Любов – наймиліша ноша!
Відбуяла рожевим цвітом,
Відшуміла теплим вітром,
Вдаль поплила шумною рікою
Весна життя, прожита із тобою.
Юності весна, весна кохання,
Під вербою зустрічі й зітхання…
Ти ішов і ніс в руках тюльпани,
Місяцю мій ясний, мій коханий!
Вдаль полинуло весни кохання,
Залишилися позаду зустрічі й зітхання.
Далі в літо ми удвох пішли,
Море щастя й радості знайшли.
Разом в дощ, у спеку, в зливу,
У любові засівали життя ниву,
Міцно ми трималися за руки,
Почуття оберігали від розлуки.
Ласку і тепло нам літо дарувало,
Юності кохання не померло, забуяло!
Почуття, що зародилися весною
Через літо в серці зберегли ми із тобою.
Щедра осінь двері нам відкрила,
Усміхнулась, в дім свій запросила.
Павутинням літо бабине кружляє,
Сонечко ласкаве душу зігріває.
Хоч не кожна днина тепла й гожа,
Але ти мені приносиш з саду рожі,
Я про все на світі забуваю,
З ароматом квітів я твою любов вдихаю.
Вітер сердито зриває листя,
Чорні хмари по небу несуться,
Дощ холодний ллє безупинно,
Та з тобою затишно й спокійно.
Журавлі курличуть, відлітають,
Юність й молодість на крила забирають…
Ми кохання наше їм не віддамо,
Збережемо у своїх серцях його!
Любов – наймиліша ноша!
Ніжна, ласкава, хороша!
Без неї у осінь я не піду!
Щастя й надію в коханні знайду!
Мрію спертись на твоє плече,
Щоб за руку тримав ти мене…
Ми у зиму любов понесемо разом,
Хай вона зігріває нас своїм теплом.
Раяда Жовтогаряча
