Спекотний вечір п'ятниці

Чи можна вправитися у торгівельному центрі із закупами за півтори години, якщо у вас є чіткий план і стислий список необхідних речей? Донедавна я наївно гадала, що так — запросто! І що це реально зробити за пів години, максимум за сорок п'ять хвилин. Все що мені необхідно було придбати я вмістила в рюкзак. Закупи Ходоровської ледве влізли в три фірмових паперових пакета, тому їй довелося їхати до готелю на таксі. Слідуючи за нею на мотоциклі я раділа що нарешті отримала змогу начепити на голову шолом і приховати за тонованим щитком обличчя. Конспірація — наше все...

Залишивши байк на приватній парковці і забравши у Софії половину її речей, ми разом піднялися по сходах і невдовзі опинилися в затишному фойє. На рецепції нас зустріла привітна усміхнена жіночка, яка заселяла молоду пару. Стрункий широкоплечий юнак і його тендітна супутниця трималися за руки, час від часу відволікаючись від запитань адміністраторки на поцілунки. Щасливчики — на них ніхто і не думав скоса дивився, через привселюдний прояв почуттів. Якби ми з Ходоровською були в парі і так само поводилися, нас би миттєво випхали з готелю, обізвавши збоченками. Але менше з тим...

Заселили нас досить швидко: потрібно було лише пред'явити документи і піднятися по сходах на другий поверх. Коли ми опинилися з донькою шефа в просторому, по-сучасному обставленому, двомісному делюкс номері, я одразу зайняла кімнату з полуторним ліжком, поступаючись двоспалкою. В кімнаті Софії був столик з комп'ютером і вхід до ванної кімнати, в моїй маленький холодильник і велика плазма. Шафи та тумби мене мало цікавили. Обидва вікна і спільний балкон виходили у внутрішній дворик готелю, де знаходилася парковка з моїм байком. Коли ми повернулися в її кімнату Ходоровська всілася на широке ліжко і почала розбирати пакунки, розкладаючи на ньому свої закупи.

Не маючи бажання знову розглядати її мереживну спідню білизну я підхопила з підлоги рюкзак і миттєво сховалася за дверима ванної кімнати. Знявши верхній одяг і перевіривши змішувач, я пустила струмінь холодної води. Нахилившись над раковиною я швидко вмилася, та нажаль ця процедура аж ніяк не додала тверезості моїм згубним думкам про Со́фі. Вони копошилися в голові, посилаючи імпульси до низу живота, де все скрутилось від збудження. Натираючи холодними пальцями шию я різко випросталася і тепер уважно роздивлялася відображення в дзеркалі. Те що я там побачила мені не сподобалося. Дідькове збудження, яке переслідувало мене на протязі дня, зробило мій погляд майже диким. Темно-сірі очі налилися свинцем, розширені зіниці робили мене схожою з наркоманкою, якій було конче необхідно отримати дозу.

— Боже, благаю, допоможи мені пережити це довбане відрядження і не втратити над собою контроль.

Коли нам з Ходоровською довелося сьогодні разом шопитися в ЦУМі мені двічі кортіло застрелитися у відділі з косметикою; тричі напитися в бутіку жіночої білизни, разів з десять накинути зашморг на шию, коли Со́фі попросила мене допомогти їй обрати пеньюар і халатик. Уявляючи, що тепер вона буде знаходитися у всьому цьому, лише за тонкою стіною, мені хотілося здерти нігтями шкіру аби тільки не думати про неї, аби швидше перемикнутися з еротично одягненої доньки шефа на більш приземисті думки. Наприклад про знищення віруснявої проги на її телефоні. Але де там..

Повністю роздягнувшись і жбурнувши брудну білизну в душову кабінку я увімкнула теплу воду та закрила за собою пластикові дверцята. Морозити себе під крижаними струменями у мене й в думці не було, адже я нещодавно перехворіла. Намилюючи голову я жалкувала про те що вчені досі не винайшли засіб з допомогою якого можна було так сама легко позбутися брудних думок, як і жиру на волоссі. Жорстка кокосова мочалка, якою я несамовито взялася натирати плечі та стегна, також не змогла відволікти мене від триклятого збудження.

Перемістивши руку з живота на груди я випадково зачепила ерогований сосок і мало не заскавулила в голос.

«Лайно-лайно-лайно! Треба з цим щось робити...»

Вронивши на дно душової кабіни пучку, з тісно переплетеними жорсткими нитками, від якої не було жодної користі, я нетерпляче торкнулася своєї пульсуючої промежини тремтячими пальцями. Іншою рукою сперлася в стіну та закусила губу. Мастурбація не зайняла багато часу. Я була на межі. Кілька вмілих рухів і моє напружене тіло отримало те чого так сильно потребувало.

Отримавши слабенький оргазм, який не зміг повністю задовільнити мої потреби, я розуміла що лише відстрочила страждання. Та ховатися вічно я тут не могла. Витершись рушником і накривши їм випрану білизну, що висіла вже на сушці, я одягнула бавовняні трусики з піжамою, і невдовзі вийшла з ванної кімнати.

Софія також встигла перевдягнутися і тепер сиділа на ліжку спершись спиною на подушку. Її коротенький халатик майже нічого не прикривав. Коли вона мене помітила то граційно опустила оголені ноги на м'який килимок і наблизилася майже впритул.

— Тобі щойно Стервелла дзвонила. — передавши мені мій телефон, який я залишила на столі перед тим як втекти в душ, Ходоровська опустила погляд на мої груди. Соски досі перебували в бойовій готовності, випинаючи і натягуючу тонку тканину майки. Мої щоки миттєво стали пунцовими, а її голос здається трохи захрип. — Просила їй передзвонити, — підвівши очі вище, донька шефа зацікавлено запитала: — Чого це в тебе очі так сяють? Ти що курила травку без мене?

— Я не вживаю наркотики, — це була чиста правда, хоч в чомусь я могла їй не брехати, — І тобі не раджу.

— Шкода. Схоже доведеться розкурити цей косячок без тебе. — Підсунувши під моє очманівше обличчя цигарку, з характерно закрученим кінчиком, донька шефа по-змовницьки мені підморгнула. — Чи може ти все ж таки передумаєш?

— Ти при своєму розумі? Дай-но, це лайно, сюди. — вихопивши у Софії косяк і розтерши його на ходу в кулаці, я жбурнула цю гидоту в унітаз.

Поки спускалася вода, змиваючи рештки непотребу, донька шефа весь цей час стояла за моєю спиною і заливисто реготала, дратуючи мене цим ще більше. Мені ж було зовсім не до сміху. Якби ті патрульні вирішили перевірити наші речі, цього б разу мені не вдалося уникнути проблем з законом. Адже саме наркотиками мені погрожували перевертні в пагонах, кажучи що підкинуть їх мені в автівку, якщо я накатаю на них заяву, чи якщо хоча б раз побачать мене в Полтаві. Щоб забезпечити собі алібі, брати Осмолович та їхній спільник — Золкін, після того як добряче мене відходили ногами, привезли моє безсвідоме тільце до місцевої лікарні, розповівши баєчку лікарям, наче знайшли мене вже такою в парку...

— Не бачу нічого смішного. — Озирнувшись до Ходоровської, яку веселила моя поведінка, я роздратовано запитала:— Це все чи у тебе ще є заначка?

— Ага, ціла пачка. Але я тобі її не віддам. Ти якось дивно реагуєш на травку. — Склавши руки на грудях і помітивши, як у мене шоковано витягнулося зблідле обличчя, ця ненормальна знову зареготала.

«Зашибісь! Вони могли навіть не паритися з підставою!»

— Ти хоча б розумієш, що могло статися, якби ті патрульні нас обшукали? Нам би впаяли від чотирьох до восьми років за зберігання і розповсюдження наркотиків. — припинивши сміятися донька шефа тепер уважно дивилася на мене, іронійно посміхаючись. — Хоча про що це я? Звісно що строк отримала б тільки я. Тебе би відмазав твій любий татко, не забувши спершу розмазати мене по стінці, щоб я тримала язика за зубами.

Ходоровська нервово переступила з ноги на ногу і тепер дивилася на мене з-під лоба. Від посмішки не залишилося і сліду. Що ж, я рада що вона не настільки тупа і безпечна, як інколи може здатися...

— Розслабся, Кіра, це була лише цигарка. Звичайна цигарка, яку можна купити в будь-якому табачному кіоску. Я просто пожартувала. — Обережно торкнувшись мого плеча, Софія стиснула його пальцями, намагаючись мене заспокоїти

— Ніхєра не смішно, — відштовхнувши її руку, я вискочила з ванної кімнати, наче втікала від зграї диких собак.

Зупинившись біля стола я хапнула її айфон і з такою ж швидкістю залетіла в свою кімнату, всівшись на ліжко. Знайшовши в рюкзаку шнур та флешку, на автоматі під'єднала їх, а тоді простягнула телефон Софії, що нависла наді мною грозовою хмарою і мовчки спостерігала, що я роблю.

— Розблокуй. — процідила я крізь стиснуті зуби.

Виконавши мій наказ, Ходоровська присіла на край ліжка та, елегантно заклавши ногу за ногу, нахилилася до мене, заглядаючи в екран. Юзаючи її айфон я зайшла в налаштування і надала дозвіл антивірусній програмі розпочати чистку. Схема була простою — спочатку моя флешка мала всмоктати в себе уражені вірусом програми і, відфільтрувавши їх, з допомогою антивіруски, повернути назад вже чистими. Простіше кажучи вона діяла як плазмафарез, коли хворим очищали заражену кров, тільки працювала набагато швидше. А ще ця унікальна програмуліна автоматично робила резервну копію з пам'яті айфона, про що Софії знати було зовсім не обов'язково...

Я не збиралася потай дивитися її фотки чи відосики. Як тільки випаде слушна нагода я одразу ж все повидаляю. Вислуховувати безпідставні звинувачення і претензії, на рахунок того що вона мені не довіряє і не зобов'язана вірити брехунам, я не мала ні сил, ні бажання. Тому й вирішила від неї приховати цю дрібницю.

Відклавши її телефон разом з флешкою на тумбу, я взяла пульт та увімкнула телевізор, нахабно ігноруючи її присутність. Подобається дивитися на мене, що ж, будь ласка. А як ні — то може забиратися під три чорти, чи в свою кімнату, або ж в душ. Мені без різниці. Але Ходоровська не була б собою, якби вона поводилася, як пересічна жінка. Замість того щоб зустрічно образитися на мене, запсєшити, закотити істерику чи просто втомитися сидіти поряд з глухо-німою, вона вирішила мене здивувати. Підсунувшись до мене ще ближче Ходоровська легенько торкнулася пальцями до моєї литки, забравшись рукою під вільну штанину піжами. Моє напружене тіло миттєво відреагувало на несанкціоноване вторгнення, вкрившись дрібними пухирцями. Я затамувала подих проклинаючи власну слабкість.

Ще мить тому я була рішуче налаштована ігнорувати Софію, а тепер танула, наче віск, під прямими променями сонця. Я робила вигляд що уважно дивлюся передачу про світ хижих тварин, вона ж з посмішкою розглядала моє зосереджене обличчя і з цікавістю спостерігала за реакцією мого тіла. Не зустрівши супротиву, донька шефа продовжила подорожувати пальцями, крокуючи ними вже по коліну. Коли вона дісталася до стегна я накрила її руку долонею, не даючи рухатися далі.

— Со́фі. Що ти в дідька робиш? — її рука здригнулися і спробувала вислизнути, але я її міцно тримала.

Стиснувши пальцями моє стегно, через що мені ледве вдалося проковтнути збуджений стогін, ця вродлива бісівка нахилилася ще ближче і почала сипати запитаннями:

— Кіра, чому ти так боїшся спілкуватися з поліцейськими? — моє збентежене серце пропустило кілька ударів. — Чому так агресивно відреагувала на мій безвинний жарт про травку? Звідки знаєш скільки років дають за торгівлю наркотиків? Чому казала, що для тебе знятися з місця і переїхати в інше місто — це не проблема? Ти раніше була якось пов'язана з криміналом? Штовхала в Полтаві дурь?

Відповідати на жодне з її запитань я не збиралася. Інтерес доньки шефа до мого минулого, мені був не зрозумілим, її наполегливість заганяла в глухий кут, через що я відчувала себе щуром якого довели до безвиході. Відпихнувши її руку я уїдливо пирхнула:

— Ще б запитала чи я дитячими огранами не торгувала! — Підсунувши до грудей ноги і обхопивши коліна руками, я роздратовано зціпила зуби. Довіра — надто цінний ресурс. Моя неадекватна поведінка нажаль не змогла відлякати Софію, а скоріше навпаки — насмішила. На її похмурому обличчі знову сяяла усмішка.

«Ну і що мені з нею робити? Як змусити відчепитися від мене? Як довести їй, що вона вже реально мене дістала?! І взагалі, не лізла не в свої справи»

Згадавши що я малася передзвонити Вільській я вхопила телефон і, зіскочивши з ліжка, поспіхом вийшла на балкон. Ходоровська не відставала від мене ні на крок, вперто переслідуючи, майже дихаючи в потилицю. Озирнувшись до неї я роздратовано прогарчала:

— Трясця, Со́фі! Що з тобою не так? Я можу спокійно поговорити по телефону без зайвих вух? Годі за мною ходити!

Її небесно-блакитні очі з такою люттю дивилися на мене, що мені на якусь мить здалося, що вона знову збирається мене вдарити. Ну й нехай. Хай ліпше заїде з розмаху по пиці, ніж в кінець вимотає мої останні нерви. Виставивши вперто підборіддя, наче кажучи їй — ну давай, зроби це — я роздратовано сопіла носом. Цапнувши мою майку, Ходоровська з силою смикнула мене на себе.

— Боже, Садковська, як же ти мене бісиш! — торкнувшись своїм чолом до мого, вона трохи спокійніше запитала: — Ну чого з тобою завжди так важко?

— З Максом тобі було би набагато легше, — іронійно посміхаючись, я ревниво виплюнула ім'я залицяльника Со́фі, який мав нахабство торкатися її.

Полум'яні очі доньки шефа зустрілися з моїми вивертаючи душу; болісно руйнуючи мій світ, знищуючи останні кордони...

— Може й так. Але не його я хочу цілувати, — поклавши іншу руку на мою потилицю, Софія стисла пальці в кулак, видерши кілька волосин, — Не про нього думаю так часто, що від безсилля хочеться битися головою об стіну. Це ти зайняла всі мої думки. Вкрала мій спокій. Зруйнувала мене з середини, бо не даєш нам ні найменшого шансу бути разом. Чому ти така вперта? В тебе хтось є? — страждання та біль, якими було просякнуте кожне її слово, повністю заглушили фізичний.

— Ні, в мене нікого немає. — горло наче стисло когтистою лапою, настільки важко мені було говорити, дихати, рухатися...

— Тоді в чому справа, Кіра?! Я не розумію чому ти постійно відштовхуєш мене. — вдивляючись в розгублені очі Со́фі, я була ладна дозволити їй видерти кожну волосину на моїй голові, тільки би вона перестала дивитися на мене цим поглядом, сповненим відчаю. — Ти... Ти для мене якась кара Господня!

— Як і ти для мене, — нахилившись вперед, я накрила її тремтячі вуста ніжним поцілунком, притискаючи руками до себе, втискаючись в неї, розчиняючись в ній... в нас.

Я більше не мала ані моральних, ані фізичних сил — стримувати себе. Не була спроможна опиратися природньому магнетизму, (який Ходоровська випромінювала усіма фібрами своєї душі), що штовхав нас в обійми одна одної — роблячи мене неймовірно щасливою. Боротися з її та власними бажаннями — здавалося наразі ще тою дурістю, марнуванням часу. Я більше не могла й не хотіла відштовхувати її. Раніше я так поводилася, бо прагнула захистити себе та свою гіпер-егоїстичну дупу від неприємностей, але більше не збиралася задкувати. Тільки не сьогодні, тільки не після її слів, не після зізнання у взаємних почуттях. Софія довірливо відкрила переді мною своє серце, в яке плюнути я не мала права. Хах! Навіть таке боягузливе сцикло як я, було на це не спроможне. Ніжністю, яку я відчувала до неї можна було захлинутися. В грудях солодко нило від зграї метеликів, що мали намір вирватися назовні. Долоні пекло при кожному дотику до Со́фі. Мої жадібні вуста неконтрольовано тремтіли, торкаючись її шкіри. Цілуючи свою крихітку знову і знову, я ніяк не могла насититися нею — це було просто не можливо. Мало, мені настільки було її мало, що хотілося забратися їй під шкіру, ще більше, ще глибше, стати з нею одним цілим.

— Кицюню, яка ж ти класна, — накривши щоки Со́фі своїми долонями я відчула великими пальцями якусь вологу. Зціловуючи соляні доріжки вустами я лагідно шепотіла: — Ну ти чого? Все добре.

«Яке я все ж таки лайно. Довести до сліз свою любу, таку сильну, дівчинку — чим не сволота?»

Бажаючи запевнити Со́фі, що я більше не буду поводитися як кончене стерво, не буду її уникати, не буду приховувати від неї свої почуття, я спробувала зазирнути їй в очі.

— Ні, не дивися на мене... — шморгнувши носом Ходоровська сховала своє обличчя між моєю шиєю та плечем. — Не хочу щоб ти бачила мене такою.

— Якою такою, кицю? Емоційно розчавленою? — пошепки запитала я, стискаючи її в ніжних обіймах.

Відчуваючи за собою провину, бо саме через мене Со́фі перебувала в такому стані, я поцілувала її вушко.

— Такою страшною! — невдоволено пирхнула моя ніжна крихітка, залоскотавши носом ключицю. — Не хочу щоб ти запам'ятала мене страшком з червоними очима і мокрим носом.

Бурмочучи ці дурниці, торкаючись вустами моєї шкіри, Ходоровська несвідомо пробуджувала в мені мирно дремлючих демонів.

— Со́фі, ти можеш бути ким завгодно але тільки не страшком, — одна моя рука заспокійливо гладила її по спині, інша мимоволі опустилася на поперек. — Я ніколи раніше не бачила когось настільки красивого, — опустивши долоню ще нижче, я стиснула її сідницю, зустрічно втискаючись в неї збудженим тілом. — Нікого так не хотіла, як тебе, — шепочучи це на вушко, я легенько його прихопила зубами, — Не від кого не втрачала так голову, — відчувши поцілунок на своїй ключиці я закотила очі і охнула.

— Правда? — задоволеним голосом запитала Со́фі, просунувши своє стегно між моїх ніг. — Ти мене не обманюєш? — запхавши руку під майку вона торкнулася кінчиками пальців до нижньої частини грудей, повільно підбираючись до соска, через що я вигнулася їм на зустріч.

— На відміну від язика моє тіло ніколи не бреше. — Вона вщипнула мене. Хрипко розреготавшись, я торкнулася долонею її щоки, бажаючи залучити до нового поцілунку, — Я вже казала тобі, яка ти класна?

— Казала. — весело хихікнула донька шефа, провівши язиком вздовж шиї, аж поки не дісталася до вуха, — Закрий, будь ласка, очі і повністю розслабся.

— Легше сказати аніж зробити. Поряд з тобою залишатися розслабленою просто не можливо.

В доказ своїх слів я потерлася своєю пульсуючою промежиною об її стегно.

— А ти все ж спробуй. — грайливо наполегливий тон Со́фі змусив мене підкоритися.

Виконавши її прохання, гадаючи що ж задумала моя люба дівчинка, я невдовзі відчула як вона вислизнула з моїх рук, лишаючи свого тепла. Згоряючи від нетерплячки, я завмерла, розгублено посміхаючись, аж поки не почула гуркіт дверей. Коли я розплющила очі Софії вже тут не було. Шум струменів води, що лунав з ванної кімнати, підказав мені куди вона зникла.

— Що? Серйозно!