Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4251)

Степ

Розкинувся різнотрав'ям,

Хоч вправо, хоч вліво -

Небосхил.

Вітерець пригинає траву,

Ковил коливається,

Небо синьою парасолькою.

Легко крокується.

Степ не зовсім дикий,

Тут кавуни вирощують.

А давайте надріжемо кавун,

У стиглості цукровій?

З'їмо тільки серединку,

Решта птахам дістанеться.

Траву пропололи,

Кавуновим соком забруднились,

Йти неохота.

Ви в степу під дощем бували?

Небо темне стає нижчим,

І ось, перші краплі,

На землю курну.

Блискавка пройде над землею,

Неодноразово,

Потужний гуркіт грому.

Йдеш, змокрілий,

Все одно сховатися ніде,

Сам себе втішаєш -

Грози недовгі.

...

Кім

Вишки Бойка

Безпрецедентну бойову

Здійснили операцію,

Зібрали групу штурмову

Таємно. Мали рацію.

Це нафто-, газо- добувні

Платформи українські,

Що мають «Бойко» позивні:

Придбались ним злочинські.

Міністром в ті часи він був,

Подвоїв за них плату.

Хазяїном себе відчув

Бо мав у владі блату.

А в чотирнадцятім РФ

Окупувала вишки,

Качала газ наш без перерв:

Збиткові передишки.

Гелікоптери бойові

На них дозаправля́ли.

Та встановили дійові

Локатори, що мали.

Задача - вишки повернуть

Під нашу юрисдикцію,

Щоб небезпеку відвернуть,

Займаючи позицію.

Розвідник-дрон допомагав

Дорогу їм підказував,

Про ворога застерігав,

Де міни є, показував.

Мети своєї досягли,

Звільнили ті Платформи,

Ракет ще купу притягли,

Привели все до норми.

Ім'я платформ час мінять,

Вже викрили «героя».

Ганебне маєм виправлять,

Бо правда - наша зброя.

...

Галина Студінська

У старому стилі

"Це не моя справа. Тому вона мене і цікавить. Мої справи завжди наганяють на мене тугу. Я віддаю перевагу чужим».

О.Уайльд

Я поет, Ви поетеса

Чому нам не жити разом?

Сьогодні вранці, ледве прокинувшись,

Прочитавши Ваш віршик – закохався.

Схиляю перед Вами коліно,

На два коліна встати не вийде.

О, моя Муза!

Ваша ніжна ручка що тримає,

І так віртуозно пише пером,

Моє натхнення!

Лист, що надіслав,

Мій порятунок і надія,

Я чекаю на відповідь, як соловей літа.

Надішліть лист, чи записочку,

Пропахлу дезодорантом,

Або одеколоном «Конвалія».

Я жваво уявляю цю ідилію:

Лежу, дивлюся у стелю,

Пишу вірші,

А Ви в цей час перете,

Так, по дрібниці, мої шкарпетки,

У Вас, кохана, є час…

Потім прочитаєте, я оціню.

Поки Ви смажитимете котлети,

До речі, я їх дуже люблю,

Я почну новий розділ роману,

Ще не знаю про що, але вже щось…

А вечір, а вечір

Млосний!

У келихах вино,

Моє кохання,

Ми трохи поговоримо,

Про те, про це, та так, ні про що,

І ляжемо спати.

Ми так втомимося, правильно, дорога?

Нехай нам насняться романтичні сни.

Прокинувшись вранці, я сів за стіл,

Складати роман,

Листа не виявив.

Так Ви ще й думаєте?!

Що може бути прекрасніше,

Такого союзу,

Або мовчанням своїм,

Пропонуєте мені подумати,

Навіщо я все це писав.

...

Кім

НЕДОЛІКИ

У кожного недоліки є,

Але це не дуже страшенно,

А важливо, щоб життя своє

Ми завжди любили щоденно.

Нехай будуть у нас помилки,

Ми ж не боги, не ідеали

І проживемо гідно роки,

Що би люди там не казали.

Будьте щирі на добре слово,

Не закликайте у гості злість,

І вдячний світ обов'язково

Вам любов'ю на це відповість.

Інших за помилки не судіть,

Адже кожен має те, що є,

Зупиніться на мить і знайдіть,

У світі призначення своє.

11.09.2023.

...

Мирослав Манюк

Відторгнена

Омите початком не ранить у груди...

Їй подобався білий - спокута надії,

Подобався вечір омани-імли.

Вона засинала, ізранивши вії

Сизою тінню сухої води.

Вона опиралася тихому слову,

Бачила гори в далекому сні.

Та знов ідучи́ по суцільному рову,

Вона віддавала належне весні...

Приходили ранки і все поверталось,

Мовби нічого ТОДІ не було.

Вона обережно й безсило торкалась

Мідної черги на вільне русло́.

І кожної миті схилялась до правди...

Сонцю не вірила - надто пекло.

Їй подобався білий, немов до розради,

За ним ще все буде і з ним...вже було...

08.09.2023

...

Сара Ґоллард

Рукою торкаючись клавіш...

Я клавіш торкаюсь рукою,

Що вкриті пилом століть,

Без тебе не маю покою,

Без тебе душа так болить!

Вже осінь розкрила обійми

Назустріч холодній зимі.

Все вкрилось снігами білими...

Залишились тільки сни...

В яких ми про щастя мріємо,

Про світ такий чарівний.

Про те, як разом сивіємо....

І в серці - біль надривний.

А, пам'ятаєш, в дитинстві

Ми гралися у дворі?

І лазили на горище,

І речі якісь там знайшли?

Мій перший вірш пам”ятаю,

З рядками непевними букв

Старої машинки друкарської...

І смак твоїх ніжних губ,

Коли, торкнувшись рукою

Волосся твого сплетіння,

На крилах кохання весною

Злітав у саме піднебіння!

І серце тремтіло і руки,

І від хвилювання бліднів...

Під марша весільного звуки

Я щастям увесь променів.

Чи було все це зі мною?

Спитати б мені у зими,

Що так і не стала весною,

Лише додала сивини...

Я клавіш рукою торкаюсь

І душу свою розриваю.

Пробач, не зберіг тебе... Каюсь.

І знай: я кохав і... кохаю.

...

Ірина Побережна

Цирк на дроті

Як назвати ще зібра́ння,

В Делі що відбу́лось?

Чи невпевненість, зітхання,

Більшість перевзулось.

G-двадцятка знов зібралась

Без РФ, Китаю.

Перша в СВО «загралась»,

Друга - це вітає.

Індія, що головує,

Має власний погляд:

Нафту москалів купує,

Ось такий світогляд.

Декларацію прийняли

Та оголосили.

Мир у світі прославляли,

Як могли, щосили.

Та війну не засудили,

Духу бракувало.

Як на мене, дно пробили,

Чи їх щось скувало.

Це ж двадцятка кращих світу,

Де вся їх рішучість?

Тож звільнить свою орбіту

Це вже неминучість.

...

Галина Студінська

Вільне падіння

Ґаргульї готичного храму ожили і поховалися у міських парках,

І вулиці нагріті сонцем вкрилися густими туманами.

Перехилившись через вікно в кімнату заглядає осінній місяць,

Нерухомою тишею космічного руху галактики, однієї з мільярдів.

Якогось осіннього вечора, чи можливо осінньої ночі

Розпускатиму контури слів, образів, існуючих тут предметів,

Потягнувши за нитку мороку, розторочивши виткану вічність,

Аби відшукати з чого усе почалося, знову, бігаючи її лабіринтами.

Розторочу і твою любов, зачепившись за нитку хвилюючого голосу,

Стрімкими течіями омиваючи мис безкінечності,

Хіба не злякаюсь від обширу там в невагомості,

Із чорними дірами, між зорями і метеоритами

Не маючи певності

Що все не дарма. Що поезія... Ні, не вона,

І не осінь з її туманами і надвечір’ями, а ти,

Що твій голос, і твоя невідома душа

Існуватиме там, де розкинулась неосяжність.

Без обрію?!

Хмари збирають тугу, як дощі, що стікають в земні калюжі,

З’являються контури і обрій описує радіус

Твоєї обителі.

Світ проявляється гулом, словами, кольором, погодними умовами,

Поцілунками губ, твоїм голосом, і вільним падінням любові.

04.09.2023

...

Володимир Каразуб

Тиша

Тихо, тихо

Послухай, як дихає

Невагомість

Ночі

Серця,

Мови,

Її любові,

Спекотний гін.

Як тихий шепіт,

Мов літній легіт,

Зриває листя

Зорі,

Зойки,

І там колихає,

Коли кохає

Твій місяцем

Вилитий силует.

Дописує подих,

І втоплює погляд

У відблиски віддихів,

Заводь очей.

Світанок здимає

Фіранку біляву

І стягує сонце

Мереживо слів.

І ти прокидаєшся

Серцем оголена,

Щастям напоєна,

І обеззброєна,

Вдихаючи тишу

Розвіяних снів.

Гладь.

19.08.2023

...

Володимир Каразуб

Комбінована атака (06.09.23)

Комбіновані атаки

Є звичайні для кремля,

Ускладняють вовкулаки,

Викривають сваволя́,

Здійснюють що в Україні,

Другий рік вже кожен день,

Свої наміри зміїні,

Кожен з нас - для них мішень.

Бомбування із брехнею

Змішують вони щодня.

Віддають дань привілею,

Бо брехня для них - броня.

І на фронті теж міксують:

Бомби, міни всіх мастей.

Це бандити так «щедрують»,

Дар непрошений гостей.

Комбіновані підходи

До терору у ночі,

Щоб нанести більше шкоди,

Точать зуби та мечі.

«Ікс», «Кинджали»", «Іскандери»

Із Shahed-ами разом -

Терориста є манери,

Влаштувати щоб погром.

Вили гучно, розбудили,

Сон зненацька геть пропав.

ППО всі влучно збили,

Магазин таки палав.

На Одещині складніше:

Там загинув чоловік.

Ворог бив туди щільніше,

Тож на смерть його прирік.

Комбіновані удари

Важче хлопцям відбивать.

Ускладняють ще й пожари,

Злодій вміє обирать.

Залякати хоче ворог,

Істерію спричинить,

Щоб в душі ми мали сполох,

Втратили надії мить.

В нашій нації є сила,

Що йому не зрозуміть.

Маєм друзів, віру, крила,

Щоби нечисть цю розбить.

...

Галина Студінська

СУМНІВИ

Я не можу, я не можу, -

Промовляєш ти до себе,

Сумніви як огорожа

Закривають все від тебе.

Ти не віриш в свої сили,

В усі можливості свої.

Тому люди говорили,

Що ти пливеш по течії.

Але віра рушить гори,

Якщо без сумнівів вона,

Може осушити море

Від берега і аж до дна.

Коли залишиш ти свій страх,

Почнеш себе поважати,

Тоді побачиш кращий шлях

З можливостями все мати.

Ти сумнівам не дозволяй

Твоїм життям керувати.

Вір у себе і пам’ятай,

Що зможеш все подолати.

05.09.2023.

...

Мирослав Манюк

День 559 (05.09.23)

Нальоти Shahed-ів ніяк не вщухають,

Бо зброя дешевша - відомо в кремлі.

Про наслідки також в РФ-ії знають,

Криваві натерли від них мозолі.

Сьогодні на Півдні «бешкетували»,

Шукали кого ще їм можна убить.

Та ППО їх розшматували,

Майже усі вдалося їм збить.

Купа уламків пожар спричинили,

Є руйнування та люди живі.

Звісно, безсонням дістали, втомили,

Все йде «за планом», який у Москві.

Про косорукість москальську відомо,

Навіть в Румунію їх занесло.

То випадково було чи свідомо?

Це без різниці, бо - їх ремесло.

Може випробують долю із НАТО:

Відповідь буде від них або ні?

Та із Румунії твердять завзято,

Сенсу немає в тій метушні.

«Є фотодокази,» - каже Кулеба,

Та не на часі «дрібниці» війни.

Мало що падає всюди із неба,

Вперто не бачать цієї вини.

НАТО не вперше заплющує очі,

Я не експерт, констатую цей факт.

Та на болотах московських охоче

Знову готують наступний теракт.

...

Галина Студінська

Гуси

На березі вересня,

гусям підрізають крила.

Гострими

на обидва злі язики

ножицями-убивцями.

Кров покриває бісером сіре пір'я,

падають плавно

пухом до пилу мрії

про вільний пташиний вирій

та право на теплу зиму.

Хтозна, можливо вигадану

давніми дикими предками,

що залишили казку

на генетичну пам'ять

Нащадкам,

давно одомашненним

безкрилими м'ясниками.

І в цьому немає драми.

Це майже не боляче.

Шрами загояться непомітно.

Розгублені сірі гуси

лишаються жити

в закритих кордонах двору.

Може немає різниці

де закінчиться шлях?

в сирому сараї-гусятнику

від неминучої старості,

чи в чорнім котлі

чавунного пекла гусятниці?

В них не існує вибору.

Вчора настала осінь.

Прогулюючись по вулиці,

я перестріла хлопця.

На правій його руці,

на брудно-зеленій нашивці,

побачила плями крові

і кілька світлих пір'їнок.

Мабуть і його спіткало

ураження генетичною

пташиною пам'яттю-кулею.

Про вільне безмежжя польоту

і присмак п'янкої свободи,

нарешті назавжди вибороної.

Шкода, що і в нього

Не існувало

вибору.

...

Теплий сніг
12+

Найцінніше

Красуне, ти зможеш. Я в тебе вірю!

Я нікому крім тебе життя своє не довірю.

Знаю,падала ти, твою вірю ламали.

Хоча права на те вони,звісно, не мали.

Вище них ти була. Я тобою пишаюсь.

Складно коли - з тобою завжди лишаюсь.

Твоє щастя для мене є найцінніше.

Моє щастя, питаєш? Здоров'я твоє важливіше.

...

Дара Зульська

Усе

Усе, що варто – просто робити,

У цьому і є найбільша потреба.

Найбільша потреба, окрім, мабуть що,

Кисню, води і тебе.

Усе, що хочу зараз – палити

Церкви, листи і сигарети.

Доки сонце випалює квіти,

Я випалю словом як вогнеметом

Усе що вічне та безкінечне,

І що не має початку, краю.

Наскільки це є недоречним

Розкажуть десь на вході до раю.

Усе, що хочеш мені сказати,

Має лишатися між вустами:

Усе, що мають робити солдати –

Іти мостами, іти містами.

...

Paper_Paper3

Шлях

Тиха втікачка занедбаного буття.

Доля чи вибір?

Нічого із цього.

Тиша рятує?

Колись було так,

Тепер травмує.

Вона тікаєм чим далі,

Та воно усюди.

Життя триває,

Власні справи

Дії, слова

Сподівання та мрії.

Чи є ще якісь шанси?

Чи будуть ще якісь шляхи?

Щось усередині гасне,

Неначе раніше воно палало взагалі.

Це життя

Нічого більше.

Варто крапку поставити

Колись.

Вона кричить

Не хоче вмирати

Не хоче робити це на самоті.

Покинута як інші.

Повинна своїх знайти,

Як діяти далі?

Багато варіантів

Та чи насправді?

Вибір без вибору знову.

Марно втекти намагалася

Знову повернулася туди

Або ж погано тікала.

Не розумна дитина

Що людиною стати намагалась

...

Maynuta

Мені наснилось море…

Мені наснилось море,

Що лагідно торкалось

Край неба, там, де гори

Із сонцем загравали.

Мені наснилось щастя,

Сніданок на подвір‘ї,

Де мамо є і тато,

І ще маленькі діти.

Мені наснилось поле,

Де поспіхом до річки,

Іде дівча маленьке,

Розхристані косички.

Мені наснилась річка,

Рибалки на світанку.

І ще під вечір свічка,

І співи, що до ранку.

Біля багаття друзі,

Вони зірки рахують,

Які зникають в лузі,

Де цвіркуни чатують.

Мені наснилось море

І я відкрию очі.

І наяву відтворю

Все так, як я захочу.

02.09.23

...

Гретанія

Три апельсини про вересень

Вересень — новий стандарт

Перезрілості почуттів

Коли вдень ще начебто тепло

Але вночі

Падають напівмерзлі сливи/зірки

Прямісінько в серце

Коли хмари хапають за горло

І вивертають зсередини змарніле листя

Хай тобі грець, ми з тобою спокійні

Два дерева обабіч дороги

Стояти нам і стояти

Нерухомо пити дощі

Ловити октанові плями на асфальті

Вересень прямує на південь,

Бо його там вже зачекалися

Зректися пожовклих ілюзій

За склянкою оковитої

Бачиш, твоя нудьга

Як і всесвітня байдужість — пити її не напитися

Липнуть мухи до золота таких відвертих на тріщини

Слив

Вересень — саме час зректися

Всього

Що колись хотів.

...

Eva

Зима в Підгірцях

У тих місцях де час вплітав його

В косу вітрів, в осінню поволоку

Коли він зник і більш не приходив,

Всім іншим видавалось, що присутність

Його пливка крізь задзеркалля часу,

Що прийде він, вірніше, що назавжди

Його тримають вплівши у косу

Вітри.

І так було завжди — твоя уява,

Вирує, снить і вгадує місця,

Що саме там, так-так, от саме звідти

Великий дух ступив в Заїжджий двір,

І в тім вікні його скувало часом.

Що тут, в давно заплутаних стежках

Що крок — музей, повітря в кубометрах

Прозорих слів промовлених колись,

Шляхетних поглядів, ідей, що тут повисли

В скульптурах часу. Їхні тіні снять

В колисці трав під вільхами до нині;

Під жовтим сонцем, снять коли зима

Гортає їм казки середньовіччя,

Трактати кватроченто. Сипле сніг

Минулого, як кулі сипле в шанці

Історія твоїх жахливих яв,

І воскресає поглядом єдиним

Твоє Полісся. Дивиться Пліснеськ

Мов промовляє вслід: розважуй кроки.

06.12.2021

...

Володимир Каразуб

ЛЮДИ-НЕ-ЯНГОЛИ

Люди просто не янголи - це зрозуміло.

Я гадаю, це ясно - куди не поглянь.

Люди тільки вигадують німби і крила,

Та не стане вже краще від їх замовлянь.

Ми побрались із нею під квітом черешні,

У тіні квітів хмар проказали слова.

Пелюстки відлітали у роки прийдешні,

І рожеві її і моя голова.

Простирадла проміння з вікна заливало,

Птаха вранішній спів очі нам відкривав.

Ми недільні газети весь час купували,

Та ніхто навіть слова із них не читав.

Люди просто не янголи - це зрозуміло.

Люди тільки вигадують німби і крила...

Пори року ідуть і епохи зміняють.

Оголила черешню холодна зима.

Грай голодних круків очі нам відкриває,

Кулаки голе дерево в небо здійма.

Кулаками зима люто б'є і нещадно,

І скажений бряжчить у вікно буревій.

Засуває вона штор безсенсові рядна,

Мов фатою весільною - шматтям із мрій.

Люди просто не янголи - це зрозуміло.

Люди тільки вигадують німби і крила...

Надсилайте любові букет білих лілій,

Надсилайте любові дубову труну.

Хай усі голуби до любові воркують,

Як не-янголи-люди чекають весну.

Надішліть до любові листи й валентинки,

Що заюшені кров'ю убитих надій.

Хай співають любові з вінилу пластинки,

Як не-янголи-люди позбавились мрій.

Люди просто не янголи - це зрозуміло.

Люди тільки вигадують німби і крила...

І не в тому біда, що серця їхні чорні.

Люди пестять й втішають, коли ти ростеш,

І вони нагодують у дні, коли хворий,

І вони поховають, коли ти помреш.

І вони би хотіли залишитись поруч,

І любили би вічно, якби спромоглись.

Та приходить зима, облітає черешня,

І співочі птахи відлітають кудись.

Люди просто не янголи - це зрозуміло.

Люди тільки вигадують німби і крила...

...

Максим Сальва

ПІДКАЖІТЬ!

Підкажіть мені місце де взяти добра,

Та так, щоб в когось не забрати,

Де щастя і радості ціла гора,

Щоб можна було ще й віддати.

Де в сонця із місяцем «в хованки» гра,

А годинникар, трима стрілки,

Щоб можна було, певний час обира,

Спіймати палаючу зірку.

Те місце, де злагода всім задарма́,

За сміх де не треба платити,

Де мила душі буде всяка пора

й за все це не будуть судити.

Підкажіть! Може хтось там колись побував

І не хоче про це нам зізнатись?

Ви не злі… у вас просто відсутність добра,

Яке треба було всім роздати…

...

Людмила Фролова

Скошені роси

Сльози утратили віру у плинне...

Кричати без слів - так уміє не кожен.

Пити забаву - немовби кліше.

Але найстрашніше - не лізти на ро́жен -

Плакать без сліз, як розтане живе.

Порожня душа мов леткі пустоцвіти -

Глянеш і схоже, що тане вгорі,

Там де вітри колисають завіти,

В яких і самотні, але не одні...

Зриваються думи, де сиплються ночі.

Прірва породжує сонце-лучі.

Одні лише риси, та й ті не охочі

Знати овали на тихо-плечі.

Неправда впадає у чисті глибини.

Сонно несеться у вир океан.

Кричати без слів - не найважчі години,

Плакать без сліз - то поло́вництво манн...

29.08.2023

...

Сара Ґоллард

Призахідне сонце

Зна́йдуться в морі чужі сателіти,

Знайдуться весла потоплених мас.

Ми із тобою давно вже не діти

І все, як учора, було не про нас.

Минуле повернеться дотиком сонця...

Ми первозданно ідемо в життя.

Сиплемо повагом сизого торця

І знов забуваємо - нас тут нема...

Згадані мушлі потоплені грою.

Плодом уяви постала пітьма.

НАШЕ давно не здається метою -

За мить від солодкого - лиш гіркота.

І все ж таки МИ ще невтомно існує,

Хай у найменшій, але глибині...

Щовечора сонце невпинно лікує

Наші мольберти...на довгім столі...

23.08.2023

...

Сара Ґоллард

[нитки]

на мені светр

з різнобарвних ниток.

я ношу його на собі гордо.

в ньому татові вислови,

що мудрістю тягнуться з поколінь,

мамина книга з рецептами,

яку сама розсотую на спогади.

десь біжить нитка сестринських обіймів,

теплих, дитячих.

на мені светр

з різнобарвних ниток.

щоразу його рукава стають довшими.

в ньому протираються дірки

від часу і пропрацьованих травм.

на їхнє місце приходять латки -

великі, гарячі, пришиті товстою голкою і

капроновою вічною ниткою.

ось цю мені пришила подруга,

сказавши, що мені личить

усмішка усіма зубами. тепер

я усміхаюсь лише так.

ту, що подалі, заштопавши давню-давню

дірку, пришила ще одна -

сказавши, що розтяжки - це

так особливо. з того моменту

я більше їх ніколи не соромилась.

на мені светр

з різнобарвних ниток.

на ньому багато латок.

він колись сказав мені,

що я красива. я більше ніколи

в цьому не сумнівалась.

вона зробила комплімент

моїм пальцям - тепер

я вдягаю на них кільця,

аби всі звертали увагу.

на мені светр

з різнобарвних ниток.

свої ж я вплітаю в інших.

я кладу латку на чиюсь

величезну діру у светрі.

її мало, та я хоч спробую.

я тихо вплітаю ненаписаними

присвятами у свої вірші -

вони навіть не здогадуються звідки

новий стібок на їхньому полотні.

на мені светр

з різнобарвних ниток.

я майже памʼятаю майже кожен рядок.

коли стає зовсім погано

я кутаюсь у цей светр, торкаюсь

всіх кольорів і згадую, з чого

сплетена моя душа.

«у тебе гарні ямочки», «тобі

дуже личить зелений»,

«мені подобається твоє волосся,

таке мʼяке», «це нагадало мені

про тебе», «моя улюблена пісня -

послухай», «я привіз тобі це,

подарунок з далекого теплого Криму»,

«а памʼятаєш той день? у тебе в селі,

сонце було таким палючим»,

«ти така гарна», «я

пишаюсь тобою, доню».

на мені светр

старий і довгий.

я ношу його на собі гордо.

якщо придивитись до кожного,

то можна побачити нитки,

з яких сплетена їхня душа.

можна помітити, як інші люди

роками дружби, хвилинами закоханости

чи секундою ненависти

плетуть орнамент

на кожному такому светрі.

...

іриска

[пʼяною додому]

їхати п’яною додому -

то інший вайб

це ніби іди наосліп

за відчуттями

і це не коли тобі з контракту на льва

це коли три пересадки, тяга і

10 хвилин пішки

їхати п’яною додому -

це зі смаком сидру, наливки,

а іноді навіть водки.

це зі смаком посиденьок, розмов

і може навіть поцілунків.

це бути скрізь

і водночас ніде

їхати п’яною додому -

це ніби вчитись ходити.

друзі проводять до метро, станції

чи може маршрутки.

а далі ти сам - сліпе кошеня

згадуй, відкривай,

вийди на тій станції

їхати п’яною додому -

це забути про все.

очистити голову, думки, душу.

залишити все на поштовій,

без марки, конверту чи підпису.

забути себе, дім, вулицю.

віднайтись.

їхати п’яною додому -

це розмова з татом.

він спить, але завжди візьме слухавку.

він вислухає про всі крашів, життя чи

драму.

хоч навіть і не знає, про кого мова.

він просто хвилюється.

їхати п‘яною додому -

то отримати повідомлення

«де ти?», від будь-кого, хто знає, що

таке дорога до ірпеня.

це відписувати «вдома»,

коли всі давно уже сплять.

хоча це і не 2 ночі.

їхати п‘яною додому -

то інший вайб.

це не відчувати ніг, пальців

і губ, але все одно йти, тримати

телефон і посмітахатися.

люблю це відчуття, а ще більше -

встигати на останню електричку.

...

іриска

[академ]

ноги ідуть наосліп,

дорогу знають на пам’ять.

«тут сходи, вісім кроків.

трошки пройтись - ще два».

все дитинство тут, вся юність.

на вулиці немає жодної людини,

бо комендантська почнеться за годину. ліхтарі не світять - темінь така,

що можна загубитися не лише у дорозі,

а і у власних думках.

але телефон у кишені, не дістаю,

бо дорога знайома. ось тут школа,

тут сходи, там ще магазин.

я ходила цією стежкою з першого класу,

14 років вже це мій другий дім.

зорі на небі розливаються світлом,

їх у києві так добре ніколи не було видно. цигарка в руці, затяжка - видих.

п’яний мозок п’яніє ще більше.

тут нестрашно, принаймі не зараз,

хоча намагаюсь згадати чи колись було? тиша провулків, спокій дворів - огортають,

обіймають, дарують тепло.

вечір - хороший передвісник ночі,

вечір хороший - значить і ніч буде хороша.

перебігаю дорогу, один світлофор,

інший і третій.

поворот, домофон, «іра», двері, гучний видих.

академ - це не просто район біля станції,

це не тільки мак, аромка і довгий базар.

це, мабуть, стиль життя, квінтесенція

існування за містом

останній оплот всіх,

хто шукає прихистку у столиці.

я люблю поділ, центр, і, можливо, трошки вднг

та академ-житомирка-святош…

тут пройшло і проходить життя,

життя людини з-за міста,

з останньою маршруткою ввечері на 9:30

тож це вірш-зізнання в коханні

вірш для тебе, мій милий академ

люблю тебе у дощі, снігу і тумані

з тусовками, навчанням чи просто

на світанні

ти єдина стабільна річ у житті, окрім,

звичайно, постійної втоми.

ти - прекрасний осінню, на весні

і трошки дивний зимою.

ти зі смаком підручників і алкоголю.

і двері відкрились, і знову 15 поверх.

ти гарний звідси, гарний зі світлом і без.

лягаю на ліжко, заплющую очі,

звук чашок, тарілки, відкритого ноутбука.

«ну що, розказуй» і видно лиш відблиск міста

...

іриска

[к]

твої руки -

найприємніший холод.

очі -

чистий небесний кришталь.

я тебе заховаю в поезії,

закохаю словами в листах.

про кохання писатиму щиро,

всю відвертість у риму впишу.

кожну зустріч чекатиму, диво…

свого серця в тобі залишу.

ніччю теплою, літом і мрякою,

лісом, річкою й сильним дощем

десь там, за вікном, тихо капає,

на столі ж - стос любовних поем.

муза ніжна, ляклива, дика,

заховається в твОїй душі,

і котом там у грудях мурлика,

залишаючи слід свій на ар-ку-ші.

та хіба заховати я можу?

чистоту цих невинних очей?

і не стану молитися, боже…

каюсь, та хочу ніж-нос-тей

все однакові пишуться рими,

все одні ті і самі слова.

і кохання ми ті пілігрими,

що залишаться у ві-ках

...

іриска

[вони кажуть]

вони кажуть:

«мʼята

від тривоги».

та чи зможу я висадити

цілий її сад

у своїй голові

аби більше не відчувати

це знову.

вони кажуть:

«це мине».

та чому я досі плачу,

згадуючи як вона

пригортала мене.

вони кажуть:

«усе ще

попереду».

та чому

щоночі

у тиші

я не маю думок

про майбутнє.

вони кажуть:

«ти сильна».

та чому ж тоді

серце бʼється так

не-повільно.

я з нею пів життя,

якщо точно -

шість повних років.

я ховаю ту рану,

ту потріпану душу,

довгу

тривожну

нескінченну розлуку.

прикриваю плащем,

мʼяким

оверсайзним светром.

я тікаю у сад,

римую про дощ

і

спеку.

я без неї пів, та ні, все життя,

якщо точно -

шість повних років.

я ненавиджу двійку,

будь-яке слово на «ма»

і

кінець червня.

вони кажуть:

«тримайся»,

та тільки за що

і навіщо.

вони кажуть:

«так твоя доля»,

а де можна обрати іншу?

вони кажуть:

«не одній тобі»,

а далі

тиша.

«чому?» -

я питаю.

«за що?

і навіщо?»

вони кажуть:

«тобі стане легше».

та ось

тільки пів життя,

ні, 6 оцих років -

я чекаю

коли ж,

бо легше не стало

і досі.

...

іриска

[десь на просторах галактики]

ми створені з пилу суміжних зірок,

десь на просторах галактики.

одні і ті ж атоми наших кісток,

у душах однакові клаптики.

всі створені разом,

під світлом зорі,

тягнули до одного руки,

вглядались у космос,

у те що вгорі,

з хаосу робили сполуки.

ці наші серця, ця шкіра і подих —

з сусідніх зірок молекули.

у вічному холоді темряви ми

грілися рАзом подекуди.

тож дружба долає

і простір, і час,

і невагомості силу.

наш зоряний пил

тягне назад,

де б ті чорти не носили.

й коли від великого вибуху

пил розірвало на атоми —

ми знали, що скоро всі стрінемось знов,

десь на просторах галактики.

...

іриска

Біля річки.

Біля річки бачилось кохання,

Де берізка пестила волосся.

Я ж хотів втопити сподівання .

Плигнувши у річеньку із мосття.

Я ж не просю жалості у квітів

Співчуття не просю у верби

Просто плигнути у річеньку із мосття

Біля місця де зустрілись ми

Не шукаю серцю порятунку

Бо без тебе в темряві живу

Просто крок у прірвоньку із мосття

Зможе зупинить мою журбу.

Квітничок заквітне на погості

Будеш поряд люба заходи.

Будеш повз іти заходь у гості

Бо замерзну я від самоти .

© Андрій Абрамов ( Onra Onra )

...

Onra

Без тебе

«Коли прощалось літо із весною?

Ще трохи й осінь літо прожене...»

А я і досі ще стурбований тобою

Вже семий рік як втрачено тебе

Час не біжить, для мене зупинився

Життя без барв у темних кольорах

Навіть не скажу коли Богові молився.

Усе сірезне просто життя крах.

Вже очерствівший серцем і душею

Немаючи із дольой сперечань

Без сумніву ти залишаєшся моєю

Най щирим, най міцнішим із кохань.

...

Onra

Гріють руки

Новий скандал знову в Мінобороні,

Де заробляє хтось на війні.

Мають прибутки на тих, хто в заслоні,

Кожної миті палає в огні.

Хлопці життям ризикують на фронті,

В спеку, морози та під дощем,

В Мінобороні на горизонті -

Як заробити під кожним кущем.

Яйця вже втричі дорожчі купили,

Яблука, м'ясо, як золоті.

Совість ці «воїни» переступили,

Вкрасти ще більше лише на меті.

Близько зима, закуповуєм одяг,

Куртки турецьки обрали за ціль.

Ціну потроїв жадності протяг,

Купу питань задають звідусіль.

Перше питання, забули як шити?

Бо в Україні найкращі шевці́.

Мали б в бюджет іще націдити,

Були б як рідними куртки оці.

Друге питання існує до того,

Теплий той одяг достатньо чи ні?

В Міноборони нічого святого:

Літнії куртки в зимовій ціні.

Маю задати важливі питання:

Хтось відповів у владі за це?

Слідство було, довело ті бажання?

Хтось розірве це злочинне кільце?

Курток не має, що мають зігріти

Хлопців в окопах в холодні часи.

Влада краде! Час народу прозріти,

Боже, від зради такої спаси!

...

Галина Студінська

Припарка

Про що не шепочеш на вухо у млі? Розв’яжи мені очі.

Сьогодні день шостий, я зовсім не свіжа, іржи́ кровоточать

Стіни

Нашого з тобою непорозуміння:

Ти ніколи не визнаєш, що просто не вмієш

Жити,

Як оті сусіди,

Що якось їздять по світу одне в одному, вмикають світло, як темно, знають, де діти злобу,

Як робляться діти,

Навіть

Про те, що квітами можна зачати ранок,

А не лише з кави

Сам на сам, заїдаючи нерви думками,

Що жалять.

Про що натякаєш невпинним мовчанням? Звільни мені губи.

Бо так не бува, аби я - лише та, хто завжди тебе губить,

Рівно,

Ножицями, розрізаючи, вбогого по розмітці.

Та уя́ви не вистачить, щоб стати таким умільцем

Вправним.

Поняття позбавив

Про те, як.. Та геть про все, що можна,

Що спада на думку, без чого не обійтися, тому так нестерпно тривожно.

Ототожнене ложе.

Ніхто не винен.

Тож мені слуху забракло і сенс твоїх слів - як припарка мертвому.

Про що ж не шепочеш тепер взагалі? Ти забув, як стер в мені

Шмат, де пророчив майбутнє охоче?

То ж давай, розв’язуй вже тіло. І губи. Й очі.

Бо це із театру мов кадр суцільний:

Не вільний і ти,

Як надумаю десь зійти.

...

Квіла Безодня

...і в наступний день

усі шляхи від сьогодень

ведуть за тіні небокраю,

де міражі, відлуння де

у буревіях хмарограю.

овалом місяць - талісман

завис блідий над крутояром.

низинний хвилею туман

похмуро стелиться по яру.

в якому тиша, спокій, сон,

ні руху, поруху, ні зрушень... -

мов у труні, в яку на схрон

поклали мрію заворушень.

познаки навіть там нема

у блідо сивому безкраю -

що ось, раптово зникне тьма,

проллється шумний дощ із градом

чи може сніг впаде рясний

і ярий віск засяє в зорях...

аж ні! святенницький пісний

цей день полону у покорі.

і оселилась самота.

і так повільно лине днина...

яка мов зайвість у літах

безслідно зникне...неодмінно.

...

Ем Скитаній

1. Маг

Почни писати.

О: Калі-юга, бійцю.

Н: Станцюй для мене останній танець.

Б: Твоя надсвідомість панічно збунтує фортецею снів.

Д: Бо така вже річ ця мрія наша.

В: Рух до зірок.

Л: Ня ведай роспачы й самоты ў маёй расчуленай душы.

М: Ти бачиш наскрізь емоції ті, що сховані тихо під маску ві сні.

Г: Із цього починає кожен графоман.

П: Я уявляла, що мені все під силу.

С: Знайди слова, вартуючі естета.

К: Новий герой, крок з мороку минулого зроби.

Ж: И пока меня мучает страх.

А: Я вирішив - хай якщо вмру - то героєм.

Д: У буйстві морів.

Н: Я стою і сміюся на краю.

Е: І того, чим все обернеться, з нас ніхто не чекав..

***

Серце відчує реверберацію

Хор набраний з вулиці

Половину сжерла апатія

Інші ловлять самум миті

І бережуть поставу

виставу

Така вже нелегка справа

Вітер знищив давно споруди

І я на фундамент із вíддихом сів

Наших зіккуратів отепер не буде

Що будувались як сходи для всіх

І хоч не збираюсь "жабки"

Розкидувати на чахле латаття

Завжди починаєш шлях ти

Тільки стоячки на плечах гігантів

...

Олег Шаула

Влов

Я́к би там хто не писав слóва “Безодня”,

М’яко, чи трохи віддалено від реальності, -

То все обман,

Чари,

Аби справжність не докучала.

Крива філософії страху.

Ми ж не такі. В нас то на́скрізь зашкварно.

Поки блукала причалом в чиємусь сні

Так вже запахло браком

Білоокої мли,

Що винні вже мали б розбігтися кожен зі скелі.

Я ще не вмерла

Кажу я собі під каруселі спекотним дахом.

Око в дірі. Ще не доїла страви.

Хто цілував колодки́ на безмежному тілі тривоги, той бачив любов -

Диво крізь пекло

Та не зникай в глибині,

Може, ти й Стертий,

Може, й не жив, і, що не день, ти

Безодні торкаєшся крил,

Так марно відверто аби здерти влов.

Просто, без слів. Поглядом кулуарним.

...

Квіла Безодня

Лекало

Ну добре, напишу тобі ще одного вірша.

Не проси про кохання, про то якось вигадуй вже сам.

Я сьогодні збагнула, що не можу тих клятих крил

Тобі завернути, бо хтось їх, видно, поцупив, написав листа і зарив.

Так би ти залетів десь, взяв з собою її,

На якійсь необачній вечері, можливо, й без слів,

Може б щось передбачив, може б де не дочув,

Але все ж було б легше, ніж посеред дощу отак втратити ту, саме ту, свою..

Ніж по середах ліпше до рук не бери.

Не пускай одну в парки, не ходи в номери

За нею,

І до сварки годуйся як до судного дня,

Аби якось програти, аби пра́ва вона

Одна

Була

Течією…

Бачиш, я застелила оте своє ліжко в кутку.

Там, коли мені зле, я лежу як павук у мерéжі, але без зв’язку.

Та сьогодні концерт, там лише моя вицвіла тінь:

До дверей прищепила, як лекало прозріння, щоб мене не зустрів.

А ти знаєш, не чіпай лише недоречних речей,

Благаю,

Ані мого люстерка, ані скриньки бажань, ані ряду отих навісних пляшечо́к на нервовій полиці Сhanel.

Краще й зовсім туди не заходь

При нагоді.

Кажу ж:

Нема там ніяких крил.

...

Квіла Безодня

Намисто

Він чекав її біля гроту,

А вона на нього-на пляжі

І хоч були майже навпроти,

Та залишились недосяжні.

Він дивився на море з сумом,

А вона виглядала щось в горах.

Відчував себе повним дурнем,

Вибудовував перепони.

Назавжди залишав він місто,

Там лишав і мрії звичайно.

Розкидали хвилі намисто,

А вона його знов позбирала.

Намистинку до намистинки,

Тонка нитка міцно зв‘язала.

Недоречні прийши сльозинки,

Що не там і не того чекала.

Зберегла вона те намисто,

І когось довго так виглядала.

Засинало вже стомлене місто,

Що дві долі в одну не зв‘язало.

25.08.23

...

Гретанія

В реве́рсі

Лінчевські сцени,

Коли ти хворів на мене.

Ковтав мов гіпоалергенне геном гієни,

Мучивсь от гігієни размежування.

Коли ти мною запа́х.

Кому би то було до вподоби?

Страх,

Подив екзистенції.

Всі ті навіжені хороводи,

Де, куди б не водили,

Зроду не відмити вени

Відтоді

Ані милом, ані ковтком свободи,

Ані кілком сирени.

У закутках

Ванни

Під піною сохнуть рани.

В ревéрс заклякло життя.

Коли ти не зайшов до кімнати,

Не ви́микнув дýмки,

Не вмочив рук у воду,

На примусив стогнати на всю хату так, що вже й не пізнати, хто то волав,

Щоб приборкати цього кохання анклав,

Щоб ніколи, мовляв, не стратити

Мук його вроди.

Добре що хоч на камеру зняв.

Привабить

Блідавістю

Копій.

...

Квіла Безодня

Судженому

Мій єдиний моя любов,

Буду кохати тебе знов і знов,

Всі інші мені неважливі,

Лиш ти потрібний-ми поодинці вразливі.

Долі переплетені і серця палають,

Руки і губи тягнуться і жадають

Усе твоє-моє і радість і смутку печаль,

Ти лише руку мені свою дай

І я поведу тебе в тишу де почуєш канарейки спів,

Яка співає про своє та наче й про нас,

Заведемо там танець любові серед юних дів,

Нехай весь світ почує кохання історію глас.

Мій єдиний моя любов,

Буду кохати тебе знов і знов,

Всі інші мені неважливі,

Лиш ти потрібний-ми поодинці вразливі.

Долі переплетені і серця палають,

Руки і губи тягнуться і жадають

Усе твоє-моє і радість і смутку печаль,

Ти лише руку мені свою дай

І я поведу тебе в тишу де почуєш канарейки спів,

Яка співає про своє та наче й про нас,

Заведемо там танець любові серед юних дів,

Нехай весь світ почує кохання історію глас.

...

Діана Гобой

Риба

В своїх словах віддай бурхливі води

Для німоти народженій там рибі,

З яких вона ніколи не виходить,

Оскільки воля визначає вибір.

Тому весь світ і всі його стихії,

Тобі, мов рибі в хвилях креслять межі,

І вибір там, де сходиться в надії

Безсмертя слів в округлій рамі неба.

27.09.2020

...

Володимир Каразуб

Сучасне козацтво

Сонце світить і пташки співають,

Та світ, як завжди, кудись біжить.

Цього я не можу зрозуміти -

Навіщо всім завжди кудись спішити?

Боже нам допоможи! Маєм вистояти, зберегтись.

Багато я не прошу, тільки дай нам сили й віри, Перетворити в історію сучасні події.

Нехай вже буде мир...

Вже так набридло.

Тривоги, ранені, смерті...

А ті воєнні, що на фронті, скільки часу вже боронять фронт і тил? - 486 день війни.

Ох кляті москалі! Скільки ж можна...

Вже самі бунтують, та страшно їм також - тому вбивають, нищать і стріляють.

А після тих подій - не вибирають, самі себе, на місці і вбивають.

Їх також шкода... Як можна було допустити скапарення імперії, в орду!?

Це просто дивовижно, неможливо!

Республіка козацька постала з праху вмить

І захищать народ вона готова, нащадками своїх богатирів!

24.06.23.

...

Ангеліна Паламар

Ці руки...

Ці руки... Вони невинні. Тендітні й малі... Вони нічого не вміють, лишень вічно стискаються в кулачки.

Ось ці руки розтиснулися, у них тепер ложка лежить. Самі себе вони годують, поки батько поруч бурчить.

Зараз ці руки в подряпинах, з них стікає кров. На них бинти закривавлені, боляче знов і знов.

Тепер ці руки в туші. На них мазолі від пера.

Вони тремтять нервово, скриплять над прописами щодобово.

А потім вони малюють. Стираються в кров поступово. Ніяк не виходить намалювати рівне коло.

У цих руках троянди, їх колють шипи, але вони гордо тримають знамення своєї любови.

Зараз ці руки не самотні, у них її долоні.

Зараз ці руки пітніють, їх мучать ночі безсонні.

Тепер ці руки щасливі, каблучка надіта на них.

У них чужі долоні, ласка і тепло...

Тепер ці долоні білясті, вони тепер у темряві.

На них віск свічок церковних, ці руки в імлі.

Вони не відмолять гріхи свої, хай будуть же вони навіки прокляті!

Руки стискають волосся, на них розводи від сліз. Вони тримають тіло холодне, вони плачуть знову і знову.

У них лежить вороняча маска, вони розпалюють багаття, вони плачуть і тримають тіло холодне, на них розводи від сліз.

Ці руки зовсім огрубіли, не знають вони тепла. Немає більше ніжності, отче. У наручниках руки зараз. Важкі мідні ланцюги залишають свої сліди, а руки... А руки плачуть. Чим заслужили вони?

Руки вогонь обпікає. Вони заплутали в ланцюгах. Навколо лише метал оплавлений, і гул, гул у вухах.

І знову ці руки в туші, і знову в них перо. На них чергові мазолі, шкіра стирається в кров.

А ось ці руки старіють, вони вже не червоні. На них всюди зморшки. Кістки гордо стирчать. Вени наливаються червоною кров'ю і нігті жовтіють, старять.

Ці руки знову ніжні, без мазолів. Але немає в них більше пера, не втримають вони тепер кисті, не буде туші на них ніколи.

Вони вже повністю зсохлися, на них мільярди зморшок, вони рахують копійки і на морозі горять.  Тепер вони у вічній молитві, аби купити хліба шмат.

Долоні зовсім негарні, вони жовті й гострі. Вони лежать у труні, і немає більше їх.

Ці руки... Вони торкнулися щастя, вони відчували біль. Вони грішили і про пощаду благали... Ці руки пройшли всі нещастя, вони гідні любові.

...

Єлизавета Симарґл

Зізнання Пані

Моя люба пані,

Я виконаю все, що ви накажете,

Я виконаю все,навіть помру.

Лиш перед цим дозвольте те зізнання,

Яке переверне стосунки всі мов гру..

- Дозволите?

- Що за питання? Дозволю звісно,кажи швидше лиш.

Тоді слухайте уважно і не перебивайте.

- За вашу усмішку чарівну,таку привабливу й м'яку я перебила б пів країни,щоб бачити лиш вас одну.

За пір'ястий,крижаний дотик..хоч і холодний та розтопить те серце що б'ється в грудях,

Приглушений й ритмічний звук він замінив той серця стук.

- Але ж..

-Просила ж вас,не перебивайте

Я бачу що терпіння вже немає,

Тому скажу все коротко я вам.

Люблю я вас завзято й так зухвало,та лиш надію ви дасте навряд..

Її слова перебив сонорний дзвінок,

Як в сні та відповідь звучала,та не почув її ніхто..

...

Вереснева Донна

Голос

Коли б я міг

Воскресити твій майже забутий голос

У провінційній квартирі,

Яку обживають давно як, чужі голоси,

Через стільки часу, віддаленості від нього,

Нахлинуть з відлунням схололі, потерті часи.

Наче музика для обивателя в партитурах,

Яку не спроможний зіграти по нотах, але

За назвою в пам'яті звуки її віднаходить

І слухає спогад мелодії, спогад краси.

Твій голос десь там, десь під тонною інших, у стосах

Літописів сонця, світанків, любові та зим,

Його зберігає схолола відлуннями тиша...

Послухай, я воскресити його б не зміг.

Від краси, що привласнює мить залишається тільки

Вага від нещасної ляльки, лахміття та пил,

На якому самотність виводить своє прокляття

І зважує слово та пір'я обскубаних крил.

05.07.2023

...

Володимир Каразуб

У кожного своя дорога

Змалечку все ми вивчаєм,

Але коли дорослішаєм- не все ще знаєм,

Інколи з незнання долю собі ми ламаєм,

Бо як діти незрілі- Бога не знаєм.

У кожного своя дорога

І кожен путь свій вибирає,

Але не відразу прозріння приходить,

Що долю собі він зламає.

У всіх своя дорога,

Але не в усіх вона від Бога.

Кожен щастя в своєму вбачає

І кожен по цьому від Бога має.

Хто добро в світі плекає,

А хтось- зло без сумнівів приймає.

Але хай кожен знає,

Що за вчинки свої перед Богом відповідає.

Добра людина від Бога похвалу має,

А зла- духовно вмирає і у пеклі згасає,

Тоді як добра людина Бога прославляє

І радіє що Бог її до себе навіки приймає.

Вибір постає цей перед вами

У світі життєвої програми,

У кожного своя дорога ,але чи буде це ваша духовна перемога?

...

Діана Гобой

Візьму чистий лист

На блакитному тлі хмари

Легкі, білосніжні,

Нехай вони застигнуть, бодай на мить!

Вітер, я пишу картину,

Ти змінюєш їх колір та форму,

Фарб забагато.

Не заважай мені, Вітер,

Я не пишу – копіюю –

Краду сюжет у Природи.

На моїй картині не буде

Білого поряд із чорним –

Мені сподобався інший сюжет.

Вітер, ти все зіпсував.

Завтра візьму чистий лист,

Фарб забагато...

...

Кім
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83594коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: