Спекотний вечір п'ятниці

До розмови діло дійсно не дійшло. Коли ми з Со́фі вийшли в фойє на мене одразу налетіли відьми, які були вкрай незадоволені тим що з ними так ганебно обійшлися. Мало того що їх виволокли з клубу охоронці, як якихось низьковартісних шльондр, то ще й на додачу без дозволу сфотографували. Підтверджуючи їхні слова, усміхнена Тоні тримала двома пальцями знімки, які вона зробила з допомогою палароїда (так-так, охорониця досі мала цей раритет на озброєнні) і вимахувала ними, аби швидше проявилася чіткість картинки. Гаяти час Тоні не любила. Коли я спробувала заговорити з Со́фі вона навіть не глянула у мій бік, тому мій поганий настрій став ще паскуднішим. По Олі та Саші було видно, що вони ладні видерти мені очі, але Орест з Назаром, які все ще знаходилися поряд, не давали їм такої можливості. Хай собі далі казяться...

— Со́фі, будь ласка, поговори зі мною. — вона знову ніяк не відреагувала на мої слова, тому я торкнулася її передпліччя бажаючи привернути до себе увагу.

— Забери від мене руки! — смикнувши плечем, стиха засичала донька шефа, відійшовши від мене подалі.

— Та блін, хоча б поглянь на мене! — вигукнула я у розпачі, дивуючись яким істеричним зробився мій голос.

— Вже надивилася. — роздратовано пирхнула Со́фі але все ж кинула на мене колючий погляд від якого стало не по собі. — Знаєш, кого я зараз бачу перед собою? — я похитала головою, смиренно чекаючи на продовження. — Брехуху і крутійку! — від різких слів, десь під серцем, утворилася порожнеча. — Я все гадала, чому ти вперлася рогом, чого не хотіла аби ми йшли з тобою. Тепер знаю! — набравши повні груди повітря і повільно випустивши його, вже спокійніше додала: — Я просто не розумію, чому ти одразу мені не сказала, що маєш стосунки з іншою жінкою. Я б і пальцем тебе не торкнулася.

— Бо я не маю стосунків. Галька справді моя подруга! Те, що ти бачила... Ти все не так зрозуміла... Я можу тобі все...

— Та невже?! — перебила мене Со́фі. — По твоєму я геть ідіотка? — її точена брова поповзла в гору. Не даючи мені вставити жодного слова, вона продовжила сичати: — Послухай, Садковська, давай просто забудемо про це, як про страшний сон! Зробимо вигляд наче нічого не було. — я спробувала їй заперечити, але вона виставила долоню, блокуючи мій словесний пронос. — Я все сказала! Те, що ти хочеш сказати, не має тепер жодного значення! Ти втратила мою довіру, тож не витрачай свій і мій час на безглузді балачки.

Охоронці із захватом присвиснули, дивлячись на Ходоровську з повагою, на мене із жалістю. Коли Тоні прикріпила дві фотки на «дошку ганьби», я нарешті змогла їх побачити. Мені складно було стримати насмішкувату усмішку, бо роздратовані пики відьом виглядали ну дуже кумедно, але я змогла з цим впоратися. Навряд би це додало мені гарних балів.

Знадвору відчинилися двері і в фойє увійшло кілька мажорно одягнених молодиків. Коли вони помітили відьом, на їхніх обличчях засяяли широкі усмішки. Со́фі перевела погляд на охоронців, питаючи:

— Ми можемо йти? — Тоні дала їм добро.

Отримавши позитивну відповідь тріо рекламниць кинулося до цих павичів, обіймаючи та цілуючи їх. Мені було неприємно і боляче спостерігати за тим, як якийсь імбіцил підхопив на руки Ходоровську, наче вони були парою з тупого романтичного фільму. Він присмоктався гидкою п'явкою до її щоки, радісно вітаючи з днем народженням. Я інстинктивно стиснула кулаки і відвела насуплений погляд. Коли галаслива компанія вийшла на вулицю я вирішила повернутися в клуб але на мене неочікувано наштовхнулася Стервелла, яка виповзла звідти, тримаючи в руках відкриту пляшку улюбленого бурбону. Насуваючись грозовою хмарою вона ладна була розщепити мене на молекули гнівним поглядом.

— Давай вийдем на вулицю. Треба поговорити! — не чекаючи на відповідь Елеонора стрімко покрокувала до дверей і зникла за ними.

— Тільки без фокусів! Інакше ви двоє також потрапите на мою дошку! — крикнувши мені вназдогін, попередила мене Тоні.

Опинившись на вулиці я присіла на сходинку поряд з Вільською. Та зробила великий ковток прямо з пляшки і передала її мені. Не довго думаючи, я обтерла долонею горловину від помади і повторила за нею. Відчувши, як міцний напій обпалив мою горлянку, я закашлялася. Пити на голодний шлунок було не найкращою ідеєю але мені було на це пофіг...

— Слабачка. — кинувши на мене призирливий погляд, пирхнула Стервелла. — І що в тобі моя Галюня знайшла? — Я нічого їй на це не відповіла, мовчки спостерігаючи, як відьми і їхні лицарі грузяться в таксі. — Сподіваюся, що тобі зараз хоча б на половину так само боляче, як і мені.

Я поняття не мала наскільки болить Вільській але чомусь була переконана, що я відчувала біль набагато гостріше. Отримати шанс і одразу профукати його — що може бути паскудніше? Правильно, бачити, як Со́фі обіймає все то й же білявий упир, перед тим як її посадити в автівку; чути як вона сміється над його жартами, було просто нестерпно. Мені хотілося вити від розпачу але я просто зробила ще один великий ковток, передаючи пляшку Еллі.

Таксі давно вже від'їхало, на вулиці почав моросити дрібний дощик, ми продовжували мовчки заливати своє горе алкоголем, повільно п'яніючи. Жодна з нас не звертала уваги на мокрий одяг, нам було байдуже на такі дрібниці. Розмова, на яку мене викликала Вільська, зовсім не клеїлась, а от алкоголь заходив в нас, як в суху землю. Шмиргнувши носом моя собутильниця вийняла з сумки ще одну пляшку. В неї там міні-бар чи що? Передавши її мені вона прикурила цигарку, випускаючи в прохолодне повітря ароматну хмарку диму. Я давно кинула палити, та сьогодні мені хотілося повернутися на шлях самознищення, стаючи на нього обома ногами. Відібравши у Елеонори мундштук я зробила велику затяжку і звісно ж закашлялася. Під її хмільний сміх я зробила трохи меншу, відчуваючи як мої легені, відвикші від нікотинової отрути, почали протистуюче виштовхувати з грудей м'ятний дим. І знову кашель...

— Не вмієш, не берися. — видерши з моїх рук цигарку Елла витіювато вилаялася, бо жаринка, що впала на її гостре коліно, пустила на колготках стрілку. — Як тебе тільки земля носить, яблучко? Все, до чого ти торкаєшся, руйнується!

— Ти про що? — здивовано витріщаючись на Вільську, я навіть забула донести до рота пляшку.

Скориставшись моментом ця жаднюга відбрала в мене свій бурбон. Перед тим як щось відповісти, вона довго вдивлялася в мої очі. Її важким поглядом можна було колоти горіхи, та я була не з такої сім'ї, а з відважної. Збовтавши янтарне пійло і зробивши ковток Елеонора запитала:

— Якого біса ти знову чіплялася до моєї Галюні, якщо прийшла в клуб не сама?

«Що-що? До моєї Галюні?!»

Я гадала, що мені того разу почулося, коли Вільська так фамільярно назвала Нікітюк, бо була зайнята спостереженням за Со́фі і тим... Тим гівнюком! Але тепер, коли вона знову це повторила, я навела на неї фокус. Стібанути Стервеллу було ділом честі.

— Я не чіплялася до твоєї Галюні. — помітивши як вона роздратовано підібгала вуста, я вишкірилася до неї. — Твоя Галюня сама до мене полізла. Хіба ти не бачила?

— Щось я не помітила, що ти сильно пручалася. — у'їдливим голосом відбрила Елеонора. — Не дивно, що ти отримала від тієї чорнявої кралечки по пиці. — коли я скривилася на її вустах з'явилася дзеркальна усмішка.

«От, сучка!»

Я була зла на Нікітюк, бо вона мене підставила перед Со́фі. Я була зла на себе, бо я дозволила подрузі скористатися собою, як відмазкою, аби здихатися Вільської. Я була зла на Стервеллу, через те що вона лізла куди не слід.

«Яке їй взагалі діло до мене? Якого хріна вона наїзджає на мене через Гальку? Стоп!»

— Ти що ревнуєш? — здогадка, яка блискавично сяйнула в моїй голові, з такою ж швидкістю вирвалася з розяпленого рота.

— Ревную. Бо маю на це повне право! — Не знаючи як на це реагувати, я ковтнула з напівпорожньої пляшки. — Якщо ще раз побачу тебе поряд з нею, теж натовчу тобі пику.

Дивуючись залізній впевненості і зухвальству Елли, яка провела з Галькою лише одну ніч і тепер відкрито заявляла на неї свої права, я навіть позаздрила їй. Чи їм обом... Мені завжди бракувало духу так сміливо поводитися, погрожувати суперникам, захищати свої інтереси, ставити перед фактом опонентів, завзято боротися за когось і таке інше... Коли в мене пердак підгорав я давала задню, боючись осуду та глузування, переймалася через всілякі дрібниці. Сцикло — одним словом...

— Можеш не хвилюватися через це. Між нами ніколи нічого не було і не буде. Ми з Галькою лише друзі. — передаючи Вільській пляшку я помітила, як вона недовірливо примружила очі.

— Дивні у вас дружні стосунки. Тобі так не здається?

— Які вже є. — п'яно посміхаючись, я випростала ноги, виклавши їх на сходах, а на верхні сперлася ліктями. — Я тобі зарез відкрию одну таємницю про наші стосунки але ти спершу маєш мені пообіцяти, що нікому про це не розповіси. — Вільська прикурила цигарку, мовчки очікуючи коли я продовжу говорити, але мене такий розклад не влаштовував. — Спершу поклянися. — Вперто зсунувши брови, від чого у мене на кілька секунд усе попливло перед очами, я наполегливо додала: — Ну ж бо, давай, повторюй за мною. — зігнувши чотири пальці, я випростала тільки мізинця.

— Боже, що за тупість? — пильно дивлячись на мене, наче вирішуючи чи варта моя таємниця її участі в дурнуватих дитячих ритуалах, Елеонора таки скріпила свою клятву, зачепившись своїм пальцем за мого. — Кажи, що там в тебе.

Поки я розповідала Стервеллі про наш договір з Нікітюк, вона ставила мені каверзні запитання, випитувала деталі, цікавилася датами та цифрами: коли ми його уклали, скільки разів відмазували одна одну і таке інше... Ну а хулі, працювати п'ять років в прокуратурі, то вам не жаб ножиком штирхати. Мій допит зайняв у Відьської близько години, алкоголь давно скінчився, в пачці залишилася одна цигарка, мій порожній шлунок все частіше видавав булькаючі звуки. Вологий одяг, шум в голові і туман перед очима натякали мені що пора їхати додому — лізти під гарячий душ, їсти і спати.

— Так що я попала в цю тупу ситуацію через тебе! Принаймі частково. — випереджаючи суперечку, яка могла от-от статися, я поспіхом додала: — Якби ти напередодні не затягла в ліжко Гальку нам би не довелося з нею розігрувати перед тобою спектакль. Тоді би та курва не відзняла на відео компромат і я би не отримала по пиці.

— Та ти що! Як в тебе все ладно виходить, грушечко!

Вільська іронічно вишкірилася, даючи мені зрозуміти що вона розкусила мій хитрий задум зробити з себе жертву. Ніде було правди діти, я сама була багато в чому винна, тому і змовчала.. Підкуривши останню цигарку і зробивши кілька затяжок вона передала мені свій мундштук але я відмовилася. Мене і так вже добряче штормило.

Просидівши дві години під дощем, який ні на мить не вщухав, а навпаки посилився, ми тепер були схожими на двох набундючених єнотів. Волосся хоч викручуй, макіяж поплив, зуби цокотять. Блузка Елли стала прозорою: тепер крізь мокру тканину можна було розгледіти візирунок ажурного ліфчика. Її спідниця прилипла до бедер і трохи задерлася, з човників літніх бодфодів виливалася вода. Моя майка та джинси виглядали не кращим чином, лише ноги в броні лишалися сухими. Шкірянка безслідно зникла разом з Со́фі...

— Доля правди в твоїх словах є. — неочікувано погодилася зі мною Вільська. — Я навіть погоджуюся визнати свою провину. Звісно частково. Хоча і це буває досить рідко.

— Хто би сумнівався. — закотила я очі, п'яно хихікаючи.

Відкривши сумку Елеонора почала кострубато складати туди порожні пляшки, брязкаючи ними мов бомж на вокзалі, ще й вигляд тепер мала відповідний...

— Але знаєш що, персику? Від знань, що ти випадково постраждала, мені не холодно не парко. Ми з тією брюнеточкою також стали жертвами вашого з Нікітюк шахрайства, тому я вважаю, що ти отримала те на що заслужила.

— Справедливо підмічено. — погодилася я. Підвівшись на ватяні ноги і ледве не втративши рівновагу, я відчула як Вільська зловила мене за майку і смикнула на себе, не даючи скотитися зі сходів. — Дякую.

— Угу, на здоров'я.

Знайшовши в крафтовій сумочці телефон Елла викликала таксі. Я також почала корписатися в рюкзаку в пошуках власного гаджета. Коли я це робила, то встигла зрозуміти, що відсік із ключами був порожній.

— От лайно! Ну що за напасть?!

— Що таке? — знехотя поцікавилася Елеонора, переглядаючи пошту на телефоні. — Тільки не кажи, що ти не маєш грошей на таксі.

— Все набагато гірше. Мої ключі від квартири. Вони залишилися в шкірянці.

— А шкірянка твоя де? — відірвавши погляд від екрану, Стервелла глянула на мене, як на ідіотку, певно гадаючи що я на стільки п'яна, що не годна її знайти.

— У Со́фі. Я дала їй свою куртку, а коли все закрутилося то вона забула мені її повернути. — озирнувшись на двері клуба, я розгублено додала: — Мабуть тепер доведеться напроситися на ночівлю до Гальки.

— Оце вже ні! Ти поїдеш зі мною! — ухопивши мене за зап'ясток, вона поволокла мене до легковика з жовтими шашечками, який щойно зупинився в ста метрах від нас. Я спробувала вирватися, мені не дуже хотілося ночувати в Стервелли. Вона рвучко озирнулася до мене і, загрозливо насупивши брови, засичала: — Ти що зовсім мене не слухала чи була не при тямі, коли я тобі радила не крутитися біля моєї Галюні? Послухайно, вишенько, я взагалі то не жартувала, кажучи, що залюбки перелічу твої зуби.

Агресивна постава, роздратовано підібгані вуста і далеко не доброзичливий погляд Вільської слугували тому підтвердженням.

— Сподіваюсь, що ти не хропиш і не брикаєшся уві сні. — звільнивши руку і широко усміхаючись я звела все на жарт.

Вирвавшись уперед я попрямувала на парковку. Елла трохи забарилася, спостерігаючи за моєю непевною ходою, і невдовзі мене наздогнала.

— Ти диви, як розмріялася! В мене є гостьова кімната з диваном у якій я тобі постелю.

— Дякую, що хоч не на коврику, як собаці. — не втрималася я від сарказму.

— Ти, звісно, ще та сучка, але навіть мої домашні улюбленці сплять на м'яких лежаках.

— Хах! Тільки не кажи що з тобою живуть далматинці. — озирнувшись до Стервелли, я зашпорталася в ногах і мало не впала.

— Краще дивися під ноги. Піднімати тебе з калюжі я не збираюсь! — дивлячись на мене, як на повну нікчему, вона вишкірила білі зуби.

Цього разу Елла рушила першою, залишаючи мене по заду. Нашу ходу було важко назвати дружньою. Ми то обганяли одна одну, то сипали уїдливими словами. Не дивно, що вона вважала мене суперницею. Нікчемною, звісно, але все ж...

— То є чи нема? — наздогнавши її я заглянула в здивовані очі, які виражали нерозуміння мого питання. — Я маю на увазі далматинців.

Це було би надто трешево якби Стервелла дійсно мала цілий виводок плямистих собак. Вона не була схожою на геть крейзануту жінку але хто її знає. Кукуха у кожного їде по різному.

— Коли приїдемо тоді і дізнаєшся. — обережно склавши в смітник склотару Елла підійшла до автівки і привітно посміхнулася похмурому сивому дядечку. — Доброї ночі.

— Доброї. Це ви замовляли таксі? — Вільська погідливо хитнула головою називаючи своє ім'я.

— Що не п'ятниця, то якась срака-мотика. — тяжко зітхнувши промимрив він у вуса.

— Перепрошую, що ви сказали? — не розчувши його слова люб'язно перепитала Елла.

— Кажу, зачекайте хвилинку, я зараз.

Побачивши в якому жалюгідному стані знаходяться обидві клієнтки, чолов'яга поспіхом обійшов автівку і відкрив багажник, бурмочучи щось про нутрій і видр. Накриваючи задні сидіння широкою полієтиленовою плівкою він наполегливо попрохав сісти нас саме там і нічого не чіпати руками. Обожнюю наших людей за їхню доброзичливість і кмітливість. Опинившись у теплому салоні я одразу відчула як мене почало хилити у сон. Ерудовані балачки Стервелли з водієм про накриття теплиць, оброблення ґрунту та знищення шкідників — спонукали тримати очі відкритими. Хах, я й уявлення не мала що ця «світська левиця» так добре шелепає у аграрії. Коли таксі звернула в район новобудов я таки вирубилася, вронивши голову на плече Елли...