Алеманда для Ярини

Він не зумів позбутися майже мертвої відьми.

Лаяв себе останніми словами, але погукав слуг, велів привести кухарку і негайно розтопити пічку ще в одних покоях, аби покласти там дівчину.

Зося, кухарка, прибігла одразу з кошичком, повним цілющих трав, чистого полотна і вигнутих голок. Слідом за нею служниця тягла глечик окропу і олов’яну миску.

— Хто це у вас? — діловито спитала Зося і схилилася над пораненою.

— Гадки не маю, — буркнув Адріян. — Вона випала з фіолетового порталу.

Зося поцокала язиком:

— Оце так її, сердешну, порізали. Хтозна чи й виживе…

Адріян встиг подумати, що ото буде морока — якщо княжа відьма помре в маєтку Болестрашицьких. Можна з одного разу вгадати кого звинуватять у її смерті. А далі вже думок не лишилося, бо треба ж допомогти Зосі прочистити і зашити рану, накласти пов’язку, влити в непритомну дівчину кілька крапель живлющого зілля…

— Що тут відбувається? Що з килимом?!

— Кров’ю залило, пані Ядвіго, — відповіла Зося, що саме зосереджено домотувала пов'язку.

Тут Ядвіга нарешті зволила нарешті помітити княжу відьму.

— Що це за одна..?

Ні, звісно, Адріян не розповів змученій матері, що ця дівчина — винуватиця всіх їхніх бід.

Так, випала з відьомського порталу. Ні, він її не знає. Так, збирається почекати, допоки панна отямиться і назветься. І допомогти, по мірі сил. Ні, він не вважає це надмірністю і не думає, що тепер це не їхня справа. Так, він віддав наказ слугам розпалити грубку в гостьових покоях нагорі.

З кожною відповіддю стиснуті губи матері ставали все тоншою та білішою рискою. Врешті вона зміняла дівчину на підлозі зневажливим поглядом і спитала:

— І де ж ти збираєшся взяти дров для того, аби топити у ще одній кімнаті? Ти ж сам стільки разів твердив, що нам слід бути якомога ощадливішими!

Адріян розгубився. Він завжди губився. коли матінка говорила щось подібне, хай навіть розумів, що все це вона для того й робить, аби неслухняний син підкорився її волі. Але цього разу поступки були не про дрова і не про якісь побутові дрібниці. А про життя. І якщо він вже вирішив зберегти життя княжій відьмі, то не відступиться через материну впертість.

Адріян немов опинився знову там, у степу, де слово його було законом і де він прислухався до чужих слів не тому, що так йому веліли з дитинства, а тому що коли твоє слово закон — ти мусиш вислухати кожного і лише тоді приймати рішення.

— Матінко, чи ж ви забули що таке честь? Це не лише маєтки і титули! Що лишиться від імені Болестрашицьких якщо ми дамо цій дівчині померти, а про це дізнаються?

— Якщо дізнаються, — з притиском відказала Ядвіга.

— І ви готові, мов мала дитина, поставити свою честь на карту в надії, що ніхто не дізнається про злочин?

Жінка несподівано сахнулася, наче від ляпасу.

— Ти називаєш мене злочинницею? — голос її підвищився, вона майже кричала. Однак за хвилю продовжила спокійно, як завжди, — Коли я злочинниця, а ти безгрішний, то роби як знаєш. Можеш навіть покласти цю дівку в моїх покоях. Адже якщо твоя мати помре, це не зашкодить твоїй честі, правда ж?

Ядвіга повернулася до дверей і Адріян заговорив ще до того, як зміг придумати гідну відповідь.

— Ми можемо затопити в якихось гостьових покоях.

Ядвіга спинилася, розвернулася до сина і відчеканила:

— У нас мало дров. Їх заледве стане на зиму. У нас немає достатньо слуг, аби відправити їх до лісу нарубати ще. Нам ледве вистачає сил опалювати ті п’ять кімнат, що опалюють зараз, а попереду можуть чекати ще лютіші морози. І поки ключі від цього маєтку ще висять у мене на поясі, я не дозволю розбазарювати останні крихти наших статків на якусь приблуду! Обирай: або я, або вона.

— Ви хотіли сказати “або я, або честь роду”, матінко?

Однак Ядвіга вже зникла за дверима, а Адріян почувався так, як завжди почувався після сутичок з матір’ю чи покійним батьком: розтоптаним та переможеним. Навіть якщо на перший погляд перемога лишилась за ним.

Юнак велів покласти непритомну гостю у його покоях, а покоївці Олесі — ночувати з нею і кликати раптом що трапиться його або Зосю. А сам збирався ночувати у вітальні, там не так вже й холодно, а після прикордоння до морозів звикаєш. Та не так сталося, як гадалося. Того ж вечора матінці знову стало погано з серцем. О, їй завжди дуже вчасно ставало погано. Тепер ключниця з покоївкою чергували біля її ліжка, а непритомна поранена відьма лишилася одна, в Адріянових покоях. Господар покоїв тихо вилаявся і всеньку ніч провів у кріслі біля власного ліжка, дрімаючи впівока та прислухаючись до слабкого нерівного дихання.

Він майже самотужки дбав про княжу відьму три дні. Міняв пов’язки, обтирав вологою тканиною, вливав у неї потроху врученої Зосею юшки чи теплого молока з медом… Взагалі відьма виявилася тихою, майже безпроблемною. Рана не загноїлася, жару в хворої не було, ні криків, ні стогонів. Тільки годувати було важко і довго. І на це зайняті матінкиними хворобами слуги теж не мали часу.

На третю ніч її стало морозити. пальці захололи так, що шляхтич перелякався і мерщій став розтирати відьмі долоні, а тоді здогадався помацати ступні…

Дров, аби підкинути їх до грубки, в кімнаті майже не лишилося, принести ще чи спуститися покликати когось зі слуг Адріян не наважився. Так і просидів біля неї кілька годин, намагаючись зігріти, закутати, обійняти- аж доки крижані пальці не потепліли. Вже світало. Адріян перебрався в крісло біля ліжка, подумав, що зараз переведе подих та покличе слуг — і заснув.