, я не знаю твого потенціалу.

- Дякую… - Аспер трохи помовчав, а потім спитав, - а що далі?

- А мені звідки знати? - здивувалася Рейна, - пару днів побудемо з вами, поки ти не зможеш нормально ходити. А потім розпрощаємось. Ми вам не няньки, не охоронці.

Аспер мовчав. Рейна піднялася з місця і тут він ухопив її за хвіст, який вона припинила приховувати, як сонце опустилося за обрій. Дівчина різко обернулася. Хвіст і вуха – це те, чого торкатися не можна нікому! Рейна насилу придушила в собі бажання пнути його ногою, але відразу помітила його погляд. Він благав.

- Я пропоную угоду... - прошепотів він.

- Слухаю тебе.

- Захистіть Сафію. І я приєднаюся до вас. Я робитиму все, що буде потрібно, все, що скажеш. Підкорюся хоч принцесі Каї, хоч тобі особисто. Аби тільки вона була у безпеці.

- Іди до біса, - пирхнула Рейна, відкидаючи його руку, - от же вигадав…

- Але ж вам це потрібно! Ви за цим прийшли! - здивовано дивився на неї Аспер.

- Мені не потрібний раб, - відмахнулася дівчина, - лише за товаришів я готова віддати своє життя. І лише товаришів я готова захищати до останньої краплі крові.

З цими словами дівчина розвернулась і пішла геть.

- Удумав він… угода… ні, ну ви чули?.. – долинуло до нього її обурення.

- Послухай, - голос сприганки примусив хлопця здригнутися, - Аспер, так?

- Ага ...

- Думаю, так вона намагалася сказати, що і без угоди захистить Сафію. І тебе захистить, - усміхнулася дівчина, - вона така, сама собі на думці.

- А ти?.. - Аспер розумів, що не знає цю дівчину.

- А, вибач, ми ж не знайомі, - усміхнулася сприганша, - я Лейла. У цій компанії я… принцеса?

Аспер дивився на неї, на її ніжні риси обличчя, добру усмішку. Вона була зовсім не такою, як холодна Рейна. Вона була теплою, сонячною. І вона притягувала до себе. У глибині душі якась зі струн забренчала, і він відчув, що не одну лише Сафію має захистити. То й була «доля»? Це було те саме призначення, від якого він так хотів утекти весь цей час? Але чомусь зараз зовсім не хочеться тікати, не хочеться чинити опір. Хочеться віддатися цьому почуттю, віддатися на милість цієї богині.

- Я… - несподівано для самого себе Аспер відчув, як по його щоках котяться сльози, - та що це я раптом…

  Лейла, підкоряючись тому ж почуттю, що й Аспер, обійняла його. Витерла його сльози своїми лагідними руками.

- Аспер, я не примушуватиму тебе до чогось, ти не раб долі, не раб сили генерала, і вже точно не мій раб, - посміхнулася вона, - просто, невже ти не відчуваєш цього? Якщо ні – ми підемо і ніколи більше не потурбуємо ні тебе, ні Сафію. Але якщо ти відчуваєш, те саме, що і я… залишся з нами, Аспер… і разом… усі разом… ми зможемо захистити…

- Весь континент, - закінчив Таск, що виник з тіні.

Аспер глянув у холодні очі спригана, потім у очі Лейли. Він відчував.

***

- Ваша Величність! Ваша Величність!!! Вони прорвалися крізь останню оборонну лінію! Вони майже біля палацових воріт!

У тронну залу ввалився солдат, забризканий кров'ю.

- Ваша Велич… - у спину йому потрапила стріла, солдат обм'як і забризкавши кров’ю дубові двері, впав на мармурову підлогу.

Його Імператорська Величність, сьомий правитель великої імперії Сін, Набб Сінський, сидів на своєму троні, навіть не ворухнувшись. Близько місяця тому до імперії Сін прибув корабель без прапорів, гербів та знамен. З корабля того на берег зійшли лише тринадцять чоловік. Хоча назвати їх не можна було ні древніми, ні ойо, ні сприганами, ні кафо. Вони були всім і ніким одночасно. І мали воістину жахливу силу. І ця чортова дюжина посіяла хаос у Сін. Вони нападали на нечисленні загони, не залишаючи нікого в живих. Вони мали нахабство з'являтися прямо в казарми, вбивати та калічити новобранців. З кожним днем руйнації ставали все помітнішими, збитки складно було приховувати від простого народу. І складно було пояснити, як лише 13 людей здатні протистояти збройним дивізіонам!

Пізніше ситуація погіршилась. Через два тижні після їхнього прибуття імператор прийняв рішення виставити проти них війська. І тоді солдати почали переходити на бік ворога. Половина військ дезертирувала, приєднавшись до цих демонів, решту – вбивали. Поступово вони наближалися до імператорського палацу. Набб Сінський, правлячий імперією Сін вже понад двадцять віддав лише один наказ: вивезти із Сін дружину, дітей та онуків. Імператор залишався на троні, як капітан судні, що йде на дно.

Коли в залі впало тіло солдата, Набб так і сидів нерухомо, спрямувавши свій погляд до величезних дубових дверей. Переступивши тіло, до зали увійшли троє. Той, що йшов першим, мав чорне, як смола, довге волосся і очі різного кольору – бурштин і сапфір. За спиною в нього було два крила, що мерехтять усіма відтінками синього. Праворуч від нього йшла дівчина, покрита блискучою лускою, ліворуч – хлопець, з білим волоссям і крилами кафо, наче закутим у метал. Вони йшли неквапливо, наче прогулюючись і зупинилися перед троном імператора.

- Ваша Величність, - чорнявий низько вклонився, без краплі глузування.

- Я хочу знати, хто обернув мою імперію на руїну, - спокійно промовив імператор.

- Моє ім’я Ален, Ваша Величносте, - чемно відповів чорнявий, - я і мої воїни приведуть Сін до процвітання, я обіцяю вам.

- Мої діти забажаютьь повернутись, - сказав Набб.

- Ніхто не вижив, - тихо промовив Ален, - всі, кого ви посадили на той корабель, мертві, Ваша Величносте.

Імператор здригнувся, але одразу опанував себе. Він підвівся зі свого трону і попрямував до Алена. На кожній сходинці, що вела до зали, він скидав із себе імператорські пута. Мантію, обручки, золоті нарукавники, медальйон. Понад двадцять років він правив імперією Сін. Він був мудрим і справедливим правителем, коханим своїми підданими, своєю родиною. Налагодивши відносини з іншими країнами, він забезпечив безбідне існування своєму народу. І лише за один місяць все це зруйнували якісь 13 невідомих. Набб Сінський зупинився просто перед Аленом. Він зовсім не був слабким старцем. Розправивши широкі плечі, він підняв руки, змусивши здригнутися зміїну діву та крилатого. Ален залишився стояти не ворухнувшись. Набб зняв із сивої голови імператорську корону. І глянувши Алену у вічі, просто випустив її з рук.

Вранці перші, хто увійшли до зали, побачили імператорську корону на червоній мармуровій підлозі.