K-alien

«Ми так хотіли удвох кричати слова: «будь мені вірною, сильною».

Я живу у тобі. Якщо це любов на землі — нехай буде вічною»

The Hardkiss — «Все було так»

Говард цілував її. Пристрасно, жадібно. Йому було так холодно, коли вона не торкалася його. Було так самотньо, коли на мить розривала поцілунок, вдихаючи повітря.

Генкс провів рукою по стегнах аліямки нагору, звільняючи її шкіру від тканини піжами. Це був досить милий рожевий костюм із сердечками, який вже не раз ставав жертвою безжального лібідо і майже не використовувався під час сну.

Чоловік розірвав поцілунок, спускаючись нижче й цілуючи живіт жінки. Проводив доріжку з поцілунків вище, розстібаючи ґудзики. Невдоволено зупинявся, коли вони не піддавалися й був готовий відгризати їх зубами. А коли нарешті вдалося розстібнути сорочку, Генкс ще завзятіше став цілувати її тіло. Обхопив рукою її груди, торкнувся губами шраму, проводячи по ньому язиком. Цей шрам кожного разу нагадував Говарду про Слайсенейс й усі страждання, через які пройшла його кохана Еліза. Він хотів би змусити її забути про них, залікувати кожну її рану...

Аліямка гучно дихала, знаходячись на межі із стогонами. Вона вмить перетнула цю межу, коли Генкс обхопив губами її сосок. Стисла пальці на його плечі, залишаючи червоні доріжки. Чоловік піднявся вище, до її ключиць та шиї. Він кусав шкіру аліямки, усміхався, бачачи залишені ним подряпини й цілував їх, втамовуючи біль.

Еліза провела рукою по грудях чоловіка до живота, розв'язала пояс халату. Вона перетягнула ініціативу на себе, кусала губи Генкса, залишаючи потім короткі поцілунки. Говард зняв халат й кинув на підлогу, залишаючись повністю оголеним. Танем розірвала поцілунок, окинувши тіло чоловіком поглядом. Посміхнулася власним думкам, облизуючи губи й зіткнулася очима з Генксом. Він усміхнувся, знову затягуючи жінку і поцілунок.

— Подобається? — промовив Говард у її губи.

— Безсумнівно, — відповіла аліямка до того, як чужий язик проник до її рота.

Говарду подобалося, коли Еліза брала ініціативу. Але цього разу він був наполегливішим. Танем лягла на спину, притиснута до ліжка тілом чоловіка. Він продовжував торкатися її, залишаючи після кожного свого доторку нову хвилю збудження. Жінці подобалося, коли він торкався її, коли вимальовував відомі лише йому одному візерунки пальцями. Коли залишав хаотичні поцілуночки на її руках, плечах, шиї, животі, стегнах...

Руки Генкса дійшли до штанів аліямки. Він одною рукою стягнув їх з її стегон, опустився нижче, залишаючи доріжку з поцілунків від грудей до низу живота. Чоловік зняв штани з Елізи й почав вкривати поцілунками її ноги. Дійшовши до внутрішньої сторони стегна, він раптом зупинився.

— Зачекай хвилинку, — поцілувавши жінку майже біля статевих губ, він підвівся й підійшов до туалетного столика, беручи резинку.

Говард зав'язав своє довге волосся, а неслухняні пасма прибрав з обличчя за вуха. Аби більше не перериватися, він підійшов до тумби й дістав звідти лубрикант, знайшов навіть рідкий вібратор. Кинув пляшечки на ліжко. Знадобиться.

Погляд чоловіка зачепився за пачку презервативів. Генкс просто закрив шухляду. А це їм точно не знадобиться.

Говард повернувся до жінки, вмостившись між її ніг. Він закинув одну її ногу собі на плече, нахиляючись до паху. Залишив кілька поцілунків, перш ніж взяти до рук пляшки. З-під лоба подивився на Танем.

— Ти дуже збуджена, кохана, — він усміхнувся, і його гаряче дихання опалило вульву жінки, жадаючи його уваги ще більше. — Що ти хочеш, аби я використав сьогодні?

— Хм-м, — задумалася алямка. — Думаю, сьогодні у мене настрій на класику.

Генкс відклав пляшечку рідкого вібратору й відкрив лубрикант, наносячи трохи на піхву жінки. Він провів пальцями, розтираючи рідину. Еліза тихо застогнала, відчувши його доторки. Говард провів руками по її стегнах, зручніше влаштовуючи її ноги на своїх плечах. Він став цілувати її статеві губи, провів між ними язиком. Змусив жінку стогнати гучніше, зачепивши клітор. Він продовжив рухати язиком, залишати поцілунки, прислухаючись до стогонів Танем. Терпкий смак вишні від лубриканта змішувався з природнім солодкуватим присмаком жінки. Аліями відрізнялися від людей. І Говарду це подобалося. Він любив те, якою Еліза була на смак. Дивно, але чоловік навіть вважав, що це підходить її характеру. Можливо, він був останнім збоченцем, бажаючи якомога частіше відчувати цей присмак у своєму роті.

Стогони Елізи ставали все гучнішими й частішими. Вона торкнулася рукою голови чоловіка, запускаючи пальці у його волосся. Розуміючи, що жінка близька до оргазму, Генкс нарощував темп й став допомагати собі пальцями. Проникнувши ними всередину, чоловік викликав гучний протяжний стогін аліямки. Він розумів, що робить усе правильно.

— Гов... — прошепотіла жінка.

Генкс підняв свій погляд на неї, зупиняючись.

— Не... Не зупиняйся...

— Тобі подобається, Лізо? — Говард поцілував клітор аліямки, не відриваючи погляду від її очей.

— Дурне питання.

— Справді дурне, — усміхнувся чоловік. — Тобі не може не подобатися, якщо ти кричиш ось... — він ворухнув пальцями, зриваючи з вуст Танем черговий стогін, — ...так.

Говард продовжив досліджувати вульву жінки язиком, рухати собі в такт пальцями, поступово пришвидчуючись. Стогони Елізи ставали частішими, ледве знаходячись на межі із криком. Уже за пару хвилин вона досягла оргазму, викликаючи в чоловіка самовдоволену усмішку. Він випрямився облизуючи пальці. Навис над жінкою, цілуючи її. Поцілунки Танем віддавалися вогнем в його тілі. Кожен її доторк ніби спалював шкіру до тла. І йому це подобалося.

Аліямка відчула член, що торкався її стегна, розірвала поцілунок, прошепотівши в губи Генкса:

— Ти теж дуже збуджений, любий.

Еліза усміхнулася. Залишаючи короткий поцілунок на її губах, Говард знову випрямився.

— Я можу увійти, Лізо?

Коли член чоловіка торкнувся її статевих губ, жінка глибоко зітхнула, вгамовуючи нетерпіння.

— Так...

Генкс повільно вставив, потроху почав рухатися. Тепер вже стогони зривались і з його вуст. Він сильніше вхопився за стегна жінки, ледве не залишаючи на них синці. Його поштовхи ставали швидшими, грубішими, змушуючи жінку кожного разу стогнати гучніше. Говард сам не стримував стогонів. Здавалося, ще трохи, і його голос перекричить аліямку.

— Гов... — крізь стогін прошепотіла аліямка.

Чоловік нахилився до неї, притискаючи її долоню до ліжка, сплітаючи їхні пальці.

— Я кохаю тебе, — зловивши погляд Генкса, сказала Еліза.

І він потонув в цих очах. У погляді, сповненому ніжності й любові. Він був готовий віддати увесь світ, аби чути, як ці вуста промовляють слова кохання.

Говард прибрав пасмо волосся з обличчя жінки, цілуючи її. Зовсім не так пристрасно, скоріше обережно, ніби боючись впустити цей момент ніжності між ними.

— Я теж тебе кохаю, Лізо... — чоловік нахилився до вуха аліямки.

Він вже був близький до оргазму. Став рухатися швидше, сильніше стискав долоню жінки, чув її стогони над своїм вухом.

Нарешті, Генкс дійшов оргазму. Еліза відчула, як його сперма розливається всередині. Він підняв голову й подивився на аліямку. Ліг поряд, ловлячи її губи у поцілунок. Торкнувся рукою її паху, стимулюючи її клітор пальцями. Він розумів, що проникнення недостатньо, аби змусити жінку отримати оргазм.

Говард не розривав поцілунок, Танем стогнала в його рот. Допоки її тіло не здригнулося від хвилі задоволення. Генкс обійняв жінку, не перестаючи цілувати її. Коли нарешті, задихаючись, вони розірвали поцілунок, він поклав голову на її плече, міцніше стискаючи аліямку в обіймах.

Еліза запустила пальці в його волосся, перебираючи кучері. Вона подивилася кудись у стелю, замислившись про щось. Раптом жінка немов вийшла з трансу й повернула голову до чоловіка.

— Я забула тобі сказати дещо, — аліямка подивилася на Генкса.

— Що?

— Я ваґітна. Сьогодні тест зробила.

За кілька секунд увесь відомий людству спектр емоцій промайнув в душі Говарда. Він був безмежно щасливий, але в той час наляканий невідомістю чи збентежений легковажністю самої Танем.

Чоловік піднявся на ліктях, подивившись в очі жінки. Вона схилила голову в німому питанні.

— Ти не жартуєш? — з усіх можливих питань, саме цей абсурд прийшов першим до голови Генкса.

Еліза встала з ліжка, поправляючи волосся й піднімаючи свою піжаму, відповіла:

— Жартую, забудь, — навіть не бачачи аліямку, Говард немов відчув, як вона закочує очі.

— Окей, це було дурне питання, — чоловік сів. — Коли підеш до лікаря?

— У мене запис на наступний понеділок, — відповіла жінка.

Еліза підійшла до Генкса, цілуючи його. Чоловік охопив руками її талію, притягуючи до себе.

— Хочу піти з тобою.

— Все одно сидітимеш в коридорі, — аліямка усміхнулася.

— Все одно хочу.

— Добре, любителю коридорів, — Танем торкнулася губами його маківки.

***

— Давно не бачилися, Софіє. Як здоров'я? — Еліза усміхнулася, обіймаючи жінку.

Вона була дивовижно схожа із Говардом: таке ж темне кучеряве волосся, гострий погляд, риси обличчя та навіть родимка під губою. Вона мала невеликий зріст, проте виразну фігуру.

— Готова закластись, що здоров'я в мене краще, ніж у тебе, — усміхнулася Софія. — З моєю роботою складно дозволити собі хворіти.

— До речі, а де тато? — Говард підійшов до жінок.

— Разом з Ірен вирішують, хто сьогодні не за кермом, — жінка засміялася. — Випити хочуть обидва.

— То може ти поведеш?

— Єдиний вихідний за останній місяць, дай хоч відпочити матері по-людськи. Та й все одно під гарячу руку потрапить Девід.

— І так завжди, — чоловік закотив очі.

— Нарешті я познайомлюся із славнозвісною Ірен? Ви, конспіратори, навіть жодного фото не показали, — Танем схрестила руки на грудях.

— Це все Ірен! — почав захищатися Говард. — Вона завжди собі на думці. Як тільки Андерсон її витримує... 20 років разом прожили, ми одне одного ледве не перебили.

— Ну і ти не Андерсон, знаєш, — усміхнулася Еліза. — З ним порозумітися куди легше.

Чоловік підійшов ближче до жінки, приобіймаючи її за талію. Він нахилився до її вуха, прошепотівши:

— Кохана, шантаж — це не про порозуміння.

Танем воліла не звертати увагу на слова Генкса. У дверях якраз з'явився Девід із двома величезними пакетами. За ним зайшов Томас Генкс. Чоловік не вирізнявся дуже високим зростом, був трохи нижчий за Говарда. Виглядав він так, ніби в створенні сина участі взагалі не брав, хіба що свічку потримав з доброти душевної. Він мав світле волосся і м'які риси обличчя.

— Вітання, — привітались чоловіки.

Раптом Томас отримав потиличник.

— А-ну посуньтесь.

Розштовхавши батька і чоловіка, Ірен вийшла вперед. Еліза заклякла, побачивши перед собою дівчину, що врятувала її. Вона розгублено подивилася на Говарда, а потім знову перевела погляд на Ірен. Дівчина загадково усміхнулася, блиснувши бурштиновими очима. Танем дуже добре знала подібний погляд, який запевнив її, що присутнім про їхню зустріч у Слайсенейсі знати не варто.

— Ну, вітаю, Елізо. Я Ірен, приємно нарешті познайомитися особисто, — дівчина простягнула руку жінці.

— Навзаєм, Ірен. У тебе дуже гарний колір волосся, — аліямка потисла руку Генкс.

— У тебе теж, — усміхнулася Ірен, розглядаючи рожеві пасма.

— О, точно, ви ж не були ще знайомі, — вигукнув Томас.

— Але давайте не стояти у дверях. Мені не дуже зручно, — Андерсон легко підштовхнув дружину.

— Добре-добре, — Ірен відійшла, дозволяючи Девіду віддати пакети Говарду. Той пішов на кухню у супроводі Софії, поки чоловіки та дівчина змінювали взуття.

Вечір пройшов у дружній сімейній атмосфері. Говард і Девід майже не розмовляли один з одним, але балакучості Ірен вистачало на їх обох. Софія та Томас спостерігали за дітьми, іноді підтримуючи розмову. А Еліза увесь вечір не могла позбутися одного питання: «Чому Ірен Генкс врятувала її?»

Ірен діяла за власним бажанням, оскільки ніхто з її близьких не знав про це... Чи просто прикидається? Це не міг бути Говард, він би обов'язково розповів Танем про це. Софія чи Томас? Можливо, але вони мало що знали про Єлизавету, і її життя — останнє, що їх би хвилювало. Залишався один варіант. Еліза придивилася до Девіда. Під пильним поглядом жінки він зніяковів, відводячи очі. Це він. Беззаперечно Девід Андерсон.

Танем мимоволі усміхнулася. Усе ж, цей чоловік мав більше співчуття до Єлизавети, ніж показував. Проте він ризикував власною дружиною заради неї. Він би не зробив щось настільки нерозумне лише через співчуття до неї... Та й сама Ірен ніколи не мала нічого спільного із криміналом чи правоохоронними органами. Чи вони обидва щось приховують? Мотиви чи може...життя?

— Елізо, чи не могли б ми поговорити наодинці? — несподівано запропонувала Ірен.

Погляди усієї родини Генксів були прикуті до аліямки. Девід продовжував виловлювати салат в тарілці, уникаючи поглядів.

— Чому б ні? Усе ж, нам варто краще дізнатися одна одну, — усміхнулася Танем. — Я б вийшла на перекур, не проти? Ти ж не палиш.

— Не проти.

Жінки вийшли на балкон, закривши двері за собою. Еліза взяла попельничку й запалила цигарку. Ірен стала поряд, задивляючись вдалечінь.

— То ти врятувала мене на прохання Девіда? — Танем зробила затяжку.

— Ти й справді розумна.

— Інакше я б не вижила в Слайсенейсі.

Генкс усміхнулася.

— Девід знав про почуття Гоуї. І відчував себе винним перед ним, — Ірен зітхнула. — Мій чоловік дуже тендітна особистість, насправді... Іноді мені його навіть шкода.

— Чому саме ти? Не люди його батька, не люди Стелла... Ти ж звичайна медсестра.

— Я теж не дурна, Елізо. Не бреши мені, що ти віриш, що в цій сім'ї є хтось "звичайний". Звичайні медсестри не знають 10 стилей рукопашного бою.

— Он як... Що ж, це правда. Ваша родина досить екстраординарна.

— Ти підходиш, — усміхнулась дівчина. — Тільки не кажи Говарду чи батькам про те, що це я витягла тебе з того будинку. Нехай це залишиться між нами.

— І Девідом Андерсоном, — засміялася Танем.

— І Девідом...

***

Похмура погода була притаманна А-1, але цього дня крізь хмари час від часу пробивались промені сонця. Еліза йшла вузькою вуличкою, оглядаючи невеликі магазинчики у старих будиночках. Вона зупинилася біля кав'ярні. Незважаючи на своє непримітне розташування, клієнтів було вдосталь. Танем ледве знайшла потрібний столик, за яким сидів аліям. Місцеві час від часу кидали погляди на нього: побачити аліяма в А-1 було незвичним явищем.

Жінка сіла за столик навпроти чоловіка. Він підняв погляд на неї, усміхаючись.

— Вітаю, Седріку.

— Давно не бачилися, Ліно.

До столику підійшла офіціантка. Танем замовила еспресо та продовжила розмову із чоловіком.

— Вітаю із одруженням, — усміхнувся аліям. — Говард ще казав, що ви чекаєте на дитину.

— Так, — Еліза невпевнено відвела погляд. — Вчора були у лікаря.

— Вибач, що не прийшов на весілля. Я був зайнятий і... — Стелл опустив очі, стискаючи в долонях чашку.

Офіціантка принесла еспресо, перервавши розмову. Еліза зітхнула, коли вони знов залишилися наодинці.

— Я розумію, Седріку. Тобі не варто шукати виправдання, — Танем зробила ковток кави. — Я не стану затримувати тебе, просто хотіла подякувати за допомогу в Слайсенейсі. Ти зробив дуже багато і мої слова найменше, чим я можу віддячити.

— Усе добре, Ліно. Я робив це тому, що хотів допомогти тобі. Ти не заслуговувала життя, яке мала там.

— Ти теж.

Седрік здивовано підняв погляд на Танем. Вона продовжила:

— Ти не заслуговуєш на все те, що пережив через мене... Ні, не так. Через Ангеліну.

— Ліно, не варто...

— Варто. Я знаю, що єдиною, кого ти коли-небудь кохав, була вона. Я знаю, що заради неї ти робив це все. Мені шкода, що її вже немає.

— Але ж ти...

— Ангеліна мертва. У цьому тілі її вже давно немає... І я бажаю тобі відпустити її, жити далі. Мені боляче дивитися, як ти застряг у тому таборі 25 років тому. Я прийняла її смерть. І ти повинен зробити те саме. Змиритись.

Еліза дістала із сумки браслет, сплетений зі строкатих стрічок. На ньому було видно кілька замитих плям крові. Танем поклала браслет на стіл перед чоловіком. Седрік впізнав його. Це була єдина річ, яка залишилася від Ангеліни Гончаренко... Єдина річ, яка належала їй.

Аліям підняв схвильований погляд на Танем. Та прибрала руку, піднімаючись. Вона поклала купюру на стіл.

— Прощавай, Седріку.

Лиш на мить Стелл побачив у її повних сліз очах дівчину, в яку колись закохався. Яку він рятував, про яку мріяв. І яку втратив. Назавжди.

Танем пішла, залишивши чоловіка із плетеним браслетом. Він взяв його в долоню, згадуючи, як сам сплів його для Ангеліни. Спогади ранили сильніше, ніж кулі. Чоловік намагався забути, закрити в собі цей біль, але кожного разу, заплющуючи очі, він бачив перед собою її обличчя, погляд, усмішку…

— Прощавай, Ліно.

Стелл покликав офіціантку, аби оплатити рахунок. Виходячи з кав'ярні, чоловік зупинився й, останній раз глянувши на браслет, викинув у найближчий смітник. Аліям відчував, що втрачає частину себе, але якщо триматися за мертвих, то й сам не матимеш життя. Він прекрасно знав це. І він прийняв це. Він відпустив Ангеліну Гончаренко — жінку, яку колись кохав…