Континент бойових ткачів

- Та ти ж той чорт, що гостював на фестивалі в Академії! - випалив Таск, ледве побачивши лиса, - точно! Я тебе бачив! Ти до когось із моїх діточок приїжджав!

- Твоїх діточок? – примружилася Рейна.

- Гаразд, пробач, твоїх діточок… ні! Наших! Наших дітей!

- Не вигукуй так просто такі речі! – Рейна замахала руками.

- Народ, може, я піду? – усміхнувся лис.

- Стояти! - гаркнула Рейна.

Перед ними стояв Соран. Ну, майже Соран. Цей лис був старший, більший, м'язистий, мужніший. Був він навіть трохи вищий за скромного хлопця-ойо. І погляд був іншим, виразно нахабнішим. І його гордовита усмішка змусила Рейну неприємно вишкіритись.

- Чуєш, ти, хвостатий, - дівчина зробила крок до нього, матеріалізувавши в руках обидва клинки, - ти знаєш, хто ми?

- А ти расистка, - посміхнувся лис, - хвостатий. А сама? Забула, що в місячному світлі при втраті належної концентрації ти не менш хвостата, ніж я?

Один ривок, один випад. Вістря одного з мечів уперлося в горло хлопця. Білий вовчий хвіст нервово тремтів, смикнулися гоструваті вовчі вуха. Рейна оскалилась.

- Хвостатий, ти знаєш, хто ми? - прошипіла вона.

- Ну, чутки про вас швидко розлетілися по всьому Континенту. Вас мало хто знає в обличчя, але майже кожен знає про ваше існування, - посміхнувся лис.

- Я не про те, - вістря клинка вперлося йому прямо в горло, - ти не знаєш, ти відчуваєш, хто ми. Адже так? Всім своїм нутром відчуваєш мене, його та тих двох, що залишились у таверні. Тому що ти такий самий як ми.

- Ммм ... розкусила, так? - лис трохи відсторонився, розуміючи, що вбивати його точно ніхто не буде принаймні зараз.

- Це більш ніж очевидно. Коли ти наближаєшся, всередині все горить, серце починає шалено битися і хочеться схопити тебе, - Рейна прибрала клинок.

- Це зізнання? - лис зробив крок до неї.

- Морду прибрав, - між ним вліз Таск, - а то зараз тобі я зізнаюся.

- Твоя жінка? - лис примружився.

- Хотів би я тобі відповісти… - відвів погляд сприган, - але, я це до того, що ми всі відчуваємо те саме, коли поруч хтось із генералів.

- Ось значить як, - лис позіхнув.

- Ти навіщо тікав? – запитала Рей.

- А навіщо ви наздоганяли?

- Ми тебе вже стільки часу шукаємо! А ти знущаєшся. То близько, то далеко. Ти втікаєш від нас усе літо!

- Коли вас хтось переслідує, розумніше тікатиме. До того ж я гадки не маю, чого ви від мене хочете!

- А хіба це не очевидно? Ти потрібен нам! Щоправда, я ще не знаю, навіщо. Але потрібний. Ти маєш це відчувати так само, як і ми, - вступив у розмову Таск, - не знаю, що там із цією легендою, але над Континентом нависла реальна загроза. І ім'я їй Ален. І якщо чотири генерали прокинулися зараз, значить ми повинні...

- Стоп, - обірвав його лис, - вибач, крилатий, мені це не цікаво.

- Що? - Рейна дивилася на нього здивовано.

- Уявлення не маю, що за Ален і що у вас там за великі плани, але це мені не цікаво. Я ніколи не просив сили генерала і брати на себе відповідальність генерала я також не хочу. Не хочу бути псом на ланцюзі сумнівної принцеси. І вам не раджу.

- Та що ти?..

- Аспер! - голос, що несподівано вирвався з лісової темряви, змусив усіх обернутися, - де ти так довго?..

- Сафіє, повертайся! - лис різко відмахнувся, - йди негайно!

- Але…

В одну мить Рейна зірвалася з місця і метнулася на голос. Почувся короткий зойк і вже наступного моменту, на галявину, осяяну місячним світлом, вовчиця виштовхнула дівчину з древніх. Дівчина була мініатюрна, на півголови нижча за саму Рейну. У неї була смаглява шкіра, темне коротке волосся і виразні великі очі. Рей стояла за її спиною з оголеними мечами.

- Пропоную поспілкуватися, - хижо посміхнулася вовчиця.

- А тебе не просто так звуть демоницею, - похмуро промовив лис, - давай поговоримо.

- Представся для початку.

- Мене звуть Аспер. Аспер Кіц, я старший брат Сорана, тому ви бачили мене на вашому фестивалі.

- Але ти не провідати брата прийшов, так? - запитав Таск, - як тільки закінчився фестиваль, ти відразу зник.

- Так, ти маєш рацію, крилатий. Провідати Сорана було лише приводом. Я хотів подивитись на напівкровку.

- Що?

- Так, я хотів подивитися на визнану напівкровку, - знизав плечима Аспер, - хотів подивитися на тебе, Рейна Коє.

- Леарлес я.

- Пробач, але сувої в храмах говорять протилежне, - знизав плечима лис, - загалом, я хотів подивитися, як живе дитина ойо та древнього. Як до тебе ставляться, як на тебе дивляться.

- Але навіщо?

- Все просто. Сафія – з давніх. Я – ойо. Але ми хочемо одружитися. Я переживаю за майбутнє Сафії та майбутнє наших дітей. Мені було цікаво, як ти живеш, єдина визнана напівкровка. Ну а те, що трапилося далі, ніяк не входило до моїх планів.

- Ось як, - знизала плечима Рейна, - співчуваю, що порушила твої плани на життя. Але тут таке діло. Тебе шукаємо не лише ми, а й служителі Білого храму. І вони менш люб'язні.

- Мені до цього діла немає, - відмахнувся Аспер, - я можу постояти за себе.

- Впевнений? - гордо зиркнула на нього Рей, - а сам-то так легко попався.

- Послухайте… - мляво почала Сафія, - я не розумію, що відбувається. Може, хтось просвітить мене? І… можна цю залізяку прибрати від моєї спини?

  Рейна відскочила вбік і ніжно приклала меч до своєї щоки.

- Вона не хотіла тебе образити, - пробурмотіла дівчина і одразу глянула на Сафію, - жахливе невігластво.

- І все ж ... - Сафія зробила крок до лиса, - Аспер, про що вони?..

- Про те, що ваш коханий - безвідповідальний боягуз, - знизав плечима Таск - найімовірніше, він ще й слабак. Але настільки самозакоханий, що визнати цього не може.

- Таск ... - Рейна спробувала смикнути спригана, але було вже пізно.

- Ану повтори! – прогарчав лис.

- Я кажу, єдина причина, через яку ти не хочеш приєднатися – це хвилювання лише про свою дупу. Але, думаєш, вона буде у безпеці, коли Ален перейде до наступу?

- На бійку нариваєшся?! – очі Аспера спалахнули.

- А ти що, здатний на бійку? – криво усміхнувся Таск.

- Не потрібно! Аспер, будь ласка! – заголосила Сафія.

- Та ні, подруго, відійди ... - Рейна відсторонила її рукою убік, - давай подивимося.

- Ти не розумієш!..

- У бійках я дуже розумію, - Рейна кровожерно облизала губи, - так що циц.

Сприган ступив до лиса, в руках його блиснули чакри. Лис напружився. І в ту ж мить несподівано повіяло холодом. Рейна помітила, що під її ногами трава покривається інієм, а від дихання видно пару. У руках ойо матеріалізувався меч. Поступово, від рукояті до вістря. Це був незвичайний клинок, напівпрозорий і холодний, наче з криги. Його рукоять була простою, але лезо… воно вигиналось наче живе. До самого вістря воно звивалось наче по спіралі. Виглядало гарно, але це не робило меч менш небезпечним. Рейна напружилася. Таке лезо могло не лише колоти та різати. При правильному поводженні цей гарний клинок міг виривати шматки плоті. І щось їй підказувало, що цей гордовитий білий лисиць вміє ним користуватися.

Таск розправив плечі. Бій розпочався. Задзвенів метал. Чакри вдарялися об крижаний клинок. Рухався він швидко, точно, чітко. Кожен його удар був націлений на ручку клинка лиса. У свою чергу, білохвостий легко парирував кожен удар. З кожним випадом бій ставав дедалі агресивнішим.

- Непогано, - посміхнувся сприган, метнувши чакри навхрест, - чудово б'єшся, як на боягуза.

- Стули пельку! - прогарчав Аспер, - що розуміє такий ланцюговий пес, як ти?! Не бажання жити за чужою вказівкою – це не боягузтво!

- Ви б це... про ланцюгових не жартували! - прошипіла Рейна.

- А ти взагалі не лізь! - лис на розмах ударив по лезу чакри, та відскочила, але Таск спритно спіймав її і пішов у ближній бій, - ви готові дозволити якійсь «легенді» вирішувати ваше життя! Безвольні! Слабкі!

- А ти, значить, сам по собі! - сприган наносив блискавичні удари по крижаному клинку, відтісняючи лиса.

- Вірно! - важко дихаючи відповів він, - ніяка легенда не вирішуватиме, як мені жити!

- Ти сліпий! Невже не розумієш, що не зможеш бігати вічно!

- Це не твоя справа!

- Та зробіть що-небудь, леді! - Сафія вчепилася в руку Рейни, - якщо їх не зупинити…

- Хтось із них помре, - закінчила за неї вовчиця спокійним тоном, - адже в цьому і сенс бійки, хіба ні?

- Та як же так!

Удари сипалися один за одним. Рейна задумливо спостерігала за битвою. Сафія нервово кусала губу постійно вигукуючи фрази «заспокойтеся» і «зупиніться», але її продовжували ігнорувати. Рейна ж намагалася відчути бій. Таск рухався обережно. Рухи його були дуже швидкими, але кожен удар був розрахований, він намагався пізнати супротивника, вивчити його. Аспер у свою чергу діяв агресивно та безрозсудно. Але саме це у якийсь момент подарувало йому перевагу. Адже поки Таск міркував, Аспер нападав і досить запекло. А ще Рейну напружував його клинок.

Містичний клас. Клинок ніс у собі руйнівну міць, від нього віяло холодом, і він самовідновлювався просто на очах. Кожен удар чакр Таска вибивав ледь помітні уламки льоду з леза, але тріщини відразу затягувалися. Все навколо них покрилося тонкою кіркою льоду, від тіл, що розпалилися в бійці, йшла пара. Рейна помітила, що Таск втрачає рівновагу на кризі. Якоїсь миті йому стало важко швидко маневрувати, ноги ковзали на покритій льодом землі. І як тільки це засік Аспер, його удари стали ще агресивнішими. Тепер уже відтісняли спригана.

Черговий помах. Дзвін. Чакри розлетілися в різні боки, а Такс, послизнувшись, упав на траву. Аспер заніс меч над його головою і без вагань з розмаху вдарив. Закричала Сафія. Але кров не пролилася. Крижане лезо вдарилося об сріблястий клинок Рейни. Та стояла між сприганом та ойо, а в голові була лише одна думка «встигла».

- Ти ідіот, - своїм клинком вона відштовхнула Аспера, - боротися з нами пліч-о-пліч ти не хочеш зі свого егоїзму. А от рубати мечем бездумно на всі боки – ти майстер.

- Не лізьте до мене! Дайте нам спокій! - прогарчав Аспер.

- Ну й справді. Ідіот, - зітхнула Рей, - як до тебе не дійде… ми підемо. Але вони тебе не залишать.

- Я щойно впорався з одним із легендарних генералів, - гордовито пирхнув лис, - впораюся якось і зі служителями Білого храму.

- Ідіот, - остаточно констатувала Рейна, її хвіст нервово смикнувся, - ну і здохни від їхнього меча.

З цими словами дівчина розвернулася до нього спиною і попрямувала геть. Таск, розлючений поразкою, закликав до себе чакри, але продовжувати бій не став. Просто, просвердливши поглядом Аспера, попрямував за Рейною. Сафія підбігла до лиса.

- Ну навіщо ти так… - прошепотіла вона, - Аспер, а раптом вони мають рацію? Раптом ти в небезпеці?

- Сафія… - вже м'якше заговорив хлопець, - якщо мені дана сила легендарного генерала проти моєї волі, я хоча б сам вирішуватиму, куди я спрямую цю силу. А моє єдине бажання – захистити тебе. І з цим я впораюся, довірся мені.

Такс все ще чув його слова. І, всупереч агресії, яка прийшла разом із поразкою, сприган хотів, щоб Аспер мав рацію. Щоб служителі Білого храму їх не знайшли, щоб Аспер зумів захистити свою кохану, щоб вони могли уникнути цієї долі, жити у битвах. Але вони обоє помилялися. Обоє обманювали себе. Адже світанок нового дня був заплямований кров'ю.