Спекотний вечір п'ятниці

Ритмічна музика гупала у вухах гучними басами, барабанні перетинки смикало від зашкалу децебелів, нутрощі викручувало наче їх хтось запхав у центрафугу. Вібрація відчувалася стопами навіть крізь товщу підошв моїх броні. Барвисті лазерні промені немов розрізали танцюючих тусовщиків, проштрикували їх, зносили їхні усміхнені голови. Я обожнювала «ZeroZone», цей клуб був мені наче другим домом.

Протискуючись разом з Со́фі крізь щільний натовп, я міцно стискала її долоню. Відпочиваючих зібралося дійсно до біса багацько, наче цей заклад мались закрити... Назавжди! По-п'ятницям тут завжди було людно, але сьогодні: я давно вже не бачила такого ажіотажу. З танцюючого місива людей інколи визирали знайомі обличчя, простягали до мене руки: хтось обіймав, хтось цілував в щоку, хтось просто тис мою руку. Ніна та Неля, з якими я спілкувалася частіше за пересічних знайомих, окинули тріо відьом оцінюючим поглядом і, пообіцявши що знайдуть мене трохи згодом, повернулися на танцювальний майданчик.

Нарешті ми вийшли до барної стійки, яка займала левову частку просторого приміщення. Я знайшла кілька вільних стільців, розмістила Со́фі та її подруг на барі і, перехопивши офіціантку, запитала у неї де я можу знайти Галину Леонідівну. Гарненька дівчина з довгими різнобарвними дредами вказала мені рукою у напрямку діджейського пульта і миттєво щезла з очей. Я нахилилася до Со́фі і попросила її зачекати тут на мене кілька хвилин, пообіцявши що скоро повернуся. Вона виглядала трохи збентеженою, її подруги — цілком задоволеними. Краще би ми їх загубили у натовпі але нехай, може ще встигнеться...

Трохи пом'явшись я швидко поцілувала в щічку Со́фі, даючи знати двом дайкам, які розглядали новеньких, що брюнетка вже зайнята мною. Борючись із бажанням плюнути на пошуки Нікітюк і залишитися з Ходоровською, я все ж таки розвернулася і поспіхом покрокувала вперед, орієнтуючись на круті сходи, що вели на другий поверх. Мені потрібно було знайти подругу перш ніж вона сама це зробить. Я не могла допустити катастрофи, тільки не цього вечора...

Хлопнувши по плечу Ромку, який сьогодні відповідав за безпеку діджея та напівоголених танцівниць, я привіталася з ним і побігла нагору, мало не збивши з ніг власницю клуба.

— Ну, нарешті! Я думала що ти вже не з'явишся. — обійнявши мене, шатенка ніжно потерлася своєю щокою об моє усміхнене обличчя. — Я така зла на тебе! — муркочучи це, Нікітюк по свійські вщипнула мене за сідницю, показово караючи за те, що я змусила її нервувати.

— Агов, не розпускай свої клешні! — шлопнувши по руці подругу, вбрану в дорогий брючний костюм (з глибокого вирізу піджака, що був защіблений лише на один ґудзик, звабливо визирала верхня частина грудей та оголений животик), я м'яко але наполегливо відштовхнула її від себе.

Ідеальні брови Нікітюк, оновлені нещодавно в салоні краси, здивовано поповзли на чоло. Карамельні очі, обрамлені довгими чорними віями, виражали обурення з домішком докору, немов би кажучи: як ти посміла дати відкоша самій Галині Леонідівні на очах її персоналу? Артистка, їй богу. Я постійно так роблю і гноблю її, як вона сама стверджує, при першій ліпшій нагоді.

— Ой, ви тільки погляньте на неї. Відколи це ти стала недоторкою? — діловито схрестивши руки на грудях Галька підперла пружними сідницями ковану огорожу.

Ми не дружили з нею зі школи, не вчилися разом в інституті, не зростали в одному дворі... Ми взагалі були з Галиною Леонідівною з різних світів! І тим не менш, називати її просто Галькою, дозволялося лише мені. Решта наших спільних знайомих зверталася до владної власниці клубу використовуючи її повне ім'я. То що ж нас могло з нею об'єднувати? Звісно ж запальні тусовки, любов до мотоциклів та захоплення красивими жінками! Познайомилися ми доречі з Галькою саме на відкритті її дітища, рік тому. Спершу ми навіть спробували з нею щось замутити але поспілкувавшись тісніше зрештою зрозуміли, що то буде ще тою дурнею. Секс сексом, яким би він класним не був, але дружба, для нас обох, виявилася набагато ціннішим ресурсом. Нікітюк була такою ж одиначкою, як і я. Якось вона мені зізналася, що відчуває себе самотньою, бо її оточують самі сраколизи. Мені також бракувало дружніх стосунків — за шість років я встигла змінити кілька робіт, і заразом стільки ж місць проживання. В такому ритмі обзавестися друзями було досить складно...

— Відсьогодні. — показавши їй язика, ми, сміючись, почали спускатися вниз.

Ще рік тому я багато чого би віддала аби отримати можливість мати інтимні стосунки з цією шикарною красунечкою. Самодостатня, розумна, з сексуальною фігурою і відмінним почуттям гумору... Що ще треба для щастя? Та коли я вперше побачила доньку шефа, яка завершила навчання і одразу ж влаштувалася працювати в наш офіс, Нікітюк відійшла на задній план.

Помітивши нас, Роман зняв з гачка червоний канат випускаючи з зеленої зони, яка знаходилася під його охороною. Макар передав Галині Леонідівні якийсь папірець, згорнутий в кілька разів, і миттєво повернувся на патрулювання танцмайданчика.

— Є для цього причина чи ти просто вирішила мене подражнити. — обійнявши мене зі спини, обпаляючи гарячим диханням шию та вухо, поцікавилася в мене власниця клубу.

Були часи, коли я від такої близькості з нею, спалахувала, мов сірник. Та тепер мені було на це байдуже. Навіть якби Нікітюк зараз обіймала мене голою, терлася об спину ерогованими сосками, чи залізла рукою в мої труси, я би й бровою не повела. З лібідо у мене все було в порядку, просто так сталося, що моє тіло тепер реагувало лише на одну жінку... На Со́фі.

— Перший варіант. — повернувши голову в бік Гальки я уїдливо посміхнулася, — Хоча-а-а, другий варіант також підходить.

Нікітюк чудово знала що я обожнюю її дражнити, це було весело — тому закинула голову і весело розреготалася.

— І що це за причина? Я з нею знайома? — спритні долоні перемістилися з мого живота трохи вище, бедра плавно рухалися в такт повільної музики. Вуста торкнулися шиї, язик мазнув по вуху. Не піддаючись на її провокації, відчуваючи як напружилися всі м'язи, протестуючи проти усього що відбувається, я невдовзі почула невдоволений голос: — Ну ж бо, Кіра, підіграй мені. За нами спостерігають.

— Хто?! — окинувши знервованим поглядом натовп, я боялася побачити поряд з нами Со́фі. Та коли помітила Стервеллу, що дивилася просто на нас, невдоволено підібгавши яскраво червоні вуста, я насмішкувато закотила очі: — Що, серйозно? Не можу повірити, що ти так низько впала.

— А ти повір! — вкусивши мене за вухо, прошипіла роздратованим голосом Галька.

Коли я почала реготати вона різко розвернула мене обличчям до себе і поцілувала, затикаючи рота. Я не відповіла на її поцілунок — вперто зціпила вуста і витріщилась на неї очима коали. Галька обхопила долонями моє обличчя і тицьнулася головою в мого наморщеного від подиву чола, заглядаючи в очі з мольбою, благаючи про допомогу.

«Невже все настільки погано?! Нікітюк ніколи раніше так сильно не панікувала. Бляха, як же це все невчасно...»

За час нашого знайомства я встигла звикнути до фривольної поведінки подруги, тому не бачила у цьому нічого поганого. А от Ходоровська чи хтось інший, якби побачили нас з Галиною Леонідівною разом, могли би не правильно все зрозуміти. На те, власне, і був розрахунок. У мене з директоркою клуба була усна домовленість — прикривати зади одна одної, якщо в цьому виникне потреба. Наприклад, коли в когось з нас з'явиться надокучлива переслідувачка від якої потрібно буде швидко здихатися. Прикидатися закоханою парочкою: що може бути ефективнішим?.. Такий варіант мене цілком влаштовував, до сьогодні, до того моменту коли Со́фі проявила до мене цікавість.

— Вибач, Галька, але я більше не можу прикривати тебе. В мене дехто з'явився.

Ходоровську я не хотіла і не збиралася вводити в оману, мені вона дійсно дуже подобалася. Набагато більше, аніж я могла собі в цьому зізнатися. Я забороняла собі навіть думати про таке... Саме тому я залишила Со́фі біля бару і вирушила на пошуки напарниці з шахраювання аби встигнути попередити, що я виходжу з гри. Не хотіла щоб Галька вчверила щось подібне на очах Со́фі.

— Зроби це для мене, востаннє. — я похитала головою, даючи їй зрозуміти що цього не буде.

Нікітюк ще кілька довгих секунд вдивлялася в моє винувате обличчя, шкрябаючи нігтями вилиці та щоки, аж поки щось не вирішила для себе, і тільки тоді мене відпустила.

— Дідько!

— Вибач...

— Так-так-так! І що це тут відбувається? — почувся поряд уїдливий голос Чигиркіної, яка наставила на нас з Галькою свій телефон. — Б'юсь об заклад, що Со́фі буде шокованою, коли це побачить.

«Твою ж, курву, мать! Звідки ця відьма тут узялася?..»

Я проковтнула язика, коли до мене дійшов сенс сказаних нею слів. Просто мовчки витріщалася на усміхнену Сашу, не знаючи що робити чи що казати. На щастя, Нікітюк не так просто було вивести з рівноваги. Вона вихопила з рук «папараці» телефон і одразу передала його Назару, що з'явився нізвідки.

— Що?! Якого біса ти робиш?! — прикрикнула Чигіркіна на мою подругу, через що у тої полізли очі з очиць. З Галиною Леонідівною ніхто не смів ТАК розмовляти в її клубі. Кинувшись до охоронця, білява відьма спробувала повернути свій айфон. — Віддай.

Назар підняв руку з конфіскованим телефоном ще вище, а іншою утримував на відстані буйну гостю, у якої мало піна ротом не йшла.

— По-перше не «ти», а ви. — схрестивши руки на грудях, владним голосом виправила Чигіркіну Нікітюк, без емоційно спостерігаючи за нерівним двобоєм. Коли Саша озирнулась до неї, Галина Леонідівна спокійно додала: — По-друге, у моєму закладі заборонені фото та відео зйомки. — помітивши, як здивовано витяглося обличчя цієї нахаби, вона підійшла до неї впритул і тицьнула пальцем в груди. — І по-третє: хто тебе сюди впустив? Жовта преса тут — не бажаний гість.

Спантеличена агресивною поведінкою владної шатенки, яка була вища за неї на цілу голову, Чигіркіна заточилася назад. Оо, так! Галина Леонідівна вміла справити незабутнє враження і поставити на місце буйних відвідувачів. Велетенські, мов у сови, очі відьми розгублено забігали по суворому обличчю Гальки, її дихання збилося, руки дрібно затремтіли. Здається я ще ніколи не бачила Сашу такою збентеженою і розгубленлю...

— Я... Я... Яка «жовта преса?» — пролепетала білявка, впершись спиною в широкі груди охоронця.

— Мені її вивести? — перепитав на всяк випадок двометровий амбал, тримаючи Чигіркіну за плечі, яка виглядала на його тлі дрібною комашкою.

Мені кортіло взяти мухолапку і розмазати її тонким шаром по сталевих м'язах Назара. Але я й так бачила, що відьмі й без мого втручання досить спекотно, тому мовчки спостерігала за її екзекуцією...

Галина Леонідівна мляво відмахнулася від пропозиції охоронця, закликаючи його не відволікати її від «виховного» процесу. Назар кивнув і одразу ж заліз в меню вилученого айфона, з наміром відшукати та видалити відео.

— А хіба ні? — схилившись над Сашею, власниця клуба майже торкнулася своїм ідеальним носом її кирпатого дзьоба. Світло карі очі плавили темно сірі навпроти. Гаряче дихання обпалило вуста. Білявка заперечливо хитнула головою, мало не зачепивши чужого носа. — Тоді навіщо ти нас знімала?

Мабуть, через надто близький контакт з жінкою, Саша забула про свої страхи. Вона, тильною стороною долоні, досить грубо відштовхнула від себе палець Галини Леонідівни, що пришпилив її до охоронця, і тепер вже сама напирала на неї. Впевнено подавшись уперед Чигіркіна вперлася пишним бюстом в напівоголене тіло Нікітюк.

«Хах, файний з них сендвіч вийшов» — на моїх вустах мимоволі з'явилася усмішка.

Та Галька не була би собою, якби вона так легко поступилася якійсь там, хоч і красивій але дуже нахабній, білявці.

— Подобається тертися об мої груди? — Стоячи непохитною стіною і зневажливо посміхаючись своїй мовчазній опонентці, шатенка з цікавістю спостерігала за виразом її обличчя, яке на очах змінювалося з войовничого на ошелешене. — Можеш помацати їх, якщо хочеш. Але маю тебе попередити, що це разова акція!

Після цих слів Чигіркіна вислизнула та відскочила від моєї подруги мов ошпарена окропом мавпа і тепер обурено витріщилася на мене, бо я почала реготати, як навіжена. Нє, ну а що? Це реально було смішно. Нікітюк також широко усміхалася, поправляючи піджак, що трохи прим'явся. Наш гарний настрій зіпсував Назар, сказавши, що Саша встигла відправити комусь відео.

— Кому ти його надіслала? — побоюючись найгіршого, я вхопила її за плече. Струснувши відьму я проричала: — Відповідай!

Відповіддю мені була її у'їдлива посмішка. Напруження між нами зростало, його можна було намацати пальцями, а якщо ду-у-уже постаратися, то навіть зліпити з нього прутня. Мені нестерпно хотілося послати у цьому напрямку бісову подружку Со́фі, та це би вже нічого не змінило...

— Якійсь Ходоровській. — проінформував мене Назар добиваючи останньою фразою. — Вона встигла його переглянути перед тим як я його видалив.

Я повірити не могла, що так облажалася. Стоючи навпроти Чигіркіної, я відчувала, як мої м'язи задубіли. Мені хотілося бігти але я не могла зрушити з місця. Хотілося заїхати по усміхненій пиці білявої лярви але я не мала на це право. Хотіла заричати від розпачу але і цього не могла зробити... Я заклякла, розуміючи, що все зіпсувала.

— Навіщо ти це зробила? — мій голос був схожим на шелест сухого листя, що давно малося опасти але чомусь трималося за гілля з останніх сил.

— Я її попереджала, що краще з тобою не зв'язуватися. Казала Со́фі, що ти не варта її мізинця. Що ти зробиш їй боляче. Зіпсуєш їй життя! Що з моїм братом їй буде набагато краще. Але вона не вірила і не хотіла навіть слухати мене. Тепер вона побачила на власні очі, яка ти насправді нікчема, зрозуміє, що я мала рацію. Нарешті до неї дійде, що такі як ВИ, не мають право на хороше ставлення! — кожне слово токсичної білявки було просякнуте отрутою.

Приїхали. А що я хотіла? Сама ж приволокла відьом в «темномний» клуб і тепер розплачуюсь за це. За свій ідиотизм. Якого дідька я вирішила, що подружки Со́фі лояльно ставляться до геїв? Що вони адекватно сприймають стосунки між однополими парами. Бо Ходоровська до мене сама підкотила? Може Оля та Саша взагалі не знають, що між мною та Со́фі дещо було. Пф-ф-ф подумаєш за ручки трималися. В наш час багато хто так ходить. Принаймі, доти, поки зрештою не стикнуться з неадекватною поведінкою упереджених фобіків. Я майже була впевнена на 100%, що такі як Чигіркіна і самі до кінця не розуміють чому вони так люто ненавидять та зневажають людей вподобання яких не сходяться з їхніми. Тупо керуються бісовим стадним інстинктом, бажаючи бачити в таких як я лише щось огидне. Переконані, що у геїв немає почуттів, що ми не гідні лояльного ставлення, що ми не заслуговуємо на існування, на життя поряд з ними, з «нормальними» людьми. Що ми якісь хворі виродки, яких неодмінно потрібно лікувати. Бісять. Як же мене бісять, грьобані гомофоби!

— Геть з дороги!

Штовхнувши плечем Чигіркіну, я стрімголов помчала у напрямку бара, де нещодавно залишила Ходоровську, не переймаючись тим що можу комусь зашкодити: перекинути чи наставити синців. Насправді я не знала що мені тепер робити, як слід поводитися, що казати, як пояснити Со́фі цей відео-шлак, однак всеодно перла на пролом, сподіваючись на диво. Отримуючи на свою адресу побажання котитися в пекло чи ще в якісь гірші місця, я завчено виставляла блок на прокльони, благаючи вищі сили лише про одне — щоб Со́фі все ще була в клубі. І коли я нарешті вибралася з натовпу то одразу про це пошкодувала, отримавши смачного ляпаса. Конкретного такого ляща, зовсім не дитячого: у мене навіть щока заніміла, а в роті з'явився присмак крові. Порухавши щелепою я подумки вилаялася — удар в доньки шефа був добре поставлений.

Ходоровська завмерла навпроти мене, моя щока горіла вогнем, а серце стисло від болю. Я і раніше отримувала по пиці від розлючених жінок, але тоді було не так боляче. Не так прикро... Коли тобі дає ляпаса жінка, яка дійсно подобається і дивиться на тебе як на останню сволоту, біль примножується у сотню разів.

Краєм вуха я чула, як хтось засвистів, дехто радив Со́фі врізати мені ще раз, хтось реготав і з захватом плескав в долоні. Люди обожнюють спостерігати за чимось подібним, за шоу яке щедро приправлене трагізмом! Я не збиралася ще більше розважати наших глядачів, не мала бажання виправдовуватися перед Со́фі на очах у любителів тарагі-комедій. Та й виносити на загал нашу з Галькою таємницю не мала морального права... Однак залишити все так як є, я теж не могла. Зробивши обережний крок до розлюченої красунечки, я простягла до неї руку.

— Со́фі. Давай поговоримо з тобою на вулиці і я тобі все поясню?

— Нема нам про що говорити. — її голос був таким ж холодним, як і лютий погляд.

— Будь ласка, вислухай мене. — гучна музика топила у хвилях слова але я бачила по очах Со́фі, що вона розуміє що я кажу.

— Слухай, Садковська, повертайся туди звідки ти щено прийшла. — заступилася за подругу Оля, ставши між нами. — Інакше ще й від мене відхопиш!

Не встигла я їй щось відповісти, як Мамаєву вхопили за плечі міцні руки Ореста. Він та Назар мовчки повели лементуючих відьом на вихід. Со́фі, з розгубленим видом, спостерігала за цим дійством аж поки її тендітні плечі не накрили широкі долоні Грицька. Небесно-блакитні очі вдвічі збільшилися, коли вона побачили хто її тримає. Широкоплечий велет з густою чорною бородою, похмурими готичними татуюваннями, тунелями у вухах і суворим поглядом, дійсно міг налякати кого завгодно. Та я знала що він і мухи не годен образити. Галька тримала його біля себе лише через загрозливу зовнішність і легкий характер.

— Грицько, можна я сама її виведу? — охоронець подивився на свою шефиню, що стояла за моєю спиною, чекаючи від неї наказу.

Я озирнулася до подруги, що невдоволено підібгала вуста, благаючи її щенячим поглядом дозволити мені це зробити. Нікітюк не любила коли в її клубі вчиняли розбірки, це шкодило його репутації, тому вона жорстко і без будь-якого співчуття швидко розправлялася з розбишаками, виставляючи їх раз і на завжди. Якби Со́фі вивів Грицько, Тоні одразу би внесла її до чорного списку, а якщо б це зробила я, то усе обійшлося. Я бачила як Галька боролася із собою, не бажаючи засмутити мене і водночас зіпсувати свій імідж.

— Будь ласка. — я ніколи в неї нічого не просила, схоже лише це і подіяло.

— Грицько, прослідкуй щоб ці двоє без проблем дісталися до виходу, а потім повертайся на своє місце.

Я було хотіла за звичкою кинутися на шию подруги, але вчасно себе зупинила. Подарувавши Галині Леонідівні одну із своїх найчарівніших усмішок я отримала від неї у відповідь лише невдоволене хмикання. Схоже з Галькою мені також доведеться невдовзі провести важку роз'яснювальну розмову, але не зараз. Наразі в мене були більш нагальніші справи, з якими варто було розібратися якнайшвидше...

Поглянувши на Со́фі, я простягла до неї руку, проте вона горделиво задерла носа і сама попрямувала на вихід. Я йшла за нею, розуміючи що ця розмова буде не з легких. Якщо взагалі відбудеться...