Континент бойових ткачів

- Трясця… - вилаялась Рейна, виповзаючи на берег з брудного струмка.

Скориставшись спалахом, вона кинулась до найближчої стічної канави. Теру вона відкликала миттєво, ще трохи – і їхній звʼязок з вовчицею міг обірватися. Коли ткачу не вистачає енергії, фамільяр втрачає контроль над власними силами. Тому так було безпечніше для них обох. Течія миттєво підхопила дівчину і нещадно жбурляючи її об дно і каміння понесла геть, подалі від площі. З останніх сил намагаючись втриматися у свідомості, Рейна вхопилась за якусь корягу та змусила себе підтягнутись до берега. Відкашлявшись, вона ніяк не могла зрозуміти, що за стійкий сморід висить у повітрі. Чи то стічні води, чи…

- Азір, це ще що таке?! – голос примусив дівчину напружитись.

- А щоб його! Біла вовчиця! – другий голос був більш спантеличений.

Рейна підняла погляд. Над нею стояло четверо сприганів. У руках вони тримали мідні курильниці з яких струменів їдкий зелений дим.

- Отруйний туман… - прошепотіла Рей.

- Її поранено. Доб’ємо і все! – один зі сприганів наставив на срібноволосу свій кинджал.

- Здурів?! Вона одна з генералів!

- Вона майже не рухається! Давай швидше!

- Я цього не робитиму!

- Чого на мене дивишся?! Я також!..

- А щоб вас… - прошипіла Рейна.

- Довго думаєте! – раптом повітря розсікло лезо.

Рейна від несподіванки прикрила очі, а коли розплющила – побачила над собою мерехтливі золоті крила. Вона знала, кому вони належать. У метушні чувся лише крик та лязгання металу. Сприган обернувся до неї та миттєво поклав обидві руки на її рану. Бліда шкіра миттєво обагрилась кров’ю.

- Паршиво виглядаєш, командире, - посміхнувся він, дивлячись на неї своїми золотими очима.

- Хел… - видихнула Рейна, - що ти тут…

- Все потім, - сприган допоміг їй піднятися, - трохи підлатав тебе, але в бій поки не лізь. Тримайся за мене.

Рейна на силу підвелась, спираючись на його плече. Двоє ойо, громіздкі і мускулисті, ведмідь та тигр, вже в’язали двох чорнокрилих сприганів. Одного ногою під водою утримувала жінка у срібних обладунках. Четвертого одним рухом вирубив Аспер. Коли найманців зв’язали та викинули на берег, срібна лицарка зняла свого шолома та обернулась до Рейни. Вона і двоє звіролюдів миттєво вклонилися.

- Раді бачити вас, командире! – гучно промовили вони.

- Вівіан, - радісно зітхнула Рей, - Руен, Сіраш! Що ви тут робите?

- Наказ її високості, - відповіла лицарка, - принцеса Емілія чекає на тебе. Вона наказала нам повернутися під твоє командування.

- Дід озвіріє, - тихенько собі усміхнулась Рей, - як ви тут мене знайшли?

- А, це було легко! Ми йшли за ним! – Сіраш махнув своєю смугастою когтистою лапою у сторону Аспера.

Той одразу ж наблизився до Рейни, але золотокрилий сприган не дав йому її торкнутися.

- Ти зникла і я пішов шукати, - сказав він, - не думав, що за мною хвіст. Твої друзі?

- Це Вовчий загін, Аспер, - промовила Рейна, - Вівіан Ескалотта, лицар її Величності, принцеси Емілії. Сіраш Фархат, з півдня Райкону, ти міг чути про нього, Сонячний тигр. А цей велетень – з півночі Райкону, Руен Дораль.

- Ну а я Хелісен з Будинку Вогнекрилих, той, хто подолав смерть, - грайливо підморгнув йому Хел.

- Родич нашої принцеси? – Аспера він взагалі не вразив.

- В якійсь мірі так, - проігнорував його випал Хел, - з побічної гілки клану, так би мовити.

- От і познайомились, - нетерпляче промовила Рейна, - що більш важливо! Ці покидьки розвіяли отруту! Від дією отруйної пряжі, вони планують вбити Таска, а Лейлу повернути у стан безумства і в усьому звинуватити.

- Хто на таке здатен?! І навіщо?! – спалахнув Аспер.

- Ну, тут варіант тільки один… - зітхнула Вівіан, - Хісея Вогнекрила. Впевнена, без її братика тут також не обійшлось.

- Але навіщо вона так з рідною дитиною?! – Аспер не міг ніяк цього прийняти.

- Я б могла сказати, що Хісея завжди слідувала правилам, ніколи не отримувала бажаного, жила лише за наказами інших і завжди отримувала жорсткі покарання за свої помилки. Таке життя зробило її нещасно, заздрісною і жалюгідною. Тому вона прагне відігратися на донці, знаючи, що її саму за помилку такого масштабу засудили б до смертної кари. Але простіше кажучи, вона просто озлоблене стерво, яке зараз має владу і не хоче її втрачати, - невдоволено пробурмотіла Рейна.

- У будь-якому випадку, нам потрібно цьому завадити, - задумливо промовив Хел.

- Потрібно зупинити випробування! – випалила Рей.

- Не встигнемо, - похмуро сказав Аспер, - коли я відправився на твої пошуки, вони вже майже пройшли лабіринт. Думаю, зараз вони у залі спогадів.

- Якщо це так, то виривати їх з ілюзії неможна ні в якому разі, сама знаєш, - Хел подивився на чорнокрилих, - єдине, що ми зараз можемо зробити – це доправити цих кренделів до старійшини. Навряд вони говоритимуть, але вже сам факт їхньої присутності у Катакомбах буде важливим доказом порушення процедуру випробування.

- Тоді потрібно поквапитись, - Сіраш підійшов до Рейни і вклонився, - якщо дозволите, командире…

Він підхопив її на руки так легко, наче вона була паперова. Аспер аж закляк від подиву.

- Чого вирячився? – пробурмотіла Рейна, - показуй дорогу!

***

Лейла розплющила очі. Останнє, що промайнуло перед очима – яскравий блакитний спалах, а потім вона опинилась тут. Трояндовий сад маєтку Коє. Тут було тихо. Трояндовий сад матері Рейни їй завжди дуже подобався. Лейла знала, що Ріас створила його лише тому, що дуже хотіла догодити свекрусі. Трояндові сади були невід’ємним атрибутом маєтків фарлезських аристократів. Створені з дотриманням усіх правил, симетрії, кольорової гами та порядком висадження сортів троянд. Але самій Ріас більше подобались дикі квіти, тому більшість часу вона проводила в оранжереї, яку створила так, як сама того бажала. За Брамою Андхакара Лейла не бачила у спогадах ні саду, ні оранжереї. Вважала, що не гідна милуватися цією красою.

- Принцесо… - почула вона солодкий, дуже знайомий голос, - невже це моя принцеса?

- Що ти тут робиш? – все тіло Лейли напружилось, натягнулось, як струна, - Каліопса…

- Я тут аби показати вам спогади, - прощебетала мерроу, - ми так давно не бачились. А ви зовсім мені не раді?

- Ту всього лише моя уява, - тремтячим голосом промовила Лейла, - всього лише ілюзія.

- Нехай буде так, - посміхнулась Калі, - якщо вам так зручніше, моя пані. Тоді, ходіть за мною. Блукати тут самій небезпечно.

- У самому пеклі безпечніше, ніж поряд з тобою, - прошепотіла Лейла, але за мерроу пішла.

- Вони такі милі… - Каліопса розчинилась у тумані і виникла прямо за спиною сприганки, - він ще дитиною її покохав…

Перед ними під пишним трояндовим кущем сиділа Рейна, поряд з нею Таск і намагався прикрасити її волосся червоною квіткою. Вони були ще зовсім дітьми. Але він з такою ніжністю тримав у своїх тонких пальцях її срібні пасма, наче вона була коштовністю.

- Ось куди вони зникали, коли ти подовгу не могла знайти їх, - прошепотіла Каліопса їй прямо у вухо, - а тепер поглянь туди.

Перед очима виник той самий фестиваль. Зараз Лейла згадала його чітко, наче це було вчора. Таск, у мокрому наскрізь одязі, Еліас допомагає йому вилізти з фонтану. Рейна так голосно і так дзвінко сміється. Обидва хлопці завмирають, вони не зводять з неї очей. І коли у небі розривається перша іскриста квітка феєрверку, Таск дивиться лише на неї. У його очах відображаються іскри, фестивальні вогні, яскраві стрічки. Але він бачить тільки її.

Фестивальна площа розчиняється у димці. З’являється вечірній сад у стінах Академії. Гліцинія, де вони проводили свої вільні години. Та сама гліцинія в оточенні блакитної гортензії, де Таск і Рейна завжди тренувались після занять, а Лейла читала свої книжки. Вона і той вечір пам’ятала, випускний курс. Рейна мала повернутися з батьківського маєтку. Таск чекав на неї наче вірний песик, не зводив очей з дверей. А потім дізнався, що вона вже давно повернулась, просто не заходила у гуртожиток. І він пішов шукати її. Знайшов. Вона заснула під гліцинією, вмостившись на своєму дорожньому плащі. Він сів поряд, тихенько, щоб не збудити її. І у повній тиші він милувався її обличчям. А потім, піддавшись моменту, невагомо торкнувся її щоки. Лейла все це бачила. Вона завжди знала, що він ніколи не дивитиметься на неї так, як він дивиться на Рей. У грудях кольнуло, коли Таск знову торкнувся пасма її волосся і зашарівся. Він був неймовірно щасливий лиш торкнувшись її кінчиками пальців. Хіба коли-небудь він відчував те саме поряд із Лейлою?..

- От бачиш, - прошепотіла Каліопса, - так було завжди. І так буде й надалі. Невже ти думаєш, що ти зможеш змінити його почуття? Ти лише заважаєш їм.

- Заважаю, - погодилась Лейла тихо.

- Час відступити, моя принцесо, це з самого початку було невірним рішенням, покидати Браму, - голос Калі, наче отрута, вливався у тіло Лейли, - ти ніколи не будеш щасливою. І їхньому щастю перешкоджатимеш. Сама ж розумієш?

- Розумію, - видихнула Лейла.

- Ходи за мною, моя принцесо, досить цього фарсу, - Калі простягнула їй руку.

- Знаєш, напевно, ні, - різко зупинилась Лейла, відсмикнувши руку.

- Що?..

- Мені казали, що випробовування спогадами може зламати мене, зруйнувати, - зітхнула Лейла, - але, все виявилось зовсім не так.

- Хіба тобі не боляче? – здивовано вирячилась на неї мерроу.

- Боляче? О, так! Мені боляче! Мені дуже боляче! Розбите серце болить, як відкрита рана. Дивитись на це нестерпно. Але там, за Брамою… я бачила це сотні, тисячі разів… не злічити, скільки точно! І я бачила більш глибокі прояви їхніх почуттів! Невже думаєш, я програю твоїм жалюгідним, поверхневим ілюзіям?!

Лейла спалахнула. У грудях пекло. Вперше з моменту повернення, вона відчувала щось таке.

- Мені не стати його коханою! Він ніколи так на мене не подивиться! Але я все ще можу жити у світі, де є він! Я можу стати щасливою лише тоді, коли буду жити далі! За Брамою життя не було! І не буде! А я жити хочу! Нехай я буду лише подругою, нехай лише принцесою, яку він звик захищати! Я хочу побудувати майбутнє, не повторюючи помилок минулого! Ясно тобі?! Дурнувата ти рибина!!!

Лейла вигукнула це так голосно, що ілюзія навколо посипалась скляними уламками. В ніздрі вдарив їдкий неприємний запах. Вона на силу зорієнтувалась у зеленому тумані, в якому опинилась. Таск лежав трохи далі, він був без тями. І до нього наближались чорнокрилі спригани.

Що робити? Що робити?! Що робити?!!

Думки хаотично плутались в голові. Вона була сама. За ними весь час хтось слідкував?! Як вони впустили це?! Таска зараз порянять?! Вона має щось зробити. Що?!

- Нитко світобудови! Пройди простір! Виконай мій наказ! Розірви грань сущого та таємного! Вітряні леза!