Вигнанець. Танець Червоного Сонця

Ніч поволі опустилась на землю Темнолісся, коли вони нарешті дістались до місця зустрічі.

Всю дорогу Мамай мовчав. Лаврін здивовано поглядав на нього, та не питав нічого. Сарказм та колючість на мить покинули Мамая. Задуманим аж настільки він виглядав нечасто.

Сам Мамай не звертав на Лавріна жодної уваги. Щось недобре сиділо всередині нього. Воно тихо бурчало, дряпаючи нутрощі холодними пазурами.

Вони розклали вогнище на лісовій галявині на горі. Альбрехта не було.

- Ми його застрелимо? — Лаврін порушив тишу.

- ‎Кого? Альбрехта? — не зрозумів Мамай.

У вогнищі затріщала гілка. Язики полум'я смикались в різні боки.

- Його. Але це ж не він, правда?

- ‎Запитаємо. Проте сьогодні про це ні слова. Може він не знає?

- ‎Але...

- ‎Не зараз. Спитаємо, коли я скажу. Сподіваюсь він з'явиться до ранку.

***

Таки з'явився. Козаки мирно хропіли, забувши про варту, перестороги й небезпеку лісу. Вовкулака ж тихо підкрався до них, але будити не став. Знав, що спросоння козаки часто хапаються, як не за пістоль, то за шаблю. Тож він ліг біля вогню, склався калачиком і заснув.

***

- Дуже розумно взяти когось з собою, Мамаю, — вовкулака давився хлібом.

Сонце неохоче підіймалося на гору, відганяючи тіні від дерев на інший бік. З листя падали краплі роси. Зникали останні залишки туману.

- Серйозно, в храм я з тобою йти не стану. А в самого шансів на повернення менше. Добре, що ти з нами Лавріне.

- ‎Та я залюбки, — Лаврін марно намагався приховати той факт, що нічого зрозуміло йому не було.

Мамай не звертав на них уваги, поглинаючи вміст миски. Юшка вийшла так собі, готував Мамай таки кепсько, але перебирати не доводилось. Альбрехт доїв хліб, піднявся на задні лапи.

- Нам зараз через велике болото. Йти день, коней вести потрібно...

- ‎Ми це й без тебе розуміємо, — перебив Мамай. — Показуй дорогу!

***

Альбрехт рухався доволі швидко. Мох та вогка земля робила його кроки безшумними. Він зник з очей, ще з моменту, коли Мамай з Лавріном вийшли на стежинку.

Дерева навколо нагадували химерні статуї. Лишень матеріалом слугувала чорна сажа. Гілля не було, лише вщент спалені стовбури. Лаврін колись пояснив, що цю частину називають чорним лісом.

- Чорнолісся в Темноліссі? — колись Мамай не стримав усмішки.

Зараз смішно не було.

Від болота смерділо. Не звичайний запах затхлого болота, а наче десь виливали відходи. А може жителі боліт варились у власному лайні. Мамай прикрив ніс рукавом. Місцями аж очі сльозились.

Але вони йшли. Коні тримались на диво спокійно. Для його коня в цьому не було дивини. Зло б й в пеклі поводився, як зазвичай. Страх був йому незнайомий. Кінь Лавріна не нервував, бо характерник постійно шепотів йому щось на вухо.

- Так ось в чому справа! — Лаврін першим порушив тишу. — Плював ти на вбивство, на розслідування, на накази, на козацьку честь! Тобі так приперло потрапити в той храм?

- ‎Приперло.

Лаврін плюнув в болото. З трясовини інколи виглядали зеленуваті голови з жабрами на шиї та чорними, немов у риби очима. Болотяники. Противні створіння, що не проти втопити та з'їсти людину, але розуму вистачило не зв'язуватись з двома козаками. От якби хтось з козаків зійшов би зі стежки...

Мамай не звертав на них уваги.

- Я прийшов в пошуках слідів Альтаїра. Арсен обіцяв мені допомогти, але за три роки я не отримав нічого. Тому зараз головний підозрюваний і, можливо, вбивця веде нас по єдиному можливому сліду.

- ‎В закинутий храм древніх, від якого залишились одні руїни, якщо такий взагалі існує?! Як це пов'язано?

Відповісти Мамай не встиг. З болота вирвалось кілька потвор. Одного Зло відправив копитом назад у воду. Інший отримав кулю в груди від Мамая. Лаврін з шаблею добив решту. Козаки переоцінили їх розум. Характерник рухався немов біс вселився в нього. Мамай ледве розгледів вістря шаблі, що зі свистом розпорювало тіла володарів лісового болота.

Решта повтікали, коли до них повернувся Альбрехт. Вогка земля розліталась під лапами перевертня. Очі налились кров'ю, з пащеки вирвався цілий горн бойового рогу дикунів. З обпалених дерев поспіхом позлітали поодинокі пташки. Болотяники видали пискливі тонкі звуки, затріпали жабрами тай пострибали назад в болото, піднявши хвилі в смертельно спокійній воді.

- Я хотів сказати, що дорога далі чиста і вам немає чого боятись, — відповів він, побачивши погляди Мамая і Лавріна. — А потім почув постріл. Мамаю, запах від боліт не просто так! Тут є дуже легкозаймисті місця. Диво, що нічого не загорілось! Назад підемо іншою дорогою. І щоб не сталось: ніякого вогню!

***

Болото з чорним лісом вони минули ще до кінця дня. Якби не Альбрехт, то протореними козацькими стежками вони б не подолали й третини шляху. Перевертень з самого народження в лісі. Козаки тут все ще незвані гості.

Для привалу вони вибрали місцину під коренями старого дуба, що могли слугувати їм певним захистом.

- Корені такого дуба, вимочені в болотяних водах твердіше вашої сталюки, — пояснив Альбрехт.

Болотяники тепер не підходили. Пам'ятали розправу над товаришами.

- Тут був би рай для того, вашого садиста.

- ‎Павла, — підказав Лаврін.

- ‎Точно, той би мав роботи на роки вперед.

Козаки зареготали. Павло не любив потвор. Тобто всі їх не любили, але козак не втрачав можливості повідрізати їм вуха, або повідрубувати кілька кінцівок. Якщо в Темноліссі з'являлось щось небезпечне, то кликали Морозенка. До таких справ той завжди підходив з запалом і знанням самої справи.

- Кажуть, він на тебе поставив пастки, — сказав Мамай. — Біля села, там де місцеві не ходять. І ще біля січі.

Альбрехт лише фиркнув.

- Я в Темноліссі з дитинства. А з козаками вже років зо двадцять. Його й на світі ще не було, як я на браконьєрів жах наводив. Дарма він зі мною зв'язується.

- ‎Може й дарма, — погодився Лаврін. — Та, якщо ти його вчепиш, на тебе відкриють полювання. Павло знає це, тож провокує тебе.

- ‎Не діждеться, — фиркнув вовкулака.

Мамай промовчав. Дістав з сумки карту, ще раз звірився. До місця призначення, здавалось, рукою сягнути. Болота вони пройшли. Але сюди козаки не заходили не просто так. Щось вперто не пускало їх сюди. Лише Альбрехт міг розповісти їм, але вовкулака так само неохоче ділився секретами, як і сам козак.