Континент бойових ткачів

Фамільяри не збрехали. Ворота Ріфтара привітно розкрилися перед мандрівниками, а міська варта люб'язно вказала дорогу до заїжджого двору. Прикордонне містечко відрізнялося від міст та сіл, які знаходилися безпосередньо на території чотирьох держав Великого Континенту. Навіть своєю хитромудрою архітектурою. Тут можна було побачити будинки в стилі древніх, прості, кам'яні, з червоними дахами та прикрашеними стулками вікон. А поряд з ними тулилися дерев'яні будинки з різьбленими візерунками на дверях, яскравим зеленим оздобленням та великими вікнами, як будували в Райконі. У містечку були вузькі вулиці, якими насилу міг проїхати невеликий віз. Але саме місто було багатолюдним і досить шумним. Містяни займалися своїми справами. Хтось торгував, хтось купував, сміялися діти, бурчали старці. Але чужинців відчули всі. Ні-ні. Життя міста від приходу Рейни та її компанії не зупинилося. Але кожен крадькома провів їх зацікавленим поглядом.

Заїжджий двір Ріфтара називався «Казанок тітки Меді» і знаходився недалеко від воріт, майже біля стін міста. Життя в «Казанку» буквально вирувало. Господиня заїжджого двору, пишна пані Меделін, тільки й встигала, що приймати замовлення на їжу та випивку, а також роздавати ключі від кімнат. Її помічниці, мініатюрні офіціантки, гасали по всьому залу, на кухні палав жар, а навколо самого заїжджого двору важко було й протиснутися. Конюх, змилений не менше втомлених коней, тільки тим і займався, що підливав воду в напувалки, та підсипав вівса в годівниці ненаситним скакунам.

Рейна схопила за рукав малого хлопчину, що пробігав повз.

- Гей, це у вас що тут за аншлаг?

- Ти чого, сестрице? - хлопчик витріщився на неї спантеличено, - з літаючих островів звалилась? Усі їдуть до столиці Райкону, на фестиваль Чотирьох генералів!

- Он воно що ... - Рейна прибрала руку і задумливо озирнулася, - отже, тут нам нічого не світить.

- Але, може, хоча б спробуємо поговорити з господинею? – з надією запитала Лейла.

- Ну поговори, якщо тобі так хочеться, - знизала плечима Рей.

- Я? - відразу розгубилася Лейла, яка з раннього дитинства була оточена прислугою, - а вона стане мене слухати? Чи захоче зі мною говорити?

- Якщо будеш так мляво щось бурмотіти собі під ніс - ні, - відрізала Рей.

- Я схожу, - Таск пройшов повз них і попрямував до господині.

- Дякую! Дякую, Таску! - відразу защебетала Лейла.

- О, голос прорізався, - хмикнула Рей і відразу зіштовхнулася зі скептичним поглядом Еліаса, - ну чого?

- Пані Рейно, чи не ревнощі це? - усміхнувся напівкровка.

- Ти тут пожартуй ще й кімнати нам знадобляться тільки на трьох, - хижо оскалилася дівчина.

- Куди боятися? – з викликом розправив крила Еліас.

Це була не більше, ніж жартівлива суперечка. Але в цей момент на них звернули увагу всі на заїжджому дворі. Народ навіть трохи затих і уважно дивився на крилатого і дівчину, на голову нижче за нього. У цей момент крізь натовп проштовхнувся Таск, схопив Рейну за руку і потягнув усередину заїжджого двору. За ними відразу поквапилися Еліас і Лейла.

- На мить залишити не можна, - посміхнувся Таск, - а ти вже примудрилася привернути до себе увагу!

- Я не спеціально, - пробурмотіла Рей, але руку відсмикувати не стала.

Таск зупинився біля вільного столика і запропонував дівчині сісти.

- Ось, господиня притримала його для нас, - сказав він, - за пару срібних монет, звісно. Кімнати теж знайдуться. Тут народ довго не зупиняється. Виявляється, просто заїжджають пообідати чи повечеряти. І котять собі далі у Віртен на фестиваль.

- То це все торговці? Учасники ярмарку? - запитала Лейла, сідаючи за стіл.

- Не тільки, - відповів сприган, - тут і просто народ, який бажає відвідати цей захід. Їдуть заздалегідь, щоби потрапити прямо на відкриття.

- Он як, - сказала Лейла, - хотілося б і мені потрапити на фестиваль. Пам'ятаєш, як ми у дитинстві ходили разом на фестиваль у Шайлон, Таск? Майже щороку так весело було!

- Ага, - хлопець відкинувся на спинці стільця, - ми, твої батьки, старий, і півдюжини прислуги. Казково… Мені найбільше запам'ятався той єдиний фестиваль у Фарлезі, де ми були вчотирьох! Ні слуг, ні охорони! Ось це справді весело!

- А я пам'ятаю, - посміхнувся Еліас, - тоді був дуже яскравий феєрверк! Все небо сяяло! Навіть зірок не було видно!

- Точно-точно! - до діалогу підключилася Рейна, - а пам'ятаєш, як ти намагався повністю з'їсти яблуко в карамелі? За один укус?

- А таке хіба забудешся? У мене губа тріснула! - засміявся Ел, - хоча, мені здається, веселішої історії ніж з Таском і фонтаном того вечора не було!

- Та йди ти! - сприган жартома замахнувся на товариша, - я ж не знав!

- А що за історія із фонтаном? - не зрозуміла Лейла.

- Ось тобі і на, - скинула брови Рей, - ну як же! На площі затіяли гру «Злови птаха», ну пам'ятаєш? Дитяча гра з метанням червоного диска. Таск героїчно підстрибнув навздогін за диском, пафосно впіймав його на льоту! Але так захопився, що не помітив, як стрибнув у фонтан!

І трійця голосно засміялася. А ось Лейла ні. Погляд її був трохи згаслим.

- Невже не пам'ятаєш? - запитав її Таск тихо.

- Ні, - ще тихіше відповіла дівчина, - наче не було цього зовсім.

- Ми тоді навчалися на третьому курсі, - постарався освіжити її пам'ять Еліас, - і нас не відпускали на фестиваль без підписаних батьками дозволів. Тому ми втекли… зовсім не пам'ятаєш?

- Я пам'ятаю, що ми були на фестивалі, але ці спогади дуже розмиті… - похитала головою Лейла.

- А це зовсім не дивно, - зненацька в діалог вдерся новий голос.

Біля столу стояв чоловік у білому плащі, прошитому золотистими візерунками на грудях та плечах. У нього були густі русяві локони, що спадали на плечі. Та незважаючи на те, що він був дійсно гарний, у ньому було щось відразливе. Чи то справа була в посмішці, чи то в очах. І він відразу відчув неприязнь з боку як мінімум трьох з компанії, тому, додав:

- Перепрошую, що втрутився. Коли побачив генералів і принцесу в такому місці, не міг не підслухати вашу розмову!

Лейла почервоніла, Еліас і Таск напружилися. Рейна демонстративно спустила долоню до піхв клинка.

  - Ти б не шумів тут, любий друже, - тихо сказала дівчина, - розумію, у Білих плащів інші порядки, ніж у нас, простих смертних. Але кров у вас така сама. Її буде складно відчистити від костюмчика.

- А ви, пані Коє, така зухвала, - усміхнувся чоловік, і покосився у бік, де за сусіднім столиком сиділо ще троє з Білих плащів, - не хотілося б піднімати тут галас.

- От і не галасуй, - Еліас показав гострий кинджал з-під рукава, - навіщо нам це?

- Я зрозумів, ви не надто доброзичливі, - обеззброєно підняв руки чоловік, - чи це я не з того почав?

- Зовсім не з того, - холодно промовив Таск, - хто ти? І що треба? Навіщо вліз у розмову?

- Звати мене Аріс, лейтенант Білих плащів, покірний служитель Преподобного, - трохи вклонився русявий, - побачивши вас, я не знав, як заговорити! Тому, вибачте, трохи підслухав вашу розмову.

- Ну, підслухав, що далі? – Рейна підняла брову.

- Коли пані Лейла сказала, що не пам'ятає деяких подій зі свого минулого, мені згадалися сторінки стародавніх храмових книг. У деяких старих писаннях говориться, що для того, хто потрапляє за Браму Андхакара, час втрачає свою силу. І чим довше часу проводить людина по той бік Брами, тим більше стирається його спогадів про життя в нашому світі. Це все, що я хотів вам сказати, але ви тут же прийняли мене за ворога, - посміхнувся Аріс.

- Білі плащі не дуже люб'язні з тими, хто відмовляється стати на їхній бік, хіба ні? – обережно спитала Лейла.

- Ну що ви таке кажете, пані? – награно жахнувся русявий, – адже ми, як і всі на континенті, покірні слуги богині Каї!

- Скоріше Преподобного, - пирхнув Еліас.

Аріс вдав, що не почув і продовжив свою розмову.

- Ми знаємо, що ви все ще у роздумах, приймати допомогу від храму чи ні. Пані Сато не має дару переконання, але впевнений, якщо ви підете за нами, ми зможемо довести вам, що… - з кожним словом він усе ближче підходив до Лейли, та заворожено слухала його.

- Зупинися, - Еліса підвівся з місця, - ані кроку далі.

- Думаю, леді Кая хоче дослухати мою розповідь! – посміхнувся Аріс.

- А я думаю, не хоче, - підвівся і Таск.

- Але ж вам має бути цікаво! Хіба ні? Ми на вашому боці! Адже ми теж шукаємо четвертого генерала! Допомагаємо! - Аріс настільки надихнувся, що навіть його супутники за сусіднім столиком напружилися, а чи не бовкне він чогось зайвого?

Ще один крок русявого та Еліас розправив свої гострі кришталеві крила, закривши собою Лейлу. Троє з-за столика білих плащів одразу ж схопилися з місця і оголили клинки. Їм відразу перегородили дорогу Таск і Рейна. У шинку всі миттєво затихли і витріщилися на виставу. Але бійки не було. У цей момент з-за барної стійки вийшла господиня корчми.

- Коли битися зібралися – пішли геть із мого закладу! - гаркнула вона так, що легендарні генерали та безстрашні Білі плащі здригнулися і тут же кинули зброю, - надумали вони тут! Ні, де це таке бачено? Ти тут панам м'ясо смажиш, пиво імбирне на стіл ставиш! А вони тут меблі ламали надумали! Одуріли?

- Мадам Меделін, я перепрошую, але це справа Храму… - спробував заперечити Аріс.

- Храму-шмаму, - відмахнулася шинкарка, - у прикордонних містечках свої закони та правила! Зараз як заряджу кочергою!

- Мадам, - спробувала втрутитись Рейна, але також зазнала миттєвої поразки.

- Не мадамкай мені тут! - обличчя Меделін зовсім почервоніло, - на вигляд благородна дівчина, а сама залізяками тут розмахуєш! Срамота яка! Заміж тебе ніхто не візьме.

- Матінко, - з кухні виглянула дівчина, - думаю, наші гості вже передумали битися. Тепер вони бояться, щоб ви їх самі не побили!

- І нехай бояться! - пихкала господиня.

- Але матінко, адже ви так всіх гостей розлякаєте, - посміхнулася їй дівчина.

- І то вірно ... - зітхнула Меделін, - ану, хутко розсілися за столи. Не бажаю більше бачити ваші похмурі морди одна біля одної.

Хазяйка повернулася за стійку, а Аріс востаннє зміряв поглядом команду Рейни.

- У ваших же інтересах опинитися на нашому боці, - недбало кинув він і пішов за свій столик у супроводі похмурої трійці.

- От гад, - прошипіла йому в слід Рейна, опускаючись на стілець.

- Неприємний тип, - скривився Еліас, - Лейло, ти як? Не злякалася?

- За тобою - як за кам'яною стіною, - сором'язливо посміхнулася сприганша, - дякую, Ел.

- Щось мені підказує, що вони не з доброти душевної четвертого шукають, - задумливо промовив Таск.

- Так, тому в наших інтересах знайти його раніше за них, - кивнула Рейна, - ну, що ж. Давайте хоч поїмо спокійно, чи що…

***

Ніч видалася теплою та зоряною. Рейна ходила вздовж міської стіни. Над нею ширяла Тіл, трохи попереду крокувала Тера, а позаду – Йору. Таск крокував поруч із нею. Він не торкався до неї. Нічого не говорив, просто іноді їхні погляди перетиналися і губи застигали в збентеженій посмішці. У яскравому місячному світлі мерехтіло волосся дівчини, її гоструваті вуха та пухнастий хвіст. Просвітлювалися крила Таска. Вони спокійно йшли у бік озера, що виблискувало сріблом неподалік містечка. Місцеві жителі дуже хвалили це місце. Казали, там дуже гарно. І не збрехали. Рівна, мов дзеркало, озерна гладь іскрилася, у ній відбивалися мільярди зірок.

- Ти сьогодні дуже тиха, - сказав сприган, обережно торкаючись плеча дівчини, - про що замислилась?

- Я думаю про те, як події розвиватимуться далі, - сказала дівчина, і відразу тихо додала, - і про Лейлу думаю.

- А що Лейла? Начебто швидко адаптується до цього світу, - посміхнувся хлопець, - навіть з Еліасом геть добре ладнає. Хоча у них дивна історія… Тебе щось конкретне турбує?

- Можна і так сказати…

- Що між вами?

- А на що схоже?

- На незручність та розгубленість.

Рейна задумливо подивилася на водну гладь озера.

- Просто… знаєш, там за Брамою, коли я знайшла її… я бачила всі ті спогади, якими вона себе оточила. І мені подумалося… у всьому тому частково є і моя провина.

- Та більше вже моя, - почухав потилицю Таск.

- Я подумала, якою ж поганою подругою я для неї була. Їй було так боляче, самотньо та сумно. А я була настільки захоплена своїм нерозділеним коханням, що навіть не помітила цього…

- Так, стоп, - Таск приклав вказівний палець до губ дівчини, - що ти щойно сказала?

- Сказала, що була поганою подругою, - повторила Рейна.

- Ні, після! Нерозділене кохання? Ти була закохана?

Навіть у місячному світлі можна було побачити, що щоки дівчини зашарілися.

- А що такого? – якомога байдуже спробувала сказати вона, але ледь помітне тремтіння в голосі її видавало, - ну була. І що?

- В мене?

- Дурень самовпевнений, - Рейна відвернулася, але Таск був наполегливий.

Різко повернувши її за плечі, він заглянув у її бурштинові очі. Схилився прямо над нею, вона відчувала його гаряче дихання, запах його тіла.

- Ти серйозно?.. Рейно, відповідай… ти хоч колись відчувала до мене те, що я відчуваю до тебе?

- Таск ... - Рейна зітхнула, маючи намір щось сказати і завмерла.

Погляд її сфокусувався на чомусь за спиною Таска.

- Таск, це він... - пошепки сказала вона.

- Що?

- Це він! Четвертий генерал! - дівчина відштовхнула спригана і рвонула в бік лісу, - невже не відчуваєш?

Таск відчував. Зв'язок між генералами був сильний. Але емоції настільки захлеснули хлопця, що того, кого вони шукали майже три місяці, він готовий був зараз розірвати. Ну якого біса він з'явився саме в цей момент?! Рейна бігла вперед, відштовхуючи гілки кущів та дерев. Подумки віддавши команду перехоплення Тері та Йору, вона була готова сама перетворитися, аби наздогнати його.

- Стій! - закричала дівчина, коли незнайомець, розмахуючи білосніжним лисячим хвостом вибіг на галявину, де дорогу йому перегородили вовчиця та пес.

- Тц… - він повільно обернувся до дівчини, - цікавість колись мене вб’є.

Білі гострі вуха, довгий пухнастий хвіст, бліда шкіра, світле волосся. Рейна відсахнулася.

- Гей... а я тебе знаю!