Вигнанець. Танець Червоного Сонця

Світанок зустрів їх вогнем гармат. Козаки не змусили себе довго чекати. Мамай з Павлом одразу ж попрокидалась. Навкруги в сонній паніці бігали люди. Кілька наметів горіло. Звідусіль лунали крики та дитячий плач.

- Це просто безумство! — прошепотів Мамай.

Частокіл не витримав. Дерев'яні балки, охоплені вогнем та димом, з тріском падали на землю. Вогнище перекидалось з намету на намет. Біля їх клітки впав хтось з охоронців, намагаючись збити з себе полум'я. В ніздрі ударив запах смаленої шкіри.

Мамай з Павлом відійшли, закриваючи обличчя руками.

- Всі на вихід!

Крик повторився. Люди гуртом кинулись до поваленого на землю частоколу. Мамай знав і розумів, що це була пастка. Воїни Мурзи прорубували собі дорогу серед своїх же людей. Вони перші вибігли з табору у вогні, залишаючи позаду посічені та потоптані тіла...

Віддалені спалахи, звуки пострілів. Знову крики. Дим перекривав видимість, але картина була зрозумілою. Арсен зібрав стрільців там, де частокіл і впав. По боках, непрохідні хащі та болота, позаду вогонь і дим. Попереду свинець та сталь.

Були й такі, що не здавались. Арсен Мірошниченко не вагався. Кілька влучних залпів і ось чоловіки, жінки й діти на колінах з піднятими руками.

Їх визволили швидко. Замок зірвали й ось вони вже на волі. Мамай обійняв Лавріна, котрий і звільнив їх.

- Де Мурза? — спитав він.

Лаврін кивнув у бік намету того. Кількох людей та самого Мурзу це не злякало. Ось він і зібрав найвідданіших людей в наметі, відкриваючи вогонь у все, що близько підходило. Один козак вже лежав продірявлений кількома кулями та перетворений на решето. Інші ж поховались, де могли, та оточили намет. Дим з напівзгорілих наметів заважав стріляти і тим, і тим.

Козаки ж швидко організували облогу. З намету не міг вийти ніхто.

Мамай з Павлом та Лавріном вийшли з табору. Кілька козаків тримало в оточені всіх, хто схотів здатись.

- Коли Зло прибув у табір без тебе, ми зрозуміли, що щось не так, — Арсен потиснув простягнуту руку. — А потім ще й посланець Мурзи прибіг.

- ‎Дякую, що прийшли по нас.

- ‎Дивись, Мамаю, щоб я про це не пожалкував.

Мамай промовчав. В одного з убитих золотошукачів, забрав шаблю та пістоль. Зброя була так собі, але щоб забрати свою, треба було пролити, ще трішки крові.

***

- Мурза! — закричав Арсен. — Твої люди перебиті, тож здавайся!

- ‎Ще чого?!

- ‎Збережи життя хоч тим, хто з тобою.

- ‎А як же моє життя?

Арсен не відповів.

Ближче до полудня над табором висіли стовпи чорного диму. Земля була вкрита тілами. З козаків убили лише одного. Кілька дрібних поранень, але загалом, нічого серйозного. Тих, хто здався, Арсен наказав вигнати геть з Темнолісся. В них було часу рівно до наступного ранку. Ніхто не сперечався. Тепер дійшла черга мстити за полеглого.

Козаки обклали намет возами та приготувались відкрити вогонь.

- Виставляй бійця! — долинув голос Мурзи. — Якщо я виграю, ти даси мені піти.

- ‎Тільки після того, як твої люди складуть зброю!

- ‎Можна я? — запитав Павло. — Це потрібно зупинити! Ці люди нічого не зробили! Це його вина!

- ‎Або я? — сказав Мамай. — Давно руки чухались знести його трикляту вузькооку голову.

- ‎Вони втомлені, — озвався Лаврін. — Я вийду.

- ‎Ще чого?! — обурився Павло.

- ‎Є ще добровольці?! — прогримів голос Арсена.

Абсолютно всі козаки закричали у відповідь.

- Ох, діти-діти, — отаман не розділяв загального настрою.

- ‎За вас тут всі готові померти, — з запалом в очах крикнув Лаврін.

Чомусь Арсен з недовірою глянув на Мамая, але той лише розвів руками. Знову схвальні крики серед козаків. Охочих зійтись з Мурзою було хоч відбавляй.

- Виставив бійця?! — закричав Мурза.

- ‎Виставив, — Арсен вийшов з-за укриття. — Виходь!

Такого не чекав ніхто.

- Отамане? — запитав Мамай. — Та ви не як з глузду з'їхали? Вам не двадцять років...

- ‎Я не просто так до старості дожив, — гаркнув той у відповідь. — Лаврін за старшого! Слухатись його, як мене!

Мурза не змусив себе довго чекати. Він вийшов недбало крутячи кистями дві улюблені короткі шаблі. Арсен тим часом одягнув на руки чорні рукавиці з грубої шкіри.

- Це буде легше ніж я думав, — у звичній, тихій манері сказав він.

Арсен без зайвого поспіху дістав шаблю. Він був повільним. Занадто повільним, щоб битись проти такого, як Мурза. Слідом з намету вийшли його люди з пістолями та мушкетами напоготові.

Мамай тим часом підійшов до Лавріна.

- Я можу знести звідси йому голову з пліч, — прошепотів він. — Лишень дай мені мушкет.

Молодий характерник засумнівався. На лиці з'явились перші зморшки. Але він зціпив зуби та заперечно помахав головою.

Бій між тим так і не почався. Суперники поволі обходили одне одного колом. Арсен тримав шаблю лезом донизу. Мурза ж виписував вісімки. Його шаблі свистіли, інколи зливаючись в одне ціле, інколи розділяючись.

Врешті він напав. Обманний фінт начебто в лице, тоді укол в ногу, а іншою спробував розпороти живіт. Арсен відскочив лише в останній момент. Отаман був старим і це давалось взнаки. Більшість козаків ахнули, але за мить схвально закричали.

Арсен дивом уник ударів. Мурза продовжив насідати сиплячи удари з усіх можливих напрямків. Деякі Арсен блокував, від деяких ухилявся. Здавалось, удари Мурзи лише дивом не зачіпають його. Шаблі пролітають зовсім близько біля нього, а як блокує, то встигає лише в останній момент.

Врешті й він завдав удар у відповідь, але для Мурзи не складало труднощів легко уникнути його. Бійці розійшлись.

- Тобі дуже щастить, — сказав він, облизуючи скривлені в усмішці губи. — Поки що.

Арсен не відповів. Він знову завдав удар шаблею, але цього разу зверху. Мурза відскочив назад і одразу ж кинувся вперед в стрімкому випаді.

- Він не встигне! — не витримав Павло.

Ніхто не відповів. Навколо цих двох панувала могильна тиша. Навіть вітер не завивав, не колисав листя.

Арсен встигнув. Легко змістився вбік і вперіщив кулаком Мурзу прямісінько в лице. Ватажок золотошукачів не чекав цього. А ще не чекав, що Арсен зберіг свою козацьку силу. Мурзу відкинуло геть, поваливши на землю. Над ним піднявся пил та попіл. Арсен не нападав. Мурза поволі піднявся, витер кров з носа та виплюнув кілька зубів. Його лице перекосило від люті, він вперше заволав і кинувся на отамана. Не було обманних рухів, не було хитрого плану. Просто один тваринний стрибок і удар шаблями навхрест. Арсен ледь відійшов на крок і ударив знизу.

Козаки ахнули. Навіть Мамай не чекав такого. Мурза зупинився і дико завив, дивлячись на культі, що тепер були йому замість рук.

- Але підгадав момент! — Павло першим радісно подав голос. — Прямісінько в момент удару. По обох руках!

Козаки хором закричали од радості. Мурза стояв і дивився на безсилі руки, що вже не зможуть тримати шаблі. Його зброя брязнула на землю разом з пальцями. Арсен тим часом зробив пірует і полоснув того шаблею згори вниз, а тоді у зворотний бік. Два точні швидкі удари з мерзенним звуком розпороли сорочку та шкіру, поставивши Мурзу на коліна.

- Ось тому я й ношу рукавиці, — сказав Арсен, демонструючи тому руки в чорній смаленій шкірі.

- ‎Ти виграв? — Мурза приклав кукси до ран на грудях, марно намагаючись зупинити кров.

- ‎Як бачиш.

Мурза хотів ще щось сказати, але Арсен розмахнувся шаблею і зніс йому голову. Правда аж за другим ударом. Голова Мурзи, скривлена од страху з тупим звуком впала на землю.

Обезголовлене тіло так і залишилось на колінах, немов випльовуючи з себе фонтан крові.

Один з воїнів Мурзи закричав і кинувся на Арсена. Але не добіг. Пролунало кілька пострілів і порване в дрантя від свинцю тіло впало на землю.

- Здавайтесь! — гаркнув Арсен до решти. — Або приєднаєтесь до них!

Двічі повторювати потреби не було.

***

Першим ділом Мамай залетів у намет Мурзи. Шабля та пістолі знайшлись швидко. Але він прибіг не за цим. Книги, що Мурза забрав у Орисі вже були знатно потріпані. Мамай швидко загорнув їх у знятий з когось жупан.

- Чим поділишся? — в намет за ним зайшло кілька козаків.

- ‎Рештою. Все ваше, — він розштовхав їх плечами та вийшов геть.

Такий вже був звичай на війні. Що забрав у ворога, те твоє. Винятки становила лише артилерія та канцелярія.

Лаврін тепер хвостиком ходив за Арсеном. Павла немов переклинило і він подавав полоненим воду. Решта козаків складали все добро на одну купу, посеред табору. Мамай намагався вислизнути, але Арсен знав де його шукати.

- Добро ми складаємо он там, — отаман показав на одну купу.

- Це всього лише книги, — відповів Мамай.

- ‎Дідько тебе роздери, Мамаю! — гаркнув Арсен. — Та що ж ти темниш постійно?! В ліс кудись носишся, потім книги з намету таємно винести намагаєшся. Я не вигнав тебе, тому що ти один з кращих воїнів, але все має міру.

- ‎Це книжки Орисі, — спокійно перебив Мамай. — Від її покійного батька. Переглянувши їх, Мурза вирішив, що вона поклоняється червоному сонцю, і вбиває його людей. Через це ми з Павлом і опинились в клітці.

- ‎І ти ось так виносиш їх в мене з під носа? — спохмурнів отаман.

Мамай оглянувся. Козаки зайняті діленням здобичі, не звертали на них уваги. Тоді глянув на Лавріна.

- Лавріне, ти відповідаєш за розподіл здобичі. Щоб без крові.

- ‎Але... — знітився Лаврін, але зустрівшись поглядом з отаманом, замовк і віддалився.

- ‎Серед нас є вбивця, — сказав Мамай. — Або серед них.

Кивнув на полонених.

- Своїх людей я знаю давно, — сказав Арсен. — А цих до завтрашнього вечора тут не буде. Мамаю, справа закрита. Але ти не відповів, чому ти забрав книжки?

Мамай хвилинку помовчав, а тоді врешті видав.

- Хотів помиритись з Орисею, принісши їх.

Арсен Мірошниченко здивовано глянув на нього, а тоді розреготався.