Розділ 10 Особисті Речі.

Альбрехт покинув їх, вивівши на стежку, котру ті знали. Вовк розчинився в хащах, обійнявши обох по черзі та взявши обіцянку, що ті не повбивають одне одного по дорозі.

Весь шлях до січі вони подолали мовчки, дивлячись в різні боки лісу. Світило палюче сонце, тож вони раділи можливості заховатись в тіні дерев. Місцями з гілок злітали пташки. Літо було в розквіті. Блакить чистого неба місцями різала очі.

Біля січі вони зустріли натовп з козаків. Десятеро, всі в кольчугах. Вони підняли зброю, але не зробили нічого, побачивши своїх.

- Що сталось? — насторожено запитав Мамай.

Відповісти вони не встигли. Десь раптово з'явився отаман Арсен, з виду похмуріший і зліший ніж зазвичай. Він мовчки наблизився до них, оглянув привезені тіла на конях.

- Чиї?

- ‎Напали на нас, — випалив Лаврін. — Люди Мурзи, принаймні декілька з них. Зустріли їх...

Мамай кашлянув, зупинивши товариша. Не варто було всім знати, де вони були кілька днів. Але Арсен ніколи не був дурнем.

- Тіла втопити в болоті, коней в стайню! — гаркнув він. Мамай хотів було заперечити, але не встиг. — До мене в дім, хутко! — Арсен ось-ось повинен був зірватись.

- ‎Не дай їм цього зробити, — прошепотів Мамай, сам розуміючи, що було марно.

***

Верх здивування Мамая настав, коли в домі, або кабінеті, як сам він свій дім називав, козак побачив Орисю. Вона мовчки встала і відвісила йому ляпас.

- Я, здається, дав тобі завдання знайти бісового вбивцю! — заволав Арсен, гупнувши кулаками по столі, аж Орися зіщулилась. — Я не казав тобі зникати на чотири дні. Я сказав тобі знайти клятого вбивцю! Ти мене послухав!?

- ‎Вбили ще когось? — спокійно поцікавився козак.

Арсен шумно видихнув повітря та гучно впав на стілець. Дістав люльку, але побачивши осудливий погляд Орисі, поклав назад.

- Двох. Мурза вже налютувався. Кричав спочатку, що то ми, а потім що то Орися. Мовляв: рука жіноча.

- ‎Спихає просто, щоб від себе відвести підозри, — Мамай глянув на відьму, але та на нього не дивилась.

- ‎Кількох селян таки побили. Планував навіть на нас йти, але січ йому не взяти. Ох козаче, ти пропустив...

- ‎Тому ви сказали втопити тіла? Щоб він не подумав, ніби ми просто мстимо. Ніхто ж бо не повірить мені з Лавріном...

Арсен стомлено глянув на нього. Видно було, що не спав він довго.

- Козаче, весь їхній табір не сьогодні, завтра нападе. Ми ледь відбили в них Орисю. В людей завжди так: винувата відьма.

- ‎Павло привів мене, — підтвердила та. — Мій дім згорів.

Арсен нахилився під стіл і дістав звідти торбу. Мішок грюкнув стукнувшись об дерев'яну поверхню. Мамай придивився.

- Це мої речі! — обурився він.

- ‎А це моя січ, — буркнув Арсен, дістаючи звідти листи Мамая.

Один з них кинув Орисі. Він впав недалеко біля її ніг.

- Я хотів сказати потім, — Мамай спробував виправдатись, але відьма нічого не хотіла слухати.

- ‎Сірко таки відписав, — пояснив їй Арсен. — Дав добро на твій приїзд, люба. З тобою в Чигирин поїдуть кілька козаків, коли Мурза заспокоїться.

Орися просто встала і вийшла. Її погляд на Мамая, як на пусте місце, змусив його думати, що день вже не стане гіршим...

- Орися правильно злиться на тебе, — після деякої мовчанки продовжив Арсен. — Але ляпас її не через лист. Переживає жінка. Я так розумію, ти знайшов, що шукав?

- ‎Не зовсім.

- ‎Ну, справа твоя. Альбрехт був з вами?

- ‎Так.

- ‎Значить не він таки. Павло засмутиться.

- ‎Переживе.

Скориставшись тим, що Орися вийшла, Арсен з Мамаєм дістали люльки та запалили.

- Дідько, Мамаю, ти не міг почекати з тим? Впало тобі то саме зараз?! Мурза обіцяв з тебе шкіру живцем здерти за таке розслідування.

- ‎Я довів, що Альбрехт не винен і ми маємо справу з людьми.

- ‎Це Темнолісся, козаче. — сказав той. — Тут все може бути. Нове червоне сонце не за горами...

- ‎Що?! — перепитав Мамай. — Що ви тільки що сказали?

- ‎Червоне сонце скоро буде танцювати, — пояснив Арсен. — Свято колись таке було в дикунів. Вони приносили в жертву овець, кіз та рабів своєму Богу сонця. Але це давно було.

- ‎Червоне сонце? Чому я ніколи про нього не чув?

- ‎Тому що ми вибили звідси дикунів давним-давно. А років з десять тому ми вибили всіх язичників звідси.

- ‎Люди, що на нас напали, — перебив Мамай — були з табору Мурзи, але могли працювати ще на когось крім нього. Золотошукачі з різних куточків Гетьманщини прийшли. Не виключено що хтось зі старовірів і затесався під браконьєра. Але чому тоді саме тут? У нас під носом?

- ‎Так йди шукай! — гримнув Арсен. — Ти б міг це все знати ще чотири дні тому!

- ‎А ви могли б згадати про це ваше свято! Мені що, й з вас інформацію витягувати?!

- ‎Було ще б що витягувати, — отаман підняв торбу зі столу і кинув йому. — Вільний. Не в значені: зникни в лісі, а в значенні котись з мого дому і шукай!

***

Покидати січ того вечора наміру не було. Мамай перебрав речі на порозі Арсенової хатини. Листів не було. Добре, що листування з Вергілієм Мамай заховав краще. Дізнайся хтось тут про це...

Він глянув на дерева навколо січі, уявляючи на якій з гілок його б повісили. А повісили б тут, так щоб звідусіль було видно зрадника. Сам Альтаїр би приїхав, ще й з Василем Лютим за компанію.

- То що ти дізнався у Вирі? — почув поруч голос Лавріна.

- ‎Йди геть!

- ‎Я життям ризикував заради твоїх афер, — похмуро нагадав той. — Ти в мене в боргу.

Мамаю хотілось послати його до дідька, чи ще в якомусь напрямі, але розум взяв гору над злістю. Він направився до себе, Лаврін пішов слідом.

- Правда в тому, що твій покійний батько знав про змову чарівників гетьманщини та бусурман. Він повів нас напасти на чарівника, що, на його думку, очолював змову.

- ‎Той Альтаїр про котрого ти розповідав?

- ‎Він. Так ось, по прикрому збігу обставин я завадив слідству твого батька і тепер повертаю йому борг.

- ‎Тільки тому?

Не тільки — хотів сказати Мамай, але промовчав. Він все ще пам'ятав відьму з Древляників та як йому ганебно довелось втікати, щоб потім безсило спостерігати за селом у вогні. Помста. Помста за вражену гордість, а вже потім борги та врятування гетьманщини.

- Я одного не розумію, — Лаврін перервав його думки. — Зі свідчень батька на суді, відомо, що чарівник згорів у дикому вогні. А ти говориш, що він вижив. Як так може бути?

- ‎Нав! — коротко пояснив Мамай. — Він перейшов у момент пожежі.

- ‎Це теж неможливо, — заперечив Лаврін. — Дикий вогонь горить всюди. Ба, навіть звичайний вогонь горить всюди.

- ‎Не знаю, — перервав його Мамай. — Не я в нас характерник. Факт того, що він вижив. Тільки ось у Яві він теж може бувати.

- ‎Але ненадовго, — здогадався Лаврін. — Він застряг між Явом і Навом. Ось чому ти вирішив знищити його диким вогнем у вузлі! Місце переходу...

- ‎... добило б сучого сина і там і там, — завершив Мамай. — Ти не один до цього дійшов. В монастирі святого Йосипа про два світи більше документів ніж про древніх.

- ‎Але чому він та його люди воскрешають їх?

Мамай не втис повідомити йому, що й сам гадки немає. Бід його хатини сидів Павло. Козак колупався в зубах, не помічаючи Мамая й Лавріна. Вони б просто пройшли повз, але той сидів прям на порозі.

- Як поживає наш вовчик-братик? — спитав він.

- ‎Сам запитай.

Мамай хотів пройти, але Павло не вставав з місця.

- О, я запитаю, — з насолодою протягнув Павло. — Але я тут не за тим. Батько отаман наказав мені допомагати тобі в розслідуванні вбивств. Сказав, що мені потрібно переймати твої методи.

Насправді він наказав тобі ходити біля мене, немов та нянька, щоб Альбрехту не спасло на думку повести мене ще кудись, і щоб я не відволікався — зрозумів козак. Але промовчав. З Арсеном його відносини йшли все гірше й гірше. Тільки чи от розумів це сам Павло?

Не розумів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.