8. Адріян

Кілька наступних днів за відьмою доглядали служниці. Адріян чесно намагався якнайменше бачитися з нею. Виходило погано. Юнак намагався виправдовуватися тим, що просто шукає теплий закуток, а матінкине товариство витримувати ще важче, ніж погляд Ярини. Господиня дому все ще страждала від болю в серці і все ще забороняла починати топити в ще одних покоях. В Адріяна не було сил сперечатися, він просто лягав спати одягненим і накривався двома ковдрами в кімнаті, в яку перебрався, зоставивши власні покої Ярині.

Здавалося, після зими у степу, нетоплена кімната — то дрібниці, але у ній мешкали на диво підступні протяги. І якось так виходило, що коли юнак не розчищав сніг, не дбав про їх відрізаний від світу маєток і не виконував свій обов’язок відданого сина, він сидів біля ліжка відьми, присунувши крісло до кахляної пічки.

Ярина потроху одужувала. Коли Зося міняла їй пов’язки, то говорила, що все гаразд, рана затягується, а запалення нема. Адріяну нестерпно хотілося перевірити самому, але тепер, коли гостя при свідомост,і це було б занадто… просто занадто. Тож він просто спостерігав, як дівчина намагається вишивати, колячи собі все ще тремтячі пальці, читає, швидко втомлюється і відкидається на перину, тихо лаючи свою слабкість і нудьгу. Мовчати було надто ніяково - і вони починали говорити.

Адріян посміхався, жартував, розповідав про свою службу на прикордонні. Більше про ітларів, ніж про альвійців.

Чомусь темноокі кочівники з маленькими ріжками залишили по собі значно більше приємних спогадів, ніж прекрасні срібноволосі альвійці. Молодий хан одного з прикордонних племен був настроєний на диво миролюбно і після дрібної сутички, сміючись, запросив командира дальньої застави, панича Адріяна, до свого стійбища на гостину.

Гостина тоді видалася на славу. З піснями, танцями, дивним на смак вином і з переломленим навпіл хлібом, символом того, що цієї ночі жодна шабля не скуштує крові. В розпал веселощів трохи хмільного Адріяна затягла до свого шатра якась дівчина. Він і не пручався, хоч і роздивився ітларку тільки всередині, при світлі каганця.

Напівкровка з малесенькими ріжками, довгим смоляним волоссям і дивним навіть для ітларів розрізом очей. Зовсім юна і невловимо чимось схожа на княжу відьму, як хлопець зрозумів пізніше. Радниця хана, перед якою схиляли голову старійшини племені. Дівчина заговорила — і весь хміль вивітрився з голови Адріяна:

— Мій пан підняв повстання проти верховного кагана і відкочував на землі, куди не мав би ступати. Йому потрібні нові союзники в цих краях.

До ранку між ними на землі лежала чернетка закону про оборону степових кордонів.

Адріян про це не розповів. Натомість розповів про танці ітларів, про одяг, який ті носять, про те, як кочівники дбають про своїх коней і про те, як готують їжу. Навіть наспівав уривок густої, тягучої ітларької пісні про недосяжну красуню. Відьма слухала з вогнем в очах.

Часом Адріян просив і її щось розповісти. Ярина переказувала казки й легенди, які чула чи читала. Чи розповідала про те, як спостерігала за звірами у лісі та в полі, навчаючись відьомству. Обоє пірнали в минуле, не наважуючись заговорювати про сьогодення.

Так тривало чотири дні, а на п’ятий сталося те, чого юнак аж ніяк не очікував.

Відьма помітила, як Олеся дістає зі скрині в кутку чоловічу сорочку і несподівано поцікавилася, чиї це речі і чому скриня стоїть у відведених їй покоях. Олеся, не замислюючись, видала їй всю історію того, як “панна Марія” опинилася в Адріяновій кімнаті. Дівчина мовчки кивнула і перевела розмову. Але коли юнак навідав її того дня, одразу спитала:

— Це правда, що мені віддали ваші покої?

— Правда, — не став заперечувати шляхтич, — Вас щось не влаштовує?

— І ви спите в нетопленій кімнаті, тому і кашляєте вже другий день. — продовжувала відьма якось відсторонено. — Мені… дуже ніяково від того, що я поставила вас у таке скрутне становище. Гадаю, я повинна повернути вам цей покій, а сама можу спати і разом зі слугами.

Адріян міг пишатися собою. Він не обурився вголос і нічим не видав свого роздратування від чергового зауваження їхньої бідності. Та й те, як дівчина впивалася руками в ковдру, не лишало сумнівів — її й саму напружує ця розмова, та й всі обставини. Вони обоє заблукали в цьому зимовому лабіринті, не знаючи, що робити далі і намагаючись не думати про майбутнє, поки у цьому відрізаному від світу маєтку можна зробити вигляд, ніби цього світу і нема…

— Панно Ярино, — він намагався називати її Марією, чесно намагався, — Я не можу відправити гостю спати до слуг. Це негідно. Негідно не те що шляхтича, а й будь-якого господаря.

— Але ж… — ще міцніше впилася в ковдру дівчина, — Пане Адріяне, ви через мене застудилися і…

О, він через неї не лише застудився. Він через неї стільки пережив… А невдовзі, певно, збожеволіє. Теж через неї.

— В будь-якому випадку, вам краще до слуг не перебиратися, — сухо перебив він Ярину, — Матінка дуже завзято заощаджує дрова. Ключниця, покоївка і куховарка сплять в одній маленькій кімнаті і навряд чи зрадіють вам, четвертій. Ну і така тіснота не полегшить вашого одужання. Та й мої незручності ви явно перебільшуєте

Дівчина трохи помовчала, а тоді почала знову:

— Ця кімната, натомість, маленькою не виглядає. Та й на ліжку може поміститися троє-четверо чоловік.

— Панно… Ви при своєму розумі?

— О, не хвилюйтеся, — нервово засміялась Ярина, — Я обіцяю вас не домагатися.

— А моїх домагань ви, значить, не боїтеся? — старанно намагався прогнати власне зніяковіння юнак.

— У вас було для них повно часу, — сухо відрубала відьма, але щоки її спаленіли, — Пане Адріяне, будь ласка…

— Панно Ярино, я воїн. Я спав на голому снігу. В порівнянні з цим нетоплена кімната не страшна.

— Я теж спала на голому снігу, — несподівано різко відрубала дівчина, — І тому знаю, що приємного в такій ночівлі мало.

Адріян зітхнув:

— Ви ж не відступитеся? — Ярина похитала головою, — Гаразд, будь по-вашому. І хто з нас спатиме скраю?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
10.07.2021 22:33
До частини "8. Адріян"
Йой, яка я погана! Вже восьмий розділ, а я ще ні одного, навіть найменшого, коментаря не написала. Зачиталася 😅 Поки хочеться викинути на сніг тільки пані Ядвігу за те, що виховала такого прекрасного сина, а не цінує його. Зате любить якогось там Матвія, який незрозуміло де окочурюється! Ну-ну. Не люблю батьків, які розділяють дітей. Адріян — красунчик в обох сенсах цього слова. І Ярина від нього далеко не пішла — така ж бойова та шляхетна. Гадаю, подруги з тим порталом добре намудоували, бо знали, що ним, скоріше за все, буде керувати серце Ярини. І доля🌿
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Юлія Баткіліна
    23.05.2021 14:31
    направду мені подобається, що вони чесні обоє. адріян ще трохи причмелений маминим токсиком, але люди з нього будуть точно
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Марія Великанова
    20.05.2021 19:30
    Ну от мені тут ключове навіть не те, що воїнка, а що воїнка нарівні з тим, хто справді воював у "гарячих точках". Не просто бойовита.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше