🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6963)

За хмаринкою місяць

Вечір, а точніше майже вже ніч.

Усім сказала, що хочу дуже спати.

Насправді так і було. Десь о 21 лягла,

А заснути не можу. То жарко, то ще щось.

Сіла на ліжко і дивлюся у темноті

У віконце. А там маленька чорна

Хмаринка, а по середині жовтий місяць.

Він то ховається за хмаринку, то вилазить.

Дивовижна краса. Шкода, що через

Вікно не виходить робити гарні фото.

Ніч створена для такої краси і для

Думок, котрі в день були фантазіями.

...

Хвилина душі

Прорив

День 705 (29.01.24)

Є бажання у царя,

Про яке толдичить:

«Піднімайте якоря,

СВО нам личить!

Я чекаю на прорив,

Що РФ потрібен.

Та реальний, а не міф,

На який я здібен!»

Царська воля, то закон,

Тож народ активно

Розпочав, бо заборон

Навкруги не видно.

Теплотраса прорвала

Десь там на болоті,

Та проблем їм додала:

Холодно голоті.

На прорив газопровід

Теж пішов завзято.

Ниє весь москальський рід:

«Це вже забагато!»

І в науці був прорив

В ЗВО Плеханова,

Де клозет, як той нарив

Розірвавсь негадано.

Там зі стелі водоспад

Хлинув на студентів.

Кожен з них прориву рад,

Величі моментів.

В пропаганді теж прорив,

Йде війна із НАТО.

Методичку хтось нарив

Влаштував там «свято».

Головний прорив - це дно,

Що вони пробили.

Що не роблять, все одно

Вже втрачають сили.

Сотні раз прорив на день:

Пруть по всьому фронті.

Має світ від них мігрень -

Смерть на горизонті.

Час прийшов РФ порвать,

Щоб не проривалась.

Кращою вже їй не стать,

У війну загралась.

...

Галина Студінська

Фантазії

Цікаво, а ти напишеш мені

Щось на день народження?

Ха. Навіть якщо і так, то це

Буде лише два повідомлення.

Я навіть уявляю які:

Ти значить побажаєш мені щастя

Або щось з інтернету, а я скажу тобі

Дякую. От і вся наша переписка буде.

Хоча , може ти й не напишеш,

А я просто фантазую.

Ох ці фантазії до добра не доведуть.

Треба з ними закінчувати.

...

Хвилина душі

Прощання

Минуле стає лише обрисом долі...

Вабила тінню жилава бруківка,

Сипав уривисто найманий дощ.

Він і вона - пережита сторінка

Спалених запитом аґрусу площ.

На ньому і досі жага від забави,

На ній же - просякнутий дивом папір.

Світи розділились білесо-вустами

Загнаних в тисняву стомлених дір...

Від нього все также вчувались парфуми,

Вона ще і досі носила шарфи,

Мовби боялася вилити думи...

І плакали стіни, навіси і шви...

Широкі дороги й вузькі тротуари

Мани́ли самотністю дивних ідей.

Він і вона вже не сизі муари,

А люди з їх болем між інших людей...

23.01.2024

...

Сара Ґоллард

Зім'ята парасоля

Заохочені чути - убиті мовчанням...

Запитай мене - хто я у синьому морі,

Хто я в молочнім потоці людей,..

Чому ненароком згасаю в мінорі

Збитих золою жилавих ідей,

Чому я ховаю своє перепуття...

Хай би мов доказ, лише запитай!

Інакше - ні слова, бо рани - відлюддя,

Удавані стани - чужинно-розмай...

І я розкажу, що хвилює октави,

Я передам, що шумить уві сні.

Але донесу лише коло оправи,

Усе первозданне лиши́ться... в мені...

Лише запитай - і скажу, що зумію,

Лише зупинися і в ніч нагадай,

Що віддана досі я зрілому диву,

Що же́вріє в тілі далекий розмай...

20.01.2024

...

Сара Ґоллард

Дванадцята година (2)

Рація працює без утоми,

бубонить Се Жест у мікрофон.

Я хотів би повернутися додому -

та не потрапляє тон у тон

і нечутно плаче та співає

за кермом крилатий Ертебіз.

Що мені збулося я не маю.

Що від мене хочете ви, місс?

Срібний скальпель, наче ієрогліф,

затанцює в пальчиках тонких.

Серце вирвано. Тепер же край дороги

на клінічний можна впасти сніг

...

undyber

Нумерологія

День 700 (24.01.24)

Езотеричне навчання,

Що з цифрами пов'язане.

Від древніх греків надбання,

Бо Піфагором сказане.

Той науковець поєднав

Знання із математики,

Які глибоко сам пізнав,

З природою галактики.

Він вірив у містичний зміст

Між цифрами, подіями,

Та збудував в майбутнє міст,

Навіяний що мріями.

Вже 700-ий день війни

Палає Україна.

Немає нашої вини,

Не встали на коліна.

700 для нас - це добрий знак,

Що ангели схвалили.

Країна стала як маяк,

Свободи світу крила.

Ми надихаємо весь світ

Своєю боротьбою.

Не визнаємо рабства гніт,

Ведемо за собою.

Чекайте позитивних змін,

Вони не за горами.

Підтримка є зі всіх сторін,

Охороняйте брами.

Не дозволяєте чужакам

Зламати нашу єдність.

Не бійтесь бити по рукам,

Паплюжать які гідність.

Ми досягнем у житті

Всього, чого вартуємо.

Свободу маєм на меті,

Тож не здались, воюємо!

...

Галина Студінська

Азовське

Маріуполь – Україна.

Маріуполь повстане з руїн!

Азовське море тепле,

Прекрасне, най-саме…

російські воно-нелюди

Купайтеся, поплескайтеся,

Тимчасові.

Море само себе очищує:

Коли здихатимете,

У Маріуполі,

Награбоване втратить сенс.

російські баби - недалекі,

Сльози ллють на могили своїх ходоків,

І про зниклих безвісти.

Недалекі,

Злодії рідко здихають

Своєю смертю.

...

Кім

Обладунки

Тут, обабіч дороги, я побачив щита схожого на сонце

З вибитим гербом та девізом, якого не розібрати –

Вже так достобіса багато рубців від меча на ньому.

Трохи далі, я роздивився, лежали розкидані лати:

На пшеничному полі — шолом із відкритим забралом,

Я знайшов його там, і пішов до могутнього дуба,

А під дубом була розбита ущент кіраса.

То тут, то там: щитки, солерети і латна спідниця,

А тоді я побачив його — чоловіка, що стояв серед поля

Увесь закривавлений, він, дуже пильно на щось дивився.

Я боявся його злякати, (це ж треба, така чудасія!)

І все ближче та ближче скрадався мов лис до зайця.

І коли вже стояв в кількох кроках у нього за спиною,

То побачив — навпроти мій образ йому віддзеркалювався.

13.01.2024

...

Володимир Каразуб

кращий план — відсутність плану

кращий план — відсутність плану, без очікувань і вагань,

не вестись на чиюсь оману пропозицій сумнівних змагань.

не чекати кращого часу, не шукати знаків і сил,

у суботу ж вітри і зливи, хоча їх ніхто не просив.

будувати мости та мрії, зберігати раптові миті,

рахувати дні-перемоги, а не ті, що сльозами залиті.

відчувати палітру емоцій, нотувати і рухатись далі,

бути тільки на власному боці, щоб без сорому і в моралі.

пити вітаміни й водичку, раз у день набирати маму,

й залишити собі за звичку — не робити зі всього драму.

(с) exmari

...

EXMARI

Вінегрет

День 699 (23.01.24)

Імперські болота́ святкують

Не знамо що вже другий рік,

Щоніч та день нас атакують,

Москаль вбивати, мабуть, звик.

Кремлівська чорна пропаганда

Мети своєї досягла:

Це не країна, просто банда,

Яка під путіна лягла.

Цей хворий дід меню складає

На кожний для кремля бенкет,

Хто йде на м'ясо, визначає,

На що він витратить бюджет.

Коли це «свято» розпочнеться,

Кого і чим вбивати слід.

Під гаслом «Про безпеку йдеться»

Війну знов розпочав сусід.

Готуються в кремлі до «свята»:

Збирають весь металобрухт,

«Спасати» та вбивати «брата»,

Що за два роки ще не вщух.

Коронне блюдо терористів -

Є традиційно вінегрет.

В руках досвідчених чекістів,

Для світу це вже не секрет.

Зібрали всі інгредієнти,

Та кинули разом на нас.

Доволі сильні аргументи,

Що мали певний резонанс.

Із різних напрямків летіли,

Міняли курс та висоту,

Тому, лише частину збили,

Донесли інші «доброту».

Людські є жертви, руйнування,

В тім «перемога» москаля.

Відкрито вже, без маскування

«Вбивать!» - команда із кремля.

Настане день РФ похмілля,

Москаль доїсть свій вінегрет

Та зрозуміє: божевілля

На болотах - менталітет.

...

Галина Студінська

Прифронтове життя

Відчужені товстим причалом,

Тонули ми у власній самоті.

Беззвучно, ми оплакували разом,

Мої останні теплі дні.

Нас хмари захопили у лабети

І страх лишився низько на землі.

Ми забували про зручні намети,

Коли ракети пролітали десь на тлі.

Безумство володіло поміж нами,

Чаровані ми спокоєм і сном.

Ми вже забули руки мами,

Нас гріє вогнище розсіяним теплом.

Час жити, час і помирати,

Таке воно прифронтове життя.

Час опустити зброю й будувати,

Щасливе для країни майбуття.

...

Darì

Санкції

День 698 (22.01.24)

Санкційний пакет до РФ є серйозним,

Найбільший у світі, якщо порівнять.

Навчилось болото утім віртуозно

Обходити санкції - вкотре брехать.

Китай імпортує усе, що потрібно,

Війна - це можливість посилить юань.

Хамелеону Китай є подібним,

Змінює колір переконань.

Індія також війной скористалася,

Перша з дисконтом нафту взяла.

Та, вочевидь, вона дійсно догралася,

Дії спільнота не сприйняла.

Вже другий рік спостерігаємо:

Санкції є, результату нема.

Контролювати санкції маємо,

Хто продає і куди, зокрема.

Навіть сьогодні в ракетах знаходимо

Певні деталі із США,

І європейським країнам доводимо,

Що складові у РФ вируша.

Санкцій достатньо, болото щоб зрушити,

Щоб розвалити на друзки дрібні.

Пильність потрібно усім розворушити,

Коригувати всі дії хибні́.

Вранці почула, нарешті, те бажане,

Що США контролюють процес.

Вже розібрались із «сірими» баржами,

Що негативним робили прогрес.

Під ковпаком в них експорт Туреччини,

Щоб однозначне було сприйняття.

Перевіряють реекспорт Німеччини,

Банкам Китаю змінили життя.

Гайки давно закрутити потрібно,

Та скоротити військовий бюджет.

Щоб не вирішував одноосібно

Хтось вельми хворий планети сюжет.

...

Галина Студінська

є безліч часу, тільки нуль умов

катує те, що ти всього не варта,

болить лише те, чого не бачать очі.

чекаєш щось, а „щось“ приходить завтра,

їсиш себе, для себе ж тамагочі.

смієшся тут, ковтаєш слово правди,

танцюєш безліччю коротких передач.

чекаєш все, навіть німої зради,

дивуєшся усьому, крім невдач.

біжиш. бо що стоять на місці?!

калічиш тільки власний рух життя.

ти можеш бути сто, але бувають двісті —

почуєш це і знов до укриття.

чомусь сама не знаєш, що за поворотом,

йдеш, думаєш, чого чекати там?

щось бачиш, відчуваєш, прив’язує хтось дротом,

даєш себе зламати, тікаєш по містам.

сумнівна ти, сумнівний людський гомін,

сатира поглинає розум мас.

від сонця зажди хтось чекає промінь,

незрозуміло, що чекать від нас.

то чим тебе здивуєш, крапля в морі?

за ким підеш? кого відкинеш знов?

ти хвора. всі тут, знаєш, хворі.

є безліч часу, тільки нуль умов.

(c) exmari

...

EXMARI

(Не)забуте

Казкою неба обірвуться зорі...

Ти вкотре почнеш про незгаслу миттєвість...

Подихом ночі зведеться обман.

Укотре почнеш про даремну чуттєвість,

Аби засвітити осяяння ран,

І тихо напишеш у тому началі...

Стане солодкою змита іржа.

Ти не згадаєш моєї печалі,

Щойно торкнешся липкого пера...

У книзі, дарованій омутом щастя,

Збитій рядками живої зорі,

Ти намалюєш багато напастя:

Менше - до серця і більше - мені.

У місячнім сяйві побілено-сонця

Тільки згадаєш розсипаний мак,

Аби упізнати полишеність мовця,

Аби зрозуміти, що все вже не так...

15.01.2024

...

Сара Ґоллард

Застужене серце

Пам'ятне - усе, що лишиться "на потім"...

Вона натякала, що зможе забути,

Знову забути, як дихає дощ.

Вона обіцяла ще трохи побути

Уявною змінною пінистих рощ.

І сипались попелом давні октави,..

Якось невміло морозила сіль.

Вона ж не змінила живої постави,

Якій ще належало знищити біль.

Увінчане знову вдалося до браку

Стиснутих щелеп і світлих кутів.

Даровані подихи стиглого маку

Лягали на щоки з-за бідних тонів...

Вона не чекала ні честі, ні суду...

Миттю лягали сумні спориші.

Тільки безмовне саджало застуду

Глибоко в серце, мов теплі ножі...

10.01.2024

...

Сара Ґоллард

Дванадцята година (1)

Нас бажає пані чорноока

та в німецьких шоломах синкліт.

Я чекав на тебе стільки років,

полював на тебе стільки літ.

Як опівдень башта проголосить

висне без гальмів автомобіль

і мене одним ударом скосить.

Все було написано тобі.

Все було спотворено й забуто.

Все загрузло в баговинні книг.

Вірші ці – донесхочу отрута.

Стид, ганьба, марудище та сміх.

...

undyber

Хто мені подруга?

Хто мені подруга?

Це я. Сама собі подруга.

Сама із собою сварюся,

А потім мирюся.

І не втечеш же.

І не проженеш.

Не найкраща, можливо,

Але найближча.

Я сама собі подруга.

Звучить сумно, зато правдиво.

А ще, я люблю людей,

Особливо коли вони на відстані.

А вони, знаєте,

Не завжди тої відстані дотримуються,

А потім ще ображаються,

Що я їх не пускаю на свою територію.

Заськи. Моє то моє

І завітати до мене можна

Лише на запрошення.

А, ви про подруг з якими можна чаю попити?

Або вина? Чи погомоніти про те про се?

Так. Є такі.

Є в мене такі подруги.

Люблю їх дуже.

20.01.24.

...

Сіана Море

Як то кажуть, розмірковувати ніхто не забороняв

На папері літері справжні.

Їх з паперу витерти важче.

Майже так само, як із душі.

А душа безтілесна

Але має фрагменти

Має пам'ять крізь вічність

І почуття.

Чи почуття це щось фізичне?

Так, мабуть, почуття це щось фізичне.

Бо душа ж не має кордонів,

Лише якщо тіло це і є кордони…

Якір…

Той ціпок не дає відлетіти далеко

Він і не важкий особливо

Але такий міцний.

Він і не металевий

Але міцний

Ціпок

Яким душа моя прив’язана до тіла.

В мене є люди які мене заземляють

А є такі, що окриляють.

От цікаво які в них ціпки?

Чи від довжини залежить сприйняття реальності?

Бо якщо ж ціпок короткий

То далеко ти не побачиш.

А якщо довгий, то цікавіше

Але й складніше

Бо Всесвіт бачиш ширше

І розумієш, що вище також є простір

А ти на ціпку.

Але ж мій ціпок не важкий.

Але ж простір такий великий.

20.01.24.

...

Сіана Море

Розставання

Любов перша закінчується,

Буденність перемагає.

Справи не закінчуються,

Обіцянок не виконають.

І біль цей буде у душі,

Не буде більше радості наразі.

Хочеться покластися на людей поряд,

А їх майже немає.

Твої зелено-карі очі я не забуду,

Твій голос приємний та сміх.

Такий вже ти був, трудоголік,

Досяг того, чого зміг.

Все тимчасово, все минає.

Що б не було, я буду поруч із собою,

Я буду тут, сидіти, і чекати,

Коли настане спокій, тиша.

Ці сльози підуть, цей настрій піде.

Вийде сонце із під хмари,

Дощ стихне, я зачекаю,

Коли це буде, а поки постраждаю.

– 18.11.2023

...

Надя Кулик

Невдячна праця Багряного Горбуна

Горбун не спить, не знає втоми.

Його звуть Фатумом і Роком.

То він людців - огидних гномів -

Жахливим вибалушеним оком

З початку часу споглядає,

Весь час тамуючи відразу.

Постійно долі він ламає,

Та все одно тремтить від сказу.

В Пурпурний Башті він постійно

Худими довгими руками

Із доль плете своє плетіння,

Змагаючись із павуками.

О! Як кортить йому зуміти

Набравшись досить злого вміння

Життя, що на землі буяє

На мертве і сухе каміння

Перетворити! Адже ясно:

Життя - безладний хаос дикий.

Де кожен вбити поспішає,

Аби своє нутро набити!

А ці людці! Найгірші тварі,

Себе "розумні" називають!

Весь час вбиваючи в угарі -

Свій злочин у слова ховають.

Слова красиві і облудні,

Про Віру, Батьківщину й Мати,

Та для одного лиш присутні -

Для права більше убивати.

Для того, щоби катувати,

Щоб вільно нищити народи,

Щоб власне плем'я розділяти

На кольори і на породи!

Щоби собі подібних мати

Рабами, що безмовно служать.

До скону ладні прославляти

Того, хто їх життя паплюжить!

Вони готові плазунами

Повзти до будь-якого трону,

Несуть царям дари жахливі -

Життя синів і доньок лона!

Вони мовчать і терплять горе,

Від болю отупілі й кволі.

Не визнають вони ніколи,

Що королі суцільно голі.

Але не так! Не від насильства

І рабства стали ви такими!

Від того лиш, що кожен має

В душі стать деспотом надію!

І як не може убивати

І нищити собі подібних,

То у брудній халупі душить

Надії й волю власних "рідних"!

Роками сочить кров по краплі,

Аж поки всіх навкруг не зробить

Подібною до себе тваррю,

Що інших потім люто гнобить!

О люди! Ниці, злі створіння,

По вуха у гріхах й пороках -

Молитви ще читати сміють,

І лають руку Злого Року!

"За що?!" Питають гнівно небо,

Коли вчергове біль приходить.

Немовби вже не пам'ятають

Як кожен злу щоденно годить!

Клянуть богів, чи навіть Бога,

І проклинають Долю, Фатум,

Хоча жорстокість Бога й Долі

Із злом людським не порівняти!

Іще й тому вже безліч років

Горбун гнівиться й шаленіє,

Що хоче ліпшої тортури,

Та про людські - лиш тільки мріє!

Ті хробаки в подобі Бога

Катують краще Злого Року,

І як би Фатум не старався -

Попереду на кілька кроків!

Горбун сичить, пряде руками

І б'ється ніби в пропасниці.

Він нитки війн, страждань і муки

Тримає у страшній десниці.

Штовхає він найслабші душі

В безодні ницого пороку,

І владою їх наділяє,

Аби служили Злому Року.

І ллється кров, горять країни,

Жіночі зойки й плач повсюди!

Сміються деспоти безумні

Щомиті гинуть в світі люди.

Свій чорний трон Горбун прикрасить

Людей кишками і кістками.

І шлях до Башти Злого Року

Людськими мостить черепами.

Несе він смерть, несе руїну,

Безумство й фанатизм віками.

Та без людей - він геть безсилий,

Бо робить все лиш їх руками...

* * *

Приходить Лицар до порогу

І владно браму відчиняє.

Заходить в Башту і до трону

Без страху й трепету ступає.

Він дивиться на павутиння,

Що сплів господар в залі темній,

На Горбуна павучі руки,

Такі ж як Меч у ножнах древні.

Той Меч, що носить Лицар здавна

І що боронить світ від згуби,

Той Меч, що б'є у людські душі,

І ті - надіються і люблять.

І люди діляться останнім,

І руку дружби простягають,

І повстають проти свавілля,

Й коханих ніжно обіймають.

І ладні замість незнайомців,

Що зовсім їх добра не знають,

Зійти вчергове на Голгофу,

Де їх катують і вбивають...

Та ні, ніяк не можуть вбити.

Бо Лицар вічний у людині.

І Меч торкне чергову душу,

І та любитиме віднині.

...

Максим Сальва

Спогад першого танцю

Якось він запросив її на танець.

Хоч вона танцювати геть не вміє,

Але з радістю погодилася та

Отримувала навички танцю.

Кумедно було, адже вона

І справді не вміє танцювати

Спокійні танці. Весь танець

Їй показували як треба.

Вона не погано впоралася,

адже це досить весело було

Сьогодні вона переглядала

Старі фотографії та відео

Згадавши той перший танець.

...

Хвилина душі

Рецептуальні препарати

Лікарка прописала мені пігулки

і сказала, що все стане добре

Тому я кидаю їх у землю

небо

колони під "Пливе кача"

перетираю їх у порошок і

посипаю ним

фотокартки рідного міста

бабусі

втираю у фасади будівель

власні скроні

посилаю до близьких

і не дуже

у конвертах

кидаю у річки:

може, хтось у них скупається,

і буде дієвіше за Водохреща?

Краще не стає,

проте до чого тут

лікарська некомпетентність?

"Приймати перорально

2-3 рази на добу

після їжі"

І все-таки "добре" —

поняття суб'єктивне

9 січня 2024 р

...

Валерія Саранча

В зоні досяжності

День 694 (18.01.24)

Санкт-Петербург став нам ближче сьогодні,

Впевненість щодо безпеки пройшла.

Більшість людей із війною там згодні,

Що там казати, москальська душа.

Дуже далеко військові події,

Тож не хвилюється в місті народ.

Знають, що поряд живуть лиходії.

Та власних проблем невпроворот.

Дрон дальнобійний змінив цю картину,

Тисячу триста до них подолав.

Не зрозуміло чого цю новину

Санкт-Петербург негативно сприйняв.

Дрон не цікавився містом наразі,

А за мету нафта база була.

Занервував Петербург в тому сказі,

Злобно тривога коли загула.

Влучно попав, спричинив там пожежу,

Шкода, що швидко здолали її.

Хоч і маленьку та вельми ведмежу

Послугу дрон приніс на спині.

Не розслабляйся, північна столиця,

В гості чекай на війни бумеранг.

Тож обери чи кремля ти служниця,

Чи проти рабства заміните ранг?

...

Галина Студінська

я люблю, не чекаючи згоди.

все відносно чудово, відносно погано,

все відносно ніяк, якщо бути відвертим.

мій заряджений день досить чітко і рано

став до мене відразливо-впертим.

все кудись не туди, все дбайливо від мене,

все занадто неточно і боляче дуже.

я достатньо спокійний, все — раптово шалене,

я — важливо, все — м‘яко-байдуже.

все звертає наліво, я пруся направо,

не шукаю дикі пригоди.

я люблю все і, знаєш, мені цього мало,

я люблю, не чекаючи згоди.

(c) exmari

09.06.2023

...

EXMARI

Твої вікна списані текстами холоду

Твої вікна списані текстами холоду

У жовтій кімнаті чия перспектива змальована,

У симетрії сну, де квадрати підлоги розчавлені

І лежать під ногами скидаючись на трапеції.

Фігура твоя видається мені більш реальною

В метафізиці світла і тіней завмерлого простору,

Де немає повітря, і більше немає потреби, щоб

Крізь дотик бажання постійно тебе привласнювати.

Забирати з собою твою непостійність та випуклість

Теплокровної форми, об’ємного голосу, погляду

Та враз упіймавши тебе у підрамник живопису

Говорити з тобою без жодного слова для вироку.

Говорити про те, що відвертість стинає кордонами,

Що у дзеркалі ти впізнаєш у собі ілюзорності

І тільки любов доторкнувшись позаду жіночою

Рукою вражає тебе невловимою вічністю.

Бажанням забутись в обіймах її віддзеркалення

У космічній безодні, у квантах енергії подиху,

І в тобі, мов в пісочнім годиннику перетікаючи

Відбутись і зникнути в сонячних витоках погляду.

01.01.2024

...

Володимир Каразуб

Голокост

Голокост - це приклад геноциду,

Що нацизм в Європі розв'язав,

До євреїв формував огиду,

Знищити народ цей забажав.

Кожний сьомий з десяти загинув,

Більшість з них концтабори пройшла.

Виклик світу ватажок їх кинув,

Десь в аду горить його душа.

«Біла кість», арійська «краща» раса,

Перевагу має над усім,

Для яких євреї - біомаса,

Знищити потрібно назовсім.

Інвалідів, ромів убивали,

Як непотреб «вищого буття».

Особисті речі відбирали

Та не відчували каяття.

До́сліди проводили медичні

На жінках, на дітях та старих.

У жорстокості доводили «величність»,

Забували: вбивство - смертний гріх.

Та повстав із попелу нацизму

Із боліт московських геноцид,

Де немає меж того цинізму,

А рашизм - його є різновид.

Нас вбиває терористка люта

Десять років та прийшов вже час,

Через репарації - спокута,

Зупинімо голокосту сказ.

...

Галина Студінська

Доброчестя

Що таке пафос? Зловживання совістю.

Снобізм? — Самовивищення.

Ханжество? — Засудження інших за власні помилки.

Є ще нелюди, які поєднують в собі все вищенаведене. Тобто мучають себе, роблячи з цього подвиг. Й здобуваючи цим право — мучити інших.

Довкола вистачає недолюдей. Але найгірші з них — під масками доброчесності. Чи праведності. Хибної самопожертви.

До чого це я? В складні часи особливої ваги набувають найтонші вияви правди й неправди. Коли найвигадливіші відтінки лицемірства приносять найуразливіші плоди.

Все ж таки в першу чергу треба виправляти власні помилки. Це довший шлях, але іншого — немає. Лише під мікроскопом прискіпливої самокритики розвіюються всі примари чужих негараздів.

Починати треба з себе. Без винятків.

17.01.2020

Photo (c) Patty Maher

"When Thoughts Have Wings"

...

vagabond
12+

Віруючим не читати

Я люблю сутінки при заході сонця.

Дарувати вірші своїй коханці.

Погладити на вулиці кицьку

І згадати її обличчя вранці.

Яке, до речі, я ніколи не бачила

І навряд чи побачу колись.

Але уві сні, перед тим як це пробачити,

Вона сказала мені: "Молись!"

Хіба ж я грішна вмію молитись?

Сповідатись і просити прощення у Бога?

Та хотіла від неї навчитись,

Бо ж не мала нічого святого.

Не знаю, чи все таки щось з'явилось.

Хіба, якщо це було праведно

В той вечір перед нею склонитись

І вивчати її уроки віддано.

Стояти перед нею на колінах,

Старанно вивчати, як сповідатись

І отримувати кару за кожен гріх.

А їх уже чимало назбиралось.

Хоча, чи взагалі маю право

Назвати карою цю насолоду?

Вона вела себе ласкаво

Та ще й манила врода.

Вона - мій Бог.

Молитись їй — блаженство це і кара!

Лишились з нею ми удвох.

Лишилась я лукава.

...

шум ю

Балада про місяць

сивий король

зійшов з-під землі як з палати

його п'єдестал

почорнів й вбрав космічнії шати

дочки і сини

короля закрутили у танці

та король позіхнув

бо спускаться йому лише вранці

оком кинув лиш враз

по пустелях і горах високих

аж сріблястий подíл

сповз собі на земнії широти

і побачив король

чим багата його господиня

річка ніл там тече

повз широку самотню пустиню

а лівіше і море

й океани розкинулись в далі

ну а зверху сніги

й неприступнії стіни китаю

ще пильніш придививсь

до народів, котрім довго служить

і побачив таке

що аж здибились сивії вуса

десь палац височіє

весь у злоті, як зірка земная

біля нього хати

(чи болота?) ледь-ледь виживають

а там далі візирь

гострий ніж на правителя точить

бо ж для вбивства нема

часу кращого, окрім ночі

що за гуркіт? солдати

марширують в мундирах прегарних

то куди вони йдуть?

чи ж не власних сусідів вбивати?

чом горять і димлять

всі величні ліснії округи?

чом там злодія тінь

промайнула, як згубна отрута?

чом там війни лютують

аж червоний від них небосхил?

чом цей люд ненаситний

короля всіх небес засліпив?

засмутився король

і загріб свої шати до себе

щоб не бачить більш світ

аж до самої його смерті

...

Редбул

Монолог запеклого

В тобі є щось, що багатьох лякає,

Складне всередині, мов довгий монолог,

Написаний весь п’ятистопним ямбом,

В якому мудрагельствує герой,

Все про своє, далеке, запланетне

І прагне далі. Далі! Уявіть!?

Зануритись в міжгалактичний Всесвіт

І вимагати в інших – розуміння

Того у чому певності і сам

Немає. Господи, одне лиш белькотіння

Про світ піднесений і світ низький, про те,

Що він зітхає вічністю, а решта

Воліє лиш розбещених розваг,

До слова, забуваючи, що врешті

Йому було дароване життя

Простою смертною,

Що він так само смертний!

Он знов почав про витоки матерій,

Що сонце всім, і очевидно те,

Вбираючи його проміння більше

Він став прокляттям тим, кому не

Треба, відповідати за його пориви.

Уявляєте? Чи ж він не божевільний?

Він каже: що повторює сюжет,

І я, і всі: партер, балкон, гальорка –

Одне і теж плетуть, одне і теж,

Що він помре побитий язиками

І тими ж язиками – піднесеться,

І вже тоді, колись, його словами

Знеславлять іншого. Що він...

Яка ж нудота...

07.01.2024

...

Володимир Каразуб

300 мільярдів

День 690 (14.01.24)

Є в міжнародному праві єдині

Правила з приводу всього життя,

Що захищають кожного нині,

Є до агресора також стаття.

Нашу сусідку визна́ли такою,

Є резолюція Ради ООН.

Там де РФ, там немає поко́ю,

Кожного вб'є, хто не йде на поклон.

Отже, якщо в міжнародному праві

Є офіційним таке визнання,

Саме агресор платить державі,

Через яку отримав звання.

До Перемоги дорога ще довга,

Та вже сьогодні шукають той шлях,

Як репарації вибити змога,

Щоб поновити втрати в боях.

Ще на початку війни всі активи,

Що зберігала по світу РФ,

Були зупинені для перспективи.

Кремль всіх запевнив, ще це, мабуть, блеф.

Право на власність, майно та активи -

Це як священна корова - табу!

Видно прогле́діли ті директиви:

Забороняють вбивати рабу.

Майже два роки шукали юристи

Шлях передати активи ті нам,

Щоб заплатили за все терористи

В межах закону без пафосних драм.

Є алгоритм, почали процедуру,

Це відбере також певних ще час.

А у кремлі волають вже здуру:

«Недоторканний росії запас!»

Кажуть активів не так і багато:

Триста мільярдів - частина лише.

Світ обіцяє допомагати,

Бо міжнародне право - кліше.

...

Галина Студінська

Зберігання

Я дуже люблю зберігати

Світлини та відео. Особливо,

Якщо вони пов'язані з тобою.

Не знаю чому, але я зайшла на них

І помітила, що дечого знайти не можу.

Перешукала всюди, не знайшла.

Потім зайшла у той же файл, де

Помітила зниклість і все знайшлося.

Не знаю чому, але я не хочу, щоб

Фото та відео раптово зникали.

...

Хвилина душі

ПАМ'ЯТАЄШ?

Пам'ятаєш - все вважали справжнім,

Бо із чим не мали порівнять.

Чули як дзвеніла стеклотара -

Думали - то ластівки дзвенять.

Бачили, як над прибоєм сяє

Білосніжним кораблям маяк.

Не важливо, що лише на пляшці,

Що порожню викинув пияк.

На пустій коробці відлітали

До зірок і до нових планет.

І мустангом диким серед прерій

Ніс дворами нас велосипед.

Вірили, що будем юні вічно,

І ні болю, ні тобі хвороб.

Подорожник ліпим на коліно,

І кефіром - обгорілий лоб.

Зарікались алкоголь не пити,

Не курить вонючих сигарет.

І дівчат ніколи не любити -

(А Наташка, то вже мій секрет).

І крутили ми натхненно глобус,

І збирались одночасно стать

Футболістом, моряком, шпіоном,

Лицарем, і в космосі літать.

Всі дорослі знали все на світі,

За батьками йшли ми крок у крок,

Ніби на побачення спішили

З хвилюванням на шкільний урок.

Кожен день улітку - ціла вічність,

Сни цікаві снились кожну ніч.

Пиріжків не їсти вже ніколи,

Що родила у бабусі піч...

Як так сталось? Стали й ми дорослі.

Де домівка батьківська була -

Там пустир. Дитинство загубилось,

Закотилось, ніби кулька з скла.

Ми пили, курили і любили...

І до всього втратили жагу.

Не шпіони і не космонавти,

І зручніше в ліжку, ніж в стогу.

І в лихі часи, що нам припали,

Проживали ніби рік за п'ять.

І на душах шрамів і пропалин

Стільки, що й душі не відшукать.

І в таку броню сховали серце,

Що й самим дверей не відімкнуть.

І здається інколи - померло

Все чим був, і загубилась суть...

Тільки в снах. Коштовних і не частих.

Знову мати кличе на обід,

І ховає усмішку Наташка.

Й ковзани завзято креслять лід.

І майструєм з дідом у коморі,

З батьком знов будуємо літак,

І в упряжці мохноногі коні

Тягнуть возик мій через байрак.

Й поцілунок перший, й жар по спині.

І морська на шкірі сохне сіль.

І кохана знов на груди лине,

І у серці найсолодший біль.

І малятко сонне обережно

Вперше знов тримаєш на руках.

І з душі злітає шкаралупа,

Відступають втома, біль і страх.

І на ранок, лиш відкривши очі,

Знову бачиш - ось він - справжній світ.

І у віхах ще лунає голос.

Знову мати кличе на обід...

...

Максим Сальва

Було би добре

Було би добре, якби

Це все скінчилося на

Її день народження ,

Який скоро відбудеться.

Це   буде чудовий подарунок

На який вона чекає вже другий рік.

Їй нічого не потрібно, окрім слів,

Що все скінчилося.

Чекає на ці слова кожного дня,

Але на день народження

Їй хочеться почути їх ще дужче.

Це буде найкраще свято для неї.

...

Хвилина душі

Чорна кішка

Буває кішка темніша за ніч,

і ясна річ — чорніша за сніг,

і дивиться ніби вороже на всіх,

в душі в неї, кажуть, тисяча бліх.

Та що неймовірно, та ясно одне,

що кішка напевно полюбляє м'ясце

і мишка бува їй вже не цікава,

коли у животику корм приховала.

Та тільки присяду щоб сфотографувати

кішка біжить і ластиться... знає,

що в мене в руках точно щось є,

на сум їй і розпач та це не м'ясце.

Образилась дуже, погляд сховала,

і на секунду мені позувала,

Як добре, що в мене пальці швидкі,

зловила втікачку на сніжнім коврі.

...

Citrus _S_M

Вона залежна від тебе

Вона залежна від тебе.

Їй ця залежність зовсім не личить,

Але вона щаслива, що живе

Нею і зовсім не хоче її відпускати.

Але ж чому, знаєш?

Її залежність - хвилина радості.

Посмішку можна побачити на

Її обличчі при згадці твого імені.

Вона залежна від тебе і не хоче

Позбавлятися від неї.

...

Хвилина душі

Харків

День 687 (11.01.24)

Не змінює своїх імперських бажань

Радянські часи повернути.

«Спасає» рф без жодних вагань,

Під себе щоб нас підгорнути.

Без сорому в голос говорить про план

Європу собі підкорити.

Готує бандитка всесвітній капкан,

Російський Гулак відтворити.

Як стадо баранів ідуть на забій,

Копійку якусь заробити.

Для кожного перший - останнім є бій,

Який не вдається прожити.

Ракетами б'ють по наших містах,

Для них - абсолютно безпечно.

На паніку нашу чекають та страх,

Це марно, бо нам недоречно.

Розбили ракетами знову готель

У Харкові ці терористи.

Навколо зали́шились без осель,

Поранені журналісти.

В медзакладах більше десятка осіб,

Отримують там допомогу.

Завал розбирають вже двоє діб,

Кремля ще одну засторогу.

Тримаємось разом супроти кремля,

Найважча робота - в окопах.

рф добре знає вже шлях корабля,

Хай тоне у власних болотах.

...

Галина Студінська

Самітен

«Чому я маю почуватися самотнім? Хіба наша планета лежить не на Чумацькому Шляху?»

Г. Торо

Тільки тобі світить Сонце,

Тобі належить небо,

Нічне, з розсипом зірок.

З космосом знайомий.

Тобі належать гори, океан,

Струмок, що дзюрчить і не може,

Обійти перешкоди,

Допоможи йому, ссунь камінь,

Розіллється річкою.

Тобі належать поля, долини,

Гілка із зеленим листям,

Обтяжена плодами.

Людина не самотня.

...

Кім
16+

Діти війни

Колись всі були дітьми,

Але зараз навіть діти стали дорослими.

Вони часто на рівні з всіма терплять біль,

Ховаються в укритях, потрапляють в полон.

І вони знають, що таке війна.

Вони знають, бо живуть в цей час.

Час коли дитинству прийшов кінець,

Час коли пора дорослими ставать.

І сказати лиш можу таке:

Зараз вони ті хто донатять на ЗСУ,

Ті хто в темний час рятують нас,

Ті хто всіх веселять,

І ті хто назавжди покинули нас.

...

Лілія Мандаринка

Давня дорога

Пройдене - виклик майбутньому...

Ніжно згасають обрамлені зорі

Пошуком сяйва забутих лісів.

Чуються крики у гостро-мінорі,

Якими чатують уми голосів.

Стелиться запитом давня дорога...

Змінює тінь обережний сюжет,

В якому вона ненадійно полога,

Аби увінчати живий силует.

Край піднебесся лише й засинає...

Тут, у сузір'ї, немає тривог:

Той, що залежить, буремно ширяє,

Той, що боїться, не зна засторог...

І пам'ять, мов крила, про дикі початки,

Хай і сезонний, але про кінець...

Неба не знають, що їхні зачатки -

Зоряні очі, що ллють вітерець...

06.01.2024

...

Сара Ґоллард
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Діана Гобой. В пошуках істиниКниголюб
15.07.2024
Останнім часом, я багато часу проводжу на Аркуші, читаючи невеличкі оповідання. Мене приваблює цей р ... Детальніше
Де знайти терпіння...Moon Cherry
16.07.2024
Ці вимкнення світла жорстко мене сповільнюють з редагуванням... І так до останнього все роблю, але т ... Детальніше
Десять творчих ідей для Пані КниголюбкиАндрій Химерний
16.07.2024
Я тут нещодавно бачив, в коментарях під блогом, як люди бережуть і охороняють власні ідеї. Я думаю ... Детальніше
Блоги по Сплітачу - робота над помилками.Dmytro_Bord
16.07.2024
Щодо першої глави отримав декілька критичних коментатів від читачів. Усі вони були приблизно одинако ... Детальніше
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Нова обкладинка до "Босорки"Nekonosan
16.07.2024
Вже після публікації печворку виникла думка, що обкладинка не відповідає суті нашої серії оповідань. ... Детальніше
На Аркуші вже:
11792читачів
144025коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: