Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Не лялька

Його руки обіймають не тебе,

його губи залишають слід на ній.

Він закоханий, та любить лиш себе,

подарує й розіб'є кришталь надій.

Але твої почуття не глухий звук,

та чомусь не долина до його вух.

Ти втомилась від образ і зради мук,

просто відпусти, зведи мости розлук.

Він грався й грається ще досі

з жіночим серцем, що кохає.

Хоч посивіли його скроні,

та ляльку з рук не випускає.

Та жінка не була й не буде

в руках брутальних, наче лялька.

Візьме втече, його забуде

і відшукає своє щастя.

Нарешті, мила, зрозуміла,

що має й інший бік кохання.

Ти на шляху вже натерпілась,

тому здійсни своє бажання.

Вдягнеш фату і сукню білу

та закружляєш з чоловіком.

Красуня справжня, в мрію світлу

мандруєш з красенем довіку.

(січень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Хто чекає, кого чекають присвячується...

Я знаю, ти повернешся з війни,

Ми вип'ємо з тобою за свободу.

Не буду відчувати я вини,

Що п'ю з тобою зараз я не воду!

Я знаю, що почуєш ти молитву,

Що кожен вечір тихо промовляю,

Ми разом пройдемо страшенну битву,

Й живим повернешся з війни, я знаю!

Чомусь не маю зараз я образ,

Хоч сердилась на тебе дуже часто.

Не треба мені зараз гарних фраз,

Не хочу час у нас словами красти!

Я знаю, ти повернешся з війни,

А я тебе смачненьким нагодую.

Не буде більше жодної стіни,

І ні про що я більш не пожалкую!

А пам'ятаєш, як ти обіцяв,

Що прийдеш лиш здобувши перемогу.

І цвіт калини раптом забуяв,

Неначе проводжав тебе в дорогу.

Я знаю, ти повернешся з війни,

А я тебе чекатиму довіку,

А зараз мене міцно обійми,

Немає кращого для мене чоловіка!

...

Ольга Ворона

Новий рік

Нерви знеструмлені, звикли до темряви.

Все буде добре, інакше ніяк.

Всі мости зірвані, у собі впевнені.

На горизонті свободи стяг.

Гумор рятує розбиті емоції.

Холодний суп, свічка гріє думки.

Усе сяйво зірок на нашому боці.

Ніч допоможе нам вийти з пітьми.

Сирени тривожні, не доброзичливі.

В душах назавжди той лютий та лють.

Зима буде довга, та ночі – не вічні.

Холод і темрява сил надають.

Планові вибухи, гул генераторів.

Зорі над містом, обійми та сміх.

Наш голос життя скрізь завжди лунатиме.

Зло переможемо в цей новий рік..

...

Олександр Бондарчук (Sash_Ko)

Незалежні

Надворі скоро знову лютий,

Емігранти майже рік на чужині

Злочини москалів усе ще не спокуті,

А наші десь на фронті вдалині.

Ластівка видніється у небі,

Електрики трудяться, далебі.

Життя наше зовсім не таке як було,

Навала росіян усе змінила

І рік незламности ми пережили...

...

Алі

Життя без помилок

Лиш уяви- життя без помилок!

Спокуслива ідея, чи не так?

Воно текло б, немов гірський струмок,

На вигляд втішне, та гірке на смак.

Лиш уяви- життя без помилок!

Без кольорових, кардинальних поворотів...

Воно котилося б, немов клубок ниток,

Звучало б, як давно забуті ноти.

Хіба ж не в цьому є уся краса?

Чи не з помилкою йдемо по всіх дорогах?

Хіба ж не вчили зроду небеса,

Що помилка насправді перемога?

Вони бувають чорними й гіркими,

Буває важко вибратись із ям,

Прошу вас: будьмо щирими й простими!

Живімо не шаблоном,а життям!

(січень 2023 р).

...

Віршотвориця
18+

Буча та війна єбуча

8 років - що думаєте про цей вік ?

Вони усі рвалась у другий класс іти

Другий клас- подумайте хоть трохи

Та вони ж лише дівчата

Але ви їх згвалтували

"Боги" з смертними гріхами.

Які ви люди?

Ви !людей! катували.

Зв'язували жінок ,а потім вбивали

А танки навіщо? Щоб наших роз'їджати?

Ви не люди ,і їм вам не бувати.

Ви кажете що ми самі собі погано робим.

Але для нас життя - бесцінна плата

Російські блогери кричать:

"А ЯК ЖЕ Ж НАШ ІНСТАГРАМ? ЯКЕ ЖИТТЯ БЕЗ НЬОГО?!"

Та яка інста,які там ваші сторі

Ви не люди,і не м'ясо

Пока ви існуєте ,ми - виживаєм

...

Артеміда

Не буде нас..

І не буде тоді ні мене , ні віршів

А тихенько боятися не звик наш народ

Боятись за що ?

За неньку свою Україну!

Та ми знаємо вистоїть навіть в огні

Все сильніша вона тепер стане

Як завжди оповитая болем та кров'ю

Щоб усі вороги розуміли , що їм тут не раді

Ми проявимо силу , покажемо розум

Наші предки нас ними нагородили...

У цей час повстає в нас козацький той дух,

Що ,прошитий під шкірою, ждав свого часу

Діти , дорослі та пенсіонери

Захищать свою націю , та свою ту землю

Маєм втрат ми багато , та горе у нас

Але є Бог у світі , він і спасе ...

Справедливість на нашій же стороні

Розуміємо бо , тому нас і бояться

Душити нас хочуть своїми погрозами

Та ми не злякалися ,навіть чисельності ,

Бо Україна у кожному з нас

І тому голіруч спиняються танки

І тому підпалили ми тую русню , що загарбать хотіла наші домівки

І тому Україна так гордо звучіть

Та так гордо стоїть .

Позабувши вже нашу історію давню

Інші країни і не сподівались , що настільки ми сильні і можемо опір ми дати

Та вистоєм ! Будем молитися , та зараз молитви не просто до Бога ,

А із проханням нас захистити

І молитись за армію будем щоночі ...

За Україну! За славну історію що буде , текти наче річка Дніпро....

(03.2022)

...

Валер'янка

Пишіть з помилками

Не будьте «жлобами» -

Пишіть з помилками -

Не в правильних римах суть

Забудьте прав‘ила -

Плескайте на стіну

Яскравих думок каламуть

Не будьте поетами

Очі закривши

Що виють, мов пси на луну

Зберіть критиканів,

Під брязкіт стаканів

Кладіть всім кагалом в труну

А потім - живіте

І нюхайте квіти -

Цілуйте щасливих жінок

Нехай і незграбно

Римуйте нахабно

І буде по жизні вам ОК

...

С_Німець

Плаче струнами гітара

Плаче струнами гітара,

музеченько грає.

Він із нею вже не пара,

серденько ридає.

Вийде хлопець на горбочок

та й собі співає.

Пісня лине до садочку,

де вона гуляє.

Доторкнеться її серця,

та воно не тане.

Парубку вже не сміється,

інший є - коханий.

З іншим весну зустрічає,

а його забула.

На гітарі сумно грає

хлопець своїм думам.

Грай, музико-музиченько,

хай почує тая,

що буде тобі миленька,

доленька рідная.

Грай, гітаро-гітаронько,

розправляй же крила!

Пісня лине до садочку,

де вже інша мила.

(жовтень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Безстрашний

Безстрашний

Цю війну почали, щоб забрати у тебе все:

Білокрилу свободу, надію, віру, любов.

Теплий затишок світлих, зігрітих людьми осель.

Сміх дзвінкий потічка, тиху казку старих дібров.

Все забрати хотіли, залишити тільки біль.

Тільки відчай у серці, покірність царькам новим.

Та даремно доклали таких дорогих зусиль -

То не відчай, а гнів! І покірним не став, лиш злим.

Бо свобода - це те, що ніколи не віддавав.

Ти за неї вбивав, бідував, потерпав, вмирав.

Ти платив ціну кров'ю заради своїх дітей,

Щоб свободу їм дати, як дав вогонь Прометей.

Хоч печінку твою двохголові орли клюють,

Серця їм не дістать, що плекає любов і лють!

Хоч викльовують очі, та світло не загасить,

Бо вогонь не назовні - він в грудях твоїх горить!

Цю війну почали, щоб забрати у тебе все,

А вона зруйнувала роками нажитий страх.

Прапор жовто-блакитний твій брат у руках несе,

Що тріпоче над військом, мов вільний безстрашний птах.

...

Валерія Матвієнко

Туга

Чорніє небо над землею,

З'їла іржа його блакить,

Немов надією твоєю,

Зоря у небі мерихтить.

Сліпа ворожа лють проклята,

Збира врожай без каяття,

І хоч була душа завзята,

З небес немає вороття.

Плекали рідну Україну,

Та от на превеликий жаль,

Наповнить сильну та єдину,

Пекуча кров немов скрижаль.

Та кров у небеса зіллється,

Дощем чорнильним окропить,

Прокляттям чорним обернеться,

І поверне небу блакить.

А ворогів, що окропила,

Нічого в світі не спасе,

Ту кров, що недругів згубила,

Додому вітер принесе.

...

Біколор

спокій

лиш наодинці думки приводять в потрібне місце,

там за вікном шумить невтомно місто.

все поглинає тиша серпневої втіхи,

ти заспокійливо щось говориш – із перемінним успіхом!

завтра все знову піде по новому колу,

стрúбнути в вир будуть зранку усі готові.

тільки надвечір не хочеш вмикати ще жодних фільмів –

так огортає терпка атмосфера... м'яко усміхнена!

зважуй усе, що змигнуло та зникло поміж пригод –

поміж минулих історій перепочинок такий солодкий!

кажеш собі, що в душі ти ще геть молодий,

тільки вслухаєшся більше до того, що зветься... спокоєм!

20.08.2020

...

мелхіседек

Осінь і зима

Холодні сльози вкриють землю снігом,

крижинки льоду розмалюють вікна.

Хурделиця станцює вальс із вітром,

зима прийде: велична, справжня, вільна.

Та поки що керує балом осінь,

змітаючи сніжинки у калюжі.

Вона ще досі в жовто-русі коси

вплітає висохлі на сонці ружі.

Зима ще дужче стукає у двері

з морозом, вітром і синочком груднем.

Здувають разом листя златопері,

а з ними осінь, що втомилась дуже.

І впаде білим пухом сніг із неба,

крилом змахне хурделиця лукава.

Зробила осінь все, що було треба,

тепер зима на землю завітала.

(грудень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Я гуляю містом

Я гуляю біля дома

Вулицями міста

Неквапливо та свідомо –

Я ж ходжу навмисно…

Походжаю я неспішно,

Бо чоло вже сиве.

Жіночки ж стрункі та пишні,

Ще й які красиві!

Я дивлюся не на кожну…

Он гарненька дама!

Та торкатися ж не можна –

Тільки споглядаймо.

Багатію я думками,

Думаю досхочу.

Слідкувати ж за жінками

Не встигають очі…

...

Сергій Кузнєцов

Зір крізь темінь

Гортаю я пошарпані сторінки долі,

вдивляюсь у розмиті силуети-тіні.

Тоді ще бачив. Зараз лиця неозорі

і темінь, що оточує мене й донині.

Я думав, що невинного спіткала кара,

що демони украли зір посеред ночі.

Та зрештою збагнув: це доля відібрала

у мене барви й затемнила мої очі.

Натомість дала здатність бачити крізь темінь,

запалювати в ній багаття віри й світла.

Пером крешу з таланту іскри в дні студені,

щоби на мить впустити в них проміння літа.

Я знаю, що немає темряви без світла,

добра без зла на світі також не буває.

Моє призначення, щоби душа розквітла

та передала всім красу, що відчуває.

(листопад 2022 р.)

...

Роман Фещак

Наміри

Коротка та була дорога

Вела вона до ріки краю

Там були палки, було купа грязі та сміття

І риби було вдосталь

Та прийшов час повернути її гирло

Туди, де промені сягають краю

І творять вони чисту й нову сталь

Яка прямісінько із жерла

Своїм потоком пропалює нове русло

Для того щоб потоки лави

Які із часом можуть знов піти

Не накоїли тих самих катастроф

А уникали й пізнавали той самий шлях

Який відомий навіки

...

Славець М.

Роздуми

Хіба ж я письменник? -

Збентежено запитаєте ви.

В прозі моїй мають бути люди,

Коли там одні лиш чорти.

Письменники пишуть про силу,

Перемогу добра над вічним злом.

Я ж пишу, що бажаю,

І в героїв моїх вічний облом.

Творю я у старих жанрах,

Які одиниці читають по суті.

Теми чіпаю складні,

І трагедії зазвичай сильно роздуті.

Нажаль не виходить у мене,

Достойний уваги твір написати.

Хто ж я тоді насправді

І чому митцем себе важко назвати?

...

Тамара Рудик

Заплутаний коридор

Ти йдеш коридором заплутаним,

Душевним бурхливим морем.

Напруга у тілі і скутість

Приносять у серце горе.

І йдеш ти практично у темряві.

Можливо, навіть по колу.

«А може, усе це даремно?»

І сумніви знову і знову.

Крокуєш життєвими стрічками,

Плекаєш маленькі надії...

Засіяне все протиріччями

Про ті сподівання та мрії.

Бо ти вже згорів, ти згас, витратив!

Можливо, вже більше не віриш...

Та станеться раптом, що хвилею

Накриють барвисті надії.

А потім все вкриється кригою,

Знов смуток, страждання і страх...

Бажання у відчаї вижити

І усміх тремтить на вустах.

Ми знаємо, чим це закінчиться,

Бо завжди у всіх так було.

Що ниточка раптом обірветься

І ти подолаєш все зло.

© Віра Семків (жовтень 2022 р).

...

Віршотвориця
16+

Сповідь: потаємне, болюче...

Я не хотіла цього знати.

Ніколи.

Знати про таке ненормально, а відчувати просто божевілля.

Божевілля.

Я стала трохи божевільна.

Трохи.

Стала.

Я не хотіла цього знати:

Як засинати зі страхом під серцем,

Як підриватись з ліжка посеред ночі,

Що перестала бути глухою

І почала волати не по-людськи.

Я не хотіла знати,

Як стискається тіло від шаленої хвилі

І як звучить розбите скло, що слугувало вікном.

Я не хотіла цього знати.

Я не хотіла знати, чому існує стереотип про масову істерію на гречку у будь-якій незрозумілій ситуації.

Я не хотіла знати, як важливо смакувати момент, коли ти можеш спокійно послухати тишу, і як гірко втрачати таку можливість.

Я не хотіла знати, як це дізнаватися про загибель знайомих і боятися почути це знов щодоби, щогодини, щохвилини…

Я не хотіла знати, як це спати в куртці, шапці та взутті й при цьому мерзнути.

Я не хотіла знати, як тремтять руки в очікуванні чергового гучного…

Здається, тоді чутно голос демона з самісінького пекла!

Я не хотіла знати. Я не хотіла цього знати.

Години летять, як божевільні.

Навіть вони збожеволіли.

Який нині день тижня?

Яке нині число?

Яка нині пора року?

Усе сіре.

Згасле.

Мертве.

Я не хотіла знати, що таке можливо.

Минув місяць, а я все ще не вірю, не вірю, не вірю!

Я не хотіла знати, що таке заздрити

Тим, хто засинає і прокидається у своєму ліжечку,

Тим, хто виходить на вулицю,

Тим, хто куштує улюблені страви,

Тим, хто планує свій день,

Тим, хто продовжує жити, як жив.

Я не хотіла цього знати.

Я не хотіла цього знати,

Як болить, коли палає рідне місто,

Коли чорніють його зелені очі.

Я не хотіла знати, як виглядає підвал у моєму домі.

Я не хотіла знати, якими пустими виглядають квартири за розбитим склом.

Я не хотіла знати, як звучить «град», міномет, кулемет…

Я не хотіла знати цього страху.

Я не хотіла знати цього жаху.

Я не хотіла знати цього.

Я не хотіла знати.

Я не хотіла.

Я не…

Я.

23.03.2022

Є. Лютневська, збірка "Луганщина"

...

Ївга Лютневська

Gold of Autumn

Все навколо – золото багряне,

Сяє всюди, як не подивись,

В саме серце нитки свої тягне,

Диким вихрем збурюється ввись.

Я дивлюсь за цим шаленим танцем,

І стукоче серце божевільно,

Щоки заливаються рум’янцем,

Що стікає до грудей повільно.

Все горить багряно-золотим,

Це востаннє сяйво зайнялося,

Через день пожухне поряд з ним

Лист останній кольору колосся.

...

Yana

Небо впаде

Осінь несе жовтолист, холод і теплий чай...

Трішечки хочеться вмерти, та, зрештою, то пусте.

Сонце летить на південь в ар'єргарді пташиних зграй.

Небо летить на землю, і розіб'ється, як впаде.

Небо — воно як я, завжди різне і все одне,

В дранті плаксивих хмар, дише вічністю та вогнем.

Пара зірветься з губ і повітря таке крихке:

Слово скажи — розтане рваним змістом чужих морфем.

Слово скажи і все — а тому ти краще мовчи,

Пий світанкову тишу, морозяну і пусту.

Сизі долоні ранку розвіють серпневі сни.

Сині пелюстки обрію сірим дощем опадуть.

Сонце летить на південь, залишає холодну тінь.

Хмари спливають кров'ю — в ранах плещеться голубе.

Сколеться горизонт блискавками чужих світів.

Небо впаде сьогодні. Знаєш, воно впаде.

05..11.2018

...

Маріка

/she’s gone/

вона з’явилась тихо ніжно розбудила

відтягнула ковдру огорнула тіло

принесла поїсти та легку еротику

принесла нерівні гарячі подихи

пульс стає все швидше

щось гримить у скронях

і ці її холодні

обвітрені долоні…

в її кишенях вінстон

нічні дівочі страхи

а від цього міста

їде дах

і

каже що згубила серце поміж cумками

і сама згубилася десь там поміж сук

а ми

танцюємо під місяцем легко посміхаємось

зникаєм між полицями

інколи кохаємось

ходимо кімнатою

зі сторони в сторону

чекаєм доки дикі чорні в̀орони

проклюють нам вікна впустять трохи світла

а вона знову…

знову

кудись

зникла

надягла сорочку зачинила двері

зал̀ишила записку

«не пр̀ийду до вечері»

залишила какао і зім’яті наволочки

залишила і досі

теплі

тапочки

пусті бетонні стіни

ввібрали її запах

і декілька пір’їн

у мене

на лапах

і декілька подряпин

у мене

на грудях

а її немає

а вона – усюди

і якщо повернеться увімкне тьмяні лампочки

її будуть чекати

її

теплі

тапочки

...

Іван Бережний

Вино з АТБ

В глибині твоїх очей я, наче Колумб Христофор.

Не знаю чи знайду Новий Світ, чи піду на дно

Твої губи палають червоним, як нічний світлофор.

Та все ж я сп'янів і порушу. Ти - рожеве вино.

Рожеве, напівсолодке, куплене в АТБ під квартирою

Разом з новими келихами, виноградом і мандаринами

Для того, щоб прикрашати ялинку, відчувати мурах під шкірою

Та обмотавшись гірляндами, на підлозі лежати годинами.

Лежати годинами та випускати з легень фруктовий дим.

Поки в кімнаті грає Біллі Айліш чи калуські вечорниці.

Це було так давно, але лиш тоді я відчуваю себе живим

Коли знову бачу це все, як тільки прикрию зіниці.

...

Місячний_Лис

Пані відьма

Пані відьма місить діжу. Випікає паляниці.

Пані відьма білить хату і розписує квітками.

Пані відьма борщ зварила і зварила горня кави.

Це в суботу. А в неділю – пані відьма йде до храму.

Пані відьмі 30 з чимось. Очі мертві, коси сиві.

Їй у березні чи в квітні, кажуть люди, душу вбили.

Пані відьма біль збирає, щоб у храмі світло й чисто…

І несе той біль додому, наче воду коромислом.

Темна ніч. Свічки у хаті. Пані відьма просить Бога

Взяти біль той і карати, не жаліючи нікого.

Пані відьма кличе пекло. Бурям вказує дорогу.

Біль чужий і свій вплітає в блискавиці і у громи.

Плаче Господь на іконі. Миро капа, капа, капа…

Все подвірʼя темно-сіре. Чутно сіркою в кімнаті.

Пані відьма видихає і іде кудись копати.

Знов приносить білу глину. Пані відьма білить хату.

...

Олена Белінська/Бабка Лєнка

Я почала мовчати все тихіше

Я почала мовчати все тихіше.

Лиш тиша повивала навкруги.

Я, мов глибока швидкоплинна річка,

Не знаю, де у неї береги.

Я поступово почала миритись.

В душі моїй, напевно, дивний світ:

не можна плакати, не можна злитись...

Тож в радості також не бачу цвіт.

Та все ж таки я гордо йшла до цілі.

Позаду мене- вічне царство мрій.

Листи життєві. Наче аркуш білі

І поки що я сповнена надій.

Я все тихіше почала мовчати.

Без болю, смутку, сліз і без вагань...

А може варто було закричати

Й позбутися нарешті цих страждань?

(вересень 2022 р

...

Віршотвориця

Дощ

Я тебе полюбила весною,

Полюбила, як дощ німе скло.

Але серце покрилось журбою:

Ти забув відчинити вікно.

Ти не мав ні потреби, ні хисту,

Щоб вдихати холодну любов,

Бо для тебе ті стежки тернисті -

Вічний страх, вічний біль, вічний схов!

Я до тебе кричати не в змозі,

Скло як терну колючі кущі.

Я не плачу: дощик - не сльози,

А молитва моєї душі.

...

Ївга Лютневська

/gods/

коли ми лягаємо спати

боги виринають з-під ліжка

вдивляються в наші плакати

граються з нашими кішками

перешептом між собою спілкуються

підходять до вікон потрісканих —

що там у них на вулиці?

що там у них між мізками?

між мізками кажуть тиша

на вулиці — холод собачий

хто з нас колись їх залишив?

хто міг це передбачити?

осінь прийшла до міста

крізь скло залітає протяг

богам навіть ніде сісти

так і стоять навпроти

облізлих будинків і траси

слухають тишу долини

хто з нас залишив їх часу?

хто з нас колись їх покинув?

слухають звуки машин

котяче сумне муркотіння

тоді було стільки причин

вирвати все це з корінням

дощ розгубив краплини

хмари закутали небо

хто з нас у цьому винен?

чи ми їм і досі треба?

годинник показує п’яту

боги опинились в цейтноті

що нам від них чекати?

залишимо все це на потім

покинемо їх до завтра

як речі на стіл замість вішалки

а може нам краще назавжди

назавжди нам їх залишити

сонце стає над нами

ми відкриваємо очі

котам тому і не спиться ночами —

вони слухають наших богів

і сумно

муркочуть

...

Іван Бережний
12+

Я буду тобі карою..

Як розпашіла від огню земля,

В руках моїх запопелиться сиве море:

За те, що зруйнував мені життя,

Твоє зламається, як квітка мармурова.

Я стану твоїм найстрашнішим сном,

Корінням проросту в думки твої примарні.

Ти продемонстрував братню "любов",

Я відплачу тобі по-сестринські за рани.

Я стану карою, і змах руки

Надірве щось ламке глибоко в твоїм серці.

Ти не вагався, як зривав дроти,

Я не вагатимусь із гостротою спецій.

Ти на цеглини-пазли розібрав

Мій дім, моє майбутнє, усмішки та мрії.

Я заточила нагостро кинджал,

Щоби в очах твоїх не бачити надії.

Як блискавка, я навпіл розітну

Твоє життя на "до" та на "можливе після".

Бо красти чиєсь щастя - на біду:

Для того, щоб горіти, стане навіть іскри!

...

Ївга Лютневська

/wild fields/

/wild fields/

усміхнені лиця людей

незнайомих

знайомих

ви де?

крокуєте землями дикого поля - то хто вас веде?

і

що вас веде?

загублені в темряві між агональними тишами

ви вже стали нотами

ви вже стали віршами

а значить

по венам у вас розтікається плавлена сталь

а значить

серця ваші - стомлена рухом машин магістраль

а значить

душа - всього-на-всього вибір між злом та добром

і янголи сиві втікають

під ваше широке крило

а значить

життя і свобода - хрещені кров'ю синоніми

а значить

наш сон нам дається вашими жахобезсоннями

а значить

людина ніколи не може померти у пам'яті світу

хоч бий її з автомату

хоч ріж її із граніту

а значить

земля наша варта того щоб тримати на ній блокпости

а значить

прийшов час палити усі трьохсотрічні мости

а значить

цей шлях буде довгим

болючим

просоченим болем

але треба йти

треба далі іти диким полем

усміхнені лиця людей

чорна стрічка на битому склі

усміхнені лиця людей

розмовляють про нас в потойбічній імлі

заради можливості нам стати іншими

ви вже стали нотами

ви вже стали віршами

...

Іван Бережний

Полотно кохання

Вона чуттєва ніжна поетеса,

а він музика статний видатний.

На жаль, у них не склалась їхня п'єса,

вона чужа і він зовсім чужий.

Багато бачились у цьому світі,

бо доля зводила шляхи не раз.

В ті миті були сонцем обігріті

і наче навкруги спинявся час.

Та потім, хтось гасив над ними сонце

і як завжди спливав поволі час.

Вони удвох, як ніби незнайомці -

вона Венера, він далекий Марс.

Самотня жінка: на обличчі маска,

душа лише тріпоче у віршах,

серденько жде, коли ж настане казка

й те щастя, що омрієне в думках.

А він - самотній чоловік з грошима,

шукає щастя в тисячі жінках.

У нього дім, квартира і машина,

та радості немає у очах.

І знову доля зводить доріженьки,

та сонце гасне і втікає час...

Вони старі, не мають тата й неньки,

позаду залишився вже їх шанс.

Вона сама... Почала малювати,

щоби урізнобарвити життя,

а він, на жаль, не може більш співати,

лише рахує миті до кінця.

Кар'єра композитора скінчилась,

хоча творіння житимуть повік.

Його душа по-справжньому втомилась,

він хворий і самотній чоловік.

Прихильники про нього не забули,

листи писали, слали все привіт.

Його думки давно би вже заснули,

якби не слава, що вертала в світ.

Він їх кумир, в честь нього починали

концерти, п'єси, виставки картин...

Їх люди благочинними назвали,

життя тривало... День і ще один.

Вона прийшла. Самотня серед шику,

була з своїм художнім полотном.

У нім не було розкоші і крику,

яскравих фарб, та їй це все одно.

У неї було лиш одне бажання -

щоб жив такий чужий їй чоловік.

- Це полотно назвала я "Коханням", -

сльоза скотилась з кутиків повік.

Прості палітри у її картині,

до того ж буро-сірий тьмяний фон.

Дивились всі з захопленням дитини,

так, ніби то був дивовижний сон.

Бо була в тім малюнку світла щирість,

все ідеальне точно є простим.

У нім трагедія і ніжна милість,

кохання сильне і туга за ним.

Здійнялись гучні оплески до стелі,

софіти камер били в очі їй.

Мужчина статний підійшов до неї,

піджак поправив елегантний свій.

- Моя пошана, зірко цього свята,

картина ваша - дотик до душі.

У ній цілунок, гострий, наче м'ята,

їй хочеться присвячувать вірші.

Для неї серцю хочеться співати

про тугу, біль, розлуку і красу.

Для неї жити хочеться й вмирати,

щоб відродитись й бути серед сну.

Я приголомшено дивлюсь: кохання!

Мені не підібрати інших слів.

Це ваш талант, це ваше дарування,

у нім і пристрасть, і колодязь сліз.

Художниця скромненько усміхнулась,

та було чутно ритм серцебиття.

Легенько до грудей своїх торкнулась:

- це не картина, це моє життя.

- Ви вразили мене, ви мужня жінка,

не кожен зможе жити в полотні.

Не всім дано розкритися, мов квітка,

ви вмерли й відродилися у нім.

Ви назавжди залишитесь в картині -

найвищий ранг майстерності митця.

Душа - безсмертна, люди швидкоплинні,

лише мистецтво вічне без кінця.

Вони удвох ще довго розмовляли,

він стрепенувся, наче щось згадав:

- мене ви, леді, ніби зчарували,

чому прийшов, я так і не сказав.

Ця виставка присвячена людині,

що є давно наставником мені.

На жаль, він зараз у скрутній годині,

минають швидкоплинно його дні.

Почув він про "Кохання", про картину

й придбати дуже захотів її.

Спочатку хоче бачити людину,

що залишила думи в ній свої.

Вона погодилась. Прийшла до нього,

а він чекав, хоч немічний старий.

Їй було важко й боляче від того,

як гас в очах його вогонь живий.

Дивився в душу, пізно щось казати,

адже назад нічого не вернеш.

Він знав, що мав тоді її кохати,

коли не було болю, часу, меж.

Дивилась в його очі і тонула...

Тоді вона бажала бути з ним.

Натомість гордості шматок ковтнула

і залишилася тепер ні з чим.

Тривалий погляд. Миті безкінечні...

І той забутий поцілунок з снів.

Хвилина. Дві. І ритми знов сердечні,

коханню не потрібна купа слів.

Слова тут зайві. Час не повернути,

за межами зостались почуття.

Митець помер. Його їй не забути,

на полотні залишилось життя.

(Серпень 2022 Р.)

...

Роман Фещак

ВСЕОХОПНА

Вона всеохопна, різка і раптова,

Зіходить із неба, як віра Христова.

Вона довгождана та неуникненна,

Здіймає угору вогненні знамена.

Вона чудернацька та точна до біса,

Як спалах осяяв – летить вже завіса.

Вона відшукає, торкне й обігріє:

Бавовна кохається. З військом росії.

...

Євген Сонях

Вогонь кохання

Багаття рветься із грудей,

горить вогонь кохання.

Співає серденько пісень

про вічне, про бажання.

І не важливо скільки літ,

юнак чи може старець,

кохання залишає слід,

ти завжди його бранець.

І ти, красуне молода,

заручена з коханням.

Танцює осінь золота

навік з твоїм бажанням.

Проходить чарівна зима,

і знов танцює осінь,

а спокою в душі нема

і сил сказати: досить!

Надворі вже цвіте весна,

що цвітом всіх бентежить.

Кохання всім несе вона,

яке за нами стежить.

А потім схопить тіло вмить

і душу не відпустить,

серденько більше не болить,

у нього весну впустить.

І прийде літо вогняне,

що роздягає сміло,

та палить серденько п'янке,

лишає втоми тіло.

Багаття рветься із грудей

і ще танцює осінь.

І знову ніч міняє день,

коли сказати: досить?

Немає часу, знову ніч,

зима, весна і літо.

Кохання з нами віч-на-віч,

воно горить над світом.

(січень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Сьогодні, як ніколи...

Нарешті точним хірургічним рухом,

Нас відтяло від «братніх вовкулак».

Уздрів сліпий, почув ущербний слухом,

Як у Кремлі біснується відьмак!

Це сталося! Гнійна прорвала рана.

Шляху назад нема і не було.

Безсилий відчай лютого тирана,

На світ пролився жовчу й загуло…

Зі всіх сторін, по цілій Україні:

- Вперед, брати! Ми на своїй землі!

Сьогодні, як ніколи, ми – єдині!

Сьогодні, як ніколи, ми – стійкі!

                                            24.02.2022р.

...

Аліна Червоноока

Сонет Одеський

Одеський вечірній таємний туман,

Казковий, густий, ніби хмара, - оман.

Одеський прозорий, холодний лиман

І вітер осінній, як пахучий дурман.

Зривається вітер, темніє, зоріє,

І одяг, що теплий, душу не гріє,

-"Куди ти летиш? Зачекай, моя мріє!"

Так тихо і страшно, туман все густіє.

Так стукає серце, чогось плаче душа,

Стою одинока, лиш шум вітру втіша,

Стою ні в перед, ні назад не руша.

Мені б трохи любові, щоби душу зігріти,

Щоби серце дівоче перестало тремтіти,

Щоби вічність коханням палати, горіти.

...

Марія Громова

Думки в дорозі

Голуби, шпаки

на дорогах

Клюють зернятка з того,

що випало з авто

при евакуації.

Налякати вони можуть,

але не знищити Націю.

Все, що зараз кажу

Немов

зайва є інформація.

Чи живий я?

Кладу на зуб

І кусаю всі пальці я.

Живий я.

Ніби живий.

Хоч всі рими відгонять трупами.

Хочеш,

теж розкажи

хибкі думки

словами грубими

***

Хибкий - який не має твердості

...

Роман Коцький

Ніч

Ніч опускається птахом на землю,

крилом розкидає по небу зірки,

і в свою косу темну-претемну

вправно вплітає диво-квітки.

Різні пелюстки мають ті квіти:

білі, червоні та золоті...

Їх заплітати – це вміння велике,

пісню співаючи на самоті:

"Я візьму білі, мов яснії зорі,

людям на сон у косу заплету,

щоб спали спокійно у власному домі,

щоб відігнати усяку біду.

Візьму червоні, мов крапельки крові,

їх заплету на вірну любов.

Бо ж щастя нема, де немає любові,

і зло повертається знову і знов.

Також візьму я і жовтую квітку –

мов сонце яскрава і гарна вона.

Щоб кожен мужчина зустрів свою жінку

й у душах буяла прекрасна весна.

Далі блакитні, мов сни загадкові,

я заплітатиму в чорну косу:

щоб мрії чудові, чарівно-казкові

нарешті збудились від тихого сну".

Та раптом красуня звелася на ноги

й почала входити в домівки людей.

Переступивши будинків пороги,

усіх колисала, мов власних дітей.

Вранішня зірка скотилась на землю,

в небі засяяв сонячний день.

Дівчина квіти сховала в кишеню,

щоб завтра знов заспівати пісень.

(Грудень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Берег Щастя

Я стою на березі Щастя

Невеличку крихітну мить,

Трішки озирнусь — до мене вже

Море Буденщини мчить...

Мене несуть потоки нудної сірості,

Я хапаюся за вічний берег,

Не хочу мати морську недугу,

Та хвилі виспівують шерех.

Бризки сліплять очі,

Мерехтливі глибини моря тільки ростуть,

Вони шовково шепочуть:

«Щастя — момент!» Та воно вже не тут...

...

Смілка Анна

Як стати Людиною

Як стати Людиною

Спитала Олеся у тата:

- А як же Людиною стати?

- Це просто, сідай і послухай:

Надворі мете завірюха -

Впусти кошенятко до хати.

Пограйся у хованки з братом -

Якщо буде нудно дитині.

Ти знати оце ще повинна:

Не кожна людина - Людина.

Людина слабких захищає.

І біди ворогам не бажає,

Але й не стає на коліна.

То й кажуть про неї - Людина!

...

Юлія Забіяка

Під водою

Хочу зникнути десь під водою.

Там, де риби і хвилі морські.

огорнутись її пеленою

Й не дивитися більш нікуди.

Там не буде ні смутку, ні горя,

Там лиш тиша суцільна і я.

Хочу зникнути десь під водою,

Там інакше панує життя.

Може іноді там є і страшно

Й незнайомі підводні світи,

Та можливо мені це й на краще-

Там лиш тиша. Лиш думка і ти.

***

У цих словах велика таємниця.

Сама не знаю я, про що вони.

В моїх очах вогонь від зір іскриться,

Далеко звідкись, з неба глибини.

(серпень 2022 р).

...

Віршотвориця

Наважитися жити

Прожити себе,

Вільно, без страху,

Таким, яким є,

Не збитись зі шляху,

Розкрити себе, до дна, до скелету,

Жбурнути для вибору в небо монету.

Прожити себе,

Сплести свою долю,

В вогонь ланцюги, вітер в крила й на волю.

Прожити себе,

Відпустити до краю,

Бо втрачений час помилок не прощає.

...

Yana

Подорож у сни

Заплющуй очі і засни,

відкинь усі турботи.

Поринь у ніжні теплі сни,

відчуй нічні казкові ноти.

Заглиблюйся все більше в сни,

пірни в красу уяви.

Відчувши дотики весни,

почуєш, як шепочуть трави.

Зайди у хмарно-білі сни,

пограй в квача із літом,

літай із листям восени,

засяй, як зірка ясним світлом.

Візьми у руки хмарні сни,

розвій по небу снігом,

відчуй душею мить краси,

літаючи взимі над світом.

Прокинься, друже, і співай!

Лети у день з птахами,

а коли важко – повертай

погратися вночі зі снами.

(Вересень 2021 р.)

...

Роман Фещак

У магазині

Та що ж це таке, друзі?

Кругом всі немов у тузі.

Жити стало практично неможливо,

Цінники й зарплати - все жахливо.

Приходиш в магазин, дійсно нападає туга.

Дивишся у гаманець, відчуваючи напругу.

Виходиш з магазину, а сумка то пуста.

Скоро хліб буде коштувати десь до гривнів ста.

Плак-плак.

...

Тамара Рудик

Джиперс Криперс 2. Частина 1

Двадцять третя весна настала.

Він прокинувся, аби поїсти.

Всім, кому цікаво стало,

Пропоную, щоб з ніг не впали, сісти.

Він - жахливе створіння у плащі,

Гидке обличчя прикриває капелюх.

Має випучені пусті очі,

Але гострий зір та нюх.

Спершу він украв чуже дитя,

Хлопцеві було всього тринадцять.

Через кров випив все його життя,

І кості викинув на трасі.

На тій самій трасі, по якій котився

Жовтий автобус з школярами.

Хтось із них співав, радів чи злився,

І ще не уявляв, що буде далі.

Вони їхали додому, коли раптом щось сталось з колесом. Пробите!

Ніхто не зрозумів, що відбулось,

Та що далі їм робити.

Колесо замінили швидко на нове,

І в ту ж мить відправились в дорогу.

Та знову трапилося те,

Що змусило кликати на допомогу.

Жаль, на поклик ніхто не відповідав,

І лишились вони сам на сам їз темнотою.

Лиходій здалеку вже спостерігав,

Та тішився своєю підлотою.

Взмахнув він крилами і полетів на полювання.

Першого схопив, помітивши в людей велике здивування.

Все зводилось до одного, до виживання.

Або він, або оці створіння, жертви природи глузування.

...

Тамара Рудик

Спогади

В метро застаріла висить реклама.

Війна її сенси анулювала.

Сирени змінили розклади руху.

Люди, тварини – тримаємось купи.

Тривога в очах нічних пасажирів.

Спогади: вчора ще ми жили в мирі.

Дорослі і діти чекають ранку.

Вибухи, ніч... На Київ пруть танки.

...

Олександр Бондарчук (Sash_Ko)

Писати

День думки в дугу складає,

й серце наче не моє.

Вени мов ті струни грають,

біль лунає, злегка б'є.

Дразнить шлунок чашка кави,

паморочиться в голові.

Може цей напій — отрута,

як той Жовтень для трави?

Може вся біда в бажанні

не писати на стіні?

Та коли пишу я градом,

трішки легше на душі.

...

Citrus _S_M

Пошкоджена техніка

Я накидаю пару рядків

або навіть

цілий катрен

поки ще

геть не знімів

поки поруч ніхто не вмер

Я накидаю слів у рядки

повних скомканих

" Ідіть, ви вже"

страшно померти ніким

серед

сенсів, кварталів

пожеж

Я зберуся і розкажу

проковтну той

у горлі комок

перекрикну у вухах шум

зберу пригоршню

хоч думок

Я старався,

але не зміг

ніби я ідеал - окупант:

небоєкомплект рук і ніг

десь не тут

свій описую стан

Моя техніка

пошкоджена знов

і писати отак апломб

втратив здатність

я до розмов

в Середзем'ї розквітло зло.

...

Роман Коцький

Чистий аркуш

Ранок

Розгорта переді мною

чистий аркуш -

Дня початок.

Час спинився...

Що візьмеш ти із собою?

Чим наповниш

День новий цей?

День цей - новий

(ще ніколи ти не жив в нім),

як дитина та відкрита і наївна - 

чистий аркуш.

Що напишеш

Ти на ньому? Чи продовжиш 

все, що вчора й позавчора - 

болі й зради, 

всі турботи і тривоги - 

все, як завжди...

Чистий аркуш.

Час спинився... Час спинитись?

Залишити все, що "вчора",

народитись і почати

новий розділ

з дня нового!

Дня початок

Розгорта переді мною

чистий аркуш...

...

Роман Тихий
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83524коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: