K-alien

Говард влетів до лікарні. Він знав, що Еліза привезе дівчинку до своїх знайомих. Це була приватна лікарня, в якій працював Жан Робертс. Пропускали тут лише по запису або за рекомендацією працівників. Але у Генкса був інший пропуск — посвідчення. Універсальна відмичка до будь-яких дверей.

Нарешті, після кількох хвилин пошуку, чоловік опинився у хірургічному відділенні, де стурбовано по коридору ходила Танем. Він видихнув із полегшенням: ще ніхто не постраждав і вона не кинулася до операційної сама.

— Елізо, — Говард підійшов до жінки.

Аліям подивилася на нього. Зробила крок назад, намагаючись закрити собою прохід до операційної. Генкс зітхнув.

— Вона підписала дозвіл, все добре.

Танем заспокоїлася і сіла на стілець біля стіни. Генкс сів поряд з нею.

— Вони сказали, що врятують її. Пообіцяли, що врятують... — Еліза зімкнула руки і нервово гризла ніготь, дивлячись у стіну напроти.

— Все буде добре. Тут працюють професіонали. І Елізабет теж добре постаралась. Дівчинку врятують, — Говард доторкнувся до плеча аліяма.

Він хотів заспокоїти її, адже розумів, чому вона так нервує. З голови Говарда не виходили слова, що Танем сказала в офісі. Їй було 15, коли вона пережила те саме. Було страшно уявити, що відбулося в той день. Але найжахливішим було розуміння того, що вона ніколи не зможе забути хоч мить з того дня. Цей біль і ненависть будуть з нею, допоки вона не покине цей світ.

У Говарда задзвонив телефон. Чоловік підняв слухавку.

— Говарде, ми знайшли аліяма. Він працює у центрі донорства. Єдиному в місті, який працює з аліямами, — роздався голос оперативника. — Але він буде в місті лише завтра зранку, він був у відрядженні останні два дні.

— То у нього алібі і немає мотиву? Негусто, — засмутився Генкс. — Добре, я зранку поїду зустрінуся з ним. На сьогодні усі можуть бути вільні, тільки передай експертам, щоб усі результати мені надіслали.

— Так точно, шеф!

Говард кинув слухавку і подивився на Танем. Її поза не змінилася, а от стіна, здавалося, починала руйнуватися від її погляду.

Через деякий час з операційної вийшла лікареа. Еліза зірвалась з місця і підійшла до неї. Через зріст жінки вона відійшла на кілька кроків, аби уберегти свою шию. Говард окинув її розуміючим поглядом.

— Дівчинка у стабільному стані. Після операції її переведуть у палату, але вона отямиться від наркозу лише вранці. Будь ласка, їдьте додому, Ви не зможете побачити її зараз, — лікарка зайшла назад до операційної.

Еліза залишалася стояти на місці. Говард підійшов до неї.

— Ходімо, я відвезу тебе додому.

— Я хочу побачитися з міс Адлер, — немов дитина сказала жінка.

Генкс усміхнувся.

— Добре. Думаю, вона теж сумує за тобою.

— Я наздожену. Купи, будь ласка, води в аптеці у входу, я поки спитаю в лікарів, що треба привезти завтра Софії, — Танем подивилася на двері операційної.

— Добре, чекатиму в машині.

Говард залишив аліяма. Він придбав пляшку води для Танем і гематоген для себе. Треба заїсти цей стрес. Вийшовши на вулицю під чергову зливу, чоловік стояв під навісом лікарні, чекаючи на жінку. Він намагався якнайшвидше з'їсти солодощі, оскільки знав, що Еліза точно забере не менш ніж половину. Ділити з нею солодощі все одно, що спільно нажите майно при розлученні, — не бажано, бо все відбере. І найстрашніше: Генкс не може їй відмовити.

— Дякую, що почекав, — Танем підійшла до чоловіка, забираючи пляшку води. — О, гематоген.

Жінка подивилася на Генкса, тільки й чекаючи, коли він дасть зелене світло. Говард зітхнув, закотивши очі, і протягнув руку з надкусаною плиткою, аби аліям відламала собі шматочок. Але Еліза мала інші плани. Вона торкнулася пальцями руки чоловіка і нахилилась, кусаючи гематоген. У цей момент Генкс закляк. Це було неочікувано, нахабно і порушувало його особисті кордони!

Танем випрямилась, дивлячись в очі чоловіку. Здалося, він забув вдихнути...чи видихнути. Ця клята жінка була безсумнівно гарною. Але він не пробачить їй такої нахабності. Це його гематоген і його особисті кордони. На руках відчувся холод — аліям прибрала свою долоню.

Танем відкрила пляшку і залпом випила майже половину.

— Я думала, що помру від спраги. Будеш? — Еліза протягнула чоловіку.

— Ні, дякую, — відмовився Генкс. — Ходімо.

Еліза перевірила кишені, знайшла там якусь візитівку.

— Зараз, секунду, — Танем пішла до сміттєвих баків, і кинула візитівку до паперу.

Раптом аліям відчула печіння з лівого боку шиї. Потерла пальцями, намагаючись вгамувати біль. Повернулася і подивилася на Генкса. За його спиною стояв якийсь чоловік. Досить швидкий, бо ще хвилину тому поряд нікого не було. Але щось з цим чоловіком було не так. Танем помітила в його руці ніж. Не контролюючи своє тіло, аліям кинулася до чоловіка, в останній перехоплюючи його зап'ястя. Говард відскочив, почувши крик чоловіка. Танем стискала його зап'ястя, і Генкс ніби міг почути тріск кісток. Чоловік несамовито кричав від болю, збіглися працівники лікарні. Говард розгублено дивився на жінку: вона була не в собі. Її очі горіли чимось невідомим, навіть диким. Вона була готова вбити нападника прямо на місці.

— Відпусти! — кричав чоловік благаючим голосом.

— Елізо! — Генкс боязко торкнувся її руки, намагаючись привести жінку до тями.

Танем підняла очі до Говарда і змінилась в обличчі. Затуманені чимось невідомим очі знов розуміли реальність. Вона відштовхнула нападника, відпускаючи його, і осіла на землю, з усіх сил притискаючи руку до шиї. Мітка нестерпно пекла, немов з неї наживо здирали шкіру.

Генксу було абсолютно все одно на нападника. Він кинувся до Елізи, перевіряючи її стан.

— Як ти? — чоловік занепокоєно подивився на аліяма, намагаючись прибрати її руку від шиї, щоб подивитися, що приносить такий біль жінці.

За кілька секунд біль трохи стих, і Танем підняла очі на Говарда. У голові промайнула лише одна думка: це він. Генкс був здивований її поглядом: він був загрозливим, ніби щось розізлило жінку.

— Ти носій моєї Мітки... Ти знав, чи не так? — процідила крізь зуби Танем.

— Я не розумію, про що ти кажеш... — Генкс намагався здатися щиро здивованим. — У тебе є Мітка?

Жінка саркастично усміхнулася і піднялася, подивившись на нападника. Вона почула, як шепочеться натовп медичних працівників. «Вона йому руку зламала...», «Усі аліями небезпечні», «Треба перевірити, чи аліями не скажені якісь» — головні тези розмов. Ну дійсно, ти можеш бути ким завгодно, але якщо ти аліям — ти прокажений. Усі навколо її сьогодні неприємно дивували.

— Надайте йому медичну допомогу. У нього кістка зламана, — сказала Танем і подивилася на Генкса. — Подзвони, щоб над ним встановили нагляд. Він тебе вбити намагався.

Еліза дістала з кишені хустку і взяла нею ніж, який випав з руки нападника. На щастя, знаряддя було маленьким і цієї хустки вистачило, аби повністю загорнути його.

Лікарі нарешті почали возитись з нападником. Говард забрав ніж і, подзвонивши комусь, відійшов на кілька кроків, аби забезпечити чоловіка наглядом. Еліза ж, ігноруючи усе, що відбувається, сіла в машину. Вона б поїхала додому, але все ж дуже сильно скучила з міс Адлер. Тим паче, після останніх подій, їй дуже був потрібен цей пухнастий комочок для зняття стресу. Хоча підчепити когось на ніч в клубі було б краще, але є ризик того, що вона з клубу не встигне вийти, як Генкс викличе її в офіс. І навіщо вона тільки погодилася працювати на нього...

Через хвилин 10 чоловік розібрався з ситуацією і сів в машину. Еліза вже помирала від нудьги.

— Як ти? — спитав Говард.

— Нормально, — коротко відповіла жінка.

Генкс зрозумів: Еліза розлючена. І прекрасно знав чим: він збрехав їй щодо Мітки. Але зізнаватися йому зовсім не хотілося. Він хоче забути і про цю Мітку, і про їхній зв'язок. Було б краще, якби він і не знав...

— Ти досі хочеш побачити Ірен?

— Так.

Їхали вони досить довго у суцільній тиші. Генкс навіть зловив себе на думці, що сумує за її нескінченним фліртом.

— Мої люди домовилися про зустріч з тим аліямом. У донорському центрі завтра о 8 ранку.

Еліза кинула щось на кшталт "угу" і втомлено відкинулась назад.

— Я знаю, що ти розлючена, але я справді нічого не знаю про Мітку, — стискаючи кермо, намагався брехати Генкс. — Пробач.

Танем тихо засміялася.

— Нагадай, чому ти завжди тягаєш мене з собою на виїзди?

— А це тут до чого? — чоловік через дзеркало здивовано подивився на аліяма. — Ну... Тому що у тебе фотографічна пам'ять і ти помічаєш усі дрібниці навіть у полі свого периферичного зору.

— А тепер співстав це з тим, що ти зараз намагаєшся мене надурити, і зроби висновок.

Генкс зітхнув. Дійсно, у нього самого пекла Мітка, і він майже впевнений, що жодна косметика зараз повністю не може її перекрити. А Еліза точно помітила це: вона помічає абсолютно все.

— Так, у мене є Мітка. Але я ж не міг знати, що вона така ж, як і у тебе, — хоч щось він же може приховати, правда?

Еліза відкрила очі і з недовірою подивилася на чоловіка. Її погляд так і кричав «Ти кого намагаєшся обдурити?»

— Добре, я знав. Але я не хочу говорити про Мітку. Навіть з тобою.

— Не розумію, чому ти так намагаєшся приховати цей факт? Вже тричі мені збрехав, не соромно?

— Ти не моя мати, аби вчити мене моралі.

— Мені попросити твою матір провести з тобою виховну бесіду?

Говард закотив очі. Як завжди, вона маніпулює своїми взаєминами з Ноа.

— Самій не набридло кожного разу погрожувати моєю матір'ю? Я розумію, що у твоєму віці усі, хто молодше сорока — діти, але я не дитина.

— Значить Ноа знала. Проведу і з нею виховну бесіду, — зробила висновок жінка.

«Як вона в біса дізналася?» — промайнуло в голові Говарда. Іноді це дійсно дивувало його. З однієї фрази вона вибудовувала логічний ланцюжок, який приводив до правильних і неочікуваних висновків.

— Ти хоч її до цього не приплітай.

— Та ну, так нецікаво. Все ж, тепер зрозуміло, чому вона зі мною розійшлася. Я з самого початку знала, що суть не в моїй "проблемності". А тепер все стало на свої місця.

— Між іншим, вона з самого початку хотіла розійтися з тобою через твою "проблемність". Мітка тут ні до чого... Майже.

Еліза усміхнулася.

— Ви, люди, так сильно звертаєте увагу на Мітку. Ніби одна містична штука може вплинути на все ваше життя. Мені вона приносить лише проблеми.

— Можливо Мітка дійсно впливає на наше життя, якщо все одно зводить нас кожного разу?

— У тебе від цього з'явилися якісь почуття до мене, окрім того, що це тобі набридло? Ось і у мене ні. А от якщо б ти вдаліше проводив своє розслідування щодо мене, то дізнався б, що Міткою тут і не пахне.

— Звідки ти знаєш, що я досі проводжу розслідування щодо тебе? — здивувався Говард.

— Елементарно, Генкс, — посміхнулася жінка і знову замовкла.

Говард більше не став мучити її розмовами. Він й сам був втомлений. День видався емоційно складним. Абстрагуватися від проблем інших людей Генксу, як детективу, було необхідно. Але Еліза не мала цих навичок, і він давно помітив, що насправді жінка дуже емпатична.

Дощ вже припинився, коли Генкс і Танем під'їхали до будинку. Еліза, як завжди, саркастично відмітила:

— Бейкер-стріт по-багатому.

Говард просто закотив очі, бо до цього жарту він вже звик. Іноді вік Елізи давав про себе знати: вона могла щоразу повторювати один і той самий жарт, думаючи, що хтось сміятиметься. Ну або вона просто любить виводити людей з себе.

— Ірен погано почувалася вранці, тому ти обережніше з нею, — попередив чоловік.

— Ти через це запізнився?

— Так. Хотів залишити її до вечора в клініці, але вона не зраділа цій новині. Ледве ветеринару шкіру не здерла: так хотіла додому. Довелося звідти ще додому їхати, — сумно зітхнув Генкс.

— Міс Адлер у тебе з характером. Варто було очікувати від неї щось подібне, — посміхнулася жінка.

Генкс дістав ключі і за дверима вже почувся тупіт лап, ніби там пробігло ціле стадо парнокопитних. Ірен явно почувалася краще, ніж вранці. Варто було чоловіку відкрити вхідні двері, роздалось протяжне нявкання.

— Так, Ірен, я вдома. Усьому будинку знати про це не обов'язково, — сказав Генкс, пропускаючи аліяма вперед.

Щойно Еліза переступила поріг, кішка кинулася до неї. Вона колами ходила навколо жінки, ніби бажаючи збити її з ніг. Танем зняла взуття, залишила сумку у передпокої і пройшла всередину квартири, аби не заважати Генксу. Ірен побігла за нею, але в якийсь момент перегнала жінку і забігла до спальні, застрибуючи на своє ліжко. Точніше, на ліжко Говарда, але було зрозуміло, що насправді ця квартира належить виключно кішці. Елізі сподобалась ідея міс Адлер. Жінка сіла на ліжко поряд з нею, запускаючи пальці в довгу шерсть. Кішка замуркотіла, ніби тільки й чекала цього. Через деякий час вона піднялася і поклала голову на коліна Танем, аби тій було зручніше її пестити.

Еліза усміхнулася. Тварина така щаслива лише тому, що хтось чеше їй за вушком. Хотіла б і вона мати такі примітивні потреби. Можливо, вона б теж оселилась у якогось уявного Говарда Генкса, аби майже цілодобово володіти величезною квартирою без зайвих гостей. Ще й би годували преміальним кормом. Жодних проблем, тільки спиш 20 годин на добу. Казка.

Говард нарешті розібрався із мокрим одягом. На відміну від Танем, він стояв під дощем, розбираючись із наглядом для нападника. Він зайшов до спальні, спостерігаючи за аліямом і кішкою. Еліза виглядала на здивування спокійною. Напевно, терапія Ірен дійсно працює.

Помітивши присутність Генкса, Танем підняла очі на нього. Було незвично бачити його без стандартного костюму-трійки. Він був лише у сорочці, і та на кілька ґудзиків розстібнута. Що ж, тепер Еліза оцінила не тільки сідниці чоловіка. Треба буде поділитися з Валеріо, нехай заздрить.

Говард сів на ліжко поряд з Танем й Ірен. Також торкнувся шерсті кішки, випадково зачепивши пальцями руку аліяма.

— Вона любить тебе навіть більше за мене, — усміхнувся чоловік, прибираючи руку.

— Живучи з Говардом Генксом, я б теж шукала віддушину в комусь іншому, — посміхнулася жінка.

— Живучи з Елізою Танем я б помер від розпусти, — засміявся Говард.

— Ти помираєш — спадок мені. Мені подобається, може одружимося?

Чомусь геніальний план Елізи прийшовся недовподоби Генксу. Він закотив очі і приліг на лікоть. Все ж, це його ліжко. І його кішка, між іншим.

— До речі, хотіла спитати, — Еліза подивилася на чоловіка.

— М? — кинув Говард, не відволікаючись від Ірен.

— Як у вас з Елізабет? Ти хоч на одне побачення її запросив?

— Тобі не здається, що це не твоя справа? — чоловік підняв очі на аліяма.

— Ну справді, не будь таким нудним! — обурилась жінка. — Я ж знайшла її, бо ти дуже сумував за колишньою. Маю право знати хоч трохи?

Генкс зітхнув.

— Закінчилися теми для обговорення з містером Маріні?

Жінка огледіла чоловіка з голови до ніг. Вона б не сказала, що тем обговорення у них немає. Тим паче, коли Генкс нарешті хоч піджак зняв.

— Уявімо, що так, — відповіла Еліза.

— Не запрошував. Я не впевнений, що вона погодиться.

— Якщо не спитаєш, то й не дізнаєшся, — Танем розвела руками. — Седрік за мною два роки бігав. У тебе ще є шанси.

— Я не Седрік Стелл, — роздратовано підсумував чоловік. — У мене немає часу залицятися до жінки, якій це не потрібно.

Еліза вголос засміялася. Навіть Ірен смикнулась від неочікуваності й зістрибнула з ліжка.

— Значить 10 років розслідувати життя однієї жінки тобі вистачає часу, а запросити на кілька побачень іншу — ні? Мені щиро шкода Елізабет.

— Це інше, — надувся Говард, перевертаючись на спину.

— Тому що це не про Елізу Танем? — спитала аліям, нахилившись до нього.

Генкс відкрив очі, стикаючись з поглядом жінки. Йому завжди подобалися її очі. У них Говард бачив бурхливе море й зорі, що ночами виблискували на його поверхні. Відірвати погляд було неможливо. Він знав, що усі чутки правда: Еліза дуже гарна. Але найбільшою її красою були очі. Кожного разу хвиля цього моря накривала його з головою. Чинити супротив було складно. А може, просто не хотілося? Що буде, якщо відпустити свій рятівний круг і потонути в її очах?

Говард торкнувся скули аліяма і трохи піднявся, цілуючи губи жінки. Вона відповіла на цей поцілунок. Її губи були не схожі на людські, але це не мало значення. Цілувалась вона до біса добре. Язик аліяма теж відрізнявся, був більш шорстким. Це відчувалося по-іншому: ставало надто гаряче. Генкс відпускав усі свої думки, окрім однієї: він хоче Елізу Танем.

— То ми можемо просто зробити це, — посміхнулася жінка.

Трясця, він сказав це вголос? Вже неважливо. Вони обидва хотіли цього. І обидва були згодні.

Говард піднявся, перевертаючи Танем на спину. Знов поцілував її, але сам бажав контролювати все. Еліза дозволяла це. Вона знала, що в будь-який момент зможе взяти процес у свої руки. Але дозволити вести недосвідченому Генксу... Виглядало цікаво.

Чоловік цілував її шию, спустився до ключиць. Його руки піднялися з талії до коміру блузи.

— Тебе рідко можна побачити вдягненою так закрито. Чому саме сьогодні? — ледве не у відчаї спитав Говард.

— Так цікавіше. Чи ти не згоден? — Еліза посміхнулася.

Генкс посміхнувся у відповідь, погоджуючись з жінкою. Він вже закінчив із блузою, і цілував її груди. Охопив губами її сосок, і дихання аліяма стало переривчастим, тяжким. Він продовжив, доки з губ Танем не зірвався стогін. Вона стисла в руці тканину на його плечі.

Говарду було цікаво досліджувати її тіло, знаходити місця, від доторків до яких у жінки перехоплювало дихання. Він цілував живіт, розстібаючи брюки Танем. Зняти їх теж виявилося окремим квестом, з яким Генкс успішно впорався. Чоловік став цілувати ноги Елізи, коліна, внутрішню сторону стегна... Він зняв з аліяма останній елемент одягу і його поцілунки вже відчувалися зовсім по-іншому. Стогони Танем ставали частішими і гучнішими. Вона запустила пальці в кучері чоловіка, бажаючи відчувати його сильніше. Незабаром тіло жінки охопив оргазм. Говард піднявся, тягнучись до її губ.

Довгий солодкий поцілунок. Еліза обійняла чоловіка за талію, сильніше притискаючи до себе. Тканина його одягу приємно торкалась її оголеної шкіри. Але вони обидва хотіли відчути одне одного без неї.

Генкс дав трохи часу жінці, аби прийти до тями. Повільно розстібнув сорочку. Кинув кудись на підлогу разом із блузою, яка до цього досі була на ліжку.

Нарешті, Еліза вирішила керувати процесом. Вона кинула чоловіка на спину, нависаючи зверху. Генкс прибрав волосся з її обличчя, цілуючи. Руки жінки майстерно досліджували його тіло: плечі, руки, прес. Її пальці зупинилися на ремені. З ним було трохи складніше. Говард здивувався спритності її рук, бо вже за кілька секунд ремінь із брюками опинилися на підлозі. Якщо б сексуальний досвід вимірювався у швидкості роздягання партнера, Танем безумовно зайняла б призове місце.

Аліям опустилася до його шиї. Прикусила шкіру, а потім, немов зализуючи рану, провела язиком від ключиці до кадика. Дихати ставало складніше. Місцями він навіть забував зробити вдих.

— Дихай, — прошепотіла йому на вухо жінка, помітивши, як він рідко хапав повітря. — Ще задихнешся — буде такий собі досвід.

Еліза випрямилась, сідаючи на живіт чоловіка.

— Я нікуди не подінуся, Говарде. Навіть якщо ти зробиш зайвий вдих, — посміхнулася аліям, проводячи рукою по його животу нагору до грудей.

Генкс тяжко, але глибоко вдихнув. Танем задоволено усміхнулася.

— Молодчинка, — вона нахилилася, залишаючи короткий поцілунок на його губах.

Говард поровів рукою по стегну жінки до талії. Його погляд молив її продовжувати. Танем трохи посунулась назад, сідницями торкаючись його паху. Чоловік прикусив губу, стримуючи стогін. Аліям піднялася, аби зняти з нього боксери. Торкнулася пальцями його члена, повільно проводячи по всій довжині. Генкс стис у руці простирадло, піддаючись задоволенню.

— Ти впевнений, що готовий до проникнення? — Еліза подивилася на чоловіка.

— Так, — тихо відповів він. — І я впевнений, що хочу, щоб це була ти.

Танем ледве помітно усміхнулася. Було дуже важливо і приємно почути, що, раніше так сильно боючись інтимної близькості, Генкс свідомо хоче, щоб вона була його першим партнером.

Жінка знову опинилася над ним. Повільно опустила таз, допомагаючи собі пальцями. Відчувши себе всередині неї, Говард не стримав стогін. Це було навіть приємніше, ніж він собі уявляв. Чи може суть в тому, що він кохається з Елізою Танем? Неважливо. Його мозок ніби відключився. Генкс відчував лише їхній рух назустріч одне одному. Чув стогони Танем, перебивав їх своїми... Він одною рукою охопив талію жінки, іншою продовжував стискати простирадло. Аби утримувати рівновагу, аліям трималася рукою за його стегно. Вільною долонею вона провела по передпліччю чоловіка.

На диво швидко Говард кінчив. Еліза лягла поруч, слідкуючи за його станом. Він повернув голову до неї, цілуючи. Невдовзі його дихання прийшло до відносної норми.

— Ми були без захисту, — тільки згадавши про це, сумно зазначив чоловік.

— Це так важливо? Ми обидва впевнені у своєму здоров'ї, а дітей ти мати все одно не можеш, — відповіла Танем.

— Ау! — Генкс усміхнувся. — Це було по-болючому.

— Ну вибач, — прошепотіла йому в губи Еліза. — Це правда.

— На жаль, — Говард знову поцілував жінку, але невдовзі розірвав поцілунок. — Я хочу ще раз.

— Я бачу, — кинувши погляд на його нижню частину тіла, зазначила аліям. — Ти впевнений?

— Досить вже питати. Я хочу.

— Ох, ну вибачте, що я хвилююсь за Ваш стан і активну згоду, містере Генкс, — жінка закотила очі сідаючи на ліжку.

— Не хвилюйся. Я все завжди кажу прямо, ти ж знаєш, — Говард сів поряд з нею, цілуючи її плече. — Тим паче, ти ж не кінчила зараз.

Танем посміхнулася.

— Як цікаво чути подібну лексику з цих вуст, — аліям провела пальцями по його губах. — Мені подобається, продовжуй.

Залишивши на вустах чоловіка короткий поцілунок, Танем хотіла відсторонитися, але Говард не відпустив її, проводячи язиком по губах жінки. Черговий довгий і солодкий поцілунок. Не розриваючи його, Генкс допоміг аліяму знову сісти на нього. Одночасний стогін пролунав немов частина цього поцілунку. Говард торкнувся рукою клітора жінки, допомогаючи їй отримати швидший оргазм. Поцілунки, проникнення, пальці Генкса, які торкалися чутливої шкіри, одночасні стогони — усе зливалось в одне єдине задоволення. Обидва досягли оргазму майже одночасно і втомлені впали на ліжко.

Говард подивився на Елізу. Вони одночасно потягнулися прибрати волосся з обличчя одне одного і засміялися від синхронності цих жестів.

— Я кохаю тебе, Елізо, — Генкс потягнувся за ще одним поцілунком.

— Я теж кохаю тебе, Говарде, — усміхнулася Еліза, цілуючи його.