День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / Поезія (5576)

У кожного своя дорога

Змалечку все ми вивчаєм,

Але коли дорослішаєм- не все ще знаєм,

Інколи з незнання долю собі ми ламаєм,

Бо як діти незрілі- Бога не знаєм.

У кожного своя дорога

І кожен путь свій вибирає,

Але не відразу прозріння приходить,

Що долю собі він зламає.

У всіх своя дорога,

Але не в усіх вона від Бога.

Кожен щастя в своєму вбачає

І кожен по цьому від Бога має.

Хто добро в світі плекає,

А хтось- зло без сумнівів приймає.

Але хай кожен знає,

Що за вчинки свої перед Богом відповідає.

Добра людина від Бога похвалу має,

А зла- духовно вмирає і у пеклі згасає,

Тоді як добра людина Бога прославляє

І радіє що Бог її до себе навіки приймає.

Вибір постає цей перед вами

У світі життєвої програми,

У кожного своя дорога ,але чи буде це ваша духовна перемога?

...

Діана Гобой

Візьму чистий лист

На блакитному тлі хмари

Легкі, білосніжні,

Нехай вони застигнуть, бодай на мить!

Вітер, я пишу картину,

Ти змінюєш їх колір та форму,

Фарб забагато.

Не заважай мені, Вітер,

Я не пишу – копіюю –

Краду сюжет у Природи.

На моїй картині не буде

Білого поряд із чорним –

Мені сподобався інший сюжет.

Вітер, ти все зіпсував.

Завтра візьму чистий лист,

Фарб забагато...

...

Кім

Людина і природа

Сьогодні день - просто чудовий!

Сонце світить - дощ не пада

Як шкода, що людина не природа,

Тоді б вона могла бути досконалою,

Байдужою до бажань людей і водночас - такою красивою,

Неначе вона - це все, і в неї все під контролем.

Цю ілюзію створює вона для всіх,

Насправді, вона просто є і їй цього достатньо.

До цього треба йти старанно і невтомно.

Це те, що називається гармонія.

Чому? Подумайте самі,

Тут не знайдеться потрібної мелодії слів.

05.06.23.

...

Ангеліна Паламар

Жвавий звір прокидається в ночі

Жвавий звір прокидається в ночі,

Коли день закінчується втомою,

То у темряві він тут у десь,

І скріпоче, і хрипе,

Все ніяк бажану Україну не розірве.

Все ще завзято грається,

Намагаючись знищити все на своєму шляху.

Але український народ не здається і не підкоряється,

Стоячи разом, пліч-о-пліч,

З вогнем своїх сердець захищаючи свою Україну.

...

Айлін Руж

Моя Україна, країна рідненька

Моя Україна, країна рідненька,

Тут рідне слово звучить на вустах,

Тут серце відчуває великий дух народу.

Тут зелені поля,

Тут сонце світить яскравіше за все,

Тут вишневі сади, тут ліси і гори,

Тут кожен куточок заповнений красою.

Тут гарячі серця та щирі душі,

Тут працьовитість, честь і гордість наша,

Тут воля, що завжди нас об'єднує.

Моя Україна, я завжди з тобою,

Ти мій дім, моя сімʼя,

Тут кожен день щасливий і прекрасний буде.

...

Айлін Руж

ПОТОПАЮЧИЙ

ПОТОПАЮЧИЙ

Його забирав океан,

Повітря не вистачало,

А очі затуляв туман

І хвиля горло стискала.

Серед всього океану

Він кличе на допомогу,

В обіймах злого туману

Молитву кричить до Бога:

«Бог, я хороша людина,

До Тебе щодня молюся.

Врятуй! Я – Твоя частина.

Ти ж бачиш, що я топлюся.»

І ось розступився туман,

З'являється човен легкий.

«Рятуйся! - Кричить капітан -

Давай мені руку мерщій

Піднімайся на човен мій,

На землю тебе відвезу,

Поки не застали грозу.»

Кричить чоловік: «Не треба!

Мій Господь мене почує,

Прийде допомога з неба

І мій Бог мене врятує.»

І збентежений капітан

Поплив далі у океан.

Чоловік став хреститися

Та продовжив молитися:

«Господи мій, я добрим був,

Твоїм шляхом завжди ходив,

Врятуй, щоб я не потонув,

Щоб я ще трохи тут пожив.

Бо я – хороша людина,

Врятуй! Я – Твоя частина.»

Потім раптово у ту мить

Ще човен наближається.

Хтось у тому човні кричить,

До людини звертається:

«Врятую тебе від муки -

І він тягнеться до води. -

Ти візьми мене за руку

Та залізай хутко сюди.»

Той головою махає

І так він відповідає:

«Будь ласка, цього не треба -

Моя допомога з неба,

Там мій Бог мене почує,

Тільки він мене врятує.»

Човняр лиш руками розвів,

Взяв весла і далі поплив.

У воді людина молить

І до Бога він говорить:

«Нема у мене каяття,

Бо я хороша людина

І добрий був усе життя,

І віра в мене єдина.

Ніколи не було тривог,

Але де сьогодні мій Бог?»

І ноги стають важкими,

А руки зазнали втоми,

Людина махає ними,

Чекаючи невідоме.

Але ще кличе до Бога,

Не кличе – кричить до нього:

«Прийди за мною, благаю!

Ти любиш мене, я знаю!»

Холодна вода стискає,

Дихання не вистачає.

Хвилі одна за одною

Криють його з головою.

Людина – вперте створіння,

Чекає від Бога спасіння.

Потім на відстані знову

Третій човен з'являється,

Він пропливав тут раптово

І тепер наближається.

Кричать на човні: «Ну, давай!

Хутко у човен залізай!»

А чоловік: «Пливи далі!

Бо мене мій Бог врятує,

Не залишить у печалі

Серед бурі, що бушує.»

Човен далі пропливає

І людину залишає.

Вже щосили дихає він

І тримається як може

Серед океану один,

Вже ніхто не допоможе.

Робить він останній подих,

Він програв свою боротьбу.

Забирають його води,

Тоне він і кляне судьбу.

Приходить злий на небеса

Він не повинен бути там.

Надіявся на чудеса

І ось потрапив в Божий Храм.

Там Господь чекав на нього

І звернувся той до Бога:

«Господи, ти мене забув,

Залишив мене вмирати

І я у воді потонув.

Чому? Я хочу це знати.

Я молив, кликав до тебе,

Допомоги потребував.

Чому ти мене на небі

Тут постійно ігнорував?»

І на небесній вершині

Святий Господь відповідав

Так нерозумній людині:

«Я просто не розумію,

Чому ти знаходишся тут.

Я завжди слухати вмію,

Постійно рятую від скрут.

Я чув твоє голосіння

І як ти до мене кричав

Заради твого спасіння

Тобі три човни відправляв…»

Історію цю пам’ятай.

Коли життя піде за край,

Коли не можеш шлях знайти,

Коли постійно просиш ти

У всевидячого Бога,

Щоб прийшов на допомогу,

Знай, що він постійно чує

І тебе завжди врятує

Хоч цього не побачиш ти,

А Бог зможе допомогти.

Він човни нам посилає,

Вижити допомагає.

Головне – все розпізнати,

Допомогу цю прийняти

І залишимося жити,

Аби тільки не грішити…

20.08.2023.

...

Мирослав Манюк

Безмежна жадібність

Пишається РФ, що є найбільша в світі,

Що має про запас у надрах нафту, газ,

Через які вона ще встигне збагатіти,

Бо має при собі аж від царя указ.

Та жадібність завжди безмежно заважала,

Не може влаштувати добробут навкруги.

Верхівка у царя разо́м весь час цей крала,

Населенню вселяла: "Навколо вороги!

Нам заздрить цілий світ, ми не такі, як інші,

Ми кращі ніж вони, тож маєм панувать!

Замало нам всього, бо може бути більше,

Для цього ми готові століття воювать".

Засіяли зерно у голови москальські,

Забули, що живуть у злиднях при кремлі,

І демонструють світу замашки свої панські,

Воюють розтрикляті, від зброї мозолі.

Та жадібність в крові їм заважає спати,

Надати ладу всьому, не вистачить часу.

Тому москаль іде к сусідам воювати,

Щоб вкрасти, принести до дому щоразу.

Закрили коридор, яким зерно возили,

Одразу подорожчав у всьому світі хліб.

Віддати безкоштовно голодним всім грозили,

Та, мабуть, заважає жадібності німб.

Замало їм землі, копалин також мало,

На Місяць пошукать відправились вони.

Ну, точно, через жадібність корито їхнє впало,

Та висновків не зроблять, як завжди, дикуни.

...

Галина Студінська

Мовою надії

Не бійся сказати, бійся змовчати...

Надати словам заживого вокалу,

Скупати їх тіні у сні кришталю́...

Чи довго б лишалось у тьмі несказанне,

Чи довго б горіли міські авеню?..

Тільки слова і чужі обереги...

Сховатись мотиву - не бути весні,

Тій що у душах писала мольберти,

Тій що чекала, аби не піти...

Чисті слова до земелля - поло́ва.

Їх розривають гарячі вуста.

Біла надія, що знов не знайома,

Тішить уламки розбитого скла...

І є що сказати, коли відпускаєш,

Є що зронити, над нами - зоря...

Чисті слова, яких зовсім не маєш,

Постануть садами у тиші вікна...

19.08.2023

...

Сара Ґоллард

Жорстока барва

Очі змикались до спалахів болю.

Тінь беззмістовно лягала у світ.

Здолано те, що кричало наповну,

Коли залягало у зморено-плід

Його та її, що під знаком любові...

Дивиться вгору на їхнє вікно,

Яке зі стіною у зрадницько-змові -

Їх просто немає,..нема і давно.

Кохана й дитина поринули в сяйво...

Він як і вперше, але не згорів.

Чому ж ти жорстока, неправедна барво? -

Може, із тисняви мінних полів...

Усе обірвалось умить, як і стіни...

Люди міцніші за цеглу,..чи ні...

Він обирає покинути міни,

Та двоє приходять,..і лиш уві сні...

16.08.2023

...

Сара Ґоллард

Неможливість і мить

Бачу, постать твоя, Істочена гордістю

Закарбована печаттю жалю,

І обличчя твоє, спотворене вірністю

Не промовить крихкого "люблю.."

Я гублюся і вічно шукаю тебе

Я в істериці й в паніці б'юсь

лише подивишся ти, то мине воно...

якщо чесно, я дуже боюсь.

Я зі згорбленим, втомленим поглядом

лише на тебе, на тебе дивлюсь!

Сахаюсь: мене ж відштовхуєш

Заглядом: колючим і злим.

Та я не плачу; ти мене з моїми страхами зіштовхуєш

і ставиш іти проти зим.

Зими холодні; жорсткі і гострії!

Як твоє серце, як очі твої!..

Я посміхаюсь: любити зиму так непросто мені...

Любити тебе:

Неможливість і мить.

...

Віадала Роса

Білі янголи

Гарячих точок в Україні

Багато є, бо йде війна.

Що біля фронту, все руїни,

За це паде на кремль вина.

Бо там раптово закортілось

Союз радянський повернуть.

Всесвітня влада, навіть, снилась,

Що живить заздрість їх та лють.

Чекали на обійми, квіти,

Та помились в болота́х.

Росія мала намір вбити,

Перетворити нас на прах.

На фронті успіхи нікчемні,

Тож нищать мирних навкруги.

Щодня розстрілюють мерзенні

«Непереможні» вороги.

А у містах, містечках, селах,

Через які проходить фронт,

Життя далеко невеселе,

Московський заважа «бомонд».

Та, разом з тим, уперто люди

В евакуацію не йдуть.

Сприймають звичними етюди,

Коли бомблять, стріляють, б'ють.

Дітей не хочуть у безпеку

Віддати вперто та життя

В таку страшну військову спеку

Не є безпечним в укриттях.

Допомогти цим людям вийти,

З-під обстрілів прифронтових,

Щоб не дістали московити,

Не мали б втрат ми там нових,

Загін створили особливий,

Як «Білі янголи» вони.

Вмовляють впертих терпеливо,

Вивозять в тил від сатани.

Важливим є - дітей спасають,

Майбутнє наше в їх руках.

Пісень укра́їнських співають,

Не знають янголи про страх.

Привозять ліки, їжу, воду,

Допомагають виживать

І вдень, і в ніч, в любу погоду

Готові евакуювать.

І кожен з них є теж героєм,

Бо ризикує на війні.

З російським бореться розбоєм,

У своїй власній царині.

...

Галина Студінська

***

А серед вікових дерев старого парку,

Гуляє вітер темними стежками.

Сьогодні бачив парк, як сів на лавку

Військовий статний, з сивими бровами.

Спостерігав за іграми малечі,

Курив багато, дивлячись в долоні.

Який тягар несуть незламні плечі?

Які думки стріляють в сиві скроні?

Чи думав він колись, що в цю погожу днину,

Не помічаючи людей сидітиме ось так.

Що ворог нападе на рідну Україну

Розмалювавши в піксель люксовий піджак.

А вітер хуліган розносить запах літа.

І тріпле волоски маленьких Херувимів.

Та чує чоловік лиш гар із поля битви

А бачить лиш тіла загиблих побратимів.

...

Тода Тарнова

Фуга

Розлийте мовчання налитого вщерть

Серця тієї, що випила тугу,

Звуками.

Ноти тектимуть під акомпонемент

Рікою журливою,

Ріками, фугою.

Спадаючи вниз водопадом, впадаючи

В море.

Небо

Тягнутиме тугу смичком

Розриваючись громом

Неначе снарядами.

Чуєш? Спитає вона

Звиваючись

Чуєш? Спитає піднявшись хвилею!

Я стала сильнішою,

Стоголосою,

Я стала мстивою,

І голодною.

І вона розхвилює моря океанами

Скипить, завирує

І стане бурею.

Чуєш? Спитає вона востаннє

Я йду за тобою.

І він почує.

18.01.2023

...

Володимир Каразуб

Оманлива осінь

Ти цілувала мою спину,

А після наносила мільйони, а то і більше ножових.

Ти вбивала усіх, а після клала їх тіла до моїх ніг.

Ти кричала що немає нікого, хто краще ніж я,

Але після цього діставала ти з-за пазухи ножа.

Твої очі - луг, який я не вивчила зовсім,

Але я не бачила в них нічого, окрім пелени.

Вона була ніжна, спокійна, солодка,

А за неї ховалися хмари пітьми.

Ти піднесла мене на сьоме небо від щастя,

Ти любила мене так, як не любили вони.

Ти подарувала мені квиток в один кінець,

Квиток у страждання, смуток, бажання бути знову дітьми.

Я не забуду твій барвистий голос,

Який змушував мене сміятись на весні.

Ти закривала мої очі долонями,

кажучи, що це повториться ще раз, але восени.

І я сиджу під деревом вже котру осінь

Ти обіцяла, я вірю, прийдеш.

Моя щока вже повністю солона,

А у вухах дзвенить фраза: ти просто довго йдеш..

...

Вискребець Поліна

Крок

Холодний сніг дує у лице,

Волосся мокре наче від дощу.

Сьогодні знову я перед обривом,

Сьогодні знов про тебе пісню напишу.

Сьогодні лиш маленький крок змінить усе,

Сьогодні здатний я відчути крила птиці!

Але ти знову просиш мене сісти,

І я готовий відкрити таємниці.

Моя душа - темна кімната

Твоя - крихка земля

Здається, начебто безбарвна,

Але здатна провалити в небуття.

Сьогодні рівно рік як ти зробила крок.

Сьогодні рік, як я страждаю.

Страждаю, холодними сльозами плачу,

Та твоє біле плаття обіймаю.

Я потонув в твоїх очах,

Цього я не соромлюсь.

Спробуй ти не потонути в морських хвилях,

Спробуй в них не захлинутись.

Ти була моїм сенсом,

Була життям, яке любив я.

Але для тебе все скінчилось хепі ендом,

А для мене твоїм голосом по венам.

Мені боляче стояти тут годинами,

Дивитися на білі хмари зверху,

І мріяти лише про те,

Щоб знову бути біля тебе..

...

Вискребець Поліна

Думками

Я живу із думками в своїй голові,

В небі хмарному, сталлю покритому,

В вулицях білих завдяки снігові,

В відчаю тихім, зручнім, неправдою оповитому.

Мене роз'їдає з середини,

ріже великим зеленим ножем,

В моїй голові руїни майбутнього давно уже зведені,

Проносяться в спогади пустим міражем.

В моїх руках пісок і каміння,

З психоделічної річечки, прямо із берега,

В моїх руках моє ж і коріння,

За що ламає ребра і сипить морозністю березня,

Димом плюється в мене від цигарок куріння

Кидає квартирами і будинками, мов сонного в'язня ?... Безодня і злидня, виколює очі алкоголем дешевим і в'Язким(...).

...

Віадала Роса

Реінкарнація

Багато шляхів мандрувала душа споконвічна:

Життя одягала й знімала, неначе вбрання.

Мої тілеса, що змінила душа за сторіччя

Змогли усвідомити тільки єдине знання:

Що кокон метеликом так і не став завчасу, –

Заточена я у старих і заношених латах.

Вогонь, що палає і будить іскрою зі сну

Стихає і гасне від слів опонентів пихатих.

Личини мої, ніби маски, цупкі, несвідомі

І ролі, що в черзі на кастинг, віками стоять, –

То тисячі образів в кожній прожитій персоні

Благають, змагаються, вороном диким кричать.

...

Мілена Грім

А десь Весна

А десь буяють дикі вишні.

П’яніють бджоли в ароматах

Гудуть від них дерева пишні.

І гомін на обійстях та у хатах.

Так легко на душі і сонячно!

Немов весь світ чекає свята.

Зростає перший дикий соняшник

І сміхом сяють оченята.

А десь, нічого й не мінялось. Вже давно.

Солону зливу сіре небо віджило.

Та в пам’ятях старих відлуння майорять

Тих днів гірких, що їх не хочеться згадать.

І дивлячись із тих часів у сьогодення, мовчки

Зберу у пригірщ теплих почуттів. Заговорю сорочку.

Нехай зігріє душі днів. І проросте в садочку

Родинним деревом дідів. Та вбереже синів і дочок.

Настане день в якомусь часі, і під небом

Я посміхнусь, розправлю крила понад степом.

Вдихну солодкі запахи весни, заллю зіниці цвітом,

Під звуки ніжної струни, рожеві й теплі, наче літо.

...

Мілена Грім

Моє місто. Вугледар

Уві сні я повертаюсь додому.

Кожної ночі вирушаю у мандри.

Торкаюся ніжно віконних шибок,

які ще не вилітили від удару.

Ходжу по вуличках, що ще не розбиті.

Та дивлю на спокійне безмежне небо.

Яке ще не порізане, мов кинджалами,

ворожими страшними ракетами.

Я зупиняюсь лиш на хвилину.

Наповнюю груди легким повітрям.

І через мить моє місто - привид,

А навкруги висить присмак смерті.

Я повертаюсь знову і знову.

Щоб не забути. Щоб пам'ятати,

Як моє місто було щасливим.

Поки його безжально не стратили.

24.02.23

...

Лана

Майстерня

Щоб морок не забрав твоїх очей

Вдивляйся серцем в тих хто книги вартий,

Складаючи життєписи людей

В архів свого маленького театру.

Таким і буде світ твого життя, –

Що більше книг прочитаних зі сцени, –

Почує хтось твоє серцебиття

І забере до власної майстерні.

08.12.2022

...

Володимир Каразуб

Я шукала на небі ту зірку

Я шукала на небі ту зірку,

Що повинна на Землю летіти.

Щоб пройти її шляхом тернистим,

І можливо, бажання здійснити.

Хмари в небі, і тре роздивлятись,

Чи пройде ярким світлом повз мене?

Чи то зверху вона здогадалась,

Що бажання моє нездійснене?

Ну а віра, нащо мені віра?

Що робити, якщо її втратиш?

І не має до Світу довіри,

І не знаєш, для тебе що краще?

Небо сумніви й страхи почуло,

Вітер хмари забрав за собою.

Й зорепад неймовірний відчула,

І накрила любов з головою.

Хвилі сильні, немов обіймали

І відносили сумнів на сушу.

Там з зірками вони загравали,

Й лікували поранену Душу.

13.08.23

...

Гретанія
12+

Щасливо

З тобою справжнєє кохання я пізнала.

Ніколи я людей таких як ти не зустрічала.

Такі, як ти, у радості, у горі - завжди поряд.

Не лине з їхніх вуст смертельний яд.

В твоєму погляді на мене ніжність та любов.

Поруч з тобою пристрастю наповнюється кров.

Лиш тільки ти володар мого серця.

З тобою воно так щасливо б'ється!

Щасливо - одне одного ми маємо з тобою.

Щасливо - одне з одним можем бути ми собою.

Так дорожу я тим, що маю тебе у житті оцьому.

Дав зрозуміти ти - не розлучити нас нікому!

...

Дара Зульська

Металева птаха

Ніхто не відчує, як воно кипить...

Море і вбита печаллю пташина,..

Скована волею, тільки згори.

Якщо подивитися знизу - година

Тягнеться тижнями, наче у сні.

Одні лише хвилі, та кинуті в очі.

Зникнув і натяк на диво землі.

Крила все тонуть у зареві ночі,

Більшає в серці живої води.

Сила ще є, але як не упасти,

Як не віддатися хвилям у грі,

Коли на тобі незалежні баласти?..

Вона все літає у денах зорі...

Падає пір'я у сині потоки,

Несеться до краю незнаних надій.

А птаха літає і сипле глибокі,

Сумні намистини...з-під золота вій...

10.08.2023

...

Сара Ґоллард

Я пес твій панночко

Упала ніч, ажурна глиба

коса в руці, а в другій том.

Чого ти давиш чорну либу?

Твоїм я ситий глевтяком.

Від нього тіло обважніло

і попрозоріло, мов лід,

яким узялась кожна жила

від уст твоїх і ласки від.

Найліпший друг мій, Ієгова,

на вухо днями прошептав:

Дарю хреста тобі соснового

покинь її, залиш, остав...

Мене покорчила дрімота

близького пекла тільки рот

римовану товче роботу

твоїх заради злих пещот.

Жагучий сон мене зминає

неначе м”якуш у руці,

і заступають, заступають

мене мерці мерці мерці...

Я пес твій панночко. Собака.

Я твій Бертран де Вентадорн.

Єгова, друг сердечний плакав,

як труйний запал не зборов.

І от за це остуда, Ноче?

Ні змах коси, ні змах плаща?

Ажурні пальчики не хочуть

цілунка взяти, дать ляща?

Та я здригнусь, напевно, й мертвим

на знак погордливий, бо твій.

Тверезо з ями вийду й твердо,

спустивши очі, наче Вій.

...

undyber

Душа

Чому все так? Чому вночі не спиться?

Чом не в спокої змучена душа?

Куди літає, і що їй сниться???

Чи розуміє що як Фенікс воскреса???

І бачить в дзеркалі, щоранку,

Знайому постать наче не живу....

І розуміє, маю, мушу, зможу

Для цього я напевне і живу!!!!

А далі ранок, знову сходить сонце

І темна ніч нарешті відступа

Душа встає, і дякуючи Богу,

Потрібну маску знову одяга…

І йде між люди,

Комусь посміхнеться,

А комусь просто в вічі і без слів,

Лиш просто гляне....,

А там ціле море,

Печалі, болю й не прожитих днів…

На Хвильку стане, затамує подих,

І все життя, вперід неї біжить

І розуміє, як все швидкоплинно....

І треба встигнути пожить.

А зранку знову, знову зійде сонце.

Щоб новий день почав сторінку знов,

Душа воскресне, скине з себе попіл

Й буде чекати поки морок не пройшов....

...

Інна

Туман

І як дивитися на краплі, що з крон звисають?

В них повно сліз з очей твоїх,

З твоїх вільготних вій стікають,

І патока написаних дощів

Заводить свій безкровний солілоквій:

«О сиро тут, і холодно, і мокро».

Туман запрів в білилах сріблосонних,

Туман запрів в повторах і безсонні,

Душа з п’яти ужалила язик,

І залягло тривогою мовчання.

Шнуруй свій сірий стертий черевик. Мовчи.

Приходь до саду, щоб там – струсивши краплі;

Омитися з цих обважнілих вій,

Роздерти в лють історії сувій –

І з тихим, тихим, перемерзлим скриком

Упасти й возродитись на землі.

Туман запрів в білилах сріблосонних,

Туман запрів в повторах і безсонні,

Скоріш, скоріш віддамсь в обійми сну,

Хай дощ тріщить склорізами по склі,

Хоч збудься шиб і встав картонки в рами –

Він загуде в литаври,

В свої стократ прокляті барабани;

Спитай мене чом досі я шукаю

Обабіч подорожника для рани,

Чому слова висмикую з горищ,

Прийди, прошу і сни мені наклич

Мою любов, звільнивши від омани

І сліду від печалі не залиш,

Щоб не писав дощі і під ногами

Не задивлявся в небеса калюж.

09.11.2022

...

Володимир Каразуб

А ми з тобою грішні і смішні

а ми з тобою грішні і смішні-

уже достигли впали долу вишні

а я з тобою наче уві сні ти хто є

мій теперішній колишній

розставиш коми крапки перевір

але тебе ношу постійно в серці

усім вітрам і злу наперекір

вдивляюся у тебе як в озерце

ти сильний і вродливий

ти броня

ти сталь яку не гнуто хоч згинали

а я тобі іще ота свиня

тягну тебе на всякі п*єдестали

а ти людина і душа жива

і серце перешіптує з тобою

зумів мене повірити в дива

зумів оберігати заспокоїв

і я тобі пишу оці рядки

і ці рядки твої слова і рими

і язиком любити не з руки

думками напуваюся своїми

твоїми, що торкаються мене

ми випадкові і давно знайомі

і смертні і моє те айнене

не кожному дароване в долоні

...

Віва ЛаВіта
12+

Безодня очей

Безодня очей твоїх мене знов заворожує.

Немов стрибнути униз вона знову запрошує.

Знаю: вниз летітиму, проте не розіб'юся -

одна з причин це чом втратити тебе я боюся.

Ти мій спокій, ти - гармонія світу мого.

Знаю точно, я - володарка серця твого.

Я для тебе (сказав ти) промінь, що крізь темряву в серце твоє проник.

Неодмінно я впевнюся, щоб присутності слід її повністю зник.

...

Дара Зульська

Мрії розбитого серця

Я маю мрію - бути з Вами ,

І закоханими очами ,

Дивитися , як Ви біжите на купання ,

У річку з мого кохання.

Я хочу дивитися на заході сонця ,

Як Ви мокра і гарна така плаваєте,

І стояти десь у сторонці ,

Посміхатися, коли Ви поглядом цапаєте .

Я хочу щоб лився Ваш сміх ,

Наче дощ в осінню пору,

І сидіти у Ваших ніг,

Як жалко, що я лиш марю .

Я хочу плакати коли Вам сумно ,

І сміятися коли Вам смішно,

І якщо Ви попливете га судні ,

Я прийду по морю пішки .

А якщо Ви пташкою станете ,

І втечете од мене світом ,

Ви як кота мене маните ,

І я побіжу за Вами слідом .

Я Вас завжди знайду ,

Бо я хочу цього дуже,

І до Вас я прийду,

Бо кохання моє дуже.

Я можливо зійшов з розуму,

І лякаю Вас всим цим ,

Та я піду за Вами росами ,

В буду плакати мовчки як мім .

Ви не бійтеся мене , бо мав ,

Я з глузду з'їхати так ,

Як тільки Вас покохав ,

А кохання це - червоне як мак .

Це той мак , яким уповаються ,

Чи то дурні , чи то поети ,

То все рівно, адже всі намагаються,

Знайти в тім маці , кохання мінуети

...

Євген Магура

Вона обіймала Всесвіт

Вона обіймала себе, вдивляючись в спустошені зіниці.

Обіймала себе, коли від болю стискало груди.

Вона обіймала, коли хотіла тепла та підтримки.

І щоб серце від кохання калатало в шаленому ритмі.

Обіймала міцніше, коли вуст торкалась усмІшка.

І зовсім ніжно, коли думки про самотність.

Вона так само обіймала і інших.

Говорячи без слів "Я з тобою. Я поруч".

Від страху. Від смутку. Від радості й віри

вона загортала себе в ці обійми.

І кожного дня обіймала весь Всесвіт.

Коханням. Надією. Мріями.

18.01.23

...

Лана

Душа

Як свічка горить до останньой хвилини

Так і біль у душі до кінця не згаса

Він у серці кинджал, він стражданню властивий

Він погубить усе, що колись ти кохав

Переслідує в снах, не дає відпочити

Куди не поглянеш - лиш він у думках

Коли це скінчиться? Чи буде можливим?

Питання одне, а дій все нема

І попіл печалі, як пісок у пустелі

А радості холод десь в далечині

І щастя бува тільки в виході з неї

А щастя в дрібницях, воно є завжди...

...

Katie.kao

Серпень

До раю сходинки круті

і сліпить очі жар світила,

Ікар розправив свої крила

Під ясним поглядом згорів.

Холодний ранок бадьорить вікна

та й свіжість осені прийшла,

і небо сіре наче зблідло,

і захворіла тінь тепла.

Одне напевно лиш відомо,

що з року в рік, із циклу в вік,

приходить серпень дощовитий,

як пращур лондонських калік.

А потім смог вкладає спати

красивий літній теплий світ,

і прокидаються ворони

Кричать щось дивне, на своїм.

Чарівна, дивна ця пора,

ще повно сили в стеблах днів,

А згасне мить і їх нема,

лиш сірі лишки патиків.

...

Citrus _S_M

Балада про юність

Колись мені подобалась вона

У ті часи коли жагливий погляд

Був рівноцінний шепоту сукна

А дотик вуст, немов посвідок бога

В якому дух любові та знемога

Пустили в храм оманливих речей

І я сказав, коли прийшла тривога

Я більше не люблю твоїх очей.

І я тоді перевернув човна

В туманний став примарення чужого

І диким лементом хитнулася луна

Упавши місяцем у твань життя німого

Хоч, любко, знай не жаль мені за нього

Та сходить сонце і ріка тече,

Але скажу збираючись в дорогу:

Я більше не люблю твоїх очей.

Крім того тут, за все своя ціна.

І платиш серцем за її облогу

Розкішних стегон, нервами сповна

Отримавши нелегку перемогу

І від печінки давню засторогу

Кошлаті крила і тремке плече

І кажеш їй натомість епілогу:

Я більше не люблю твоїх очей.

Та я не корчив з юності святого,

І вірш, як хтива виразка оцей

Та боже збав почути від старого:

Я більше не люблю твоїх очей.

05.08.2023

...

Володимир Каразуб

Байдуже

Всесвіту байдуже на тебе,

На твої радощі та муки.

На смерть собаки, яку знав

Та хворобу, якою прикутий.

Чи тобі байдуже на себе?

Ти думаєш: «Чому зі мною?»

Ніхто не знає і не бачить

Про що твої думки та рухи.

Біжи вперед, ти вір у себе,

Проблеми вирішуй,

Працюй на знос.

Можливо хтось це оцінить.

Заради похвали чи визнання,

Ідеї чи не серйозно.

Чи для себе ти робиш це все?

Не думай багато, а то працювати.

Сродна праця приносить радість

І менше думок у твоїй голові.

А що робити і як жити –

Прийдеться вирішувати тобі.

– 04.08.2023

...

Надя Кулик

Учнівський гість

Присвячується моїй вчительці Української мови і літератури і класному керівникові Кушнірук Антоніна Петрівна

Пам'ятаю дні,

Як вчився я у школі.

Була у мене вчителька

Класним керівником.

Були у мене

Питань до чортиків.

Коли я йшов до неї,-

Я був неначе слон.

Із хоботом,

Звисаючим униз,

Ходив і запитував,

І мав із цього зиск.

Який - я розповідати

Вам не стану.

Щоб не піднявся

В мене тиск.

Багато шкоди за часів

Навчання в школі наробив.

Правду скажу,

Було, що і на заняття не ходив.

Чекав на мене батько...

З різкою в стільці сидів.

А я не йшов, Гуляв у парку.

Нових друзів там зустрів.

Дивно так!

Усе мені минулось!

Прийшов додому -

А батько з мамою у сні.

Тишком-нишком йшов навшпиньки.

Прокрадаючись до кімнати,-

Кіт занявкав

І собака загавкав.

Всіх на ноги підняли.

І мене також у тім числі.

Із переляканими очима

На усі їх питання відповів.

Батя навіть усміхнувся.

Запитав мене чи їв.

Мама довго не чекала.

Посадила мене за стіл.

Покормили. Дід повів бровою.

Мовив небагато слів.

Сказав: не будеш вчитися -

У селі пастимеш корів.

Ось, я виріс.

І в житті оцінки в мене різні.

Сам дивуюсь і не вірю я собі,

Що колись такий я був спокійний.

Не турбували зайві звуки.

Мав спокійний темп життя.

І себе також не слухав.

Не зумів опануватися.

Та прийшли нарешті ті часи,

Коли знання були на часі.

Хоч і не всим в житті я скористався.

Мій вчитель знав про це. Дізнався.

Я ходив до нього.

Заходив у його дім.

Хоч не завжди бував я в школі.

Був із мене учнівський гість.

Не міг застати мене вчитель вдома.

Батьки до мене не знайшли підхід.

Не брав я участі ні в чому.

Спасли мене від гніву Божого вірші.

Завдячуючи вірі в Бога

Та наполегливій праці вчителів,

Таки вийшли з мене люди.

Не забуду їх повік.

21.03.2023

...

Олександр Святенко Ю.

Киценька💓💓

Киця, киця волохата

Пуся добра та пухната

Спиш весь день, вночі гуляєш

Та заснуть не дозволяєш

Ловиш мушок, просиш їсти

Увечір любиш не доїсти

Та коли я ще не знаю

Десь ти щось повитворяєш

В миті труднощі і зливи

Ти мурчиш у ті хвилини

Ти, пусяня, най-найкраща

Ти - це сонечко, мій світ❤️❤️❤️

...

Katie.kao

* * *

Поглянь довкола - як же порожньо,

Всюди окопи, вогні та погроми,

А ти як на долоні, дивись не стань кормом

Від мору й голоду для ґрунту холодного.

На тілі рани й нариви, в душі до оселі пориви,

Тільки що робити посеред руїни.

І ти пустий, пом'ятий, наче гільза

В пекельній бурі полум'я й заліза.

Хай зникнуть ці безодні душевні,

І вкаже шлях серед вершин і ущелин

Мій чи то Каладан, чи то Кадат,

Бо ось-ось туго затягнеться на шиї канат.

...

Зірколов

Мантра

Неначе шукаєш в прийдешнім надіі проміння.

Вважаєш,

Що душам дарує хтось світле спасіння.

Бажаєш

Зібрати до купи всі страчені долі з насінням.

Не знаєш

Законів найвищої Божої волі.

Не знаєш прозріння.

Рятуй себе сам, рабе власного болю, бо ти є

Творіння

Що здатне отримати шанс, хоч мізерний

до воскресіння.

Та тільки надію свою не латай, не плекай, а карай

До коріння.

Бо там де надія, там – руки до неба, не буде від того

спасіння.

Бо руки не в небо, а в землю і діло, щоб зріло лиш щире

Пахтіння

Із хаосу вод повстане краса, як було за часів

сотворіння,

Безсмертний нектар,

алхімічне

космічне

правічне

цвітіння

Проллє на пригнічений дух.

І зцілить тебе.

І всі твої покоління.

...

Мілена Грім

***

Н~евагома,

І~ду по вже витоптаній стежині,

Х~тось зробив усе до моєї появи,

Т~ож мені немає сенсу

О~глядатися в пошуках входу.

Н~іч настала швидко,

Е~тер починається за дві години.

П~овинна приготуватися,

О~шатно одягнутися,

К~инути собі виклик,

О~бвести усіх навколо пальця.

Х~ай думають, що щастя поряд,

А~ле ніхто так і не дізнається, що

Є~дине в моїй душі — чорна діра.

М~ерехтливі зорі на фоні додають шарму,

Е~хом доносяться оплески людей в залі,

Р~анок для них настане скоро,

Т~а не для мене…

В~они ще не знають, яке шоу їх очікує.

У~певнено роблю свій передостанній вдих.

...

annadayway

Світ величезний

Я хочу почути слова:

"Увага! Оголошується посадка на літак: рейс...»

Сумка: в ній телефон та мапа туриста -

Побачити рідкісну квітку джунглів,

Пройти стежкою слонів,

Доторкнутися до залізного дерева.

Ніагарський водоспад нехай обдасть водним пилом,

Постояти біля єгипетської піраміди -

Відчути масштаб,

Покататися на верблюді,

До речі, у верблюда очі дуже гарні.

Зачерпнути жменю піску пустелі,

Він так схожий на мамину пудру,

Побачити переміщення барханів…

Пустеля - висохлий океан,

Під лютим сонцем,

Не забувший хвилю.

Срібний лайнер бере курс на Італію:

Пройти канал по містку,

Помахати рукою гондольєру

На знак вітання…

Світ величезний –

Умістився на глобусі на шкільній парті.

Я хочу почути слова:

«Літак йде на посадку -

Аеропорт Бориспіль».

...

Кім

Перлина Дунаю 02.08.2023

Наша Перлина Дунаю,

Сьогодні й тебе потріпали.

Шахеди споруди побили,

Але тебе не зламали.

Тепер ми відчули те саме,

Що й інші міста України.

Під вибухи «грому» тікали

Та чули, як «прилетіло».

Цей вірш я напишу на памʼять

Про літній день другого серпня.

Коли б діти мали солодко спати,

А не в підвалах від страху тремтіти.

Та дякую нашим солдатам,

ППО, ЗСУ, волонтерам,

Що можу цей вірш написати

Та дітей пригорнути до серця.

...

Квіта Веснівська

Страх м'ячу

Сиджу на лавці, голова на подружці

Сиджу і страшно

М'яч летить

Паніка і страх

Волейбойний м'яч і страх в груді

Свисток і крик, нічого не чутно

Страшно, паніка і біль

Крики, свист

Звук м'яча, який бьється об підлогу

Мати, крики, свист

Пишу я віршв цій атмосфері

Свист

Паніка і страх

Один-Один, третій раунд

А в мене другий програш, страшно

М'яч, перед очима проліта

Ми троє сидимо

Свисток, свистить, подруги говорять

А я пишу, пишу цей вірш

Страшно, відволіктись потрібно

Хто ж виграє, зто знає

Ухил і біль

Голосно, спина болить

Сітка, свист, м'яч

Хто ж програє на цей раз

Звісно, в третє я програю

Однокласниця й каже

Не бійсь. зловила м'яч

Крики, крик, свисток

Одинадядцять-чотирнадцять

Вуха, голосно і дуже

Дванадцять-двадцятьприлетіло їІ ось програла я вже в третє

А переможець, хто ж?

Я знаю, їх четверо

Чотири переможця

А мені, мені все так само страшно

...

Меланія Їнневська

Я йду по нитці

Я йду по нитці вулицями міста,

Туди, де серце завмирає назавжди,

Де квітнуть п`ятилисники біди,

І люди їх збирають у намиста.

Там був мій дім, та вже його немає.

У темних вікнах тіні й вороги.

Оця пелюстка - холод і сніги,

А ця - північний вітер насилає.

Я йду скізь ніч, скрізь сни і зорепади,

Чекаючи, що попіл оживе.

Мов та рибина, що на смерть пливе,

Шукаючи спочинку і відради.

...

Лиськов Руслан

Море моє

Море моє, в тихих мріях блукаю, мов парус.

Ви глибокі, як серця спіраль, мов озон широченні!

Так наївно, так важко але у Вас знов закохалась.

Та не ваша - чужа і розбита ущент наречена.

Море моє, потонути не хочу, пробачте,

бо ще молодість кличе по юні співати пісні.

З нетерпінням чекаю, коли вже нарешті побачу

Вашу душу, що вперто сховалась далеко на дні.

Море моє, та невже, щоб до скону кохатись,

Треба сукню весільну змочити в холодній воді,

і ніколи на вмощені киснем шляхи не вертатись,

а дихати лише глибиною, лиш на глибині?!

Море моє, я без хвиль ваших жити не вмію,

але вічності руку рожево-бліду не подам…

Поживу ще… вдягну синю хустку - і вмить скам’янію,

Щоб стояти на березі, в очі дивитися Вам…

...

Банга Іванна Василівна

Скрипка

Здригалась скрипка від ридань,

І я ховав тремтячі руки.

І ті крихкі болючі звуки

Лишали все без сподівань.

Пітьма вливалась в серце, в груди;

І все завмерло, навіть ти.

І щезли стіни, небо, люди,

Пропало все, крім гіркоти.

І ллється музика, як сльози,

І тане серце скрипаля.

У гості жде його земля,

У край, де тиша і морози.

Як він піде, то я за ним;

Вогонь розводити щоночі.

І крізь густий, солодкий дим

В його страшні вдивлятись очі.

...

Лиськов Руслан

Адамів плач

Ти тихе небо над полями коло дому,

Самотня стежка коло древньої верби.

Тебе шукаю, наче щастя, наче втому,

У втомі тій відраду серцю від журби.

В очах людей, вечірніх вікнах, у смерканні,

У мерехтінні вогника в руках.

Тебе шукаю навіть у чеканні,

Між кроком серця, у зітханні на вустах.

Ти подих птаха, ти промінчик полудневий.

Скажи, прошепочи своє ім'я.

Моя весна, мій дощик березневий,

Моя надія і любов моя.

...

Лиськов Руслан
12+

Остання воля

Якби ж то кров моя була вином,

Я б розітнула вени, щоб напитись.

Як плоть аукціонний лот з ціною,

Я б попередила всіх крадіїв-бандитів.

Як кості то дурманний млосний елемент,

Розтерла б в порошок й закладку під брезент.

Як шкіра в захист стане мені хутром,

Торшера не гаси — маяк для молі.

А обернуться думи голосом і вітром в полі

То ставте флюгер на дахи, як крайню волю.

...

Ума
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Мені сьогодні 30 років :) Катерина Бондарєва
29.03.2024
Можна написати дуже довгий пост про те, скільки я всього зробила, скільки країн побачила, проектів н ... Детальніше
Той морок Олександр Твін
29.03.2024
Сьогодні близько 13:00 викладу нове оповідання Доволі незвичайне темне фентезі Заходьте почитати) ... Детальніше
Про опенколМай Мальцев
29.03.2024
Миру! Одна з моїх неприємних робіт — розсилка повідомлень щодо не проходження текстів у номер. Я поч ... Детальніше
"Демони Розумового Горища" тепер і в аудіоформатіЮгин Кобилянський
28.03.2024
Неймовірна Dodo Vess озвучила декілька віршів з моєї збірки поезії "Демони Розумового Горища" Тому ... Детальніше
Коли є ідеї, але немає моральних силДар'я Мацелевич
28.03.2024
Всім привіт :) Я зараз трохи поміняла вид діяльності та проходжу навчання для отримання сертифіката. ... Детальніше
Про оповіданняДіана Вінтер
28.03.2024
Завжди, коли пишу або читаю оповідання, думаю, що його можна було б перетворити в книгу. Розкрити вс ... Детальніше
На Аркуші вже:
10065читачів
112867коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: