Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Розстріляне сонце

Кольорами веселки малює дитина

Літо, сонце без хмар, поруч небо блакитне.

На ланах, де вже жито колоситься файно,

Намалює себе, поруч з братом, звичайно.

Перехрещені стежки, там в окопах солдати,

Їм в атаку іти, їм не час малювати.

Ось малюнок дитини, приховані сльози,

Перетворить всі вибухи в травневі грози.

Бій закінчився, тягнуть наших на ношах,

Ось хлопчисько,«зелений», на горобчика схожий.

Погляд лікар відводить, бо в хлопчини «без шансів».

Ця війна, що вбива, не взнає реверансів.

І блакитнії очі вдивляються в небо,

І останньої миті сказати так треба.

Він малюнок дістав вже слабкою рукою,

Де розстріляне сонце цією війною.

Де все жито залите юнацькою кров‘ю,

Де весь аркуш просочений брата любов‘ю.

Він останній ще раз в небо очі підняв.

Він на братика щастя життя обміняв…

18.06.23

Гречишнікова Тетяна

...

Гретанія

Деміфологізація

Пригірклим туманом

стелився той ранок,

коли ти дізнався,

що див не настане,

й сміялись русалки

в дзеркалах озер.

І небо сховалось

в прокислім серпанку,

і стерлися фарби

з обгорток планет.

І круки кружили,

і серце скрутило

й набилося пилом

оте, що світило.

І не розрізнити,

де правда, де міт.

І стала людина

невірити в диво

бо диво убило

оте, що світило.

Й шурхнуло кресало,

і світлом обдало

усе, що ховалось.

І дива не стало.

І круки горлали,

сміялись русалки,

і стерлися фарби

з обгорток планет.

...

Світланка

Офелія

Її хвилясте волосся пахло полином, конями та попелом ночі,

Коли всі гарні дівчата сплять, а не підводять до зорей очі.

Вона вміла гарчати, ричати, вити, кусатись й сміятись,

На столі танцювати фламенко, віддавлюючи іншим палець.

Й дзвін монет у її кишенях вторив співу молитв при службі,

Вихід за рамки вона сприймала як пошук звичайної дружби.

Замурована в лід її очей Смерть хитала на це головою —

Не гарно було сміятися з тих, хто уважав ката святою.

Час байдужо дивився на неї, вона ж слідкувала за кроком

Стрілок на циферблаті, спихуючи на інших мороку.

Бути поруч із кимось буденно ставало нудним і прісним,

Та залишитися на самотині для неї здавалось ще гіршим.

Парадокс її посмішки, думки та віри розкривався з роками, мов квіти.

Офелія чудово знала про вірність, але не вміла любити.

...

Данила Чаглій

На спектаклі

Вона застеляла ліжко дбайливіше,

Аніж гортала сторінки чужих книжок.

Насправді, я часто малюю в у’яві її обличчя,

І згадую білі простирадла її думок.

Мені видавалось — існує велика формула,

Колода карт із сюжетів, що вічно тасує

Княгиня долі — Фортуна, якої рукав

Давно, як порожній від хитрощів, але і забув я,

Що подібна метафізика зовсім їй не до лиця.

Все, що повинно відбутись — неодмінно відбудеться,

Казала вона. Онде, можливо Фауст

От-от і постукає в двері мої, хто-зна,

Що чекає на кожного, але Гедда Габлер, —

Це вже занадто трагічно для такої обивательки, як я.

Можливо випаде якась простенька історія,

Героїні французьких буденних новел,

Де вона зустрічає в Парижі письменника

І тікає зі спальні його в готель

Зустрівшись у місті з розчаруванням.

Це ж не історія Клеопатри, Офелії,

Джульєтти, Дездемони чи леді Макбет,

Можливо мені не вистачає віри

У власну долю. А чи навпаки, тепер

Знаю, що більшого не потребую.

І це за щастя мені. Але...

Все, що повинно відбутись — неодмінно відбудеться,

Казала вона. Онде, можливо Фауст

От-от і постукає в двері мої, хто-зна,

Що чекає на кожного. Але Гедда Габлер, —

Це вже занадто трагічно для такої обивательки, як я.

19.06.2022

...

Володимир Каразуб

Мелодія серця

Серце почує лише порожнечу...

Мелодія серця живіша за море,

Нею говорять близькі до небес.

Зірвані стуками сила і горе

Вчаться звучати в потоці пожеж.

Ранені фарби вмивають отруту...

Скоєні стукоти б'ються в пісок,

Який оберемно витягує руту,

Що досі впліталась у темний замо́к.

Серце звучить як орга́н - величаво,

Інколи плине в малий камертон.

Зроблено все, аби лиш не мовчало,

Не сміло побачити сонний полон.

Так і волає, щоб тільки почули...

Тіні прямують у темний вагон.

Може й насправді про нього забули

Стужею досі безсилих долонь...

10.06.2023

...

Сара Ґоллард

Привіт, тату..

"Привіт, тату. Як ти?" - писала вона

Дивлячись на текст в екрані

Відкривши чат в який раз

Сльози полились, як цунамі

Розуміння прийшло надто пізно

Сприйняття і подавно

Та не втрачала та ще надію,

Що було у висновку марним...

І от в домі знищеному

Нелюдами людськими..

Стоїть посеред хати

Дівчина з світлими очима

Клянеться помститись за зґвалтовану мати

Клянеться помститись за батька і брата..

Проходять роки, а біль не минає

Бо глибоко в серці він там засів

Душа, розірвана вщент, її вже немає

А тіло безвольно існує в цю мить...

...

Katie.kao

Пусті слова

Так важко вірити в слова

Вони звучання мають, але не мають суті,

За кожним з них, неначе хтось щось грає

Спектаклі та вистави, вже давно забуті.

Слова були, та втратили основу

Їх легко вимовляти, і просто жонглювати,

Всю силу й міць, що вкладені були

Тепер так просто можна взяти й розхитати.

Ніхто не ставить їх ні в що

Й готовності не має відповісти,

Якщо вже сказано воно було

Банально легко можна іншим перекрити.

Багато пустоти, брехні, притворств

І лицемірства обрій,

Отак згаса потроху сила й міць віків

Із тліючою мрією оновлень.

...

Мерлін Адеміад

Блукальці

Ми — блукальці в шерехатих пралісах жаги,

Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,

на порослий дичиною заводський периметр в Буштино

Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.

Апокаліптична картинка зіржавілого металобрухту,

що закотився в чагарники; кропива приховувала ланцюги,

старий козловий кран на сцені був наче символом розпаду ідей,

буквою обсценного лихослів'я, по рейках якого їздила каретка

та гойдався потужний металевий гак.

Фазани, що вигулькували з порослих доріг на стежки зиркали

на нас і вертіли хвостами, не маючи й наміру ховатись видавши себе.

Ми виходили з території заводу, поряд якого розмістився прийом металобрухту.

Ялини кострубато оберігали мідний бюст картавого злочинця

епохи з брудними вінками біля кривого постументу.

Далі виднілась колія, збиралися роми на пероні і останнє,

що він фоткав на свою стару моторолу було дерево

з привязаною на ньому табличкою:

"Того хто кидатиме сюди сміття буде шорити чорт".

Сміття було вдосталь.

24.03.2022

...

Володимир Каразуб

Пам'яті побратима

Привіт, брате мій. Як тобі там живеться?

Надіюсь, загоїлась рана у серці.

Я згадую, як ти казав перед боєм,

що ще не доріс, щоб назватись героєм.

Коли ми курили удвох на світанні,

не знав я, що бачу тебе вже востаннє.

Я все пам'ятаю, хоч радо б забув.

Я знаю - ти в раю. Бо в пеклі вже був.

Ти знаєш, без тебе не пишуться ноти -

Дванадцять поранених, десять двохсотих.

Багато із наших уже не впізнають,

бо правда така, що герої - вмирають.

Твої сигарети в кишені. Ще цілі.

Русня не спасеться, вони на прицілі.

Сам Бог береже України кордони.

Допишу рядки. Підготую патрони.

...

Ксеня Берш
18+

Щоб ви здохли (послання окупантам)

Поранене небо ламається навпіл

над вічно живим і незламним Бахмутом.

Ми в серці Європи (не тільки на мапі).

Ви в рабстві і на повідку у Іуди.

І вас не покажуть ніде на екрані -

прайм-тайм заброньований під передачу,

в якій за нікчемне життя ваше

мамі

відправлять пакет

і пельмені на здачу.

Ви нашу країну жерете, як черви

та сови не сплять, вони на полюванні.

Затиснуті зуби, напружені нерви.

Межу перетнуто. Загине останній

брудний окупант. Проросте бур'янами.

Замінять на "Ладу" батьки свого сина.

Бог за справедливість, тому він і з нами.

Але тут не Бог суддя,

а Україна.

Віками болить нам під ребрами зліва.

Ваш світ давно хворий, а нація вбога.

І ваш "Отче наш" видається фальшивим

не тільки священнику в церкві, а й Богу.

Мораль є, але ви її не знайдете,

бо в ящику очі, а голови всохли.

За наших дітей і за ваші ракети

щоб здохли ви, нелюди!

Щоби.

Ви.

Здохли.

...

Ксеня Берш

Не маю більше

Перечитай мої вірші.

Вони ж про нас.

Хіба не бачиш?

Що тисне каменем в душі?

Чому так зараз гірко плачеш?

Молитви витерті до дір,

дощенту, начисто.

А треба?

Коли на волю рветься звір -

так важко думати про небо.

Я жив гріхом, творив в гріхах,

Моя вина в тім - неосяжна.

Й коли тримаю все в руках -

для мене ти лиш недосяжна.

В моїй свічі ледь тліє гніт.

Я хочу вирватись з полону,

але міцний колючий дріт

вже впився в кров і п'є, солону.

Нікому, чуєш?! Ні душі

я не писав таких історій...

Ось олівець, на, допиши,

яким я став в своєму горі;

яким я був; як стільки літ

в мені жила й росла провина;

яким жорстким стає цей світ,

коли Ти справді є - людина.

Я знав любов. Тому й спішив

дійти з тобою аж до краю.

Перечитай мої вірші.

Я більш нічого і не маю.

...

Ксеня Берш

Літня днина

Десь є посуха.

В нас напевно,

та й море тон води втекло,

що означає неодмінно

до нас швиденько прийде дощ.

Десь сохне,

в нас напевно,

картопля, щоки від життя,

а там де кілометри горя,

там тоне дім, а в ній життя.

Ось так кумедно виглядає

у нас теперішнє життя,

фактично наче є майбутнє,

а от життя в ньому нема.

...

Citrus _S_M

РУБАЇ ПРО КОХАННЯ

Ангели звуть це насолодою,

Чорти звуть злою перешкодою,

А всі люди коханням його звуть

І так живуть як з нагородою.

+ + +

А без кохання неможливо,

Без нього досить дратівливо.

Тому людям і любов дана,

Щоб жити з коханням щасливо.

+ + +

Нероздільне кохання не принижує,

Людині життя воно не знижує,

Покохати ще раз не заважає,

Воно людину з іншими зближує.

+ + +

Була без радості любов спочатку,

А потім зрад наробили на згадку,

Але і в цьому є величезний плюс:

Розлука буде без смутку, без статку.

+ + +

Кохання таке буває,

Яке перешкод не знає

І для образ та ревнощів

Простору не залишає.

+ + +

Все ж таки добре бути коханим,

Почуттям віддаватись бажаним,

Це більше, а ніж бути багатим,

Це означає бути жаданим.

+ + +

Так у нашому житті прийнЯто:

У коханні безумства багато.

Але і у безумстві як завжди

Є й розуму зовсім небагато.

+ + +

У коханні завжди сильніший є,

Хто менше любить і тільки своє,

Але є і ще один сильніший,

Хто лише любити себе дає.

+ + +

Наполеон знав із самого рання,

Що є єдиний засіб подолання,

У коханні одна є перемога -

Це швидше втекти від того кохання.

Написано: 16.11.2015.

Відредаговано: 05.06.2023.

...

Мирослав Манюк

Не треба

Не треба воно- сумувати

за тими,кого поруч вже нема.

Сумуй за тими, хто хотів з тобою щастя розділяти,

а не за тими, хто лишив,коли була в душі пітьма.

Ті люди, певно вже не згадують про тебе,

живуть вони своїм життям.

Тому, прошу, не перекинь вину за те на себе,

що розійтися довелось тим двом шляхам.

Можливо й приховали вони щось від тебе,

аби зробити те,що правильним для них було.

Або і взагалі вони тебе не цінували,

проте таке відчутно вже б було.

Історії в житті бувають різні,

але повір, не вартий суму твого той,хто сам тебе полишить захотів.

Відкрий себе тепер для іншого,нового

і не турбуйся більш про тих,хто кинув вже за перших "холодів".

...

Дара Зульська

Я як...

Я як бракований митець краду чужі картини,

Колекція із них стоїть у мене в дома.

Ти тільки не питай про дій моїх причини,

Однак це все залишиться для тебе невідомим.

Я як співак несправжній, що складає справжні пíсні,

А почути в змозі їх лише мій власний страх.

О так, години, либонь, вже доволі пізні...

А справжні пісні все ще пише фіктивний той співак.

Я як фальшива поетеса у власних літрах крові,

Віршí мої згоріли полум'ям страждань.

А попіл від пожежі загубився десь у морі,

Сповненого бурхливих хвилей коливань.

Я танцівник без власного паркету,

Блукаю крізь великі тіні хмарочосів.

То я і є бракований митець, що косить під поета,

Що трохи заблукав з таких самих — як я — акторів.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

Не бійся

Не бійся душу свою ти відкрити,

не треба її двері зачиняти.

Її так легко замикати,

але так важко буде відчиняти знов.

Не бійся ти що боляче знов зроблять.

Так,це можливо,але тепер ти ж зовсім інший.

Удари долі,друже мій,сильнішими нас роблять,

вже маєш за плечима досвід більший.

В житті бувають злети та падіння,

одне без іншого не може.

Та той, хто має над собою володіння,

обов'язково все здолати зможе.

...

Дара Зульська
16+

Прекрасні ті троянди, чи не так?

Прекрасні ті троянди, чи не так?

Їх ніжки пелюстки, та й пахнуть гарно так ...

До них я доторкнутись забажала -

з'явився крові на вустах залізний смак.

А злитки ті...прям так і сяють...

Так манять, ох, так душу забавляють!

Та ближче підійти мені не дозволяють...

Як потім виявилося то був лиш шоколад.

Так і з людьми буває...

От закохається людина й все на світі забуває...

навколо себе і не помічає

шипів троянди тої.

Але шипів тих може ти і не відчуєш.

Та й злитками тебе вже може не здивуєш.

Проте якщо все ж потяг ти відчуєш -

прошу, не дай себе ти засліпити.

...

Дара Зульська

майбутнє..

Кожен день себе питаю

в чому сенс мого життя

в болі, відчаї, розраді

чи у щирих почуттях?

Чи, можливо, у майбутнім?

Там де радість приплива

чи він стане незабутнім

чи впаду у розпач я?

Думок вже стільки й без поняття,

як боротись до кінця,

як не здатись на початку,

як триматись за життя...

Страх незнаного грядуще

відчуття, що все дарма

я не здамся, хоч і важко

буду "битись" до кінця!

...

Katie.kao

День поволі згорає

День поволі згорає. Світло коситься на дахи

Жовтохолодним поглядом. З горизонту

Хмари, здаються повікою над заходом сонця

Птахи,

пролітають над оком плануючи вниз

Знаходячи контур

Карнизу

Домів.

І тоді

Повечір'я приходить у місто, у простір площі.

Звуки стають помітнішими. Ліхтарі

Неначе навмисно підкреслюють їх

І в кроках

Знаходиш відлуння невмисного у тобі

Бажання сховатись, відсторонитися чи забутись.

Описати неонові відблиски хмар.

Охопити життя всевеличне, схопивши за комір

Простір,

І кинувши ген в прямокутник квартири,

Щоб там

Всепроникнути в ніч

І прокинутись

Із сонцем.

11.02.2022

...

Володимир Каразуб

Не знаю чи зміг би тебе забути

Не знаю чи зміг би тебе забути.

Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,

Те, що тобі не належить. Як голос,

Як дотик до стегон прекрасної діви,

Як слово, яке про любов мироносить,

Як місто в якому печуть сувеніри

Чи крихітні форми його середмістя

Туристам. Ти — сонце, банально, та — сонце

Якому ніколи не бути в кишені.

І навіть годинник —

Жива метафізика літер та звуків,

Дійсність звичайних пустих мішеней.

Так сльози ніколи не затвердіють

Але перейдуть в безпредметну вічність

Втікаючи з ліній колін поколіннями

У хронометраж історичного попелу.

Камінь, що завжди котити доводиться

Не те, щоб спочатку, але наближаючи

Безповоротність майбутнього каменю.

Це наче продовжити лінію точкою

І кожного разу вдивлятися в іншу -

Душу, катедру, вітрину, ратушу

І бачити колір, сльозу дитинну

Силкуючись форму її описати

Залишивши книги на темних полицях

На стінах картини розвісивши, рими

Шукаючи там де розкинулась вулиця

Там де придумана справжність і випуклість

Світу, що тягнеться світлочутливістю

Та проникає у серце і в'яжеться

З тінями — В ньому любов проявляючи, —

Що

Зрештою, також тобі не належить.

09.02.2022

...

Володимир Каразуб

Плив часу

І час летить, мов крилата ракета

І свічка, що довго пала , поступово згаса.

І вічно яскраві ці очі магнітні

Темніють, лиш смуток у нім залиша

Печаль і сум в душі поневолі

Застелають доріжку у крихітний сад

Сад, що без квітів й без чарів, гармоній

Сад, що на вічність залишить у снах ..

"Зло" не завжди програвало у битві

А камні підводні "добро" теж несло

І часто бувало, що людина не знала

Куди їй піти, куди шлях її йшов

І свічка згорить у чарівному світі

Земля ,поглинена Сонцем, знищиться вщент

Час і справді річ суперечна

Проте зникне із ним же навколо усе

...

Katie.kao

Канатоходець

Канатоходець балансує на краю,

Він не знаходить, чи ще є у що повірить.

І крок ліворуч ріже пальці до болю,

Праворуч крок-і він летить уже у прірву.

Летіти вниз ще не доводилось йому,

Бо шлях його не вниз, а поміж неба

Й землі. Завжди було щось на кону…

В відзнаках зараз у нього нема потреби.

Він дві секунди планував із літаком,

Згадав, що мріяв і не встиг здійснити мрію.

Коли «зеленим» і наївним юнаком,

Він марив небом і ще мав, у що повірить.

Літак умчав, лише залишив слід,

Коктейль із мрій, пташина горда зграя.

Летів він вниз й повірити не міг,

Що небом марив, а земля приймає.

17.04.23

Тетяна Гречишнікова

...

Гретанія

Вітер

Махає вітер крилами дерев,

Натягнута струна-мій кожен нерв.

Розраду в лісі я шукаю кожен день,

І тут відроджуюсь з омріяних пісень,

Що за підтримки коників й птахів,

У лісі, де не чутно дітлахів,

І в місті, де не бавляться вони,

Ми забажаєм тихі ночі й сни.

Летить наш час невпинно в нікуди,

А залицяльник-вітер до води

Розкидує сережки від верби…

Куди подітись від тієї журби.

Сказати б щось таке наперекір,

Знайомі липи, мій охайний двір.

Але вже вітер тягне знов туди,

Де сни не сняться і чужі сади…

31.05.23

...

Гретанія

just stop being sad

Все буде добре, поки тобі є де сховатися

Поки маєш куди втікати, і маєш куди повертатися

Поки маєш для кого лишати записки на холодильнику

Поки здатна спати під звуки чужого будильника

Поки є на кого злитись, за ким сумувати

Поки маєш сили ненавидіти й дитячу нездатність прощати

Поки монстри під ліжком бояться кімнатного світла

Поки шафа тримає скелетів, а плащ захищає від вітру

Дані про авторку

Термасіна Ксеня Андріївна

25.04.1995

м. Київ. 0990948678

СММниця в ГО

...

Ксеня Термасіна

Той день, коли земля…

Той день, коли земля розквітне полум’ям надії,

Уже настав. І це - не мрії.

Це арії величні, що готує доля нам.

І нашим прадідам, й синам.

Усім захисникам родини –

Такої серцю рідної Вкраїни.

Вони безмежно нас любили

І завжди палко боронили

Від ворогів. Від злих богів. І від чужої люті.

Всі, хто колись насмілились сюди прийти, уже – забуті,

Живуть в своїй спокуті, гептом зречені краси.

І лише згадують та плачуть про часи,

Коли були могутні.

Бо в правди – декорації відсутні.

Пора уже зове у «останню путь» всіх тих,

Хто з кривдою прийшов до нас.

Душа їх згнила! Вона саму себе захоронила.

Залишила лише урок для тих,

Хто ще не встиг розплющить очі,

Або колись, до прикладу, захоче

Завдати кривди ближнім серед ночі.

Кров, що тече по жилам не лиш в людських тілах,

Що окропила землю всю і освятила прах, –

Своє зробила. Стрепенулась Україна,

Яку не раз торкалась зайди дикого рука.

За це вклонися і подякуй старожилам!

Їх мудрість нас навчила. І волею хрестила.

Тому нас не зломила жодна ще ворожа сила!

Бо дух, який земля віками ця родила –

Не просто тлінне тіло – безсмертне зоряне світило!

Тому і маємо надію. Незламну і солодку мрію,

Даровану колись ще Кию, на власну міць

І землю, яку благословили

святі небесні сили.

...

Мілена Грім
12+

Несправжня

Ти розмальована, як лялька із вітрини,

Рябиш собою, де би не пройшла.

А де ж невинний сміх дитини,

Що суть жіноча вглибині хова?

Ти йдеш, неначе заробляєш на медалі,

Виблискуєш холодним глянцем кришталю.

А чи спроможна ти, не одягаючи вуалі,

Відверто викрити жіночу суть свою?

Багато гри, багато драми тягнеш за собою.

Хвали, фанфар, під скромністю удаваною, ждеш.

Ти не знайдеш свого сміливого героя,

Бо вдаваним життям чомусь живеш.

...

Мілена Грім

Я лише тінь

Я лише тінь в моєму серці,

Неначе розжареним залізом прикута до того містечка, де все найпотаємніше ховається від полум'я святого.

Я там печу, я там жеврію, я там плекаю всі надії.

Коли у всіх відкриті брами, і ролі всі відкриті в п'єсі,

Я лиш одну сторінку у руках тримаю,

Ту, що у тіні мого серця.

Я вже не бачу поза ролі

Свого обличчя й гриму навіть,

Я той листок прикути хочу клеймом при свічці храму світла,

Де тінь - то правда,

світло- брами.

Та тінь- то те, чого пізнав лише мій Бог,

Ті брами- шлях непрохідний до неї.

...

Міріам Міест

В міських закапелках

В міських закапелках зализаних вулиць дощем,

На площах в перетинах долей, кохання, зустрічей,

Навряд чи прохожий спитає тебе про те,

Чи справді ти любиш колір її очей.

Сіро-зелене плаття по формі ніжного

Тіла рожевого; охру з білилами їй

Сонце немов би розписує свіжістю неба

На такому тендітному шовковому плечі.

Я любив би її колір, очей темно-карих колір

Із цятками умбри довкола зіниць її,

Із світлими скалками відблиску темної долі,

Погляд якої привласнити серце хотів, моє.

Губи вишневого кольору, цятки, груди,

Молочні родимі плямки на стегнах мов

Холодне какао, і все, що у ній незабутнє,

Все те, що я бачу ніколи не буде знов.

Але,

Вона все ще хоче триматись за руку праву,

Рукою вчепившись так наче за ланку уз,

І тіні в єдину істоту зливають пару –

Сучасні Персеї в обіймах своїх Медуз.

22.01.2021

...

Володимир Каразуб

Воля

«Збовтуйте коктейль напоїв та коктейль думок. У вас в запасі ще безліч часу».

К.Фірінг

Людина без волі наважується плисти за течією.

Спочатку понесе до берега,

Поб'є прибережним камінням,

Подряпає корчами.

Потім викине на середину річки,

А там мілина,

За мілиною круті пороги.

Що там попереду…

Ти не знаєш цієї річки,

Немає лоцмана.

Воля йде проти течії,

Проведе тебе до берега.

...

Кім

Прийде час

Прийде час. Все почнемо з нуля

Знову розквітне українська земля.

Почують нарешті загиблих слова,

Змилуються над нами тоді небеса

Вийде на світ мавка та лісова,

Яка стільки днів захищала поля.

Побачить вона звичайні міста

Та скільки горя війна принесла.

Прийде час. Закінчиться страх.

Зникне жах в тих дитячих очах

Що бачили сотні тисяч смертей

Нібито останній день це Помпей

Не забудем звук крилатих ракет,

Про який ще багато напише поет,

Щоб пам'ятали доньки й сини

Тих, хто загинув на хвилях війни.

...

Анна Топтун

Розділені

Самотина розвіює страхи...

Потягом осені,.. тільки б з тобою,

Порухом листя у сон дивини.

Стали чужими, як вільні стодоли

У віянні думи бездень-сивини.

Запитом сонця, аби золотого...

Стану чекати своєї вини,

Коли пробиватись почну із німого,

Знаючи пісню живої гори.

Квіткою серця, аби із корінням,..

Тільки б змінити усе, прорости,

Поруч відчути потребу зусиллям

І землю тримати навколо води,

Аби не втекла за бездонним потоком...

Вірити стану собі...і тобі.

Хай листя кружляє у сні білобоко,

Ми знову самотні...у власній біді...

27.05.2023

...

Сара Ґоллард

КИЇВ - МІЙ СОН

О, Києве, мій дивний сон,

Легенда є далека ти.

Мені наснився синій фон

Де твої символи, мости...

І Золоті ворота там,

Що віддзеркалюють наш час,

Хрещатик і Софійський Храм

До себе манять повсякчас.

Символи віри і краси,

Яким рівних не буває.

Де вічно чути голоси

І де молитва там лунає.

А Дніпро - Батько величний,

Тече вічно, нескінченно.

І його потік столичний

Тут впізнаєш достеменно.

Хоч я в Києві не живу

І мені він тільки сниться…

Дасть Бог, побачу наяву

Я чудову цю столицю.

28.05.2023.

...

Мирослав Манюк

ТОСТ ДЛЯ КОХАНОЇ

У твоїх блискучих очах

Я бачу своє відображення

І відступає скромний страх,

Ти створюєш на мене враження.

Так добре зараз з тобою,

Я плаваю у морі спокою,

Почуття течуть рікою.

То ж давай ми вип'ємо з тобою

За наших почуттів вже єдине злиття,

За цей неземний стан і за ці почуття!

Написано: 02.11.2015.

Відредаговано: 27.05.2023.

...

Мирослав Манюк

Левіафан

У твоєму дзеркалі застигло море...

Чи можливо це твій схвильований океан?!

Це картина у ньому навпроти тоне...

Чи виринає Левіафан?!

Це дихає пекло вогненною тишею...

Чи сонце зітхає загравою вслід

Осіннім сутінкам?! Над твоєю вишнею

Ще не раз поверне гудіння хрущів.

Осипаються чорним насінням долу

Твого циферблату години страшні

І з них проростає твоя свобода

На крові, на опорі, на війні.

Прислухайся, чуєш, як шепотом множаться

Чи криком із закликом голоси

Мільйонів убитих та замордованих

Що кличуть, взивають помститись за них.

І хвилі твого океану вирвуться

Кинуться з рами, з розбитих дзеркал,

І там на пустій, на старезній картині

Мертвим лежатиме Левіафан.

03.12.2022

...

Володимир Каразуб

ЛІЛІТ

Жінка, прекрасна, як темна ніч.

Раєм обвітрена, в пеклі просмажена.

Створена першою Богом Ліліт –

Зрадниця, покруч, ображена, зраджена…

Зневажена…

Знову в сльозах і пливе макіяж,

Знову на серці так гидко і тяжко.

Вулиця, шпильки, розхристаний плащ,

Холод досвітній, в руці темна пляшка.

Бідолашна…

Скільки було їх за сотні віків –

Тих, в кім воліла знайти забуття…

Хлопчиків, хлопців і чоловіків,

Ладних за ніч заплатити життям.

Лиш забуття…

Жоден заповнить’ не зміг пустоти

Вбитого серця й безплідного чрева.

Навіть Коханець, що впав з висоти,

Й ради Ліліт спокусив плодом Єву

З клятого Древа…

Помсту солодку пила як вино!

Бачила муки вигнанців з Едему.

І він прийшов! Він до неї прийшов!

Любий Адам відсахнувся від Єви!

До трему, до щему…

Як святкувала в обіймах його

Першу над Батьком свою перемогу!

Як напивалася тіла цього,

Переплітаючи руки і ноги!

До знемоги.

Кинула Батькові прямо в лице

Повні тріумфу зухвалі слова!

Він подивився на доньку свою…

І засміявся… І сміх той жахав…

Потім сказав:

«Доню кохана, нещасне дитя…

Та, кому дав я і розум і волю.

Та, кому першою дав я життя,

Та, хто кувала сама свою долю.

Й недолю…

Так, винуватець усьому – лиш я,

Той, хто тобі дав усе і задарма.

Не здобувала ти з болем знання –

Й гордість зростала і пиха безкарна.

Намарно…

Ви, гордеці, що виношують зло,

Себе заради інтриги плетучі,

Є інструментами плану мого,

Робите сильним добро і квітучим.

Неминучим.

Глянь на Адама і Єву-сестру:

Втративши рай лиш – навчились добра.

Знаю, що чути це не по нутру –

Помста твоя лиш знаряддям була.

І це не гра.

Скільки питала – навіщо створив

Єву-суперницю, повну любові…

Гордий не здатний нікого любить –

Крім відображення в дзеркалі свого.

Злого…»

Біль. Пропікає Ліліт до кісток.

Гнів. Вивергається, ніби вулкан!

Що ж. Пам’ятатиме вічно урок!

Батьку, між нами тепер лиш війна!

Помри, тарган!

Мала жагу спопелити весь світ!

В клапті подерти небесний шовк!

Поки прокляття плодила Ліліт…

Тихо коханий навіки пішов.

Пішла любов…

Вічна блукалиця, демон, краса.

Жадана й самотня вже безліч літ.

Вічне знаряддя огранки добра.

Вічний для пристрасті й хіті магніт.

Юна Ліліт.

...

Максим Сальва

ПРИТЧА

Я просив собі багато сил,

А життя труднощі давало,

Ще я мудрості собі просив,

Щоб вирішувати все вдало.

Я просив, щоб багатство мати,-

Життя дало м'язи для мети,

Щоб я лише міг працювати

Від світанку і до темноти.

Ще я хотів завжди літати,

А життя дало перешкоди,

Щоб я їх міг подолати

Без жодного крила свободи.

Просив кохання мені дати,

А життя давало лиш людей,

Яким я міг допомагати,

Забувши про силу пристрастей.

Врешті нічого не получив

Я з того, що у життя просив.

Але життя все ж мені далО

Все, що мені потрібно було.

Написано: 30.10.2015.

Відредаговано: 26.05.2023.

...

Мирослав Манюк

РУДІ ЛЮДИ

На Землі, де всяке буває,

Живуть люди, ніби золоті.

Їх волосся яскраво сяє,

За це називають їх руді.

В них криється вогонь таємний,

Що горить безмежно і вічно.

Він не пече, бо він приємний,

Але невидимий публічно.

У їх очах є зорі ночей,

Яскраві, наче сонце раю .

Руді люди - це сила очей,

Що з кожним днем не загасає.

Вони іскру у собі носять,

Яка запалює почуття.

В таких людей натхнення досить,

Щоби розворушити життя.

Отож, шануємо всіх рудих

В світі цьому, хоч небагато,

І ще привітаємо, бо в них

До речі, вже сьогодні свято.

26.05.2023.

...

Мирослав Манюк

На воскресіння романтиків

Залиште мене у моєму п’ятнадцятому сторіччі,

Не залякуйте інквізицією, бубонною чумою, і що не в кожному домі свічі,

Я пройдусь дорогами запиленими Ренесансу і Кватроченто,

І достатньо memento mori хай рідше vivere memento,

Я слухатиму пейзаж італійський, голландський, французький,

Питиму вино селянське і їстиму сир андалузький,

Я візьму за руку Агнесу Сорель, і нехай лютує Карл сьомий,

Я вивчив з картин погляд її давно, і погляд короля достатньо знайомий,

Ми прийшли б до майстерні Жана Фуке, щоб закінчити меленський диптих,

І пристане осторонь Шевальє, в футболці і джинсах – третій, один з посполитих.

Далі від моря іде океан – риб’ячий ніс каравели і груди караки,

Ще немає торпед і підводних човнів, тільки геометрія ядер гармат для атаки,

І мовчіть про нещасних людей, дворян, горстку феодалів, кров аристократії,

Зрозуміло, що я обманююсь; вимкніть електрику, заплющуйте вії,

Мені потрібна механіка Ньютона, задовго до законів його і його народження,

Викрик Марфи Борецької, ілюстрації давно померлих з епохи війн та відродження.

Ще романи не друкуються тиражами безкінечними, та сюжетами вокзальними,

І в двадцять першому віднайдеш п’ятнадцяте, в містах заповненими селянами,

Викиньте книги звідки повисмикували крилаті фрази в контексті культури,

Почніть з хроносу, енциклопедії, з Вавилону, Єгипту, встаньте на грецькі котурни,

Прошу не тлумачити про розчарованість, що жити і вмерти потрібно в даній тобі епосі,

Ці думи залиште подібним собі, як спазм реалістів в літературі їх простоволосій,

Не тривожте мене, не будіть я тільки звикаю до летаргії,

У мене немає для вас історії, тільки образи сну і мрії,

Шкода немає тут фортепіано і скрипки, Бетховена і Вівальді,

Я так полюбив Шуберта, Австрію, а з нею і Гарібальді,

Ще трохи побуду медієвістом в п’ятнадцятому і покину феодальний двір,

Ще століття мені залишилося і народиться мій Шекспір.

25.06.2019

...

Володимир Каразуб

День міста!

«Іноді корабель припиняє тонути, як тільки його покидають щури».

А.Кумор

Київ, будь екскурсоводом!

Не за горами година,

України вільної.

Проведи вулицями та алеями,

Цього дня не буде салюту.

Висотна будівля,

Трохи недобудована,

Майже готова прийняти новоселів.

Молода мама з дитиною.

Життя йде, життя продовжується!

Пейзажна алея…

У парку «Володимирська гірка»

Вид на Дніпро сивий.

У Ботанічному саду – затримаюсь…

Переді мною собор Софійський,

На його стінах пил віків.

Життя йде…

...

Кім

Живи

Отямся! Не стій! Дій!

Не думай про свій біль.

Що це за дивний звук?

Тук-тук… Серця стук!

Спалахи навкруги…

Ти тільки живи, живи!

Чорні в очах круги –

Може, у небі круки´?

Літаки? Вони таки…

Вибух, вогонь, дим –

Вийди з цього пекла живим!

Навколо суцільна руїна –

Невже це моя країна?..

Не думай про дім свій -

Збудуємо разом новий.

Отямся! Не стій! Дій!

Це наш переможний бій.

Знову гримлять гармати…

Уже не довго чекати,

Загине цей лютий звір.

Друже, мені ти повір!

Мирно ми заживемо.

Знов посівну почнемо.

Знов обіймеш кохану,

Друзів, дітей, маму.

І знов почуєш їх сміх.

Серце прискорює біг.

Серце - гірський потік,

І по тілу тече ріка.

Все раптово стиха՛…

“Ось він, знайшли.

Берем на рахунок «три»”.

Стало зловіщо тихо…

Отямся! Борись! Дихай!

Сонце зійде як завжди!

Ти тільки живи, живи!

...

Анна Джулай

НИТОЧКА

Я б давно уже впав, як не ниточка,

Що зі срібла зсукала мама.

Прив’язала на небі до зірочки,

І за плечі мені прив’язала.

Не шукаю очима я зірочки –

Он вона, там де місяця човник.

Як і сонце встає із-за гірочки,

Зірки тої відчую я вогник.

Хоч лишився я самотиною,

Не журюся – тримає бо таїна.

На плечах в мене срібная ниточка,

На кінці – завжди зірочка мамина.

...

Максим Сальва

Я теж про це мрію

– Мамо, а завтра в садочку будуть сирени?

– Надіюсь, що ні, хоч не знаю напевно…

Та нас захищають відважні солдати.

Не бійся нічого – у війську наш тато.

– Мамо, сьогодні в садочку від вовка ховались.

Він вив, як сирена, та ми не злякались.

Ми вовка прогнали!

– А що ви робили?

– Співали всі разом “Червону калину”.

– Мамо, мене захищають солдати від чого?

– Від тьми велетенської й демона злого.

Та світло несем ми у наших серцях –

Відстоїмо землю свою до кінця!

– Мамо, коли повернеться додому наш тато?

– Я вірю, цей день вже недовго чекати.

Я мрію почути нарешті від нього:

“Сьогодні святкуємо ми ПЕРЕМОГУ!"

Маленькі долоньки обняли за шию.

І тихо почулось:

– Я теж про це мрію!

...

Анна Джулай
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83524коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: