Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Попіл зірок

На життєвім шляху, терновім,

Одного разу побачиш і ти

Дивний сріблястий попіл,

Що летить із древніх світил,

З тих, що були тобі колись

Дороговказом і взірцем,

Що кричали тобі — "Борись!".

Тепер настав їм кінець.

Вони вже згоріли дотла,

Розсипались на дрібний попіл.

І посипана ним голова

Не в змозі думати, "все потім".

І без зірок тих далеких

Наступає темрява підла

Та завдання нове із нелегких,

Почнеться довгая битва

Між тобою, простим і невинним,

Як той агнець божий,

І монстром, здатним вбити,

Вічно жадним до крові.

Він забиратиме знову і знову

Тебе у мертвий смуток,

А ти рань його тяжко в бою

І боронися далі мужньо.

Та впаде він врешті решт

Бездиханним, мертвим тілом,

А тебе чекатиме вже

Нових зірок ясне світло.

...

Зірколов

Мила плаче

А мила плаче, тай плаче.

Так, що дощі підуть солоні.

Від смутку, обличчя дівоче,

прикривають руки холодні.

Потім сидить, та німа дивиться кудись...

ковтаючи журбу як отруту.

Та ти лишень на неї подивись,

як згадує історію забуту.

Настали ж для милої часи паскудні,

невинна душа немов стала важче.

Та прикривають обличчя руки холодні

А мила плаче, а мила плаче.

...

Нінель Кохана

Побажання

Щебечуть молоді ластівки над рікою,

який гарний вид над Українською долиною.

Листя верби колихають брижі,

а на них граються промені сонця хижі.

Та серед дерев, одна груша цвіте як цариця,

неможливо на красу весняну надивиться.

Якщо ж вітер пелюстки здуває,

то всю траву немов снігом ніжним осипає.

У вельможних садках розквітають нарциси.

Троянди, волошки та іриси.

Але у серці твоїм ростуть айстри дівочі,

тому що нагадують її чарівні очі.

Ластівка ось пісню доспіває,

а Буг гілки верби у відповідь омиває.

Тепер промені гулять пішли по гаю,

це все що я тобі бажаю.

...

Нінель Кохана

Солодкі океани

Солодкі океани у снах дух захоплюють,

дощові квіти неначе у себе закохують.

Дивиться красуня на хмари паперові,

і солоними вустами оспівує колискові.

Очарований спів лунає до небес,

ще не чув вітер таких загадкових чудес.

Пролетить хутко над самою головою,

вкраде слова лише одною рукою.

Раз, голосу красуні немов не було.

А слова вітром вже скрізь загуло.

Дощові квіти нещасну заспокоюють,

а солодкі океани солоні вуста заціловують.

...

Нінель Кохана

Сяйво щастя для дурака

Ох, сяйво щастя ранить тебе, милий.

Ти зрозумій, на світі ти не єдиний,

не одному краять сердце жорстокими словами,

не єдиний хто кохає до нестями.

Не звертаєш бідний ти на кров та муку,

але очі показують скільки в тобі смутку.

Скажи, ти ж хочеш від теплих поцілунків сп'яніти?

Чи від солодких компліментів червоніти?

Хах, сяйво потихеньку вже згасає, так-так.

Який ж...ти все таки дурак.

Криваве серце потихеньку стукає та плаче,

а ти як дурень, кохаєш її терпляче.

...

Нінель Кохана

Білий метелик

Довірливі іриси немов до них листя простягають,

і у серце своє різнобарвних метеликів підпускають.

Дає можливість сісти, немов іній на гілля дерев,

знаючи що всю її красу метелик не забере.

Серед них, як душа чиста

та таке гарне, як білосніжне намисто.

Метелик крильцями білими трясе,

та надіється що до всіх свою вірність і радість донесе.

Ніхто. Навіть величне сонце не глянуло на нього,

неначе поряд з наївним метеликом немає нікого.

Білий колір чорна ненависть полонила,

та під собою чарівний ірис погубила.

Тепер від білого метелика кожна ірис в'яне,

і ніхто на мертву красу ніколи не погляне.

Зрозуміли нарешті всі довірливі люди,

що як душа чиста, білі метелики скрізь та всюди.

...

Нінель Кохана

ТИ ПОПРОСИ

Ти попроси - я не піду

І ніколи не залишу.

Ще віршів тобі напишу.

Попроси і я час знайду.

Не будеш ніколи одна,

І зі мною буде складно,

Буде іноді досадно.

Ось така то буде ціна.

Свій хрест зі мною пронеси,

Любити буду безмежно,

Оберігати належно,

Мене ти лише попроси.

Написано: 02.03.2015.

Відредаговано: 05.05.2023.

...

Мирослав Манюк

Сто тисяч зір

Коли зберу сто тисяч слів-лампад,

Примружних сонць, сто тисяч зір у ночі,

Як сяйво їх розлиється в строфу

З саду мого зігнавши поторочі

Жаских бешкет;

Примари тих хто був,

Хто затаївшись в закамарках саду,

Приткнувся в ніч, сховався і заснув,

Від сонця не чекаючи розради.

Коли вогонь над садом загорить,

Сто тисяч зір відібраних у ночі

Прикрасять крони спогадів моїх,

Замерехтять в саду, замироточить,

Любов моя, любов усіх хто вмить

Прокинувся і виспавшись досхочу,

Відкинуть тінь позаду, і в сльозах

Відважаться віддати погляд сонцю.

07.09.2021

...

Володимир Каразуб

Невловимість

Лишень тому, що більшає в мені

Злиденний світ і скиглить край притулку

Твого, в розтоптаній походами землі

Не знатимеш спокою й порятунку.

Не ллється в бронзі мить твого тепла,

Як дотик губ не стигне в формі з часу,

Що й звук, - примхливе розкішшю ім'я,

Не розіллє любов безсмертну в чашу.

Не втримає й ніяк не збереже

Прозорий дух невпинний чорний голод.

Гарячий пломінь віддає тепло,

А вицвівши верта назад у холод.

09.11.2020

...

Володимир Каразуб

ГІГІЄНА РУК

В світі, де захворіти можливо,

Гігієна рук – це річ важлива.

Вона допомагає вберегти,

Нашу міць та здоров'я зберегти.

Так давайте, друзі, руки мити,

Щоб випадково не захворіти.

Тому що гарантією в наш час

Є гігієна, що дбає про нас.

Тож бережімо здоров'я своє,

Бо тільки єдине воно в нас є.

Нехай руки бачать більше води,

Так щоб здорові ми були завжди.

Вірш до Всесвітнього дня гігієни рук (05.05.2023)

...

Мирослав Манюк

Хитрі зорі на небі

Туман густий в очах потайки блищить,

місяць повний на небі темнім, дивитися й мовчить.

Зорі пошепки колискові співають,

та спогадами людей з ніг до голови омивають.

Промені місяця падають на квіти,

думають що це сонце, тай давайте ж цвісти й радіти!

Ай які гарні, повністю розкритися світу поспішають,

але квіти як людина, скоро вже в'януть.

Зорені колискові лісова сплюшка слухає,

тихо по гілочкам туди-сюди пурхає.

Хоче повторити, та нікому не цікаво,

лише голоси зірок звучать так ніжно й ласкаво.

Туман у думках став густіший.

Місяць на небі темнім, вже холодніший.

А хитрі зорі замовкають та сміються,

німі слова з уст людей вже рікою ллються.

...

Нінель Кохана

Пустеля

Кинь оком погляд короткий

У простори дикої пустелі,

Де вітри точать її корони

І тобі маршрути стелять

Серед мертвих велетів кістлявих,

Вічно тугою повитих.

На них ти можеш знайти славу,

Так і навіки в пісках спочити.

Загостри вуха свої приласкані

Недавнім світським віком,

Де шум і гам текли каскадами,

Але не в цій місцині дикій.

Тут вітри свистять аяти

На світанку, вдень та ввечері

Й мудрість надр летять сказати,

Б'ючись об темні стіни печери.

Відчуй, відчуй усім єством

Повітря складки бархатні,

Що при сонці смалять хлистом,

А вночі підземним дихають хладом.

Це твій шлях, дім й літа,

Повні болю, хворобами та кров'ю.

Але й ти готов хоч в небеса взлітать.

І ти вступаєш моторним і хоробрим кроком.

...

Зірколов

Жовті тюльпани

І по волі, руки обіймають жовті тюльпани.

Не хоче дівонька думати, що це її коханий.

Та щоки червоніють, долоня трясеться...

Коли вже це в світі схаменеться?

Сухе повітря колихає прапор над труною,

бажає так героям, відпочинку та покою.

Мовчить, у думках дивиться на нього,

такого рідного, щирого та дурного...

Питає бідна, лише губами: «Чому?»

Дивиться на неї спокійно, думає що сказать йому.

Лише посміхається, каже: «Я тебе люблю,

і настав ранній час, на той світ я іду»

Падають окропом сльози на тюльпани.

Дівчина цим, все тре й тре на душі рани.

Щоки від горя бліді, долоні ще тремтять,

Вона лише буде дивиться на нього і мовчать.

...

Нінель Кохана

БАЧЕННЯ

Вона прийшла до мене сном

На наше перше побачення.

Як скороминуще бачення,

Одна стояла за вікном.

Вона з'явилася з мрії

В одязі прозоро-білому,

Яке своїм сяйвом в цілому

Рухало стіну надії.

В її очах горів вогонь

І до мене вона підійшла,

Потім мимоволі простягла

До мене красиву долонь.

Ось на край ліжка ми сіли,

Взяв її рукою своєю

І тоді мовчки вдвох ми з нею

В небо швидко полетіли.

Прокинувся - вже світало,

Усередині щось кипіло

І відчуття, що ми летіли,

Мене день не полишало.

Написано: 24.02.2015.

Відредаговано: 04.05.2023.

...

Мирослав Манюк

Перезавантаження

Зорі повисли на небі, а небо – висне,

В системі старого заліза не тягне проц,

Лагає картинка і сиплеться відео висі

І в чорну безодню провалюється монітор.

Ні байту твого цифрового зображення. Інфо-

Причина забута в інфопотоках, і ти

Усе ще вдивляєшся в чорний екранний фон, і

З якого надієшся вирватись та піти –

Далі –

З'являється небо і сонце магнітного диску;

Вантажиться день, вантажиться гра і сейв,

І ти починаєш із місця в якому зависнув

Пейзаж, що назавжди без неї, без неї, без...

26.10.2021

...

Володимир Каразуб

Рано вранці

Я сиджу, десь у парку,

Занурившись в спогади свої.

Відчуваю якусь слабкість,

Але точно знаю, що не хочу знову в ті краї.

Вітер розвіює кучері,

Туман ніби очищує розум.

Одразу так спокійно на душі,

Розуміючи моменту цього задум.

Піді мною трава,

Ще навіть трохи відчутна роса,

Яку залишила мряка,

Прибираючи залишки минулого дня.

Напевно, я маю переживати самотність,

Адже біля мене нікого нема.

Але я маю тільки спокій

І у мене, чомусь, зовсім холодна голова.

Я просто існую, зараз і тут,

Відчуваю повністю ці секунди.

Чую як вітер завиває навкруг,

Ховаю руки в кишені від прохолоди.

Я дійсно не знаю, чому я "маю" комусь,

Хіба це не особиста історія?

Я відчуваю те, що прийдеться.

Хоча, можливо, це лише теорія.

Я "мала б" переживати самотність і смуток.

Так точно було у якомусь то фільмі.

На жаль, чи може на щастя я справжня і тут,

Тому я спокійна при цьому штормі.

...

Вікторія Сиволап

Русалки

Волосся її,

Мов хвилями,

А хвилі –

Холодними милями,

Гойдають

Пустими вітрилами,

За русалками

Взявши галс.

Так серце –

Словами милими,

Простими

Прозорими крилами,

У воду зриваються

Брилами,

Щоб зупинити

Час.

І волосся її

Билинами,

І очі небес

За схилами,

Постійно ведуть

За милими,

Серцями голодними

Нас.

14.07.2019

...

Володимир Каразуб

Сон обважнілого розуму

І бачив він, як лежав в гамаку, між горіхом і тендітною сливою,

Як червень топився в суцвітті застиглого дня,

І небо промінням, здавалось, покощене ярою зливою,

Як нудьгою солодкою зрима відсутність твоя.

І струшував павітер з листя горіха на аркуш комах, —

Метушливі тире, личинками сонечка та мурахами,

Розтікались шафранові крапки від слів по руках,

Живими й нарешті щасливими, вільними знаками.

Він більше не думав про розмір та виміри слів,

Живою палітрою сонця втішалися роздуми,

Тобою – відтінками, неба блакитного спів…

І окутував сон теплим голосом червня…

Сон обважнілого розуму.

17.06.2019

...

Володимир Каразуб

Злива

Сьогодні я потрапила під зливу,

Моя голова боліла через це.

Пелюстки тюльпанів поступово опадають,

Але я намагаюся зберегти своє серце.

Це дійсно ламає і знижує жвавість,

Та я сподіваюсь на гарний кінець.

Щоб всі пам'ятали й зберІгли десь в себе

Мій, зазвичай відсутній, рум'янець.

...

Вікторія Сиволап

Терапія

У мене залежність від тебе, ти чуєш?

Я не можу прожити без тебе жодного дня.

Віддаю тобі всю енергію

Та вже бачу наскільки велика ця безодня.

Мені подобається проводити з тобою час,

Хоч це і створює певну ілюзію.

Все через те, що ти не людина.

Ти гра, яка замінює мені терапію.

...

Вікторія Сиволап

Похмурі

Мама каже, що у мене занадто похмурі вірші.

Має рацію, це дійсно правда.

Вона каже, що я маю мислити позитивно

І навіть не знає, що це єдина моя розрада.

Вона не знає, що я пишу про свої почуття,

Хоча, можливо, догадки у неї присутні.

Всі хвилюються за моє майбутнє,

А я мовчу про плани, бо вони відсутні.

Я мрію про спокійне подальше життя.

Цього для мене буде більш ніж достатньо.

Але для цього, напевно, треба страждати,

Щоб потім почуватися спокійно та безпосередньо.

...

Вікторія Сиволап

ПРОСТОТА

Простота - розуму сестра

І хороших обдарувань.

Як будь-яка відеогра

Прикрашає тінь міркувань.

А щоб простоти досягти,

Потрібно тунель копати

І у надрах душі знайти.

Те, чого не приховати.

Так, щоб бути дуже простим,

Ти дістанься до глибини

І не вір доказам чужим,

Розум шліфуй до білизни.

Написано: 20.01.2015.

Відредаговано: 02.05.2023.

...

Мирослав Манюк

НАВЧІТЬСЯ

Навчіться не дзвонити

Тим, хто зовсім не дзвонить.

Навчіться говорити

З тим, хто мало говорить

І не думайте про тих,

Хто не думає про вас,

І забудьте ви про всіх,

В кого промінь світла згас.

Перестаньте чекати

Тих, хто зовсім вас не жде,

Повік не треба звати

Тих, хто скоро не прийде.

Навчіться не любити

Образ чистої краси,

Щоб зразу зрозуміти:

В чому тут є мінуси.

І до тих не треба йти,

Хто забрав собі чуже.

Навчіться тих берегти,

Хто вас також береже.

Написано: 28.10.2014.

Відредаговано: 02.05.2023.

...

Мирослав Манюк
16+

Дві зірки

Було у мене зірки дві,

Одна життя подарувала,

Друга ж його тримала,

В один момент, чорнюща смуга,

Все у мене відібрала,

Перша зірка почала згасати,

А друга просто счезла вмить.

Я їх благав залишитись хоча б на мить,

Коли почав без них вмирати,

Холодні ранки - одинокі вечори,

Для мене стали гірше смерті,

Без них не чую я її.

Пісні радості й кохання,

Не знаю я - як довго ще я продержусь,

Без світла того - життєдая.

Я йду в пітьму - бо іншого не знаю.

Нікому вже не скажу я,

Як боляче мені,

Як себе катую днями,

В своїх думках - чорнявих.

...

Саурс
16+

Ґрати

Думки мої глибокі як океан,

Заходжу у них як в непроглядний туман,

Поволі занурююсь в глибини морів,

Щоб поринути до його пучин,

Вони холодні як крига тверда,

Мене огортають в лещата міцні,

Стискають до хрусту білих кісток,

Щоб почути мій - останній крові приток,

Вона окрасить океан в колір вина,

Про який напишуть без краплі жаля,

Я не відчую великої втрати,

Адже я втратив те що посадив за Ґрати,

Мене огорне - хвиля розпачу,

Яка нагадає мені про день сьогодений,

Коли я був - непрощений,

Відцураюсь від живого світу,

І порину до самого згину,

До глибин океаних - туди,

Де небувало людської ноги,

Туди де крові не треба,

Де є лише - темрява,

Де Тиша панує у самоті,

Не пускаючи живих туди,

Мені потрібно буде покинути,

Все що до цього мав,

Відпустити по справжньому,

А не покласти в капкан,

Спалити до тла - усе і усіх,

Що б мати той свист в голові,

Вітру простого й легкого,

Що приголубить і поцілує,

І полину до самого скону...

...

Саурс
16+

Спокій

Барви червоні і лукаві,

Огортають мене в ванній,

Тону в барханах пустельних,

Накриває бурею густою,

Я поринаю у думи свої,

Не знаючи що там чекає,

Втомився від порожнечі,

Не має сил її вдовільняти,

Краще просто розбити,

На тисячі маленьких фрагментів ,

Їх ніхто не збере,

Не зоповнить мою порожнечу,

Окроплю це дійство я кров'ю,

Щоб висікти це у думках,

Про жахливість тієї долі,

Що мене по життю спідка,

Вона уже вкоренилась,

В моєму райськім саду,

Розрослась і обплела,

Дерева фруктові - спокою,

Немає цьому вороття,

Не дарма я посадив,

Цей плющ болю й страждань,

Він дає мені сили,

Не продовжувати ці брикання,

Не робити щось важче,

Аніж старатись, боротись,

Здатися - не усяк може,

Бо боротьба то життя,

А жити хочуть усі,

Від дорослого і до маля,

Тож я боротьбу покидаю,

Білий стяг майорить наді мною,

Я все би відав за можливість,

Вкусити плоди - спокою.

...

Саурс
16+

Падіння

Вже під дном свого падіння,

Лечу у прірву я презирства,

Не почують янголи святі,

Мої тихі молитви,

Що слізьми я освятив,

Коли надію мав величну.

Не почують й демони порочні,

Про мої - жертви бездонні,

Ті що кров'ю окропив,

Коли мав відчай не людський.

Вівтар плаский, на нім лиш я,

Пускаю кров у небуття,

Сердце досі б'ється у мені,

Не відпуска мене в другі світи.

Біль поволі відпускає,

Зв'язок із сердцем я втрачаю,

Воно стихає як двигун,

А я зриваю пути тісні,

І лечу в бездонну прірву.

Там я буду сам-самий,

Не знайдуть мене в кривій,

Між складок всесвіту втечу,

У повну темряву п'янку,

Поволі з'їду з глузду,

Втрачаючи шматки розсудку,

Біль і гнів можливо відпущу,

І стану оболонкою скорботи,

Що дні живе у безтурботті,

Себе у цьому втрачу Я,

Проте страху не маю Я.

...

Саурс
16+

Сірість

Сірість все заполонила, стіни, вікна і навіть батарею,

Усе що ціним було у мені - посірішало під стелю,

Моя поезія мертва як абортоване немовля,

До читачів вона уже нічого не промовля,

Я видер на стінах тих сірих одне:

"Помри як зійде сонце з недільним вогнем"

Зроби це чітко та швидко - не дай цьому зупинитись,

Нехай всесвіт побачить твою слабкість й критичність,

Нехай це буде гарно як у фільмах,

Романтизуй це - бо так буде ліпше.

Ми пішаки у долях чужих та як королі ми зляжим в труні,

Не згадають про тебе - біля ватри палкої,

Не промовлять про тебе слова м'якого,

Ти не був видатним чи якимось шляхетним,

Ти був сірим каміном в будинку чужому,

Не запалять в тобі більше дрова - не відчуєш тепла ти свого.

Небо запалиться білим вогнем,

Даруючи знак - це той день,

Я все би віддав за ті теплі моменти,

Як я дарував - свої фрагменти.

...

Саурс

Рай

Якось було дуже тепло, день такий приємний,

Небо чисте як водиця, набиралося терпіння,

Сонце гарне освітило - цей чарівний небокрай,

Все тоді так було біло, наче увійшов у рай.

Кришталева вода поволі текла,

У струмках небокрайніх, сніг розтопила своїм старанням,

Повітря вспашилось квітковим настоєм,

Мене одурманив цей запах світанку, так і не давши його обійняти.

В дурмані своєму я себе втратив,

Загубився в думках потаємних, кривавих,

Вони чорні і темні як сама ніч,

Тут я й покинув - свій живий клич,

Я буду поволі вмирати, гниючи як ходячі мерці,

М'який як хмаринки, черствий як каміння,

Втомився від болю та шепіту лиць,

Що лицемірно говорять - забуть.

Хто ж зрозуміє того ідіота,

Що в рай зміг попасти як тая босота,

Що випив води з джерела святого,

Хто ж зрозуміє цього ідіота.

А я не забуду, бо дурість моя,

Пам'ятає — ті ніжні почуття,

Що плекали мене в цьому сірому світі,

Що відростили, колись мої крила.

Але троянда вколола шипом,

Отруту впустила вона в мою кров,

Відняла мою серце і душу,

І відпустила - блукати по суші...

...

Саурс

Холод кісток

Холод кісток мене тримає,

Допоки кригою вкриті вони,

Знаю що матиму сили йти,

Йти туди де сонце гуляє.

Колись я знайду його там,

Де не видно кінця кольорам,

Теплим, яскравим безмежно квітучим,

Там буде воно - дуже сліпуче.

Мене прийме в обійми крихкі,

Обігріє й розтопить криги шматки,

Тоді я звалюся усім своїм тілом,

На м'якую траву, що розгладить тінь мою.

Там я й зостанусь на віки-віки

Вже не один, та все ще сумний.

Змішаюсь з землею пухкою,

І проросту я білою сосною.

Вітер буде завивати, про мою утрату,

Про не оберненість моменту - мого інциденту.

Хмари сльози проллють на сосну велику,

І далі полинуть до самого згину.

...

Саурс

Таємне зерно

Таємне зерно в мені є,

Воно в мені проростає,

Я не знаю чому,

Та змене воно - все вижимає.

Не знаю що то за квітка буде,

Коли вона проросте,

Якою будуть пелюстки її,

Яким ароматом повітря вспашить.

Воно обплело мої сердце й легені,

В мозок поволі прокралось таємно,

Шлунок звязало неначе плющом,

А очі стали цілющим руслом.

В зростані своєму воно все взяло,

І вірю віддасть - так як було,

Мрію про те що ця квітка моя -

Буде прекрасна як небесна зоря.

Буде світити усім від усюда,

Та до самого сонця зростати,

Стане опорою самого неба,

І відкриє прохід до мого сердця.

Я все би віддав за тиху ніч,

Без дум та ідей про цей світ.

Таку мовчазну неначе сон,

Щоб в місячнім сяйві згорав білий льон.

...

Саурс

Очі

Очі свої зайняти вогнем,

Ти наврядчи зможеш уже,

Їх змії з'їдять з пекельним вогнем,

І осліпниш як сонце ти з днем.

Будеш блукати в чорному світі,

Без мрій, без надій, у самотині,

Кого б не любив, кого б не чекав,

Ти матимеш відчай в антитілах.

Продав ти коня і пів королівста віддав,

Чи отримав ти - те що мав?

Чи відчув ти кохання та єдність сердць?

Ні? То слухай тепер, мій ти кінець.

Він мав безповоротній фінал

Такий крутий, що мене аж зламав

Повалив до самого долу,

Так що фундамент закришився поволі.

Я все чекав, на той порятунок,

Та він не зявився і я тепер тут,

Пишу щось у всесвіт крихкий як одвіччя,

І не молюся богам я більше тернистим.

Все відпусти по тихому Нілу,

До самого Анубіса, в тишу.

Там де не чути стуку сердець,

Там де мертві ідуть під вінець.

...

Саурс

Крила

Крила свої відростити,

Після того як вони згнили.

Не найприємніше діло в житті,

Та все ж викарбуй це в голові.

Ти все спаплюжив і загубив,

Та пам'ятай - ти ненайгірший серед усіх.

Крила твої це грунт під ногами.

Немає його і ти вже з кінцями...

Дурні ці ідеї про крила мої,

Та все ж вони мають бути в житті.

В моєму, твоєму та всіх від усіль.

Ми всі білі діти в житті цім повір.

Наші душі як сонце, яскраво співають,

І мріють про боже займання сердець.

Для цього й живемо, для цього й вмираєм,

Заради кохання, заради згорання.

Не важливо - сьогодні чи завтра,

Ми загоримся і будем кохати.

Кохати без тями людей і себе.

Колись ми згорим у цьому займанні.

Ми будем тліти та висихати.

Попелом тихо білим зсипатись.

Окропим його святими слізьми.

Та відростим крила нові.

...

Саурс

Патерик

в небі місяць плаває печальний

кажани співають в небі блюз

я люблю тебе маніякально

божевільно я тебе люблю

мене колють голками болючо

і примушують ковтати аспірин

та мене твоє видіння мучить

і здається: в самоті я не один

голоси я чую повсякчасно

і з тобою вголос говорю

всім давно зі мною все вже ясно

тільки я не знаю, що творю

павуки співають солов’ями

шестиногі люди дріботять

ми з тобою ув одній палаті

будем цілуватись і лежать

я з тобою мов людина інша

я з тобою інший чоловік

за твою любов мене запишуть

в Києво-Печерський Патерик

...

undyber

Доісторична пісенька на чужому весіллі

Ах, тобі хотілося прописки,

А моє кохання непотрібне

До уваги бралося як фактор

Поєднання рівного із рівним.

Ти Печерськ любила та Шулявку.

Телефонна книжка захалявна

Розпухала, начебто вагітна,

Наче коментар до "Бхагават-Гіти".

Ах, над кручами Дніпра залізна баба!

Ах, Шевченко в позі арештанта.

Каблуки твої дзвенять набатом,

Ти красива у джинсових штанях.

Ми ходили разом і стояли.

Тільки все не те, чого потрібно.

І тебе письменники вітали,

Що горілку заїдали хлібом.

І тебе вітали контролери,

І таксисти створювали пробки.

Та Щербицький, що тоді не вмер ще,

Дивувався, що це транспорт робить.

І в кіно квитків не вистачало,

В магазинах хвилювались черги й

Тебе претенденти зустрічали

Поцілунком з "Києвом Вечірнім".

Ах, коли кріпачка, то у місті.

Ах, якщо не вище, то й не далі.

Як горіла ти, хоч звісно, я не містик, -

Наче Богоматір відлітала

До країни, що зоветься Вирій,

Чи у край на Сході, чи на Захід,

Під фатою тиха, наче мрія,

І безплотна, мов не знала спраги.

...

undyber

Руїни Соледара

Ось там край неба - руїни Соледара

Жевріють осколками надій,

Та суне невблаганно чорна хмара,

Щоб назавжди позбавити нас мрій.

Світанок сизий окидає гори,

Виблискує на сонечку роса,

Розкинулося сонне дике поле,

І прокидаються рожеві небеса.

Ранкову дивну українську казку

Прорізують запуски ракет

Російський чорт не стерпить знов поразку -

Наказує орді іти вперед.

Не сплять вкраїнськії соколи -

Вже видно спалахи гармат

Без бою не здамося ми ніколи

Не взріє страх в очах триклятий кат.

Кривавий бій точиться в чистім полі

Вражою кров'ю окроплена земля,

І чути крики янголів у горі,

Бо сам диявол – союзник москаля

Не відступає український воїн,

Все рветься із окопів в поле, в бій,

Він смерті не боїться, він достоєн

Отримати від Бога упокій.

І прострелила вража куля

Тіло солдата-юнака,

І тужно закувала десь зозуля

Немає більше вкраїнця-вояка.

Злорадствують собі московські гниди

Немає більше живих захисників,

Усіяні тілами сонячні бескиди,

А в небі видно крила яструбів

Аж тут з небес ясно-блакитних

Ангелів господніх тисячі

Спускаються до тіл вкраїнців вбитих

І на руках підносять в височінь…

...

Богдан Притула

ПРО МИНУЛЕ

Можу розповісти про минуле,

Задавай будь-яке запитання.

Хочеш, розповім про те, що було

Як я не досяг того зростання?

Засуджую я себе сміливо

Простою фразою "не винна ти",

Хочу завтра вірити у диво

І не почути твоє: "Відпусти..."

Тільки з допомогою твоєю

Я так хочу, щоб раз і назавжди

Ти милою рукою своєю

Вказала, де та зірка з висоти.

Та зірка, що постійно світила

На небі лише для нас ласкаво,

І можливо тоді, моя мила,

Ми знов ще засяємо яскраво.

Знову свої думки відганяю,

Від похмурих оберігаюся.

Шукати нове сенсу немає,

Але я знайти постараюся.

Не може все бути чорнотою:

З'явиться ще світло та кохання.

Нехай сьогодні ти не зі мною,

Зате побачиш моє зростання.

Написано: 27.10.2014.

Відредаговано: 30.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Сніжинка

Там, де місячна доріжка з небом обрієм зустрілась,

в чорно-синім оксамиті яскрава Зірка народилась.

І темне небо освітила весела, гомінка пустунка...

Ночі Різдвяної вона була святковим подарунком.

В небо-просторі без краю з сестрами між хмарок грала,

І свої пісні казкові срібним дзвоником співала.

І в безмежності космічній

кришталь-луками гуляла

І з крихких примарних квітів Пилок Чудовий назбирала.

В ті, чарівнІ дзвінкі крихтинки вітання- побажання вклала.

А потім, в танці невагомім яскрава Зірочка кружляла...

І зололотий Чарівний Пил навколо себе розсипала.

І з темного нічного неба вітання Зірочки злітали...

Від подиху Зими-чаклунки вони Сніжинками ставали.

Немов зірки - різноманітні.

Холодні, але всеж, привітні,

бо, попри люті Зими чари, вони несуть вітання щирі.

Тендітні, немов світлі Мрії,

Легкі, як чисті добріі дії,

Крихкі, немов кришталь Надії.

Як сяйво Віри - білосніжні

Немов Любові подих - ніжні.

* * *

Ти в різдвяну ніч казкову злови літаючу Сніжинку.

І не жалкуй, якщо вона перетвориться в краплинку.

Бо, коли в твоїй долонці Сніжинка-зірочка розтане

Побажанню чарівному здійснитися пора настане.

16.12.22

...

Irina Velika

МИНУЛЕ

Не треба судити за минуле,

Бо я там давно уже не живу,

Не завжди тільки гарне все було,

Нову у житті розпочав графу.

Всі мої друзі, яких я любив,

Бажаю розповісти вам усім:

Не обговорюйте, що я зробив

І що мною не зроблено зовсім.

Що було, те вже забуто, змито,

А погане треба залишити

І ось, якщо минуле закрито,

То треба вже майбутнє творити.

Написано: 24.10.2014.

Відредаговано: 29.04.2023.

...

Мирослав Манюк
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83520коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: