Розділ 10 Особисті Речі.
Альбрехт покинув їх, вивівши на стежку, котру ті знали. Вовк розчинився в хащах, обійнявши обох по черзі та взявши обіцянку, що ті не повбивають одне одного по дорозі.
Весь шлях до січі вони подолали мовчки, дивлячись в різні боки лісу. Світило палюче сонце, тож вони раділи можливості заховатись в тіні дерев. Місцями з гілок злітали пташки. Літо було в розквіті. Блакить чистого неба місцями різала очі.
Біля січі вони зустріли натовп з козаків. Десятеро, всі в кольчугах. Вони підняли зброю, але не зробили нічого, побачивши своїх.
- Що сталось? — насторожено запитав Мамай.
Відповісти вони не встигли. Десь раптово з'явився отаман Арсен, з виду похмуріший і зліший ніж зазвичай. Він мовчки наблизився до них, оглянув привезені тіла на конях.
- Чиї?
- Напали на нас, — випалив Лаврін. — Люди Мурзи, принаймні декілька з них. Зустріли їх...
Мамай кашлянув, зупинивши товариша. Не варто було всім знати, де вони були кілька днів. Але Арсен ніколи не був дурнем.
- Тіла втопити в болоті, коней в стайню! — гаркнув він. Мамай хотів було заперечити, але не встиг. — До мене в дім, хутко! — Арсен ось-ось повинен був зірватись.
- Не дай їм цього зробити, — прошепотів Мамай, сам розуміючи, що було марно.
***
Верх здивування Мамая настав, коли в домі, або кабінеті, як сам він свій дім називав, козак побачив Орисю. Вона мовчки встала і відвісила йому ляпас.
- Я, здається, дав тобі завдання знайти бісового вбивцю! — заволав Арсен, гупнувши кулаками по столі, аж Орися зіщулилась. — Я не казав тобі зникати на чотири дні. Я сказав тобі знайти клятого вбивцю! Ти мене послухав!?
- Вбили ще когось? — спокійно поцікавився козак.
Арсен шумно видихнув повітря та гучно впав на стілець. Дістав люльку, але побачивши осудливий погляд Орисі, поклав назад.
- Двох. Мурза вже налютувався. Кричав спочатку, що то ми, а потім що то Орися. Мовляв: рука жіноча.
- Спихає просто, щоб від себе відвести підозри, — Мамай глянув на відьму, але та на нього не дивилась.
- Кількох селян таки побили. Планував навіть на нас йти, але січ йому не взяти. Ох козаче, ти пропустив...
- Тому ви сказали втопити тіла? Щоб він не подумав, ніби ми просто мстимо. Ніхто ж бо не повірить мені з Лавріном...
Арсен стомлено глянув на нього. Видно було, що не спав він довго.
- Козаче, весь їхній табір не сьогодні, завтра нападе. Ми ледь відбили в них Орисю. В людей завжди так: винувата відьма.
- Павло привів мене, — підтвердила та. — Мій дім згорів.
Арсен нахилився під стіл і дістав звідти торбу. Мішок грюкнув стукнувшись об дерев'яну поверхню. Мамай придивився.
- Це мої речі! — обурився він.
- А це моя січ, — буркнув Арсен, дістаючи звідти листи Мамая.
Один з них кинув Орисі. Він впав недалеко біля її ніг.
- Я хотів сказати потім, — Мамай спробував виправдатись, але відьма нічого не хотіла слухати.
- Сірко таки відписав, — пояснив їй Арсен. — Дав добро на твій приїзд, люба. З тобою в Чигирин поїдуть кілька козаків, коли Мурза заспокоїться.
Орися просто встала і вийшла. Її погляд на Мамая, як на пусте місце, змусив його думати, що день вже не стане гіршим...
- Орися правильно злиться на тебе, — після деякої мовчанки продовжив Арсен. — Але ляпас її не через лист. Переживає жінка. Я так розумію, ти знайшов, що шукав?
- Не зовсім.
- Ну, справа твоя. Альбрехт був з вами?
- Так.
- Значить не він таки. Павло засмутиться.
- Переживе.
Скориставшись тим, що Орися вийшла, Арсен з Мамаєм дістали люльки та запалили.
- Дідько, Мамаю, ти не міг почекати з тим? Впало тобі то саме зараз?! Мурза обіцяв з тебе шкіру живцем здерти за таке розслідування.
- Я довів, що Альбрехт не винен і ми маємо справу з людьми.
- Це Темнолісся, козаче. — сказав той. — Тут все може бути. Нове червоне сонце не за горами...
- Що?! — перепитав Мамай. — Що ви тільки що сказали?
- Червоне сонце скоро буде танцювати, — пояснив Арсен. — Свято колись таке було в дикунів. Вони приносили в жертву овець, кіз та рабів своєму Богу сонця. Але це давно було.
- Червоне сонце? Чому я ніколи про нього не чув?
- Тому що ми вибили звідси дикунів давним-давно. А років з десять тому ми вибили всіх язичників звідси.
- Люди, що на нас напали, — перебив Мамай — були з табору Мурзи, але могли працювати ще на когось крім нього. Золотошукачі з різних куточків Гетьманщини прийшли. Не виключено що хтось зі старовірів і затесався під браконьєра. Але чому тоді саме тут? У нас під носом?
- Так йди шукай! — гримнув Арсен. — Ти б міг це все знати ще чотири дні тому!
- А ви могли б згадати про це ваше свято! Мені що, й з вас інформацію витягувати?!
- Було ще б що витягувати, — отаман підняв торбу зі столу і кинув йому. — Вільний. Не в значені: зникни в лісі, а в значенні котись з мого дому і шукай!
***
Покидати січ того вечора наміру не було. Мамай перебрав речі на порозі Арсенової хатини. Листів не було. Добре, що листування з Вергілієм Мамай заховав краще. Дізнайся хтось тут про це...
Він глянув на дерева навколо січі, уявляючи на якій з гілок його б повісили. А повісили б тут, так щоб звідусіль було видно зрадника. Сам Альтаїр би приїхав, ще й з Василем Лютим за компанію.
- То що ти дізнався у Вирі? — почув поруч голос Лавріна.
- Йди геть!
- Я життям ризикував заради твоїх афер, — похмуро нагадав той. — Ти в мене в боргу.
Мамаю хотілось послати його до дідька, чи ще в якомусь напрямі, але розум взяв гору над злістю. Він направився до себе, Лаврін пішов слідом.
- Правда в тому, що твій покійний батько знав про змову чарівників гетьманщини та бусурман. Він повів нас напасти на чарівника, що, на його думку, очолював змову.
- Той Альтаїр про котрого ти розповідав?
- Він. Так ось, по прикрому збігу обставин я завадив слідству твого батька і тепер повертаю йому борг.
- Тільки тому?
Не тільки — хотів сказати Мамай, але промовчав. Він все ще пам'ятав відьму з Древляників та як йому ганебно довелось втікати, щоб потім безсило спостерігати за селом у вогні. Помста. Помста за вражену гордість, а вже потім борги та врятування гетьманщини.
- Я одного не розумію, — Лаврін перервав його думки. — Зі свідчень батька на суді, відомо, що чарівник згорів у дикому вогні. А ти говориш, що він вижив. Як так може бути?
- Нав! — коротко пояснив Мамай. — Він перейшов у момент пожежі.
- Це теж неможливо, — заперечив Лаврін. — Дикий вогонь горить всюди. Ба, навіть звичайний вогонь горить всюди.
- Не знаю, — перервав його Мамай. — Не я в нас характерник. Факт того, що він вижив. Тільки ось у Яві він теж може бувати.
- Але ненадовго, — здогадався Лаврін. — Він застряг між Явом і Навом. Ось чому ти вирішив знищити його диким вогнем у вузлі! Місце переходу...
- ... добило б сучого сина і там і там, — завершив Мамай. — Ти не один до цього дійшов. В монастирі святого Йосипа про два світи більше документів ніж про древніх.
- Але чому він та його люди воскрешають їх?
Мамай не втис повідомити йому, що й сам гадки немає. Бід його хатини сидів Павло. Козак колупався в зубах, не помічаючи Мамая й Лавріна. Вони б просто пройшли повз, але той сидів прям на порозі.
- Як поживає наш вовчик-братик? — спитав він.
- Сам запитай.
Мамай хотів пройти, але Павло не вставав з місця.
- О, я запитаю, — з насолодою протягнув Павло. — Але я тут не за тим. Батько отаман наказав мені допомагати тобі в розслідуванні вбивств. Сказав, що мені потрібно переймати твої методи.
Насправді він наказав тобі ходити біля мене, немов та нянька, щоб Альбрехту не спасло на думку повести мене ще кудись, і щоб я не відволікався — зрозумів козак. Але промовчав. З Арсеном його відносини йшли все гірше й гірше. Тільки чи от розумів це сам Павло?
Не розумів.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!