Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Закохана осінь

Поховане змінює Всесвіт...

В мені помирала закохана осінь,

Дивилась очима страждальних беріз.

Із подихом кожним лягала у про́синь,

Аби приховати глибокий поріз,

Осяяний думою в зорано-грудях...

Ви бачили очі вмираючих див?

Так ще ніхто і не танув на людях,

Як сонячна осінь безкраїх полів...

Здіймалися груди камі́нно і тихо,

Мовби хотіли збагнути метал,

Що надто підступно і якось безлико

Влився у точний і білий овал.

Стомлені руки і змінені хрипи...

Вона відлітала, хоча й молода.

В мені помирали її недосипи,

Які затягнула незмінна струна...

25.09.2023

...

Сара Ґоллард

Спорткар

І кожен моє осіннє загострення

Супроводжується твоїми віддаленими кроками

Десь глибоко в моїй свідомости

І кожної осені ти проходиш до мене

Ятрити мої не загоєні рани

І виють тривожно мої непропрацьовані травми

Кожного вересня хочеться жити

В жовтні – народитися знову

В листопаді – останнім лисктом, зомліти, упасти і згнити

Я собі уявляю, як збагатів би мій психотерапевт

А я зубожів

Гадаю це буде вишневий спорт шевролет...

Про який він так мріяв

...

Птаха

З вікна. Хрещатик, 26

Ці шпилі на зачорненім небі й

жовті башти чарованих міст...

Розсипається вітер на шепіт.

таємниці запише хроніст.

І не буде, крім слова, нічого,

що народження та кінець.

Тільки місяць чіплятиме рогом

алюмінєвий царський вінець.

Ті червоною бляхою вкриті,

мов скальповані, черепи.

Наші лиця, сльозами пориті,

наші руки, слухняні й німі

їх ніколи ніхто не побачить.

Це палаюче злато шпилів,

жовті башти, і регіт собачий,

і приплив, і відплив, і приплив...

...

undyber

рятівне коло

в центральнім парку листя облітало

в карнеґі-холі - класика і смур

а нам уже граматики замало

у нас була любов і де сосюр

метро синтагмою через мости шугало

гуділи пробки з бруклина у квінс

нам лекцій Деріди не вистачало

бо ми за хмари в парадигму піднялись

там янголи собі гніздечка вили й

конкорд поодинокий зумкотів

і пропливали кришталеві каравели

на генуезький плачучи мотив

здавався світ новий неологізмом

здавався братом кожен чорний брат

а дощ ішов, на нас водою бризкав

водою зі свяченого відра

і щастя те, здавалося, убоге

довіку вічно буде й назавжди,

неначе слово, що було у бога;

як мандрівник, який дійшов мети

і ті холодні та байдужі бризки

і брязкіт дріб’язку у чашці жебрака

лунали нам іллокутивно різко,

і хмарочоси у гудзоні сторчака

в центральнім парку листя облітало

і ми чіплялися за коло рятівне

“поете мій! кричала ти, наталко,

невже і це на світі промине?”

сніги лягли на міста сірий мур

як ми кохалися несамовито й клопотливо...

але любов за листям полетіла

лишились фердинанд і де сосюр

...

undyber

Жебонить журливо журавель

Жебонить журливо журавель журавці,

Жовтим златолистом всипані поля,

Жменьку горобини хтось забув на лавці,

Жмакає, як аркуш, ніч окраєць дня,

В живопліт жоржина листячко вплітала,

Жаль зігнув додолу айстру у саду –

То жовтогаряча осінь чаклувала:

Заховала в колір потайну журбу.

...

Світлана

Зачиняло літо за собою двері

Зачиняло літо за собою двері –

Випадково сукні причинило край.

І на нім поспішно шаленіють хмелі,

Чорнобривці впали в теплий ночі чай.

Ледь дрімає місто, людно на терасах.

У повітрі висне ароматів мікс…

Хочеться у літа хоч окрайчик вкрасти,

Замотати в радість, заховати в сміх.

Оксамитом ночі загорнула плечі.

Десь на ньому,мабуть, мружаться зірки.

Це така казкова, фантастична втеча,

Це стопкран на хвильку зупинив роки.

...

Світлана

Розмежовані гранню

У щасті - змагаються, в нещасті - борються...

Любов твого імені кличе до болю.

Вістрями стали усі міражі.

Ми закривали утечі собою,

Аби про початок гули вітражі.

Ми засинали тугими вітрами,

Вірили в щастя сумних ліхтарів.

Падали тишею, люттю й містами

У небо дзеркал, що постали з полів.

Так і проходили наші мовчалі,

Так і минали суцільні мости,

З яких залишилися тільки печалі,

Повислі у просторі, наче у сні...

Дихали мовою кави папери,

Списані тугою кинутих веж.

Ми розуміли, що знали морелі,

Які розділяли нас...думою меж...

20.09.2023

...

Сара Ґоллард

Чорна троянда

Уквітчані погляди ранять із тиші...

Троянда загине за диво у небі,

За ковані ноти у білім столі.

Розсипле стожари у чисто-вертепі,

Аби зрозуміти - хто зник, а хто ні.

Троянда відновить усе незабутнє.

Картини змалюють одвічні шипи,

Які непомітно зламає приступне,

Аби увінчати останні мости.

Шум та опіка незрілого моря...

Квітка нап'ється солоно-води.

І хай не малює нещирості доля -

Чорна троянда - про плинні віки...

Минають міста і залежні оселі,

Минає сторіччя ламкої пори.

Тільки троянда у тиші дуелі

Знову розтопить усі береги...

17.09.2023

...

Сара Ґоллард

Три вази

Це просто неквапна розмова з твоїм відображенням –

В моїй пам’яті. Ти стоятимеш там, де навпроти химерне трюмо

І в кожному дзеркалі ти постанеш кришталевою вазою:

З яскравим букетом, зів’ялими квітами, і вазою з потрісканим склом.

Я залишу тобі на прощання на кожному дзеркалі,

На теплому подиху підпис: ця перша – це чиста любов,

Та друга, що хмуро стоїть посередині – пошуки істини,

А третя – це я, що нічого у ній не знайшов.

20.09.2023

...

Володимир Каразуб

Чорним квітом

Дощ. Сизий, креслатий, неприємний

В степу болото навкруги,

Наші могили лежать, неначе ворох темний,

Наврядчи відмовлять нас, ланцюги

Прикуті до неба заглядом таємним;

Річки виходять за береги.

Я піднімуся з могили, гляну в очі тобі як уперше

І притиснусь безплотним духом до голови(...)

Я почуваюсь так, наче не вмер ще,

Я почуваюсь так, ніби живий.

Вітер між нами свище та свище,

Стихії безумство, та нам буревій не страшний..

І не злетіти нам вище, інакше згоримо у вогнищі,

І не упасти нам нижче, бо розіб'ємося в урвищі,

Дорога назад чи вперед не веде,

Ми вічно застряглі на попелиці.

Птахи кружляють довкола нас

Кречуть та клюють зігнилі хрести,

Ми поміж них танцюємо смутний вальс,

Цвіти, моя люба, чорним квітом прекрасним цвіти.

...

Віадала Роса

Розпашіле літо іде до межі,

Розпашіле літо іде до межі,

Вже віддало людям всі свої куші:

Ранками сріблило поле і бліндаж

І чоло студило воїну, бо наш,

Маскувалюну сітку виплело з лісів,

Уселяло віру співом солов’їв,

Падало в долоні жменями суниць,

Шлях бійцям світило спалахом зірниць,

Куталось щоночі в чорний оксамит

Й зорі розкладало, ніби ворожбит.

Так їх розкладало, щоб усе збулось,

Те, що споконвіку в серці запеклось:

Щоб громи гриміли тільки дощові,

Не стікали кров’ю хлопці на траві,

Не змивала вроду вдовина печаль,

Серце не колошкав за загиблим жаль,

Не чорніли вирви серед мертвих нив,

Смерть не заправляла у руїнах жнив…

Йшло повільно літо осені навстріч,

Щедро роздавало сонце навсібіч,

Десь-то воно знає, бачило в зірках

Український вільний і щасливий шлях.

Світлана Мазуренко

...

Світлана

Розпашіле літо іде до межі,

Розпашіле літо іде до межі,

Вже віддало людям всі свої куші:

Ранками сріблило поле і бліндаж

І чоло студило воїну, бо наш,

Маскувалюну сітку виплело з лісів,

Уселяло віру співом солов’їв,

Падало в долоні жменями суниць,

Шлях бійцям світило спалахом зірниць,

Куталось щоночі в чорний оксамит

Й зорі розкладало, ніби ворожбит.

Так їх розкладало, щоб усе збулось,

Те, що споконвіку в серці запеклось:

Щоб громи гриміли тільки дощові,

Не стікали кров’ю хлопці на траві,

Не змивала вроду вдовина печаль,

Серце не колошкав за загиблим жаль,

Не чорніли вирви серед мертвих нив,

Смерть не заправляла у руїнах жнив…

Йшло повільно літо осені навстріч,

Щедро роздавало сонце навсібіч,

Десь-то воно знає, бачило в зірках

Український вільний і щасливий шлях.

Світлана Мазуренко

...

Світлана

Осінь

Ще так обережно скрадається осінь:

Потрошку вкорочує поли дню,

Стирає із неба тендітну просинь,

Жене попелясті насуплені хмари,

Неначе вівчар розповнілі отари,

І мжичкою росить злотисту стерню.

Ще дріботить помаленьку осінь:

Обсмикує яблука стиглі в саду,

Палітру дістала і пензель, і фарбу,

З багрянцю і злота замішує звабу –

Майстерно малює картину свою:

Мазок – і калина в червоних коралях,

Мазок – і жовтіє вже перший листок,

А смуток у душу, як вуж, заповзає…

Хоч око радіє, та щемко на серці,

Бо літо, знеможене, впаде у герці,

Бо осінь підступна прискорює крок.

Світлана Мазуренко

...

Світлана

Час

Безжальний час…усе вперед крокує,

А позад себе навіть не зирне.

Та тінню пам’ять назирці мандрує:

Все підбере, нічого не мине:

Того чуття безмежного простору,

Коли біжиш по полю стрімголов,

Коли думками – все вперед і вгору,

І бід нема, щобись не поборов.

Коли тріпоче радість від світанку,

Що палко заливає небозвід,

І день грядущий жде тебе на ґанку,

Щоб показати цей чарівний світ:

Суничка хитро визира з-під листя,

І жаб’яче настирливе «кум-кум»,

Кисличка в лісі, що знадливо висить,

І в кронах грабів загадковий шум.

Сум’ятний доторк першого кохання…

В кафе на розі кави аромат…

П’янке чуття чекання і єднання…

І мниться день ще кращий у сто крат…

Але жбурляє жмені листя вітер,

Жене зажуру й жалість навздогін,

Сльозу жоржині скороспішно витер –

Кортеж осінній вже набрав розгін.

Безжальний час…усе собі крокує,

На жорнах перемелює буття…

Та пам’ять все запише, занотує –

На битий шлях прийде нове життя.

Світлана Мазуренко

...

Світлана

На отримання гарбуза

Така пітьма, хоч око виколи й

на білу шворку прив"яжи.

Ти не прийшла. Тобі, бач, ніколи.

А я вкладайся та лежи

вже ні на що не сподіваючись

неначе смажений карась.

Тебе нема. Ти десь у далечі.

Нащо вона тобі здалась,

моя зачухана компанія,

убого спільний трапезунд...

Ну що сказати можу, пані, я

про це тепер-таки і тут?

Котився я своїми рейками,

немов бучний локомотив,

піснями сумніви загейкував

і віршами загелготів.

Любов розкішною палітрою

намалювала твій портрет.

I от, обставлений півлітрами,

сиджу, засмучений поет.

Я думав, що ми гвинт і викрутка,

чи капелюх і голова,

але дубина правди прикрої

розбила мрії та слова.

Шукавши радості навпомацки,

мені вдалося, я боюсь,

не з вами тісно зазнайомиться,

але отримати гарбуз.

Красою вашою заплутаний

даремно довго потерпав:

я виявляється опудало,

а не судьби прекрасний пан.

І от лежу, слова мережаю,

чергово хлепчучи пузир

та мріючи, коли та де вже я

сердечний запізнаю мир.

...

undyber

(не) люби

Не люби мене, не люби мене, не люби мене і не вір, придивися, у темних закутках — за зіницями — лютий звір. Він звивається, хижо скалиться і по іклах тече слина, він з тобою, як кішка грається, випиває тебе до дна. Не люби мене, не люби мене, не люби мене, і не смій. Зачудуєшся, замилуєшся — переплутаєш щастя й біль. Переплутаєш, не досвідчений, злого демона і тепло. Аметистами, перламутрами заховалось у серці зло. Переплелося, переквітчалось — сотні масок і сотні шкір...

Не люби мене, не люби мене, не люби мене. І не вір.

19.04.2019


Автор обкладинки — Aldiyar Seitkassymov

...

Маріка

Весна

Весна?

Вона життя моноліти,

Розгалужені, вквітчані віти.

Щоб в кожному вдиху,

У кожному подиху вітрі —

Весна.

Весна?

Вона птахи і дракони,

Трава та сади, силачі-терикони.

Аби у кожному вдиху,

У кожному шелесті нивки —

Весна.

Весна?

Вона гул, і гуркіт, і стони,

Метал, порожні вугільні вагони.

І у кожному рику,

У кожному крику лелеки —

Весна.

Весна?

Вона води, і ріки, і грони

Озер-кар'єрів. Степи невагомі.

І в кожному вдиху,

У кожному стогоні криги —

Весна.

04.03.23

...

Данила Чаглій

Я для тебе...

Я для тебе всі вивчу вірші,

Заспіваю всі пісні та оди.

Хоча й знаю — це не треба тобі,

Я ж для тебе — тягар найдорожчий.

Я для тебе з туманів полотно зітку,

Найяснішим сузір'ям прикрашу.

Ти ж цю віру, кремезну, тривку і нову,

Зовсім іншій під ноги розкладеш.

Я для тебе буду маяк у пітьмі —

Буду! — орінтир з орінтирів.

Ти ж й мимохіть не всміхнешся мені,

Не згадаєш ні в бурі, ні в ливні.

Я для тебе не гроб, домовина твоя,

Не могила. Не є і не буду!

Краще вже хвилі, луски Дніпра,

І хмари його пурпурові.

Так, я для тебе сонет напишу.

І баладу. Про ріки і гори!

Так, знаю. Я не для тебе пишу,

Та й мені це вже якось байдуже.

03.09.23

...

Данила Чаглій

Ти кажеш...

Ти кажеш: я для тебе сонце,

А місяць, його тінь — то ти.

«І ти ясна, і я прозорий», —

Читаєш, наче увісні.

Ти кажеш: пахну ковилою,

А сам — і ріки, і снопи.

Й на перегоні серед поля

Удвох стоїм — лишь я і ти.

Ти кажеш: я як вітер вільна,

А сам — прикутий до землі.

І між посадок білим цвітом

Беруться друзі-журавлі.

Ти кажеш: нам нема спокою.

Піду — не зможеш крикнуть вслід.

І я дивлюсь на це з рукою,

На замах підняту. Відведену, як слід.

Ти кажеш: і для нас не буде завтра —

А я цитую: «Душі наші мов пісні».

І як стара, сива верба у лузі

До тебе гнусь, мов типчаки рясні.

15.09.23

...

Данила Чаглій

Сонячні міражі

ВВ

Мовчання говорить подобою ніші...

Ще надто далеко до синього моря,

Надто далеко до смути ідей.

Хтось відпускає безмірності поля,

Аби побілити смолу орхідей...

У плині жалю́ і безкарності дива

Знайдено місце, де ллються пісні.

Тільки натура, беззахисно сива,

Знову в'їдається в дикі мости.

І те ж відчуття, що усе до розлуки,

Те ж відчуття, що покора щемить.

І лиш одна дума, дзвінкіша за луки,

Знає за віщо і досі горить...

Вірять очам, але є що сказати...

Знову віддам на загал міражі.

Буде довіра і змазані шати,

Буде вечір'я і сни-спориші...

11.09.2022

...

Сара Ґоллард

Малювання

В міру цікавості моєї

Хочу зауважити невмінно,

Світ так дивує красою своєю,

Що це просто неймовірно!

Кожна деталь - це досконалість,

Людина - майже божество.

Чи це нормально?

Чесно, як кому.

Малюнок світу лиш на етапі нарису,

Тому навряд чи кінець наближається.

Ми ж ще не закинутий проект?

Оця ідеалізація, напевно, не потрібна,

Але вже як є.

Ідея непогана, але хто митець?

Напевно Бог, та пензлі - ми.

18.09.23.

...

Ангеліна Паламар

ОБМАН

Я промовчу хоч знаю правду

І дам себе я обмануть,

Невже так важко бути здатним,

Щоб ціль правдиво досягнуть?

Твої уста шепочуть ніжно

Про те як солодко нам жить,

Про те, що десь в гаю щоночі

Щасливий соловейко спить.

Про те, що очі не лукавлять,

Про те, що руки не беруть

І то все люди нарікають,

А самі кожен день крадуть.

І було б добре тебе слухать,

І спокій в серці поселить,

Та як же важко знати правду

І далі мовчки в брехні жить.

...

Людмила Фролова

ХОЧУ ЖИТИ

Хочу жити заради світанку

і м’якої трави у росі,

Щоб прокинутись від співу пташки,

Що збігає в ранковій сльозі.

Хочу жити заради стежини,

Що вела до незнаних пригод,

В ряснім цвіті густої калини,

Захищаючи від негод.

Хочу жити заради обіймів,

Поцілунків й палких почуттів,

Хочу жити заради людини,

Охоронця моїх мирних снів.

03.03.2023

...

Людмила Фролова

Перше кохання

Чомусь, так сумно стало на душі,

Та раптом - весело. Це дивно.

Пізніше відчуття усі змішалися в одне...

Коли ж припиниться безглуздя це?

Коли сама - все добре, мов уві сні,

Бачу його і падаю в реальність...

Хіба таке кохання було у книжках?

Коли ж закінчаться ті муки і страждання

Важкого, не взаємного кохання?

А я хотіла дивних відчуттів,

Таких як: ідеалізм, залежність чи любов,

І тих метеликів, що просяться на волю

Завдаючи приємного болю...

Коли й і справді, я йому байдужа,

Тоді взаємна ця байдужість адже,

Я серцю своєму розбитися - не дам.

Я буду вільна, до зустрічі близької,

А як вона настане - я наново розтану у жалю.

13.06.23.

...

Ангеліна Паламар

Сім'я

Найважча для мене - тема сім'ї,

Та завжди ховала я тривоги свої.

Колись здавалось, ніби мало розумію,

Та вмить, я дорослішаю, і визнаю -

Тут просто забагато перешкод...

Так ніби, між нами та моїми мріями,

Хтось побудував стіну нерозуміння.

Та люблю я цих людей.

Проте, також я знаю як ніхто, про безлад, суперечки і пияцтво.

Тоді сумно розуміти суть речей:

Нам не зійтися на одному, ніколи.

І давно вже відстань та любов, бережуть стосунки ці.

22.06.23.

...

Ангеліна Паламар

Врожай

Є врожаї незабутні

У військовий страшний час,

Сили ворога могутні -

Зброї, «м'яса» є запас.

Пам'ятаю перші втрати,

Збиті вражі літаки.

Вони йшли до нас вбивати

Із «братерської» руки.

Рахували ми всі хором

Вголос голосно врожай

У підвалі, що під домом

(В бомбосховищі вважай).

Як «Москву» їх потопили,

Верещали з почуттів.

Кримський міст розворотили,

Дрон у кремль ось залетів.

Окупантів купа вбито,

Не втомились рахувать.

ЗСУ несамовито

Буде ворога вбивать.

Найврожайнішим екватор

Вересневий для нас став.

Втратив стільки той диктатор,

Поспіль аж три дні мовчав.

Два човни, підводний човен,

Нафтабаза у Орлі,

Вишки «Бойка» - це ж феномен,

Полохає у кремлі.

В Євпаторії розбили

Їх славетні ППО.

В Севастополі спалили,

Ремонтують де судно.

Да... врожайним був цей тиждень,

Та нема, що в руки взять.

Доведем РФ до злидень,

Перестануть воювать.

...

Галина Студінська

Він рубильника начальник

Чий, насправді, шанувальник,

Інтернету поводир

Маск - рубильника начальник

Та Starlink-a командир.

Пам'ятаєм як раділи,

Коли Маск підтримав нас.

Від Starlink ніяковіли,

Та вважали: «Він нас спас».

Дав зв'язок всім українцям,

Без якого важко жить,

Бо вдалось розбить ординцям

Інтернет у певну мить.

Головне зв'язок на фронті:

Дронам бить допомагав,

Знали, що на горизонті,

Тож корисним вельми став.

Та Ілону щось наснилось,

В голові туман поплив,

Геть відношення змінилось,

Навіть Путіна хвалив.

Уявив себе він богом,

Що керує світом всім.

Зупинить війну він змога,

Відключив Starlink зовсі́м.

Знав підступний, що атаку

ЗСУ приготува,

Шкода стало «небораку»,

Що в кремлі перебува.

Аргумент він мав єдиний,

Не чіпать російський флот.

В тому буде Маск лиш винний,

А він миру Патріот.

Зупинив Нещастя дрони,

В Севастополь що пливли.

Від такої заборони

Додалося нам імли.

Він «спасав» усю планету,

А дісталось лише нам.

Тож ключі від Інтернету

Іншим передав богам.

Якщо маєш схожих друзів,

Вороги́ вже не страшні.

Маск живе серед ілюзій,

Губиться від метушні.

...

Галина Студінська

Відкриємо зорям малесенькі очі

Давай покатаємось разом на скейті,

Гулятимемо до довгої ночі!

Згубились разом в проникливій темряві,

Відкриємо зорям малесенькі очі.

Сховаймося в тиші від інших істот,

Поринемо в світ жаданих думок,

Вилиймо душу один перед одним,

Скажи вже про те,що сказати так хочеш.

Поділююсь я з тобою,що кохати не вмію,

Не вмію любити людей я близьких.

Сховаюсь від них під малесеньку ковдру,

Ця ковдра слугує прихистком надій.

Сподіваюсь на те,що вони не покинуть,

Після мого сказáнного ні..

Не хочу я стати для них жахливою,

Просто не вмію любити. Так й ні..

Сказав мені якось,що не покинеш,

Не важливо як боляче стане тобі,

Сказав що під ковдрою не залишиш,

А станеш новим прихистком надій.

— Я також любити нікого не вмію,

Тікаю від того,що серце болить,

Картає душу,ховаючи мрії,

Щоб не показати як в менí щемить.

Сховáймося разом від інших людей

Від інших істот та переживáнь

Поринемо в забуття наших мрій

Поділимось страхом та станом своїм.

Відкриємо зорям малесенькі очі,

Нехай понесуть їх у вирій подій.

Ти знаєш, що лиш одногo я хочу,

Це бути з тобою

попри невміння любить.

...

Вереснева Донна

Ешелони

Пітьма наступає темними ешелонами потягів.

Готуйтесь, браття, до ядерних снігв,

До ударів вогню, що світ спопелив,

До крику свободи, що світ полишив

На плечі могутніх герої світанку,

Що, не шокдуючи сил, воюють до ранку.

Пітьма наступає, ешелони йдуть,

А хлопці зі сталі пройти не дають.

Тримають надію в найдальшій кишені,

Бо все, що цінили - давно вже на Небі.

Не за себе стоять в бою вояки,

А за тебе, щоб мав ти кого берегти.

...

Любомир Вольвачівський

Твій голос

Він подумки схопився за голос теплий.

Навпроти вечірнього сонця початку осені,

За його плечима розсіювалась мала циферблатна стрілка,

Без хвилинної стрілки.

З її ходою,

А точніше, з її відходом виникали питання,

На які не знаходиш жодних пристойних відповідей. Наприклад,

Той теплий голос, потрохи ставав холодним,

Минуле зникало з мови, відмираючи осінню,

Немов тіло скуте недугою чи якоюсь хворобою,

З часом одужало, зміцніло і все забулося.

Залишалась поезія, залишалась музика струнних,

Натхненних альтів, цілий оркестр, що грає твою симфонію.

Чуєш?

Голос буває фальшивить в сердечних деках,

А музика, музика, музика, мабуть ніколи.

Вона розливається із невідомості,

Виникає з сонця, що розсіює тіні,

Вона виникає в твоєму тілі,

Спочатку, як теплий,

Літеплий голос.

15.09.2023

...

Володимир Каразуб

Роздоріжжя чи ні

Роздоріжжя емоції,

Роздоріжжя життя.

Поганий чи хороший?

Який ти вчинок зробиш?

Обставини чи досвід?

Причини й наслідки

Прийняти готовий?

Ким будуть вважати тебе інші?

Ким станеш ти для себе?

Філософія чи просто життя?

Постійний вибір,

Постійний вплив.

Тут немає паузи

Як би ти не хотів.

Абстрагуйся під ритм,

Звикай

Наздоганяй.

Йди під стандарти або провались.

Роби все щоб вважали хорошим.

Роби так щоб вважали крутим.

Через час

Через досвід

Можливо станеш тим хто хоч щось значить.

Та чи знайдеш ти час побути собою?

Чи знайдеш ти час і взагалі їх,

Своїх людей.

Однодумців.

Зітрись повністю, або гори яскравіш

15.09.2023

...

Maynuta

Ця осінь впаде під ноги рожевим гроном...

Ця осінь впаде під ноги рожевим гроном,

Потрісканим в вільгості вересня виноградом.

І станеться жовтень прадавнім отим законом,

І станеться слово шумливим пожовклим садом.

І станеться діло, і зміями ляжуть лози,

Сплетуться тілами з сиренним тривожним гулом.

І пройдуть над нами ракети і пізні грози.

І прийде спокута за прісно і за минуле.

І прийде, вплететься дощами сирими в коси,

Зашепче на вушко спокусу сліпців та дурнів,

І зорі впадуть снарядами у покоси,

І шпальти газетні розвіють останній сумнів,

Що можна не чути, не бачити, відболіти,

Що можна закрити очі і якось буде…

Ця осінь впаде під ноги і стане світом.

Скривавленим світом, розстріляним просто в груди.


Минулорічне. Досі не можу зрозуміти, подобається він мені чи ні, але, певно, залишитися в столі таки не заслуговує.

Фото на обкладинці — Eriks Abzinovs

...

Маріка

Дипломатичне питання

Друге питання до влади назріло,

Що заважає серйозно підчас.

Десь дипломатію геть розгубила,

Не вибирає ні тону, ні фраз.

То Аристович дозволить фривольність,

Ляпне щось дивне чи невпопад,

Так напрацьовує власну відомість,

Хоч не займає державних посад.

Поворознюк миготить на екранах,

Мов би та «зірка», що може й спалить,

Той «дипломат» ще. А що в його планах?

Хамство природнє публічно свербить.

Має свою «дипломатію» влада,

Кожен ламає її на свій лад.

Терпить весь світ, українська громада,

Влада не хоче приймати порад.

В одязі стиль, що спортивний скоріше,

Можна змінити, як вийшов у світ.

«Вчитися маєм, щоб стати мудріше», -

Завжди нагадує нам Заповіт.

Стиль всіх промов мене також бентежить,

Мати повагу потрібно до всіх.

Іноді з грубістю виступ мережить,

Тему дає москалям для зловтіх

Пан Подоляк геть кордони порушив,

Що дипломатія має усюд.

Хвилю обурень у світі обрушив,

Не зрозумів «дипломатії» люд.

Це не секрет, що Туреччина має

Тісні зв'язки торговельні з РФ,

Індія нафту дешеву шукає,

Та про китайський знаємо блеф.

«Дружба» Китаю Росії згукнеться,

Бо незалежність втрачає із ним.

Гине усе, до чого доторкнеться,

Краще не мати справи з дурним.

А Подоляк офіційна особа,

Має подумати що й де сказать.

Краще закрити іноді дзьоба,

Щоб у війну проблем не додать.

...

Галина Студінська

Пекло кольору

Я з скаліченої, мертвої пам'яті

Вийму 7 спогадів, а потім і два

Стотисячних, наче і вічних крила;

І смерть ненажерлива тяготітиме ними, простягаючи криваві руки свої і слова.

Вони живуть як у пеклі, Бо пекло прийшло вже до нас, на наші жнива.

Воно не чонрне, і не багряне, воно кольору застиглих намертвó очей,

Воно кольору сліз і невтомних у них ночей.

Воно кольору помираючого на руках, воно кольору жорстоких людських ідей,

Воно кольору коротких фраз,

Воно кольору страху, воно кольору крові Ангелів, що захищають там нас!..

Воно кольору зґвалтованої моєї душі,

Воно кольору байдужої цієї зими.

Пекло виколює нам очі. І серце. Й хребет.

Воно забирає в нас руки і ноги,

Саме воно викладає на найвищій могилі дерев'яний хрест.

Пекло не спить: воно мінує нам поля і дороги.

7 спогадів. 7 утрачених там сподівань. 7 убитих надій. 7 уже марних переживань.

Пекло кольору надії, якої у них нема.

Пекло кольору скупої сльози у них там.

Пекло кольору гільзи і уламків гранати.

Пекло кольору брехливої страти.

Пекло кольору очей убитої горем мати:

За її убитих дітей, яких

доведеться їй і ховати.

...

Віадала Роса

Ранок глибокий..

Ранок глибокий настав не для мене

Бо ночі цієї пішла я у рай

Скінчила із горем, втекла від проблеми

Забула про тебе, мене пробачай

Ти вибач за те, що лишила самого

Я просто не знала, як вихід знайти

Я дивилась в пітьму, що кружляла навколо

Й тонула у ній, як в бездонній воді

Жила місяцями, як труп із душею

Мету загубила й згубила себе

Я на совість начхала й померла для себе

Забула про тебе. Прошу, не вини..

...

Katie.kao

країна див

країні явно бракує ідеалу,

щоб на кожній зупинці воно волало

у кожне вухо, в очі, у ніс –

як має бути... в епоху криз!

країні потрібен рятівник,

щоб найпіковіший посеред пик.

щоб найгучніше з усіх кричав –

найкращий з-поміж епічних звичаїв!

країні потрібен хоч би хтось.

щоб гучномовцем – посеред площ!

аби рядами або стадами

услід за крихтами марширували.

...країні винен хоча би ти.

хоч ти – не кричи – а щось зроби!

хоч можеш кричати – коли без сил:

все ліпше, аніж... ванільне... диво.

1.06.2021

...

vagabond

Лист

Привіт, я з України!

Пишу до вас листа

про те, що я померла,

я більше не жива!

Померла не правдиво,

як люди помира,

і тіло їх журливо,

вкрива сира земля.

Мені так пощастило,

що в мене є сім’я,

яка живе не в Бучі,

не в травах Ірпіня,

що я не народилась,

пробачитись дозволь,

у Маріуполь-сталі,

що боронив «Азов».

Мені так пощастило,

що в рідний мені дім

не влучила ракета,

що двір мій не згорів,

що серед безліч фото,

з зображеннями тіл,

моє там не сколоте

й розірване лежить.

Я помираю знову

всередині себе,

щодня і щохвилини

в краю, де не реве,

де не стріляють танки,

де не звучить: «Вогонь!»,

в краю, де на світанку

такий прекрасний сон.

Я далі буду жити

ні мертва, ні жива,

знаходячись в безпеці

із зброєю в словах…

30.05.2022

...

Людмила Фролова

Гарні новини

День розпочався з гарних новин,

Що так чекаємо разом.

У Волгограді літак впав один,

То від кривавого сказу.

Ще не знайшли уламки його,

Бомбардувальник розбився.

Ані причин, ані місця того,

Де той літак «приземлився».

Гарні новини додали з Москви,

Там щось палає яскраво

Біля Останкіно. «Хто це? Не ми?» -

Думай про це, златоглава.

У Севастополі свято із свят:

Хлопці човни їх «дістали».

Занервував в кремлі клятий кат:

Добре їх там покусали.

Судноремонтний палає завод,

Вибухи ТЕЦ турбували.

Захвилювався місцевий народ,

Що відпочинок зірвали.

Зграя Shahed-ів - аж тридцять два

Південь атакували.

Є руйнування, громада жива,

Дрони - розшматували.

Наступ на ворога кроком за крок

Нам додає позитиву.

Разом здолаєм ворожий цей рок,

Бачу таку перспективу.

...

Галина Студінська

Каштанова аномалія

Осінній подих теплий, літній

Ранковим ароматом прохолоди

Він огортає стебла квітів

вмиває личка їх росою,

Сухі каштанові листочки

почервоніли, обпадають,

а на верхівках як надія,

біленьким квітом розквітають.

На нім кажан звиса донизу,

Розплющив очі на окрасу:

ті тягнуть свої квіти-лапки,

до кажана прям на терасу.

Яскраве, ніжне сонце бачать,

з весною плутають проміння,

і на верхівці їм так тепло,

і так не хочуть до коріння.

...

Citrus _S_M

З-за ґрат

Секрет кожної перемоги – не змагатись!

Секрет гідності – не дивитись заздрісно!

Секрет щастя – бути щасливим саме цієї миті!

Секрет будь-якої секретності – не відволікатись на чужі ігри!

А все решта – в чиїхось руках,

а в моїх – лиш годинник невтомний,

що крокує щоночі й щодня

просто сильний та – безборонний!

Все стається, неначе карма

обертається до початків.

Озираєшся потім, надарма

що змінився до самих нащадків!

Колесо – наче принцип руху,

по тобі чи з тобою проїде.

Чутка кожна – зі швидкістю звуку,

ну, а думка зринає – нізвідки.

Перш ніж йти, відпусти минуле,

і образам лиши – ображатись,

кожен грішний по собі судить,

переможцям – перемагати!

Обирай, що тобі смакує,

оминай, що чатує вкотре.

Усміхайся... наче цілуєш,

а цілуй... наче всі – не проти!

Перед кожним вагомим кроком

обернись до найкращої миті.

Найвлучнішим своїм зворотом,

наче світу пасує світло!

7.09.2019

...

vagabond

Уважність

Одного літнього ранку

Я побачила сонечко з ганку.

Воно таке неймовірно красиве!

Як же я не помічала раніше?

Щодня буваю на дворі, а відчуття як постійно в коморі:

Ні сонця, ні люду, лиш хмари і штори.

Зрозуміла й злякалась, аж серце схопило!

Відтепер я щодня милуватимуть всім -

Це обіцяю я щиро!

Усім, природою, людьми, а особливо, сонцем...

...

Ангеліна Паламар

Солдати

Світла пам'ять загиблим.

«…Життя його ми не можемо повернути, наш обов'язок – врятувати життя іншим».

Ти любив Україну:

Пішов дорогою солдата –

Від ворога захистити.

Інакше не міг.

Маленький син,

Що сказав на прощання:

«Татку, повертайся швидше».

Десь твої рідні, що чекають на тебе.

Життя солдата війна забрала.

Оплаче схід сонця,

Оплаче захід сонця.

Твої друзі біля розкритої могили:

«Помститися клянемося!».

Час сповільнив хід.

Хвилина тиші.

Хвилина скорботи.

...

Кім

Пензлем осені

Сутінки бавили стомлені віти.

Ночі ставали холодно-звеном.

Учора були ще у теплому літі,

Сьогодні вже осінь малює руслом.

Тиша і спокій зостались у небі,

Земля вимальовує свій епізод.

Розкинулась нитка золо́т у вертепі.

І знов гіркота у належності сот.

Осінь тікає у зранене диво.

Хиляться ноти незба́гнено-трав

І все залишаються, мовби не мстиво,

Аби зазвучати вимовою барв.

Осінь беззахисно змінює очі.

Знову потоплено сотні принад,

Аби тільки стали теплішими ночі

У тіні холодних до моря завад...

03.09.2023

...

Сара Ґоллард

Нова спроба

Плани кремль «нові» малює,

Новина́ їх в чому?

Перемогу знов віщує

Злодію старо́му.

Не втомились дивуватись

Тому кретиниі́зму.

Головне - похизуватись

Крізь імперську призму.

Київ в ніч атакували

Зграєю Shahed-ів.

Тридцять три аж підігнали

Від москальських сме́рдів.

Двадцять шість було́ їх збито,

Решту … ☹ не дістали.

ППО несамовито

Проти них повстали.

Недобиті зруйнували

Ще одну квартиру.

Навіть люди постраждали -

В радість рекетиру.

Десь пошкоджена дорога

Та побиті вікна.

То знайома засторога:

Ворог має ікла.

Злодій нас тероризує,

Хоче все ще знищить.

Знає, що капітулює

Та по швах вже тріщить.

Він змиритися не може,

Плани провалились.

Україна переможе:

Вільними вродились!

...

Галина Студінська

День 563 (09.09.23)

Коли ворогу мало здається

Що ракетами нам спричинив,

То для більшої болі дається,

Бо цинізм власний вже заступив.

Запускає десятки Shahed-ів,

З артилерії б'є на всю міць,

В тому успіх злочинець розгледів,

Полюбити його силоміць.

Та Shahed-и, ракети збивають,

Як не всі, то частину значну.

Вбити більше в кремлі ще бажають

Щоб посилити тему «смачну».

Залишаються авіабомби,

Що несуть руйнування та смерть.

Після них, як пустеля та мов би,

Повертають в страшну круговерть.

Маріуполь забути не можем,

Де в пологовий та драмтеатр

Були скинуті бомби ворожі,

З літаків, що ховались між хмар.

Повторив своє дійство криваве:

На Херсонщині скинув одну.

Убивають для звіту, забави,

Чи затягують далі війну.

Є загиблі від зброї такої,

Та поранені мешканці є.

Не в останнє біди нам накоїв,

Вовкулака ще крові поп'є.

Ще далеко часи, що безпеку

В Україну для всіх принесуть.

Перемога зупинить цю спеку,

ЗСУ москалів як зітруть.

...

Галина Студінська

Трьом супутникам

Втомо, тяжча за диск земний,

Подаруй спокій і насолоду,

Всі турботи навіки зітри

З очей моїх та розуму.

О, біль, нестерпний й гострий,

Немов черги відточених мечів,

Дай мені стремління боротись,

Стремління жити й уперед летіть.

Страху, темніший за бездонні прірви

Указуй своїм жахливим перстом

Мою стезю крізь озера, гори, ріки,

Що зміїться не одную верству.

...

Зірколов
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83524коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: