K-alien

Я швидко дійшов додому. На цей раз переслідувачів не було, принаймні я не помітив. Альва Гансен теж мовчав. Біля свого будинку я помітив машину Кемпбелла, і це не передбачало нічого хорошого. Я піднявся на свій поверх і зайшов до квартири. Як і очікувалося, Кемпбелл відкрив її своїм електронним ключем і вже чекав на мене всередині. Він сидів на моєму дивані і безцеремонно ласував моєю лазаньєю. Ох, як хотілося мені відкрутити цей зволожувач.

Я підійшов до нього і подивився з німим питанням на обличчі. Чоловік не поспішав, він доїв шматок, кинув брудну тарілку на білосніжний диван, і, витерши губи серветкою, піднявся. Кемпбелл жбурнув брудну серветку в тарілку, і у мене з'явилося непереборне бажанння вимити посуд його обличчям.

— Де ти так пізно гуляєш, Кеє? — спитав Габріель.

— До бару пішов. Випити, — відповів я.

Напевно, краще сказати частину правди, аніж брехати повністю?

— У такий час? — обурився чоловік, і перевернув тарілку.

— Я теж хочу відпочивати. Яка від мене користь, якщо я буду працювати 24/7? І не треба бруднити мій диван, його важко чистити.

— Яка від тебе користь як кіборга, якщо ти не кращий за людей? — Кемпбелл взяв тарілку й вийшов з вітальні, штовхнувши мене плечем.

Але я виявився кращим за нього, і побачив, як він скривився від болю. Габріель обійшов мене і пішов на кухню, залишаючи посуд там.

— Кеє, прискорюйся. У нас усіх будуть великі проблеми, якщо ми не позбудемось того аліяма, — чоловік пішов.

І навіщо приходив? Грошей на ресторан не вистачало, то він вирішив мою лазанью з'їсти? А що мені тепер їсти?

Сумуючи, я помив тарілку й дістав засіб для чистки диванів, бо плями від жиру там залишилися. Щоб Кемпбеллу в його лису голову так арматура в'їлась, як плями від олії в мій диван. За годину невдалих спроб, я просто викликав клінінг на ранок, і ліг спати.

Вранці проблема з голодом була вирішена доставкою іжі. Готувати я не хотів, а тим паче, я не знав, чи не захоче Кемпбелл знову навідатися до мене на перекус.

Снилося мені знову щось дивне. Моє минуле життя. Я бачив Мей і Коліна Гансена та Елізу Танем за одним столом. Слово за слово, Колін й Еліза знов зачепились у суперечці. Це виглядало так смішно, знаючи, що обидва просто хочуть здаватися кращими в очах Мей. Жінка теж це розуміла, тому ми обидва просто спостерігали за цією виставою. Здається, Еліза знову виграла. Батько був засмучений, але мама взяла його за руку, підтримуючи. Все ж, з геніальною Елізою Танем важко сперечатися. Я подивився на комод, на якому лежав новенький фотоапарат. Його мені подарувала міс Танем. Раптом в голову прийшла ідея. Поки батьки розмовляли про роботу, я взяв фотоапарат й зробив знімок. Спалах їх збентежив і всі подивилися на мене. Я усміхнувся, показуючи фотографію. Мамі дуже сподобалося, а от батько з Елізою знов зчепились. Стоп. Коли я почав називати їх батьками?

Я потер очі, приводячи думки до ладу. Усе плуталось — я вже не розрізняв, де була реальність, а де — сни. Здавалося, що ці сни й не були вигадкою зовсім. Вони залишалися в моїй пам'яті, як звичайні спогади. Як дрібні яскраві часточки ще не зібраного пазлу.

У двері подзвонили. Це вивело мене з думок. Клінінг приїхав оперативно, так само швидко вони почистили мій диван. Нарешті, слід від вандалізму професора було видалено. Я заплатив прибиральникам і сів на чистесенький диван, вдихаючи аромат засобу для чистки.

До зустрічі залишалося кілька годин, повідомлень від Альви Гансена не було, тож я вирішив спокійно випити кави і подумати про усе, що сталося за останні два дні. А вони були дуже насиченими.

Раптом пролунав телефонний дзвінок. Стурбований Кемпбелл просив мене якнайшвидше приїхати до нього в інститут. Відмовитися я не міг. Сподіваюсь, що встигну на зустріч з Селеною.

В інституті було на диво тихо. Навіть найгаласливіші працівники були мовчазні. Усі скоса дивились на мене і перешіптувались, ніби боючись бовкнути зайвого. Що, в біса, відбувається?

Я піднявся до кабінету Кемпбелла. Всередині теж було тихо. Може Габріель помер? Але зайшовши всередину, я мусив залишити свої сподівання. Проте професор був чимось дуже стурбований. Побачивши мене, він зробив кілька кроків назустріч.

— Облишимо вітання. Я знайшов тобі лікаря, який виправить помилки у твоєму чипі.

Не сказав би, що ця новина мені сподобалась. Я подивився на чоловіка.

— Хто цей лікар?

Кемпбелл ніби оживився. Минаючи величезний акваріум, він підійшов до стіни і просканував долоню на непомітному екрані. Приховані двері відчинилися, і за ними виявилася невелика кімната. Ми зайшли всередину. Я одразу побачив там знайому жінку. Вона тримала руки за спиною, а на шиї був електронний ошийник. Він обходився з нею, немов з твариною, як же огидно.

Я стис кулак, але жінка поглядом наказала мені тримати емоції. Вона дійсно має щось особливе в собі.

— Знайомитися немає сенсу, тож перейдемо до справи, — Габріель нервово поправив рукави сорочки.

Як би він не приховував, але йому було страшно, які наслідки тягтиме за собою це викрадення.

— О, то у вас справи? — подала голос Еліза. —Тоді я тут залишусь і нарешті висплюся. Як турботливо з твого боку, Габріеле.

Чоловік скривився.

— Ти знаєш, про що йтиме мова.

— І саме тому я кажу: вирішуйте свої справи без мене, — жінка посміхнулася, глузуючи з професора.

Кемпбелл скрипнув зубами. Він поліз у карман і Танем впала на коліна, скрикнувши від болю, — ошийник вдарив її струмом.

Я не витримав:

— Що Ви робите?

— Рятую тебе, — Габріель подивився на мене. — Тільки ця жінка може замінити чи виправити чип. Навіть якщо доведеться силою тримати її в операційній.

Чи він був одержимий створенням ідеального кіборга, чи дійсно хотів допомогти мені... Щось в грудях защемило. Я відчув себе винним в тому, що зраджую його. Яким би він не був, він став мені немов батько, і дбав усі ці роки про мене. Не рідні батьки, не Еліза Танем, а саме Кемпбелл залишився поряд зі мною.

Жінка закашлялась. Але через кілька секунд я зрозумів, що це був сміх.

— Колись ти сказав так само, Габріеле. Не пам'ятаєш, що ж я тоді зробила? — Еліза подивилася на чоловіка.

Здавалося б, вона була в слабкій позиції, але одним своїм поглядом вона змушувала завмирати від очікування наступної дії. Аліям не була жертвою, яку загнали в кут, ні. Вона — хижак, і зараз ми з Кемпбеллом опинилися в одній клітці з голодним левом. Я жодного разу не бачив людини з такою силою всередині. Її спокій та впевненість, сила духу та рішучість створювали єдине ціле — владу.

Я кинув погляд на Кемпбелла. Він знову стікав потом, немов скажений. Професор злякався — це було очевидно. Він знов натис на пристрій в кармані, і жінка впала на підлогу. Але потім знову засміялася. Вона лягла на спину і відкрила очі, уважно дивлячись на чоловіка. З обличчя жінки ніяк не зникала самовпевнена посмішка. Не витримавши її погляду, Кемпбелл витяг мене з кімнати і заблокував електронний замок.

— Я доб'юся того, що вона зробить те, що я їй скажу. Не переживай, ми обов'язково виправимо проблеми у твоєму чипі.

Кемпбелл сів за свій стіл, витираючи обличчя хусткою.

— Які проблеми в моєму чипі? Ви викрали Елізу Танем! — я вже перестав приховувати своє занепокоєння і підійшов до столу. — Ви не розумієте ризиків?

— Я маю врятувати тебе, Кеє!

Я сів на стілець, потираючи перенісся. Думки неконтрольованою хвилею накривали мене. З одного боку справедливість, яку мені пропонують Стелл, Танем і Гансен, а з іншого — правда Кемпбелла, який протягом усього життя Кея Зеро дбав про мене. Я не знаю, якої правди шукаю разом зі Стелл, може вона й не правда зовсім. Дивлячись на професора, я думав про те, що може це він жертва. А я просто купився на план Елізи Танем. Те, що я побачив... Вона точно не сповна розуму. Вона могла підлаштувати все так, як їй зручно. Тим паче, чип, зроблений Танем, повністю контролює діяльність мого мозку. Аліям могла зробити з ним все, що завгодно.

— Дочка Елізи Танем прийде сюди за нею. У неї є зв'язки, це небезпечно, — сказав я.

Я сам запропонував співпрацю Стелл, але сам і зрадив її. Мені не притаманні почуття. Я просто розсудливий.

Чи втішаю я себе, чи це дійсно так? Я не знаю, не хочу думати про це. Я просто хочу спокійного життя. Надалі вбивати винних не так погано. Краще, аніж залишитися без нічого і навіть без власного імені. Альва Гансен? Він мертвий. Віднині я можу існувати лише як К-001 і немає значення, ким я був до цього.

— Ти щось знаєш? — Кемпбелл схилив голову.

— Так. Аліям, що приходила до вас, — Селена Стелл, дочка Елізи Танем.

Я розповів Кемпбеллу частину того, що знав. Але вирішив приховати інформацію про проєкт «Алфавіт». У цьому я хотів розібратися сам.

— То Селена Стелл хоче зустрітися з Коліном Гансеном? — чоловік замислився.

Він не сильно розлютився на те, що я співпрацював зі Стелл. Напевно, через те, що я надав йому корисну інформацію.

— Так. Ми домовилися сьогодні зустрітися опівдні.

— Добре, Кеє. Їдь додому, — сказав професор, дзвонячи комусь.

— Дозвольте мені до цього особисто переговорити з Елізою Танем. Мені вона розповість більше, ніж Вам.

Кемпбелл подивився на мене, вагаючись. Потім кивнув і дав мені пристрій управління електронним ошийником. За допомогою нього не можна звільнити Танем, а лише вдарити струмом чи затягнути сильніше. Габріель все одно не довіряв мені.

Професор відкрив мені кімнату і я зайшов всередину. Еліза сиділа на підлозі. Її волосся було розпатлане, макіяж потроху потік. Але аліям все одно сиділа із гордо піднятою головою і рівною осанкою. Впевнена у собі жінка, королева залишалася королевою. Але отруйна немов змія. Еліза була схожа на королівську кобру — горда і небезпечна.

Я зробив кілька кроків до неї. Жінка підняла очі на мене, а потім знову подивилася на стіну. Вона була зовсім байдужа до моєї появи.

— Я хочу допомогти Вам, міс Танем, — я присів поряд з нею. — Якщо Ви погодитеся внести правки у чип, то містер Кемпбелл...

— Облиш свої шпигунські здібності для когось іншого, Кеє. Йди звідси, поки я не вигризла твою горлянку за те, що ти зрадив Селену, — вона стисла руки в кулаки, хоч обличчя її було зовсім спокійним.

— Я не присягав нікому на вірність, — відрізав я. — Я з самого початку діяв у своїх інтересах.

— Які ж твої інтереси? Кемпбелл? — спитала аліям.

— Правда.

— Тоді хочеш я розповім тобі правду? Від самого початку і до кінця. Контракт передбачає розголошення у межах інституту, — Еліза подивилася прямо в приховану камеру, через яку Кемпбелл спостерігав за нами.

Я промовчав. Звісно, я хотів, але Танем я не довіряв. Проте вона почала без моєї згоди:

— Твоє ім'я Альва Гансен. Твої батьки — Мей і Колін Гансен. Вони працювали в команді Кемпбелла. Ба більше, Колін і Габріель були найкращими друзями. Коли я приєдналася до команди Кемпбелла, то подружилась із Мей, ми працювали у відділі чипування разом. Так я стала близькою подругою родини Гансенів. Ти займався фотографією, був відомий у відповідних колах, навіть зустрічався із моделлю. Але ви розбіглися, вона знайшла собі чоловіка краще. Ти поїхав в Ельєнару, наслухавшись моїх розповідей про її видатні краєвиди. Але через півроку повернувся, бо у тебе була запланована операція по протезуванню ока, адже з народження твоє праве око майже нічого не бачило. Твоїм хірургом був Габріель Кемпбелл. І, о диво, ти доїхав на його стіл вже після страшної ДТП. Навіть твій мозок був ледве живий. Я створила чип, який дозволив би тобі вижити. Тоді я вже знала все про проєкт «Алфавіт», але не могла покинути тебе. Гансени на той момент вже пішли з команди Кемпбелла, ніхто б не зміг врятувати тебе, окрім мене...

— Замовкни вже! — крикнув у мікрофон Кемпбелл.

Здається, він казав ще щось, поки Танем розповідала цю історію. Але я чув лише її голос. Він здавався таким рідним.

— Я збрехала Мей і Коліну, що ти помер. Бо інакше я б порушила контракт і мене б вигнали з інституту до того, як я б провела операцію.

— Стулись, Елізо!

— Мей не витримала цієї новини і померла від серцевого нападу.

— Кеє, змусь її замокнути!

Занепокоєний голос Кемпбелла спрацював немов тригер. Я натис кнопку в руці. Жінка скрикнула і впала на підлогу. Вона не піднімалася, але важко дихала.

Я ледве підійшов до виходу. Інформація, яку я дізнався, шокувала мене. Це підтверджувало здогадки Стелл. Я не хотів вірити в те, що сказала Танем. Але чи був сенс їй брехати, особливо зараз?

— Габріель з самого запуску проєкту хотів зробити з тебе кіборга. У тебе була ідеальна фізична форма для цього.

Я почув, як чоловік вводить код на електронному замку.

— Я любила тебе, як власну дитину. Я лише хотіла захистити тебе... Мені шкода, Альво.

Я дивився з нею із недовірою, сумом та болем. Дивитися на аліяма в такому стані було більш ніж незвично. Тим паче, моє серце ніби відкликалось на її слова, на її погляд, голос. Десь глибоко всередині хотілося вірити, що це все правда.

Кемпбелл схопив мене за руку і витяг з кімнати. Я легко піддався йому і пішов всередину кабінету. За спиною почув крик жінки. Він знову вдарив її струмом? Байдуже...

Я сів на диван, намагаючись зібрати думки докупи. Я дійсно Альва Гансен? Яке це має значення, коли моє минуле вже втрачене?

— Я поїду додому.

Не дочекавшись відповіді професора, я пішов. Не хотів обирати бік. Еліза Танем лише ускладнила все. Краще солодка брехня Кемпбелла, ніж правда, в яку я не бажав вірити. Чому я не можу просто жити? Або хоча б існувати... Чому я маю вирішувати проблеми інших людей? Чому маю обирати сторони в цьому безглуздому протистоянні влади? Я не хочу. Якби в той момент я міг просто зникнути, я був би дійсно щасливим...