🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6982)

Грози

Сьогодні світатиме пізніше

Як небо обступили грізні хмари

Та й звуки відчуваються різкіше.

Блукають десь собі примари

Коли у землю б'ють рудаві блискавиці

І нутрощами відчуваєш гуркіт грому

Вони не сплять, відкриті ма очиці

Блукають під дощем, не мають дому

Немає їм де спати, і чого любити

Не мають як зімкнути сірі очі

Так і буде Земля їх всіх носити

Допоки пануватимуть грозові ночі..

Літо (червень мабуть) 2022 рік

...

Птаха
16+
Уривок

В подихах

В гарячкових не стриманих подихах,

Руки губляться на шкірі у дотиках

В цілунках, мов крізь двері у курені

У легені повітря твого струмені

Чуттєвість жорстоко закута під шкірою

Швидкими ударами серця під ребрами

Дозволь у цю мить ще трішки не думати

Дозволь повірити що не впали з неба ми…

...

Міло Севіч
Уривок

Райдайм

Велика Долина, зелених небес.

Вчений стоїть серед цих чудес.

Душа кричить: Ось таки він – інтерес!

Гори далекі, та гори високі.

Тримають своїми вершинами хмари широкі.

Ходять серед них, вітри одинокі.

Жили у горах, дворфи поважні.

Копаючи шахти у глиб неосяжні.

За що були покарані богозневажні.

Зелена стіна, тягнеться ліс.

Північ та південь континенту зріс.

Немов, він у небеса себе підніс.

Барвами різними, феї літають.

Звіролюди вченого за свого приймають.

Святої магії його таки навчають.

За лісами, на трубах пишно грають.

Царі місцеві всього сущого бажають.

А люди за прихоті, та й усіх убивають.

Тиша застигла, на морі без хвиль

Мить остання у цей незвичний штиль.

Не вартує подорож таких зусиль.

Лунає вибух немов травневий грім!

Усе миттю зникло таки у нім.

Сумно якось, на душі усім.

...

Кіану Лисенко

16:44, п'ятниця (поема)

ПОЧАТОК

Сімейна експресія:

бурхливих відносин.

Швидко час

закінчується петлею

маніпуляцій.

Зустріч гостросоціальних

перепон.

Фестиваль мрійників

сподівання.

Прокинутись в ліжку

з нав'язливим

діббуком.

Пізнання комплексу

неповноцінності

через дзеркальце контролю.

Посередники в пошуках

романтичних образів.

В руках марнославство,

що під парасольковим

фортепіано.

Сомбреро візьмить чоловік.

Відправиться Інспектор

на роботу,

керуючись

розпорядком дня;

пишатись розділом

оманливості щастя.

Радість

наближається до

материка журби.

П'ятниця затишок

завісить шторами,

щоб срібні смужки

гіркоти відчути.

1.Тривожні думки чесного громадянина

Рак — самітник.

Ставиться зневажливо до помилок.

Впертий дуб, який

оминає вказівників

життя.

Непримітність

громадянина

в пелюстках кохання.

Декілька разів

невпізнав однотипність

дійства.

Полюбляє

вечером

досьє

писати.

Карл Густав Юнг снився.

Вчителем підсвідомості став.

Чекаючи героя та

сміючись з нього.

Вічність дверцят геніїв відкрив.

Люди з цікавістю

неочікували побачити

дух мистецтва.

Смуток помірної

спільноти.

Тривожні думки

заважають.

Геть з мого святого

нещастя дволикий!

Наступив вечірній театр,

що кінці буденного життя.

Мало цікавило сірість мірки

неосяжної естетики.

Герою вся суєта байдужа.

Нове захоплення знайшлось:

походеньки легкої поведінки.

Одного дня письменниця

не витримала

ревнощів.

Вирішила перевірити

правду взаємного

канату.

Ретельний психоаналіз

чоловіка вишукувала.

Нічого не знайшла.

Друга половинка

дуже

хитра

особа.

Нитками гіпнотичних слів,

лялечку собі

зробив.

Болісної правди

б нестерпів.

Ніч

з спокусницию — ментальний світ

забирає.

Видатні державні діячі

розділились на табори.

Хтось поважав персонажа,

а хтось різко критикував.

Опинився в гостях психотерапевта.

Хронос виплакав слізоньки

над жіночими долями.

Винуватець іронізує,

заглиблюється

манію величі.

Серйозна бесіда.

Що ти цим мав на увазі?

Жертвою являюсь.

Легко оправдовувати:

грубе

невігластво.

Мовчання.

Повернення реальність.

Згадати чому став

Дон Жуаном.

Що сталось?

Процес осмислення людини.

2.Нарис минулого

Свідок подій

записи оберігає.

Через вікна

чутно нарікання.

Вільні дні

споглядає

за рухами жінки.

Злиться,

що вірна йому.

Хіть джазу

охвачена ним.

Фіолетових відтінках

вечір наступив.

Лінія між примарами

та неосяжними.

Навколо темна завіса.

Жадання символів знайти.

Середньовічний фантом

повсюду казкових

оповідок.

Придумання історій

без правдивих

свідчень

окуляр.

Перебирає кістки,

щоб створити

антураж

брехні.

Давно зрозуміла,

що з дияволом живе.

Набридло

створювати новий

сюжет.

Гуляння наївних втіх.

Відрядження

творчої

людини.

Аналіз

дивних подій.

Знайомі, рідні

створили

гру в бісер.

Відкрили

аксіому про

таємничу особу.

Дівчина вирішила

мат поставити

на

шахматній арені.

3.Зламані листя останнього моменту

Просто немає слів,

щоб діалог продовжити.

До чого все це

дійде?

Сучасний, похабний

артист,

що блокує статистику

поглядів:

будучи захованими палаці шаманства.

Найпотаємніші

бажання розпуцниства

здіймаються

в штормі

людських

думок.

Тотемні ідоли слухаються порад

псевдофілософії.

Жартівник кібернетики

прописує кодування для дурнощів.

Гра словосполучень перекручує

дійсність,

що видніється за хмарочосами.

За межами простору

тамплієр конструює

озеро шуму.

Кінострічка кохання поза

піраміди потреб.

Темна сила хотіла залишитися

з особою.

З–поміж вуст красномовність ллється

та ніхто розглядати її

не буде.

Ірода випровадили з світового декору.

Залишивши пастці моменти

болючого містицизму.

Віконці депресії,

де свідок бачить

нічних світляків.

...

Емблема Орлик

Болеро

Не те щоби я в когось теє просив, але він все одно настав –

Черговий день дві тисячі двадцять четвертого літа.

Ніхто не пояснить мені чим відмінний від точно такого ж дня дві тисячі двадцять третього, тисячу двісті сімдесят дев’ятого, п’ятсот тридцять третього сонцевороту до нового літочислення.

На самому вході до сховища, через вулицю, в сусідньому селищі, на іншому континенті

Балістична ракета (камінь з пращі, стріла, спис – обери потрібне) знову влучила

У п’ятирічну дівчинку на третій стадії онкології, а чи можливо з синдромом дауна.

Поза місіонера і поза ззаду усе так само далеко попереду. Усе перевірено. Усе без будь-яких набалдонів.

А як ви хотіли – меню із більш ніж двох страв виключно для гурманів.

Не впевнений чи вартує окремої згадки – подорожчало звично золото. Здешевшало звично життя.

І це іще я не брався описувати як у садах передмістя падають із гілок абрикоси,

Як стоять зі щитом і як повертаються на щиті,

Як ледве дихає старий пес у спекотній тіні,

Як містер Z усе ще сподівається обійти містера Y,

Хоча леді G давно вже обрала кому із них відкусити голову…

Не те щоби я в когось про теє просив, але він таки проминув –

Черговий день дві тисячі двадцять четвертого літа.

...

dym

До пекельних пагорбів

Трава, колись буйна й струнка,

зараз бура й липка,

а скоро жнива..

У жнив позичу серпа,

пожну своє лихо -

зостанеться колюча стерня.

Складу до мішка,

зав’яжу міцного вузла

та й закину за пекельні пагорби -

хай би там плакали.

Хай би мали гриба

як я два маю крила,

тоді на душі стане радісно

і тихо-тихо…

...

Persephone Aly

Сад душі

Вирости свій власний сад,

Хай там буде тиша,

Спокоєм рости ті квіти,

Будь ти сонцем, дивом.

Посади ти там надію,

І полий натхненням,

Хай цвіте ота черешня,

І душа безмежна.

Ти залиш вже там усмішку,

І дивися повсякчас,

Серце бʼється без упину,

Ти радій, бери життя..

Поклади ти в сад всі мрії,

Хай ростуть вже вище гір,

Заплітають всім зеленим,

І дають вже силу слів..

Опусти туди ту працю,

Що тобі дає життя,

Ти залиш вже там турботу,

І тримай так майбуття.

Посади скоріш свій сад,

Цвіт турботи, цвіт душі,

Й листя тепле, золотисте,

Й сонця промені залиш ти..

Це твій спокій, це твій рай,

Лиш своїх туди пускай,

Там вже мир і там вже казка,

Буде там тобі прекрасно..

...

Аніла кю Дивад

Вечір пахне мʼятою..

Вечір пахне мʼятою,

Листям, чаєм, ласкою,

Обіймами і кольором,

Коли життя - чудове.

Тиша пахне спокоєм,

А спокій той - світанками,

Світанками до ранками,

І віє сонце радістю.

Надія пахне листям,

Коли все немов зависло,

І стало на мить живим,

Коли озирнувся на колір душі.

Посмішка пахне квітами,

За сміхом ягоди збираються,

А солодощі так несуть комфорт,

І та душа так пахне - мʼятою..

Небо пахне зорями,

Світанки і дібровами,

Надіями і ласками,

І згадкою прекрасною.

А вірші пахнуть яблуком,

А вірші пахнуть мрією,

І пісні ті, над зливами,

Хмари відганяють так назад..

А ти так пахнеш спокоєм,

Тим спокоєм, любовʼю,

Натхненням і усмішкою,

І просто цим життям..

...

Аніла кю Дивад

Чому життя як макраме?

Завжди запитують мене:

Чому життя як макраме?

А я скажу тобі одне —

Воно плететься в різні боки,

А ти ставиш різні кроки.

Є легкі і є складні,

Є такі, які не знаєш,

Чи краще йти, або стояти.

Вони запитують тебе,

А ти запитуєш мене.

А я скажу: це твої кроки,

Ти маєш йти по стежці сам.

Вона веде тебе у край,

Який потрібно ще пізнати.

Життя потрібно обирати:

Куди йти, а де стояти.

Тому запитуй сам себе:

Чому життя як макраме?

...

Max Kay

Не зволікай

Небо зіткане з мільярдів сердець

Вони в унісон вистукують слова:

«Не зволікай, не зупиняйся на пів шляху,

Рухайся далі!».

Вони знову ховають нас за спинами від куль,

Тримають на плечах країну.

Не зволікай, не зупиняйся на пів шляху,

Тобі все досяжно.

Не дозволяй скорботі красти життя!

Нехай сльози лише раз мов цунамі накриють розбите серце.

Не зволікай, не зупиняйся на пів шляху,

Ми ще будемо разом.

Небо зіткане з мільярдів сердець,

Вони без упину вистукують мудрість:

«Не зволікай,

Не зупиняйся на пів шляху,

Рухайся далі!»

...

Ольга Тацюн

Вся унікальність у нашій душі

Люди — вовки в овечій шкурі,

Ніколи ти не взнаєш, ким прикинуться вони:

Вони і добрі, і жахливі, і похмурі...

Буває, ігнорують скільки не дзвони.

Ми думаєм, що інші чимось кращі,

Що нас не люблять, бо ми диваки...

Душі людської непролазні хащі,

Де дуже видно, що ми не такі.

Та людям тим ніколи не збагнути...

Красу у інших треба лиш знайти,

Щоб власне серце змогло спалахнути,

Щоб легше було друзів віднайти.

...

Just Катерина

Згубна вчителька

Із кожним днем - нова наука,

Малих дітей веду на муки.

"Один плюс два"? - ті кажуть "три",

Хоч відповідь та вірна,

Кидаю я крейди.

Люблю доводити до сліз

І чути відчай в голосі.

Як з голови йде кров у них...

Все манить мене до гріхів.

Я відкидаю всі страхи

І все прямую за бажанням...

Дітей ненавиджу усіх

І хочу, щоб ті поздихали!

Я вбила тридцять чоловік!..

Не досягли ті й 10...

Я божевільна, так і є,

Та мені байдуже на все,

Поки ті нелюди живі!

...

Геліконія

Творіть..!

Творчість виходить із серця,

Бажання лине із душі,

Ти перестань шукать натхнення,

Якщо воно вже в тобі..

Я раз казала, скажу далі,

Що все, що думаєш - ти не мовчи,

Пиши, як вмієш і як знаєш,

Що відчуваєш ближче до душі.

Для того, щоб творити

Вже не існує меж,

Ти просто лиш твори, авжеж,

І не існує рамок, і правил та законів,

Лише одне слово, щоб в серці був той спокій..

Творчість виходить із серця,

Бажання лине з душі,

Свободу дай своїм думкам,

Створи поля і думу ту високу,

Запиши вірш, і пензель той візьми,

Вже в світі точно хтось почує,

І не забуде шлях мети..

Створи надію і тепло,

Ти розгорни й придумай квітку,

Ти погляд свій спрямуй - і буде сонце,

І бережи, плекай ти спокій той..

Творчість породжує натхнення,

За натхненням стоїть мета,

Мета просто - однак вже не звертати гори,

А просто поклик той знайти,

Знайти вже шлях і зорі,

Щоб стало краще, так допомогти,

І витерти усім ті сльози,

Підтримку висловить свою,

Бо творчість лине з серця,

Бажання виходить з душі,

Я хочу творити і сяю,

Тому і світ цей заповняю,

Несу добро, бо я добром живу,

Несу усмішку, бо треба більше,

Пишу про світло,

І хочу нагадати слово,

Що кожен з нас - ліхтарик в світі,

Творіть, творіть, творіть,

Ви сильні..!

...

Аніла кю Дивад

Камінні поручні

З тобою без тебе...

Тільки не ти... у сум'ятті жагучого льоду...

Сипався місяць, мовби на силу журбі.

Поручні каменем тихо спадали на воду...

Знов беззмістовна, знову ти б'єшся вгорі.

Білі дзерка́ла тіняво бавили зорі,

Ти відбивалася в їхній вербо́во-душі.

Маслинові плечі рівно лягали у хорі,

Мовби крилаті, зовні беззвітні дощі...

Знати б з тобою, скільки навіює море,

Скільки ховає той одинокий ліхтар...

Очі твої у нічному - незвідане горе,

Тепла надія - холодний, до витоку, пар...

04.07.2024

...

Сара Ґоллард

Босорочка (ремейк)

Я Босорочка стара

Смерті не боюся

В мене вже зубів нема

Та я й не журюся.

Босорочка я старесенька

В мене вже зубів нема

Та я й не журюся.

Не вродлива змалку я

Та гадати гідна

Не дружу я з усіма

Бо я, кажуть, відьма.

Босорочка я старесенька

Не дружу я з усіма

Бо я, кажуть, грішна.

Привороти я роблю

На кофейній гущі

Ой дурненьких я люблю

Кидати на гроші.

Босорочка я старесенька

І кмітливих не люблю

В себе на дорозі.

Хочуть мене з світу зжити

Кажуть: «Ти зійшла з ума»

А я дулі тичу їм

Бо я справедлива.

Босорочка я старесенька

Не дружу я з усіма

Бо я ще й сварлива.

Вдача від батьків така

Привороти всім робити

І начальство у міськраді

За ніс поводити.

Босорочка я старесенька

Я начальство не люблю

Бо я ще й сердита.

...

Анатолій

Створене кохання

Серед бляклих відтінків життя,

Створила я кохання під куполом небуття.

На світанку горіла пекельним бажанням,

У мене в руках - шедевр безжальний.

В серці з'єднала тіні гіркоти й туги,

Це все мої думки невгамовні.

Створила його у творінні безмежнім,

Сховані душі лунають у вічнім сюжеті.

У руках суперечних потуг воно сяє,

І серця наші миттєво болем єднає.

Пошуки змісту й просторів безкрайніх,

На мольбу долі - руки наші єднаю.

Рука до руки тремтить у спробі відвертій,

Муки сховались у глибинах нашого серця.

Мелодія таємнича забута відразу,

Із нею пролунала покірна відраза.

Покликання й сум вічно тривають,

Холодність й страхи, скуті між двома тілами.

Сплітаються долі, що загубили бажання,

Бо у їхніх душах ще не було кохання.

У розпалі зростають тіні холодні,

Душа скривавлена та погляд безодні.

Але під поверхнею ми сумнівом повні,

Створене кохання - зовсім не казкове.

...

Яна Янко

Три кроки

Моє життя - це калейдоскоп емоцій,

Від радості до болю, і стону німого.

Подорожую я крізь своє існування,

Де час та долю свою втрачаю.

Перший крок - початок долі нескінченної,

Моє серце розбивається на дві частини.

Між тілом та душею - вибір непростий,

Полум'я палає, розбурхавши внутрішній світ.

В другому кроці - я кохання знайшла,

Турботливо тримаю його на руках.

Радість відбивається в моїх очах,

Світлом переплітається моє майбуття.

Третім кроком - став день забуття,

Тікають дні, що були колись небуттям.

Очі пізнаються у мелодії тихій,

В останньому акорді мого життя.

Тут на землі, увіковічнена мить,

У роках моїх втілення скрізь.

Я легендою живу під крилом емоцій,

Зафіксувала своє життя в трьох кроках.

...

Яна Янко

Наснага крику

Моє серце плакало, заливалось сльозами,

І раптом небо криваво-червоним стало.

Я зупинилась, не змогла далі йти,

Люди йшли вперед, а мене з собою не взяли.

Моє тіло відчуває втому гірку,

Емоції ці близько до серця кладу.

Так вибух меланхолії стався в мені,

Це відтінки смутку, радості, відчаю і жаги.

Вони віддалено лунають у моїй душі,

Змивають весь біль, що у серці знайшли.

Слова виливаються, як струмки дощові,

Під цим небом, що стало домом моїм.

А я стою серед прибою,

На містку, над морем холодним.

Неначе з глибин, відчула я страх німий,

Це крик, що відбивається від губ моїх.

...

Яна Янко

Мої/Твої слова

Мої слова - вони в тобі,

Твої слова - до мене не дійшли.

Мої слова - правду говорять,

Твої слова - брехнею мовлять.

Мої слова - відлунням звучать,

Твої слова - як вітри гудять.

Мої слова - як небеса високі,

Твої слова - як втрачені ночі.

Мої слова - ніжність приносять,

Твої слова - таємницю відносять.

Мої слова - знають кохання,

Твої слова - живуть стражданням.

Мої слова - торкаються душі,

Твої слова - ховаються від слухачів.

Мої слова - живуть для долі,

Твої слова - не знають волі.

...

Яна Янко

Тихі ріки болю

Капають сльози з очей моїх,

Підставляю долоні під ріки солоні,

Які течуть по щоках худих.

Мені боляче,

Сильно серце болить,

В грудях більше не скаче від тебе.

Не потрібно було довіряти тобі свої думки,

Все розповів.

Всім розповів,

Для них тепер не секрет що я відчувала.

Чую я сміх,

Розмови про себе,

Всі за спиною говорять про мене.

Тепер мені страшно,

Лячно вийти до них.

Так залишилась на самоті,

І легко померла без тебе в житті.

...

Яна Янко

Розібратись

Твоє кохання моєю забаганкою стало,

Я так рятувала себе від страждання.

Яке жило в мені споконвіку,

І стогнало воно як мелодія скрипки.

Моя усмішка привабила тебе,

І кохання твоє для мене цвіте.

Моя омана гріла тебе, та до бід схиляла,

Відкриваю те, що ти від мене ховаєш.

Тобі все байдуже, що робитимеш далі?

Коли я почну віддалятись якнайдалі.

Педалі натискаю, від тебе тікаю,

Що ж робити, я тобою граю.

Я піду, пробач, я втечу,

І більше ніколи не знайдеш.

Ні мене, ні сонце, ні місяць яскравий,

Будеш знову один життя проживати.

Віддай своє серце в руки душі,

Які правду, ніжність, кохання твої берегли.

А я світ без тебе знайду,

Щоб розібратись для чого живу.

...

Яна Янко

Себе я знайду

Я живу таким життям, коли я не є собою,

У житті стається все, але я не відчуваю болю.

Життя моє стало самотнім, так як у мене немає волі,

Живу сумним життям, та не вірю в долю.

На життєвому шляху, я сама з собою,

Я живу таким життям, що можу померти за нього.

Плачу сьогодні, але завтра встану,

Чому ж себе я так ламаю?

Не знаю чи живу,

Ніяк свою долю не знайду.

Можливо відчую щастя в душі,

Та віднайду своє Я, у цьому складному житті.

...

Яна Янко

Букет сподівань

Нарешті цей час настав,

Він довкола все з квітами вкриває.

А я самотньо йду з букетом в руках,

Який купила для себе сама.

Ці квіти яскраві як поцілунки бажання,

Але в мого серця є прохання.

Квіти, чи знаєте ви мої мрії?

Нехай кохання мою душу зцілить.

Букет у руках, а душа відкрита,

Але таємничий шлях закритий.

Серце моє б'ється в так холодного вітру,

Замість щастя - смуток відкритий.

Не знаю, можливо квіти забули,

Що для людей потрібні вони.

Я знаю, вони про мене згадають,

Подарують кохані навіть в кінці.

...

Яна Янко

Згасаючий привіт

Кожен день, що судилось пройти в майбутті,

Знаходжу різнобарвні слова у своєму житті.

Кожен із них - це твій привіт,

Що освітлює мене несячи вдалечінь.

Чути твій голос - це мрія моя,

Мелодія, що в моєму серці луна.

Але життя коротке, шкода - це факт,

Правда гірка, ми не зможемо уникнути жаль.

Сповивай свій туманами суму,

Відкриваю сторінки історії смутку.

Мов мить у вічності, як криза піску,

Відчуваю спокій у хвилях дощу.

І коли голос твій стих,

Згасають всі звуки для мене,

Без твого - Привіт,

Не може моє битися серце.

...

Яна Янко

Кров'яний колір

Червоногарячий колір шпалер у кімнаті,

Сонце гаряче на стінах палає вогнем.

Місяць холодний людей обіймає,

І на шкірі обличчя - опіки залишає.

Не знаю чому, але не відчуваю,

Як у мене в грудях болить.

У тихій душі думки розкриваю,

Немає кохання, тільки жаль проникає.

Червоний келих вина стоїть на столі,

Але моє серце тихо стогне й болить.

Спалахи вогню біля мене живуть,

Сама із собою тепер сильно горю.

В моїй душі туга зростає,

В танці зі мною кружляє.

Нехай опалює мене цей колір гарячий,

Що продовжує з мене знущатись.

...

Яна Янко

Колись..

Колись я стану озером,

Небом, надією, словом,

Колись я стану Людиною,

Яку не забудуть крізь осінь,

Колись я надійду мети,

Лише якщо - не буде лінь іти..

Колись я просто буду,

Колись - той обрій забере,

Проте не сум і не печаль це,

А просто мова, мова у душі,

Колись відчую я заграву,

Колись піду у світ буття,

Колись отак піду в літа,

Та просто зараз відчуваю це життя,

Бо про оте майбутнє - говорити можна вічно,

Про те, що станеться колись чи ні,

Ми ладні розмовляти днини,

А це життя іде й іде,

То наше нам оте «колись»,

Якщо можливо і не буде..

Я б сказала зараз

Одні прості слова,

Колись я б стала красивою,

Колись я б стала собою,

Проте це дурниця, дурниця й пітьма,

Яка вже давно перестала дружить з головою..

Я б сказала пізніше ці верхні слова,

Я б сказала ж тоді, як була ще мала,

А зараз - я стала, як та вже із мрій,

Тому не каже, що буде колись,

Ти в мить оцю і дій..

...

Аніла кю Дивад

Самозакохана

Моє кохання тобі навіки,

Ти сам не зміг сказати мені НІ.

Я забажала жити в тобі,

Так довго, поки не згасну у вогні.

Ти зі мною зараз чи ні?

Ми разом летимо уві сні.

Мені байдуже на прокльони твої,

Ти не зміг сказати безодні НІ.

Рани до серця прикладаю рукою,

Божеволію від кохання, але сама із собою.

А ти біжиш від мене швидкою рікою,

Я не знаю що робити, тут із тобою.

Не хочу, щоб кінець прийшов до мене,

Відчуваю як бажання гасне у тебе.

О, нехай здійсниться бажання небесне,

І твоє кохання до мене воскресне.

...

Яна Янко

Оповідь про царівну неба

Краплі дощу як сльози небес,

Звідки ж вони?

Для кого течуть?

Історію для цього я вам розкажу.

Почула колись як дехто сказав,

Що сльози оці, з царівни очей.

Прекрасна дівчина живе в небесах,

Та плаче вона, тому що сама.

З початку віків, до кінця своїх днів,

У небі блукає самотність її.

Чому сама? Ніхто не сказав,

Та долі зрадливої вона не знайшла.

Тож відчуймо біль царівни самотньої,

І нехай з небес лунає плач її.

Бо коли краплі дощу перестануть іти,

Про неї ніхто, не згадає тоді.

...

Яна Янко

Слова брехні у зіницях неба

Давай, спробуй збрехати мені!

Не відводь погляд блакитних очей своїх,

Які стають темнішими за небо.

Я знаю ти брешеш мені,

У твоїх словах ніякої правди немає.

Нужбо, спробуй збрехати мені!

Дивлячись у мої зелені очі,

А ти мовчиш, ніякого слова не кажеш.

Так я знаю як складно тобі,

Брехати дивлячись в очі коханій.

Тепер, спробуй збрехати мені!

Коли я всю правду дізналась,

Хоча, можеш мовчати надалі.

Бо я вже пішла,

І мене вже ти втратив.

...

Яна Янко

Легкість розлуки

Моє серце сильно плаче,

Бо в руки смерті не хоче йти.

Так міцно тримається за нитку надії,

Що кохання зможе воскреснути в нім.

Знаєш чому воно помирає?

Тому що нас більше немає.

Так легко сказати, так легко піти,

Так легко відповідальність за це не нести.

За ті слова які сказав,

За те, що скоїв ти зі мною.

За те, що у нас вже пройшло,

І за те, чого ще не було.

Просте "пробач" не вирішить проблему,

Прості слова не склеять мого серця.

Потрібна чесність, розуміння та час,

І можливо розлука не знайде нас.

...

Яна Янко

У пекельному вогні палає смуток мій

Він там горить, він весь згорає,

Але ніяким болем його не здолати.

Мов полум'я моє серце стискає,

У незгасному вогні проживає.

Сильним вогнем він весь горів,

Так сильно все тоді палало.

А я сиділа у човні,

Та здалеку за цим всім спостерігала.

Сльози не текли з очей моїх,

Була сила вибуху незвичайна.

А я просто голосно сміялась,

Забуваючи про смуток останній.

Поки у воді тонула зрозуміла,

Що стала я тоді щаслива.

Коли моя душа зникала,

На моєму обличчі усмішка грала.

Із моїм диханням останнім,

Вогонь почав повністю згасати.

А я пливу уперед,

Поки серце застигає.

...

Яна Янко

Мелодія дощових крапель

Коли дощ паде холодний,

У весняний теплий день.

Відчуваю душевний спокій,

Який приходить з краплями небес.

Неначе серця стук у грудях,

Скачуть по сухій землі.

Кап, кап, кап,

Музика так грає.

До, Ре, Мі,

Вони ніби танцюють на скрипці.

Ах ті краплі дощу,

Пробуджують спогади важливі.

Але коли сонце світити починає,

Їх біля мене вже немає.

Але разом з цим,

Біль самотності зникає.

...

Яна Янко

Пам'ять у трояндових відтінках

Яскравий місяць у небі синім,

В хмарах схований вночі.

А я стою в парку холоднім,

Із букетом троянд, які подарував ти мені.

Їхній запах як отрута легка,

Яка знищила мої легені.

Гіркий смак кохання на моїх губах,

Яке, як я думала, буде солодким для мене.

Рани від гострих шипів на серці моїм,

Так легко отримала від тебе.

Але навіть у цьому гіркому моменті,

Біль розлуки менша за почуття до тебе.

Я знала, що кохання не схоже на казку,

Так я побачила твою брехливу маску.

І знадвору, здається, пуститься лихо,

Щоб я більше не згадувала цього психа.

...

Яна Янко

Скарбниця почуттів

Не знаю що мені написати,

Потрібно думки десь зберігати.

Щоб ці моменти пам'ятати,

На аркуші паперу їх можна закарбувати.

Там слова записані важливі,

Слова, які нічого не значать для тебе.

Але для мене головні,

Тому в шкатулку на замок покладу їх.

Я знаю як ти плачеш,

І знаю як смієшся ти.

Всі емоції твої на папері я залишу,

Час разом із тобою буду зберігати в них.

Разом мріями ділились,

І моменти ніжності, коли говорили очима.

Всі ці прекрасні хвилини,

На папері збережу простими чорнилами.

Почекай, ще трохи залишилось,

І скоро я покажу тобі секрет особливий.

Так я зберігаю ці миті у словах,

Твоє кохання - цінність, яку пишу у віршах.

...

Яна Янко

08.09

Проходить час, не знаю навіть,

Чи хочу, щоб він тікав надалі.

Скрізь летять хвилини й години,

Та моя душа не готова до зупини.

Перший, другий, третій рік,

Мов струмок минають дні.

Я розумію, що змінюються мрії,

Але спогади життя пройшли повз них.

Живу для себе, не для інших,

Не дозволяю серцю стояти на місці.

Моменти щастя, смутку, емоцій різних,

Буду пригадувати своє життя спокійне.

І скільки б років не минуло,

Мої спогади не будуть згасати.

Вони стануть вічними на небі,

Навіть коли кінець світу настане.

...

Яна Янко

Світло всередині

Світло душі неможливо зламати,

Поставте, так, на мене ті грати,

Скажіть, що не можна,

Мовчати не буду,

Я просто всміхнусь,

Бо життя - це наука.

Світло душі неможливо відняти,

Дивіться, благайте, задайте,

Воно є в мені, це частина мене,

І з ним я живу, із ним - до небес,

Я просто вже бачу життя кольоровим,

А ви, може, всі - забудьте про морок..

Світло душі неможливо забути,

Воно або є, або бачать ті люди,

Що просто душа вже така,

Що бачить лише ту пітьму здалека..

А я вже турботою світ огорну,

Нехай вже це буде отак, для усіх..

Світло душі, я думаю, вічне,

І цей вже сценарій кінця і немає,

Бо це, ніби коло,

І ніби єдине,

Ми всі люди світлі,

І правда - одна..

...

Аніла кю Дивад

Ти - частина всесвіту

Шум води відносить мене далеко,

Спів птахів, ніби крила дають,

Вже тепер стала я, мов лелека,

І бачу світу прекрасний політ..

Сонця сяє і мені добре,

Я всміхаюсь сама собі,

Та природа навколо - мов острів,

Який так душі обвів.

Все навколо чудове створіння,

Все у світі є для мети,

Посміхаюсь я неупинно,

Хоч навіть попри страх в душі..

Вітер нашіптує слово,

За словом гряде тепло,

Вітер так кличе казку,

І волосся моє, золоте..

Все навколо - це радість і диво,

Все навколо - душа вже весни,

Ті квітки і поля і чудова та жнива,

І навіть моря, де те сонце за схилом..

Краса всередині вже нас,

Краса вона в очах і без упину,

Ти подивись навколо, зрозумій,

Що та краса - єдина..!

Ти є частиною краси,

Ти є частина вже природи,

Ти усміхнись на спів птахів,

Почуй лише вже їх ти гомін..

Ти - частина життя,

Частина слова,

Ти квітка, поле і душа,

Для когось - світ широкий..

Ти - усе, що носиш ти в душі,

Ти усе, як бачиш ти планету,

І як всередині тебе ті зорі,

То просто ти - зоря..

Як всередині тебе так назріває диво,

І ти плекає вже його так на плечах,

Радій собі, радій вже слову,

Бо ти - частина всесвіту, частина нас..!

...

Аніла кю Дивад

Не опускай погляду вниз, бо пітьму побачиш

Для чого відчиняти свої страхи?

Вони нічого хорошого не зроблять,

Але хто зрозуміє тебе, як не вони?

Тоді коли страх - це лише емоція людська,

Яка допомагає відчувати себе собою.

То людина близька,

Не допоможе позбутися цього.

Так, я знаю,

Страшно боятись чогось незначного.

Ти здивуєшся коли я скажу,

Що у житті не буває такого.

Можна боятись всього і повсюди,

Але пам'ятай, що його можна замкнути.

Десь у душі, в серці сховаєш,

Щоб не знайшла, щоб не зміг здогадатись.

Ключ від дверей потрібно сховати.

Від себе, від нього.

Щоб не пам'ятати,

Як від самотності хотілось ридати.

Я розумію, і ти зрозумієш,

Що цього не потрібно лякатись.

Ти не одна, ніхто не самотній,

І разом з ним відчуваєш ти спокій.

Є той - хто не дасть забути,

Але той - кого ти хочеш сховати.

Страх завжди з тобою,

Від нього не потрібно тікати.

...

Яна Янко

Тону у мріях

Кожного дня прокидатись в страху,

Від того що уві сні, я душу топлю.

Мрії мої у холодній воді,

Зникають в цій глибині.

Падаю вниз де пустота,

Та водночас повна таємниць вона.

Що лякають мене, заставляють тремтіти,

В моєму сні де я не можу жити.

І тіні пливуть, ліниво танцюють,

Мене своїм змістом штормують.

Мов нічні мари так поглинають,

Пошепки говорять що я помираю.

Але серце моє їм не зламати,

Я навчилась керувати страхом.

І незважаючи на глибину,

Зможу втекти з проклятого сну.

...

Яна Янко

Це не кохання

Чому життя таке важке й суворе?

Ми намагалися розгадати секрет долі.

Але у нього не було відповіді, а у мене ключа,

Ми так і не відкрили ворота щастя для нас.

Моє кохання було схожим на сонце,

Яке піднімалось зрання.

А в нього як ніч холодна,

Коли все мертве довкола.

Я йому сказала, що хочу бути сама,

Але він мене не відпускав.

Не кохав, але злякався самотності,

Навіть якщо для мене - це важкий тягар.

Коли я зникла з життя,

Він всі жахливі моменти згадав.

Тоді зрозумів, що мене вбивав,

І сам себе в кінці зламав.

...

Яна Янко

Кроки захоплення

Подаруй мені перший танець,

Який я закарбую в пам'яті.

Де в обіймах твоїх я бранець,

Кружляю як вітер в кімнаті.

В цю секунду мрій таємниця,

Мелодія лине в наших серцях.

Як момент з нашого життя,

І хвилини короткий шлях.

Твоя усмішка як сяйво яскраве,

В твоїх руках мої крила літають.

Нехай світанок довго триває,

Поки ми танцюємо разом.

...

Яна Янко

«Поміж бетонних плит»

«Поміж бетонних плит»

Як важко жити людям, поміж бетонних плит,

Де їх ніхто не чує, байдужий їхній ритм,

І як кричить їх серце ніхто про то не знає,

Тут по можливості в ігри кожен свої грає.

Усі турбуються про себе, а не про ближніх,

Своя сорочка тілу ближча, що там не кажи,

Із поверху, що вище, не видно нижніх,

Хоча б одного співчутливого мені ти покажи.

Велике місто давить, рутиною воротить,

В ній втратиш ти себе хоча здобудеш щось,

Але це "щось" можливо життя твоє скоротить,

В певний день збагнеш, що навіть не жилось.

Можеш не кричати, ніхто й так не почує,

Твої проблеми лиш твої, ти вже з цим змирись,

Хвилі сердець людських важкий бетон блокує,

Ти краще все ж людиною поміж ляльок лишись.

Не будь подібний іншим, що втратили себе,

Не вчиняй як роблять інші, йди своїм шляхом,

Знай, що бачать кожен крок з висоти Небес,

Хоч би в темряві сховавася, а хоч би став птахом.

³'⁰⁷'²⁰²⁴

...

Vladyslav Derda
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
Продовжую знайомитися з творчістю Дмитра ВоронськогоКниголюб
18.07.2024
Ще одна цікава книга про українських козаків. «Мамай, або Перші козаки» Цей гостросюжетний роман в я ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144427коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: