Vitaliy D

КОЛИ ПІДУ

Коли піду,

То не згадає

Ніхто. І в спину не харкне.

І я іду.

Пітьма сховає

Мої сліди та проковтне.

І я пішов.

Не було згадок,

Ніхто у спину не харкнув.

Усе залишилось позаду.

Нарешті спокій огорнув

мене.

[16.07.2002, вересень 2026]

ШВИДКА ЇЖА (*)

Жири, канцерогени,

Хімічні складники,

Із травленням проблеми -

Такі вже в нас смаки.

Швидка їжа-а-а...

Швидка їжа-а-а...

Швидка їжа-а-а...

Швидка їжа-а-а... (звук гучної відрижки)

Нам свіжого не треба

І санітарних норм.

Труїти будем себе

І жерти псячий корм.

Швидка їжа-а-а...

Швидка їжа-а-а...

Швидка їжа-а-а...

Швидка їжа-а-а... (звуки гучного пердіння)

Швидка їжа,

Повільна смерть.

Швидка їжа -

Це повільна смерть.

Швидка їжа-а-а...

Швидка їжа-а-а...

Швидка їжа-а-а...

Швидка їжа-а-а... (звуки блювання)

[10-12.08.2015]

[серпень 2026]

--------------------------

(*) Швидка їжа - дослівно - Fast food.

ДОПОКИ ЇХНІЙ ЧАС НЕ ПРИЙДЕ

Вони вважали, що вбивати можна

Твоїх дітей... І руйнувать твої міста...

Для них це було круто й переможно...

Але забулася їм істина проста...

Допоки їхній час не прийде...

Допоки їхній час не прийде...

Допоки їхній час не прийде...

Допоки їхній час не прийде...

Тієї істини, що вчинки не зникають,

А повертаються назад... Не знали мов

Усі вони... А ті, чужі, - нехай страждають...

То ж десь далеко... То ж чужинська кров...

Допоки їхній час не прийшов...

Допоки їхній час не прийшов...

Допоки їхній час не прийшов...

Допоки їхній час не прийшов...

Їм вже не байдуже. Тепер їм страшно...

Що ж трапилось?.. Хіба це не вони

Вітали злочини... та переважно

Були у захваті від смерті та війни?..

Допоки їхній час не прийшов...

Допоки їхній час не прийшов...

Допоки їхній час не прийшов...

Допоки їхній час не прийшов...

[1.07.2026]

Московити

"Бабахи", уночі почуті, -

То московити їб@нуті.

Якщо розетка без напруги -

То московитські під@рюги.

Як без води лишились крани -

То московитськії їбл@ни.

Оселю взимку не прогріти -

То під@рючі московити.

Спасибі сраним московитам

За зиму без тепла і світла,

За руйнування і убивства,

За їх піZдьож і лицемірство.

За довбо#обство і пихатість,

За їб@нутість, пиZдуватість.

Де московити - там біда:

Розруха, хаос і піZда.

[січень 2026]

Московитьскі під@рюги

Приспів:

Московитські під@рюги,

Під@рюги московитьські.

Московитські під@рюги,

Під@рюги московитьські.

Захистом російськомовних

Нам пояснюють убивства

Й руйнування від терору

Проти мирних українців.

Без електрики в лікарнях,

Магазинах і усюди

Українців залишають

Московитські під@рюги.

Приспів.

Срать їм на пенсіонерів

Без ліфтів, тепла в будинках.

Чуєш, московит? Старенька

Дякує тобі, блядь, синку.

На зруйновані квартири

Й смерті дивляться без туги

Новоявлені фашисти -

Московитські під@рюги.

Приспів.

Московити вбивчі дрони

І на голови ракети

Посилають нам. Гондони.

Як їх терпить ще планета?

І промови ці падлюги

Виголошуюь фашистські.

Московитські під@рюги,

Під@рюги московитьські.

Приспів.

[27.12.2025]

----------------

Підоро́сам не воювати, а лікуватися треба - всією країною!

Причому не за власним бажанням, а примусово.

РУШАЙ

День за днем -

Все, як і колись.

Місяць... рік

Зникає кудись.

Але тобі

Важлива ця мить.

Але для нас

Вона пролетить -

і нема.

Нам треба, треба, треба, треба

Рушати, іти.

І тільки небо, небо, небо

Підкаже, куди.

Давай, вставай, буди, співай -

Надію неси.

І розправляй - в небо злітай -

Ти крила свої.

День за днем -

Життя, наче тінь.

Втома і

Буденність, і лінь.

Але тобі

Так хочеться жить.

Прийшов той час

Усіх розбудить,

нас усіх.

Нам треба, треба, треба, треба

Долати свій страх.

І тільки небо, небо, небо

Підкаже цей шлях.

Давай, вставай, іди вперед -

Не жди, не чекай.

Твоє життя, воно - твоє.

Ти щастя шукай.

[липень 2020]

----------------

Це мені здається, чи я в когось вже чув частину приспіву "Нам треба, треба, треба, треба" - "І тільки небо, небо, небо"?

У будь-якому разі, мені відразу здалося, що це має бути чудова пісня із красивим жіночим вокалом. Щось на зразок сучасного мелодійного легкого року.

І саме через те, що це має бути чудова пісня, я довго шукав правильні слова для куплетів та приспівів. Хоча, може, вийшло не так гарно, як хотілося.

СУМ СТАРПЕРА

Сумно мені,

що півжиття просрав я.

Але я поки маю трохи часу

На те, щоби просрать його так само,

Аж поки зовсім час не закінчиться.

Просиджуючи сраку на роботі,

Займався нецікавою фігньою,

В той час, коли життя не зупинялось,

В той час, як інші змінювали світ.

Цей світ належить молодим і сильним -

А не занудним втомленим старперам,

Що на роботі просиділи сраку,

Не ворухнувши нею зайвий раз...

Тямущим, енергійним та амбітним -

А я вже сивий, сиплеться пісок...

Коли я став таким, де помилився?

Але мій час пройшов. Лишився сум.

[18.10.2019]

--------------------------------

Вийшовши на вулицю під час лікарняного, я усвідомив таку річ: удень місто належить школярам і студентам, пенсіонерам і маргіналам, - а не задротам, які сидять в цей час у своїх офісах та займаються всякою фігньою. А тим часом місто живе своїм життям, живе без них, без нас...

Посилання на пісню - у першому коментарі.

ВЕЧІРНІЙ КИЇВ

З роботи я йду, коли темно надворі,

А краще я був би під сонцем на морі...

Та смог понад містом приховує зорі,

Й від холоду капають соплі прозорі...

І в темряву світлом плюються будинки,

Де впечені в хліб таргани і родзинки;

Де кожен - самотній, хоча й серед інших;

Де заздрість, жадоба - все більші і більші...

[23.09.2019]

МИСЛИВЕЦЬ

Виходить із лісу лісник молодий,

Зігнувся, сердега, він зовсім дугою.

Він дуже зелений, і слизистий жир,

Дебільчик трясеться, придурок такий.

Із темного лісу назустріч йому

Іде жировсраненький монстрик.

Покірний Жопу́ну монсти́р одному́ -

Іде, і дебілів він хрестить.

Лісник молодий весь до нього підбігся

І перднув: "Коли я подохну?".

Монсти́р не озвався, дістав кулемет -

І наш-то мисливець вже в пеклі живе,

Він Жо́пуну славу день кожен реве.

[1994]

----------------

Вигадано на уроці російської мови, коли задали написати твір за картинкою, на якій були лісник та олень у лісі.

Твір мав шалений успіх: С.Д. з тріском виставили з класу (коли він реготав з цього віршика).

Звісно, вчителю я його (твір, а не С.Д.) не здавав.

(Пізніше, у 1997 році, схожим чином був створений вірш "Пекельна ода" авторства Ю.Д. - також на уроці російської мови. Але його автор в особі Ю.Д. пішов набагато далі: він здав "Пекельну оду" на перевірку вчителю в якості виконаного завдання. Що, звісно, зробило цей вірш ще легендарнішим в моїх очах).

Вірш "Мисливець" був одним із перших, написаних мною (не самим першим, а одним із перших).

Я почав датувати свої твори у 1995 році. Наприклад, моя перша поема датована 8-9.03.1995. Перший вірш англійською мовою, згідно записів, був створений на початку 1995 року. "Мисливець" був точно написаний раніше, коли я ще навіть не завів рукописну книжечку зі своїми творами. Скоріш за все, він з'явився восени 1994 року. А то й навесні 1994 року.

Останніми роками мені не дає спокою запитання: чому лісник у вірші перетворився на мисливця (або навпаки)? Лісник-мисливець? Якось нелогічно.

Але це знаковий вірш. Він уже окреслює напрямки подальшої творчості. Тут ми можемо побачити, зокрема, паростки майбутньої поеми "Тарган" і навіть "Великого Сотворення і Божественного Милосердя". Хоча з часом все сильно змінюється. Сьогодні я не зміг би написати дещо з того, що написав багато років тому - а тоді не зміг би написати дещо з того, що пишу тепер.

У цьому вірші ми чітко бачимо вплив іншого твору:

Із тьомного лєса навстрєчу єму

Ідьот вдохновєнний кудєснік,

Покорний Пєруну старік одному,

Завєтов грядущєго вєстнік.

Більш грунтовно над цим першоджерелом я попрацював у іншому своєму творі, також із далекого 1994-го року. Цей твір має назву "Пісня про Дибного Вонюка".

Пекельна ода

[автор: Ю.Д.]

I

Мені сьогодні все одно,

Життя збіга́ все швидше.

Але в очах моїх вогонь --

Я ще можу йти.

II

У сту́жу зимню, у мороз

Протоптав мені звір стежку.

Охопив мене психоз --

І йти я більше вже не можу.

III

Цвинтар ось переді мною,

Дух могил витає.

Міцно стиснувши обріз,

У пітьмі кастет шукаю.

IV

Труп вилазить із землі,

Тягне руки в небо --

Грохнувши його з обріза,

Я з полегшенням зітхаю.

V

Біси кружать наді мною --

Що мені робити?

Вас усіх поб'ю -- тварюки!

І примушу бігать!

VI

Скоро гряне Страшний Суд --

Все життя переді мною

Промайне за мить якусь.

Та я піду в імлу з тобою.

VII

Пе́кло аж кишить чорта́ми,

Смажать всіх вони.

Стогін, вий, удари --

Класно тут, однак!

VIII

Сатана́ сидить на троні,

Біль і страту спогляда.

Тебе у та́ртарі я бачив

У га́рнім чо́боті іспанськім.

IX

Моя черга підійшла --

Вирвали язик,

І його не стало,

Зате на мені ярлик.

X

Кров -- рікою:

В річці тій опариші киша́ть,

І чути в ній виття страшне -- то

Рибка скелезуба.

XI

Тут побачив я усе:

Леніна-красунчика,

Сталіна малого,

І Берію-пискунчика.

XII

Всі вони, як один,

Смажилися трошки,

Не кричали, не бурчали,

А лежали мовчки.

XIII

А що же я?

Один -- дурний?

Мені це також треба.

Став слухати жіночий вий...

[ Ю.Д., 1997 ]

[ переклад українською - мій, грудень 2025 ]

----------------

Коли я прочитав цей вірш у 1997 році, я був вражений. Нічого крутішого мені ще не зустрічалося. Авторська уява та стиль - це було щось неймовірне!

При перекладі українською я намагався максимально зберегти стиль і відчуття від тексту. (І - так, в оригіналі в деяких рядках змінюються наголоси та кількість складів, а також часто відсутня рима. Я ніколи не вважав це за недолік. Радше - вважав за сміливий прояв авторського стилю).

Коли я взявся був за цей переклад кілька місяців тому, мені здалося, що це неможливо - зробити якісний і максимально близький до оригіналу переклад. Потім я спробував ще раз на початку грудня - і деякі частини майже вдалося перекласти. Деякі, далеко не всі. Я повернувся до перекладу в середині грудня. І цього разу в мене почало виходити! Мабуть, я увійшов у синхронізацію з торсіонними полями, в яких живе та розповсюджується Ідея цього твору - і, завдяки прямому підключенню до Космосу, зміг зробити повноцінний переклад. (Примітка: про торсіонні поля та Космос я жартую).

Я не буду розкривати особистість Ю.Д. без дозволу цієї людини. Лише зазначу, що в 1997 році я отримав усний дозвіл переписати цей вірш. Я майже певен, що інакше ці геніальні рядки загубилися би у вирі років. Я пишу "геніальні", бо треба зізнатися, що я відчував професійну заздрість. Щось настільки цікаве та своєрідне написала інша людина, а не я! І коли у 2000-2001 роках я писав перші частини поеми "Тарган", це певною мірою була спроба написати щось не менш круте. З усієї поеми "Тарган" українською мовою доступна тільки остання (сьома) її частина, оскільки тільки вона була написана в прозі (тому що народилася з чернетки, яку я планував трансформувати у віршований вигляд - але так і не трансформував).

Що ще я хотів сказати? Та наче більше нічого. Хіба що те, що до згаданих у вірші Леніна, Сталіна та Берії має приєднатися ще одне, гм, плішиве створіння. Ви самі знаєте, як воно називається.

Ех, багатогранний вірш, чи не так? Я не бачив Ю.Д. вже багато-багато років, і навіть не знаю, як склалося життя цієї творчої особистості. Але "Пекельна ода" залишилася в моїй пам'яті. А тепер - і у вашій.

(Технічний коментар. Під час перекладу я активно користувався Gemini, сайтом goroh.pp.ua та російсько-українським словником. Зокрема, так я переконався, що в українській мові існує іменник "вий", хоч він і є рідковживаним.)

СВИНЯ — ЦЕ РЕАЛЬНО КРУТО

Привіт, моя свининко,

Привіт, моє сонечко.

Свиня — це реально круто.

О свиня!

Свиня не паше,

Бо стане відбивною,

І ми будемо жерти

Це стрьомне м'ясо.

О свиня!!!

Кожна свиня в курсі:

Її завалять.

Але вони сцуть людей,

Тому будуть

Сидіти на місці та скиглити.

Ось так жирунчики дохнуть.

Тепер чувак бере виделку

І штрикає нею в свинину.

Жирна свинина, чьотка свинина!

Тому що свині дають м’ясо,

Свині ніфіга не роблять.

Я ж кажу: Свиня — це реально круто!

[24.12.1997]

Це - переклад з англійської мого вірша "Pig is really neat", написаного на початку 1995 і переробленого в 1997 році (примітка: остаточна корекція - у 2025 році).

--------------------------------

Оригінал (відкоригований у 2025):

PIG IS REALLY NEAT

Hello, my pork,

Hello, my honey.

Pig is really neat.

Oh pig!

Pig doesn't work

'Cause it will be pork,

And we will eat

This foul meat.

Oh pig!!!

Every pig knows:

They'll be killed.

But they fear men,

So they will

Stay at place and cry.

That's why porkies die.

Now a man takes his fork,

And he sticks it into pork.

Fat pork, good pork!

Because pigs will give meat,

All the pigs do not work.

I say: Pig is really neat!

[1995]

ДЕ НЕ БУВАВ

Чи можу я забути?

Чи можу з пам'яті я стерти те,

Що вже не повернути -

Що є частиною мене проте?

Чи можу жити далі,

Лишивши це позаду назавжди?

Без суму і печалі

Вперед, відкинувши минуле, йти?

Дивитися в майбутнє,

Творити це майбутнє день за днем -

І вірити: щось путнє

Із цього вийде, хоч не без проблем.

Повторювати знову

Той шлях, яким раніше я вже йшов, -

Чи хочу, чи готовий?

Не певен я. Та ще гаряча кров.

Не знаю, що чекає.

Та хочу це прожити до кінця.

Допоки сили маю

І волю - кличе вдаль дорога ця.

Я мав цікавий досвід -

Хоч розуму, можливо, не набрав

Так, щоб сказати: досить.

Тому - вперед. Туди, де не бував.

[6.12.2025]

ВІЙНА: ГІРКІ УРОКИ

Дні, місяці,

Роки у горі.

І на лиці -

Безмежний сум.

А всі навколо -

Наче хворі,

Сліпі від болю,

Власних дум.

Що більше днів,

То більше смутку.

Що більше слів,

То більше сліз.

Зника надія.

Тільки пустка

У серці. Ниє,

Мучить скрізь.

Іде війна,

Що нищить долі,

В якій ніхто

Не виграє.

Невже вона -

Хай, проти волі -

Єдине, що

Тепер в нас є?

Так прикро, що

Одні вмирають,

А іншим в той же

Самий час

Усе одно -

Ще й заробляють

На смерті. Боже,

Милуй нас!

Нам опускать

Не можна руки.

Нам відступать

Не можна, ні.

Бо ворог пре.

Його отрута

Вбива усе,

Живе в війні.

Цей ворог,

Ворог божевільний,

Що нищить нас

І сам себе,

Він кров'ю

Захлинеться, згине -

Як прийде час.

А він прийде.

Нам треба

Цього дочекатись

Нам треба

Вистоять в бою.

І буде небо,

Мирне небо -

Як подолати

Погань цю.

І ми здолаємо

Цю погань.

І ми нестимемо

Вогонь -

Той, що живе

У перемозі -

Вогонь сердець,

Обійм, долонь.

І цей вогонь

Очистить душі,

Очистить нас,

Увесь наш край.

Хай не сьогодні -

Світ грядущий

Вже буде кращим.

Пам'ятай

Страшну війну,

Її уроки

Та ворогів

У цій війні.

Пильнуй пітьму,

Чуй її кроки,

Жени її,

Завжди жени.

Не забувай.

Ніколи більше

Не допускай

Такого знов.

Будь сильним,

Швидшим, розумнішим,

Гарячу май

У серці кров.

Щоб жоден вже

Підступний ворог

Не смілився

Напасти, бо

Віддать своє

Тепер ніколи

Ми не погодимось.

Ніщо

Не змусить стати

На коліна.

Нас поважає

Цілий світ.

А ворог ляже

В домовину

Чи в землю,

Проклятий вовік.

[23.11.2025]

ТО УБИВЦЯ-МАНІЯК

То убивця-маніяк

Вийшов з темного провулку,

Ніби і чекав на дурку,

Що пройде повз нього так.

Крок його важкий позаду

І уривчастий його

Подих з глузду зводив-бо

І лякав її, мов жаба.

Як прискорила свій рух,

Він, помітно, теж -- здригнулась,

Та вона не озирнулась,

Щоб не видати тих мук.

Справді, нащо озиратись? --

Мов ясний день, зрозуміло

Все (на дворі вечоріло) --

Без надії сподіватись?..

Повернувши кілька раз,

Впевнилась вона: даремно.

Вже, на лихо, майже темно,

І -- нікого. Що за час?

Так і йшла поміж домами

Вся знервована вона.

Ну, а той?.. Ото дурна,

Прислухалась б до мами...

Як зайти десь у під'їзд --

Там, напевне, і приріже.

Може, трохи йому вріже...

Щоб ти вмер, клятий садист!

Божеволячи поволі,

Йшла вона... За нею -- він.

Як страшна примарна тінь.

Хто би допоміг? Де доля?

Похолонуло все в ній...

Аж терпець йому урвався.

Її швидко наздогнавши,

Він... Позбавившись надій,

З жахом глядячи на нього,

Вбік відскочила... А він

З подивом пішов собі,

Скоро зникнувши за рогом.

Невеликий був на зріст,

І обличчя -- так, звичайне;

Від таких людей чекаєш

Менш за все якийсь сюрприз.

Та вона уся тремтіла,

Стоячи в пітьмі одна:

Що вона пережила...

І тепер це все скінчилось...

Це для неї був удар:

Як вона так помилилась?..

Аж тепер, коли лишилась

Тут сама, страх її взяв.

Треба ще іти далеко --

А вже не під силу їй.

Витримати як одній?

Наздогнати б його треба.

Він не винний в тих думках,

Що її заполонили,

Як він йшов собі (він милий,

Раптом впевнилась вона) --

Як він йшов собі тим шляхом,

Котрим, мабуть, ходять всі.

А вона, як уві сні,

Звинуватила невдаху.

І за ріг звернувши так,

Вибачення враз забула --

Бо в очах його збагнула:

То убивця-маніяк.

(Хтиво руки простягнувши,

Він схопив її щосили. --

Я була права... -- й зомліла,

Гордість у думках відчувши...)

[31.08.2000]

НЕКРО

Сніг ніби вкрив те́бе,

Подібну до неба -

Таку саму синю,

В тоненькій хустині.

Твій одяг весня́ний,

Та ще й обірваний,

Від холоду й квіти

Не зміг би зігріти.

Я йшов собі лісом,

Морозним і чистим;

Дихання, мов пара,

Летіло й щезало.

Поблиз кладовища

Пройшов я, сам грішний. (*)

Аж раптом побачив...

Її. Що за вдача?..

Сердешную дівку

Завіз, мабуть, звідкіль

Якийсь маніяка -

І кинув, собака.

Лишив без одежі,

Розважився - й де вже?

І вже не тремтіла,

Потрохи біліла...

За мить вона вмерла.

Хто вбив її, стерво?..

Та що вже поробиш,

Хоча вона й поруч...

-

До чого ж тут некро? -

Чекай же-но, пекло!..

Закляк, наче дурень, -

І мертва красуня.

Чому ти, вродлива,

Бліда? Ти б відкрила

Бездоннії очі...

Я так тебе хочу.

Скоріш просинайся!.. -

Облиш! Затикайся!

Які тут надії?

Отож-бо - до дії.

І мертвеє тіло

Бажання здійснило:

Між ніг жар невтомний

У ній похолонув -

Аж розігрів милу

Її, задубілу.

І раптом згадав я

Усе це безправ'я:

То ж був мій друзяка,

Самець-маніяка,

Що я йому мав би

Між ніг відірвати

Щось зайве для нього.

Але, замість цього,

Домовились гарно,

І бачу - не марно.

Відтрахає дівку -

Й сюди її швидко.

А я вже вгамую

Свою вічну бурю.

Мені напівмертві

Найкращі: не вперті,

Що хочеш - те й робиш,

Хоч їж її. Добре!..

Маньяка той знає,

Що я полюбляю.

[10.08 - 11.08.2001]

----------------

(*) сам грішний - часта складова подібних творів. У цьому разі — одне з витончених знущань (чому це так, з'ясується пізніше)

ГІМН-ЗАПОВІТ

Я живу, та ще не вмерла ні жага, ні воля

Депутатів й олігархів до грошей. Ця доля -

Серед степу широкого, голі всі та босі, -

Нам судилася, бо влада не нажерлась досі.

Щоб пани широкозаді лиснілись на сонці,

Їм ще глибше до кишені нашої долоньці

Тре' засунути, і сісти зверху, щоб ніколи

Нам уже не розігнутись - щоб тягли, як воли.

Душу й тіло б відібрали, розум і свободу,

Але поки що ми, браття, козацького роду -

І гидких кліщів і п'явок, що у нас вчепились

Аж занадто, відривати ми уже навчились.

Все покину і полину до самого Бога -

Тільки те мені й лишила зарплатня убога.

Зверхньо продавець всміхнеться, кредитор зрадіє,

Й олігарх мені затягне мотузок на шиї.

Поховайте - та стрибайте на тую могилу,

Веселіться, не баріться уживати силу

І завзято будувати тіньовії схеми,

Що укріплюють і живлять механізм системи.

Душу й тіло відібрали. Розум і свободу -

Ні. Бо поки що ми, браття, козацького роду -

І роздутих паразитів голкою проткнемо,

Щоби їх аж розірвало, - отаке утнемо!

[06.06 - 07.06.2016]

======

Натхнено словами Гімну України та "Заповіту" Шевченка.

При роботі над віршем я користувався текстами першоджерел — "Гімну" та "Заповіту".

Мені самому така ідея навряд чи спала би на думку — а почалося все з фрази батька, що було б цікаво поєднати Гімн України та "Заповіт", відштовхуючись від сьогоднішніх реалій. Наступний чотиривірш, який можна було би використати замість епіграфа, більше відображає його бачення:

Я живу, хоч голий зад, хоч голодні діти,

Хоч старим ніде не лад, ліпше околіти.

Хоч "слуга народу" - пан, та іще й володар,

Та й поміщик, басурман, - тільки не господар.

До речі, тільки під час написання свого вірша я звернув увагу, що "Гімн України" та "Заповіт" використовують той самий розмір рядка та ритм. Раніше я цього не помічав.

НЕ ПРИ СОБІ / НЕ В СОБІ (*)

Вітаю, по́дружко. Я в смутку.

Розва́жиш маренням мене

Своїм ти хворим й божевільним,

Щоб я хоч трохи відійшла?

Та годі. Слиною своєю

Закапала підлогу ти.

Невдовзі, певно, санітарів

Знов доведеться викликать.

А пам'ятаєш, ми з тобою

Зво́дили з розуму колись

Усіх вразливих й забобонних?

Та ось і наш час підійшов.

Ой ле́ле, ле́ле. Тож прийми це,

Як прийняла тепер і я.

Давай же, по́друго, тобі я

Зубами горло розірву.

[2012, 12.01.2013]

--------------------------------

(*) Дивна маячня, написана під впливом погоди та застуди

ПРИЙДИ, КОХАНА

Прийди в цей світ,

Наповнений стражданням,

Де наш політ

Мине розчаруванням.

Кохана, чи пожертвуєш собою?

Кохана, чи страждатимеш зі мною?

Де все даремно,

Де марніють мрії,

Де все гниє

І де нема надії -

Кохана, чи підеш рука об руку

Зі мною до могили і розлуки?

Прийди в цей світ,

Де будуть завжди поруч

Скорбота, гніт

І горе, плач і розпач.

Кохана, чи поринеш ти у відчай?

Кохана, чи терзатимешся вічно?

Прийди в цей світ

Для того, щоб померти.

Де кожну мить

Ми певні тільки в смерті.

Кохана, чи стогнатимеш від болю?

Кохана, чи вмиратимеш зі мною?..

Приспів (версія 1) :

Прийди, кохана...

Разом будемо страждати.

Прийди, кохана...

Разом будемо вмирати.

Приспів (версія 2) :

Прийди, кохана...

Страждання - через край.

Прийди, кохана...

Зі мною вмирай.

А-а-а-а!..

[31.03 - 01.04.2025]

[ідея та перший куплет - 2024]

--------------------------------

Атмосфера цього вірша подібна до тієї, яка зустрічається у піснях напрямку Gothic Rock і Doom Metal.

Але самих лише пісень мені було замало для натхнення. У 2024 році я написав тільки перший куплет і нариси окремих рядків для наступних куплетів.

У березні 2025 року потрібна атмосфера з'явилася в оповіданнях "Автобус-3" і "Автобус-4". Для виникнення цієї атмосфери в оповіданнях була певна зовнішня причина, про яку я не буду писати на загал, оскільки вона стосується іншої людини, яку я добре знаю.

А ще буквально вчора я передивився фільм "Жорстокий романс" (1984). До речі, 1984... І знову асоціації з Оруелом...

P.S. від 31.10.2025:

Усе-таки продовжив експерименти з Udio для створення пісні на основі цього тексту. Дуже довго бився лобом о стіну, щоби Udio згенерував приспів із жіночим вокалом, а куплет - із чоловічим. У цілому, звучання пісні вийшло не таким важким, як я собі уявляв - але, може, то на краще, бо далеко не всі витримують дуже важкий рок/метал.

Посилання на свіжесеньку пісню:

https://www.youtube.com/watch?v=r8p19tflLAk

ЦЕ НЕ Я

Це не я,

Це не я біля тебе,

Хоч я ніби-то тут.

Це не я,

Бо я не знаю той шлях,

Яким йшов.

Уже ні.

День новий --

І забуто вчора,

Все не те,

Як і я --

Та не плач

І побач:

Це не я.

Це не я...

Я хотів би згадати

Минулі ті дні --

Але ні...

Їх нема.

Я б повірити хтів,

Що цей світ такий,

Як є.

Та чи так?

Все, що поруч було,

Не те,

Як і я.

Зрозумій:

Це не я вже. Минуле

Зникло десь.

Це не я.

[12.12.1998]

НІЧНА МУЗИКА

Дуже пізно вночі

У завиванні сирен

Почув я музику і

Почав писати цей вірш.

Далекий гуркіт донісся -

Я спочатку не знав,

Що то таке... То був стукіт

Важких поїздів,

Нічних коліс...

Чути звуки сирен -

То краще, ніж серед сну

Потужний вибух тебе

Підкине в ліжку, що аж

У грудях закалатає:

Сильно серце стучить.

А за вікном вибухає

І рокоче, гримить:

Нічний "салют"...

Як дзижчить за вікном,

То стрьомно: хто зна, куди

Воно летить, не спішить -

Лише нервує цей дрон.

Якщо ж поцілить ракета

У будинок, скоріш

Ти зауважиш її вже

В світі іншому, ніж

Той, де ти був...

Зранку буде новий

І черговий день-будень,

Який почнеться з новин

Про руйнування та смерть.

Всі ті, кого вже немає -

Чом вони, а не ми?..

І знову день добігає...

А вночі - знову ці

Нагоди вмерти...

Та не тільки вночі -

А також зранку і вдень -

Вони летять і летять:

Знаряддя смерті від тих,

Які про мир лицемірять,

Брешуть, в очі плюють -

А більш нічого не вміють,

Тільки так і живуть -

Лайно, не люди...

У "бавовні", бува, (*)

Та завиванні сирен

Чутно музику їм:

Отак вертається те,

Що нам вони дарували

За рахунок свого

Достатку, що вже просрали.

І чим далі, тим - всьо:

Їм буде срака.

[28.09.2024]

------------------------

(*) "бавовна" - гра слів. Дебілороси замість слова "взрыв" (вибух) вживають слово "хлопо́к", ніби це щось змінює. Московитське слово "хлопо́к" пишеться так само, як московитське слово "хло́пок" (бавовна), тільки наголос інший.

Звідси "вибух" - "хлопо́к" - "хло́пок" - "бавовна".

ЙОМ

Огидний Йом, що за́мертво гниє,

Гниє та розкладається нудотно...

Померши, він гниттям своїм жиє

Та рухається в'яло і блювотно.

Шматки його зогнилої плоті́

Відвалюються, падають додолу -

В посмертному мерзенному бутті

Формують новий крок. І так по колу:

Розвалюючись, опада́є вниз,

Вниз і вперед - а далі з тої скверни

Він постає. Опариші та слиз

Його вкривають рясно, що аж верне.

Отак крокує Йом. Із небуття

Відроджує себе із кожним кроком.

Почу́й, відчуй, прийми́ його гниття -

Доєднуйся і стань його пророком!

[6.10.2025]

--------------------------------

Здається, до цього я писав подібні вірші тільки московитською.

Думав було присвятити цей вірш Підоро́сії - та ідеї щодо Йома виникли ще перед тим, як підоро́си остаточно опідоро́слішали. Тим не менше, цей вірш сусідить як раз із віршем "Пидоро́сия" (московитською), що є показовим. І я не стану заперечувати певні алюзії на Підоро́сію, особливо якщо порівняти з цими рядками:

О Підоро́сія! Ущєрбность, подлость, нізость.

Своїм диханієм ти отравляєш мір.

Прєзрєв развітіє, лєлєєш свою гнілость

І прєвращаєш всьо вокруг в сортір.

Самого ж "тошнотворного Йома, що замертво гниє" я давненько хотів вставити в якийсь твір, але не з'являлося відповідних сюжетів.

РЯТУЙ НАС, ПІДОРÓСІЯ

Знайомтесь: дівчина Марина.

Шви на обличчі і на спині.

Це вибух "братської" ракети

Додав їй ці нові прикмети.

Рятуй нас, Підоро́сія.

Рятуй, Дебілоро́сія.

Рятуй від мирного життя -

І відправляй до небуття.

Знайомтесь: дівчинка Тетяна.

Нема руки, немає мами.

Як гинули навколо люди,

Вона ніколи не забуде.

Рятуй нас, Лайноро́сія.

Рятуй, Нелюдоро́сія.

Рятуй від мирного життя -

Рятуй до сліз, до небуття.

Знайомтесь: дівчина Тереза.

Як повезе, то на протезах

Ходити буде... "Братські" міни

Вже вбили не одну людину.

Рятуй нас, Вбивцеро́сія.

Рятуй, Виродкоро́сія.

Рятуй від мирного життя -

До болю, крові, небуття.

Знайомтесь: хлопчик без ім'я.

Вся підірвалася сім'я

У лісі. Зникло їх життя,

Весь їхній світ і майбуття.

Рятуй нас, Терорро́сія.

Рятуй, Потвороро́сія.

Рятуй від мирного життя...

А краще - згинь у небуття!

[31.12.2022]

Усі ці історії взяті з новин.

Я не пам'ятаю реальних імен і конкретних деталей цих історій - та й неправильно було би використовувати реальні імена та конкретні події життя інших людей. Використані у вірші імена створюють рими з іншими рядками - і це єдина причина, чому у вірші саме ці імена, а не інші. Збіг із реальними людьми є випадковим.

Я волів би, щоб у мене не було причин писати такий вірш - і він не був би написаний, якби нічого з цього ніколи не сталося...

КОЛИ Я БУВ ЖИВИМ

Я все ще пам'ятаю:

Колись я був живим.

Таким, як забажаю,

Відвертим і дурним.

Життя ще не навчило

Ховати все в собі,

Я жив тоді щасливо,

Не знаючи журби.

Сьогодні це незвично.

Колись я був живим?

Був щирим, не цинічним,

Усміхненим, не злим.

Радів життю і вірив:

Зі світом все гаразд.

Та час ішов. Я виріс

І спохмурнів нараз.

Я думав, бути справжнім -

Це правильно. Однак

Я оглядався завжди,

Щоб вгледіти копняк.

Я думав жити вічно,

Була гаряча кров,

Коли я був живим

І вірив у любов.

Минали сірі люди,

Несправжні, як цей світ,

Яким він був і буде

Під порохом століть.

Чи був я кимось іншим?

Чи був таким самим?

Я б відповів раніше,

Коли я був живим...

[22-23.10.2022]

ГОРИ, МОСКАЛИКУ

Гори, москалику, у пеклі.

Гори, москалику, гори.

Зникай із нашої землі.

У тебе шлях один - померти.

Гори, москалику, у танку.

У гелікоптері гори.

У небі, як і на землі,

Гори вночі, і вдень, і зранку.

Згоряй у попіл біля "Градів",

І біля "Смерчів" догоряй.

Гори, убивце, і волай.

Відчуй, як ми тобі не раді.

За обстріли всі незліченні,

За всі зруйновані міста,

За кожне згублене життя

Гори навіки без прощення.

[15.03.2022]